Пошуково-дослідницька робота "Великдень на Україні"

Заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 21

військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області

Пошуково-дослідницька робота

«Великдень на Україні»

Підготували:

творчий колектив учнів 5-9 класу

Керівник:

Корнійчук Тетяна Іванівна

вчитель зарубіжної літератури,

української  літератури

спеціаліст

І. Вступ

ІІ. Основна частина

1.Великий піст

2.Вербна неділя

3.Білий тиждень

а)Чистий четвер

б)Навський Великдень

в)Страсна п’ятниця

г)Великодні паски

д)Великодня субота

4.Великдень

б)у церкві

в)розговини

г)Великий понеділок

ІІІ. Висновок

ІV. Список використаної літератури

V. Додаток

1. Великодні ігри

а)дитячі ігри

б)парубоцькі ігри

2.Нотний додаток

Найрадісніша найцікавіша, творча, життєдайна, мирна пора року в Україні, та, правда, й в усіх народів світу – це весна. Самий цікавий цикл святкувань, починаючи з сивої давнини від наших далеких пращурів (прадідів) і до наших днів, зберігається, хоч не в повній, то значній творчій і високій красі – це весняні звичаї цього циклу, це відголос того далекого господарського року, сонячного кола, - його започаткування, що носило назву ВЕЛИКОГО ДНЯ, пізніше – Великодня. Ці тисячолітні звичаї та назва залишились і після прийняття християнства, дійшли і до нашого часу.

Великдень в Україні – ще й свято весняного воскресіння, оновлення природи, що відзначалась у день весняного рівнодення ще за часів язичництва. це поєднання двох вір, двох світів – язичництва й християнства – до сьогодні збереглось у віруваннях та великодній обрядовості українців.

А чим же зумовлена рухомість свята? Справа в тому, що нині ми користуємося календарним літочисленням, яке об’єднує 12 місяців. Натомість астрономічний рік має на один більше – 13. Відтак числа календарного та астрономічного ліку не збігаються. Святкування  великодніх свят проводиться лише за астрономічним циклом. Крім того, Паска має обов’язково збігатися з молодим місяцем. Звідси і рухливість празника. Та як бути з перед великоднім постом – адже він триває 40 днів? Збільшуючи чи зменшуючи м’ясницю регулюють великоднє свято.

Церковно-християнський календар включав протягом віків не лише свята, а й суворо регламентоване постування. Приписувалося поститися у Великий піст навесні перед Великоднем 7 тижнів.

В першу суботу Великого посту господині колись збиралися до церкви, приносили із собою хліб, коливо й мед і замовляли велику панахиду по рідних – небіжчиках. На Херсонщині це називалося «давати мисочку».

Перша неділя Великого посту називається «неділя збірна». В цей час В Україні вже починає танути сніг, а тому кажуть: «Неділя збір – тече вода з гір». Дівчата в цю неділю варили кашу з маком і на короткий час закопували її в землю – «щоб недоля пропала». Відносно днів першого тижня Великого посту в народі покутують прикмети: «Який буде перший понеділок посту, такий буде понеділок по Великодню». Те ж саме стосується вівторка, середи, тощо.

Четвертий тиждень Великого посту – «середохресний». В середу на цьому тижні – свято хреста. В цей день господині печуть «хрести» з маком і мажуть їх медом. Частину «хрестів» зберігають на час сівби.

На цьому тижні господині сіють мак, а також розсаду капусти й помідорів. Щодо розсади, то існує повір’я, що її конче треба сіяти а піст – «щоб морозу не боялася».

П’ятий тиждень Великого посту називається «Похвальний», в суботу на цьому тижні – свято Похвали Пресвятої Богородиці. В цей день працювати вважається гріхом. Не гріх тільки сіяти розсаду.

Шоста субота – Вербна неділя або Лазарева на честь воскресіння праведного Лазаря. Це свято дітей. Під час церковного обходу на вечері діти носили вербу; у кого була найбільша гілка верби, той відчував себе щасливим. Назва неділі одержана від спогадів; коли Ісус Христос їхав у Єрусалим на віслюкові, то жителі міста, які зустрічали його встеляли перед ними дорогу гіллям фінікової пальми, що носить назву «єрусалимської верби – іви», - Ісуса Христа за

6 днів до хресної смерті. На спогад цієї земної події Спасителя й названо 6-ту неділю Великого Посту «Вербною», або «Вербницею».

У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь привозять багато вербового гілля. Зранку на Богослужіння сходяться всі – старі й малі, бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу2.

Коли кінчається відправа і священик окропить гілля верби свяченою водою, то діти – одне поперед одного стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути по кілька «котиків» - «щоб горло не боліло». Як уже згадувалося, був колись на Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Це робилося не тільки в суботу, ай в неділю.

По службі Божій розходились вірні по домах з гілками свяченої верби. З дуже давніх часів зберігся звичай, що один одного при  зустрічі злегка пацає вербою з виговорюванням такої формули:

«Не я б’ю, верба б’є:

За тиждень Великдень!

Будь здоровий, як вода,

Будь багатий, як земля!»

Господарі, повертаючись з церкви із посвяченою водою, до хати не заходили, а відразу садили на городі по кілька гілок або у полі, щоб росла Богові на славу, а людям на вжиток, а решту несли до хати і ставили на покуті.

Якщо увійшовши до хати заставали когось, хто проспав заутренню, то били такого посвяченою вербою, примовляючи:

«Не я б’ю – верба б’є,

За тиждень Великдень,

Недалечко червоне яєчко!»

Молоді хлопці та дівчата граючись лупцювали одне одного вербою ще й біля церкви, а потім по дорозі додому, а б’ючись примовляли:

«Будь великий як верба,

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля!»

Свячена верба користується великою пошаною серед укр. народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишалося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою – «щоб нечисте не чіплялась до тварин».  Більш того, викидають гілля свяченої верби на двір під час граду -, щоб зупинився. Верба має велике значення в народній медицині. Виваром свяченої верби мочуть голову і цим лікують від головного болю. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці і ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горілку, настояну на її листі, п’ють проти шлункових захворювань. Численні повір’я, численна символіка верби – збереглась частково й до цього часу.

