Обласний етап Всеукраїнської краєзнавчої експедиції

учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна»

Запорізька гімназія «Основа»

Запорізької міської ради

ПОШУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА

«Від Січі до сьогодення: козацька спадщина в дії»

Напрямок:

«Козацькому роду нема переводу»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Запоріжжя

2025 рік

Актуальність теми

Я обрала тему «Козацькому роду нема переводу», тому що вважаю її важливою і близькою кожному українцю. Козацтво — це не просто сторінка нашої історії, а приклад мужності, любові до рідної землі та боротьби за свободу. Саме завдяки козакам сформувалися риси українського характеру — відвага, гідність, справедливість і єдність.

Сьогодні, коли Україна знову виборює свою незалежність, особливо важливо пам’ятати приклади героїзму наших предків. Козацькі традиції навчають нас шанувати історію, бути сильними духом, підтримувати одне одного і любити свою Батьківщину.

Дослідження цієї теми допомагає краще зрозуміти, звідки береться наш національний дух, як козацькі звичаї вплинули на сучасне життя, та чому їх варто зберігати. Я вважаю, що вивчення козацької спадщини формує патріотизм, гордість за свій народ і повагу до минулого.

Мета дослідження

Дослідити історію, традиції та культурну спадщину українського козацтва, простежити їхній вплив на сучасне життя, а також показати, як козацькі звичаї зберігаються та популяризуються у Запорізькій гімназії «Основа».

 

Завдання дослідження

1. Визначити історичні передумови виникнення українського козацтва.
2. Охарактеризувати діяльність видатних козацьких діячів у боротьбі за незалежність України.
3. Розкрити особливості побуту, звичаїв і традицій запорозьких козаків.
4. Простежити відображення козацької доби у народній творчості.
5. Ознайомитися з історією бойового гопака як унікального виду національного мистецтва.
6. Проаналізувати сучасне відродження козацьких традицій у житті Запорізької гімназії «Основа».

Об’єкт дослідження

Українське козацтво як історичне, культурне та суспільне явище.

Предмет дослідження

Козацькі традиції, духовні цінності та їхнє збереження в освітньому і культурному середовищі сучасної України.

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

1. Історичні витоки козацької доби
2. Боротьба козацтва з іноземними поневолювачами
3. Побут і традиції козацтва
4. Відображення козацької доби в народній творчості
5. Козацька тематика в мистецтві й літературі
6. Козацькі звичаї та моральні цінності
7. Історія бойового гопака
8. Козацькі традиції в житті Запорізької гімназії «Основа»
9. Висновки
10. Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Козацтво — це символ мужності, волелюбності та нескореного духу українського народу.
Воно стало уособленням національної самосвідомості, прагнення до свободи, справедливості й незалежності. Українські козаки були не лише відважними воїнами, а й творцями особливої культури, звичаїв, традицій, які передавалися з покоління в покоління. Їхня звитяга, готовність до самопожертви заради рідної землі й віри, стали фундаментом формування державницької ідеї українців.

Вивчення історії козацької доби формує в учнів почуття патріотизму, національної гідності, гордості за свою країну, розуміння власних коренів та усвідомлення спадкоємності поколінь. Звернення до цієї теми виховує повагу до історичного минулого, сприяє розвитку інтересу до вивчення історії України, допомагає усвідомити роль Запорозької Січі як колиски української демократії та військової доблесті.

Тема «Козацькому роду нема переводу» є надзвичайно актуальною й сьогодні, адже саме через козацькі традиції ми пізнаємо витоки української державності, мужності, народної культури, духовності. У козацьких звичаях, піснях, символіці та обрядах відображено унікальний світогляд українців, прагнення до волі, братерства та справедливості.

Метою даної роботи є дослідження історії та традицій українського козацтва, їхнього впливу на формування національної свідомості сучасної молоді, а також вивчення того, як ці традиції продовжують жити у наш час. Особливу увагу приділено збереженню та популяризації козацьких звичаїв у Запорізькій гімназії «Основа», де виховання на прикладах козацької доблесті та честі сприяє становленню справжніх патріотів України.

Історичні витоки українського козацтва

Козацтво виникло наприкінці XV — на початку XVI століття на південних землях України, де простягалися безкраї степи, відомі під назвою «Дике Поле». Ці землі були майже безлюдними, але мали велике стратегічне значення, адже саме тут проходили торговельні шляхи й кордони між українськими, татарськими та турецькими володіннями. Люди, що шукали волі від кріпацтва, утисків панів і небезпеки з боку загарбників, тікали сюди, утворюючи перші вільні громади — козацькі поселення. Вони селилися здебільшого на островах і берегах Дніпра, де можна було легко оборонятися від ворога.

