2012 р.

 

«Затверджено» «Затверджено»

методичною радою Володарського районного                                                 методичною радою методичного кабінету Володарської гімназії «Софія»

 

Завідувач _____________ С.М. Антикало         Директор гімназії ___________ В.В. Швечикова

 

 

 

 

 

Укладачі:

 Гризодуб О.Л., учитель української мови та літератури Володарської гімназії «Софія» з загальноосвітньою школою І ступеня №2  І кваліфікаційної категорії, звання «Старший учитель».

 

 

 

 Гордієнко О.О.,  учитель української мови та літератури Володарської гімназії «Софія» з загальноосвітньою школою І ступеня №2  І кваліфікаційної  категорії.

 

 

 

Гризодуб О.Л., Гордієнко О.О.

             Думка-слово-образ-текст. Функціонально-стилістична домінанта  аналізу тексту. 10-11 класи. 1-ше видання. – Володарське: Володарська гімназія «Софія» з загальноосвітньою школою І ступеня №2, 2012.- 83 с.:іл.

 

Пропонований посібник містить  тексти та тестові завдання до них, що сприяють підготовці учнів старших класів до іспитів та ЗНО з української мови, дозволяючи зробити цей процес набагато простішим та ефективнішим.

Навчальний посібник «Думка-слово-образ-текст. Функціонально-стилістична домінанта  аналізу тексту»  має практичну спрямованість — сприяти формуванню  в учнів загального уявлення про стилістичні особливості тексту.

Такі завдання дозволяють об’єктивно визначити рівень навчальних досягнень, активізувати самоосвітню роботу учня, розширити спектр його самостійної роботи, підвищити якість засвоєння  знань з даного  розділу.

       Видання рекомендується для учнів 10-11-х класів та викладачів української мови. 

 

 

 

Володарська гімназія «Софія» з

загальноосвітньою школою І ступеня №2 Донецької області 2012 р.

Зміст

Методичні рекомендації  _________________________________________4 стор.

 

Найдовше живуть ті, хто нікому не заздрить ________________________ 5-9 стор.

 

Незабутня зустріч ______________________________________________ 10-13 стор.

 

«Я маю в серці те, що не вмирає…» _______________________________ 14-17 стор.

 

Європейська мазепіана __________________________________________18-21 стор.

 

Постанова Верховної Ради _______________________________________22-24 стор.

 

В одній особі образ покоління _________________________________________25–29 стор.

 

«Миле, чарівне створіння» _______________________________________30–33 стор.

 

У  цехового майстра живописних та малярних справ _________________ 34-38 стор.

 

Пам`яті дочки-друга Волічки… __________________________________ 39–42 стор.   

 

Національний характер ________________________________________ 43-46 стор. 

 

Микола Пимоненко____________________________________________ 47-51 стор. 

 

Ікона ________________________________________________________ 52-54 стор.

 

Сікстинська мадонна ___________________________________________ 55–59 стор.

 

Чарівник співу _______________________________________________ 60-62 стор.

 

Актор _______________________________________________________ 63-66 стор.

 

Краса Карпат врятує Україну ___________________________________ 67-69 стор.

 

Туринська плащаниця __________________________________________70–73 стор.

 

Кирило Стеценко _____________________________________________ 74-76 стор.

 

Микола Лисенко та Іван Франко _________________________________ 77–80 стор.

 

Методичні рекомендації

 

       Пропонований посібник призначений для підготовки учнів 10-11 класів до зовнішнього незалежного оцінювання з української мови.

      Відповідно до чинних програм розроблена система тестових завдань, що допоможуть учням систематизувати загальне уявлення про спілкування й мовлення, тему та основну думку висловлювання, текст, поділ тексту на абзаци, визначення міжфразових єдностей, мікротем, засобів зв’язку речень у тексті, типів мовлення.        Запропоновані тестові завдання до текстів сприятимуть відпрацюванню на практиці здійснення мовного аналізу текстів різних стилів і жанрів, вмінню розрізняти стилістичні варіанти мовних засобів, визначати мету їх використання у текстах різних типів та жанрів.

     Випускники матимуть змогу, виконуючи завдання, узагальнити та систематизувати свої знання  з наступних питань: добір мовних засобів залежно від стилю мовлення, контекстуальні синоніми та роль антонімів, експресивновиражальні засоби мови, тропи, риторичні фігури: риторичне запитання і звертання, вставні і вставлені конструкції, синтаксичний паралелізм і антитеза, особливості лексики і синтаксису експресивного мовлення, визначення мікротем, елементи сюжету, головна думка, тема висловлювання, фразеологія, особливості використання в мовленні, структурні елементи тексту-розповіді, тексту-опису, тексту-роздуму.

       Даний посібник містить тексти, тестові завдання (з одним варіантом правильної відповіді), правильні відповіді на завдання до текстів, які допоможуть перевірити результативність роботи з текстом. 

       Розроблено завдання до текстів з урахуванням  двох аспектів - системноструктурного, що стосується будови і системи мови, і комунікативнопрагматичного, який охоплює функції стилів, сферу їх поширення в суспільстві і способи використання.

       Працюючи з даним матеріалом, учень на практиці закріплює знання про виражальні засоби мовлення і прийоми їх організації, стилістичні фігури: різноманітні повтори і комбінації, перенесення значень, семантичні зміщення і нашарування, символізацію, інші засоби смислової образності, логіко-смислові переходи до різних видів аргументації та експресивності тощо.

      Даний посібник покликаний не тільки сформувати поняття про нормативність використання стилістичних засобів, загальні відомості про стилі, оцінку і характеристику мовних засобів, зокрема синонімічних, як ґрунт для відбору, а  й реалізовує комунікативну мету, цільову настанову, розуміння умов й ситуацій спілкування, впровадження в мовленнєву практику правил теоретичної стилістики, виховання у мовців чуття мовної культури.

Виконання даних тестових завдань спрямовуватиме учнів на повторення, вивчення і закріплення необхідного матеріалу.

 

 

Найдовше живуть ті, хто нікому не заздрить

 

     (1-4)  Дивний збіг обставин: саме в такі ж самі грудневі дні народився, а через 89 років пішов на потойбічний виток життя Микола Амосов. Всесвітньо відомий український кардіохірург, Людина-енциклопедія, мислитель, кібернетик, основоположник біокібернетичних інформаційних технологій. Час плине швидко — скоро мине вже десять років, як немає з нами цієї неповторної Особистості, що майже півстоліття очолювала Київський інститут серцево-судинної хірургії, повернула життя тисячам пацієнтів. Кореспонденту «Урядового кур’єра» свого часу пощастило двічі спілкуватися з Миколою Михайловичем у тривалих бесідах, що торкалися найширшого кола питань. 

(5-12) Під час нашої першої ексклюзивної

бесіди йому було 82 роки. І порок серця, і кардіостимулятор, вдруге вживлений в його тіло, — з ним він вимушено поріднився 11 років тому... Для Миколи Михайловича Амосова ці роки були найкритичнішими в його житті. «Я посправжньому відчув, що таке старість: тіло, руки й ноги обважніли, почало хитати під час ходьби, немічність буквально оповила мене. Чітко позначилося закінчення життя. Переді мною у «всій своїй красі» постали місяці, роки доживання... І я сказав собі: ні! І вирішив поборотися... Сьогодні вже можу сказати: експеримент над собою поки що вдається — старість відступила, я почуваюся молодим».

 

(13-23)— Який ви бачите взаємозв’язок характеру людини з тривалістю її життя? Подейкують, що заздрість, ревнощі, підлість укорочують роки.

 

— Поза сумнівом. Є навіть статистика. Найдовше живуть ті, хто нікому не заздрить. А також добрі люди, котрі доброзичливо ставляться до тих, хто їх оточує.

 

— Ваш товариш академік Вадим Євгенович Лашкарьов казав, що «існує інша фізика. Іноді вона замикається на нашу, і тоді відбуваються дива». Як ви ставитеся до електросенсорики, психотропної зброї? Деякі фахівці навіть пов’язували відносне умиротворення, спокій населення під час подій 1991 року з нібито масовим «утихомиренням» настроїв людей, їхньої психіки якимось секретним зомбуванням. Чи можливо це практично на великому «піддослідному масиві»?

 

(24-42  )— Я цими питаннями дуже цікавлюся. Цілком у курсі справи, з огляду на велику науку. Так, психотропну зброю розробляють у всіх країнах. Наше КДБ, союзне Міністерство оборони надто цим цікавилися. Секретили екстрасенсів, гіпнотизерів. Але нічого досягти серйозного не вдалося. І на Заході нічого немає. Бажане видається за дійсне. А роботи тривають. Не можна сказати, що це безнадійно. Але щоб усю країну «загіпнотизувати» — абсолютна нісенітниця. Що ж стосується екстрасенсорики, то вона, звичайно, існує, але в жодному разі її не можна перебільшувати. Тим паче, коли кажуть, що екстрасенс рак вилікував. Це цілковита нісенітниця! Ніколи я не зустрічав доказів, а за свою 55-річну лікарську діяльність, повірте, я багато чого бачив. І особливої «могутності» екстрасенсорних методів лікування я не помічав. Змагатися з нашою раціональною медициною вони не можуть. Те саме можна сказати про лікування травами. Травами можна вилікувати — так, — але їхнє передозування (а дозу підібрати надто

складно, адже ростуть вони в різних місцях) може так само завдати шкоди, як і традиційні медпрепарати.

 

(43-57)— «Не може людина утримуватися на вершині Духу, залишаючись на самоті без нагляду з боку Вищої Ідеї». Це ваші слова, Миколо Михайловичу. Ви вірите в Бога, у потойбічне життя?

 

— Якщо б вірив у Бога, то як би мені було добре! Адже в чому виражається віра в Бога? У тому, що немає смерті. Людина, яка глибоко вірує в Бога і вважає до того ж, що вона більш-менш веде правильний спосіб життя, що вона не такий вже великий грішник, упевнена, що після смерті переселиться в інший світ. Смерті як знищення всього для віруючого не існує. Для людини будь-якої релігії. У цьому головна суть релігії. А вона — велика сила. Тому що в людей є потреба вірити в щось. Людина — стадна істота, і їй потрібно вірити у ватажка, так само як дитині треба вірити своєму батькові, поки не стала на самостійні ноги. «Бог за нас не зробить, але, можливо, допоможе зробити самим». Як бачите, цілком необразливе формулювання й усіх влаштовує. Ідея Бога стала матеріальною, тому що впроваджена в нейрони нашого мозку. Як ідея соціалізму. Утопія, але матеріальна...

 

(58-65)— Одне слово, ви стверджуєте: Бога вигадали?

 

— Так. Але він зафіксований у нейронах мозку мільярдів людей, розтиражований у книжках і цим, повторюю, став таким самим матеріальним, як природа чи техніка. Отже, у генах більшості людей, але не всіх, є рецептори віри в добро, є потреба в ідеалі. Пояснення — тільки в «біологічності» ідеї доброго Бога. Вона стала наймогутнішою матеріальною силою з величезним позитивним впливом на суспільство. Пропагувати свій атеїзм я не буду, а пропаганда релігії, поза сумнівом, корисна. І те, що комуністи знищили релігію, — цим було завдано набагато більшої шкоди, ніж колективізацією, репресіями...

 

(66-73)— Чи не в цьому криються причини надмірного егоїзму та агресивності людини, її жорстокості?

 

— Людина, поза сумнівом, найагресивніша у тваринному світі, більш жорстока. Але оскільки еволюція дала їй розум, вона ще й винаходить. Може тренувати свої думки, будь-які емоції, жорстокість зокрема. А може тренувати і миролюбство, і шляхетність. Свою шляхетність людина проявляє не більше, ніж будь-яка тварина стосовно до свого виду. Егоїзм і жадібність занадто в ній сильні, щоб розраховувати на безхмарний прогноз. Свобода, приватне підприємництво сприяють егоїзму, і тільки релігії об’єднують людей, наполегливо нагадуючи про милосердя.

 

(74-82)— Чому ж таку людину, агресивну, заздрісну та егоїстичну, природа терпить?

 

— Принцип живого розуму — примат задоволення. Звичайно, людина працює на родину, на суспільство, навіть на майбутнє, але все тільки тому, що це приємно їй самій. А з другого боку, нею рухає вічна незадоволеність, яка штовхає на нові зусилля, — знову-таки для досягнення ефемерного щастя. Біологічна сутність людини ввійшла в суперечність із силою розуму... До прямої загрози біосфері й людству ведуть наші жадібність, лінощі, прагнення до лідерства, які стимулює цивілізація...

 

— Де ж вихід? Повернення до кам’яного віку? І в чому суть вашого вислову:

«Людство погублять мільярд м’ясоїдів і півмільярда автомобілістів»?

 

(83-100)— Я сказав це надто концентровано і грубо. Якби європейці та американці їли м’яса стільки ж, як у Південно-Східній Азії, — дуже мало, то їм на душу населення було б досить 300 кілограмів зерна на рік. А в цивілізованому суспільстві європейського зразка на людину в рік потрібна тонна. Утричі більше! Куди воно йде? На виробництво м’яса. Дефіцит їжі визначається передусім тим, скільки з’їдається м’яса й м’ясопродуктів, тому я кажу, що м’ясоїди погублять цивілізацію. А автомобілісти отруюють повітря... Та найголовніше — розмноження. Доки не зупиниться зростання населення в Африці та Азії, людство перебуватиме під страшною загрозою. Вони дають два-три відсотки щорічного приросту!..

Єдиний порятунок, який бачу, — це зростання освіченості, культури. Скорочення народжуваності прямо визначається культурою. Тільки-но жінка стає культурнішою, вона менше народжує. І контроль за приростом населення треба підсилити. Китайці притиснули... Але це складно. Людина, як і раніше, живе своїми тваринними інстинктами. Потреба в їжі, лідерстві, як і сімейні потреби, надто сильні... Біологічно людина дуже жадібна, від багато чого в «своєму єстві» відмовитися добровільно не може.

 

(101-106)— І довгоочікувана демократія тут не допоможе?

— Демократія — поняття кількісне. Вона корисна лише в оптимальних дозах. Надлишок її веде суспільство до втрати стійкості, а брак її зменшує щастя волелюбних громадян і гальмує економіку та науку.

      Прощаючись, Амосов обмінюється зі мною міцним рукостисканням. Я бажаю йому на завтрашній ранок сприятливої для бігу погоди.

                                                                                                            О.Івін (810)

1.     Тезою стосовно інших речень тексту є речення, наведене в абзаці

А. До прямої загрози біосфері й людству ведуть наші жадібність, лінощі, прагнення до лідерства, які стимулює цивілізація.. .(83-100)

Б. «Людство погублять мільярд м’ясоїдів і півмільярда автомобілістів» (74-82)

В. Дефіцит їжі визначається передусім тим, скільки з’їдається м’яса й м’ясопродуктів, тому я кажу, що м’ясоїди погублять цивілізацію. .(83-100)

Г. Біологічно людина дуже жадібна, від багато чого в «своєму єстві» відмовитися добровільно не може.(83-100)

 

2.     Єдиний порятунок для людства від самознищення Амосов вбачає у:

А. розвиткові економіки,

Б. скороченні чисельності населення,

В. зростанні освіченості та культури,

Г. не бачить порятунку від неминучої катастрофи. 

   

3.     У реченні «Чому ж таку людину, агресивну, заздрісну та егоїстичну, природа терпить?» (74 - 82) виділене словосполучення є:

А. алегорією,

Б. метафорою

В. епітетом,

Г. гіперболою

 

4.     Значення слова «концентровано» (83-100):

А. відібрано,

Б. ущільнено,

В. той, що не має побічних домішок, Г. образно.

 

5.     У чому криються причини надмірного егоїзму та агресивності людини, її жорстокості? (66-73)

А. вплив телебачення, періодики,

Б. стресові ситуації,

В. зниження культури співіснування,

Г.  свобода, приватне підприємництво

 

6.     За жанром даний текст можна віднести до:

А. інтерв’ю, 

Б.  нарису, В. оповідання,  Г. есе. 

 

7.     До якого стилю належить даний текст:

А. науково-популярного,

Б. публіцистичного,

В. розмовного,

Г. художнього. 

 

8.     Вислів «Демократія — поняття кількісне. Вона корисна лише в оптимальних дозах» означає (101-106)

А. будь-яку свободу особистості необхідно контролювати, 

Б. вільна людина не може бути щасливою,  В. в усьому має бути золота середина,  Г. усе має свою ціну. 

 

9.     До якого типу можна віднести даний текст:

А. роздум,

Б. розповідь,

В. розповідь з елементами роздуму,  Г. опис. 

 

10. Серед суджень, що підтверджують думку: «Не може людина утримуватися на вершині Духу, залишаючись на самоті без нагляду з боку Вищої Ідеї». (43- 57) – зайвим є:

А. Людина — стадна істота, і їй потрібно вірити у ватажка, так само як дитині треба вірити своєму батькові, поки не стала на самостійні ноги. (43- 57)

Б. Ідея Бога стала матеріальною, тому що впроваджена в нейрони нашого мозку як ідея соціалізму(43- 57)

В. Людина, яка глибоко вірує в Бога і вважає до того ж, що вона більш-менш веде правильний спосіб життя, що вона не такий вже великий грішник, упевнена, що після смерті переселиться в інший світ. (43- 57)

Г.  Отже, у генах більшості людей, але не всіх, є рецептори віри в добро, є потреба в ідеалі. Пояснення — тільки в «біологічності» ідеї доброго Бога. Вона стала наймогутнішою матеріальною силою з величезним позитивним впливом на суспільство. (58-65)

 

 

 

 

 

 

 

Незабутня зустріч

 

      (1-2) Я тільки недавно точно пригадав, коли вперше зустрівся з Олександром Довженком. Це було в 1920 році. Олександр Петрович був тоді секретарем Київського губернського відділу наросвіти, завідував також (про це пише він у своїй автобіографії) відділом мистецтва, був комісаром Драматичного театру ім. Шевченка. 

      (3-5) Як само відбулося наше знайомство, не можу пригадати. Скажу тільки зразу: не був він тоді ще ні художником, ні кіномитцем, не мав ніякого голосного імені, а проте на всіх, буквально на всіх людей справляв враження надзвичайно талановитої, гарячої, закоханої в життя людини, особливої людини. Про що б не заходила

мова — про нові вистави у театрі, про шкільні справи (я тоді вчителював на селі), про вчинену комусь несправедливість, про мистецтво й літературу, про вузькість поглядів у декого з громадських діячів того часу чи про перспективи народного господарства, — Довженко займався, як вогонь, хоча не раз до палких речей домішував добру пайку суто українського гумору, скрашуваного, як сонячним промінням, чарівною його усмішкою. 

    (6-7) У мене залишилось таке враження, що й тоді я вже знав напевне: ця надзвичайна людина відзначиться в житті надзвичайними якимись ділами, хоч невідомо ще було не тільки мені, а й самому Довженкові, в якій само сфері. «Довженко» — це слово, яке з притиском вимовляли всі, хто тільки з ним стрічався.     (8-15)    Звичайна схема, яку дає й сам Олександр Петрович у згаданій вже автобіографії, така: переживши різні життєві перипетії, вперше «знайшов себе» Довженко 1923 року в Харкові, виступаючи як художник-ілюстратор і карикатурист у тогочасній пресі, а також працюючи над удосконаленням художньої своєї вмілості. Справді, й тепер, переглядаючи старі газети та журнали і натрапляючи в них на рисунки, підписані псевдонімом (власне, іменем) Сашко, відчуваєш який гострий олівець мав отой Сашко, яку тонку кмітливість і спостережливість, і думаєш: а таки ж дійсно міг із Довженка вирости справжній, високої міри майстер образотворчого мистецтва. Думав це і говорив він не раз і сам. Проте (продовжуючи схему) раптом, саме раптом, Довженко круто повернув в іншу сторону. (Мотиви цього повороту він викладає в автобіографії, але йдеться не про них.) «В червні 1926 року я просидів ніч у своїй майстерні, підбив підсумки свого певлаштованого тридцятирічного життя, вранці пішов з дому і більше не повертався. Я виїхав в Одесу і влаштувався на роботу на кінофабрику як кінорежисер». Влаштувався, до речі, не маючи ніякісінької підготовки до праці в кіно. Очевидно, і тут діяла та яскрава талановитість, яка відразу привертала до себе людей і вселяла в них віру в Олександра Довженка...