Останній тиждень Великого посту називається чистим. Чистим називали цей тиждень в давнину, бо протягом цього тижня очищали вогнем і водою хату, господарство, рід, пізніше – село; все господарство повинне було очиститись перед Великим днем від усякої нечесті, від лихих сил, від бруду, від зимової луди. Хата мусила бути очищена,  вимазана – вибілена; всі лавки, столи, начиння – випарене, вимите; білизна – попрана до останньої ганчірки.

Найважливішим днем цього тижня є четвер, який називається чистим святим, великим, страсним або живним. Чистий четвер – день весняного очищення. У саду і на городі ще вдосвіта господар згрібав на купу торішнє листя, бадилля та сухі тріски й підпалював; «щоб очистити землю від морозу, зими, смерті й усякої нечисті». Вважалося, що з цього часу й до кінця Великодня велику очисну силу має вода. В Україні побутує повір’я, що в «чистий» четвер,  до світанку  ворон носить із гнізда своїх дітей купатися в річці. Той хто скупається раніше за пташенят ворона, той буде здоровий протягом всього року. Отож, хворі люди ще вдосвіта, щоб устигнути поперед ворона намагалися купатися, щоб очиститися від хвороби. Викупавшись, хворий набирав ще відро води із свого купелю й ніс ту воду на перехресну дорогу й виливав – щоб там все лихо залишилось. Обережні люди вранці цього дня із дому не виходили, а як знаходилися в дорозі, то намагалися обминати перехресні дороги – «щоб хвороба не вчепилася».

В чистий четвер стригли дітей – «щоб волосся не лізло та щоб не боліла голова». Вночі перед світанком господиня сідала на порозі й виводила із кужеля нитку, сучачи її навпаки: крутила веретено пальцем від себе; таку нитку змотувала в клубок і зберігали для того, щоб перев’язувати цією ниткою хворе місце при «рас тяжінні! м’язів на руці чи нозі.

Якщо в усій вечір перуть білизну із попелом, то попіл зберігають, як засіб проти мищаїв. Повертаючись додому із церкви, намагалися донести до дому «страсну» свічку так, щоб вона не погасла. Для цього виготовляли спеціальні ліхтарі з кольорового паперу чи фарбованого скла.

Полум’ям страсної свічки випалювали або викопчували у хаті на волоці хрест – «щоб лиха нечисть хату минала. Цей хрест залишався на сволоці до «Віддання Великодня» (в середу на 6 тижні після Великодня), але не скрізь. Так, на Харківщині існувало повір’я, що страсний хрест – «захищає від пожежі», а тому його не стирали аж до наступного «чистого» четверга.

Страсна свічка в народному віруванні мала велику магічну силу. Цю свічку запалювали перед іконами, коли мешканців дома охоплював страх. під час великої грози запалювали свічку, «щоб грім хати не спалив».

На Покуті У Великий четвер дівчата заворожують собі красу. Вони збираються перед світанком на берег рік та озер і там дожидаються сходу сонця. Як тільки сонце вийде з-за обрію, дівчата роздягаються, розпускають коси і стрибають у воду, промовляючи:

«Водане, на тобі русу косу,

Дай мені дівочу красу.»

На Київщині, Поділлі та Лівобережжі «чистий» четвер – «Навський Великдень» (давноруське навь – покійник). Згідно з давнім народним повір’ям Бог тричі на рік відпускає померлих із «потойбічного світу» , перший раз у «чистий» четвер, другий – коли квітують жита, і третій – на Спаса.

На «Навський Великдень» покійники проводять своє богослужіння й каються в гріхах. У цей день вони не бояться ні хреста, ні молитви. а як побачать живу людину, до душать до смерті. Для того щоб покійники не задушили, потрібно обливатися водою: «мерці бояться мокрого». Очевидно, що в «чистий» четвер – не що інше, як відгомін язичницького Навиного дня. Про Мертвецький, чи навський Великдень є багато легенд – сказань. На Херсонщині розповідають таку бувальщину:

Були собі чоловік та жінка; та була у них стара баба. Одного разу баба почала оповідати, що як заговіти на Великий піст супроти Жилавого понеділка і сховати за губу шматок сиру з вареника, то відьма сама прийде до хати і розкаже, де і в кого корови доїла. Чоловік послухав це, взяв собі втямки і каже: «Як діжду пущення, то не безпремінно зроблю так, як баба каже».

Надійшло пущення. Чоловік як напився горілки та наївся вареників, то аж закуняв над макітрою, але про відьму не забув: пів вареника за губою лишив для неї. Десь опівночі загули дзвони. Чоловік подумав, що то по утрені дзвонять. Одягнув шапку та пішов до церкви. Ввійшов він в ограду, дивиться – аж там мерців повно: дітей, дівок, парубків, та й старих досить… Дивиться далі:  церква відчинена. Ввійшов він і там мерців повно, а всі такі нужденні і страшні. І причепилися вони до нього:

• Дай,  дядьку, вареника!
• Дай, дядьку, вареника!
• Та відчепіться, - каже він,- люди добрі, де я вам стільки вареників візьму!

А вони ще дужче до нього вчепилися, на цвинтар затягли та як поначіплялися, як комашня!

• Давай, - кричать, - вареника, а то на шматки розірвемо!

Вони, що правда, народ легкий – звісно, мертвяки; тільки кості і де-не-де шкіра теліпається. Але чоловік злякався. Ще б пак! Пів вареника має, а їх сила – силенна: як тут обділити?!

Він хреститься, він молиться – а вони не бояться. Що ти, Господи Боже мій, тут вдієш?! Коли це півень: кукуріку! І все те не знати, де поділося!

Чоловік ковтнув половину того вареника, обтерся рукавом та пішов додому. «Хай йому, - каже, - біс та лиха година, таке чоловікові скоїлося!»

Прийшов він додому, а люди йому кажуть, що в Жиловий понеділок завжди мертвецький Великдень буває. «А я, - каже, не знав!»

То його баба так підвела: певно була відьмою!

           У велику п’ятницю день поділено на дві частини: до Плащаниці і після. У велику п’ятницю замовкають дзвони, лише в деяких місцевостях існували  в той час (клепала)- били в дерев’яну, чи залізну дошку замість дзвонів…

У хаті говорили тихо; не можна було лаятися чи говорити недоречних слів; не можна в той день сердитись, комусь докоряти.