Перші згадки про козаків датуються 1489 роком, коли польський хроніст Мартин Бєльський описав участь українських козаків у походах проти татар. У 1492 році козаки вперше згадуються в офіційному документі — скарзі кримського хана на українців, які напали на турецьке судно в Чорному морі. Це свідчить про те, що вже наприкінці XV століття вони сформувалися як окрема сила, здатна до самостійних військових дій.

Запорозька Січ, заснована приблизно в середині XVI століття, стала серцем українського козацтва, його політичним, військовим і духовним осередком. Вона розташовувалася за порогами Дніпра — у місці, куди не могли легко дістатися вороги. Саме тому її й назвали «Запорозькою».
Січ мала чітку систему управління, яку сучасники називали «козацькою республікою». У ній панували принципи рівності, самоврядування, колективного прийняття рішень. Уся влада належала Військовій раді, де кожен козак мав право голосу. Найвищу посаду — гетьмана — обирали на загальних зборах, і він мав звітувати перед громадою.

Козаки стали справжніми борцями за волю України. Вони не лише захищали свої землі від татарських і турецьких нападів, а й виступали проти польсько-шляхетського гніту, боронили православну віру та народні права. Видатними козацькими ватажками стали Дмитро Вишневецький (Байда) — засновник першої Січі на острові Мала Хортиця (близько 1556 року), Петро Конашевич-Сагайдачний, який прославився морськими походами проти турків і підтримкою українського православ’я, а також Богдан Хмельницький — творець козацької держави, який очолив національно-визвольну війну українського народу 1648–1657 років.

Запорозьке козацтво відіграло величезну роль у формуванні української державності. Його демократичні традиції, військова організація та духовна стійкість стали прикладом для наступних поколінь. Козаки були не лише воїнами, а й дипломатами, будівничими, меценатами освіти та культури. Саме вони започаткували ідею вільної, справедливої, сильної держави, у якій найвищою цінністю є людина та її право на свободу.

Боротьба козацтва з іноземними поневолювачами

Козацтво відіграло ключову роль у визвольній боротьбі українського народу проти численних ворогів, які намагалися поневолити українські землі. З XVI по XVIII століття запорозькі козаки були головною оборонною силою на південних кордонах України. Вони боронили свій край від постійних турецько-татарських набігів, що спустошували українські села, забираючи людей у полон. Завдяки безстрашним морським і сухопутним походам козаків ворог неодноразово зазнавав нищівних поразок.

Особливо відомими стали морські походи запорожців на турецькі фортеці — Очаків, Кілію, Ізмаїл, Варну, Трапезунд. У 1616 році під проводом Петра Конашевича-Сагайдачного козаки здобули турецьку фортецю Кафу (сучасна Феодосія) і визволили тисячі невільників. Ця перемога стала символом козацької звитяги та гуманності.

Не менш важливою була боротьба козаків проти польсько-шляхетського гніту, що посилювався в першій половині XVII століття. Козаки відстоювали не лише особисту свободу, а й права українського народу на власну віру, мову та звичаї. Найвищим етапом цієї боротьби стала Національно-визвольна війна 1648–1657 років, очолена Богданом Хмельницьким. Під його проводом українське козацтво здобуло блискучі перемоги під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями, створивши умови для формування Української козацької держави — Гетьманщини.

Величезний внесок у боротьбу за волю зробив і Іван Сірко, славетний кошовий отаман Запорозької Січі. Він провів понад 60 переможних походів проти турків і татар, здобувши славу непереможного полководця. Легенди про його відвагу живуть у народній пам’яті й донині.

Козацтво стало не лише воєнною, а й моральною опорою українського народу. Їхня боротьба — це приклад незламності, віри в правду й силу народу. Багато пам’ятних місць Запорізького краю — острови Хортиця, Великий Луг, місця колишніх Січей — зберігають спогади про ті героїчні події. Саме тут формувався дух волі, який передається з покоління в покоління як святиня.

Побут і традиції козацтва

Побут запорозьких козаків поєднував суворість військового життя з глибокою духовністю та високими моральними принципами. Усі аспекти життя на Січі були підпорядковані ідеї свободи, рівності та братерства. Кожен козак, незалежно від походження, мав однакові права й обов’язки, а головним законом для всіх була честь і вірність товариству.

