29 травня о 18:00Вебінар: Філософія для дітей: закордонні та українські практики

Посібник "Вивчення біографії письменника як методична проблема вчителя словесності. Очевидне та неймовірне в житті зарубіжних письменників"

Про матеріал
Матеріали посібника рекомендовано, насамперед, вчителю-словеснику. Вони допоможуть урізноманітнити методичну палітру вивчення життєвого та творчого шляху всесвітньо відомих письменників: Жуля Верна, Жан-Батиста де Мольєра, Шарля Перро, Оноре де Бальзака, використати нестандартні форми проведення уроків-екскурсій, презентацій, уроків-інтерв’ю, подорожей, уроків-портретів. Учитель зможе відійти від шаблонної методики проведення такого типу уроків. Творчі біографії можуть бути використані і у позакласній роботі. Посібник складається з двох частин: теоретичної, в якій розкривається питання вивчення біографії письменника як методичної проблеми вчителя літератури, та матеріалів практичного спрямування.
Перегляд файлу

 

Відділ освіти, молоді та спорту

Пирятинської міської ради Полтавської області

Опорний заклад Пирятинська загальноосвітня школа

 І-ІІІ ступенів № 6

 

Очевидне та неймовірне в житті зарубіжних письменників

 

З.П.Сенчило

 

 

 

Пирятин – 2019

D:\фото\мамуля\RSCN2834.JPG

 

 

 

 

 

 

СЕНЧИЛО

Зоя Петрівна

вчитель зарубіжної літератури

та російської мови

 

Опорний заклад Пирятинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 6 Пирятинської міської ради Полтавської області

Спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, „вчитель – методист“

стаж роботи 38 років.

 

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА..........................4 

МОЄ ТВОРЧЕ КРЕДО....................6

I. Вивчення біографії письменника як методична проблема вчителя словесності: загальні роздуми.              9

II. Необхідність та особливості  вивчення біографічного матеріалу на уроках словесності              12

III. Принципи вивчення життєпису митця......13

IV. Джерела вивчення біографії письменника...14

V. ПІДСУМКИ........................19

VI. Очевидне та неймовірне в житті зарубіжних письменників ( з досвіду використання під час вивчення біографій письменників)              20

 

Добрий чарівник (Ш. Перро)     21                                                                      

Втрачена мрія (О. де Бальзак)    29

 

Комедіант Його Високості (Ж.-Б. де Мольєр) 37                                                                      

Подорож продовжується…(Ж. Верн) ........46

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ  62

 

 

 

 

Матеріали посібника рекомендовано, насамперед, вчителю-словеснику. Вони допоможуть урізноманітнити методичну палітру вивчення життєвого та творчого шляху всесвітньо відомих письменників: Жуля Верна, Жан-Батиста де Мольєра, Шарля Перро, Оноре де Бальзака, використати нестандартні форми проведення уроків-екскурсій, презентацій, уроків-інтерв’ю, подорожей, уроків-портретів. Учитель зможе відійти від шаблонної методики проведення такого типу уроків. Творчі біографії можуть бути використані і у позакласній роботі. Посібник складається з двох частин: теоретичної, в якій розкривається питання вивчення біографії письменника як методичної проблеми  вчителя літератури, та матеріалів практичного спрямування.

Мета посібника: допомогти вчителю використати цікавий матеріал для подачі біографій письменників, зацікавити учнів долями творців слова та їх творчим надбанням, розкрити внутрішній світ митця.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рецензенти:

Оніщенко Наталія Олександрівна – голова міського методичного обʼєднання вчителів української мови та літератури, зарубіжної літератури закладів освіти Пирятинської ОТГ.

Рогова Наталія Миколаївна – заступник директора школи з навчально-виховної роботи Опорного закладу Пирятинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6.

 

Автор - упорядник: СенчилоЗ.П.- вчитель зарубіжної літератури Опорного закладу Пирятинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6.

 

Схвалено до друку методичною радою Опорного закладу Пирятинської зш І-ІІІ ст. №6. (протокол №2  від 04.12.2018р.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МОЄ ТВОРЧЕ КРЕДО

Загрозливе явище - малочитання. Тому головним у роботі вважаю - викликати у школярів інтерес до текстуального вивчення програмових творів, розвивати у них логічне мислення, зв'язне мовлення і його літературотворчі схильності. Адже людина, котра мало читає не тільки погано володіє технікою читання. Зазвичай вона не вміє слухати, викладати власні думки, що призводить до особистісних проблем, які з часом позначаються і на професійній діяльності, впливають на вибір життєвого шляху. Кожен урок повинен формувати активного читача. Структура уроків передба­чає умови вільного обміну думками, бесіди та проблемні запитання спонукають школярів до роздумів, залучають до уважного, вдумливого читання. Я вважаю, що зарубіжна література повинна допомогти дитині обрати духовні життєві орієнтири. Тому навчаю учнів вдумливо чита­ти художні твори, з інтересом і повним розумінням прочитаного, вести діалоги з літературним

текстом ,героями, письменником, епохою.

Роботу на уроках спрямовую на те, щоб залучити дітей до текстуа­льного вивчення творів, розвивати у них логічне мислення, вміння ви­словлювати власне точку зору. Для цього використовую різні форми роботи: діалоги (учитель - учень, читач - літературний герой), інтерв'ю з письменником, мандрівка на батьківщину письменника, словесні портрети авторів творів.

Вважаю, що на кожному уроці повинна бути інтрига,

 

вона спонукає учнів до прочитання твору. Використовую різні види бесід (вступна, евристична, підсумкова, повторювальна), розповіді, постановку проблемних запитань і завдань, дослідницьку роботу, виразне і коментоване читання, словникову роботу, вивчення напам'ять. Велику увагу звертаю на особистісне навчання учнів, тобто формую навички самостійної роботи з книгою.

Це можуть бути різні повідомлення (про життя письменника, історія створення твору, характеристика історичної епохи).

Уроки зв'язного мовлення поєдную з уроками текстуального вивчення творів, це сприяє розвитку не тільки усного і письмового мовлення, а й творчої уяви, творчого мислення школярів. Для цього вико­ристовую ігрові моменти, які захоплюють учнів, або ;Театр поезії"'. -Наприклад. "Заочна екскурсія на острів Робінзона". "Уявна розмова з улюбленим літературним героєм". На цих уроках учні вчаться складати різні види планів (простий, складний, цитатний), давати характеристи­ки літературних героїв, писати твори.

Всім відомо, що головна мета предмета "Зарубіжна література" є залучення школярів до скарбниці світової літератури, загальнолюдських і національних духовних цінностей, виховання високої читацької культури, вироблення імунітету проти низькопробних явищ масової куль­тури.

На уроках позакласного читання поглиблюю знання учнів, розши­рюю їхнє пізнання світової літератури. А уроки виразного читання використовую як одну з форм поглибле­ної роботи з текстом, що має на меті краще

 

розуміння і засвоєння тво­ру. Подобаються дітям і

літературні диктанти, на яких вони виступають у ролі вчителя.

При підготовці тематичного оцінювання враховую особливості класу і це може бути гра, вікторина, контрольні запитання, твір - мініатюра.

Уроки узагальнюючого повторення проводжу або у вигляді контро­льних запитань, або вікторин і кросвордів. Результативним вважаю компаративний аналіз творів світової та української літератури з ме­тою цілісної літературної освіти школярів, утвердження у них думки про єдність літературного процесу. На уроках підсумкового повторення ефективними вважаю елементи театралізації, що надає урокові святко­вості. У старших класах використовую уроки - лекції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

I. Вивчення біографії письменника як методична проблема вчителя словесності: загальні роздуми

Сучасна методика викладання літератури – це поєднання традицій, інновацій та творчості. Такий підхід стосується будь-якої програмової теми, зокрема й монографічної. Вивчення біографії письменника на уроках літератури – це перша сходинка до розуміння творчості письменника, його ролі й значення в історії розвитку літературного процесу, культури, цивілізації. В теорії викладання літератури їй присвячено досить уваги, проте на практиці, як показують спостереження, вивчення життєвого і творчого шляху митця викликає труднощі, вчитель не завжди вміє вдало подати матеріал, що призводить до зниження інтересу учнів до предмету. Окрім того, сучасна школа стоїть перед проблемою морального виховання особистості, а вивчення життєвого і творчого шляху письменника містить у собі значний виховний потенціал, окрім того, взаємовідношення вивчення біографії та власне літературного твору й досі залишаються не до кінця дослідженими.

Вивчення біографії митця в школі на уроках літератури було предметом дослідження вчених І.Є.Каплан, В.М. Дробота, Б.Степанишина, Є.Пасічника, Н.Волошиної, Г.Токмань; методистів-практиків. Біографії видатних митців слова — надзвичайно цінний матеріал для роздумів на світоглядні і морально-етичні теми. Вони є шко­лою самовиховання громадянина. Саме це мав на увазі Іван

 

Франко писав, що життєпис корифеїв літератури дасть змогу увійти в таємниці ду­ха їхньої епохи, бо саме в них він міститься.

Отже, вчитель повинен допомогти дітям пізнати митця як людину, зрозуміти витоки його творчості. Розгляд біографії письменника матиме не лише пізнавальне, а й екзистенційне значення: молода людина відкриє для себе іншу особистість, засвоїть її досвід, осмислено підійду до власного життєвого вибору та ієрархії цінностей.

У викладі біографії слід дотримуватись золотої середини, презентуючи письменника як громадянина, митця, звичайну людину. Про патріотичний подвиг – вірність рідному слову – варто розповідати без зайвого пафосу, про приватне життя – делікатно, з повагою. Цікаві моменти необхідно показати образно, прагнути створити ефект присутності автора; саме їх діти можуть обрати для біографічних етюдів, які є творчою формою самостійної роботи над біографією письменника.

Розкриваючи життєпис письменника, потрібно звернути увагу класу на його походження (рід, генетичну пам’ять), описати природу та архітектуру краю, де минуло дитинство, людей, які були поруч, освіту майбутнього письменника, його мрії і прагнення. У житті кожного митця є своя драма, співчутливе її змалювання допоможе краще осягнути його долю. Учням доречно поставити питання: чи зазнав автор особистого щастя; чи видавали його твори; чи був він визнаним за життя тощо.

 

 

 

Кожний урок із вивчення біографії варто розпочинати «цікавинкою», викликаючи інтерес у дітей (Б. Степанишин). Викладання біографії має підпорядковуватись методичному принципу «неповторна особистість – неповторна розповідь».

Почати урок можна віршем або, записавши на дошці цитату з мемуаристики, поставити дітям проблемне запитання. Прийом самостійного учнівського дослідження доцільно застосовувати при вивчені біографії як співдоповідь про певну сторінку життя і творчості.

Як відомо, особистість може виховати тільки особистість. Екзистенційне вивчення біографії письменника сприяє осмис­ленню учнями життєвого досвіду митця як неповторної особистості. Б. Степанишин так пояснює принцип екзистенційності: „Якомога менше дат, назв, другорядної інформації, а більше цікавих епізодів з життя письменника, до того ж епізо­дів з підтекстним зверненням до почуттів учнів. Учні часто запитують, яким письменник був у повсякденно­му житті як син, чоловік, батько; з ким дружив, як про­водив дозвілля, чим захоплювався – аж до того, який одяг полюбляв.

Для їх виховання дуже важливо знати: щедрим душею чи черствим, чуйним чи егоїстичним був митець?‟.

При вивченні життєвого шляху письменника варто звертати увагу саме на ті події, які допомагають дітям якнайкраще скласти уявлення про особистість митця, його ідеали, життєві цінності, внутрішні прагнення, душевні переживання.

II. Необхідність та особливості вивчення  біографічного матеріалу.

Існує ціла низка причин, з яких шкільне вивчення зарубіжної літератури неможливе без розгляду життєвого та творчого шляху митця. Перш за все тому, що біографія – це ключ до творчості письменника. Науковці говорять, що „висококваліфікований вдумливий читач може пізнати особистість письменника, його мораль, світогляд, характер, - з самих його творів‟. Натомість учень ще не володіє таким читацьким рівнем, тому для нього потрібне спеціальне вивчення біографії.