Ніхто, крім малих дітей. не їв до Плащаниці. Особливого й обіду не було в цей день. Важка праця в господарстві та в хаті закінчена ще в четвер.

У п’ятницю до Плащаниці господар продовжував наводити в господарстві лад, біля худоби, в пасіці, в садку. Господиня пекла білі паски, подібні як і в четвер. Поралася біля м’ясива: готувала ковбаси, шинку, порола порося; пекла коржі й товкла їх на муку на начинку поросяти та корів’я. В таких клопотах проходив день у господині.

Коло другої години пополудні усі шли на Плащаницю. На Вінниччині, як і в багатьох інших місцевостях України існував звичай у страсну п’ятницю обносити Плащаницю тричі навколо церкви. Це був гарний звичай: в огороді біля церкви, в кілька рядів стояли люди, по-святковому одягнені, і панував спокійний урочистий настрій.

В Галичині в Страсну п’ятницю дзвони замовкають. У дзвініці до бантини чіпляють грубу дерев’яну дошку, і замість дзвонів дзвонар двома дерев’яними молотками «виклепує» по цій дошці, сповіщаючи людей про службу Божу. В момент виносу плащаниці діти також вистукують спеціальними ручними калатальцями.

Повернувшись з церкви, родина, звичайно, сідає за стіл обідати. Обід був в Страсну п’ятницю – пісний, навіть риби їсти в цей день не можна. Здебільшого обходяться городиною: капустою, картоплею, огірками.

Ні шити , ні прясти в Страсну п’ятницю не можна. Великий гріх рубати дрова або що-небудь тесати сокирою.

Колись наші господині в селах робили в цей день дві роботи: пекла паски та садила капусту – вважалося, що це робити можна, не гріх.

Люди, помітили, що коли в цей день «Падає дощ, то буде сухий рік».

За народним віруванням в Страсну п’ятницю не можна співати – гріх. На Херсонщині кажуть, що хто співає в Страсну п’ятницю, той на Великдень буде плакати.

В четвер починають пекти баби – жовті високо здобні паски та готують дещо вже на посвячення, в цім складі – сіль. Увесь піст, починаючи з першого тижня, господиня чи господар викидаю на гору хати  що четверга по поліну для паски. Сьогодні ті дрова з горища здіймаються, кладуть у піч з галузкою свяченої верби, минулорічної, і напалюють піч на перші паски.

В Україні на Великдень печуть високо здобні й різноманітні баби. Їх випікають у спеціальних формах на ринках, високі бувають часто до 1 метра. В баби кладуть 60-120 жовтків з яєчок, масло, цукор, пахощі різні, ллють ром. Місять та «вибивають» баби одну, дві години.

Крім бабок по Україні випікають іще кілька сортів пасок. Також здобне тісто, але інші способи випічки та менше додається пахощів, жовтків та масла. Паски розрізняють: баби – жовті, чорні та білі. Старенькі бабусі пояснювали: баби жовті – це сонцю, білі паски – покійникам, а чорні – господарям, взагалі людям. Інші, також старенькі, пояснення давали таке: жовті баби – небу, сонцю; білі, бахучі, здобні – повітрю, щоб не приносило лиха та смерті; чорні, разові, з корінням та пахощами – родючий землі.

Господиня для випечення пасок за кілька днів вимивала хлібну діжу, викурювала зіллям з трійці, висушувала й «учиняла» з певними молитвами та висловлюванням певних формул. Баби випікались у четвер, білі паски -  у п’ятницю, а чорні – в суботу. В давнину розпалювали піч під паски живим вогнем, а в п’ятницю та суботу – запалювали з страсної свічки. Коли тісто сходить у ринках чи формах – у хаті мусить бути цілковита тиша. Тому у хаті виряджалися всі, крім господині та малих дітей, яким суворо наказували не розмовляти й до бабок не заглядати.

Баби господиня саджала у піч дуже обережно, щоб не струсити тіста, щоб баби не «сіли». Коли саджали баби в піч господиня виговорювала старовинні формули. Ці формули були такі: «Свято паско. будь велична і красна, як сонце, бо сонцю тебе печемо. Хай усі (переховує всю свою родину, всіх членів родини), коли живі, будуть здорові. Щоб діти так швидко і красно росли, як ростеш ти. Світи нам паско, як світить сонце святе; що хліб на ниві був такий багатий, величний, як ти величина…»

Коли саджали в п’ятницю білі паски, на пошану й у дар покійникам, то промовляли так: «Хай будуть праведні душечки чисті й святі, як чиста, свята й велична ця паска… Щоб було вам так відрадно там, як паскам у печі. Вам, родителі наші ці паски печемо, шануємо вас. а ви допомагайте нам... Хай раювання вам буде так прекрасне як цим паскам у печі…»

Коли саджали горну паску (разові паляницю), господиня висловлювала пошану землі - матінці, а людям, усім живим, усій худобі – коровам, коням, вівцям, птиці – бажала здоров’я, всякого добра…

Щоб урожай був багатий, щоб не було грому і так далі».

Виймаючи з печі, господиня також виговорювала певні формули забуті, та й не всюди дотримувалися печення трьох видів пасок.

Пізніш паски оздоблювали різними птицями, баранчиками, тричвертами, хрестами, тощо.

Ясно, що випікання високо здобних бабок та пасок, мазурків та іншого такого роду печива – це продукт пізніших часів, бо ж у давнину не було ані різноманітних присипів до печива…

За бабусиними

рецептами.

Пекли паски раз на рік  у четвер або суботу до обіду перед Великоднем. Подамо тут один з давніх рецептів. На 2 кг борошна брали 1 л молока, 200 г. вершкового масла, 100 г. олії, добру склянку цукру. пів ложечки солі, ванілін, 250 г. родзинок і цедру одного лимону.

У невеликий горщик клали дріжджі, трохи посипали їх цукром і, додаючи борошна, розводили теплим молоком до густоти сметани. Ще й зверху притрушували трохи борошном. Прикривши рушничком ставили опару в тепле місце. Поки вона сходить, збивали жовтки з цукром. Викладали у діжу опару, що підійшла, збиті жовтки, решту молока і борошна. Усе місили, доки тісто не відставатиме од рук; ставили у тепло. Як тільки піднімалось, додавали розігрітого масла, олії і перемішували, давали підійти знову. Накладали у високі форми, чекали поки паски посходять, змазували яйцями випікали у гарячій печі.