Запорожці жили просто, але з гідністю. Їхні оселі — курені — будувалися з дерева або глини, вкривалися очеретом чи соломою. У центрі життя стояв курінь, де мешкали й харчувалися козаки одного війська. У вільний від походів час вони займалися рибальством, мисливством, ремеслами, доглядали коней, лагодили зброю. Усе життя на Січі було організовано чітко й дисципліновано, адже кожен козак розумів: у бою виживе лише той, хто готовий до випробувань.

Зброя, одяг і побутові речі козаків мали не лише практичне, а й символічне значення. Кожен козак пишався своєю шаблею, пістолем, мушкетом чи списом — символами мужності та звитяги. В одязі переважали вільні сорочки, шаровари, пояси, жупани, а також традиційні оселедці — ознака відваги й вірності рідному краю. Одяг запорожців був зручним, яскравим і водночас пристосованим до важких умов степу.

Духовне життя козаків посідало особливе місце. На Січі обов’язково була церква, де відбувалися богослужіння, молебні перед походами та подяки після перемог. Козаки глибоко шанували православну віру, святкували великі церковні свята — Різдво, Великдень, Покрову Пресвятої Богородиці, яку вважали своєю небесною покровителькою. День Покрови (14 жовтня) став головним святом козаків і нині відзначається як День українського козацтва.

Традиції й обряди запорожців відображали їхній народний характер — волелюбний, жартівливий, співочий. Козацькі пісні, думи й легенди прославляли героїзм побратимів, сумували за загиблими, надихали на нові подвиги. У вільний час козаки влаштовували змагання, співали, грали на кобзах, танцювали. Козацький гопак став не лише народним танцем, а й формою бойового мистецтва, у якому рухи поєднували гнучкість, силу та відвагу.

Братерські звичаї та шанування старших були невід’ємною частиною життя на Січі. Кожен новачок при вступі складав присягу на вірність товариству, а старі козаки навчали молодших військової майстерності, мудрості й звичаїв. Зрадників чи порушників дисципліни суворо карали, бо для запорожця слово честі було святим.

Таким чином, побут і традиції українського козацтва стали не лише історичною спадщиною, а й духовним джерелом, що живить сучасне українське суспільство. У цих звичаях закладено глибоку любов до свободи, справедливості, товариської підтримки та віри — основи, на яких тримається український народ.

Відображення козацької доби в народній творчості

Козацька тема займає чільне місце у фольклорі українського народу, адже саме через народну творчість збереглася пам’ять про героїчну минувшину. Думи, балади, історичні пісні та легенди не лише розповідали про подвиги запорожців, а й виховували любов до рідної землі, пошану до борців за волю, гордість за свій народ. Народ створював ці твори впродовж багатьох століть, і кожен із них став своєрідним літописом козацької слави.

Українські думи — це епічні поетичні твори, що виконувалися речитативом під супровід кобзи, бандури або ліри. У них оспівувалася хоробрість і звитяга козаків, їхні бої з ворогами, самопожертва заради Батьківщини. Серед найвідоміших дум — «Про козака Голоту», де герой, самотній і безстрашний, вступає в бій проти ворога й виходить переможцем; «Хмельницький і Барабаш», що передає драматизм боротьби за народну справу; «Самійло Кішка», у якій оспівано визволення козака з турецької неволі. Ці твори стали втіленням ідеалів мужності, свободи й непохитної віри у справедливість.

Історичні пісні також зберегли численні спогади про героїчні події козацької доби. У них згадуються реальні постаті — Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Петро Сагайдачний, Максим Кривоніс та інші. Через образи цих героїв народ передавав своє бачення історії, оцінку подій, біль і надію на краще майбутнє. Пісні не лише возвеличували козаків, а й висловлювали смуток за загиблими, тугу за рідним краєм, що залишився в полоні.

Козацька тема знайшла відображення і в народних баладах та легендах, у яких поєднувалися реальні історичні події з елементами фантастики, символізму й народної моралі. Герої цих творів — сміливі воїни, вірні побратими, оборонці рідної землі, готові до самопожертви заради свободи.

Особливе місце у збереженні пам’яті про козаків належить кобзарям та лірникам — народним співцям, які подорожували селами й містами, виконуючи думи та пісні. Вони були хранителями історії, носіями духовної спадщини українського народу. Саме завдяки їхній творчості козацька слава передавалася від покоління до покоління, не даючи згаснути національній пам’яті.