Життєпис письменника – це

  • можливість збагнути його епоху, час життя;
  •  прилучитись до культурологічних цінностей;
  • засіб морального та світоглядного виховання учня.

Проте слід обережно використовувати життєписи з виховною метою, щоб в учня не сформувався узагальнено-негативний стереотип "всі боролись, повставали, всі великі, всі геніальні, борці з тиранією, режимом тощо".

Вчений – літератор Г.Токмань зазначає , що під час вивчення біографії письменника в школі: учні мають:

- познайомитися з рисами особистості та долею митця;

- зрозуміти особливості його творчого доробку — жанрові, тематичні, ідейні;

- уявити його стосунки з різними людьми й із суспільством у цілому;

- дізнатися, чи було гідно поціновано талант за життя і після смерті;

 

 

- відчути болі й радощі письменника як людини,

захопитися сильними рисами його особистості, зацікавитися творчістю цієї непересічної постаті.

Як сказано вище, формування образу митця  є однією з головних цілей вивчення біографії.

Таким чином, можна виділити такі мотиви (а, отже, і напрямки) вивчення життєпису письменника на уроках літератури:

  • - ознайомлення через життя письменника з епохою, її культурним та мистецьким життям;
  • - наведення міжчасових літературних та міжпредметних зв’язків;
  • - знаходження додаткової інформації для розуміння творчості;
  • - життя письменника – приклад для морального та світоглядного виховання.

III. Принципи вивчення життєпису митця.

Методисти-практики чітко виділяють принципи вивчення життя та творчості митця: історизм, актуальність, психологізм, екзистенційність, естетизм.

1.Історизм: письменник зображується як історична особа, яка існувала в певну історичну добу, в певному краї і вела з ними діалог. Митець своїм словом впливає на історичний час, стає з ним врівень, хоча результат їхніх стосунків може постати перед народом значно пізніше, по смерті поета;

2.Актуальність: життя насичене подіями, серед яких треба обрати кілька для оповіді. Вчитель акцентує

 

 

факти, які були пороговими в житті митця. Не обминає також подій повсякденного життя;

3.Психологізм: розповісти про внутрішні світ митця, про те, що було на серці, як рухалася його думка, чим боліла душа вчитель зможе завдяки знанню творчості майстра, мемуаристики;

4.Екзистенційність: письменник — унікальна особистість. Слід переконати в цьому учнів, показавши неповторне в перебігу його думок, почуттів. фактів долі. Ми відповідаємо на питання: Яким обрав себе? Чи виявив своє неповторне "Я" серед людей? Чи знівелював його у натовпі? Чи пішов у "внутрішню еміграцію", відкриваючись лише перед аркушем паперу?;

5.Естетизм: творчість є суттю письменницького життя, він живе водночас у реальному світі і у світі своїх героїв - й невідомо, який з цих двох світів йому ближчий. Учитель занурює школярів у його книгу, вводить у коло її персонажів, знайомить з естетичними принципами автора.

IV. Джерела вивчення біографії письменника.

Джерелами вивчення біографії можуть бути:

  • написана самим письменником автобіографія, щоденник, записник; епістолярій; автобіографічні мотиви у творчості;
  • написане його сучасниками: спогади; листи; присвяти; літературно-критичні статті; ювілейні та прощальні промови. Особливо цікавим с написане письменником про письменника-сучасника  (колеги

 

 

по перу краще ніж будь-хто розуміють і відчувають один одного);

  • написане науковцями: біографії; огляди творчості (літературні портрети).
  • музейні матеріали: родинні реліквії, особисті речі, рукописи, першодруки, фото, портрети пензля художника та інше. Історичні документи: протоколи допитів, постанови про арешт, тексти вироків.

 

Викладання життєпису письменника - іспит для словесника, вчитель має можливість виявити всі свої здібності, захопити учнів, повести за собою в роздумах. Хороші вчителі найбільше люблять ці уроки і ніколи не віддадуть розповідь про письменника сторінці підручника - вчитель передусім скаже своє слово, поділиться з учнями своїм баченням славетної постаті, розповідатиме залюблено, як про близьку йому, добре знану людину і водночас як про культурного діяча.

 Форма проведення уроків-біографій різноманітна. О.Демчук (вчитель-практик, заслужений учитель України ) наводить приклади таких нестандартних уроків, присвячених вивченню біографії письменника:

  1.   лекція-дослідження;
  2.   урок-семінар;
  3.   урок-інсталяція;
  4.   комбінована лекція (мистецтво і психологія);
  5.   інтегрований урок – психологічний портрет;
  6.   лекція-огляд;
  7.   лекція-коментар;
  8.   компаративний урок;

 

 

 

9. лекція-літературознавче дослідження;

10.урок-інтерв’ю .

Як бачимо, навіть спектр форм організації навчальної діяльності учнів надзвичайно широкий.

Найголовніший метод викладання біографії - слово вчителя, тобто художня розповідь (монологічний виклад матеріалу з застосуванням ораторських прийомів, що підсилюють емоційний вплив на учнів). Передусім вчитель відбирає, що саме він розкаже: які моменти з життя письменника переказуватиме детально, які перелічить без коментарів, що цитуватиме, як унаочнюватиме розповідь, як активізуватиме увагу школярів. У своїй розповіді вчитель прагне до завершеності, цілісності в змалюванні образу художника слова, але зв'язний текст є різностильовим: частини звучать по-різному — як

епічна чи лірична оповідь, як наукове дослідження, як публіцистичний роздум. Продумати, як саме подати кожний з провідних моментів біографічного матеріалу – завдання , що є одним із секретів успіху уроку.

 Вчителю , проводячи уроки по вивченню  біографії письменника, слід прагнути зберегти золоту середину, показуючи митця як громадянина та художника,  як людину, яку ми розуміємо і любимо. Бо величне і побутове містилося в одній душі, яку не можна роз'єднати. Малюючи приватне життя людини, важливо не втратити делікатності й почуття міри. Слід остерігатися "копання в брудній білизні", хоча уникати "неприємних" моментів не варто – краще провести бесіду, в якій розмежувати якісь негативи , притаманні письменнику, як і будь-якій живій людині. Особливе

 

міститься передусім в душі людини, в її внутрішньому

світі, а тоді вже виявляється у вчинках, стосунках з людьми та природою, у творчості та поворотах долі.

Цікавих моментів у життєписі письменника багато. Слід звернути увагу класу на те, якого він роду, хто його не тільки батьки, а й пращури, яка генетична пам'ять (якщо є відповідна інформація). Вчитель описує природу та пам'ятки архітектури того краю, де минуло дитинство, дитячі біди й радощі, людей, що були поруч, — це не забувається митцем ніколи і накладає відбиток на всю його творчість. Розповідає про освіту й лектуру майбутнього письменника, його мрії і прагнення, перші захоплення й поривання. У житті кожного славетного художника слова є свій нерв, своя драма. Співчутливо змалювати її — значить осягти долю, яка випала митцеві. Любов і ненависть, дружба й зневага визначають становище серед людей, тому слід окреслити коло знайомих, розповісти про перепони на шляху творчості. Цікаво поставити питання учням про щастя, те, чого прагне кожний з нас: чи зазнав поет особистого щастя? Чи побачив він свої твори широко виданими, доступними читачеві? Чи знайшла його слава за життя, а не тільки після смерті?

З метою вивчення життєпису письменника учні можуть виконувати такі завдання:

  •                  підготувати співдоповідь про період з життя;
  • заповнити хронологічну таблицю (не перевантажувати її датами) ;
  • відповісти на питання, що вимагає  розуміння життєвого шляху й особистості митця;
  •                  написати біографічний етюд;
  • створити ролик чи презентацію;
  • написати біографічне есе;
  • провести бібліографічне дослідження;
  • інсценувати сторінку з життя митця;
  • виготовити і пояснити карту життя письменника.

Вчителі - практики радять кожний урок вивчення біографії розпочинати по-іншому, з вигадкою, інтригою, викликаючи інтерес до постаті, про яку буде йти мова. Неповторна особистість — неповторна розповідь про неї, певно, таким має бути методичний принцип викладання біографії.

Варто окремо звернути увагу на додаткові засоби, здатні "освіжити" вивчення біографії. Методика пропонує застосовувати такі засоби і прийоми:

  1.                           прослуховування музичних композицій ;
  2.                           активна демонстрація фотографій;
  3.                           психологічні тести;
  4.                           документалістика;
  5.                           літературні карти

Цікавим і дидактично правильним, і, більше того, необхідним, є пов’язання моментів життя і творчої діяльності митця з суміжними родами мистецтва: музикою, живописом, кіномистецтвом тощо.

 

 

 

 

 

V. ПІДСУМКИ.

Отже, вивчаючи особу митця через призму його

естетичних уподобань, поглядів, кредо, маємо змогу виконувати ряд завдань методичного та естетичного характеру:

• створювати ситуації, які викликають співпереживання і дають можливість відчути ще не пережиті почуття;

• розвивати обране та логічне мислення;

• розвивати усне зв'язне мовлення;

• розширювати кругозір, знайомитися з високим мистецтвом;

• сприяти формування почуття прекрасного, піднесеного на основі мистецьких уподобань та захоплень письменників.

Методика викладання біографії постійно вдосконалюється, вводяться нові методи, засоби та прийоми, покликані покращити його, зробити цікавішим та ефективнішим.

Таким чином, при порівняно невеликій кількості методів (художньої розповіді, розповіді з постановкою завдань, розповіді із самостійною роботою учнів) викладання біографії письменника є величезна кількість прийомів, що дозволяють зробити цікавим цей важкий для викладу матеріал. Першорядне значення грає саме слово вчителя, його здатність доходити до душ дітей, хвилюючи їх уяву та збуджуючи цікавість до окремого митця, його творів.

 

Картинки по запросу мольєр міщанин шляхтичПохожее изображение

 

Картинки по запросу бальзакПохожее изображение

Добрий чарівник

(Шарль Перро)

Ранок 28 жовтня 1696 року в Парижі видався туманним і вогким. Але|та|, не дивлячись на|незважаючи на| вогкість і холод, дверний дзвоник|дзвіночок| в книжковій|книжній| лавці Клода Барбена не замовкав ні на хвилину, і від відвідувачів|візитерів| не було відбою. Ближче до полудню в лавку заглянули два солідні пани, чиї парики свідчили про їх благородне походження. Немов|немовби| змовившись, парижани живо цікавилися маленькою книжкою в м'якій блакитній обкладинці під назвою «Казки матінки Гуски, або Історії і казки минулих часів з|із| повчаннями», що належить перу|пір'їні| якогось|деякого| Перро д'Арманкура|. Ім'я було невідоме в Парижі, і лише товстун-видавець знав, хто ховається  за ним: відомий|показний| сановник і фаворит короля Людовика XIV, академік Шарль Перро. А зовсім не його молодший син — 19-річний П’єр, як говорив світу люблячий тато|папа| Шарль.

Він встиг|устигнув| написати сотні наукових праць, у тому числі і «Загальний словник французької мови|язика|», не рахуючи вірнопідданських од в славу короля, і був цілком|сповна| задоволений тим, як склалося його життя. Не здогадуючись, що саме ця збірка|збірник| казок подарує йому безсмертя.

 

Торгівля йшла на превеликий подив жваво, і тато|папа| Барбен потирав на радощах руки — тільки|лише| до обіду було продано 30 книжок, нечувано! Він із|із| захопленням|захватом| узяв в руки книгу, що пахне свіжою друкарською фарбою|барвою|, розкрив її і прочитав вголос присвячення на титульному листі|аркуші|: Її Величності Принцесі Орлеанській...

Про себе автор ухильно повідомляв: «дитина|дитя|, якій приємно складати|вигадувати| казки». У книзі їх були вісім, і всі перлини. Тато|папа| Барбен, проглядаючи перші відтиснення, прочитав казки на одному диханні. Найбільше|більш всього| йому сподобалася історія про спритного|вправного| і кмітливого Кота в чоботях|| — «ні дати ні узяти наш сусід-пройдисвіт Жан...» — і до глибини душі зворушила казка про чарівну Попелюшку. А ось|от| його онучата, Мішель і малятко Клод, аж надто переживали за долю Червоної Шапочки і раділи до сліз, коли дівчинку|дівчатка| з|із| бабусею врятували хоробрі мисливці.