     (16-19) Отже, схема така: працював на радянській роботі, потім був журнальним художником, потім став кінорежисером і на цьому ніби крапка. Ніби крапка, бо й справді всі дальші роки Довженкового життя позначені роботою в кіно... Але це була не рядова робота рядового кінорежисера. Відомо, що більшу частину сценаріїв до своїх фільмів, властиво, майже всі, написав Довженко сам. І хвалителі його, і хулителі (а й таких не бракувало на прекрасному й гіркому довженківському шляху) не могли не визнати глибокої своєрідності його сценаріїв. 

        (20-24)   Одначе про хист Довженка як письменника, як майстра с л о в а заговорили на повен голос тільки в роки Другої світової війни, коли він потрясав радянських людей своїми пристрасними, полум'яними, громовими оповіданнями, нарисами, статтями, прилюдними виступами...

         І недавно довелось мені чути від одної спостережливої й тонкої людини гадку, ніби Довженко по-справжньому знайшов себе як письменник. Це вже неначе втретє — і остаточно — «знайшов себе»! Справа стоїть, очевидно, не зовсім так. У кіномистецтві зробив Довженко найбільше, кіномитцем він був, так би мовити, природженим.

        (25-28) А правда полягає в тому, що все життя поєднував він у собі і художпика-образотворця,      і         письменника,       і         кінорежисера,      і          мислителя   та громадського діяча. Правда полягає в тому, що творчу снадщину Довженка треба брати у всій її чудовій сукупності. І при цьому слід пам'ятати, що весь вік ця людина шукала і ніколи не заспокоювалась на знайденому, що був Довженко органічним новатором, відкривачем нових обріїв у мистецтві і в житті. А мистецтво й життя були для нього нероздільними.

 

                                                                                                                                         М.Рильський

 

1.     Стиль, до якого належить даний текст  

А. художній

Б. публіцистичний

В.діловий

Г.розмовний

 

2.     Значення слова громадські в тексті (3-5)

А. належний до певного колективу людей

Б. стосується громадянина як члена суспільства

В. погляд колективу, населення країни або більшого загалу

Г. такий, що стосується всього населення  

 

3.     «...домішував добру пайку» (3-5) - вислів є:

А.фразеологізмом

Б. афоризмом

В. крилатим висловом

Г. прислів’ям 

 

4.     Головна думка твору підкреслюється наступними судженнями, крім: 

А. «Довженко» — це слово, яке з притиском вимовляли всі, хто тільки з ним

стрічався. (6-7)

Б. Влаштувався, до речі, не маючи ніякісінької підготовки до праці в кіно. Очевидно, і тут діяла та яскрава талановитість, яка відразу привертала до себе

людей і вселяла в них віру в Олександра Довженка... (8-15)

В. У кіномистецтві зробив Довженко найбільше, кіномитцем він був, так би мовити, природженим..(20-24)

Г. І при цьому слід пам'ятати, що весь вік ця людина шукала і ніколи не заспокоювалась на знайденому, що був Довженко органічним новатором, відкривачем нових обріїв у мистецтві і в житті. А мистецтво й життя були для нього нероздільними (25-28)

 

5.   Наведені судження є підтвердженням народної мудрості - «Життя прожить – не поле перейти», крім судження:

А. ...переживши різні життєві перипетії, вперше «знайшов себе» Довженко 1923 року в Харкові (8-15)

Б. «В червні 1926 року я просидів ніч у своїй майстерні, підбив підсумки свого певлаштованого тридцятирічного життя, вранці пішов з дому і більше не повертався» (8-15)

В. І хвалителі його, і хулителі (а й таких не бракувало на прекрасному й гіркому довженківському шляху) не могли не визнати глибокої своєрідності його сценаріїв. (16-19)

Г. У кіномистецтві зробив Довженко найбільше, кіномитцем він був, так би мовити, природженим (20-24)

 

6.   Зайвим висловом серед тих, що підтверджують думку « слід пам'ятати, що весь вік ця людина шукала і ніколи не заспокоювалась на знайденому», є:

А. «Довженко органічним новатором, відкривачем нових обріїв у мистецтві і в житті». (25-28)

Б. «все життя поєднував він у собі і художпика-образотворця, і письменника, і кінорежисера, і мислителя та громадського діяча» (25-28)

В. «працював на радянській роботі, потім був журнальним художником, потім став кінорежисером» (16-19)

Г. «У мене залишилось таке враження, що й тоді я вже знав напевне: ця надзвичайна людина відзначиться в житті надзвичайними якимись ділами» (6-7)

 

7.   У реченні використано антоніми як засоби емоційно-стилістичного забарвлення: А. І недавно довелось мені чути від одної спостережливої й тонкої людини гадку, ніби Довженко по-справжньому знайшов себе як письменник

Б. І хвалителі його, і хулителі (а й таких не бракувало на прекрасному й гіркому довженківському шляху) не могли не визнати глибокої своєрідності його сценаріїв. 

В. Довженко займався, як вогонь, хоча не раз до палких речей домішував добру пайку суто українського гумору, скрашуваного, як сонячним промінням, чарівною його усмішкою. 

Г. Як само відбулося наше знайомство, не можу пригадати

 

8.   М.Рильський, говорячи про Довженка,  зазначає, що «все життя поєднував він у собі і художпика-образотворця, і письменника, і кінорежисера, і мислителя та громадського діяча». Пояснення цієї думки конкретизується в реченні:

А. І при цьому слід пам'ятати, що весь вік ця людина шукала і ніколи не заспокоювалась на знайденому, що був Довженко органічним новатором, відкривачем нових обріїв у мистецтві і в житті

Б. Правда полягає в тому, що творчу снадщину Довженка треба брати у всій її чудовій сукупності

В. А мистецтво й життя були для нього нероздільними

Г. І недавно довелось мені чути від одної спостережливої й тонкої людини гадку, ніби Довженко по-справжньому знайшов себе як письменник

 

9.   Перші два абзаци тексту виконують роль

А. тези

Б. антитези

В. аргументів

Г. вступу

 

10.          Речення « І при цьому слід пам'ятати, що весь вік ця людина шукала і ніколи не заспокоювалась на знайденому, що був Довженко органічним новатором, відкривачем нових обріїв у мистецтві і в житті. А мистецтво й життя були для нього нероздільними.» виконують роль

А. елементу розвитку дії

Б. кульмінації

В. розв’язки 

Г. епілогу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

… Я маю в серці те, що не вмирає

 

       (1-5)  У лютому, наприкінці зими, коли природа завмирає в очікуванні весни, на українському Поліссі народилася дівчинка, якій судилася важка, але славна доля доньки Прометея. Це була — Леся Українка. Її пристрасність борця, її стійкість, її непохитність у біді — властивості, які вирізняють життя великої поетеси. Мріяла стати художником, бо гарно малювала, музикантом — бо мала неабиякий хист до музики. Але в серці маленької волинянки поселилася Муза, і не знала дівчина, що її поезії судилося стати в майбутньому красою української літератури. Леся Українка прожила недовге життя, але те, що зробила за свій короткий вік, має таку цінність для нащадків, що ним може пишатися не тільки Україна, а й усе

людство.

      (6-9) 5 лютого, після недільної Божественної літургії громада церкви Юрія Переможця, що у Ляйпцігу, зібралася у церковній світлиці, щоб вшанувати славну землячку. Учасники літературно-мистецького вечора ретельно готувалися до його проведення: підбирали музичні твори на слова Лесі Українки, добирали поезію для декламування, готували слайд-шоу та життєпис поетеси. Стараннями виконавців вдалося укласти програму, яка дала можливість глядачам перегорнути книгу життя Лесі Українки і зрозуміти її виняткову геніальність, помандрувати численними дорогами, що простиралися перед Лесею в усі кінці світу, вслухатися в її завжди живі поезії. Слово Лесі і слово про Лесю звучало на вечорі як наша шана пам`яті Великій українці.

    (10-15) Волинський вишитий рушник, трохи журливий, але гордий погляд зі світлини славної землячки, запалена свічка пам`яті... і на крилах лесиної поезії всі присутні поринули у глибокий духовний світ Лесі Українки, яким вона так щедро ділилася і обдарувала сучасників і нащадків через свої строфи. Велика любов до природи, яку перейняла від своєї матері, української письменниці Олени Пчілки, уміння бачити у дереві чи квітці людську вдачу, глибокі знання українського фольклору, любов та велика пошана до людини стали тим живлячим ґрунтом для створення неперевершених образів у віршах, поемах, драматичних творах та прозі Лесі Українки. Поезію декламували дорослі та діти. Перший вірш, написаний дев`ятирічною Лесею під враженням від арешту рідної тітки Олени Косач, прозвучав у виконанні Юлі Ферштей. А далі полились, як з цілющого джерела дзвінкі дитячі голоси, несучи слухачам лесине слово. ―Тиша морська‖ та ―Співець‖ продекламував Северинко Флюнт, ―Вишеньки‖ - Сашко Солтис, ―Літо краснеє минуло‖ та ―Мамо, іде вже зима‖- Богданко Флюнт, ―Тішся, дитино‖ та ―Три метелики‖- Юля Ферштей, ‖На зеленому горбочку‖ - Ніклас Крістман.

      (16-18) Чудовою окрасою літературно-мистецького вечора стали виступи наших професійних співачок народної артистки України Богдани Хідченко та солістки хору MDR Анни Рад-Марковської. Ніжне і палке, витончене та тверде, як криця слово славетної поетеси, покладене на музику сучасних українських композиторів зачарувало слухачів і органічно вплелося в укладену програму. У супроводі концертмейстера Марини Шепель Богдана Хідченко виконала ―Горить моє серце‖ П.Гайдамаки та ―То була тиха ніч чарівниця‖ Б.Фільц, а Анна Рад-Марковська зворушила серця присутніх ―Колисковою‖ О.Козаренка, ―Далекою зірницею‖ А.Микитки та ―Чи згинем без долі?‖ Л Лещук. У творчості Лесі Українки чільне місце займає тема Батьківщини, тема волі для України.

     (19-25)  Іван Франко у своїй літературно-критичній статті про Лесю Українку, яка була надрукована у 1898 році писав: ―Від часу Шевченківського «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хорої дівчини. ... ― Тому не дивно, що наш вечір не міг обійтися без таких палких, і таких актуальних для сьогоденної України Лесиних поезій, як ―Гімн‖, ―Сторононько рідна! Коханий мій краю!‖, ‖Безсонна ніч‖, ―Contra spem spero!― та ―Досвітні вогні‖, які майстерно продекламували Наталія Кулай, Галина Альтнер та Оксана Макогон.

               Феномен таланту Лесі Українки полягав у тому, що вона одночасно плідно працювала в різних літературних жанрах. Будучи різносторонньо поетично обдарованною, Леся Українка свої палкі почуття, філософське осмислення дійсності і глибокі роздуми над долею народу виражала не тільки в ліричних віршах, але й в поемах та драматичних творах. Її поема ―Давня казка‖, здається ніби вчора вийшла з-під пера. В ній поетеса ставить і майстерно обробляє тему відносин поета до суспільства, а також значення поезії в індивідуальному та громадському житті. Іван Франко, аналізуючи поему писав: ―Се великий тріумф таланту Лесі Українки.‖. З великою увагою слухали присутні у залі артистичне виконання уривків з ―Давньої казки‖ Дмитром Костишиним.

       (26-34) Більшість дослідників творчості Лесі Українки схиляються до думки, що вершиною її літературного таланту є драма-феєрія ―Лісова пісня‖. Перебуваючи останні роки життя більше часу за межами України, поетеса все частіше згадувала волинське дитинство, перед нею поставали картини задумливої поліської природи, адже тут вона дитиною бігала до лісу, аби побачити мавку, або до озера, щоб зустріти водяника. Леся Українка написала цей драматичний твір всього за декілька днів, майже відразу набіло, ожививши в ній наймелодійнішим поетичним словом образи, навіяні казками, легендами і повір`ями, почутими в дитинстві на Волині. До своєї драми-феєрії вона підібрала і 16 мелодій, записаних власноручно на землі свого дитинства. І ось під звуки волинських мелодій, які діставала з веліончелі

вправним смичком Настуся Марковська перед глядачами з`явилася чудова лісова красуня. Довга зелена сукня, на голові вінок із квітів... Це була сама Мавка! Ії останній монолог зворушливо продекламувала Софійка Кулай. А далі знову полилися чудові зажурливі мелодії лесиного краю, як жаль про щось загублене і незабутнє. Їх майстерно виконав на сопілці Северинко Флюнт.

      (35-37) На закінчення літеретурно-мистецького вечора у виконанні Юлі Ферштей прозвучав вірш Р. Завадовича ―Заповіт Лесі Українки‖, який закликає нас вчитися терпінню, вірі, любові та надії у нашої неповторної Лесі. І учасники, і глядачі свята у піднесеному настрої ще довго обговорювали почуте і разом пережите. Дякували Господу Богу за можливість створення у Ляйпцігу української греко-католицької церкви, що стала об`єднучою ланкою для багатьох українців, які не забувають свою культуру, плекають свої традиції та звичаї, наполегливою працею і своїм дітям передають любов до України, до землі, яка дала світові геніальну Лесю Українку.

 

 Нащо даремнії скорботи,  Назад нема нам вороття.  Берімось краще до роботи,  Змагаймось за нове життя!

 

 Як по-сучасному звучать ці слова Великої Українки!

 

Макогон Оксана

 

1.     За стильовими ознаками даний текст є

А. художнім

Б. розмовним

В. науково-популярним 

Г. публіцистичним

 

2.     За типом мовлення текст є 

А. описом

Б. розповіддю

В. роздумом

Г. розповідь з елементами роздуму 

 

3.     Перший абзац тексту є

А. аргументом 

Б. тезою

В. вступом 

Г. прологом

 

4.     Заголовок статті «… Я маю в серці те, що не вмирає» щодо змісту всього тексту набуває значення А. порівняльного 

Б. алегоричного

В. метафоричного

Г. прямого

 

5.     Феномен Лесі авторка вбачає в тому, що

А. вона гідно протистояла хворобі і творила

Б. одночасно плідно працювала в різних літературних жанрах

В. плекала традиції рідного краю

Г. поєднувала у творчості різноманітні мотиви 

 

6.     У драмі-феєрії, згідно з даними, поданими у статті, Леся Українка використала 16 пісень, які

А. обрала зі збірника пісень

Б. зібрала власноруч

В. запозичила у колег-митців 

Г. для неї збирали рідні та знайомі, бо сама не мала змоги цього робити

 

7.     Уривок з вірша у даному тексті  використано аби

А. підкреслити головну думку твору

Б. наголосити на темі твору

В. заохотити читачів до боротьби 

Г. надати тексту емоційного забарвлення 

 

8.     Розкривають, конкретизують зміст думки «Волинський вишитий рушник, трохи журливий, але гордий погляд зі світлини славної землячки, запалена свічка пам`яті... і на крилах лесиної поезії всі присутні поринули у глибокий духовний світ Лесі Українки, яким вона так щедро ділилася і обдарувала сучасників і нащадків через свої строфи» (10-15) усі речення, крім

А. Велика любов до природи, яку перейняла від своєї матері, української письменниці Олени Пчілки, уміння бачити у дереві чи квітці людську вдачу, глибокі знання українського фолькльору....

Б. Перший вірш, написаний дев`ятирічною Лесею під враженням від арешту рідної тітки Олени Косач, прозвучав у виконанні Юлі Ферштей.

В. Її пристрасність борця, її стійкість, її непохитність у біді — властивості, які вирізняють життя великої поетеси

Г. Ніжне і палке, витончене та тверде, як криця слово славетної поетеси, покладене на музику сучасних українських композиторів зачарувало слухачів і органічно вплелося в укладену програму.

 

9.     Авторка статті вважає Лесю

А. талановитою поетесою

Б. багатогранним талантом

В. активним громадським діячем

Г. сильною особистістю

 

10.Що, на думку авторки статті, стало об’єднуючим фактором для українців, представників діаспори

А. закоханість у поезію Лесі Українки 

Б. любов до рідної Батьківщини 

В. дотримання традицій рідного краю

 

Європейська мазепіана

(1-7) У австрійських університетах студенти та аспіранти самостійно обирають лекції та семінари для відвідування. На початку семестру я передивлялась теми університетських занять і натрапила на ім’я Мазепи. Спершу я очам своїм не повірила. Моє здивування трішки спантеличило мого австрійського товариша Філіпа Хофенедера, який допомагав мені розібратися в особливостях навчального плану. Пилип, як він сам себе по-українськи називає, вивчав на славістиці російську та польську мови, а згодом добровільно зайнявся ще й українською. Остання йому припала до душі, і зараз він пише дисертацію про українські граматики кінця ХІХ ст. на Галичині. З серйозним виразом обличчя він заявив, що нічого

дивного нема, що обрано саме цю тему. Адже, на його думку, Іван Мазепа є відомою постаттю не лише в українській, російській та польській літературах, а й в західноєвропейській літературі та культурі.

 

(8-14) Як же здивувався Пилип, коли я розповіла про ситуацію з Мазепою в Україні. Працюючи на кафедрі українознавства Національної академії оборони України, ми з колегами пропонували запровадити спецкурс "Образ Мазепи в українській літературі" для наших офіцерів. Адже про гетьмана писало багато талановитих українських авторів: Б.Лепкий – 5 історичних повістей, В.Сосюра – поема "Мазепа", С Руданський – вірші-думи "Мазепа, гетьман український", Ю.Федькович – історична трагедія "Мазепа", Л.Старицька-Черняхівська – драма "Іван Мазепа" та ін. І кому, як не українським офіцерам необхідно знати про цю постать. Але ініціативу кафедри не було підтримано. Непотрібним виявився не лише Мазепа, - незабаром і українській мові, літературі та етнології, - в академії не знайшлося місця. У серпні 2006 р. кафедру українознавства НАОУ було ліквідовано. А вона була заснована разом із академією на зорі незалежності.

 

 (15-19) Більшість учасників семінару були австрійці на чолі з університетським професором Алоїсом Волданом. Інший наш професор Федір Поляков був родом з Росіі. Дві студентки приїхали з Польщі, один аспірант виявився італійцем, двоє з України. На першому занятті вище згадані професори запропонували нам теми для виступу та написання невеликої наукової роботи. Спершу були вступні лекції професорів про Івана Мазепу як історичну постать, а невдовзі слово перейшло до студентів.

 

(20-24) Варто відзначити, що цей науковий семінар мав компаративістичний характер. Тож деякі теми передбачали зіставлення та порівняння образу Мазепи в українській, російській, польській літературах із образом гетьмана в англійській та французькій літературах. Наведу для прикладу лише деякі теми: "Мазепа" Д.Байрона та "Полтава" О.Пушкіна. Байронізм у Пушкіна", "Віктор Гюго "Мазепа" і

О.Пушкін "Полтава". Були виступи і на теми: "Образи Мазепи та Петра І в творах Вольтера", "Войнаровський" К.Рилєєва та "Полтава" О.Пушкіна", "З-під Полтави до

Бендер" Б.Лепкого в контексті традицій української історичної повісті", "Образ Мазепи в "Спогадах" Я.Пасека", "Мазепа" Ю.Словацького на тлі польської традиції" тощо.

 

(25-32) Несподіванкою було й те, що в австрійських університетах твори прийнято читати в оригіналі. Учасники нашого семінару читали тексти не лише російською,   українською         та      польською, а        й англійською та французькою. Так, було прочитано та проаналізовано уривок твору Вольтера "Історія Карла ХІІ", який власне і дав початок європейській мазепіані. Текст читали спершу в перекладі на німецьку, а далі зіставляли його із французьким оригіналом. Поема "Мазепа" Байрона, написана під впливом Вольтера, також звучала на семінарі мовою оригіналу, тобто англійською. Дещо новим виявилось і те, що на літературознавчому семінарі було розглянуто образ Мазепи не лише в літературі, а й в

музиці та живописі. Цікавим був виступ на тему "Образ Мазепи в музичній спадщині (П.Чайковський, Ф.Ліст, М.Бальфе)", який доповнювався прослуховуванням музичних творів. А тема "Мазепа" Віктора Гюго та твори про Мазепу французьких художників" була висвітлена в супроводі із демонстрацією художніх полотен.

  Як же сумно, що в нашій країні ми так небагато знаємо про Мазепу, а те, що знаємо, не вважаємо за потрібне популяризувати серед молоді зокрема. 