В Великодню суботу готують крашанки або, як кажуть на Київщині, «галунять яйця», а в Карпатах «сливчать сливки».

Згідно з народними віруваннями, крашанки потрібно готувати  в суботу тому, що яйця, пофарбовані у п’ятницю швидко псуються, а бувши зробленими в суботу вони зберігаються протягом усіх свят.

Яйце як символ життя і розфарбоване на червоно, жовте – є символ оновленого життя здавна вшановували багато народів.

В очах стародавніх слов’ян в яйці містилася таємнича сила, їй стали наділяти здібностями переходити на все. до чого воно доторкається. Селяни вірять, що в свяченому яйці є 40 милостинь і що в ньому перебуває «Дух святий».

Топтати ногами рештки пофарбованого яйця – вважається гріхом. Згідно з повір’ям того, хто буде товкти ногами свячене яйце, Бог, покарає хворобою.

На Лівобережній й Слабожанщині люди зберігають свячені крашанки з року в рік і, як трапиться пожежа, перекидають через вогонь, вірячи, що вогонь погасне. Вживають свячені яйця і від різних хвороб, кладуть шкарлупу крашанки на вогонь і димом підкурюють хворого на курячу сліпоту. Вірять, що свячене яйце може заспокоїти зубний біль. Хворі на пропасницю зашивають свячене яйце в хустку й носять при собі доти, доки не пройде хвороба.

Звичай робити писанки та крашанки виник у нас в Україні дуже давно. Яйце красять 13 (мається на увазі 12 Апостолів і Спаситель). Найбільш готують червоних крашанок. Не годиться робити чорних, бо вони нагадують  кров «лукавого».

Яйця фарбують здебільшого в червоний колір, бо це нагадує про кров Спасителя. Вживаючи суху траву «серпій», варять її, а потім кидають у навар яйця: він фарбує їх у жовтий колір.

Раніше випускали з яйця всю рідину, порожнє фарбували і вішали коло ікон; тепер цей звичай майже вивівся, бо хтось сказав, що тоді, коли гримить грім «той, що під греблю сидить», ховається в порожніх крашанках…

Найстаріший орнамент на писанках подекуди зберігається ще і досі. він переважно геометричний: трикутники, спіралі, кола, сороко клинці, сорок гілок тощо. Все це – знак різних ритуалів або свяченні числа. Пофарбовані яйця варяться, потім, господиня вимиває їх, обтирає і великодні яйця вже готові.

Господиня разом з господарем сучать свічки до паски та на стіл, одну святять під час розговіння, а також вона горить і у ночі. Господиня готує всю сявкову білизну для родини. Господиня разом з господарем «дору» - все для посвячення. А святять таке: паску,з житного хліба цілушку; обранні яєчки по кількості членів родини; крашанки та писанки; сирну паску; масло, сало, ковбасу, порося, шинку, поріб’я, пшоно, сіль, хрін, ніж, голку.

До пізньої ночі клопочуться господині, готуючись до ВЕЛИКОДНЯ.

Увечорі світять лампадку та свічку в хаті. спати дорослим у цю ніч не можна. Молодь іде до церкви, до вогнів, або слухати, а чи й читати «діяння». Багато-багато легенд існує про перед великодню ніч, про великий четвер, велику п’ятницю та велику суботу. Багато різних вірувань пов’язано з чистим тижнем.

Виводить мама дивним писачком

По білому яйці воскові взори

Мандрує писанка по лисочках

Із цибулинним золотим уваром,

З настоями на травах і корі,

На веснянім і на осіннім зіллі –

І писанка фанжево горить

У філіграннім сплеті ліній.

То вже вона, як дивовижний світ,

То вже дзвенить, як сонця,

Буяють буйно квіти у росі,

Олені бродять в березневім соці.

І стилізовані сплітаються сади

І маєві густих обрамлень,

Мереживом найтоншим мерехтить

геометричний космацький орнамент.

ігор Калинець (1994р.)

У давнину була поширена легенда, згідно з якої Спаситель воскреснувши посадив у підземелля під скелею, де він був похований, головного сатану. Вельзевула, наказавши йому гризти залізні двері, замки, ланцюги: всіх по 12. Старається, гризе нечистий, знаючи, що як справиться до Великодня, - настане кінець світу. Ось лишився останній ланцюг, ще мить – впаде і він, і тут… задзвонили в церкві дзвони, заспівали люди «Христос Воскрес!»-, і оновилися всі перепони, починає він роботу спочатку. А як настане такий час на землі, що люди перестануть співати і вітати одне одного словами «Христос Воскрес!»,-  впаде останній ланцюг, вирветься сатана на волю, й буде кінець світу. Так визначив для себе наш народ важливість Великодня – свого найбільшого свята.

Великодня ніч – свята ніч, чарівна ніч, благодійна, радісна, ніч щастя! Так вірили тисячоліття тому наші далекі пращури. Це була ніч перед приходом і зустріччю Великого дня, новолітнього  весняного, благодійного й життєдайного Сонця.. Це була ніч, коли духи – душі давно померлих дідів - прадідів приходили й вільно ходили по землі свого роду, своєї родини… В цю ніч всі лихі сили неспроможні були заподіяти зла, хоч і намагалися… Покійників у цю ніч  «нема, бо всі покійники після великого четверга, свого великодня, аж до «провід», на землі й й покійниками не вважається… Вони в цей час лише діють на добро й зла не чинять нікому, вони ж  і лихі сили «пов'язали».

              Всю ніч перед Великим днем мусить бути вогонь – світло. Вогні великодньої ночі сяють на всю околицю, розкладали їх в давнину хлопці – парубки на високому горбку, у лісі, чи на луці біля води, а з 7ст. християнська церква погодилася щоб вогні розкладати біля церкви, надавши  їм іншої символіки.