ТЕСТИ НА ЗРІЛІСТЬ

Шарлю Перро везло в житті. З самого дитинства. Наприклад, з|із| батьками, що зуміли прищепити інтерес до знань всім своїм чотирьом  синам і кожному дати пристойну| освіту|утворення|. Але|та| особливо Перро повезло з часом|згодом|. Це було століття|вік| освіти, і моди. І на її  обізнаність     задавав не хто інший, як сам Людовик XIV, що увійшов до історії як «Король-Сонце». Більше того провидінню було бажане|угодне|, щоб в долі письменника взяли участь і монархи, і священнослужителі, і діячі культури — вся еліта нації. Шарлю було шість років, коли кардинал Рішельє заснував Французьку академію, членом якої Перро стане

 

через 43 роки. І якраз у той час, в 1634 році, в Італії вийшла в світ книга казок Джамбаттісти  Базіле. Цю подію Шарль оцінить лише через багато-багато років, коли сам стане казкарем...

Спеціальної дитячої літератури у той час не було, і діти, якщо уміли читати, читали ті книжки, які продавалися для дорослих в книжкових|книжних| лавках і на базарі. Тут і купили йому казку «Гризельда»— книжечку, надруковану на синьому папері. Він пам'ятав її все життя|усе життя|, тому що|бо| вперше|уперше| зустрівся з|із| чарівними речами: яблуками, від яких, якщо їх з'їси, зростають|виростають| роги, чудовим|дивним| гаманцем, який ніколи не порожній|порожніти|... Недаремно|недарма,недаром| на цей сюжет він напише свою першу казку.

...Восени 1636 роки П’єр Перро, королівський адвокат, відвів свого молодшого сина в коледж| Бове недалеко від Сорбонни. Тут вже вчилися старші брати Шарля — П’єр, Клод, Ніколя. Наставник Гріншер, дізнавшись з чиєї сім'ї Шарль, поспішив відмітити : „Так це ж кращі учні коледжу|! Ти повинен вчитися як вони!‟. У відповідь хлопчик ледве хлипнув — він боявся вчителів так само, як і строгого батька, який робив з | ним уроки вечорами. А через декілька тижнів, придивившись до нового учня, Гріншер не міг узяти в

 

толк, як серед жвавих бідових братів Перро міг вирости такою тихоне і плаксою.

До тринадцяти років коледж Бове був для Шарля суцільним кошмаром і мукою: додаткові години навчань, вчителі|учителі|, що намагалися|пробували| витягнути з|із| нього хоч якусь виразну відповідь, не говорячи вже про пихатих однолітків із|із| знатних дворянських сімейств, що не дають

 

проходу слабким|слабим| і несмілим. І ось|от| одного разу|одного дня|, після|потім| коротких канікул, на задньому дворі коледжу| відбулася дика бійка: троє|три| підлітків схопили товстого і неповороткого Борена, однокашника Шарля, і стали із|із| сміхом товкти обличчям|обличчям,лицем| в брудну калюжу... Шарль, який став свідком|очевидцем| цієї огидної сцени, не витримав. Навряд чи хтось зможе пояснити, що з|із| ним відбулося в ту хвилину, але|та| він кинувся на кривдників товариша з|із| такою люттю, що вони розгубилися і відступили, не знаючи, як їм бути. Не пам'ятаючи себе від гніву, Шарль лупив|лупцював| їх щосили|щодуху|, дряпав і видирав волосся... І вже в спину Борену крикнув: «Йди додому і переодягнися. Коли повернешся, нічого не бійся і сідай поряд з|поряд із|і мною!» Всередині|усередині| неначе|наче| лопнув страшний нарив, який роками гриз і мучив його.

Вже на першому уроці відбулося щось дивне і неймовірне|лави: коли вчитель|учитель| розкрив книгу Плутарха і запитав|спитав| учнів, хто готовий відповідати, першим підняв руку Шарль. І без запинки, спокійно дивлячись на товаришів, узявся переказувати на латині Плутарха. Цього дня він вперше|уперше| одержав|отримав| вищий бал. І з цієї миті ніколи більше не одержував|отримував| середніх оцінок — тільки|лише| вищі! І так буде надалі завжди, коли Шарлю доведеться|припаде,прийдеться| в житті тримати іспит|екзамен| на зрілість — спочатку як адвокат на службі у|в,біля| свого старшого брата, потім, став більш досвідченим|дослідний|, — помічник у|в,біля| міністра фінансів Фуке. На цій посаді Перро заявить про себе як учений і літератор, автор романів, урочистих од і поем, а також як укладач|складач| «Загального словника французької мови|язика|», якому

 

віддасть 40 років життя.

ЗИМОВІ ВЕЧОРИ

Йшов 1695 рік. Це був незвичайний|незвичний| час в житті Перро - академіка. По-перше, цього року нарешті, після|потім| декількох років наполегливої роботи, був закінчений величезний том „Знамениті люди Франції. А по-друге, поважний Перро став казкарем!

Що ж підштовхнуло сановну вельможу до казкової творчості? У Мемуарах“  Перро про це написав наступне|слідуюче|: «Я думаю|вважаю|, що в свої зрілі|дозрілі| роки я нарешті можу зайнятися вихованням своїх дітей». Так|та|, в 65 років він, залишившись вдівцем з|із| маленькою донечкою на руках і трьома хлопчиками, з|із| великою силою|силоміць| відчув свою відповідальність перед ними як батько. А чим, скажіть, можна утримати на місці маленьких непосид довгими зимовими вечорами? Звичайно ж, цікавою історією про ельфів-маляток, а ще — доброю чарівною казкою! А розповідачем Шарль був чудовим. Він з дитинства обожнював і пам'ятав казки, няньок. З перших же слів занурюючись в атмосферу магії, вже посивілий і такий, що поважчав, він дотепер|до цих пір| знаходив|находив| в них нез'ясовну чарівність.

Одного разу|одного дня| пізно увечері, коли діти спали, Перро в кабінеті перечитувало у котрий раз улюбленого ДекамеронаБоккаччо. І ось|от| в тільки що прочитаній новелі про одруження якогось|деякого| маркіза він натрапив на сюжет, який, не дивлячись на|незважаючи на| свою банальність, що здається|видається|, просто уразив його. Шарля охопило гостре бажання|воління| узятися за перо|пір'їну| і викласти суть ясною, доступною дітям мовою|язиком|.

 

Свою першу казку він назвав|накликав| Грізельда — так звали|кликали| головну героїню. Звичайно, він став писати віршами, бо цією формою він володів досконало, так|та| інакше і не могло бути в столітті|вік| класицизму. Пройшло|минуло,спливло| немало днів і ночей, поки|доки| казка була завершена. І батько зважився|вирішився| прочитати її дітям. Вона вийшла досить довгою, і Шарль читав її декілька вечорів підряд. Хлопчикам історія сподобалася, хоч і не так, як народні французькі казки. Зате маленька Франсуаза була в захопленні від пригод Грізельди — простої пастушки, що стала дружиною|жінкою| принца.

  Поступово творчість для дітей цілком захопила Шарля. Незабаром народилася нова казка — Осляча шкура. Бажаючи|воліючи| переконатися, що його заняття не порожні|пусті|, на початку 1690 року Перро відіслав свою Грізельду одній впливовій особі, чиєю думкою дорожив, з|із| супроводом: Так чи інакше, а я вирішив|розв'язав| звернутися|обернутися| до публіки, яка завжди судить краще за всіх. Від неї я дізнаюся|упізнаю,взнаю,пізнаю|, чому я повинен вірити, і, вже звичайно, виконаю всі її побажання. І ось|от|, одержавши|отримавши| схвальний відгук, Перро надрукував|видрукувало| казку в журналі|часописі| Галантний Меркурій. Тим часом підріс молодший син Перро, П’єр. Йому виповнилося 15 років. Шарль із|із| задоволенням відзначав у|в,біля| нього любов до книг і інтерес до світу, але|та| особливо його радував хороший|добрий| стиль сина в шкільних творах|вигадуваннях|. І одного разу|одного дня| Шарль запропонував хлопчику що-небудь написати: просто так, для розвитку стилю. І П’єр приніс йому... казку! Тоді Шарль подарував йому зошит в чорній палітурці і порадив: „Якщо|якщо| вже ти так любиш|кохаєш| казки, тоді записуй|занотовуй| сюди всі

 

самі цікаві з|із| тих, що запам'ятав і зберіг в пам'яті“ Ні батько, ні син не здогадувалися, що цей зошит зіграє особливу роль в історії французькій і, мабуть, всієї світової літератури.

СЮЖЕТИ НА ВСІ ЧАСИ

Юний П’єр старанно записував|занотовував| старовинні бретонські легенди, але|та| більше уваги приділяв народним казкам, і коли зошит весь заповнився, приніс його батькові. Скільки всього казок було в зошиті П’єра, точно невідомо. Чим частіше Шарль їх перечитував, тим сильніше міцніло

бажання|воління| їх видати. Але|та| тепер уже не у віршованій формі, а як добротну прозу. Для початку Шарль відібрав вісім казок кожна обов’язково|| несла в собі мораль. Головне завдання|задача|, яке стояло перед Перро, — зробити літературний переклад народних казок. Він дуже багато працював над мовою|язиком| казок, позбавляючи їх від простонародних жаргонних слів. У результаті його версія стала справжнім літературним шедевром. Але|та|, мабуть, куди важливішим|поважнішим| було інше: його казки поклали початок дитячій літературі, адже до нього спеціально для дітей ніхто не писав. Він знайшов особливий стиль, особливу довірчу манеру розмови з|із| маленьким читачем, уникаючи тонкості міркувань і відтінків слів, ще незрозумілих дитині|дитяті| через вік. Дитині|дитяті| можна говорити все, що дорослому, — писав Перро, — тільки|лише| простіше і цікавіше.Роботу він почав з казки Спляча красуня. Чому саме з цієї казки? Мабуть, він згадував|спогадував,пригадував| про свою дружину|жінку|, улюблену|любої| і зраджену|відданої| Марі — такої веселу і красиву і таку рано

 

померлу... Шарль створював витончений літературний твір|добуток| і насолоджувався цим процесом. Але|та| на рівні підсвідомості йому не давала спокою думка|гадка|, що щось важливе|поважне| упущене в казці. І, нарешті|урешті|, він пригадав. У пам'яті ожив незвичайної краси|вроди| замок, який заріс густим лісом. Він колись бачив такий замок! Це було в ті| часи, коли Шарль Перро проводив ревізію королівських споруд. Усправах він опинився в долині Луари, і його

нескінченно здивували білі башти|вежі|, які підносилися|височіли| над дрімучим лісом. Перро поцікавилося у|в,біля| місцевих рибаків|рибалок|, хто живе в цьому замку? «Привиди», — відповіли йому. Шарль запам'ятав назву замку — Юссе. Коли в пам'яті ожило побачене раніше, йому стало легше писати: адже, якщо добре уявляєш собі місце дії і героїв, виклад стає правдивішим.

ЗЛА  ДОЛЯ|рок|

Після|потім| тріумфального успіху «Казок матінки Гуски...» видавцю Барбену довелося|припало| тричі додруковувати тираж книги. Потім вони були перевидані в Голландії, і готувалося їх видання в Німеччині|Германії|. А 28 жовтня 1696 року король дарував Перро д'Арманкуру| привілей|привілегію| на видання книги. Шарль Перро тріумфував: він потрапив|попав| в десятку“. Пишний псевдонім їм був вибраний зовсім не випадково. Він був ретельно продуманий, власне, як і дипломатичний хід — піднести дорогий|любий| фоліант в червоній сап'яновій палітурці племінниці короля... Юний П’єр відмінно|чудово| з|із| цим справився|впорався| і тепер, як автор казок (а фактично співавтор), увійшов до оточення молоденької принцеси Орлеанської. Перед сином відкривалося|відчинялося| блискуче|лискуче|

 

майбутнє. Скільки радості було в будинку|домі,хаті| Перро!