 

                                       Наталя Цікра. Відень

1.        Авторка статті спантеличена тим, що

А. про Мазепу знають у Австрії

Б. українських митців шанують за кордоном 

В. Мазепу вважають відомою постаттю західноєвропейської літератури та культури Г. Мазепу вважають видатною людиною

 

2.        Синонімами до слова компаративістичний (20-24) можуть бути

А. дивний, незвичайний

Б. схожий, подібний

В. зіставний, порівняльний

Г. непередбачуваний, непрогнозований 

 

3.        Ситуацію, яка склалася навколо постаті Мазепи в Україні, авторка характеризує, як

А. парадоксальну 

Б. неочікувану

В. закономірну

Г. невмотивовану

 

4.        Думку про те, що постаттю Мазепи захоплюються за кордоном, підтверджують усі речення, крім: 

А. Адже про гетьмана писало багато талановитих українських авторів: Б.Лепкий – 5 історичних повістей, В.Сосюра – поема "Мазепа", С Руданський – вірші-думи

"Мазепа, гетьман український"... (8-14)

Б. Дещо новим виявилось і те, що на літературознавчому семінарі було розглянуто образ Мазепи не лише в літературі, а й в музиці та живописі. (25-32)

В. Поема "Мазепа" Байрона, написана під впливом Вольтера, також звучала на семінарі мовою оригіналу, тобто англійською.(25-32)

Г. На початку семестру я передивлялась теми університетських занять і натрапила на ім’я Мазепи (1-7)

 

5.        Даний текст має ознаки стилю

А. публіцистичного

Б. науково-популярного 

В. художнього 

Г. розмовного 

 

6.        Назва тексту «Європейська мазепіана» по відношенню до змісту є 

А. порівняльною

Б. контрастною 

В. метафоричною 

Г. ідеологічною

 

7.        Говорячи про талановитих українських авторів, що презентували образ Мазепи в літературі, авторка статті не згадує ім’я 

А. В.Сосюри

Б. О.Кониського

В. Б.Лепкого

Г. Ю.Федьковича

 

8.        Була висвітлена в супроводі із демонстрацією художніх полотен тема

А. "Образ Мазепи в музичній спадщині (П.Чайковський, Ф.Ліст, М.Бальфе)",

Б. "З-під Полтави до Бендер" Б.Лепкого в контексті традицій української історичної повісті"

В. "Мазепа" Ю.Словацького на тлі польської традиції"

Г. "Мазепа" Віктора Гюго та твори про Мазепу французьких художників"

 

9.        На конференції порівнювали висвітлення образу Мазепи в українській,

російській, польській літературах з  А. німецькою та англійською 

Б. англійською та французькою 

В. німецькою та французькою

Г. французькою та норвезькою 

 

10.    Дана стаття написана з метою:

А. загітувати випускників вступати до закордонних університетів 

Б. привернути увагу до проблеми історичної пам’яті та національної гідності українців 

В. похизуватися власними досягненнями авторки 

Г. заохотити молоде покоління вивчати історію України 

              

П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

 

   (1-4) Про відзначення 170-річчя з дня народження видатного українського письменника, публіциста, історика, громадського діяча Михайла Петровича Драгоманова  30 вересня 2011 року виповнюється 170 років з дня народження видатного українського письменника, публіциста, історика, громадського діяча Михайла Петровича Драгоманова. Враховуючи вагомий внесок Михайла Драгоманова в розвиток української та світової науки і культури, Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

     У вересні 2011 року урочисто відзначити на державному рівні 170-річчя з дня народження Михайла Драгоманова.

    

 (5-11)Рекомендувати Кабінету Міністрів України:

     у місячний термін з дня прийняття цієї Постанови утворити організаційний комітет з підготовки та проведення заходів щодо відзначення на державному рівні

170-річчя з дня народження Михайла Драгоманова;      у місячний термін з дня утворення зазначеного організаційного комітету розробити та затвердити план заходів щодо відзначення на державному рівні 170річчя з дня народження Михайла Драгоманова, вирішити питання щодо його фінансового та матеріально-технічного забезпечення;

     до 1 вересня 2011 року вжити заходів для забезпечення ремонту Гадяцької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 2 імені Михайла Драгоманова;

     до 30 вересня 2011 року здійснити упорядження вулиць, яким присвоєно ім'я Михайла Драгоманова; 

     забезпечити організацію тематичних виставок, присвячених життю та діяльності Михайла Драгоманова;      сприяти виданню повного зібрання праць Михайла Драгоманова та спогадів про нього.

 

(12)      Рекомендувати Державному комітету телебачення і радіомовлення України:      організувати показ тематичних теле - і радіопередач, присвячених життю і діяльності Михайла Драгоманова;

    забезпечити висвітлення в засобах масової інформації заходів, що проводитимуться у зв'язку з відзначенням 170-річчя з дня його народження.

 

(13)      Рекомендувати Полтавській обласній державній адміністрації та Полтавській обласній раді подати до організаційного комітету з підготовки та проведення заходів щодо відзначення на державному рівні 170-річчя з дня народження Михайла Драгоманова пропозиції щодо вжиття відповідних заходів. 

 

(14)      Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності.

 

1.   Текст належить до стилю мовлення

А. наукового

Б. офіційно-ділового

В. публіцистичного 

Г. наукового з елементами офіційно-ділового 

 

2.   Рекомендовано Кабінету Міністрів України вжити всіх заходів, крім:

А. організувати показ тематичних теле- і радіопередач, присвячених життю і діяльності Михайла Драгоманова;

Б. у місячний термін з дня прийняття цієї Постанови утворити організаційний комітет з підготовки та проведення заходів щодо відзначення на державному рівні

170-річчя з дня народження Михайла Драгоманова;

В. у місячний термін з дня утворення зазначеного організаційного комітету розробити та затвердити план заходів щодо відзначення на державному рівні 170річчя з дня народження Михайла Драгоманова, вирішити питання щодо його фінансового та матеріально-технічного забезпечення

Г. забезпечити організацію тематичних виставок, присвячених життю та діяльності Михайла Драгоманова;

 

3.          М.П.Драгоманов зажив слави як

А. історик, перекладач, письменник, науковець

Б. письменник, драматург, громадський діяч

В. громадський діяч, перекладач, письменник

Г. письменник, публіцист, історик, громадський діяч

 

4.          Серед органів,      яким надано        рекомендації        щодо вшанування   пам’яті

М.Драгоманова, є всі, крім

А. Міністерства освіти і культури

Б. Державного комітету телебачення і радіомовлення України 

В. Полтавської обласної державної адміністрації та Полтавської обласної ради

Г. Комітету Верховної Ради України

 

5.          Головним призначенням документа є 

А. повідомити про результати впровадження заходів щодо вшанування пам’яті

М.Драгоманова 

Б. пропагувати творчість відомого митця серед громадян України 

В. впливати через систему образів на розум, почуття і волю читачів

Г. регулювати, систематизувати на державному рівні виконання розпоряджень  Верховної Ради України

 

6.Основним засобом міжфразового зв’язку у тексті є

А. тавтологія

Б. використання синонімів

В. використання певних дієслівних форм

Г. граматична структура речень і тавтологія

 

7.   Забезпечити висвітлення в засобах масової інформації заходів, що проводитимуться у зв'язку з відзначенням 170-річчя з дня його народження. – такі рекомендації отримано

 

А. Кабінетом Міністрів України

Б. Комітету Верховної Ради України

В. Державному комітету, що регулює роботу мас-медіа 

Г. Міністерству освіти та культури

 

8.   Лексичне значення «котрий вирізняється з-поміж інших якимись надзвичайними рисами, якостями, особливостями» має слово

А. відомий

Б. популярний

В. видатний

Г. зірковий

 

9.   Іменем М.Драгоманова названо

А. загальноосвітню Полтавську школу І-ІІІ ступенів № 2

Б. Гадяцьку спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів № 2

В. Гадяцьку  загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 2

Г. Полтавську спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів № 2

 

10.          Надавши дані рекомендації щодо вшанування пам’яті М.Драгоманова Верховна Рада цією постановою  

А. визнала цінність життя і творчої діяльності М.Драгоманова

Б. із розумінням поставилася до надбань відомого публіциста та історика

В. заохочує громадян України до вивчення історії держави Г. визнала заслуги перед Батьківщиною видатної людини

  

 

 

В ОДНІЙ ОСОБІ ОБРАЗ ПОКОЛІННЯ

 

         (1-3) З письменницею Галиною Гордасевич я познайомився давно, років 6 тому під час її роботи над документальною повістю, героями якої був я та Галина Дидик. Знаю багато творів як поетичних, так і прозових, отож коли мені до рук потрапила нова книга Галини Гордасевич «Степан Бандера: людина і міф», то з великою цікавістю прочитав її. А за короткий час п.Галина попросила мене написати передмову до наступного перевидання книги. 

    (4-7) Я готувався до написання передмови, коли сталася трагічна подія: Галина Гордасевич несподівано померла. Відтоді я облишив працю над передмовою, оскільки був розгублений: кому її тепер передати? Але минув якийсь

час, я зустрівся з сином письменниці - Богданом Гордасевичем. Він знав про прохання п.Галини, щоб я був автором передмови, і нагадав про дану мною обіцянку, яку я й виконую. 

    (8-11)   Відпочатку мене приємно вразило те, що Галина Гордасевич взялася за працю над постаттю Степана Бандери. Адже родом вона з Волині і походить з родини, яка мала прихильність до іншого відламу ОУН, що популярно називають «мельниківцями». Тому її праця над портретом Степана Бандери мене спочатку доволі здивувала. Я вчитувався в рядки книги і потім зрозумів, що врешті-решт всі ми, українці, пройшли за минулі 60 років одним і тим самим шляхом боротьби, крові, страждань, а також спільної радості відновлення 10 років тому нашої державної незалежності. 

       (9-13) Яке значення зараз має те, що колись одні належали до революційної ОУН, а інші - до ОУН матірної? Адже вся боротьба між ними - це боротьба за тактики дій! І не було ніяких принципових ідеологічних розбіжностей! 

      Хто всерйоз цікавився подробицями розламу Організації Українських Націоналістів в 1940 році, той мусить визнати, що як з боку Мельника, так і з боку Бандери робилося все, щоб розлам не наступив. Лише втручання зовнішніх ворожих сил привело до того, що пізніше сталося в ОУН. 

    (14-16) Згадаймо, що даючи завдання вбити полковника Євгена Коновальця, саме Сталін наказав закинути підозріння, що вбивство Вождя - це внутрішня справа ОУН, і, мовляв, нехай вони після того самі одне одному горло поперегризають. 

    Тоді так не сталося, але минуло 2 роки, і чиясь ворожа рука втілила наміри Сталіна. Було кинуто багато взаємних підозрінь і щодо смерті Омеляна Сеника та Миколи Сціборського в м.Житомирі у 1941 р., і щодо смерті полковника Романа Сушка в м.Львові у 1944 р. 

    (17-21) Насправді то були одні й ті самі люди! Лише одні - молоді, запальні, готові у цю ж таки мить кинутись в полум'я революції і, як треба, - віддати своє життя. Без сподівань на відплату, чи навіть подяку. Вони хотіли здобути все негайно! А були й інші, які казали, що відразу всього бажаного не здобудеш, що потрібна довга копітка праця щодо виховання людей, піднесення рівня їх свідомості з тим, щоб колись, у більш сприятливих умовах, перемогти численних ворогів.  (22-26) Результатом цього тактичного непорозуміння було те, що одні творили відділи Української Повстанської Армії, йшли в антинімецьке й антирадянське підпілля, де зчепилися не на життя, а на смерть у двобої з ворогом. Інші йшли в німецьку адміністрацію, в українську поліцію, засновували українські школи та гімназії, культурницькі і спортові товариства. Адже, дійсно, чи можна було віддавати місцеву адміністрацію у руки ворогів, як це зачасту бувало на сході України, - і від того помножувати знущання над народом, щоб в такий злісний спосіб

посилити опір німцям? Чи можна було миритися з тим, що не українська, а польська або українська за назвою, але червона за суттю, поліція буде нищити кращих представників нашого народу? Чи можна було в чужі руки віддати виховання наших дітей? 

   (27-31)   В своїй книзі Галина Гордасевич свідомо наголошує на цьому моменті, і вона зовсім не бачить у цих людях прислужників окупаційної влади, чужинецьких наймитів та зрадників свого народу. Хіба ж не організовані німцями шуцбатальйони та поліція на Волині утворили основу УПА? Це було саме так. Хіба ж не вихована в українських гімназіях молодь пішла потім у підпілля? Пішла і там довела свій патріотизм. 

     (32-38)  А ще Галина Гордасевич, донька православного священика, говорить про роль Греко-Католицької церкви як у плані історичному, так і у плані того значення, яке вона мала у піднесенні нашої свідомості за останнє десятиріччя. І велика симпатія відчувається в словах письменниці про Церкву національну, Церкву-страдницю. 

     При написанні цієї книги авторка розраховувала на читача з Наддніпрянщини, який або нічого не знав про Організацію Українських Націоналістів та її провідників: Євгена Коновальця, Андрія Мельника і Степана Бандеру - або, навіть, гірше того, має абсолютно викривлене поняття про цих людей і тогочасні події. Ось чому проста, спокійна і ненав'язлива мова книги дуже легко і гарно сприймається. Також гарно сприймається і сама постать Степана Бандери: чи то ще молодого юнака, потім - революціонера, а згодом - зрілого політика. Немає тут, як це іноді буває, пустопорожніх патетичних фраз, творення ідола, яком всі мають поклонятися. Нам дається розповідь про тяжкий тернистий шлях людини, непохитної у переконаннях і боротьбі, вірної нації і Організації до останнього подиху. 

     (39-43) Тому дуже важливо, що, читаючи цю книгу, ми бачимо ту національну атмосферу, у якій виховувався і формувався Степан Бандера. Тут, власне, і ГрекоКатолицька церква, і «Пласт», а згодом - ОУН. Стає зрозумілим, чому люди в Організації були саме такі, яким був Степан Бандера (а їх було тисячі й тисячі), а не інакші. 

    Письменниця Галина Гордасевич показує, на яких ідейно-моральних засадах виховувались молоді націоналісти, що утворили покоління, яким гордиться нація. На чолі цього покоління героїв стояли провідники, одним з яких був Степан Бандера. Ось в тому, на мій погляд, є найбільша заслуга письменниці Галини Гордасевич, що вона зуміла в одній особі змалювати образ цілого покоління. 

 

 

Юрій Шухевич, політв'язень (31 рік ув'язнення і 10 років спецпоселення), син Головнокомандуючого УПА                              генерал-хорунжого Романа Шухевича - Тараса Чупринк

 

1.Ознаки стилю, характерні для тексту, подані в рядку

А. уживання термінів, спеціальної фразеології, логічність, точність, обґрунтованість викладу;

Б. повтори, пристрасність викладу (захоплення), наявність питальних, окличних речень, уживання суспільно-політичної лексики, емоційно забарвлених слів, фразеологізмів;

В. широке вживання побутової лексики, емоційно забарвлених і просторічних слів, неповних речень; 

Г. переважання стилістично нейтральних мовних засобів, уживання канцелярської лексики, відсутність емоційно забарвлених слів, гранично точний виклад. 

 

2.       Виділені слова є метафорами, окрім

А. «...і, мовляв, нехай вони після того самі одне одному горло поперегризають». (14-16)

Б. «Тоді так не сталося, але минуло 2 роки, і чиясь ворожа рука втілила наміри Сталіна».(14-16)

В. «Лише одні - молоді, запальні, готові у цю ж таки мить кинутись в полум'я революції і, як треба, - віддати своє життя» (17-21)

Г. «Хто всерйоз цікавився подробицями розламу Організації Українських Націоналістів в 1940 році, той мусить визнати...» (9-13)

 

3.       Речення «Яке значення зараз має те, що колись одні належали до революційної ОУН, а інші - до ОУН матірної? Адже вся боротьба між ними - це боротьба за тактику дій! І не було ніяких принципових ідеологічних розбіжностей!» (9-13)  є в тексті

 

А. тезою, справедливість якої доводить автор

Б. тезою, яку автор спростовує

В. аргументом, що спростовує викладену думку 

Г аргументом на користь висунутої тези

 

4.       Засобом міжфразового зв’язку  між абзацами (9-13) є

А. тавтологія

Б. спільнокореневі слова

В. сполучник 

Г. особовий займенник

 

5.       Загальним щодо інших є зміст виловлювання

А. Письменниця Галина Гордасевич показує, на яких ідейно-моральних засадах виховувались молоді націоналісти, що утворили покоління, яким гордиться нація. (39-43)

Б. На чолі цього покоління героїв стояли провідники, одним з яких був Степан Бандера. (39-43)

В. Тому дуже важливо, що, читаючи цю книгу, ми бачимо ту національну атмосферу, у якій виховувався і формувався Степан Бандера. (39-43)

Г. Також гарно сприймається і сама постать Степана Бандери: чи то ще молодого юнака, потім - революціонера, а згодом - зрілого політика.(32-38)

 

6.       Фразеологізм, використаний у тексті означає « Непримиренно сваритися між собою або жорстоко розправлятися з ким-небудь, переважно. у стані гніву, озлоблення»

А. горло поперегризають

Б. в чужі руки віддати

В. тернистий шлях

Г мова книги

 

7.       Висловлювання «Ось в тому, на мій погляд, є найбільша заслуга письменниці Галини Гордасевич, що вона зуміла в одній особі змалювати образ цілого покоління» (39-43) є в тексті. 

А. тезою автора, яку він має підтвердити або спростувати 

Б. висновком із попереднього роздуму 

В. формулюванням проблеми, спірного питання

Г аргументом, доказом, що підтверджує або спростовує тезу

 

8.       Використані автором слова  «тяжкий» і «тернистий» (32-38) належать до

А. групи антонімів 

Б. групи омонімів

В. групи багатозначних 

Г  групи синонімів

 

9.       При написанні цієї книги авторка розраховувала на читача з Наддніпрянщини, який

А. «непохитний у переконаннях і боротьбі, вірної нації і Організації до останнього подиху»

Б. «мусить визнати, що як з боку Мельника, так і з боку Бандери робилося все, щоб розлам не наступив».

В. «нічого не знав про Організацію Українських Націоналістів та її провідників: Євгена Коновальця, Андрія Мельника і Степана Бандеру - або, навіть, гірше того, має абсолютно викривлене поняття про цих людей і тогочасні події».

Г «пройшов за минулі 60 років одним і тим самим шляхом боротьби, крові, страждань, а також спільної радості відновлення 10 років тому нашої державної незалежності»

 

10.   Текст належить до стилю мовлення 

А. наукового 

Б. епістолярного

В. публіцистичного  Г  розмовного 

«Миле, чарівне створіння»

 

     (1-5) Вже давно я звернув увагу на те, що більшість біографів-шевченкознавців основну увагу приділяють творчості поета, акцентуючи на роках кріпацтва, посилання. І мало написано про його почуття, зокрема про його любов. Адже він, крім всього, що стосується його геніальності, був ще і хлопчиком, юнаків і, нарешті, чоловіком.

      Коли Т.Шевченко нарешті прибув в Петербург, мрія створити сім'ю опанувала його серце. Іноді він навіть говорив, що йому байдуже, з ким одружитися, - аби це була проста дівчина з рідних країв і щоб він, старий, подобався їй.

    (6-13) І ось поет їде в рідну Україну, щоб купити садибу, пошукати наречену.       По дорозі з Нижнього до Петербурга Шевченко на декілька днів затримався в Москві, де відвідав сім'ю Максимовичей. Михайло Олексійович Максимович, давній знайомий Тараса Григоровича, - український учений, природознавець, історик, фольклорист і мовознавець, був першим ректором Київського університету (1834-1835 рр.), - на честь поета влаштував обід.     Там Шевченко і познайомився з його молодою дружиною Марією, якою того вечора ж подарував автограф одного з кращих своїх ліричних віршів "Садок вишневий коло хати", написаний ще в казематі Петропавловки перед посиланням. У

щоденнику з'явився запис: "Заїхали до Максимовича... Хазяйки його не застали удома... Незабаром явилася і вона, і похмура обитель ученого просвітліла. Яке миле, прекрасне створіння. Але що в ній найчарівніше - це чистий, безпосередній тип моєї землячки. Вона пограла для нас на фортепіано декілька наших пісень.

    (14-16)Так чисто, безманерно, як жодна велика артистка грати не уміє. І де він, старий антикварій, викопав таке свіже і чисте добро? І сумно і завидно...»

   (17-21)  Г.Максимовичу на той момент було 50 років, а скільки було його дружині Марії Василівні - невідомо, але якщо судити по написаному Шевченку в 1859 році портрету, то, мабуть, десь близько 20 і не більше 25-ти. Там, в Москві, вона нібито пообіцяла допомогти поетові знайти в Україні наречену.