              У велику суботу, лише починало смеркати, як сходились з усіх сторін парубки на умовлене місце – найчастіше збирались на цвинтарі біля церкви. Кожний парубок обов'язково щось із собою приносив – якусь деревину : стару вісь від воза, стару ступу, розбиту діжку  чи бочку, тощо. Різного сухого матеріалу зносили й звозили дуже багато. А коли смеркне, то дозволялося звичаєвим правом брати ( красти )  «у добрих» сусідів що під руки попадеться – колеса, ворота, рала, борони, кілки з плата , тощо. Як не прикро було господарям – «добрим» сусідам, що проґавили й не встерегли, але ніхто не сердився і ніяких претензій ніде не заявляв, та й назад від церкви не забирав. Доброю ознакою було коли давав господар на цей очисний великодній вогонь щось із сухого дерева з свого господарства – жертву сонцю і весні. Парубки розкладають його недалеко від церкви  де-небудь в безпечному місці. Жіночої статі при цьому вогні не буває, а чоловіки можуть бути всякого віку й сидять звичайно до благовісті на всеношну. 

             Тоді йдуть до церкви, а вогонь залишають не залитим, чого не дозволяють собі в інших випадках.

              На всю Великодню ніч навкруги церкви розкладають вогнища, цим вогнем очищується повітря аж до неба, щоб землю звільнити від усякої нечисті і щоб урожай був добрий. Цей вогонь – святий, нікуди не годиться його брати, чисто навіть попіл із нього брати, сам мусить  погаснути. Вогні Великодньої ночі вважаються добродійні , чарівні, очисні. В давнину цими вогнями вітали прихід Великого дня, посилали привіт ново літньому весняному сонцю. Ці вогні світили «живим» усім душам дідів – прадідів.

У Великодню ніч мусять горіти у кожній хаті й горять: у давнину світили каланці, скалки, пізніше , в наші часи – воску ярого свічки та лампади на покуті перед образами. Де горять і світять весняні – великодні вогні – не підступить туди лиха сила та дідьки.

             У давнину біля священних весняних вогнів на честь сонця та богині весни й кохання Лади  проводились грища, піви, водили веснянок – чайок, чаклували і словом , і рухами – сонце, весну та богиню Ладу : «ОЙ, Лада, Лада, всім на світі рада».

             Діти і старі люди, що залишаються вдома, спати не лягають, а якщо й сплять  , то де-небудь притулившись, Бо розтелювати ліжка не годиться – «щоб нечиста сила не приснилась». Стараються щоб світло не гасло, а горіло цілу ніч - « бо янголи над селом літають».

                  У хаті, мов у віночку, по стінах на кілках розвішані вишиті рушники, на столі білі скатерки, а поверх них розставлені вибачливі печива – бабки, паски , мазурки, та до свячення приготовлені три пасочки на посвячення ( жовта, біла та житня – гарна), або цілушка житнього хліба, сирна паска, масло, ковбаса, шинка, печене поросятко з хріном у зубах, поріб'я, крашанки та писанки, хрін, сіль, ніж та інше. Хата наповнена цими пахощами. Застелені лавки чистенькими рушниками, застелена підлога чистим в окружки  рядном з, вибілена сяє хата й при тьмяному світлі, всюди чисто, прибрано, помито,  підмазано, зроблений камін різними казковими вибагливими малюнками.

Це  творчість дбайливих господинь чи дівчат. За образами закладено нові рушники, заквітчано васильками, такі приємні пахощі, горить перед образами лампада червоним чи зеленим світлом (у кольорових  склах) .І увесь цей вигляд і лад селянської хати вселяє в душу її мешканців глибоке романтичне відчуття. На обличчі від найменшого до найстаршого - і дідуся і бабусі, і батька – матері, і дітей – сяє радість, щастя, душі вщерть наповнені невимовною добротою. Мир, любов, злагода, добро, втіха й надія вітають у хаті в цю ніч.

                   Чарівна ніч! Божественна ніч! У цю ніч і Христос воскрес, радість світу приніс! У цю ніч – Великодню ніч – і думи – мрії добрих людей здійснюються, і щастя ходить у цю ніч, а приходить воно до людей, коли вони не сплять. До сплячої людини це щастя хоч і приходить, і могло б залишитись, але лихі сили підстережуть і вхоплять.

                   Усі душі померлих – дідів – прадідів - у цю ніч ходять по світу, є присутні в кожній хаті нащадків своїх. Тому в цю ніч нікому з дорослих спати не можна. У цю ніч і Христос воскрес, і хто не спить , посилає йому воскреслий Христос здоров'є, силу, радість і добро. Малі діти та хворі можуть спати – їх охороняють духи прадідів.

                 Як тільки задзвонять до заутрені, то з усіх кінців села чи міста народ починав рухатися до церкви, хто пішки, а хто й возом. Дітей теж брали з собою, вдома  майже ніхто не залишався. Кому не було місця в церкві, той спинявся на дворі під церквою і так стояв , скинувши шапку аж до кінця Богослужіння.

                 Але почався численний тупіт ніг та веселий спів. Це урочистий вихід з церкви з плащаницею, хрестами, хоругвами, свічками на гай з священиком.

                 Біля пасок стоять тисячі люду : і старенькі бабусі, і молоді господині, і дівчата й діти. Вся святково одягнені. А в руках у кожної гарно вишита хусточка з писанками та крашанками. Діти – хлопчики та дівчатка також з крашанками в руках, увесь час пугають поперед пасками, обганяють один одного, сміються та вже й товкатися яєчком починають. Діти не відчувають що це ніч.

                 Неописана чудесна нічна картина великодньої ночі біля церкви. Церква в різнобарвному живому людському вінку, тисячі свічок палають над пасками, тисячі людей з сяючими від радості обличчями стоять густими лавами біля пасок, стриманий гомін – гул, мов у бджолиному вулику, весь час несеться в простори від церкви.

  Безсонна ніч, але всі бадьорі, веселі, свіжі, радісні .Не видно на обличчях ані втоми, ані дрімоти – спокій панує в душі кожного.

                  Тихо стало. Все замовкло. І в раз почулось могутнє : « Христос Воскрес!»

  І цей  могутній живий різнобарвний і картатий вінок – квітник навколо церкви ожив, сколихнувся, загомонів, зрадів .Величний похід – «обхождєніє» - навколо церкви захопив х собою тисячі людей. Тричі обходять церкву під спів переможного « Воскресєння Таоє, Христе – Спасе , янголи співають у небі». Потім поволі заходить цей численний люд у церкву й починається великодня утреня (Заутрення).Після кількаденної мовчанки вперше заграли вели коленні дзвони, сповістили всьому миру, що Христос Воскрес.