Ах, якби тільки ми могли знати наше майбутнє! Але|та| таке буває лише в казках ... 1696-й рік став останнім щасливим роком в житті Шарля Перро. Рівно через півроку, після того, як приголубленому|обласканому| королівською милістю П’єру був подарований|завітати| дворянський ти|тул|, він, на біду|лихо| свою, у вуличній сутичці заколов шпагою свого недруга-однолітка, сина столяра Гійома Колля. Ця бійка мала найтрагічніші наслідки|результати|. Кар'єра П’єра Перро, що так чудово почалася|розпочалася,зачалася|, обірвалася назавжди. На ті часи вбивство простолюдина дворянською шпагою розцінювалося в суспільстві|товаристві| як страшний аморальний злочин. П’єр потрапив у в'язницю. Щоб його визволити, Шарлю Перро довелося|припало| призвати на допомогу все свої зв'язки і віддати чималі|неабиякі| гроші. Він спішно купив сину чин лейтенанта в королівському полку і постарався, щоб той покинув Париж. П’єр загинув в першій же битві... З тієї пори Шарль Перро не написав ні строчки, а через чотири роки пішов услід за сином.

Добрий казкар помер, але|та| він залишив чарівний світ казок Шарля Перро, від яких так солодко щемить серце і  добро завжди перемагає зло.

Втрачена мрія

(Оноре де Бальзак і Евеліна Ганська)

Коли уранці 28 лютого 1832 року слуга

 

Огюст тихенько постукала в двері і шанобливо подала на срібному підносі вузький конверт, Бальзак після|потім| нічних пильнувань вже встиг|устигнув| прийняти гарячу ванну і одягнутися|одягнути| в свою улюблену чернечу рясу, що не уповільнювала рухів. Без ентузіазму він узявся проглядати купу неоплачених рахунків|лічби|, попутно роблячи|чинячи| позначки в записнику. Побачивши слугу Оноре із|із| задоволеним виглядом|видом| відклав мерзотні рахунки|лічбу| і зацікавлено узяв в руки лист — воно було без зворотної адреси, з|із| поштовим штемпелем «Одеса», скріплене гербом з|із| витіюватим написом|надписом| «Невідоме божество». Бальзак усміхнувся, миттєво визначивши, що лист присланий жінкою. Так|та|, в прихильницях він не знав недоліку|нестачі|. Пані|дами| жадали спілкуватися з|із| живою легендою Парижа, розмовляти з|із| людиною, яка краще за всіх зуміла зрозуміти і змалювати жіноче серце. Потім, із|із| захватом вдихнувши запах чорнила, який порушував|збуджував| його не менше, ніж п'яницю вино, пройшовся по кімнаті, і лише після|потім| цього, влаштувавшись за робочим столом, прочитав. Лист був написаний словами повними захоплення його талантом і був підписаний дуже інтригуючи: Іноземка.

Весь день таємниче послання від «якоїсь|деякої| російської або польської княгині» не виходило у|в,біля| письменника з|із| голови. А в тому, що його адресат — аристократка, Бальзак нітрохи|анітрохи| не сумнівався: на це вказували|вказували| бісерний почерк і витончений склад послання. Пройшло|минуло,спливло| декілька місяців томливого очікування|чекання|, перш ніж Іноземка знову вийшла на сцену: «Я хотіла б познайомитися з|із| вами і в той же час не бачу в цьому необхідності: інстинктивно, душею передчуваю

 

вас, уявляю на свій лад і говорю собі: «ось|от| він», ледве побачу». Цього разу зв'язок не урвався — Іноземка розповіла|розказала|, хто вона. Бальзак дізнався|упізнав,взнав,пізнав|, що його кореспондентка — вроджена|уроджена| Евеліна Ржевуська з|із| польської дворянської сім'ї, зв'язаної корінням з|із|

Росією. Зовсім юною Евеліна вийшла заміж за сивоволосого, мало не втричі|втроє,утроє| її старшого, Венцеслава Ганського, керівника|ватажка|  волинського дворянства, що володіє мільйонним статком. Побожна, чутлива Евеліна жила в своєму величезному|велетенському| маєтку у Верховне, серед мармуру, дзеркал, картин і оранжерей, і за читанням французьких  романів  намагалася|пробувала|  розвіяти самоту|самітність,самотність| і нудьгу.               

Уява Бальзака, і без того буйна, буквально запалала — нарешті! З юності, тільки|лише| роблячи|чинячи| перші самостійні кроки, він поставив перед собою наполеонівську мету|ціль|: нехай він сам і внук|онук| селянина, але|та| його майбутня дружина|жінка| неодмінно повинна бути знатна, красива, багата. І ось|от|, боги почули його! З|із| кожним посланням напруження|розжарення,накал| його епістолярної пристрасті ставало все сильнішим і все нестерпнішим|. Йому здавалося|видавалося|, що пані Ганській властиві лише позитивні риси: не приховує, що їй 27, що вельми|дуже| багата, що старий чоловік|муж| для неї швидше|скоріше,скоріш| батько..   

ДОВГОЖДАНЕ ПОБАЧЕННЯ

Їх перша зустріч відбулася в маленькому швейцарському містечку Невшатель. Того дня в міському парку над озером було людно і строкато, але|та| лише одна

 

пані|дама| була в сукні|сукні| фіолетового кольору|цвіту| — Евеліна Ганська. Чи поклалася|гадалася| графиня на жіночу інтуїцію, або спорідненість душ була тому причиною, але|та| улюблений|любий| колір|цвіт| Бальзака був саме фіолетовий. У руках у|в,біля| чарівної незнайомки був том його творів|вигадувань|... Немає сумнівів — це його Іноземка! Таємний об'єкт епістолярного роману, що спалахнув рік тому між відомим всій Європі письменником і заміжньою пані|дамою| з|із| вищого суспільства|товариства|.

Збираючись на романтичне побачення, Оноре хвилювався не гірше за свого коханого Вотрена, героя «Шагреневої шкіри». Подумати тільки|лише|, йому 34 роки, його романами зачитуються по всій Європі, а сам письменник, немов|немовби| зацькований звір... Він весь в боргах|обов'язках|, постійно ховається від кредиторів. Одруження дало б йому передихнути|передохнути|. Але|та| де знайти дружину|жінку|? На жаль! Навколо|навкруги,довкола| тільки|лише| спідниці — жодної душі. Оноре підійшов до дзеркала в масивній позолоченій рамі і сумно зітхнув. За останній час розтовстів в своїй келії... Ось який масивний живіт випирає|випинає| над тонкими ніжками, і шкіра лисніє. Зуби від кави почорніли... Хороший|добрий| жених! «Що вона подумає про мене?» — немов|немовби| божевільний|безумний|, в жаху повторював він про себе, відправляючись|вирушаючи| в парк.

...Тим часом їх погляди зустрілися. Пані Ганська побачила перед собою товстуна невисокого зросту|зросту| з|із| довгими чорними, як смола, жорстким волоссям і вогнем в очах. Розчарування, що промайнуло на її породистому обличчі, тривало не довше секунди: варто було Бальзаку заговорити, і вона знов|знову,щойно| втратила|згубила,змарнувала,загубила| голову. Іноземка ж показалася|здалася| Бальзаку

абсолютно|цілком| в його смаку — він був уражений, наскільки реальний образ|зображення| цієї плотської|чуттєвої| квітучої молодої жінки з|із| пишними формами співпадав|збігався| з|із| тим, який він намалював в своїх мареннях. Пізніше він напише сестрі Лорі: «Я був

немов|немовби| у вогні. Їй 27, вона красива| і викликає|спричиняє| обожнювання, у|в,біля| неї найпрекрасніше|чудовіше| в світі чорне волосся, ніжна, дивовижно тонка смуглява шкіра — справжній|теперішній,даний| шедевр краси|вроди|... Я сп'янілий любов'ю|коханням|».

Погане здоров'я поважного Венцеслава Ганського дозволяло Оноре серйозно мріяти про одруження, про сімейне|родинне| щастя, про український маєток, про слуг! Але|та| поки чоловік|муж| Евеліни був живий-живісінький|,  мрії залишалися мріями.

Любов, зародившись в листах до «ангела серця», міцніла з|із| кожною зустріччю. Але|та| треба було дотримуватися пристойності. Всі побачення проходили|минали,спливали| в розмовах про літературу неодмінно у присутності чоловіка|мужа|. Удома|вдома,дома| ж Бальзак, що надихається прийдешнім|грядущим| любовним тріумфом, працював по 20 годин на добу як каторжник. І поки Париж мовчав|німотствував| в нічній тиші, Оноре писав і писав, — в якомусь гарячковому збудженні, в пориві нетерпіння, що охопило, безперервно підбадьорюючи|підстьобуючи| себе міцною|якнайміцнішій| кавою. У ці миті сотні тисяч персонажів вихором проносилися у|в,біля| нього перед очима... І Оноре, немов|немовби| невловимий дух, приймав вигляду різних людей, блукаючи в лабіринтах їх життів, грав цими людьми, як лихвар Гобсек своїми жертвами, і сам бував кожним з них — Вотреном, Луї Ламбером, Растіньяком, Євгенією|Ївгою| Гранде... Грандіозні «Сцени приватного життя», цей пекельний казан характерів|вдач|, повинні були б завершені в найближчі тижні, і тоді стане ясно: чи знайшла Франція, а з|із| нею

 

ангел його серця в центрі всесвіту|світобудови|, нового генія на ім'я Оноре де| Бальзак?

А що ж пані Ганська? Не дивлячись на|незважаючи на| палаючі в

її душі відчуття|почуття| до «коханого|обожнюваного| Лулу», пристрасть ніколи не брала гору, вона ні на хвилину не забувала про своє походження, про своє добре ім'я і про своє положення|становище| в світі. Безумовно, жіночу пихатість і цікавість Евеліни приємно тішив цей сильний і дивний аромат обожнювання, і не в приклад|зразок| іншим, графиня закривала|зачиняла| очі на «погане виховання» свого темпераментного обожнювача|залицяльника|, розуміючи, що всі ці дрібні|мілкі| гріхи — тільки|лише| зовнішня сторона. Ось|от| яке визнання|зізнання| зробила в ту пору Ганська в листі до брата: «У ньому є щось нескінченно важливіше|поважніше|, ніж хороші|добрі| або погані манери. Його геніальність електризує і піднімає|підіймає| тебе у високу область духу. Його геній примушує|заставляє| тебе піднестися|вознестися| над собою. І дякуючи йому ти починаєш|розпочинаєш,зачинаєш| розуміти і осягати|спіткати|, чого не вистачало в твоєму житті. Левова велич і благородство поєднуються|сполучаються| в ньому з|із| ласкавістю дитини|дитяти|».

Слова, слова... Серце ж француза жадало повної|цілковитої| перемоги - і розв'язка наступила|настала|. Бальзак простудився, у|в,біля| бідолахи піднялася|підійнялася| температура, і Евеліна разом з чоловіком|мужом| прийшла відвідати хворого. А наступного дня, після|потім| цього дружнього візиту, ангел, нарешті, опустився з небес і впурхнув в готель «Дель Арк»... 26 січня 1834 року стало для письменника «незабутнім днем», днем «золотих жнив».

ВТРАЧЕНІ ІЛЮЗІЇ

Відродивши свої сили, полегшивши свою душу, а головне, знайшовши нову упевненість, Бальзак люто|яро|

 

узявся за роботу. На крилах любові|кохання| летіла його невичерпна фантазія, і в цей же час Оноре, однією рукою б'ючись з|із| видавцями і кредиторами, інший — пунктуально і акуратно, кожного тижня, продовжував писати палкі|запальні| листи-звіти своїй «дорогій|любій| дружині-коханій», знову зниклій|щезлій| в просторах загадкової України.