    Тарас Шевченко і Марія Максимович переписувалися. Поет в одному з листів навіть вислав їй своє перше фото. Ось декілька фраз з листа Тараса Григоровича до Марії Василівни.

    (22-25) "Спасибі вам, моє серденько, що ви міні згадуєте і не забуваєте моєї просьби". "...як Бог та ви допоможете, то, може, й одружуся".     "Мій любий, мій єдиний друже! Спасибі вам, моє серденько, за ваш щирий, ласкавий лист... Утекти хіба нищечком до вас та одружитись у вас (? - Ю.К.) і заховаться".     (26-32)Тому, прибувши в Україну на початку червня, 13-го він вже був у подружжя Максимовичей на хуторі Михайлова Гора (тепер в складі с. Прохоровки Канівського району Черкаської області зберігся будинок, в якому жив поет, і старий шевченківський дуб). Є припущення, що тут поет працював над давно задуманою поемою "Марія".

 

І помолилася Марія

Перед апостолом. Горить

Огонь тихенько на кабиці*,

А Йосип праведний сидить Та думає. Уже зірниця На небі ясно зайнялась.

Марія встала та й пішла З глеком по воду до криниці. І гость за нею, і в ярочку Догнав Марію...

 

       (33-35)  Дещо вільне, неканонічне трактування святого сімейства наштовхнуло окремих дослідників на аналогію з реальними подіями, які могли мати місце на Михайловій Горі: гість - апостол, старий тесляр і його служниця - "пренепорочная блага" Марія, майбутня мати. Припускають, що Тарас Григорович зблизився з Марією Максимович, оскільки через дев'ять місяців після візиту поета у неї народився син. До того дітей у Максимовичей не було.

     (36-39) Інші дослідники життя поета відкидають цю версію, посилаючись на те, що порядність Шевченка не дозволила б йому переступити грань, за якою починається зрада друга, а задушевні і ніжні розмови з Марією Максимович торкалися лише вибору нареченої.

        Хоча, на мою думку, якщо уважно придивитися до портрета хазяйки, написаного Тарасом Григоровичем за цей досить короткий візит до Максимовичей (13-25 червня), то можна зробити висновок, що раніше він нікого з жінок не писав з таким натхненням, з такою душевністю. Її надзвичайно мрійливі очі, по-особливому сяючий вираз обличчя, димчастий ореол навколо голови - все свідчить про те, що образ створений закоханим художником, що обожнював свою модель. Адже міг же Шевченко одного разу відбити наречену у друга Сошенко...

        (40-42) Відомо, що, знаходячись у Максимовичей, поет багато часу проводив в полі, де малював, довго розмовляв з селянами, а також спілкувався з Марією Василівною.

         І, мабуть, не випадково менш ніж через місяць Шевченко, побувавши на батьківщині в Кириловці, а також в Городищі, Млиєві (у Платона Симиренко), спробувавши одружитися з батрачкою Харитиною в Корсуні, - знову направляє свої стопи на хутір Максимовичей. Недалеко від їх саду його заарештовують, не пояснюючи причину. Як з часом з'ясувалося, нібито за богохульство і за підбурювання людей.

       (43-45) Перебуваючи під арештом, Шевченко пише декілька листів до Максимовичам, з яких видно, що він знову хотів би побувати на Михайловій Горі... але сумнівається, чи "скоро нам доведеться побачитися".

        У серпні 1859 року Т.Шевченко був звільнений з-під арешту і отримав дозвіл у формі наказу виїхати в Петербург.

          На жаль, про подальшу долю Марії Максимович і її сина нічого не відомо...

                                                                                                                                             Л.Сенов

 

 

1.   Починаючи свою оповідь автор звертає увагу на те, що більшість дослідників творчості Шевченка

А. приділяють увагу аналізу творів «Кобзаря»

Б. основну увагу приділяють творчості поета, акцентуючи на роках кріпацтва, посилання.

В. основну увагу приділяють творчості поета, акцентуючи на роках кріпацтва, посилання і мало говорять про його почуття

Г.  прискіпливо ставляться до фактів з біографії поета

 

2.   У якому з речень використано русизм задля стилістичного забарвлення А.  Відомо, що, знаходячись у Максимовичей, поет багато часу проводив в полі.

Б. Тарас Шевченко і Марія Максимович переписувалися.

В. Там, в Москві, вона нібито пообіцяла допомогти поетові знайти в Україні наречену Г. Поет в одному з листів навіть вислав їй своє перше фото.

 

3.   Михайло Олексійович Максимович має безліч талантів, проте він ніколи в житті не займався

А. природознавством, фольклористикою

Б. історією, перекладами

В. поезією, малюванням

Г. наукою, мовознавством

 

4.   Загальним щодо інших є зміст речення

А. І ось поет їде в рідну Україну, щоб купити садибу, пошукати наречену. (6-13) Б. "Спасибі вам, моє серденько, що ви міні згадуєте і не забуваєте моєї просьби". "...як Бог та ви допоможете, то, може, й одружуся".(22-25)

В. І мало написано про його почуття, зокрема про його любов. Адже він, крім всього, що стосується його геніальності, був ще і хлопчиком, юнаків і, нарешті, чоловіком.(1-5)

Г. Іноді він навіть говорив, що йому байдуже, з ким одружитися, - аби це була проста дівчина з рідних країв і щоб він, старий, подобався їй.(1-5)

 

5.   У тексті згадується, що Шевченко написав портрет жінки

А. Харитини 

Б. Василини 

В. Марії

Г. Катерини

 

6.   Даний текст належить до стилю

А. науково-популярного

Б. художнього

В. епістолярного

Г. публіцистичного

 

7.   Про складнощі та випробування в особистому житті поета йдеться у всіх речення, окрім 

А.«Тому, прибувши в Україну на початку червня, 13-го він вже був у подружжя

Максимовичей на хуторі Михайлова Гора (тепер в складі с. Прохоровки Канівського району Черкаської області зберігся будинок, в якому жив поет, і старий шевченківський дуб). Є припущення, що тут поет працював над давно задуманою поемою "Марія". (26-32)

Б. «....спробувавши одружитися з батрачкою Харитиною в Корсуні, - знову направляє свої стопи на хутір Максимовичей. Недалеко від їх саду його заарештовують, не пояснюючи причину». (40-42)

В. «Інші дослідники життя поета відкидають цю версію, посилаючись на те, що порядність Шевченка не дозволила б йому переступити грань, за якою починається зрада друга, а задушевні і ніжні розмови з Марією Максимович торкалися лише вибору нареченої». (36-39)

Г. "Мій любий, мій єдиний друже! Спасибі вам, моє серденько, за ваш щирий, ласкавий лист... Утекти хіба нищечком до вас та одружитись у вас (? - Ю.К.) і заховаться". (22-25)

 

8.   Назва тексту «Миле, чарівне створіння» стосується

А. узагальненого образу коханої, створеної уявою митця

Б. дружини М.Максимовича Марії

В. Харитини, з якою так і не вдалося поетові одружитися

Г. героїні поеми Т.Шевченка «Марія»

 

9.   Уривок з поеми

 І помолилася Марія

Перед апостолом. Горить

Огонь тихенько на кабиці*,

А Йосип праведний сидить Та думає...

- наштовхнув дослідників на думку, що

 

А.  Марію Максимович та Шевченка пов’язують не лише дружні стосунки

Б. образ Марії з однойменної поеми списаний з дружини Максимовича

В. героїня поеми – вигаданий персонаж

Г. поема присвячена Марії Максимович

 

10.  Другий абзац міжфразової єдності (40-42) по відношенню до першого є

А. спростуванням тези

Б. висновком

В. антитезою

Г. підтвердженням тези

 

У ЦЕХОВОГО МАЙСТРА ЖИВОПИСНИХ ТА МАЛЯРНИХ СПРАВ

 

       (1-7) У вільний час хлопці були в себе на горищі. Та їм було цілком байдуже, чи це горище, чи яке інше приміщення. Аби десь простягтися і швидше заснути. Оце ж бо був їхній єдиний вільний час.

      Часто вони так заморювались, що, й не скинувши заяложені у фарбу халати й чоботи, валилися на благенькі сінники, які лежали просто на підлозі. Ніч минала, як хвилина. Власне, ніч ще не минала. Було ще зовсім темно, і довго ще було темно після того, як хазяїн присилав їх будити.

(8-13) Як пізно розвиднювалося тут, у Петербурзі, як рано

сутеніло, яким коротким-коротким був блідий, безсонячний день!

   Вікна багатоповерхових будинків і вдень червоніли незвичайним блиском — так, ніби завжди це місто було в сутінках, у туманах. Замість сонця—оце червонувате світло у вікнах, а сонця самого і не знайти в сірому захмареному небі.

        Вставати дуже не хотілося, але вставали одразу, і хлопці зразу ж бралися до роботи — терти фарбу. Вже так велося споконвіку. Перші роки навчання у хазяїна вони були фарботерами та ще вдень виконували різні доручення не лише хазяїна, а й хазяйки.

       (14-16)На кожного з цих фарботерів був укладений з хазяїном контракт. Був він укладений і на того сіроокого з допитливим поглядом хлопця, якого прислав недавно до майстра пан Енгельгардт, і в тому контракті записано було: «Віддається Тарас Григор'єв Шевченків з наказу пана свого Енгельгардта Павла Васильова до Санкт-Петербурзького малярного і живописного цеху майстра Ширяєва Василя Григор'єва для навчання малярній і живописній майстерності строком наперед на чотири роки, з тим, щоб йому, Ширяєву, навчати Шевченка Тараса означеній майстерності як слід. Шевченкові ж Тарасові жити у майстра в повній слухняності і покорі, ні в чому не ослухатися і до майстерства бути старанному, на всьому його, Ширяєва, харчах, лазні, пранні, а також взутті...»       (17-20)  Контракт був довгий — і скільки хазяїн одержує від пана Енгельгардта, і скільки платить потім за Тараса, коли вивчить його на підмайстра, і все це було підписано старшиною цеху та майстрамисвідками і за певним номером внесено до книги малярських справ у Санкт-Петербурзькій Російській ремісничій управі.

Але Тарас відчував на собі повсякденно і

повсякчасно лише один пункт із того контракту: «жити у майстра в повній слухняності і покорі, ні в чому не ослухатися і до майстерства бути старанному».       Останнє можна було б і не записувати. Чи міг він бути не старанним до майстерства, коли з самого дитинства, зносячи знущання і злидні, блукав манівцями від дяка до дяка, коли сам, прибувши до Санкт-Петербурга, благав пана віддати в науку до Ширяєва?

        (21-26) Перші роки, по приїзді з Вільно, Тарас жив то у Петербурзі зі своїм паном, то у його тещі, поблизу Луги, то працював у брата свого пана — Василя Васильовича.

      Про Ширяєва Тарас довідався випадково. Він возив скло з скляного заводу Василя Васильовича Енгельгардта для артілі Ширяєва, який тоді взяв підряд на малярні, живописні та скляні роботи в будинку Сенату.

     Повертаючись додому, Тарас із захопленням розповідав своєму землякові, спокійномеланхолійному Іванові Нечипоренку, про все,

що бачив по дорозі, розповідав про чудесне, незрівнянне ні з яким іншим місто. Було воно все порізане каналами, з набережними, одягненими в граніт, з легкими мостами над тими каналами і над широкою, владно-спокійною величною Невою. Хоч і не схожа вона була на рідний, свавільний буйний Дніпро, та не менш прекрасна, з усіма своїми кораблями, щоглами, яликами, баржами, з різномовним гомоном у порту, який приймав найрізноманітніший крам для вибагливої столиці і де ставали на рейді кораблі у далеких земель.

      (27-32)  Виконуючи доручення своїх панів, Тарасові доводилося бувати в різних кінцях Петербурга. На багато верст тяглися петербурзькі трущоби, халупи, де жили, ні, існували, постійно борючись із злиднями, тисячі простого знедоленого люду — робітників, дрібних службовців, ремісників. Може вони й не були такими кріпаками, як Тарас, та в чому була їхня воля? Тяглися квартали нудних величезних казармених будинків. І раптом виростали розкішні палаци роботи славетного зодчого Растреллі, і, здавалося, Тарас опинявся зовсім в іншому царстві, і мимоволі його захоплювала краса величних будов, пам'ятників, колон. Як перед дивом, зупинявся Тарас коло фальконетового пам'ятника цареві Петру І — Мідного вершника.

     (33-36) Як людина могла відтворити цей нестримний біг, цю владність, цю пристрасть? Отакий він був насправді, творець цього надзвичайного міста, і що

йому було до окремих людей, коли він у поривному русі підніс так високо всю країну? Багато думок хвилювало юного Тараса. Скільки людей кістьми полягло, висушуючи ці болота, скільки намордувалося на цих казкових спорудах, що зводилися во славу всевладного імператора, во славу його вельмож.

    (37-40) Пам'ятник стояв коло будинку Сенату, та роздивлятися довго не вдалося. Треба було зносити скло. Але й у самому приміщенні багато що цікавило Тараса. Хотілося дивитися на живописні роботи.

      (41- 48) Правда, зовнішній вигляд самого майстра Ширяєва не дуже привертав до себе. Високий, худорлявий, з рідкою рудуватою бородою, він дивився на своїх підмайстрів та хлопчиків-учнів суворо, з-під насуплених брів, умить помічав усі огріхи та помилки в роботі. Вся його артіль тремтіла перед ним. Проте зауваження майстра були хоча й суворі, але влучні. Архітектори й художники розмовляли з ним із повагою, як з рівним. Приїхавши із склом двічі чи тричі, Тарас бачив, як на очах змінюється будинок, ніби оживають холодні стіни після приторку суворого чародія. У Тараса просто пальці свербіли, коли він бачив, як розмальовують плафони, як оздоблюють стіни.

О.Іваненко

 

1.           Даний текст (відповідно до стилю, якому належить) містить такі мовні засоби А. наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретночуттєвої, емоційно-експресивна лексика, суб'єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора, спрямоване на індивідуальне світосприйняття й інтелект читача).

Б. ясність (понятійність) і предметність тлумачень; логічна послідовність і доказовість викладу; узагальненість понять і явищ; об'єктивний аналіз; аргументація та переконливість тверджень;

В. нормативна лексика, високі, урочисті слова і фразеологізми, емоційно забарвлені лексеми, вигуки, частки, нескладні синтаксичні конструкції, риторичні запитання, окличні інтонації, повтори. Відповідно до провідного завдання цього стилю у ньому часто використовуються політичні та морально-етичні слова і фразеологізми.

Г. емоційно-експресивне забарвлення (метафори, порівняння, синоніми тощо.), суфікси суб'єктивного оцінювання (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості), специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки тощо

 

2.           Даний текст належить до стилю

А. художнього

Б. наукового

В. публіцистичного

Г. розмовного

 

3.           Засобами міжфразового в’язку (14-16) є

А. повтор слова у поєднанні із вказівним займенником, констектуальні синоніми

Б. уживання займенників замість іменних частин мови, видово-часове співвідношення форм дієслова

В. спільнокореневі слова, синтаксичний паралелізм речень

Г. вставні слова, граматична неповнота речень

 

 

4.           У реченні «Був він укладений і на того сіроокого з допитливим поглядом хлопця, якого прислав недавно до майстра пан Енгельгардт, і в тому контракті записано було...» виділене слово вжите у значенні 

 

А. взаємне зобов’язання, письмова або усна угода про права та обов’язки між державами, установами, підприємствами та окремими особами.

Б. позитивна відповідь; (на що) дозвіл; (між людьми) порозуміння, погодженість, узгодженість;

В. обіцянка або серія обіцянок, дотримання яких забезпечується правом. Право робить це переважно шляхом присудження відшкодування збитків за невиконання або хибне виконання.

Г. угода двох або кількох фізичних чи юридичних осіб щодо встановлення, зміни або припинення правових відносин. Є підставою виникнення зобов'язань.

 

 

5.           Речення «І раптом виростали розкішні палаци роботи славетного зодчого Растреллі, і, здавалося, Тарас опинявся зовсім в іншому царстві, і мимоволі його захоплювала краса величних будов, пам'ятників, колон». (27-32) – по відношенню до інших речень у тексті є

А. тезою

Б. антитезою

В. аргументом

Г. висновком

 

6.           Кульмінацією тексту є речення   

А. «У Тараса просто пальці свербіли, коли він бачив, як розмальовують плафони, як оздоблюють стіни». (41-48)

Б. Як людина могла відтворити цей нестримний біг, цю владність, цю пристрасть?

(33-36)

В. «Скільки людей кістьми полягло, висушуючи ці болота, скільки намордувалося на цих казкових спорудах, що зводилися во славу всевладного імператора, во славу його вельмож». (33-36) 

Г. «Чи міг він бути не старанним до майстерства, коли з самого дитинства, зносячи знущання і злидні, блукав манівцями від дяка до дяка, коли сам, прибувши до Санкт-Петербурга, благав пана віддати в науку до Ширяєва?» (17-20)

 

7.           У реченні «У Тараса просто пальці свербіли, коли він бачив, як розмальовують плафони, як оздоблюють стіни» словосполучення пальці свербіли вжите в значенні

 

А. дуже хочеться йти, тікати

Б. дуже хочеться розповісти щось

В. байдуже, однаково, нема діла до чогось;

Г. дуже хочеться робити що-небудь, займатися чимось

 

8.           Про прагнення Шевченка стати майстром у справі малювання свідчать всі речення, окрім

А. У Тараса просто пальці свербіли, коли він бачив, як розмальовують плафони, як оздоблюють стіни. (41-48)

Б. Чи міг він бути не старанним до майстерства, коли з самого дитинства, зносячи знущання і злидні, блукав манівцями від дяка до дяка, коли сам, прибувши до Санкт-Петербурга, благав пана віддати в науку до Ширяєва? (17-20)

В. Але й у самому приміщенні багато що цікавило Тараса. Хотілося дивитися на живописні роботи. (37-40)

Г. Але Тарас відчував на собі повсякденно і повсякчасно лише один пункт із того контракту: «жити у майстра в повній слухняності і покорі, ні в чому не ослухатися і до майстерства бути старанному». (17-20)

 

9.           Слова « Може, вони й не були такими кріпаками, як Тарас, та в чому була їхня воля?» (27-32) у тексті є

А. проблемою твору Б. ідеєю

В. сюжетною лінією

Г. темою

 

10.      Слова « тужливий;  зажурений, засмучений» можуть бути синонімами до

вжитого в  тексті (21-26) слова

А. врівноважений

Б. меланхолійний

В. стриманий

Г. непоказний

       

 

Пам`яті дочки-друга Волічки, якій обіцяла написати, присвячую.

        (1-8) Швидше! Швидше!

       О боже мій милий, хай уже кінчаються оці нестерпні останні хвилини перед від'їздом.

       Усе вже почуто безконечно - усі добрі напутні слова, поради, застереження, побоювання. Навіщо їх так багато? Та ще при людях, при знайомих і незнайомих.

       Може, щоб бачили, який уважний, добрий чоловік і батько? Ні, ні, що я, - обриває ці думки Марія, - він не хизується, хіба я його не знаю? Він справді такий, та гадки не має, як це нудно і здебільшого недоречно.

        (9-13) Але зараз так - не тільки він. Вона вже швидко окинула своїм сірим зірким оком усіх, що їдуть, усіх, що

проводжають. Чому це в останні хвилини усі з дбайливим виглядом, найстурбованішим тоном повторюють прописні істини про поводження в дорозі, а ті, що від'їздять, хочуть, нарешті, швидше опинитися в диліжансі, відчути рух, подорож.

       Але диліжанс поки що стоїть. Скільки він стоятиме?!

      (14-25) І вона також хоче швидше відірватися від того життя, що промайнуло за три місяці, як за мить, закрутило, піднесло, збаламутило, обдарувало багатими скарбами і потаємно образило, бучно визнало і нишком укололо. Усе, усе вона помітила і відчула, а що мовчала на все, була завжди зовні спокійна й стримана - так це зовсім не від нерозуміння обставин, а саме тому, що зрозуміла багато. Та не до кінця. Ще треба було розібратись як слід... але було ніколи... Думала - поїду, в усьому розберусь, все вгамується. Та відчувала вже - мчить новий потік і тягне непереможно кинутись у нього. Куди він понесе? До яких берегів? Не в тім, звичайно, розумінні, що до Дрездена чи до Берліна або до якогось іншого чужоземного міста. Адже не Петербург лишає вона, а своє полохливе життя петербурзьке. А що чекає її там, за кордоном? Лікування хвороби - то лише привід, не обманюватиме ж вона сама себе.