Через народну творчість козацька епоха продовжує жити в серцях українців. Її мотиви й образи надихали багатьох митців — Тараса Шевченка, Лесю Українку, Пантелеймона Куліша, Івана Франка, які у своїх творах розкривали велич і драматизм історії запорозького лицарства. Так, через слово, пісню й легенду козацький дух залишається невмирущим символом волелюбності й національної гідності українського народу.

Козацька тематика в мистецтві й літературі

Козацька епоха залишила глибокий слід не лише в історії, а й у культурі українського народу. Образ козака став символом волелюбності, мужності та любові до Батьківщини. Саме тому козацька тематика посідає важливе місце в українському мистецтві — живописі, музиці, літературі, театрі та кіно.

У літературі образ козака з’являється ще в народних думах і піснях, де прославляли подвиги славних воїнів, їхню вірність рідній землі. Письменники різних епох по-своєму відтворювали героїчну добу. Тарас Шевченко у своїх поемах «Гамалія», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» оспівав звитягу козацтва, показавши його як символ боротьби за волю українського народу. Пантелеймон Куліш у романі «Чорна рада» розкрив складний внутрішній світ козаків, їхні переживання, суперечності та прагнення єдності.

У ХХ столітті тема козацтва надихала й сучасних авторів. Олександр Ільченко у романі «Козацькому роду нема переводу» показав веселу й водночас героїчну душу запорожців, поєднавши історичні події з народним гумором і легендами.

Не менш важливе місце козацька тематика посідає у мистецтві. Художники Ілля Рєпін («Запорожці пишуть листа турецькому султану»), Сергій Васильківський, Микола Самокиш створили яскраві полотна, на яких відтворили героїчний дух запорозьких воїнів, їхній побут, колорит та звичаї.

У музиці козацькі мотиви звучать у народних піснях, маршах, гімнах. Вони передають енергію, силу й душевність українського народу. Відомі твори «Ой на горі та женці жнуть», «Їхав козак за Дунай», «Гей, соколи!» стали справжніми символами національної самосвідомості.

Козацький образ зберігся і в сучасному кіномистецтві. Фільми «Пропала грамота», «Тарас Бульба», «Дума про Ковпака» показують козацтво не лише як історичне явище, а як частину української душі — відвагу, честь, вірність Батьківщині.

Таким чином, мистецтво й література відіграють важливу роль у збереженні пам’яті про козацтво. Вони допомагають молодому поколінню глибше відчути зв’язок із минулим, пишатися своєю історією та переймати духовні цінності, які сформували українську націю.

Козацькі звичаї та моральні цінності

Козацтво було не лише військовою спільнотою, а й особливим способом життя, заснованим на високих моральних і духовних засадах. Кожен козак мав дотримуватися певного кодексу честі, який формував його поведінку, світогляд і ставлення до людей. Основою цього кодексу були такі риси, як хоробрість, вірність, справедливість, чесність, любов до рідної землі та готовність її захищати.

У Запорізькій Січі панували демократичні традиції: усі важливі питання вирішувалися на раді, де кожен козак мав право голосу. Це виховувало почуття відповідальності, рівності й поваги до думки товаришів. Так формувалося побратимство — одна з найцінніших моральних засад козацтва. Побратим був не просто товаришем по зброї, а людиною, з якою ділили радощі, труднощі, небезпеку й перемогу.

Особливе місце у житті запорожців займала віра. Козаки були глибоко релігійними людьми, дотримувалися християнських традицій, шанували свята, будували церкви, носили із собою ікони. Перед боєм вони завжди молилися, вірячи, що Бог оберігає їх і веде до перемоги.

Важливими елементами духовного світу запорожців були честь і слово. Козацьке слово вважалося святим — його не можна було порушити. Зрада, боягузтво чи обман суворо засуджувалися. Тому навіть вороги поважали козаків за їхню чесність і прямоту.

У мирний час козаки підтримували народні звичаї: брали участь у святах, співали пісень, оповідали думи про героїчні подвиги. Через це формувалося відчуття єдності поколінь, повага до історії свого народу.

Сьогодні козацькі моральні цінності залишаються актуальними. Вони допомагають сучасній молоді виховувати в собі силу духу, відповідальність, любов до Батьківщини. У Запорізькій гімназії «Основа» учні знайомляться з цими традиціями під час тематичних заходів, зустрічей, уроків мужності. Так формується справжній громадянин України — сильний, добрий, патріотичний і вірний своїм ідеалам.