Розлучаючись, закохані скріпляли свої відчуття|почуття| незвичайними|незвичними| змовинами|заручинами| - присягнулися|поклялися| один одному у вічній любові|коханні|, але|та|, не бажаючи|воліючи| зла доброчесній Ганській, вирішили|розв'язали| покластися на долю. Обидва думали|вважали|, що їх чекає лише коротке розставання|розлучення|, а потім — швидке і остаточне з'єднання|сполучення,сполука|. Але|та| їх зустрічі урвалися на довгі сім років. У|в,біля| кожного в цей час було своє життя: заміжня Ганська багато подорожувала|мандрувала|, Бальзак же творив в Парижі. Але|та| так само як полум'ю необхідний кисень, так само і любові|коханню| необхідні близькість і присутність коханого: відносини Бальзака і пані Ганської злегка втратили свій пристрасний|палкий| характер|вдачу|. До того ж Евеліна болісно ревнувала Бальзака (і не безпідставно!) до його паризьких захоплень, про які в деталях дізнавалася|упізнавала,взнавала,пізнавала| від кузини, графині Марії Потоцької. А Оноре, скаржачись на свою самоту|самітність,самотність|, борги|обов'язки| і турботи, нескінченно присягався|клявся| їй в любові|коханні|...

.. 5 січня 1842 року Оноре одержав від Ганської нежданий лист з|із| чорним друком|печаткою|: помер Венцеслав Ганський. Те, чого він вже стільки років не наважувався уявити, трапилося. Евеліна стала вільною! Ось|от| вона — його

 

ідеальна дружина|жінка|: аристократка, молода, розумна, велична... Вона звільнить|визволить| його від боргів|обов'язків|, дасть йому можливість|спроможність| творити, вгамує його бажання! В сум'ятті|замішанні| відчуттів|почуттів| перебувала і Ганська — тепер прекрасна|чудова| вдова і спадкоємиця Верховини повинна вирішити|розв'язати|, чи слід їй взагалі виходити заміж за геніального, але|та| легковажного і екстравагантного, загрузлого в боргах|обов'язках|, трубадура? Не дивлячись на|незважаючи на| те, що вона відмінно|чудово| бачила всі його слабкості, його бурхливий темперамент був їй до душі. Але|та| яка відповідальність бути його подругою! В ім'я їх майбутнього потрібно подолати|здолати| досить|достатньо| перешкод: одержати|отримати| дозвіл імператора Миколи I, перемогти опір родичів, що надумалися оспорювати|заперечувати| заповіт Ганської...

Так чи інакше, але|та| поки нафантазувавши собі в рожевому|трояндовому| кольорі|цвіті| майбутнє життя Бальзак в нетерпінні чекав від коханої виконання обітниці, Евеліна зволікала|барилася| і не поспішала|квапилася| з|із| остаточною відповіддю. Важко|скрутно| повірити, але|та| пройде|мине,спливе| ще сім років, поки|доки| 2 березня 1850 року вони повінчаються в костьолі|костелі| Св. Варвари в містечку Бердичеві, і таке|настільки| довго очікуване|сподіване| щастя буде божевільно|безумне| коротким - всього 5 місяців... Рівно стільки проживе Бальзак. «Мій організм більше не реагує на каву. Цілі річки|ріки| кави я влив в себе, щоб закінчити чотири томи «Людської комедії». І немов|немовби| в останньому спаласі Оноре хоче вразити мадам де| Бальзак... Перед поверненням до Парижа він педантично дає розпорядження про кожну дрібницю в новому будинку|домі,хаті| на Рю Фортюне - де повинна стояти кожна ваза, кожна жардиньерка| і як прислуга повинна зустрічати мадам Евеліну: тримаючи в руках увитий|обвитий|

 

квітами|цвітом| канделябр. Слуга Франсуа стримав слово: коли пізно вночі в кареті молодята, украй|вкінець,вкрай| знесилені довгим переїздом, нарешті|урешті|, під'їхали до будинку|дому,хати|, він сяяв|сіяв| від низу до верху. Але|та| біля під'їзду ні душі. І скільки не смикав|сіпав| Бальзак ручку дзвінка, ніхто не вийшов. Коли двері нарешті|урешті| зламали, послідувала страшна|моторошна| сцена: слугу Франсуа знайшли в одній з кімнат — він збожеволів. І посеред ночі його буйного зв'язали і відправили до божевільні. Чим не сюжет для роману...

А на ранок лікарська допомога знадобилася вже самому Бальзаку. Зібрали|повизбирували| консиліум, і вердикт лікарів|лікарів| був невблаганний: він приречений. Так до кінця збулася доля Бальзака: сподівання свої він завжди втілював | тільки|лише| в книгах - і ніколи у власному житті.

 

Комедіант Його

Високості

(Жан-Батист де Мольєр)

За спинами Сен-Жермен-де-ЛОксерруа пари, що вінчається в церкві, розташувалася різномастна|різномаста| група людей, що складається з акторів театру Пале-рояль — сьогодні одружується|шлюбом| їхній директор — метр Жан-Батист де| Мольєр і бере за дружину юну Арманду Бежар, яку багато хто з|із| них знає ось|от| вже 10 років. Серед

 

гостей присутній ставний|осанистий| старий|старик| в дорогій|любому| перуці і святковому камзолі. Це Жан-Батист Поклен, придворний шпалерник|оббивальник| і камердинер, батько Мольєра. На схилі віку він змирився з|із| життєвим вибором свого старшого сина, але|та| так і не зумів пробачити|вибачити| йому те, що 20 років тому норовистий|норовливий| хлопчисько категорично відмовився вступити в благородний цех шпалерників|оббивальників|, а вибрав для себе ганебну|мерзенну| роль|долю| комедіанта. Старий|старик| Поклен здогадується, що рудоволоса, правда вже з|із| проблиском сивини, красива жінка, яка стоїть в церкві зовсім поряд з|із| ним і немов|немовби| пропалює поглядом спини тих, що вінчаються, — та, до кого пішов його безрозсудний син, переступивши поріг дому|вдома,дома|.

МАДЛЕНА| БЕЖАР|

О! Які суперечливі|суперечні| відчуття|почуття| роздирають бідне серце Мадлени. Як міг він, невдячний, викреслити 20 років їхнього життя! Відкинути все, що пережили вони разом, негоди, розчарування і, нарешті|урешті|, визнання|зізнання| і успіх. В той же час вона хоче всією душею, щоб ці двоє, такі|настільки| близькі їй істоти, були щасливі... Якщо подібне можливо...

Браво! Бравіссімо, мадемуазель Бежар! — біснувалася публіка. На сцену летіли букети. Рудоволоса актриса користувалася величезним

успіхом у|в,біля| глядачів, і жодна вистава|вистава,подання,представлення| в театрі «Марі» не обходилося без її участі.

Поклонившись|вклонившись| востаннє і підібравши|добравши| декілька букетів, Мадлена пішла за куліси.

- Мадемуазель! Прошу|прохаю| пробачити|вибачити| мені мою зухвалість! Але|та| я помру|вмру|, якщо цієї ж миті не поговорю з|із| вами!

Актриса здригнулася від несподіванки — так|настільки| раптово виник перед нею хлопець|юнак| з|із| величезним букетом троянд. Він був середнього зросту|зросту|, стрункий, над повними|цілковитими| губами пробивалися невеликі вусики. Пишне каштанове волосся, не зіпсоване перуками, розсипалося по плечах. Хлопець|юнак| злегка заїкався, виголошуючи свою полум'яну промову.

— Я приходжу на кожну виставу вашого театру|. Ви божественні… І ще багато подібних слів було вимовлено|виголошено| 20-річним студентом паризької Клермонської колегії, сином придворного шпалерника|оббивальника| Жаном-Батистом Покленом-молодшим. Мадлена Бежар, красива, молода жінка, була мила в спілкуванні, розумна, обожнювала п'єси Корнеля і Ротру і, звичайно, мала багато прихильників|прихильниках,залицяльниках|. У період, коли відбулася ця зустріч, у|в,біля| актриси у розпалі був роман з|із| блискучим кавалером Еспрі| Реймоном де| Мормуароном, графом де| Моден, камергером принца Гастона. І не дивлячись на те, що де| Моден був одружений, вони обидва і не приховували свої відносини. Більш того|більше того|, в 20-річному віці актриса народила від графа дівчинку|дівчатка|.

— Ви милий хлопець|юнак|, — вимовила|виголосила| Мадлена. — І квіти ваші прекрасні|чудові|, як і слова, які ви вимовляєте|виголошуєте|. Сьогодні я зайнята|позичена,посісти| і не зможу прийняти вас, а завтра чекайте мене....

Золотоволоса актриса відповіла взаємністю на почуття|почуття| юного Жана-Батиста, який був на чотири| роки молодший від неї. Відносини Мадлени з|із| графом де|

 

Моденом плавно і майже безболісно для обох з|із| любовних перейшли в дружні. Романтичні побачення Мадлени і Жана-Батиста тривали до січня наступного|слідуючого|, 1643 року, коли випускник Клермона заявив своєму батькові, що він не може і не бажає|воліє| бути шпалерником|оббивальником|, що його вабить світ|світ| сцени. Вислухавши всі докори, якими обсипав невдячного первістка Жан-Батист Поклен - старший, хлопець|юнак| назавжди покинув рідний будинок|дім,хату|. Його шлях|колія,дорога| лежав на Королівську площу|майдан|, де проживала сім'я, що стала для нього майже рідною, — Бежар.

НА  ШЛЯХУ|колії,дорозі| ДО СЛАВИ

30 червня 1643 року в будинку|домі,хаті| вдови Марії Ерве-Бежар|, матері чотирьох дітей: Жозефа, Мадлени, Женевьеви і Луї, був урочисто підписаний акт про створення|створіння| нового театру, названого|накликати| «Блискучий Театр». У складі трупи числилися десять|десятеро| чоловік, і серед них якась|деяка| молода людина на ім’я Жан-Батист Мольєр. З цієї миті перестав існувати Жан-Батист Поклен-молодший, а замість нього з'явився світу комедіант Жан-Батист де| Мольєр.

За час роботи в театрі «Марі» Мадлена зуміла зібрати|повизбирувати| пристойну суму грошей і всі їх вклала в нове підприємство. Вона була розумна, і її не раз відвідували сумніви в успіху, але|та| молодий коханий був такий палкий|запальний|, так мріяв про театр, що жінка не коливаючись|вагаючись| розлучилася з|із| грошима і пішла з|із| непогано годуючого її театру «Марі», прикрасивши своїм талантом трупу «Блискучого Театру». Сумніви Мадлени були не марними — незважаючи| на свою гучну назву, всі заощадження|зберігання| і талант актриси Бежар, «Блискучий Театр» не зміг пробити дорогу до сердець простих глядачів, рівно як і високопоставлених персон. Замість очікуваних|сподіваних| Мольєром доходів примножилися|множилися| лише борги|обов'язки| театру, трагедії великих драматургів у виконанні «дітей сім'ї», як називали себе члени молодої трупи, не користувалися успіхом у|в,біля| парижан. За три роки напруженої роботи артистів виріс величезний хвіст боргів|обов'язків|, які невідомо чим було покривати...

—Вони просто віслюки і тупиці! — біснувався Жан-Батист, міряючи кроками кімнату.

Я ще можу зрозуміти простолюдинів, але|та| знатні, освічені люди! І вони не можуть зрозуміти нашого мистецтва!

Директор театру заїкався сильніше від надміру почуттів. Мова|промова| його все частіше переривалася кашлем — легені Мольєра вже тоді були не зовсім здорові. Мадлена сиділа в кріслі біля|в,біля| каміну і повертала голову услід за тим, що кидався в гніві. На колінах актриси мирно спала кішка, якій абсолютно|цілком| не заважали|мішали| гучні вигуки директора.

Тихіше, тихіше... — заспокоювала  вона Жана-Батиста. — Сядь, заспокойся, давай подумаємо, як нам бути далі...

«Блискучий Театр» закрив|зачинив| свої двері для невдячної публіки. «Діти сім'ї», на чолі з своїм директором, склали|навантажили| мізерні|убогі| пожитки у вози і відправилися з|із| Парижу, що не визнав їх, на південь Франції — вони стали мандрівними комедіантами. Вірна Мадлена не покинула свого коханого, що програв, і, упевнено відмовившись від пропозицій|речень| театру «Марі» і Бургонського Готелю, які

 

обіцяли їй безбідне існування і глядацькі овації, тряслася разом із залишками трупи Мольєра по нерівних дорогах Франції...