      (26-29) Вона слухає чоловіка, погоджується, киває головою - знаю, знаю, ти вже казав. Ми на тебе чекатимемо, не затримуйся, будь ласка. Не турбуйся, будь ласка, не самі ж ми їдемо, все буде гаразд... Але думки її вже не з ним.

       (30-33) Він дивиться на її великі ясні очі, в яких раптом мигнула лукава смішинка. О, він знає, це вже вона щось помітила серед юрби, щось занотувала для себе. Може, тих пань, що квокчуть над низеньким опецькуватим чоловічком, може, того жевжика, що стоїть з таким виглядом, немов ця подорож - однаково що з Петербурга до Парголова проїхати і його тільки обурює, що диліжанс ще стоїть.

       А диліжанс таки стоїть.

      (34-37) Вмить смішинка зникає з очей, їй хочсгься

заспокійливо поглянути на чоловіка, але він знає: вона однаково зараз не з ним.

       ...Вона вже давно не з ним. І щоб довести наперекір усьому їй, усім, собі, головне собі, що він же її чоловік, що вона його Манічка, Маруся, Марієчка, на яку він дивився спочатку не тільки як на дружину, а як на недосвідчену дитину, яку треба освічувати, виховувати, морально наставляти, бо кожен чоловік, починаючи з Адама, хоче виліпити жінку по образу і подобію своєму, він знову напучує її...        (38-40) Хіба це так давно було? Дивилась широко відкритими очима, боялась пропустити слово. Брат, усі родичі заздрили - привіз жінку-красуню, освічену, виховану, а вона так дивиться на їхнього, правда гарного, але завжди розхристаного, невибагливого до життєвих умов Опанаса, немов розумнішого і на світі нема.

       (41-50) Куди це все поділось? Коли?

       У Немирові, коли написала перше оповідання? Ні! У Немирові разом раділи, там не було ані цієї стриманої роздратованості, ані цієї відчуженості.

       Петербург?.. А що ж у Петербурзі? Слава навколо неї? Ні, ні, це було б надто просте пояснення, не така вона дурна, щоб фіміам запаморочив голову. Він-то знає свого Вовчка!

    (51-57)   Чоловіки? Куліш, Макаров, Костомаров... Здається, усі закохались. Але ні, і це він відкидає. Він знає свою Марусю. Що ж, що ж тоді? Чого вона так змінилась до нього?

     (58-60)  Вже й сліду нема орловської провінційної панночки, гувернантки у багатих родичів, яка наче на волю вирвалася, віддалася за нього, не роздумуючи довго, і почувалася такою щасливою, такою радою.

       Вже й не та немирівська Маруся. Адже й там, він-то знає, усі колеги-вчителі, усі старші гімназисти були закохані в неї, дружину учителя молодших класів Марковича.

       (61-70) От іде вона з базару, на голові на тугих русявих косах хусточка квітчаста, в руках кошик, поряд і Мотря, їхня дівчина, також з кошиком. Усі нежонаті вчителі-"паничі" харчуються разом: комуною з ними. Марія Олександрівна - господиня. І всі на неї, на його Марусю, милуються. А вже коли "Народні оповідання" вийшли - годі й казати. Він усе бачив і підсміювався тільки, особливо з соромливого, як дівчина, математика Дорошенка. Хай зітхають, хай моляться. Марусі і в голову не спадало навіть пококетувати. Така проста, мила, уважна до всіх. Як там добре було! Невже він згадуватиме Немирів, як загублений рай?

    (71- 78)   А як прагнули до Петербурга! Здавалось, там і почнеться справжнє життя. І раптом саме тут, у Петербурзі, - "чоловік Марка Вовчка". А вона - самостійна жінка, з своєю працею, з своєю професією.

       І зараз їде його Маруся сама за кордон, і хай він торочить свої поради без кінця і краю, а вона, спокійно усміхаючись, покивує головою, він бачить у цьому лише поблажливість та її постійне бажання - не сваритись.

       Не треба, не треба було її відпускати саму. Могла б і почекати.

       ...Не могла, не могла я чекати!

 

 

Іваненко Оксана («МАРІЯ»)

 

1.    Даний текст належить до стилю

А. публіцистичного

Б. наукового 

В. офіційно-ділового

Г. художнього

 

2.    У якому з поданих речень вжито  трансформований фразеологізм

А. Ні, ні, це було б надто просте пояснення, не така вона дурна, щоб фіміам запаморочив голову. (41-50)

Б. У Немирові разом раділи, там не було ані цієї стриманої роздратованості, ані цієї відчуженості (41-50)

В. Адже не Петербург лишає вона, а своє полохливе життя петербурзьке. (14-25)

Г. Вона слухає чоловіка, погоджується, киває головою - знаю, знаю, ти вже казав. (26-29)

 

3.    У даному тексті є посилання на образи і рядки з 

А. грецької міфології

Б.  Біблії

В. творів Сковороди

Г. фольклорних творів

 

4.    Одним з найуживаніших засобів надання твору емоційної насиченості у даному

тексті є

А. риторичні звертання

Б. питальні речення

В. незавершені речення

Г. діалоги

 

5.    Усі речення розкривають процес змін, які сталися з Марком Вовчком, окрім 

А. І щоб довести наперекір усьому їй, усім, собі, головне собі, що він же її чоловік, що вона його Манічка, Маруся, Марієчка, на яку він дивився спочатку не тільки як на дружину, а як на недосвідчену дитину... (34-37)

Б. А вона - самостійна жінка, з своєю працею, з своєю професією.(71-78)

В. Вже й сліду нема орловської провінційної панночки, гувернантки у багатих родичів, яка наче на волю вирвалася, віддалася за нього, не роздумуючи довго, і почувалася такою щасливою, такою радою. (58-60)

Г. Та відчувала вже - мчить новий потік і тягне непереможно кинутись у нього. (1425)

 

6.    Яку роль у композиції тексту відіграє висловлювання: «Вже й сліду нема орловської провінційної панночки, гувернантки у багатих родичів, яка наче на волю вирвалася, віддалася за нього, не роздумуючи довго, і почувалася такою щасливою, такою радою»? (58-60)

А. це висновок віз попередніх міркувань автора

Б. це теза подальшого роздуму

В. це визначення поняття

Г. це аргумент, який підтверджує подану вище тезу

 

7.    У реченнях: «А як прагнули до Петербурга! Здавалось, там і почнеться справжнє життя. І раптом саме тут, у Петербурзі, - "чоловік Марка Вовчка". А вона - самостійна жінка, з своєю працею, з своєю професією». (71-78) – автор відображає

внутрішній стан героя твору (чоловіка), який почувається

А. приниженим

Б. забутим

В. меншовартісним 

Г. незадоволеним

 

8.    Перші абзаци відіграють у тексті композиції роль

А. тези подальшого міркування

Б. вступу до викладу

В. визначення поняття

Г. викладу власної думки автора

 

9.    Лексичне значення слова «кокетувати» (61-70) подано  у рядку

А. не бути відданим у стосунках, зраджувати

Б. намагатися своєю поведінкою, манерами сподобатися комусь, зацікавити собою

В. намагатися привернути увагу до себе як цілісної особистості

Г. підлабузнюватися, підлаштовуватися під загальну думку

 

10.          Речення, в якому як засіб творення художнього образу використано антоніми  А. І зараз їде його Маруся сама за кордон, і хай він торочить свої поради без кінця і краю, а вона, спокійно усміхаючись, покивує головою, він бачить у цьому лише поблажливість та її постійне бажання - не сваритись. (71-78)

Б. І вона також хоче швидше відірватися від того життя, що промайнуло за три місяці, як за мить, закрутило, піднесло, збаламутило, обдарувало багатими скарбами і потаємно образило, бучно визнало і нишком укололо. (14-25)

В. От іде вона з базару, на голові на тугих русявих косах хусточка квітчаста, в руках кошик, поряд і Мотря, їхня дівчина, також з кошиком. (61-70)

Г. Брат, усі родичі заздрили - привіз жінку-красуню, освічену, виховану, а вона так дивиться на їхнього, правда гарного, але завжди розхристаного, невибагливого до життєвих умов Опанаса, немов розумнішого і на світі нема. (38-40)

 

Національний характер

 (1-7) Наука про характер як окремої людини, так і цілих спільно зовсім молода. Оформлюється вона в окрему науку — характерологію — лише в останні десятиліття. Хоча розуміння характеру давно поширене серед загалу і ми часто послуговуємося цим словом, та розуміємо його здебільшого по-різному. Спеціальні дослідження характеру знаходимо у визначного німецького психолога Вільям Штерна, який пропонує своє розуміння характеру. На думку дослідника, характер — це сума всіх властивостей людини, готовність і настанова до волевиявлення і відповідної дії... У характері

людини є риси глибокі й поверхові, центральні й периферійні, панівні й підрядні, стійкі й нестійкі. Вирішальним у характері є не певні риси, а їхнє поєднання, тобто те, що людина вважає головним. 

(8) Національний характер, як і національна душа народів, містить у собі найзагальніші спільні риси поведінки й світосприймання того чи того народу. 

(9-12)Українська духовність і характер давно вже цікавили наших визначних дослідників. Першим присвятив свою увагу цим проблемам М. Костомаров у працях «Книги буття українського народу» та «Дві руські народності». Це було в середині XIX ст. Він підкреслює чуттєвість, глибоку релігійність, індивідуалізм українців.  (13-14) Крім Костомарова, багато й інших дослідників вивчали це питання: І. Нечуй-Левицький, І. Сікорський, І. Огієнко, В. Липинський, І. Мірчук, В.

Щербаківський. Із       сучасних     необхідно   назвати       О.      Кульчицького         та      В. Цимбалістого. 

(15-16) Так звана глибинна психологія і психіатрія недвозначно стверджують, що структура особистості людини, її ставлення до світу, до життя, життєвий оптимізм чи песимізм кореняться в переживаннях раннього дитинства. Яка була родинна атмосфера, якого роду взаємини батьків і дітей оточували дитину, — все це залишає свої сліди в її душі на все життя і стає в дорослому віці прообразом пізнішого ставлення до нового оточення. 

(17-21) «Родина — це основне мікросередовище, що формує характер, вдачу людини. Національний характер випливає прямо зі способу і роду виховання, яке отримує людина з перших своїх років», — підкреслює американський дослідник В. Цимбалістий. Стверджуючи про такий вплив родинного виховання на формування характеру людини (і нації), цікаво придивитись, а яке ж родинне виховання в нас, українців. Історики кажуть, що колись у родинному й суспільному житті праукраїнських племен панував матріархат. Залишки його бачимо й тепер. Більш активна участь української жінки в громадському житті, порівняно з іншими національними спільнотами, є доказом того. 

(22-24) У родинному вихованні дітей головну роль (якщо не виняткову) відіграє мати. Батько лишається ніби осторонь. Якщо часом втручається, то хіба для покарання дитини. 

(25-34) Тому існує до певної міри відчуження між батьком і дітьми. Інакші стосунки з матір'ю. Природа матері взагалі більш чуттєва, добросердечна, любовна. У такій          атмосфері   виростає     дитина,

переймаючи від матері її чуттєвість, лагідність, ніжність. Найбільш інтимно, з повною довірою ставиться вона до своєї матері. Має значення також спосіб годування дитини. Він не відбувається регулярно по годинах, а в міру потреби дитини. Годується дитина щедро, досхочу. Психоаналітики твердять, що таке піклування в дитячі роки виховує в людині оптимізм, довіру до себе й до життя, створює інстинктивну певність у житті. Образ такої люблячої, доброї матері залишається в підсвідомості на все життя. (35- 43) Інші наслідки в характері української людини викликає образ батька. Його незначна зацікавленість справою виховання, утручання в життя дитини в ролі грізної караючої сили у випадках якихось непорозумінь викликає в неї страх перед батьком і недовіру до нього. Сліди цього залишаються глибоко в підсвідомості на все життя. Цим пояснюється, на думку антропологів, наш український індивідуалізм. Оскільки в ставленні дітей до батька переважає страх, батько не має справжнього авторитету. Авторитет повинен створюватися й триматися на довірі, пошані до великого життєвого досвіду батька, а не на страху перед ним. Тоді авторитет матиме свій вплив. Брак справжнього авторитету батька в родині спричинює те, що і в дорослому віці ми з недовірою ставимось до авторитетів нашого суспільного чи національного життя, неохоче приймаємо опіку своєї національної влади, бо опіка батька в родині залишила сліди відрази до будь-якої зовнішньої сили. У цьому, як дехто думає, причини нашого анархізму.                 (За матеріалами Інтернету)

1.     За стильовими ознаками текст є 

А художнім 

Б розмовним 

В науково-популярним  Г публіцистичним 

 

2.     За типом мовлення текст є 

А описом 

Б розповіддю 

В роздумом 

Г поєднанням кількох типів 

 

3.     Речення «Вирішальним у характері є не певні риси, а їхнє поєднання, тобто те, що людина вважає головним» виконує роль 

А елементу розвитку дії 

Б зав’язки   

В розв’язки  Г епілогу 

 

4.У тексті сказано, що   американський дослідник В. Цимбалістий підкреслює: 

А  Характер — це сума всіх властивостей людини, готовність і настанова до волевиявлення і відповідної дії

Б  Родина — це основне мікросередовище, що формує характер, вдачу людини

В  У родинному вихованні дітей головну роль (якщо не виняткову) відіграє мати Г  Вирішальним у характері є не певні риси, а їхнє поєднання, тобто те, що людина вважає головним.

 

5.          Так звана глибинна психологія і психіатрія недвозначно стверджують, що

А    через страх перед небезпекою людина поступається принципами 

Б  структура особистості людини, її ставлення до світу, до життя, життєвий оптимізм чи песимізм кореняться в переживаннях раннього дитинства.

В  структура особистості людини, її ставлення до світу, до життя, життєвий оптимізм чи песимізм кореняться в переживаннях підліткового віку.

Г структура особистості людини, її ставлення до світу, до життя, життєвий оптимізм чи песимізм кореняться в переживаннях похилого віку.

 

6.          Зміст тексту відображає прислів’я 

А «Добрі діти - батькам вінець, а злі діти - кінець».  

Б «Молодь багата мудрістю батьків».  

В «Яке дерево, такі й віти, які батьки, такі й діти».    Г «Які мамка й татко, таке й дитятко».  

 

7.          Сума всіх властивостей людини, готовність і настанова до волевиявлення і відповідної дії – це...

А оптимізм

Б натура

В мудрість 

Г характер 

 

8.          Характерологія - це ...

А  Наука про характер дитини.

Б  Наука про характер батька та матері.

В  Наука про характер тварини.

Г  Наука про характер як окремої людини, так і цілих спільно.

 

9.          Чим пояснюється у творі, на думку антропологів, наш український індивідуалізм? А. «У родинному вихованні дітей головну роль (якщо не виняткову) відіграє мати.

Батько лишається ніби осторонь» (22 - 24)

Б. «Природа матері взагалі більш чуттєва, добросердечна, любовна. У такій атмосфері виростає дитина, переймаючи від матері її чуттєвість, лагідність, ніжність» (25 - 34)

В. «Історики кажуть, що колись у родинному й суспільному житті праукраїнських племен панував матріархат. Залишки його бачимо й тепер. Більш активна участь української жінки в громадському житті, порівняно з іншими національними спільнотами, є доказом того» (17 - 21)

Г. «Його (батькова) незначна зацікавленість справою виховання, утручання в життя дитини в ролі грізної караючої сили у випадках якихось непорозумінь викликає в неї страх перед батьком і недовіру до нього. Сліди цього залишаються глибоко в підсвідомості на все життя» (35-43)

 

10. Засобами міжфразового в’язку (25-34) є

А.    повтор слова у поєднанні із вказівним займенником, констектуальні синоніми Б. уживання займенників замість іменних частин мови, видово-часове співвідношення форм дієслова

В. спільнокореневі слова, синтаксичний паралелізм речень

Г. вставні слова, граматична неповнота речень

 

 

 

 

 

            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Микола Пимоненко

 

(1-2) Художник-жанрист Микола Пимоненко не був у своїй творчості моралістом. Тонкий знавець звичаїв і обрядів, він передовсім був поетом народного побуту.

 

(3-5) Проте полотна викривального змісту є і в нього. В картині ―Додому‖ художник створив образ гіркого п’яниці, який ледве доплентався до свого подвір’я. Своїм змістом полотно перегукується з дуетом Карася й Одарки з опери ―Запорожець за Дунаєм‖ – біля хати на п’яного чекає привітна дружина з дрючком.

 

(6-9) Цікаво, що картина настільки точно відтворювала типове явище споювання народу, що стала свого роду символом. Хвацький фабрикант Шустов без згоди Пимоненка швиденько репродукував картину на етикетку до пляшки ―нового сорту‖ горілки із промовистою назвою ―Спотикач‖. Розгніваний Пимоненко спеціально поїхав до Москви. Після гострої розмови з Шустовим такій ―рекламі‖ було покладено край. 

 

(10-11) Моральне обличчя торговців отруйним зіллям Шустових було, звичайно, ще нижче, ніж у споюваних ними жертв. Прагнення наживи настільки розбестило горе-підприємців, що вони ладні були спекулювати навіть на сюжеті твору, в якому, до речі, вони самі й розвінчувались.

 

(12-13) У бурхливому протесті проти подібного використання його картин – увесь Пимоненко і вся його громадянська позиція. Художник завжди прагнув опоетизовувати добрі традиції і, як міг, боровся із шкідливими.

 

 (14-21) Ось полотно ―Весілля в Київській губернії‖. Похмура осіння природа,        непривітне світло         з-під дощових синюватих хмар відповідають настроєві цього дивнуватого весілля. Воно позбавлене справжньої радості. Веселість тут штучна, бо хмільна. Люди – рідня, гості – підкреслено байдужі і до молодят, і до їхнього майбутнього. До них    нікому        немає          діла   –        молоді самотньо й сумно йдуть попереду гурту,

де всі напідпитку. Яким холодом дихає навіть від освяченої віками традиції одруження, якщо вона не перейнята людською щирістю, лагідністю, доброзичливістю! Який моральний урок дає тут митець!

 

(22-27)А ось інше полотно – ―Біля криниці‖ (інша назва – ―Суперниці‖). Усе залите яскравим полуденним сонцем. Буяє зеленню сад, огорнутий теплим літнім повітрям. На гарячому піску коло криниці – прозоро-фіолетові тіні від постатей дівчини й парубка, а ще від корови, яка застигла поруч, чекаючи, поки люди подадуть відро з прохолодною водою... Яка навколо злагода, тиша, радість! Плавно жебонить розмова парубка й дівчини: народжується тепле й ніжне почуття.

 

(28-32) Але що це? У серпанкову безхмарність вривається зло. Дівчину, що ніби світиться зсередини, свердлить заздрісний погляд чорнявої суперниці, що причаїлася неподалік. Така нікому не простить, не подарує щастя! Така розіб’є, отруїть, зганьбить і зруйнує чуже кохання!

 

(33-37) Хто-хто, а Микола Пимоненко знав, що в українському фольклорі криниця уособлює чистоту, здоров’я і життя. Тому й проводить він у своїй картині паралель між криничною водою і коханням молодої пари. В руках у закоханої дівчини біле і ще порожнє відро. Його ще належить наповнити: почуття має бути зміцнене, вивірене життям. А в суперниці відро темне і вже повне – це символ її лихих задумів.

 

(38-39) За прекрасним полудневим спокоєм митець розгледів драму – хоч і одвічну, але не таку вже й банальну. З однієї криниці хтось бере чистий кришталь добра, а хтось черпає чорний мул заздрості.

 

(40-44) Народився Микола Пимоненко в Києві, тут зростав і мужнів. Проте з самого дитинства полюбив село з його мальовничими краєвидами й чудовими людьми. Миколин батько був відомим київським різьбярем по дереву й живописцем. Він прищеплював синові повагу до простого люду і до праці. Виїжджаючи виконувати замовлення у Васильків, Боярку чи Мотовилівку, батько завжди брав із собою сина.

 

(45-48) Після короткого навчання в приватній майстерні 14-річний Микола Пимоненко став учнем вже тоді знаменитої Київської рисувальної школи Миколи Мурашка. Свого часу в цьому закладі навчалися Іван Їжакевич, Фотій Красицький, Григорій Світлицький, а також росіяни Михайло Врубель, Ісаак Левітан, Валентин

Сєров. Директор школи Микола Мурашко сам запросив талановитого учня, а оскільки сім’я Пимоненків жила бідно, звільнив Миколу від плати за навчання.