Історія бойового гопака

Бойовий гопак — це унікальне українське мистецтво, яке поєднує елементи танцю, бойових прийомів та духовної культури. Воно виникло на основі давніх традицій козацьких тренувань, у яких рухи воїнів перетворювалися на справжнє мистецтво руху, сили й гармонії. Гопак — це не лише танець, а й своєрідна мова тіла, у якій відображено характер, волелюбність і непокірність українського народу.

Історичне коріння бойового гопака сягає часів Запорозької Січі. Козаки тренувалися не лише зі зброєю, а й без неї, відпрацьовуючи спритність, гнучкість, точність ударів і координацію рухів. Щоб не втрачати форму навіть під час відпочинку, вони виконували вправи у вигляді танцю. Саме так поступово сформувався гопак — своєрідне поєднання бойової підготовки та розваги. Рухи з присідань, стрибків, «повітряних ударів» ногами, обертів і випадів несли не лише естетичну красу, а й практичне значення для ведення рукопашного бою.

Назва “гопак” походить від вигуку “гоп!”, який козаки використовували під час стрибків або різких рухів у бою. З часом цей вигук став символом енергії, радості та бойового запалу. Гопак виконували на святах, після переможних походів або під час урочистостей, щоб показати силу й мужність козацького війська.

У ХХ столітті, завдяки зусиллям ентузіастів, бойовий гопак отримав друге життя. Українські дослідники відновили стародавні рухи, поєднавши їх із системою фізичної та духовної підготовки. Одним із засновників сучасного бойового гопака вважають Володимира Пилата, який у 1980-х роках створив школу цього мистецтва у Львові. Сьогодні бойовий гопак офіційно визнаний видом національного бойового мистецтва, що має свої ступені майстерності, техніку і філософію.

Бойовий гопак — це не лише спорт чи хореографія, а й потужний виховний засіб. Він прищеплює молоді повагу до історії, любов до Батьківщини, формує силу волі, мужність і витримку. У кожному русі гопака — пам’ять про козацьку звитягу, про тих, хто боровся за волю України.

Сьогодні гопак є частиною культурної спадщини України, його демонструють на міжнародних фестивалях, у військово-патріотичних заходах, у школах та гуртках. Саме через цей танець нове покоління українців пізнає дух відваги, честі й свободи, що передається з козацьких часів до наших днів.

Козацькі традиції в житті Запорізької гімназії «Основа»

У Запорізькій гімназії «Основа» особлива увага приділяється збереженню та популяризації козацьких традицій, адже саме Запорізький край є колискою українського козацтва. Учні та педагоги гімназії усвідомлюють, що вивчення історії запорозьких козаків — це не лише пізнання минулого, а й шлях до виховання справжніх патріотів, свідомих громадян своєї держави.

У закладі постійно проводяться тематичні заходи, уроки мужності, історичні квести, виховні години та зустрічі з представниками дитячо-юнацької спортивної школи «Спас». Ця школа, заснована у 1998 році, стала першою в Україні, що спеціалізується на вивченні національного бойового мистецтва. Система «Спас» поєднує елементи рукопашу, самозахисту, стародавніх бойових прийомів і духовно-культурних традицій запорозьких козаків. Такі зустрічі допомагають молоді глибше відчути дух предків, зрозуміти, що козацтво — це не лише минуле, а й живе джерело сили, честі й відваги.

Учні гімназії активно беруть участь у різноманітних культурно-просвітницьких подіях. Зокрема, вони є постійними учасниками всеукраїнського конкурсу дитячих малюнків «Шляхами мужності славетних козаків», де через мистецтво передають своє бачення героїчного минулого України. Також школярі долучаються до фестивалю «Лего-Хортиця. Козацька фортеця» та конкурсу «Світ танцює гопака», демонструючи знання історії, творчість і гордість за рідний край.

Не менш активну роль відіграють і педагоги гімназії. Вони беруть участь у публічній розмові «Козацька педагогіка – цінності, що формують лідерів ХХІ століття», де обговорюють шляхи формування в молоді лідерських якостей, відповідальності, любові до рідної землі. Крім того, педагоги долучаються до проєкту «Регіональний історичний код: козацька спадщина Запоріжжя», який спрямований на збереження духовних традицій регіону та інтеграцію козацьких ідей у сучасний освітній процес.