НОВІ ОСОБИ|обличчя,лиця|

У період поневірянь по Франції Мольєр відмітив|помітив| дивовижну|дивну| для нього закономірність —великі трагедії в постановці його трупи викликали|спричиняли| у|в,біля| публіки в кращому разі|щонайбільше,у кращому разі| нудьгу, а в гіршому — в акторів летіли гнилі яблука і помідори. Але|та| варто було зіграти фарс, нехай навіть його власного твору|вигадування|, як збори починали|розпочинали,зачинали| зростати, чутні були аплодисменти. Мадлена розуміла, що її коханий в ролі трагічного героя з|із| його небагатими зовнішніми даними і заїканням виглядає не дуже|занадто| переконливо, але|та| сказати йому прямо про це вона не могла... За декілька років виступів|вирушань| Мольєр почав|розпочав,зачав| і сам дещо розуміти, він все більше писав і ставив комедійні п'єси, дуже схожі на такі|настільки| популярні у той час італійські комедії, І в ролях обдурених чоловіків|мужа| і обдурених коханців директор шалено подобався публіці. Поповзли чутки, що появився молодий комедіант, який з|із| своєю трупою прекрасно виконує комедійні п'єси. До цього часу «молодий комедіант» наближався до свого 30-річчя...

— А зараз, вельмишановна публіка, дозвольте представити|уявити| вам нову п'єсу твору|вигадування| пана де| Мольєра під назвою «Очманілий, або Все не вчасно»! — так була оголошена нова комедія на одній із сцен

 

міста Ліона. З величезним інтересом заінтриговані жителі|мешканці| Ліона вдивлялися в комедіантів, що лицедіють, серед яких особливо виділялася рудоволоса статна|ставна| красуня і актор, що злегка заїкається, в смішному парику. А в одному з возів бродячої трупи, напружено вдивляючись в акторів, знаходився|перебував| ще один маленький глядач...

Ця була 10-річна дівчинка|дівчатко|, яка з'явилася|появилася| в трупі зовсім недавно|нещодавно|, коли караван здійснював|скоював,чинив| свій черговий переїзд. Привела її Мадлена і представила|уявила| друзям як свою маленьку сестру, яка була на вихованні у|в,біля| родички і жила в маєтку поблизу|неподалік,біля| Німа, а зараз Мадлена вирішила|розв'язала| узяти її до себе. Актори злегка здивувалися такій|настільки| раптовій появі у|в,біля| їх колеги сестри, про яку ніхто раніше не знав, але|та| прийняли дівчинку|дівчатка| і дуже скоро|швидко| полюбили її. Прив'язався до життєрадісного і тямущого малятка і Жан-Батист. Він довго|подовгу| возився з|із| нею, навчав|виучував| літературі і акторському мистецтву. І незабаром на афішах театру Мольєра з'явилося|появилося| нове ім'я — мадемуазель Міну.

Тим часом комедія пана де| Мольєра ставала все більше популярної. У ліонському залі для гри в гольф, де актори показували «Очманілого», ледве вистачало місця, щоб розмістити всіх охочих подивитися|поглянути,глянути| п'єсу Мольєра. Збори театру росли|зростали|, перевищуючи всі очікування|чекання|, а інші бродячі трупи, які виступали|вирушали| в цей час в місті, прогорали одна за одною... Якийсь|ніхто| пан Металу навіть вимушений|змушений| був розпустити свою трупу, і його актори подалися до «дітей сім'ї» в надії одержати|отримати| роботу. Так трупа пана де| Мольєра поповнилася|доповнилася|

чудовими акторами, серед яких виділялися відома

своєю неповторною грою Катерина Нетрі, разом з якою

 

довелося|припало| прийняти і її чоловіка, актора середньої руки, і прекрасна юна Тереза-Маркіза де| Горла.

Важким|тяжким| випробуванням для вірної Мадлени стали ці зміни|перерви,переміни| у складі трупи. Раніше у|в,біля| неї не було конкуренток на сцені, а зараз з'явилися|появилися| відразу дві, причому обидві талановиті і молодше за неї. Відтепер|віднині| на ролі коханок призначалася Катерина Нетрі, а в трагедіях всі головні жіночі ролі одержала|отримала| Тереза-Маркіза. Мадлені ж довелося|припало| змінити|позмінювати| амплуа і перейти на ролі субреток.

 

ТРУПА ЙОГО ВИСОКОСТІ

Для мандрівних комедіантів з|із| трупи Мольєра настали благодатні часи. Чутки про таких|настільки| чудових артистів і неповторні п'єси дійшли до принца Конті. Він запросив театр в свій родовий замок. «Очманілий» настільки сподобався принцу, що трупа була узята на службу з|із| постійним пансіоном.

Життя налагоджувалося, з'явився|появився| постійний дохід|доход|, але|та| для вірної подруги Жана-Батисту наставали похмурі часи. Крім того, що вона втратила всі головні ролі з|із| приходом|прибутком| двох молодих комедіанток, її невгомонний коханий обернув|звернув| свій пильний погляд на юну Терезу-Маркізу. Мадам де| Горла була дивно|напрочуд| красива|добра| — чудовий виконавець трагічних ролей, вона, до того ж, була прекрасною|чудовою| танцівницею і володіла виключно|винятково| веселою і життєрадісною вдачею. Жоден чоловік не міг встояти|устояти|, коли Тереза-Маркіза згинала в такт музиці свій гнучкий стан, її руки літали, немов|немовби| крила, а стрункі ноги ледве стосувалися землі|грунту|.

 

  •      Невдячний!     кричала розпатлана Мадлена, захлинаючись в риданнях. Адже я люблю|кохаю| тебе, а це дівча... Не смій кидати мене! Ти чуєш, Мольєр?!
  •      Мадлена, припини. Ми з|із| тобою завжди будемо друзями, — намагався|пробував| захищатися метр. — Я хочу бути з|із| нею. Я люблю|кохаю| її.
  •      Ні! Ти любиш|кохаєш| мене! — стогнала бідна жінка, відчуваючи наближення неминучого. — Вона не принесе тобі щастя!

Всі спроби утримати коханого опинилися даремні|некорисні|. Але|та| Тереза-Маркіза не прийняла залицянь свого директора. Здивувавши всіх, вона погодилася стати дружиною|жінкою| коміка з|із| трупи Мольєра доброго товстуна Дюпарка. Не дивлячись на|незважаючи на| невдачу, Жан-Батист більше не повернувся до Мадлени. З цих пір вони були лише партнерами.Носити гучний титул «Трупа принца» акторам довелося недовго. Конті, колишній учасник і керівник|ватажок| Фронди, палкий|запальний| любитель театру, раптово різко охолов до Мольєра і взагалі до всіх комедіантів.

— О! Які непостійні сильні світу цього! Як сумно|прикро|, що ми приречені залежати від них. Потрібно уміти користуватися моментом, поки|доки| їх погляди звернені до тебе.», — філо|софствував| Мольєр, знов|знову,щойно|, як 12 років тому, міряючи кроками кімнату. Мадлена, якій на той час йшов вже сороковий рік, спостерігала за рухами директора.

 - Сядь, — вимовила|виголосила| вона нарешті|урешті|, — давай подумаємо, як нам бути далі...

Після|потім| цієї розмови Жан-Батист відправився до Парижа, а Мадлена зустрілася з|із| декількома високопоставленими персонами, що знаходяться|перебувають| в

 

Лангедоці. І знов|знову,щойно| бродячим комедіантам посміхнувся успіх — трупа була запрошена виступити|вирушити| перед юним королем Франції Людовиком XIV. Вози прибули до Парижа, і 24 жовтня в одному із залів Лувру трупа дала виставу|виставу,подання,представлення| перед малолітнім| королем Людовиком XIV і його єдиним братом Філіпом|Філіпом|, Герцогом Орлеанським. «Закоханий лікар|лікар|» — одноактний фарс, складений|вигаданий| Мольєром, настільки сподобався обом представникам королівської сім'ї, що в той же вечір був виданий указ — іменувати відтепер|віднині| трупу пана де| Мольєра Трупою Його Вищості Герцога Орлеанського, надати їм сцену для гри|вистав,подань,представлень| у Пті-Бурбоні і призначити постійну пенсію в 1500 ліврів щорічно|щорік|.             

Подорож продовжується…

(Жуль Верн)

Ще за життя ім’я|особистість| Жуля Верна обросло безліччю легенд. І хоча він зовсім не оточував себе ореолом таємничості, охоче зустрічався з|із| читачами, вів багаторічне|багатолітнє| листування з|із| численними|багаточисельними| знайомими, а іноді|інколи| навіть фотографувався і давав інтерв'ю, але|та| ласі до сенсацій журналісти навперебій проголошували його «найзнаменитішою і загадковішою людиною сучасності|сьогоденності|».

ЛЮДИНА-ЗАГАДКА

Ще б! Адже у той час в моді була, наприклад, газетна версія про те, що під псевдонімом «Жуль Верн» ховається|переховується| ціла армія літераторів, географів і мандрівників. Адже не може ж, насправді|дійсно|, один-єдиний чоловік стільки знати і вигадати таку безліч дивовижних|дивних| сюжетів! Інші «знавці» говорили про нього як про ученого-затворника|самітника|, «кабінетного черв'яка», який всю інформацію брав з|із| чужих робіт, а сам так ніколи і не покидав рідного дому|притулку|. Нарешті|урешті|, треті, навпаки — авторитетно стверджували, що це убілений сивиною «морський вовк», колишній капітан дальнього|далекого| плавання, який описує власні захоплюючі  мандри|мандрівки|.

Насправді, помилялися і перші, і другі, і треті. І, одночасно, частка|доля| істини все ж таки|все же| є у всіх цих чутках. Своєрідними «неживими помічниками» письменнику служили величезна картотека з|із| виписками з|із| газет і журналів|часописів| по всіх галузях знань, яку він вів багато років, а також величезна|велетенська| бібліотека з|із| працями по географії, геології, астрономії, фізиці, з|із| мемуарами дослідників, атласами, довідниками і художніми творами|добутками|. Всіма цими матеріалами, що постійно поповнюються|доповнюються|, автор користувався при написанні своїх романів.

Частково Жуля Вірна можна назвати|накликати| і «кабінетним трудівником». Мова|промова| тут, перш за все|передусім|, про кабінет в круглій кам'яній башті|вежі| удома|вдома,дома| в Амьєні, куди він переїхав з|із| Парижа в зеніті слави і де прожив до кінця своїх днів. Робоча обстановка була більш ніж скромною: грубий письмовий стіл, крісло, вузьке залізне ліжко. Саме тут письменник створив велику частину|частку| своїх творів|добутків|. У «Дітях капітана Гранта» є такий епізод. «Хіба|то хіба| ви вже бували тут?» — цікавиться у|в,біля| всезнайка Жака Паганеля здивований провідник. «Звичайно, і не раз!» — не змигнувши оком, відповідає географ. «Напевно, на мулі?» — «Немає, в кріслі». Те ж саме можна сказати і про самого Жуля Верна.

Що ж до останньої легенди, мабуть,

 

найпоширенішої і найстійкішої, то тут слід пригадати слова самого письменника: «Море — моя стихія».

КОРАЛИ|“, КАРОЛІНА, КОРАЛИ

Жюль Габріель Верн народився 8 лютого 1828 року в портовому місті Нант на півострові Бретань. Жителі|мешканці| цієї місцевості відвіку|здавна| славилися завзятістю, норовливістю, сміливістю і були майстерними мореплавцями. За вдачею і по зовнішності коренастий блакитноокий Жюль був істинним бретонцем. Хлопчик з дитинства марив|маячив| морем і разом з своїм молодшим братиком Полем часто пропадав в гавані, захоплено спостерігаючи за швартовкою і маневрами кораблів. Шибеники змалку чудово розбиралися в типах судів і товарах, що привозяться в місто, по одягу і кольору|цвіту| шкіри безпомилково розрізняли національність будь-якого стрічного моряка. Саме тут, в Нантському порту, зароджувалося коріння всепоглинаючого інтересу майбутнього письменника до географії і морехідної|мореплавної| справи|речі|.

Разом з тим|в той же час|, в шкільних заняттях Жюль, на відміну від брата, старанністю не відрізнявся, хоча його завжди виручали прекрасна|чудова| пам'ять і жвава уява. Із-за жвавості характеру|вдачі| він заслужив прізвисько «король змін|перерв,перемін|», захоплюючи однолітків умінням ходити на ходулях, а ще — малюнками з|із| сценами морських баталій, зображеними|змальованими| переважно на підручниках|посібниках| або в зошитах.