 

(49-51) На все життя запам’ятав Микола свою зустріч з Іллею Рєпіним, який улітку 1881 року відвідав Київ і гостював у Миколи Мурашка. Завітавши до рисувальної школи, Рєпін звернув увагу на винятково талановитого хлопця. Він і рекомендував Миколу для вступу до Петербурзької академії мистецтв.

 

(52-53) Та недовго навчався Пимоненко в академії. Через слабке здоров’я, яке не витримувало суворого петербурзького клімату, і, звісно, через матеріальні нестатки молодий художник змушений був уже через два роки повернутися до Києва. 

 

(54-58) Микола викладав малярство в рисувальній школі Мурашка, працював над власними картинами. Невдовзі вступив до Товариства пересувних художніх виставок і упродовж двох десятиліть брав участь у виставках цього важливого об’єднання митців. Назву свою Товариство дістало від того, що виконані його членами картини призначалися для ―пересування‖ з міста в місто, служили справі наближення мистецтва до життя. Здавалося б, суто організаційний захід – рух виставок по країні з метою залучення до мистецтва більшого кола глядачів, - а як вплинув він на зміст і форму мистецтва, на психологію творчого процесу, зрештою, на ідейні переконання майстрів образотворчого мистецтва! Микола Пимоненко тому й вступив до цього російського товариства, щоб, занурившись в народне життя, показати його без прикрас не обраній публіці, а широкому загалові.

 

(59-61) Однією з найбільших заслуг Пимоненка перед українським малярством стало те, що він об’єднав побутовий жанр з настроєвим пейзажем. Природа з її барвами, з її єдністю неба, землі, рослинності неначе ―підсвічує‖ образ того чи іншого персонажа. Стан природи або підсилює, або – за законами контрасту – суперечить душевному станові людини.

 

(62-65) В період найвищого творчого піднесення Микола Пимоненко створив такі чудові полотна, як ―Українська ніч‖, ―Перед грозою‖, ―Гопак‖, ―Побачення‖,

―Київська квітникарка‖. Йому було присвоєне звання академіка малярства. Після участі в міжнародних виставках 1907 року в Мюнхені, Берліні, Римі, Парижі та Лондоні, до художника прийшло      світове        визнання.          Товариство мюнхенських       художників          та      Паризька міжнародна спілка мистецтв та літератури обрали його своїм членом. За картину ―Гопак‖, що демонструвалася        в        Парижі,      Пимоненкові присудили високу міжнародну нагороду, а саму картину придбав Луврський музей. 

 

(66-67)9 березня 1910 року громадськість Києва і всієї України урочисто відзначала 25-річчя творчої та педегогічної діяльності Пимоненка, його щиро вітали колеги з країн Європи. Як земляки, так і зарубіжні діячі шанували у Миколі Пимоненку не лише його талант, а й відданість рідному народові.

(За Д.Степовиком; 935 сл.).

 

1.За стильовими ознаками текст є 

А публіцистичним.

Б художнім.

В науково-популярним.  Г розмовним. 

 

2.За типом мовлення текст є  А описом. 

Б розповіддю. 

В роздумом. 

Г розповіддю з елементами опису. 

 

3. Слова «14-річний Микола Пимоненко став учнем вже тоді знаменитої Київської рисувальної школи Миколи Мурашка» є логічний продовженням цитати:

А (52-53) «Через матеріальні нестатки молодий художник змушений був уже через два роки повернутися до Києва»

Б (52-53) «Та недовго навчався Пимоненко в академії»

В (62-65) «Після участі в міжнародних виставках 1907 року в Мюнхені, Берліні, Римі, Парижі та Лондоні»

Г (45-48) «Після короткого навчання в приватній майстерні»

 

4.Для вступу до Петербурзької академії мистецтв Миколу рекомендував

А Карл Брюллов;

Б Ісаак Левітан; В Валентин Сєров; Г Ілля Рєпін.

 

5.   До Товариства пересувних художніх виставок Микола Пимоненко вступив, щоб

А здобути визнання не лише в Україні, а й серед російських знавців мистецтва;

Б здобути популярність та славу;

В показати життя українського народу не обраній публіці, а широкому загалові; Г мати гідне матеріальне відшкодування за свою працю.

 

6.   Фразеологізм має  місце у рядках:

А  (33-37) «Хто-хто, а Микола Пимоненко знав, що в українському фольклорі криниця уособлює чистоту, здоров’я і життя».

Б (38-39) «З однієї криниці хтось бере чистий кришталь добра, а хтось черпає чорний мул заздрості».

В (14-21) «Похмура осіння природа, непривітне світло з-під дощових синюватих хмар відповідають настроєві цього дивнуватого весілля».

   Г (12-13) «У бурхливому протесті проти подібного використання його картин –        увесь  Пимоненко і вся його громадянська позиція».

 

7.   Зображена на картині Пимоненка “Суперниці” криниця уособлює 

А красу природи;

Б заздрощі до чужого щастя;

В чистоту, здоров’я і життя; Г глибину і незбагненність людських переживань.

 

8.   У якому фрагменті йдеться про найбільшу заслугу Пимоненка перед українським малярством - об’єднання  побутового жанру з настроєвим пейзажем?

А 54-58. Б 62-65.

В 59-61.

Г 22-27.

 

9.   Засобами міжфразового в’язку (14 - 21) є

А. повтор слова у поєднанні із вказівним займенником, констектуальні синоніми

Б. уживання займенників замість іменних частин мови, видово-часове співвідношення форм дієслова

В. спільнокореневі слова, синтаксичний паралелізм речень Г. вставні слова, граматична неповнота речень.

 

10.          В період найвищого творчого піднесення Микола Пимоненко створив такі чудові полотна, як 

А. ―Сусідка‖, ―Перед грозою‖, ―Гопак‖, ―Побачення‖, ―Київська квітникарка‖;

Б. ―Українська хата‖, ―Перед грозою‖, ―Гопак‖, ―Пробач‖, ―Київська квітникарка‖

В.―Українська ніч‖, ―Перед грозою‖, ―Гопак‖, ―Побачення‖, ―Київська квітникарка‖; Г. ―Запорожець за Дунаєм‖, ―Додому‖, ―Гопак‖, ―Побачення‖, ―Київська квітникарка‖.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІКОНА

 

(1-5)     Роман         стрімко       переступив поріг бабусиної кімнати. На підвіконні затишно буркотіло радіо. Бабусі й не видно було за ковдрами, подушками. Коли вона й не спить, однаково лежить із заплющеними очима, піднімається дуже рідко. Лице акуратне, дрібненьке, схоже на квіточку.

(6-9) Роман підступив до столу з гарною, святково-легенькою скатеркою. На столі пишалась дешева, темно-синього скла ваза, лежав псалтир, якісь ліки. Стояла прикрита рушником ікона. Роман узяв її, задерев’яніло засунув за полу і, не глянувши на стару з її подушками, рвучко направився геть.             (10-16) Увечері Роман відніс ікону Павлуші Ханенку. Отому, що в Канаду до родичів виїхав, як тільки стало відомо, що вже можна і нічого за це не буде. А тепер от погостювати приїхав. Каже, що в тамтешніх українців така туга за батьківщиною, що мати який сувенір з рідної України – їм за велике щастя. Хоч рушник вишиваний. Хоч ікону. І гроші вони за це ладні заплатити…

           (17-22) Роздивившись принесену Романом ікону, «канадець» Ханенко поклав її на стіл.

-                 Чи ти мене хочеш одурити, чи хто тебе кинув? – верескнув він. – Дивись.

Ханенко поклав бабусину святиню на стіл, піддів ікону зі зворотного боку ножичком, і на темному дереві забілів папірець із рівними рядками друкованих літер. «…під впливом інженери… згідно з якими архітектурний стиль…»

-                 Хтось узяв рівненьку дощечку, - пояснював Ханенко, - наклеїв репродукцію з журналу, а потім лаком покрив. Вийшло непогано, - хмикнув, - але на продаж не йде. Тобто, - поправився, - на сувенір не згодиться.

        (23-31)Коли увечері повернувся брат Антон, Роман підійшов до нього:

-                 Ікону давно продав?

Антон вперся поглядом у темні очі Романа.

-                 Давно. З рік тому, у місті.

-                 Нікому не скажу. Половину грошей мені оддаси, - мовив похолоділим голосом Роман і пішов до хати.

-                 Розказуй хоч всьому кутку, хоч на все село кричи, - насмішкувато крикнув йому в спину Антон. – Грошей тих давно немає. Гроші ті на випускний вечір пішли.           (32-42) Брати встали один проти одного напружені, як покручі. Якось дивно покликала до хати мати. Бабуся напівсиділа в ліжку. Крилом голубки виглядало зпід хустинки срібне пасмо. Поруч згорбився на стільці батько. Хлопці виструнчились, між ними стала смутна мати з вологим блиском в очах.

-                 Діти… мої… мабуть… до ранку не доживу… - з натугою вилітали з побілілих уст слова. – Довго я… ходила… по цій землі… Живіть і ви… довго… Ікону бережіть… І вона… вас… оберігатиме… (За С. Соловйовим)

 

1.За стильовими ознаками текст є 

А художнім 

Б розмовним 

В науковим Г публіцистичним 

 

2.За типом мовлення текст є 

А описом 

Б розповіддю 

В роздумом 

Г розповідь з елементами опису

 

3.   Романові здавалося, що взяти ікону – то:

А нормальна справа, бо вона належить усім;

Б цілком правильно, бо після смерті бабусі вона стане його власністю; В великий гріх, бо то бабусина святиня;    

Г цілком безпечно, бо ніхто того не помітить.

 

4.   Через свою готовність продати родинну реліквію обоє братів виявили:

А сучасність поглядів, прогресивність, несентиментальність;

Б нерозуміння істинної цінності ікони, що була варта національного музею; В бездуховність, черствість, меркантильність, моральну порожнечу;     Г нерозважливість, недалекоглядність, дурість.

 

3.  Слово «покруч»  у контексті означає:

А   Те, що повилося, покрутилося.  

Б   Нікчемна людина, що має негативні риси характеру й викликає відразу; виродок. В  Потомок від шлюбу представників різних людських рас (переважно білих із кольоровими); метис. Г   Потвора

 

6.       Зміст тексту відображає прислів’я: 

А «Не все так буває, як чоловік гадає».  

Б «Не микайся, Грицю, на дурницю, бо дурниця боком вилізе».  В «Тіло в злоті, а душа в мерзоті».  

   Г «Хто чисте сумління має, спокійно спати лягає».  

 

7.       У реченні «Лице акуратне, дрібненьке, схоже на квіточку» наявний художній троп:

А метафора Б порівняння

В алегорія

Г анафора

 

8.       Сучасне значення слова духовність таке:

А високий рівень моральності, відповідність загальнолюдським моральним цінностям, відстороненість від усього дріб'язково-буденного, матеріального;    

Б  принципова відмова від усіх матеріальних вигод і цінностей; В  безкорисливість, жертовність; Г  потяг до краси і досконалості.

 

9.       Викритий у крадіжці ікони, Антон відчув:

А.  докори сумління;

Б.  перевагу над братом;    

В. сумніви щодо припустимості вчиненого; Г. страх бути покараним.

 

10.   Розташуйте епізоди у правильній послідовності:

А. «Розказуй хоч всьому кутку, хоч на все село кричи, - насмішкувато крикнув йому в спину Антон. – Грошей тих давно немає. Гроші ті на випускний вечір пішли»

Б. «Довго я… ходила… по цій землі… Живіть і ви… довго…»;

В. «Коли вона й не спить, однаково лежить із заплющеними очима, піднімається дуже рідко»;

Г. «Увечері Роман відніс ікону Павлуші Ханенку».

 

 

    

 

 

Сікстинська мадонна

 

О, хто сказав, що не людина ти?

 

Таж ти живеш в Шевченковій Марії,

 

Перед тобою світ земний темніє, 

 

Щоб хмаркою до ніг тобі лягти.

            

Максим Рильський.

 

 

(1-5) Перше враження від цієї картини таке: навимовно гарна жінка несе здорованя хлопчика у міцних, але ніжних руках. Уже в тому, як Мадонна тримає сина, і навіть у лініях, якими окреслено постать і покривало, є щось невимовно сумне й разом із тим величне, таке що кожній людині нагадує матір. В картині пульсує напружена думка, відчувається скорботний пафос трагічної жертовності. Художник показав ту єдино неповторну мить, коли очам відкривається небачене й відбувається прилучення (й наше з вами теж!) до таємниці. Ми з вами ніби присутні на таїнстві, полотно викликає почуття, що все відбувається в нас на очах, що ми самі це бачимо!

 

(6-8) Легенький вітерець надмухує покривало, відкидає край синього плаща Марії. Навколо Мадонни - небо, в якому клубочаться хмаринки та юрмляться безвинні душі янголяток. Ось-ось це небо заповнить собою увесь простір, бо нестримно розсувається завіса. 

 

(9-12) Не невиразно-милостивою, не величаво-байдужою царицею небесною, а стражденною, бентежною, а водночас довірливо-мужньою і цим близькою людям зобразив Мадонну художник Рафаель. Вона несе людям найдорожче, що в неї є, - сина. Як тривожить душу погляд її невидющих очей, погляд, звернений у себе, але й на нас також! Починаєш розуміти, що вираз ―дивитися невидющими очима‖ – зовсім не вигадка літераторів.

 

(13-15) З безмежною розчуленістю й захопленням вдивляється в обличчя Мадонни старенький чоловік у парадному папському вбранні – св.Сікст. Тремтячою рукою він намагається вгамувати биття схвильованого серця. Схилилася на коліна, теж притуливши руку до серця, прекрасна Свята Варвара. 

 

(16-20) Мадонна не йде – пливе у небі. Обидва – і матір, і дитина – засмучені. Немовля Христос дивиться не по-дитячому суворо, а Мати із співчуттям та готовністю все зрозуміти і простити. Від цих поглядів стає соромно, виникає палке бажання виправити все лихе, що накоїв у житті, стати кращим, добрішим... Силою свого впливу ―Сікстинська мадонна‖ перевершує всіх інших мадонн, будь-коли створених, не виключаючи й написаних чарівним пензлем Рафаеля. 

 

(21-22) Рафаель, ще далеко не стара людина, далеко не аскетичного побуту (любив вбиратися у дорогі строї, не цурався розваг, виїздив, як той герцог чи кардинал, у супроводі почту з десятків вершників-учнів), створив картину, гідну мудрого філософа-людинолюба. ―Самої цієї картини вже вистачило б, щоб зробити ім’я автора безсмертним, навіть якби він не написав нічого іншого‖, - сказав про

―Сікстінську мадонну‖ Гете.

 

(23-24) Але чому, перебуваючи в зеніті слави, переобтяжений замовленнями папи, кардиналів, королів, фінансових магнатів, геніальний художник написав свій кращий твір для далекого від Рима провінційного містечка П’яченца? Чому поряд із Мадонною він намалював саме святих Сікста та Варвару? 

 

(25-28) Справа в тім, що ―Сікстинська мадонна‖ створювалась не як вівтарний образ для собору П’яченци. Картина мала висіти над місцем поховання благодійника Рафаеля – Юлія ІІ, який належав до роду делла Ровере. Ось чому тіара, яку зняв Святий Сікст, покровитель роду делла Ровере, перед Мадонною, увінчана жолудем – гербовим знаком роду, ось чому рисами обличчя Сікст дещо нагадує Юлія, ось чому явилася йому Мадонна разом із святою Варварою, яка, за повір’ям, полегшує муки вмираючих. Нарешті, завіса і постаті янголяток, що виглядають з-під нижнього краю полотна, є деталями ренесансних скульптурних надгробків.

 

(29-34) Поховали Юлія ІІ не в соборі Святого Петра, до завершення будівництва якого було безмежно далеко, а в порівняно невеликому храмі Сан П’єтро Ін Вінколі. Про грандіозну гробницю, замислену Мікеланджело, годі було мріяти. За таких обставин родичам папи могло здатися більш практичним замість скульптурного надгробка замовити живописний. Потім чомусь передумали і таки встановили єдину із замислених Мікеланджело п’ятдесяти статуй. Це статуя Мойсея, яка зробила церкву Сан П’єтро місцем паломництва всіх, хто приїздить до Рима. У же який спосіб шедевр Рафаеля опинився в П’яченці, лишається здогадуватись. 

 

(35-36) Через якісь два-три роки після створення ―Сікстинської мадонни‖ тридцятисемирічний Рафаель несподівано для друзів та учнів помирає від гарячки (що це було: пропасниця, застуда, яка закінчилася запаленням легенів, грип, зараження крові – сказати важко. Діагнози тієї пори ставили часто лише найзагальніші: гарячка – і все тут). 

 

(37-43) Незадовго до смерті художника папа обіцяв йому кардинальську шапку. До виконання обіцянки Рафаель не дожив. У своєму заповіті художник передусім подбав про матеріальне забезпечення жінки, яку кохав і яка надихнула його на створення ―Сікстинської мадонни‖. Цю ж жінку ми бачимо на картині ―Дама в покривалі‖ – з дорогим намистом на шиї і ошатним покривалом на голові (Флоренція, галерея Пітті). Бачимо ті ж самі похилі, окреслені плавкою лінією плечі, довгуватий, не дуже гарний ніс, великі очі, у волоссі - прикрасу з великою перлиною. Пізніше легенда назве цю жінку Форнаріною. Славнозвісна ―Сікстінська мадонна‖ схожа на ―Даму в покривалі‖ обличчям, але наділена іншою душею... 

 

(44) З 1754 року картина опинилася в Дрездені (її придбав король Август ІІІ). Врятована радянськими воїнами із напівзатопленої фашистами штольні, ―Мадонна‖ опинилася у Москві, а пізніше була повернута Дрезденській галереї

                                             (За П.Білецьким та А.Варшавським; 760 сл.).

1.За стильовими ознаками текст є  А публіцистичним.

Б художнім.

В науково-популярним.  Г розмовним. 

 

2.За типом мовлення текст є  А описом. 

Б розповіддю. 

В роздумом. 

Г розповіддю з елементами опису. 

 

3.            ―Самої цієї картини вже вистачило б, щоб зробити ім’я автора безсмертним, навіть якби він не написав нічого іншого‖, - так сказав про ―Сікстінську мадонну‖  А  Генріх Гейне;

Б  Вольфанг Гете;

В Вольфанг Амадей Моцарт; Г Максим Рильський.

 

4.            Фразеологізм “дивитися невидющими очима” означає:

А оцінювати когось чи щось;

Б зверхньо ставитись до когось чи чогось;

В виявляти прихильність, теплоту;

Г бути заглибленим у власні думки.

 

5.            Зображена на картині папська тіара увінчана жолудем, тому що жолудь - це

А символ папської влади;

Б символ папської мудрості;

В гербовий знак роду делла Ровере, до якого належав Юлій ІІ; Г гербовий знак роду Медічі, до якого належав Юлій ІІ.

 

6.            Жінку, риси якої вгадуються в Сікстинській мадонні, легенда охрестила А Іуліанією;

Б Веронікою;

В Форнаріною; Г Месаліною.

 

7.            Логічним продовженням цитати «Через якісь два-три роки після створення

“Сікстинської мадонни…” є

А «шедевр Рафаеля опинився в П’яченці».

Б «папа обіцяв йому кардинальську шапку».

В «картина опинилася в Дрездені (її придбав король Август ІІІ)». Г «Рафаель несподівано для друзів та учнів помирає».

 

8.            Закінчить речення «Вона несе людям найдорожче, що в неї є, -…» А сина.

Б любов.

В віру. Г надію.

 

9.            Закінчіть речення: «Бачимо ті ж самі похилі, окреслені плавкою лінією плечі, довгуватий, не дуже гарний ніс, великі очі, у волоссі - …» .

А. «жолудь - гербовий знак роду делла Ровере»;

Б.  «гілка оливок»;

В. «прикрасу з великою перлиною»; Г. «червона стрічка».

 

10.       Слова «громадитися, збиватися, товпитися» можуть бути синонімами до

вжитого в  тексті (6 - 8) слова

А. клубочаться;

Чарівник співу

 

 (1-2) ―Мар’янівка сниться мені від самого народження‖, - ці слова повторював землякам, коли вони навідувались до його московської оселі, наш геніальний вокаліст, чарівник співу Іван Семенович Козловський. Туга за рідною Україною не покидала його ―ні вдень, ні вночі‖.