Такі заходи не лише поглиблюють знання учнів про минуле, а й формують у них почуття гордості, духовності, любові до рідної землі. Завдяки системній роботі педагогічного колективу Запорізької гімназії «Основа» козацькі традиції не забуваються, а продовжують жити у серцях молодого покоління, надихаючи їх на добрі справи, мужність і самоповагу.

Висновки

Дослідження історії українського козацтва дає змогу глибше усвідомити значення минулого у формуванні національної свідомості, моральних цінностей і громадянської позиції сучасної молоді. Козацтво стало символом волелюбності, честі, гідності й сили духу українського народу, прикладом мужності та самопожертви заради Батьківщини.

Сьогодні козацькі традиції не втрачають своєї актуальності. Вони оживають у піснях, народних святах, спортивних змаганнях, у відродженні бойових мистецтв, у виховних заходах та шкільних ініціативах. Через них сучасна молодь пізнає глибину історичної пам’яті, відчуває неперервність духовного зв’язку поколінь.

Особливе місце у цьому процесі посідає діяльність Запорізької гімназії «Основа». Учні та педагоги активно долучаються до вивчення та збереження козацької спадщини, беруть участь у конкурсах, фестивалях, дослідницьких і культурно-просвітницьких проєктах. Їхня праця — це приклад того, як любов до рідного краю, історії та культури може стати джерелом натхнення й формування громадянської свідомості.

Козацькому роду справді нема переводу, адже у серцях молодого покоління живе те саме прагнення до свободи, справедливості й гідності, яке колись об’єднувало запорозьких лицарів. Любов до Батьківщини, мужність, сила духу та єдність — ці риси залишаються основою українського характеру, який продовжує формувати майбутнє нашої держави.

Список використаних джерел

1. Гайдай, Л. Історія України. – Київ: Освіта, 2020.
2. Стороженко І. Історія українського козацтва. – Харків: Ранок, 2019.
3. Матеріали Запорізької гімназії «Основа» (фото, зустрічі, заходи).
4. Українські народні думи та пісні про козаків. – Київ: Веселка, 2018.
5. Електронний ресурс: «Козацька педагогіка – цінності, що формують лідерів ХХІ століття».
6. Субтельний О. Історія України. – Київ: Либідь, 2012. – 512 с.
7. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – Київ: Наукова думка, 2013. – 736 с.
8. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. – Київ: Вища школа, 1994. – 303 с.
9. Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. – Київ: Молодь, 1991. – 254 с.
10. Крип’якевич І. Історія України. – Львів: Світ, 2001. – 518 с.
11. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків: У 3 т. – Київ: Наукова думка, 1990. – 520 с.
12. Чухліб Т. Козаки та татари: Коротка історія українсько-кримських відносин. – Київ: Кліо, 2019. – 256 с.
13. Гуменюк З. Українські народні думи. – Київ: Мистецтво, 2004. – 432 с.
14. Савчук Б. Козацька доба в Україні. – Київ: Либідь, 2007. – 288 с.
15. Історія українського козацтва // Енциклопедія історії України / Інститут історії України НАН України. – Київ: Наукова думка, 2010. – https://www.history.org.ua/
16. Запорозька Січ: виникнення, устрій, традиції // Офіційний вебпортал Верховної Ради України – https://www.rada.gov.ua/news/razom/230315.html
17. Українське козацтво: формування та роль у національно-визвольній боротьбі // Освітній портал «Історія України». – https://history.org.ua/LiberUA/978-966-02-6563-4/978-966-02-6563-4.pdf
18. Національне бойове мистецтво «Спас» // Офіційний сайт Всеукраїнської федерації «Спас». – https://spas.zp.ua/
19. Бойовий гопак – традиції та сучасність // Міністерство молоді та спорту України. – https://mms.gov.ua/news/bojovyj-hopak-unikalne-mystetstvo-ukrayiny
20. Фольклорна спадщина українського козацтва // Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. – http://www.nbuv.gov.ua/
21. Освітні традиції Запорізького краю: козацька педагогіка // Департамент освіти і науки Запорізької ОДА. – https://www.osvita.zoda.gov.ua/
22. Матеріали Запорізької гімназії «Основа» // Сторінка закладу у Facebook. – http://surl.li/lcqdc
23. Матеріали Запорізької гімназії «Основа» // Сторінка закладу у Instagram. – http://surl.li/lcqdc