Первістку Жулю призначалося стать помічником, а з часом|згодом| і керівником|спадкоємцем| юридичної контори батька|родового,спадкового| адвоката П’єра Вірна. А ось|от| щасливцю Полю була

 

уготована морська кар'єра. Жюль охоче помінявся б з|із| братом, якому, через практичний склад  розуму|глузду| і врівноваженості|урівноваженості|, адвокатура підійшла б значно більше. Але|та| виховані в строгому|суворому| католицизмі хлопчики твердо пам'ятали: воля батька священна, після|потім|  Господа Бога єдиний володар — він.

Та все ж одного разу|одного дня| тяга до мандрів|мандрівок| перемогла! Одного прекрасного дня 11-річний Жюль втік... до Індії. Помінявшись одягом з|із| юнгою із слідуючої|прямуючої| до Калькутти шхуни «Корали», якого він додатково спокусив|звабив| невеликою сумою грошей із|із| загальної|спільної| з|із| братом скарбнички, юний шукач              пригод пробрався на борт корабля.

Коли утікача спохопилися, судно вже віддало швартові і вийшло у відкрите|відчинене| море. Але|та| в критичних ситуаціях холоднокровний мосьє Верн умів діяти швидко. Він вмить сів на піроскаф| (одна з перших конструкцій пароплава) і наздогнав «Корали» в сусідньому порту. Піднявшись|підійнявшись| на палубу, він застав рожевощокого нащадка в прекрасному|чудовому| настрої — оточений регочучими матросами, той сміховинно зображав|змальовував| суперечку двох бретонських селянок. Тут і завершилася перша подорож|мандрівка| майбутнього письменника.

Про понесене Жулем покарання|наказання| хроніка сім'ї Верн скромно мовчить, зате збереглася інша сімейна легенда, «названа» словами, що зачаровують: «Корали», Кароліна, корали. Кароліною звали|кликали| кузину Жуля, її сім’я проживала по сусідству. У дитинстві вони були майже нерозлучні, а в отроцтві|хлоп'яцтві| він почав|розпочав,зачав| надавати|робити,виявляти,чинити| їй явні знаки уваги. Одного разу|одного дня| він галантно відмітив|помітив|, що,

 

напевно|обов'язково|, шхуна була названа|накликати| «Корали» в її честь і що він пустився б на край світу, лише б привезти Кароліні корали. Втім, роман, що намічався, був приречений на невдачу: дівчина, яка була старша за кузена на цілий рік, подорослішавши, почала|розпочала,зачала| відноситися до нього підкреслено поблажливо, як до малої дитини|дитяти|.             

ВЕГЕТАРІАНЕЦЬ МИМОВОЛІ

Весною 1847 роки старший син, слухняний непохитній волі батька, відправився до Парижа, щоб одержати|отримати| диплом ліценціата прав. А в цей же час везунчик Поль відбув в свою першу навігацію до Антильських островів... По власному виразу|вираженню| Жуля Верна, Париж — «це місто-світоч, яке притягає|притягує|, засліплює, обпалює стільки провінційних|провінціальних| метеликів». Тут хлопець|юнак| швидко занурився в життя місцевої богеми. Тулячись разом з товаришем в крихітній сту|дентській| кімнаті, педантично|пунктуально| відвідуючи лекції, старанно вивчаючи право, він одночасно ухитрявся відвідувати театри, студентські кабачки|шинки| і навіть світські салони. Подібно до багатьох однолітків він почав|розпочав,зачав| писати вірші і легкі п'єски.

Обертаючись в літературних колах|колах|, Жюль знайшов свій перший успіх — познайомився і придбав|набув| покровителя|заступника| в особі самого Олександра Дюма-батька, чия слава якраз гриміла по всій Франції. Синьоокий білявий бретонець   припав метру до душі завдяки начитаності і жвавості розуму|глузду|. І ось|от| — о радість!—| «Олександр Великий» поставив одну з п'єс юного підопічного в своєму «Історичному театрі». Спектакль витримав 12 постановок|вистави,подання,представлення| і приніс автору... 15 франків.

 

Та все ж для вигадника, що починає|розпочинає,зачинає|, це був успіх, і тому він наполегливо продовжував творити в наймоднішому у той час жанрі, жваво випускаючи з-під пера водевілі, легкі комедії, лібрето комічних опер. Всі ці творіння ніяк не могли змагатися з|із| творами|добутками| тодішніх корифеїв сцени. Необхідно було шукати щось абсолютно|цілком| нове.

Оскільки творчість не приносила хлопцеві|юнаку| ані найменших доходів, він вимушений|змушений| був поступити|вчинити| на посаду понадштатного писаря — адже писати можна і ночами. Пробував|випробовував| він і інші шляхи|колії,дороги| добування хліба насущного. Педантичний|пунктуальний| же П’єр Верн постійно урізував|урізав| сину грошовий зміст|вміст,утримання|, сподіваючись|надіючись| таким чином скоріше привернути|привабити,залучити,притягати| його в Нант — в лоно власної адвокатської контори. Але|та| повернути Жуля було вже неможливо, адже він твердо вірив і у власний літературний талант, і в свій успіх саме на цьому шляху.

За декілька місяців виснажливої денної праці і нічних пильнувань молода людина нажила собі невиліковний гастрит, із-за якого все життя|усе життя| буде вимушений|змушений| обмежувати себе в їжі|їді|. Вегетаріанцем він став мимоволі! Проте|однак| уява з лишком замінювала йому дійсність, а тому його прийдешні|грядущі| персонажі насолоджуватимуться блюдами самих екзотичних кухонь миру|світу| і вести компетентні суперечки|спори| про тонкість кулінарного мистецтва.

Одного разу|одного дня| батькові все ж таки|все же| вдалося виманити його на пару днів в «рідні пенати» — спокусивши|звабивши| зустріччю з|із| братом, який якраз повернувся з|із| чергового плавання. І тут хитромудрий старий юрист зробив ще одну спробу повернути блудного сина. Він як би випадково познайомив його з|із| красунею Лоренс  Жанмар, дівчиною|дівицею|

 

з|із| вельми|дуже| поважної сім'ї. Здавалося|видавалося|, молоді люди і насправді сподобалися один одному, адже по дорозі на костюмований бал в мерії Жюль зізнався матері, що втомився від особистої|особової| невлаштованості|невпорядкованості| і не проти «прибитися до гавані». Проте|однак| на балу трапився непередбачений казус. Почувши, як затягнута в корсет Лоренс скаржиться подрузі на китовий вус, що встромився|устромлявся| їй в бік, її новий «столичний кавалер» палко вигукнув: «Я б пополював на китів в цих широтах, мадемуазель, лише б позбавити вас від страждань!» Матуся Жанмар тут же відвела свою дочку — паризька дотепність ніяк не в'язалася з|із| пуританськими вдачами провінції.

Прощаючись з|із| батьком, Жюль абсолютно переконано вимовив|виголосив|: «Я не сумніваюся в своєму майбутньому. До тридцяти п'яти років я займу|позичу,посяду| в літературі міцне місце». На той момент йому було 25. Вражаюче|дивовижно|, але|та| факт: з|із| безлічі дивовижних|дивних| прогнозів|передбачень| Жуля Верна це й, мабуть, був найточнішим.

Одного разу Жюль відправився в містечко Амьєн — що поблизу Парижу — на весілля одного приятеля. Саме тут він закохався в 26-річну Оноріну Морелю і після|потім| двотижневого знайомства... запропонував їй руку і серце. Для молодої вдови, що мала двох дочок від покійного|спокійного| чоловіка|мужа|, зважитися на брак|шлюб| з|із| Жулем було зовсім не просто. З одного боку — він був літератором, що починає|розпочинає,зачинає|, з|із| вельми|дуже| невизначеним|неозначеним| майбутнім. Зате з|із| іншою — її так вабило столичне життя, світське суспільство|товариство|, ресторани, театри, модні магазини. І Оноріна зважилася|вирішилася|.

Отже, здавалося|видавалося|, майбутнє визначилося — за посередництва шуряка|шурина| Жюль повинен стати біржовим

 

маклером. Згнітивши серце, П’єр Берн виділив йому (під відсотки|проценти|) потрібну для початку комерційної діяльності суму в 50 000 франків. «Вважай|лічи|, тато|папа|, що я вже одержав|отримав| від тебе свою частку|долю| спадку|спадщини|», — не без властивого йому гумору прокоментував цей вчинок Верн-молодший.

Як виявилось, одруження стало для Верна перешкодою на шляху до писання. Тепер йому слід було утримувати сім'ю — Оноріну і її дочок Валентину і Сюзану. Дружина літературну творчість вважала|лічила| дивацтвом і лише з часом|згодом|, коли воно стало приносити чималий|неабиякий| прибуток, оцінювала його виключно|винятково| по доходах чоловіка|мужа|, навіжено марнотратячи їх на свої жіночі примхи. Ще важче|скрутніше| вдавалося порозумітися з|із| падчерками, що незлюбили вітчима з першого погляду і, разом з матір'ю прагнули перетворити життя на суцільну розвагу. Так|та|, дуже і дуже скоро|швидко| Жюль зрозумів, що його поспішне одруження було помилкою.|

ВІДЛУННЯ ЧАСУ

Знайти свою тему в творчості письменнику допомогло саме життя. Друга половина XIX століття|віку| була епохою географічних відкриттів|відчинень|, часом зникнення з світової карти останніх «білих плям», часом зухвалих експедицій в найвіддаленіші куточки|роги,кутки| земної кулі. Громадськість із|із| захопленням стежила за захоплюючими звітами мандрівників, завойовників Арктики, Антарктики, що з'являлися|появлялися| в пресі, досі незвіданих|незнаних| внутрішніх областей Африканського континенту.

Іноді|інколи| дійсність випереджала найсміливіші очікування|чекання|.

І Жюль Берн з|із| його обширними|величезними| географічними знаннями, нестримним польотом фантазії, яка при цьому відштовхувалася від строго|суворо| науково обґрунтованих фактів, довівся|припав,прийшовся| як не можна краще до часу і «до двору». Свій перший «роман, що нарешті «народився», про науку» «П'ять тижнів на повітряній кулі» він, за порадою редактора популярного журналу|часопису| «Ревю де| Монд» (який погоджувався опублікувати твір|добуток| нікому не відомого автора без гонорару), відніс видавцю П’єру Жулю Етцелю|. І ця зустріч стала справді|воістину| щасливою. Етцель| якраз підшукував співробітників для свого нового ілюстрованого «Журналу|часопису| виховання і розваги», що призначалася для юнацтва. З першого ж погляду досвідчений|дослідний| видавець розгледів в тезці «свого» автора. Коли перший роман Жуля Верна вийшов з друку|печатки|, на його обкладинці стояла дата: 1863. Автору було 35!

Успіх книги перевершив всі очікування|чекання|. Етцель| тут же уклав з|із| письменником взаємовигідну угоду. Жюль винен був надавати видавцю по дві книги в рік, з|із| обов'язковою попередньою публікацією в «Журналі|часописі| виховання і розваги». Оплата — 1925 франків за том (приблизно стільки ж одержували|отримували| провідні французькі письменники). Цей договір дав Верну можливість|спроможність| до кінця своїх днів займатися улюбленою| справою|річчю|. Після|потім| недовгих роздумів була знайдена назва для серії: «Незвичайні подорожі|мандрівки|».

У перші роки окрилений прозаїк працював незвичайно якісно і плідно, видаючи «на гора» виключно|винятково| романи, що увійшли до золотого фонду|фундації| світової літератури. Фантазія письменника не відала меж|кордонів|. Услід за жаркою Африкою в першому творі|добутку| — експедиція до Північного полюса («Подорожі|мандрівки| і пригоди капітана Гаттераса»). Після|потім| арктичних снігів — «Подорож|мандрівка| до центру Землі|грунту|». Потім — різкий поворот — вихід в космічний простір («Із Землі|грунту| на Місяць», «Навколо|навкруг,довкола| Місяця»). Захоплюючі мандри|мандрівки| по морях і багатьох екзотичних країнах («Діти капітана Гранта»), Нарешті|урешті|, спуск в океанські глибини з|із| романтичним капітаном Немо        («20 000 льє під водою»). Після|потім| виходу у світ цих першокласних|першорядних| романів, і з|із| їх подальшим|наступним| перекладом|переведенням,переказом| на багато мов|язики|, слава Жуля Вірна зробилася|чинилася| воістину|справді| всесвітньою|.