(3-5) Українське село Мар’янівка розляглося на мальовничих берегах річечки Протока, що впадає у Рось. Воно лежить напівдорозі між Васильковом і Білою Церквою. Саме тут народився один із найвидатніших співаків ХХ століття.

(6-10) Природа наділила його рідкісної краси голосом та глибоким філософським розумом. Він рано залишив затишне батьківське гніздо. Маючи усього сім з половиною років, пішов Іванко між люди – став послушником СвятоМихайлівського монастиря. Хлоп’я почало співати в монастирському хорі, там його голос уперше почув славетний Микола Лисенко. Почув – і благословив хлопця на служіння музі.

(11-13) Сімнадцятирічним юнаком Іван вступив до Київського музичнодраматичного інституту. Майстром оперного мистецтва виявив себе вже в студентські роки. Першим його успіхом була партія Петра в опері Лисенка ―Наталка Полтавка‖.

(14-16) Мистецьке життя у Києві вирувало. Театральні афіші рясніли іменами подвижників сцени - Марії Заньковецької, братів Тобілевичів, Івана Мар’яненка. Хоч актори й поневірялись світами, хоч і терпіли скруту й безліч принижень, а все ж ніхто, як вони, не вмів пробудити в українцях волелюбний дух і почуття гідності – людської і національної. 

(17-18) У 1920 році з відзнакою закінчивши інститут, Іван Козловський дебютував на професійній сцені в Полтаві. Виступивши в партії Андрія (опера С.Гулака-Артемовського ―Запорожець за Дунаєм‖), Козловський полонив своїм співом полтавчан. 

(19-21) 1924 року співак перейшов до Харківського оперного театру, а через рік подався до Росії – до Свердловської опери. Тут Іван привернув увагу знаменитого режисера Володимира Немировича-Данченка, і той запропонував співакові взяти участь у великому гастрольному турне по Європі й Америці. Від пропозиції Козловському довелося відмовитися: перед тим він обіцяв протягом двох років співати у Свердловському оперному...

(22-29) Сезон 1925-26 р.р. Іван Семенович співав у Московському Великому театрі. Тут він остаточно сформувався як вокаліст. Сцені Великого театру він віддав мало не півстоліття. Виконані ним оперні партії вважалися класичними зразками.

Це Фауст з одноіменної опери Гуно, Альфред в опері Верді ―Травіата‖, Альмавіва з ―Севільського цирюльника‖ Россіні, Герцог з опери Верді ―Ріголетто‖. Майстра завжди турбувало те, що постановники опер, захоплюючись сценічною й драматичною справою, часом нехтують якістю вокалу. Сам Козловський був геніальним співаком і неперевершеним драматичним актором. У 30-х роках він здобув визнання ще й як талановитий режисер.

(30-31) Філософська натура митця, ненастанні роздуми про життя й людську долю завжди приводили Івана Семеновича до вічного джерела наснаги – народної пісні. Будь-яка українська пісня у його виконанні - чи то ―Закувала та сива зозуля‖, чи ―Чорнії брови, карії очі‖, чи ―Ой, у полі криниченька‖ – завжди бриніли трепетною любов’ю до України.

(32-34) Та повернутися на рідну землю йому не судилося. Неначе вирок власній долі повторював Іван Козловський рядки Шевченкової поезії : ―В неволі виріс між чужими і, не оплаканий своїми, в неволі плачучи умру...‖ Особливо любив він співати Лисенкові романси на слова Тараса Шевченка. 

(За Г.Мусієнком; 460 сл.).

1.За стильовими ознаками текст є  А публіцистичним.

Б художнім.

В науково-популярним.  Г розмовним. 

 

2.За типом мовлення текст є  А описом. 

Б розповіддю. 

В роздумом. 

Г розповіддю з елементами роздуму. 

 

3.   Уперше студент Козловський виступив на сцені у партії

А Петра в опері Лисенка ―Наталка Полтавка‖;

Б Миколи в опері Лисенка ―Наталка Полтавка‖;

В Андрія в опері Гулака-Артемовського ―Запорожець за Дунаєм‖; Г Івана Карася в опері Гулака-Артемовського ―Запорожець за Дунаєм‖.

 

4.   Взяти участь у гастрольному турне по Європі й Америці Козловському пропонував

А  К.Станіславський у Москві;

Б В.Немирович-Данченко у Свердловську; В М.Дягілев у Парижі;

Г М.Садовський у Києві.

 

5.   Вічним джерелом наснаги для співака залишалась

А світова музична класика;

Б народна українська пісня; В духовна (церковна) музика; Г сучасна естрадна пісня.

 

6.   Улюбленими романсами Козловського були 

А романси М.Лисенка на слова Гейне;

Б романси М.Лисенка на слова Шевченка;

В романси А.Кос-Анатольського на слова І.Франка; Г романси К.Стеценка на слова Олександра Олеся.

 

7.   Синонімом до слова «рясніли» є:

А  виднілися,

Б  червоніли,

В  виділялися ряснотою, Г  були інтенсивними.

 

8.   У якому фрагменті йдеться про те, що Козловський здобув визнання ще й як талановитий режисер.

А 14-16. Б 22-29.

В 30-31.

Г 32-34.

 

9.   Де саме Козловський остаточно сформувався як вокаліст?

А. у Харківському  оперному  театрі;

Б.  у Київському музично-драматичному інституті; В. у Полтавському музичному інституті; Г. у Московському Великому театрі.

 

10.          Логічним продовженням  думки будуть рядки: «Майстра завжди турбувало те, що…» (22-29)

А. «постановники опер, захоплюючись сценічною й драматичною справою, часом нехтують якістю вокалу»;

Б. «він рано залишив затишне батьківське гніздо.»;

В. «хоч актори й поневірялись світами, хоч і терпіли скруту й безліч принижень, а все ж ніхто, як вони, не вмів пробудити в українцях волелюбний дух і почуття гідності – людської і національної»;

Г. «природа наділила його рідкісної краси голосом та глибоким філософським

Актор

 

 (1-5)   У       травні         1934 року Київ відзначав сімдесятип’ятирічний ювілей Панаса Саксаганського. У душу всім присутнім назавжди запали прощальні слова актора, сповнені радістю й тихим смутком:

- Сьогодні згадав я один епізод з грецької історії. Діти громадянина Діодора на ігрищах посіли перші місця. Посадили на свої могутні плечі старого батька й понесли майданом, а громадяни аплодували й кричали йому: ―Умри, Діодоре, бо більшого щастя в житті ти не зазнаєш!‖ І Діодор помер.

 

(6-10) Подібне відбувається й зі мною. Сьогодні й я оточений талановитою театральною молоддю, вона бере участь зі мною у виставах. Подумки я заглядаю у далечінь, і там на обрії бачу вкриті запашними квітами зелені луки, там половіє жито й колоситься пшениця… І хоч не мені пройти першу ручку по цих ланах широкополих, не хочу я помирати. Я хочу жити й радіти разом із усіма вами…

 

(11-12) У цей вечір на сцені Київського оперного театру ставили ―Наталку  Полтавку‖. Панас Карпович виконував роль Возного у першому акті, а в другому… в цій ролі вийшов на кін славетний Амвросій Бучма.

 

(13-14) Треба було бути Панасом Саксаганським, щоб отак – привселюдно й урочисто - передати естафету молодшому талановитому акторові. І треба було бути Амвросієм Бучмою, щоб не побоятися вийти на сцену після геніального артиста.

 

(15-17) Різні ролі виконував Бучма в театрі. Це і роль Пузиря в комедії ―Хазяїн‖, і Миколи Задорожного в ―Украденому щасті‖, і багато ролей сучасників. Чимало ролей випало йому зіграти в кіно: роль Тараса Шевченка, роль матроса і роль шахтаря, роль солдата і роль партизана.

 

(18-21) Праця актора на знімальному майданчику дуже не схожа на роботу театрального актора. У театрі роль виконується великими монолітними сценами, у кіно ж навіть маленьку роль розбивають на безліч кадрів. Сьогодні знімуть одиндва, завтра взагалі продовжать знімати ―не з того кінця‖, бо так зручніше або дешевше. Як же акторові зберегти в собі відчуття ролі, пронести його через увесь фільм?

 

(22-25) Бучма розповідав, що його виручала ―музична пам’ять‖. Уявивши собі внутрішній стан героя, перейнявшись його долею, актор пов’язував її з музикою Бетховена, Моцарта, Шопена… Перш ніж приступити до зйомок наступного епізоду, він пригадував музику, пов’язану в його пам’яті з кадром попереднім. Так поновлювався душевний стан героя, ритм його долі. 

 

(26-28) У фільмі Олександра Довженка ―Арсенал‖ Бучма виконав роль отруєного газами німецького солдата. Менше хвилини триває на екрані цей епізод. Та якої вражаючої сили набула екранна мить, у яку вкладено майстерність двох таких велетнів, як Бучма і Довженко!

 

(29-36) За кілька секунд екранного часу розгортається картина цілого людського  життя. Вже немолодий чоловік у великих окулярах і з короткими вусиками ―під кайзера‖ відчуває запах ―звеселяючого‖ газу. На його обличчі – подив, який змінюється легким сміхом, що поступово переростає у нестримний конвульсивний регіт. Гвинтівка падає з рук, з нестямно закинутої голови злітає каска. Сторопілий, солдат бачить навколо трупи, бачить хмари газу, що його огортають. Його безумний регіт – це трагічний сміх над власною долею, долею людини, яку ошукали й послали на смерть… Очі скляніють. У них застигає відчай і жах. 

 

(37-38) У долі Амвросія Бучми не було ролей великих і ролей малих. Були ролі, чудово виконані геніальним актором.                              (За Ю.Косачем; 485 сл.)

 

1.За стильовими ознаками текст є 

А публіцистичним;

Б художнім;

В науково-популярним;  Г розмовним. 

 

2.За типом мовлення текст є 

А описом;

Б розповіддю; 

В роздумом;

Г розповіддю з елементами опису. 

 

3.       Хто є головним героєм одного з епізодів  грецької історії, яку розсказав   Панас Саксаганський на ювілеї: «Посадили на свої могутні плечі старого батька й понесли майданом, а громадяни аплодували й кричали йому: “Умри,.?, бо більшого щастя в житті ти не зазнаєш!”?

А  Діоген;

Б  Дідро;

В  Достоєвський;

Г  Діодор

 

4.       Фразеологізм “ пройти першу ручку ” означає:

А бути першим, започаткувати;

Б бігти попереду;

В лізти вгору;

Г почати косити жито у полі.

 

5.       Як же акторові зберегти в собі відчуття ролі, пронести його через увесь фільм?

А його виручала гарна образна пам'ять; Б його виручала ―музична пам’ять‖; В його виручала  спостережливість; Г його виручала наполегливість.

 

6.       У якому фільмі Олександра Довженка Бучма виконав роль отруєного газами німецького солдата?

А «Земля»;

Б «Арсенал»;

В «Україна у вогні»;

Г «Вогник»

 

7.       Підберіть український відповідник до слова «епізод»:

А дріб;

Б фрагмент; В кінець; Гсюжет.

 

8.       Закінчить речення «Панас Карпович виконував роль Возного у першому акті, а в другому…»

А «в цій ролі вийшов на кін славетний Амвросій Бучма»;

Б «відмовився виходити на сцену, бо втомився»;

В «вийшов у ролі Петра»; Г «об’явив, що це його остання роль».

 

9.       Слова «скостеніти, заціпеніти» можуть бути синонімами до вжитого в тексті (29-36) слова

А. застигає;

Б. костеніє; В. заклякне; Г. триває.

 

10.   Що означає вираз «конвульсивний регіт»?

А. безкінечний;

Б. занадто голосний;

В. тихий, напружений;

Г. напружений, поривчастий, різкий

 

 

 

            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Краса Карпат врятує Україну

 

(1-7) Найбільше багатство Карпат – ліс. Звісно, можна заперечити: а сіль, а нафта, а газ? Це теж багатства неабиякі. Але, скажіть, де ще є в світі природні праліси, куди нога людська не ступала протягом століть? Де ще ростуть дерева, вік яких сягає 500-700 років? Ще кілька років тому через нерукотворну цю екзотику численні іноземні делегації влаштовували до Карпат паломництво: хіба таке може бути? Але ж є!

 

(8-11) Краса Карпат цілком може вирятувати Україну з тяжкого економічного становища. Чого варті для туристичного бізнесу хоча б мальовничі скелі, що на висоті 600 м над рівнем моря стримлять в урочищі Бубнище? Називаються вони

Скелями Довбуша. Тут колись бував легендарний опришок…

 

(12-14) Коли вже запрацюють туристичні фірми в Долинському та Рогатинському районах? Більшість туристів знає Яремчу, Косів і … все! А хто сьогодні знає Прикарпаття, яке іноземці захоплено називають малою Швейцарією? 

 

 (15-17) День і ніч у правічних карпатських лісах лунають ―голоси‖ бензопил. Дітлахи звикають до них, як до колискової пісні. Падають безборонні дуби й граби, давно зрізано величезні смереки…

 

(18-20) А чи кожен з нас відрізнить сьогодні смереку від ялини та ялиці? Смерека – тендітне дерево, з-поміж колючих своїх посестер вона найстрункіша, виростає надзвичайно високою, має натоншу, найтендітнішу, зате найгострішу й найколючішу хвою. Ялинка може рости й на рівнині, а от смерека тільки в Карпатах: їй потрібен вологий, характерний саме для цього реrіону клімат.

 

 (21-26) Мабуть, не всі знають широко відомий у Карпатах народний переказ про закохану пару: Явора й Смерічку. Розгніваний Лель хотів відібрати Смерічку в коханого, та вона не погодилась. Тоді чарівник перетворив закоханих на дерева: Смерічка за непоступливу й цнотливу вдачу стала колючою, а лагідний і добрий Явір – могутнім широколистим деревом. Обнялися дерева гілками. Тут гримнув Кресун – він хотів покарати, знищити Леля, що стояв поблизу. Роз’єднала блискавиця Явора й Смереку…

 

(27-30) Відтоді скрипку в Карпатах роблять тільки з деревини цих порід. Верхня дека інструмента зроблена зі смереки, а нижня й боки – з явора… Так поєднуються закохані у ніжному голосі скрипки…

 

А найкраща, найголосніша скрипка з тих дерев, у котрі вдарив грім на Івана

Купала…

 

(31-33) Сьогоднішні дерева гинуть і без громів. Сохнуть від викидів хімічних підприємств, пропадають від зсувів. А колосальну кількість їх бездумно спилюють. 

 

 

 (34-38) Чи ж не тому таке слабке нинішнє покоління, що нехтує воно законами природи, не знає і не відчуває дерев? Замість того, аби рубати дерева, слід частіше біля них бувати, щоб набиратися снаги. Недарма раніше діброви вважалися святими. Дуб – дерево надзвичайно потужної енергетики, воно постійно живить людину силою. Знали козаки, чому відпочивали під міцними дубами на славній Хортиці…

 

(39-42) Шумлять Карпатські ліси. Карпатам понад 25 мільйонів років. Учені стверджують, що для гір це відносно молодий вік, і впродовж усього цього часу вони не перестають рости. А ми? Невже людина настільки ―виросла‖, що тільки й спроможна прийти до лісу із сокирою, не замислюючись, що буде з лісом і з нею опісля?         

(За Н.Дичкою; 455 сл.)

1.За стильовими ознаками текст є                                         

А публіцистичним.

Б художнім.

В науково-популярним.  Г розмовним. 

 

2.За типом мовлення текст є  А описом. 

Б розповіддю. 

В роздумом. 

Г розповіддю з елементами роздуму. 

 

3.        Який український відповідник до слова «екзотика»?

А дивина,

Б  чудо,

В  фантазія, Г  мрія.

 

4.        Хто перетворив закоханих на дерева (за народним переказом)? А Явір;

Б Лель;

В Кресун;

Г Перун.

 

5.        Скільки років Карпатам? А понад 20 тисяч років;

Б понад 15 мільйонів років;

В понад 25 мільярдів років;

Г понад 25 мільйонів років.

 

6.        З яких порід дерев роблять скрипку в Карпатах?

А ялинка та явір;

Б явір та смерека;

В смерека та ялинка; Г дуб та смерека.

 

7.        Синонімом до слова «цнотливий» є:

А  невинний,

Б  брудний,

В  брехливий, Г  дурний.

 

8.        У якому фрагменті йдеться про те, що краса Карпат цілком може вирятувати

Україну з тяжкого економічного становища?

А 8 -11.

Б 18-20.

В 31-33.

Г 15-17.

 

9.        Закінчіть думку: «Дуб – дерево надзвичайно потужної енергетики, воно постійно живить людину …».

А. щастям;

Б. натхненням;

В. силою;

Г. оптимізмом.

 

10.   Що  «іноземці захоплено називають малою Швейцарією» (12-14)? 

А. Наддніпрянщину;

Б.  Донбас;

Туринська плащаниця

 

(1-2) Одним з найтрагічніших і найпопулярніших сюжетів світового живопису є ―Зняття з хреста‖. Прикладом геніального втілення цього сюжету є картина славетного Рембрандта.

 

(3-11) ...Ніч. Глибокою темрявою оповита Голгофа. Висвітлено лише знаряддя страти - великий і важкий хрест – та мертве тіло Христа. Поруч - купка людей, зайнятих сумною справою. Йосип та Никодим, стоячи на драбині, побожно й обережно знімають й опускають додолу важке мертве тіло. Біля підніжжя хреста жінки розстилають велику полотнину, яка за мить перетвориться на плащаницю - у неї загорнуть тіло померлого. Мерехтливе світло ліхтаря вихоплює з пітьми помертвілі з горя, закриті долонями жіночі обличчя. Трохи оддалік - напружена фігура, постать Матері, що непритомніє. Атмосфера сповнена жаху, відчуття безмежної непоправної катастрофи. 

 

 

(12-15) А ―як минула субота (тобто в неділю після Страсної п’ятниці), Марія Магдалина, Марія Яковова і Саломія накупили пахощів (йдеться про благовонну олію, що називається ―миро‖), щоб принести і намастити Його. І на світанку дня, як сходило сонце, до гробу вони прибули‖- так сказано у Євангелії. І тут жони-мироносиці побачили, що великий камінь від входу до склепу відвалено, а печера порожня – тіло Божого Сина зникло. На підлозі печери залишилася тільки скривавлена полотнина, в яку було загорнуто Ісусове тіло.

 

(16-19) Через багато століть цей знайдений в печері жінками-мироносицями шмат полотна почали називати ―Туринською плащаницею‖ (за місцем теперішнього її зберігання в італійському місті Турині). Християнські богослови стверджують, що знайшла плащаницю цариця Єлена, мати римського імператора Константина (саме того, що у ІV ст. вперше легалізував християнство). Унаслідок війн, хрестових походів, купівлі-продажу плащаниця довго ―мандрувала‖ країнами Близького Сходу та Західної Європи і повсюди вважалася чудотворною. До Турину плащаниця потрапила 1578 року, там зберігається у капелі делла Санта Сідона (каплиця Святого Савану).

 

 

 (20-27) 100 років тому сталася подія, яка радикально змінила статус святині і ставлення до неї християнського світу. Старовинне пожовкле полотно розміром 4,3 на 1,1 метра було сфотографовано, а відтак на ньому було виявлено слабкі негативні обриси голови й тулуба людини. Невдовзі мільйони людей почали вважати зображення на плащаниці відбитком тіла Ісуса Христа, який утворився в момент Його воскресіння. З того часу спеціалісти з багатьох країн, зокрема Аерокосмічної агенції США (NASA), фотографували полотно багато разів із застосуванням найсучасніших методів знімання й обробки негативів. Це дало можливість отримати тривимірне деталізоване зображення. Встановлено, що очі мертвого були закриті старовинними       римськими монетами.

Проводилися й аналізи полотна, включаючи такі, що використовують у судовій медицині, криміналістиці тощо. Аналіз плям виявив: це кров, до того ж – чоловіча.

 

(28-30) Зрозуміло, що найбільше дослідників цікавить вік плащаниці. Десять років тому незалежні наукові експертизи, проведені із застосуванням радіовуглецевого аналізу, засвідчили, що полотно було зіткано між 1260 та 1390 рр., а не до розп’яття Ісуса Христа, тобто не в І ст. н.е. Втім, радіовуглецевий аналіз бездоганності датування не гарантує. 

 

(31-32) Пояснити ж природу зафіксованого на полотні зображення наука не може. Віруючі вважають зображення наслідком дії на полотно енергії, виділеної під час надприродного процесу воскресіння з мертвих.