                « В той час, коли обходять навколо церкви, приглядаються, хто залишається в церкві ховаючись по кутках. Якщо це жінка – це відьма, а як чоловік, то це упер».

                  Під час заутрені можна бачити в церкві відьом з глечиком на голові. Для цього треба взяти шматок дерева з труни мерця, але цей шматок повинен мати дірку від випалого сучка. Треба дивитися крізь цю дірку, але так, щоб не відділятися від натовпу «бо відьми розірвуть».

                   Слідкують бувало за тими жінками, яких підозрівають у відьомстві « вони повинні торкнутися рукою священика».

                   Хто прийде до церкви з першим вареником, сховавши ще на масляну, той побачить відьму. Відьми здебільшого ховаються по дзвіницях.

          Коли вперше заспівають «Христос Воскрес!», мисливці, які стоять з рушницями на дворі, стараються в ту ж хвилину вистрілити: «Їхні постріли убивають горта».

     Хто хотів розбагатіти, той став у куток, тримаючи у руці срібну монету. На виголос священика «Христос Воскрес» він, замість «Воістину Воскрес», відповідав «Анталуз маю!» Вірили що від цього срібна монета набирає чародійної сили і, де б вона не була, все одно повернеться до свого господаря та ще й нові гроші з собою приведе.

     Коли священик у церкві скаже «Христос Воскрес», то замість відповідати «Воістину Воскрес» можна чого-небудь побажати собі – це бажання здійсниться.

     Задзвеніли свіжі голоси хору, могутня й переможна великодня пісня: «Воскресення Твоє, Христе Спасе, янголи співають у небі» – несеться далеко-далеко в безмежні простори ночі. Господині здіймають рушники з своїх пасок, а в кого не була засвічена свічка  – поспішали світить. Після обкаджування пасок, священик читає молитви, приходить і святить паски. Де тільки священик посвятив, одразу господарі підхоплюють кожен свою паску і чим дуже поспішають додому.

     По дорозі додому знайомі й на знайомі, свої й чужі, близькі й далекі люди тричі христуються, цілуються й обмінюються писанками, чи крашанками. Це христування й цілування взаємне так щире, сердечне, наче це брат з сестрою, батьки з дітьми, що набачились десятки років. У ці дні все лихе забуте, а залишилась лише справжня, глибока душевна радість, братерство й любов!

     Вважається великим гріхом не вітатися в цей день навіть з ворогом».

       Обіймавши своє обійстя та похристувавшись з худібкою, бджолами, содом, городом та іншим, господар входить у хату. Господиня відчиняє йому двері з свічкою в руках. Усі в хаті зустрічають, свячене стоячи. Господар христується з усіма окликом: «Христос Воскрес!» і тричі з кожним цілується.

     Усі члени родини на перший день великодня вмиваються крашанкою. Господиня наливаю в миску води, кладе туди 2-3 крашанки, а господар кидає дрібну монету й усі по черзі вмиваються крашанкою. Вірили, що коли вм

тися крашанкою, то будуть здорові, рум' яні, як крашанка червоні та багаті. Коли є дівчина на виданні, то вмивається першою і виймає одну крашанку,якою вмивалась. Найстарша доросла дитина, донька чи син, що вмилися останніми,- виймають крім крашанки й копійку чи гріш, що батько вкинув у миску. А дівчина вірила, коли першою вмиється крашанкою, то скоро по Великодні вийде заміж, буде здорова й вродлива.

            Вмившись, вся сім' я стає перед образами і молиться богові. Після молитви сідають за стіл і господар відломлює від паски «шишку» та віддає господині. Взявши «шишку», господиня або відразу несе її корові, або зберігає і віддає корові тоді, коли та отелиться -« щоб відьма не спортила». Віддавши «шишку», господар ріже паску на шматки і запрошує всіх розговлятися. Спочатку їдять паску, потім дідусь чи батько ріже яєчка, обібрані свячені на стільки кусочків – частинок, скільки в родині душ . Бере кусник , запрошує взяти всіх і промовляє : « Христос Воскрес !». Йому відповідають: «Воістину Воскрес!». Після цього господиня розрізає сир, ковбасу, печене порося та інше. Під час розговіння свяченим яєчком батько наливає чарку , звертається до всіх:

«Христос Воскрес!».Відповідають: «Воістину Воскрес!».Далі батько чи дідусь, коли він ще є в родині,- підіймаючи першу чарку, похристувавшись з присутньою родиною, звертається до всіх душ небіжчиків: «Христос Воскрес! Святі родителі, їжте, пийте, вживайте й нас грішних споминайте». Чарка на Великдень під час розговіння переходить лише один раз. Упиватися під час розговіння не можна, бо «як уп'єшься на розговинах, то цілий рік будеш ходити немов у вісні, так тебе Бог покарає».

            Після чарки споживають усе свячене. Шкаралупи з свячених яєчок, кості з поросятка, поріб'я та шинки й кришки_ господиня обережно збирає, щоб ніщо не впало на долівку. Усе це потім закопується на межі, щоб охоронити хліб на ниві від бурі, зливи та граду.

             На перший день Великодня, а в більшості перших три дні, нічого не вариться, і піч не топиться, а їдять лише все приготоване до Великодня.

« Коли на Великдень розговієшся і вийдеш з хати на вулицю, то що вперше побачиш, тим і промишляй - буде удача. Якщо в цей день дощ або небо захмарене – буде врожай. В день свята Воскресіння Господнього ворота у царство небесне відкриті, а той, хто в цей день умре – прямісінько піде до раю. Дитиня, яка народиться в цей день,буде нещаслива.

            На Великдень, як зустрінеш якого чоловіка, хоч і незнайомого, поклонись, привітайся. Гріх не вітатися цей день навіть з ворогом».

             Після обіду ходять на кладовище христуватися з померлими і кладуть на гробки крашанки, що їх відразу ж підбирають діти.

             На Великдень кожен селянин старався бодай кілька разів смикнути за мотузок і вдарити в дзвін, бо вірили, хто задзвонить – буде для нього щасливе літо, добрий урожай, «усе лихе його обмине».