 

(33-39) Висуваючи різноманітні гіпотези, вчені і на сьогодні не припиняють пошуків. Висловлювалось навіть припущення, що невідомий геній середньовіччя винайшов примітивні форми фотографії і що пізніше цей винахід було забуто... Досліджують плащаницю й фахівці з іконографії. Вони впевнені, що обличчя на полотні – прототип перших іконописних образів Божого Сина. Так, було доведено повну структурну ідентичність між обличчям на плащаниці та ликом на одній з найстаріших ікон VІ ст. Та дехто каже, що повернувши вектор часу на 180 градусів, можна вважати, що саме цей образ міг стати прототипом зображення на плащаниці...

Попри велике шанування, яке Римо-католицька церква виказує до Туринської плащаниці, Ватикан досі не зробив офіційної заяви щодо її ідентичності з тим полотном, в яке 2000 років тому жони-мироносиці загорнули знятого з хреста Ісуса. 

 

(За К.Гудзик; 577 сл.).

 

1.        Текст включає такі типи мовлення:

А  тільки розповідь;

Б  розповідь з елементами опису;

В  розповідь з елементами роздуму;

Г  розповідь з елементами опису та роздуму.

 

2.        Як стверджують християнські богослови, пізніше плащаницю було знайдено

А  царицею Єленою, дружиною троянського царя Менелая;

Б  царицею Єленою, матір’ю римського імператора Константина;

В  ченцями капели делла Санта Сідона;

Г  спеціалістами Аерокосмічної агенції США (NASA).

 

3.        Туринською плащаницю названо

А  згідно з назвою місцевості, де було розіп’ято Божого Сина;

Б  згідно з назвою місцевості, де було розташовано склеп, до якого поклали Ісуса; В  згідно з назвою місцевості, де зберігається плащаниця;

Г  згідно з назвою місцевості, де було знайдeно плащаницю.

 

4.        В результаті фотографування на плащаниці було виявлено

А  плями крові, що увиразнювали обриси людського тіла;

Б  слабкі негативні обриси голови й тулуба людини;

В  обриси людського тіла, колись зафіксовані складками тканини; Г  обриси людського тіла, зафіксовані змінами у фактурі тканини.

 

5.        Фахівці з іконографії стверджують, що обличчя на плащаниці –

А  нічим не нагадує іконописний образ Божого Сина;

Б  прототип перших іконописних образів Божого Сина;

В  мало подібне до іконописних образів Христа;

Г  близьке до осучаснених іконописних образів Христа.

 

6.        Щодо її ідентичності плащаниці із полотном, що зберігається в Турині, Ватикан 

А  відразу ж після досліджень зробив офіційну заяву;

Б  нещодавно зробив офіційну заяву;

В  досі не зробив офіційної заяви;

Г  офіційно заперечив можливість такої інтентифікації.

 

7.        Синонімом до слова «прототип» є:

А  типаж,

Б  ідеал, В прообраз, Г  взірець.

 

8.        У якому фрагменті йдеться про те, що саме цей образ міг стати прототипом зображення на плащаниці?.. А 3 -11.

Б 16-19.

В 33-39.

Г 20-27.

 

9.        До таємниці Туринської плащаниці слід ставитися

А. як до непорозуміння;

Б. як до жарту;

В. як до таємниці, розгадати яку наука поки що не спроможна; Г. як до спроби залучити до церкви невіруючих.

 

10.   Слова «100 років тому сталася подія, яка радикально змінила статус святині і

ставлення до неї християнського світу» (20-27) у тексті є А. розв’язка;

Б. кульмінація; В. експозиція; Г. зав’язка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кирило Стеценко

(1-13) Знову настала зима. Це вже шоста зима, яку отець Кирило зустрічав в селі Голово-Русаві. Снігу намело повен двір. Малу церковцю обмурувало величезною кучугурою .

Учора панотець одержав листа від письменника Спиридона Черкасенка:

―Високоповажний Панотче! Наважусь звернутися до Вас з великим проханням, плекаючи надію, що Ви будете ласкаві допомогти.

Театр Садовського тижнів за три має виставити мою нову історичну трагедію ―Про що тирса шелестіла‖ про Івана Сірка. В п’єсі аж вісім номерів співу, але не народних пісень: текст написано мною самим.

Знаючи деякі Ваші композиції й художню обробку народних мотивів, я зважився звернутися до Вас із проханням написати до моїх текстів музику...

Посилаю Вам і самий текст пісень - на той щасливий для мене випадок, що Ви не одмовитесь написати музику.

Вибачте, що так безцеремонно звертаюсь до Вас з таким проханням, не будучи з Вами знайомим особисто. Бувайте живі-здорові! З глибокою пошаною до Вас С.Черкасенко‖.

 

 (14-19) Який дорогий серцю лист! Але що він, священик і композитор Кирило Стеценко, знає про героїв трагедії, про розвиток сюжету, нарешті, про задум автора? Якими барвами слід змалювати характери персонажів? Нічого він не знає, а це прикро, ой як прикро. Якби ще жив у Києві, а так... Що ж діяти?

 

(20-25) Книжку історика Дмитра Яворницького Кирило Григорович читав ще семінаристом. Не знаючи героїв п’єси, композитор створив їх образи власною уявою, керуючись власним розумінням козацької доби. 

....Ідуть козаки могутньою ходою. Йдуть лицарі свободи. Нездоланна їхня сила. Жоден ворог не похитне

й крицевої мужності їхнього ватажка –славного отамана-характерника Івана Сірка.

 

(26-29) Більш ніж у п’ятдесят походів водив запорожців славетний кошовий і в жодному з них козаки не зазнали поразки. Боялися Сірка польські шляхтичі, жахалися турецькі паші й татарські мурзи. Композитор не знав, як це показано у п’єсі Черкасенка. Але він знав історію свого народу – і він писав музику до історії!

 

(30-33) Глядачів Стеценкова музика захопила. Після музичних номерів зривались оплески, лунали вигуки ―Браво!‖ Довідавшись, що композитор в залі, йому влаштували овацію. Приголомшений Кирило Григорович сховався за лаштунками.

 

(34-40) У гримерній він познайомився з молодим поетом. Одягнений у козацьке вбрання Павло Тичина (у виставі він був статистом) зачудовано роздивлявся композитора. Чорнявий, сіроокий, натхненний, поет чимось він нагадав Стеценкові Сірка, отого знаменитого ―урус-шайтана‖, перед яким не тільки тремтіли вороги, до нього горнулося все добре й чесне в Україні.

 

Від хвилювання Тичині перехопило подих. Він бачив Кирила Стеценка, він розмовляв із композитором, перед яким схилявся!

-Ваші пісні узято з самого серця народного, - казав Тичина. – Коли я пишу вірші, бачу перед собою Вас і Леонтовича. Ви і він – генії нашої музики. І не тільки нашої! 

-Ну що ви! – знітився композитор. – Ми просто робимо те, чого навчав нас

Микола Віталійович Лисенко...                                          (За Є.Товстухою; 427 сл.).

 

1.За стильовими ознаками текст є                                         

А публіцистичним.

Б художнім.

В науково-популярним.  Г розмовним. 

 

2.За типом мовлення текст є  А описом. 

Б розповіддю. 

В роздумом. 

Г розповіддю з елементами опису. 

 

4. Включені у драму вокальні номери були створені 

А  на слова народних пісень;

Б  на слова Тараса Шевченка;

В  на слова Спиридона Черкасенка; Г  на слова Кирила Стеценка.

 

4.   Історію України композитор знав передовсім  

А  із книжок Дмитра Яворницького;

Б  з книжок Михайла Грушевського; В  з книжок Володимира Антоновича; Г  з книжок Миколи Аркаса.

 

5.   Характерниками запорожці називали

А  виняткових сміливців;

Б  чарівників, чаклунів;

В  людей, наділених великою фізичною силою; Г людей химерної, непередбачуваної вдачі.

 

6.   У виставі ―Про що тирса шелестіла‖ Павло Тичина

А  виконував головну роль;

Б  виконував другорядну роль;

В  був статистом;

Г  був дублером актора, що виконував головну роль.

 

7.   Своїм учителем Кирило Стеценко вважав

А  Миколу Леонтовича;

Б  Миколу Лисенка; В  Михайла Глинку;

Г  Спиридона Черкасенка. 

 

8.   Закінчить речення «Жоден ворог не похитне й крицевої мужності їхнього ватажка – …»

А «славного лицаря російського»; Б «Пилипа Орлика».

В «славного отамана-характерника Івана Сірка»; Г «отого знаменитого «урус-шайтана».

 

9.Образи героїв п’єси композитор створив

А. відповідно до задуму драматурга, йдучи за текстом драми;

Б. власною уявою, керуючись власним розумінням козацької доби; В. керуючись порадами молодого поета Павла Тичини; Г. керуючись порадами знайомих йому істориків.

 

10.   Чий опис подається у творі: «Чорнявий, сіроокий, натхненний…»?

А. Павла  Тичини;

Б. Івана Сірка;

В. Кирила Стеценка;

Г. Спиридона Черкасенка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Микола Лисенко та Іван Франко

 

 

 (1-6) Уперше Іван Франко відвідав Київ у 1885 році. Саме тоді він познайомився і заприязнився з Миколою Лисенком. Композитор тоді працював над обробками народних пісень для голосу з фортепіано, і Франко наспівав йому ряд чудових галицьких пісень. Скориставшись нагодою, Микола Віталійович записав їх, і кращі, уже у власному художньому оформленні, вмістив до четвертого випуску народних пісень. Сам факт надрукування в одному збірнику пісень двох частин народу, розділеного штучними кордонами, став символічним. Лисенко вважав, що і східні українці, і галичани – однієї матері діти.

 

(7-9) До четвертого випуску, як і до трьох попередніх, війшло 40 пісень, не рахуючи варіантів, часто досить відмінних між собою. За змістом збірку було поділено на кілька розділів. До першого упорядник увів історичні пісні (―Про Нечая‖, ―Про татарський полон‖, ―Про Олексу Довбуша‖ та інші), до другого – козацькі, чумацькі, бурлацькі. Далі подано розділи вуличних пісень, родинних, побутових, жартівливих. 

 

(10-13) Пісень, записаних від Івана Франка, у збірнику було п’ять. Крім загаданої пісні про Олексу Довбуша (поданої, до речі, у двох варіантах), композитор умістив ще чотири : ―Ой там за горою, за кремінною‖ (її поет використав у драмі ―Украдене щастя‖), ―Пливе качур по Дунаю‖, ―Жалі мої, жалі‖ та ―Бескиде зелений‖. Усі пісні є типовими зразками західноукраїнського фольклору.

Коли рукопис збірника було подано до цензури, з десяти історичних пісень сім було заборонено – про панщину, про Гонту й Залізняка, про Нечая, а також записана від Франка пісня про Довбуша.

 

(14-18) І.Франко знову відвідав Київ 1886 року. Познайомившись із новими творами М.Лисенка, він висловив в одній із статей своє захоплення щойно закінченою, але ще не поставленою оперою ―Тарас Бульба‖    (лібрето      –        Михайла     Старицького        за однойменною повістю Миколи Гоголя). Як ніхто інший, Франко розумів суть і характер творчості Лисенка. Він наголошував на тому, що Лисенкова музика виросла на двох основах – українській народній пісні і новочасній європейській музиці. Обоє – і Франко, і Лисенко - вели боротьбу          з        псевдоетнографізмом,   а    також псевдодемократизмом, що переходив у вульгарність, насаджуваними ―малорусскими‖ драматично-музичними трупами.

 

(19-21) Високо цінував письменник і людські якості Миколи Віталійовича. ―Наш славний музика – чоловік незвичайно простий і скромний, займає в Києві скромне місце приватного вчителя музики, і коли де почуває себе паном та володарем широких просторів, то хіба в сфері тонів, у музиці‖, - писав Франко в одній із статей, надрукованих після повернення до Львова.

Немало віршів Івана Франка Микола Лисенко використав для своїх вокальних та хорових творів. 

 

 (22-31) Знаменитий романс ―Безмежное поле‖ підкоряє владною силою стихії. Стрімкі злети яскравої мелодії, пульсація фортепіанного супроводу надають звучанню шалено нестримного руху. Пекучий біль роздирає груди. І раптом – уповільнюється темп. З’являється піднесена, дивовижно красива мелодія. Вона органічно поєднується із словами: ―Неси мене, коню, по чистому полю‖, і разом вони творять новий, вже зоровий образ: безкрайнього простору і вершника, що лине назустріч долі. Так, буває, у вирішальні моменти життя людина хоче збагнути свій душевний стан, залишитися на самоті зі своїм сумлінням і думками. Та чи пізнає, чи зрозуміє себе? Ніхто не відає. Заключні акорди романса немов приховують у собі тривогу нерозгаданої таємниці.

 

(32-33) По-своєму прочитав Лисенко й інші ліричні поезії Франка з відомого циклу ―Зів’яле листя‖: ―Оце тая стежечка‖, ―Я не кляв тебе, о зоре‖. Настрій самозаглиблення тонко переданий в солоспівах ―Місяцю-князю‖ та ―Розвійтеся з вітром‖.

 

(34-36) Філософськими роздумами про сенс людського життя позначено вірш

І.Франка ―Не забудь юних днів‖. Тема становлення особистості завжди хвилювала й М.Лисенка. Створивши музику романса на слова Франка, Лисенко ствердив образ людини цільної, людини, що не блукає манівцями, а вибирає хоч і не легкий, а чесний життєвий шлях.

 

(37-41)Високохудожнім стало музичне втілення Лисенком Франкового ―Вічного революцйонера‖ (1905р.) Чіткий, динамічний вірш став маршовою піснею-гімном для чоловічого або мішаного хору. Мелодія нагадує звучання фанфар, передає інтонації заклику. Хор має справді бойовий, революційний характер. 

Творчі стосунки між двома видатними діячами української культури розвивалися протягом багатьох років.

                                           (За Л.Архімович, М.Гордійчуком, Т.Булат; 600 сл.).

 

 

1.   У драмі ―Украдене щастя‖ І.Франко використав пісню

А  ―Бескиде зелений‖;

Б  ―Ой там за горою, за кремінною‖;

В  ―Жалі мої, жалі‖;

Г  ―Пливе качур по Дунаю‖;

 

2.   Після другої зустрічі з М.Лисенком  І.Франко висловив у пресі своє захоплення оперою

А ―Різдвяна ніч‖;

Б  ―Наталка Полтавка‖; В  ―Енеїда‖;

Г  ―Тарас Бульба‖.

 

3.   На слова І.Франка М.Лисенко написав романси

А ―Айстри‖, ―Порвалися струни‖, ―Прийди, прийди‖;

Б  ―Коли настав чудовий май‖, ―Коли розлучаються двоє‖, ―У сні я плакав‖; В  ―Східна мелодія‖, ―Смутної провесни‖, ―Не дивися на місяць весною‖; Г ―Безмежное поле‖, ―Розвійтеся з вітром‖, ―Місяцю-князю‖.

 

4.   М.Лисенко створив кілька романсів на слова поезій І.Франка

А з циклу ―Зів’яле листя‖;

Б з циклу ―Галицькі образки;

В з циклу ―Із днів журби‖;

Г із збірки ―Із літ моєї молодості‖.

 

5.   Філософським роздумами про сенс людського життя позначено романс М. Лисенка на слова І.Франка

А  ―Я не кляв тебе, о зоре‖;

Б  ―Не забудь юних днів‖; В  ―Безмежное поле‖;

Г  ―Вічний революцйонер‖.

 

6.   У своїх статтях І.Франко підкреслював, що Лисенкова музика виросла на

А українській народній пісенній обрядовості;

Б  українській народній пісні;

В європейській музичній класиці;

Г  українській народній пісні і новочасній європейській музиці.

 

7.За стильовими ознаками текст є                                         

А публіцистичним.

Б художнім.

В науково-популярним.  Г розмовним. 

 

8.За типом мовлення текст є  А описом. 

Б розповіддю. 

В роздумом. 

Г розповіддю з елементами роздуму. 

 

9.Записаних від І.Франка пісень у випуску було

А. 5;

Б.  8;

В. 10

Г. 12.

 

10. Засобами міжфразового в’язку (14-18) є

А.    повтор слова у поєднанні із вказівним займенником, констектуальні синоніми Б. уживання займенників замість іменних частин мови, видово-часове співвідношення форм дієслова

В. спільнокореневі слова, синтаксичний паралелізм речень

Г. вставні слова, граматична неповнота речень

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                   ПЕРЕВІР СЕБЕ.

 

	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
1. Найдовше живуть ті, хто нікому не заздрить.	Б	В	Б	Б	Г	А	Б	А	В	В
2. Незабутня зустріч	Б	А	А	А	Г	Г	Б	А	Г	В
3. «Я в серці маю те, що не вмирає…»	Г	Г	В	В	Б	Б	А	В	Б	Г
4. Європейська мазепіана	В	В	А	А	А	Г	Б	Г	Б	Б
5. Постанова          Верховної Ради	Б	А	Г	А	Г	Г	В	В	Б	Г
6. В одній особі образ покоління	Б	А	А	Г	В	А	Б	Г	В	В
7. «Миле     та      ніжне створіння»	В	Б	В	В	В	Г	А	Б	А	Г
8. У  цехового майстра живописних та малярних справ	А	А	Б	В	Б	В	Г	Г	А	Б
9.    Пам`яті дочки-друга Волічки…	Г	А	Б	Б	А	Б	В	Б	Б	Б
10. Національний характер	Г	Б	Б	Б	Б	Б	Г	Г	Г	Б
11. Микола Пимоненко	В	Г	Г	Г	В	Б	В	В	Г	В
12. Ікона	А	Г	Г	В	Б	А	Б	А	Б	ВГАБ
13. Сікстинська мадонна	В	Г	Б	Г	В	В	Г	А	В	Б
14. Чарівник співу	В	Б	А	Б	Б	Б	В	Б	Г	А
15. Актор	А	Б	Г	А	Б	Б	Б	А	А	Г
16. Краса Карпат врятує Україну	А	Г	А	В	Г	Б	А	А	В	Г
17. Туринська плащаниця	Г	Б	В	Б	Б	В	В	В	В	Г
18. Кирило  Стеценко	А	Г	В	А	Б	В	Б	В	Б	В
19. Микола Лисенко та Іван Франко	Б	Г	Г	А	Б	Г	А	Б	А	Б

 

 

ДЛЯ  НОТАТОК

________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________

________________________________________________________________________

________________________________________________________________________

________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________

________________________________________________________________________

________________________________________________________________________

________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________

________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________

________________________________________________________________________

________________________________________________________________________

________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________

________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________

________________________________________________________________________

________________________________________________________________________

________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________

________________________________________________________________________

________________________________________________________________________ ________________________________________________________________________

________________________________________________________________________

________________________________________________________________________

________________________________________________________________________ СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ

 

1.Амосов М.М.Зiбрання творiв М.М.АМОСОВА в 4-х томах,  - Видавництво "НордПресс", Донецьк, 2003.

2.   1000 видатних українців/ Попельницька О.О. - К.: Арій, 2006. - 496с.

3.   О. Іваненко «Марія» :К.: Рад. шк., 1988.– 542 с.

4.   Кошелівець І. Про затемнені місця в біографії Олександра Довженка//Дніпро № 9-10.— С. 2—25.

5.   Лавріненко Ю. З книги "Розстріляне відродження", Мюнхен, 1959. Українське слово (Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. — С. 43.

6.   Мазярж Е. Незгасна пам'ять: 90 років з дня смерті батька Лесі Українки П. Косача /Луцький замок.– 1999.– 22 квіт.

7.   Мірошниченко Л.П. Дещо про різнобічність обдарованості Лесі Українки // Дивослово.– 2002.– № 3.– С. 63–65.

8.   Степаненко М.І.: Публіцистична спадщина Олеся ( чара (мовні, навколомовні й деякі інші проблеми), — Полт; АСМІ.2008. — 396 с.

9.   Матеріали сайтів Інтернету:

-                   Сучасники про Івана Мазепу — www.mazepa.name

-                   www.ukrnationalism.org.ua/get/book.cgi?n

-                   taras-shevchenko.in.ua/statti.html - schewtschenko.narod.ru/ivanenko.htm http://uadocs.exdat.com/docs/index-184264.html?page=3 http://school.xvatit.com/index.php?title http://www.artcontext.info/pictures-of-great-artists/55-2010-12-14-08-01-06/224pimonenko.html