             Великдень – свято радості й веселості, що об'єднує всю громаду спільним святкуванням. Три дні громада святкує під гомін дзвонів і співи веснянок .

             Великий день – це свято загальне всього села: всі, від найменшого до найстаршого відчувають радість Великодня. Свято Великого дня в давнину відбувалося в лісі чи в луці, біля води – з прийняттям християнства все величне й безмежно радісне свято проходить головне біля церкви – на цвинтарі.

 У Великодній понеділок селяни ходять один до одного , христуються і обмінюються писанками. Цей день називається волочільним. Ходять з поздоровленнями до рідних, повитух, знайомих, священників, приносячи в подарунок  волочільне, що складається з пшеничного калача і кількох крашанок . Діти (до 12 років) носять пироги до батька хрещеного, до матері, до баби на другий день Великодня. Хрещений батько дарує дітей грішми, батькова дружина насипає гостинців у хустку, дасть крашанок зо дві. Мати хрещена грошей не дає, а дає гостинці. Як дитина приходить до хрещеного батька з пирогами на Великдень,  то каже: «Христос Воскрес, будьте здорові , зі святом!». Хто є в хаті, каже: « Спасибі, також і вас поздоровляємо, хай великий ( чи велика) ростеш» і погладить по головці.

          Дитина сама розв'язує хустку з пирогами, бере пироги і кладе на стіл. Хрещена мати садовить дитину за стіл, почастує її. Насипле гостинців в хустку: насіння, цукерок, бубликів, крашанок, дасть дитині в руки і каже: « Іди, дитинок, з Богом». Такі діти називаються « христосувальники» , а подекуди збереглася старіша назва – «волочебники».

           Великодній понеділок називається ще « обливаним понеділком» , бо в цей день за стародавнім звичаєм, хлопці обливають дівчат водою або – це вже нова мода - парфумами. На другий день свят обливають один одного холодною водою. У цей же день парубки , зустрівшись із дівчатами, обливають їх водою, за це дівчата дарують ім. крашанки.

            Обливати когось або самого себе водою на Великодньому тижні – це стародавній звичай, що стоїть у зв'язку з весняним очищенням водою.

             Серед українських народних звичаїв відоме ще одне обливання  або кидання у воду людей в одежі чи до символічних речей – з метою накликати дощ під час літньої спеки.

              Третього дня Великодніх свят селяни збиралися у корчмі на музики –

«проводити свята». Отже три дні Великодня були щасливим часом гостювань, молодіжних розваг і забав. Старші люди  у ці дні шукали квітів росту, а знайшовши, топтали їх: «Щоб і на той рік діждать рясту топтать». 

Висновок

  Великдень  закiнчувався, але ще стояли на столах паски, крашанки й лунало всюди «Христос Воскрес». Так дозволялося вiтатися упродовж 40 днiв - аж до дня Христового Вознесiння.

  Однією із найросповсюдженіших розваг молоді в Україні була  колись так звана «вулиця»- своєрідні вечорниці дівчат і хлопців під відкритим небом.

  «Вулиця», як правило, збиралася в певному, заздалегідь призначеному місці: на майдані посеред села, на зеленому лузі біля річки, чи на леваді,- це залежало від місцевих обставин.

  Починалася вулиця від Великодня й тривала все літо - аж до дня Семена (14 вересня). До початку польових робіт молодь збиралася щовечора, а коли починалася робота в полі, то тільки в неділю та у святкові дні. Звичайно «вулиця» проходила весело й жваво: з музикою, танцями, а найбільше було пісень. Кожний вечір, коли відбувалася «вулиця», над селом лунали пісні.

  Крім пісень, танців і хороводів під час «вулиці», проводилися ще й інші веселі  забави, що їх так багато знала наша молодь.

  «Вулиця» в українському селі – своєрідна форма традиційної розваги молоді. Там плекалася пошана до народної пісні, народних традицій; розвивалися кращі товариські відносини зароджувалося справжнє чисте людське кохання.          

1. Килимник «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» К. 1994. Ч ІІ, т.З.-с.237.
2. Сапіга « Українські народні свята та звичаї» К.: Т-во «Знання України». – 1993.-с. 46-50
3. Понамарьов «Українська минувшина» К.:Т-во «Либідь» - 1994р.-с.192 – 194.
4. «Народний календар» - 1994р.
5. Воропай «Звичаї нашого народу» Т. – ІІ,- К.,»Оберіг» - 191р.
6. Кравець «Сімейний побут українського селянства і звичаї» К. 1980
7. Никонов «Вокруг света», в-во «Молода гвардія» 1981р., №7. Журнал.
8. Скуратівська «Місяцелік» К. «Мистецтво» 1993р.
9. Ковальчук «Українське народознавство» К.: «Освіта» 1992р.

ДОДАТОК

Дитячі ігри з писанками  та крашанками

1. Цокання або товкання

 Одна дитина тримає свою крашанку, чи писанку в руці «носком» у верх, а друге дитя било, цокало своїм яєчком, також «носком». У кого «носок» розбився, повертав яєчко «пухою», і знову дитя продовжувало цокати «носком» свого яєчка. Побита писанка чи крашанка називалася битка і одержував її  той, хто «витовкав».

 2. Скочування с горбочка

 Сідають діти над горбочком півколом і по кількості дітей спускають свої крашанки – котять униз. Писанки чи крашанки котячись «збігаються» і котрась з них, вдаряючись о другу, розбивається. Чия ціла залишилась, той забирає собі й битку.

3. «Міньки навпомацки»

 Одне хлоп'я чи дівчатко бере в руку одну писанку, а в другу крашанку;ховає руки за спиною. Звертається до другої: «Угадай, в якій руці писанка, а в якій крашанка – твої будуть. Не вгадаєш мені даєш писанку чи крашанку». Хто вгадав забирає два яєчка, не вгадав – свої дає. 

4. Гра у великодній дзвін

 На поклик одного з парубків: ‘У дзвона!’ весь парубочий гурт швидко стає у тісне коло. Хто не встиг – стає «серцем» дзвона, йде в середину. З кола всі парубки простягають до «серця» руки, але швидко відтягають, щоб «серце» дзвона не схопило. Парубки весь час протяжно й мелодійно напівспівають: Дзінь – дзелень, бом – дзень , дзінь – дзелень… Бам… бам, бам… Той, що в середині, намагається когось за протягнуту руку схопити і витягти до середини. Тоді витягнутий стає «серцем дзвона», а той, що був усередині – стає в коло. Гра проходить досить весело й жваво.

5. Гойдалка    

 Гойдалка влаштовується парубками лише перед Великоднем та перед зеленими святами. Збираються за 2-3 дні перед святами парубки, привозять з лісу 2 високих дубових стовпи та поперечку на верх, у столяра замовляють гладеньку дошку довжиною 1,5 – 2м. , шириною 30-40см. ;у коваля замовляють залізні частини – кільця, гаки тощо. У великодню суботу закінчують остаточну гойдалку, але гойдаються по черзі, попарно- хлопець і дівчина. Лише звечора другого чи третього дня свята. Гойдалка стоїть до Зелених свят, а то до Петра.

6. Борьба навколішки

 Проводиться лише між парубками, як звичайна боротьба - покласти на лопатки, з тією різницею, що на ноги не встають, а проводять боротьбу лише навколішки. 

7. Стукалка або хованка.

 Гурт хлопців вибирає старшину – суддю, який би у грі давав лад та розв'язував би безсторонньо спірні питання.

 Гра проходить так: на вигоні, чи деінде кладуть дві палочки. Старший призначає одного з – поміж парубків започаткувати гру. Призначений лягає, його голову ще чимось накривають, щоб не бачив. Старшина подає команду: «Ховайсь!». Усі хлопці, крім старшини, розбігаються і  ховаються так, щоб не побачив той, що лежить накритий. Коли вже всі поховались, старшина подає команду:,,Шукай!,,  І той, що лежав, встає й намагається когось побачити, а побачивши, називає на прізвище, біжить швидко й стукає палку о палку, що тут же серед площі покладені – «Застукує». Виявлений, застуканий іде й лягає, а всі ховаються. У тім складі ховається той, що починав гру. Коли ж той , що мусить застукати когось, відійде дальше від стукалки, а хтось з тих , що ховавсь, надбіжить швидко й застукає палицями, то той, що був найкращий, мусить знову лягати, а всі ховаються, як і попереду. Так проходить гра довгий час.                  

8. Чий батько дужчий…

Сідає два міцних парубки так, щоб взаємно впертися ступнями ніг. У руки беруть міжну палку. Беруться обидва за ту палку руками. Міцно впираючись взаємно підошвами ніг, кожний намагається зрушити з місця свого компаньйона, підняти його до себе. Так, мов терези, по черзі переважує один одного, аж покіль котрийсь з них уже не в силі буде переважити свого змагуна. Хто останній переважив, той вважається переможцем – його «батько дужчий».

  Кривий танець.

Першим хороводом на свято Пасхи  майже завжди буває „Кривий танець”. Ця гра відбувається так: забивають у землю три кілки, щоб із них вийшов трикутник, беруться за руки у два ряди і кружляють біля тих кілків, виспівуючи такі пісні:

Ой вінку, мій вінку,                                              Туди мая матінка йшла

Я тебе ізвила,                                                        Да той віночок знайшла

Я тебе ізвила                                                         Да той віночок знайшла,

Ще й угора, да ізвегора                                       Да нелюбому віддала

Да повісила тебе                                                   Як би ж я знала,

Ой да на дереві,                                                    Я б була б да розірвала

Ой да на дереві,                                                    Я б була б да розірвала

Да на золотому кілку                                           Да й у грязь утоптала.

До 3 – го й 4 – го тактів:                                      До 3 – го й 4 – го тактів:

Да на золотому кілку.                                          Червоними да чобітками

Да на шовковому шнурку.                                  Золотими да підковами.

Вербова дощечка.

Дівчата беруться по дві за руки таким чином: одна бере правою рукою себе ж за ліву руку вище ліктя, а свою ліву руку кладе на праву руку другої дівчини так само кладеться на її ліву руку вище ліктя, а ліва рука кладеться на праву руку першої дівчини. Такими парами дівчата стають в ряд, одна біля одної. З їх рук виходить неначе дошка. По тій дошці ходить маленька дівчинка „Настечка”. Передня пара, як вже по їх руках перейшла дівчинка, перебігає й стає на самий перед, далі, перебігає друга, третя пара, знов підставляючи руки. А тим часом співають:

Та вербовая дощечка, дощечка,

Та ходила по ній Настечка, Настечка.

Та цебрам воду носила, носила,

Дібровоньку гасила, гасила.

Кілька у вод цебрі водиці, водиці,

Тільки дівками правдиці, правдиці,

Кілька у цебрі дірочок, дірочок,

Тільки дівкам болячок, болячок   

А вербовая, дощечка, дощечка,

Та ходила по ній Настечка, Настечка.

Решетом воду носила, носила,

Дібровоньку гасила, гасила.

Кілька в решеті водиці, водиці,

Тільки парубками правдиці, правдиці.

Кілька в решеті дірочок, дірочок,

Тільки парубками болячок, болячок. 

Нашу перепілку...

Дівчата стають у два ряди, беруться за руки і утворюють місток, по якому, підтримуване з двох боків, проходить мале дівча. Коли воно переступає на другі руки, задні дівчата перебігають наперед і продовжують місток.

Нашу перепілку ба й головка болить.

Ба й головка болить.

Тут бала, там нема, тут полинула (2р.)

Нашу перепілку ба й рученьки болять.

Ба й рученьки болять.

Тут бала, там нема, тут полинула (2р.)

                                    Нашу перепілку ба й ніжечки болять.

                                          Ба й ніжечки болять.

                                         Тут бала, там нема, тут полинула (2р.)

Ходить Купса

по риночку

Писанку кладуть на якесь підвищення – камінь, горбочок чи купину. Навколо неї ходять хлопці з піднятими топірцями й пильно стежать, щоб хтось й не вхопив. Однак знаходиться відважний і хапає писанку. Хлопці стараються, щоб стільчак не утік. Але коли він зуміє вирватись з кола, то писанка його. Тепер хтось кладе другу писанку, і гра продовжується.

Ходить Купса по риночку
Та й купує писаночку.
Куп си, куп си, уродливий,
Куп си, куп си, чорнобривий,
Куп си, куп си, будеш мати,
Що дівчині дарувати.