У СВОЇЙ СТИХІЇ

Ставши   маститим   письменником   і   досягнувши,   нарешті|урешті|,   фінансової   стабільності,   Жюль   Берн виконав свою давню мрію — придбав|набув| в 1865 році переобладнаний|переобладнуваний| в   яхту  рибальський   баркас, названий|накликати| ім'ям французького покровителя|заступника| матросів «Сен-Мішель». З|із| екіпажем з|із| двох  відставних  моряків він вздовж і впоперек поборознив береги рідної Франції. Спеціально обладнана каюта дозволяла йому довго|подовгу| знаходитися|перебувати| і працювати на борту улюбленого|любого| судна. У цьому «плавучому кабінеті», оснащеному всім необхідним (аж до спеціально укріпленої|зміцненої| чорнильниці|), вигадник працював абсолютно|цілком| так само, як і удома|вдома,дома|, з п'яти до полудню. Саме на борту «Сен-Мішеля» були створені багато сторінок про захоплюючі морські пригоди героїв Жуля Верна. Перебуваючи у відкритому морі не менше шести місяців в рік, він провів на водній поверхні в цілому близько десяти|десятеро| років життя!

 

Потрібно відзначити, що «морехідні|мореплавні| апетити» невгамовного Жуля прогресували паралельно з|із| розвитком кораблебудування. У 1876 році по його замовленню був побудований|споруджений| парусник «Сен-Мішель II», який дуже скоро|швидко| змінила|позмінювала| парова яхта «Сен-Мішель III». Сполучаючи|поєднуючи,з'єднуючи| в собі переваги парусного і парового суден, цей двощогловий корабель нарешті дав письменнику можливість|спроможність| здійснювати|скоювати,чинити| жадані круїзи по всьому Середземномор'ю, навідуватися до берегів Великобританії, борознити хвилі Балтійського і Північного морів. Подорожі|мандрівки| в компанії родичів і друзів довго радували «морську душу» Жуля — аж до того моменту, коли яхту довелося|припало| терміново|негайно| продати. Адже необхідно було рятувати рідного сина Мішеля.

У одному з нечисленних інтерв'ю письменник на питання, що в своєму житті він вважає|лічить| найприкметнішим, відповів: «Книги. Кожна з них — нова віха на моєму життєвому шляху|колії,дорозі|». Коли ж його запитали|спитали| про щастя, то він сказав так: «Праця для мене — джерело єдиного справжнього щастя».

А що ж сімейне|родинне| життя? Доводиться з жалем визнати, що щасливий в роботі, Жюль Верн був нещасливий у власному будинку|домі,хаті|. Його і Оноріну розділяла глибока прірва|провалля,безодня|, вони існували в абсолютно|цілком| різних світах. Вона була нездатна піднятися|підійнятися| над рівнем побуту, він же не опускався до побутових дрібниць. Її «незвичайними подорожами|мандрівками|» були походи по магазинах, останнім словом науки вона визнавала лише новітні|найновіші| фасони одягу|вбрань|. І хоча Оноріна по-своєму любила|кохала| чоловіка|мужа| і по-своєму про нього піклувалася, не було людини, більш чужої йому духовно.

 

Прагнучи будь-яким способом захистити|обгородити| дружину|жінку| від паризьких спокус, він був вимушений|змушений| відвезти сімейство в її рідний Амьєн, де придбав|набув| будинок|дім,хату| із|із| знаменитою кам'яною башточкою|вежею|. А син Мішель, що народився в 1861 році, успадкував упертість|впертість| батька і легковажність матері, замість того щоб радувати батьків, поступово перетворювався на сімейного|родинного| деспота. Вже підлітком він постійно влаштовував|владнував,улаштовував| дикі істерики і скандали, причому лікарі|лікарки| знаходили|находили| у|в,біля| нього психічні відхилення і навіть радили помістити в клініку.

 Втім, існувала в житті Жуля і якась|деяка| «пані|дама| з|із| Аньєра» (Аньєр — одне з паризьких передмість), як він іменував її в сімейному|родинному| листуванні. Пані Дюшень, розумна, начитана і вельми|дуже| освічена персона, стала приятелькою письменника, яку він відвідував при кожному приїзді до Парижа. У її будинку|домі,хаті| збиралися театральні і літературні діячі, музиканти. Це був абсолютно інший круг|коло| спілкування, світ однодумців, що в корені відрізнявся від манірного провінційного|провінціального| амьєнського| оточення.

Чи була Дюшень для Жуля Вірна чимось більшим, ніж просто близький друг, напевно невідомо. Можна лише констатувати, що незабаром після|потім| її кончини в 1886 році він написав свій єдиний роман про любов|кохання| «Замок в Карпатах», в якому винахідник Орфаник відтворює для невтішного після смерті італійської співачки графа «живі|жваві| картинки» і голос коханої. Таким чином, загальновизнаний|загальнопризнаний| провидець Верн передбачив|пророчив| появу ще одного вельми|дуже| близького винаходу - кінематографа.

 

ПРИТУЛОК В КАМ'ЯНІЙ БАШТІ|вежі|

Тим часом Мішель ріс|зростав|, і батькові все важче|скрутніше| було находити на нього управу. Нарешті|урешті|, оскаженілий нескінченними|безконечними| неподобствами і загулами, він вирішив|розв'язав| застосувати до 17-річного нащадка своєрідну працетерапію. Пам'ятаючи про власну спробу втечі на «Корали» і сподіваючись|надіючись| на те, що в сині є хоч мала краплинка його генів, Жюль Верн визначив його в учні штурмана на судно, яке також відпливало до Калькутти. Незадовго до розставання|розлучення| він зробив Мішелю своєрідний

 

«літературний подарунок|дарунок|» — образ|зображення| 15-річного капітана Діка Сенда з|із| однойменного твору|добутку| (коли Жюль починав|розпочинав,зачинав| писати роман, Мішелю теж|також| було 15). Наївний батько розраховував, що героїчний образ|зображення| відважного хлопця|юнака| допоможе сину стати на вірний шлях|колію,дорогу|...

Проте|однак|, повернувшись з рейса, Мішель з|із| подвоєною силою взявся за старе. При цьому з'ясувалося, що допитливий письменник знає далеку Індію набагато краще за сина, що 18 місяців вивчав красу екзотичної країни переважно в портових тавернах.

Безчинства Верна - молодшого продовжувалися|тривали|. Нещасний батько був вимушений|змушений| з’ясовувати стосунки з|із| поліцією, оплачувати векселі і боргові розписки. Врешті-решт|кінець кінцем,зрештою,урешті-решт|, не витримавши, він вигнав ловеласа, що зперезався, з дому, доручивши Етцелю| щомісячно переводити|перекладати,переказувати| на його рахунок|лічбу| 1000 франків.

Одержавши|отримавши| «свободу», Мішель насамперед одружувався на актрисі амьєнського| театру, а потім,

перебравшись в столицю, вступив|вчинив| в школу верхової їзди і в образі відважного вершника спокусив|звабив| чарівну 16-річну дівчину. Кинувши актрису з|із| двома дітьми, він добився розлучення і оженився|одружився| на юній Жанні. І тут відбулося диво|чудо|. До загального здивування|подиву|, друга дружина|жінка| зуміла його приборкати — шибеник і гуляка|гульвіса| став дбайливим сім'янином.

Втім, подібний поворот не приніс батькові бажаного полегшення. І хоча з часом|згодом| він поніжнішав|пом'якшувався|, прийняв Жанну і полюбив внуків|онуків|, але|та| його осінила нова ідея, як утримувати сім'ю, Мішель зайнявся комерцією. І, як і слід було чекати, перша ж афера потерпіла неймовірний крах. Ось|от| і довелося письменнику продати коханого «Сен-Мішеля III», з|із| яким він розлучився як з|із| рідною істотою. Але|та| Жюль Верн і тут залишався провидцем і чудово розумів — нові катастрофи не за горами. Його передбачення повністю підтвердилося - до самого кінця життя

батькові доводилося виплачувати постійні борги|обов'язки| сина.

ПОВІЛЬНИЙ ЗАХІД

З другої половини 80-х років часи для письменника настали нелегкі. Кращі романи (серед яких не можна не згадати утопічний «Таємничий острів», героїчний «П'ятнадцятирічний капітан», гумористичний «Навколо світу за 80 днів», сенсаційний «Михайло Строгов») були вже написані, а головне — вичерпалися оригінальні сюжети, і тепер Жулю Верну постійно доводилося вдаватися до сюжетів «комбінованих». Нині він чергове сміливе наукове або науково-фантастичне припущення|гадку| сполучав|поєднував,з'єднував| з|із| авантюрною лінією чи ж з|із| соціальною сатирою. З|із| віком у|в,біля| письменника почав|розпочав,зачав| виявлятися неспокій|занепокоєння| за долю людства у зв'язку з швидким розвитком знарядь і технологій знищення. Все частіше на сторінках його романів з'являються|появляються| божевільні винахідники, зловісні диктатори, несамовиті надлюди|. Великий провидець зрозумів, що наука, що раніше вважалася|лічилася| ним дороговказною зіркою, гімном людському генію, в злочинних руках може перетворитися на засіб|кошт| наживи, поневолення і навіть вбивства.

Поступово йшли|вирушали| у вічність найдорожчі люди і вірні соратники. Услід за пані Дюшень помер найближчий друг і однодумець, в якійсь мірі «співавтор» «Незвичайних пригод» Пьєр Жюль Етцель|. І хоча його видавнича фірма перейшла в руки сина Жюжюля, а довічний договір з|із| Жулем Верном залишився незмінним, все ж таки|все же| Етцель-молодший не був так|настільки| закоханий в літературу, як батько. Справа|річ| стала поступово в'янути, приносити збитки, і, врешті-решт|кінець кінцем,зрештою,урешті-решт|, Жюжюль продав право на публікацію книг живого|жвавого| класика видавництву «Ашетт».

Все в тому ж нещасливому 1886 році трапилася ще одна фатальна подія, що переламала життя письменника на два етапи: до і після неї.

9 березня Жюль Берн у сутінках повертався з читального залу|товариства|. Раптово із-за рогу його власного будинку|дому,хати| вийшла людина з|із| пістолетом в руці. Прогриміли два постріли впритул, кулі потрапили|попали| письменнику в плече і стегно, після чого йому вдалося вибити зброю з|із| рук зловмисника.

Нападаючим виявився... його власний племінник Гастон, син Поля Верна, одержимий, як виявилось, маніакальним психозом. На слідстві він простодушно пояснив, що його дядька недооцінюють, що він не досяг успіху в житті, відмовившись балотуватися у Французьку академію. А ось|от| після смерті йому б віддали заслужені почесті. Гастона помістили в притулок|приют| для божевільних.

Кулю з|із| гомілкової кістки|кісті| витягнути так і не вдалося. Пролежавши в ліжку півроку, письменник так до кінця своїх днів і не оправився від поранення. Ходив він тепер важко|тяжко|, спираючись|обпираючись| на палицю і припадаючи на ліву ногу. Жюль Верн поступово старів|старів|. Виявлялися багато хвороб — гірка спадщина безтурботної молодості. Він страждав від діабету, майже повністю втратив|згубив,змарнував,загубив| зір, оглухнув|оглухнув| на одне вухо. Руку зводило судомою, і доводилося прив'язувати перо|пір'їну| до скрючених пальців. Але|та| вигадник наполегливо|настирливо| продовжував свою працю. Вже багато років романи створювалися про запас, із|із| значним випередженням графіка. «Є всі підстави вважати|лічити|, що останні томи будуть посмертними», — відмітив|помітив| він якось. І навіть тут геніальний провидець не помилився. Він помер|вмер| 24 березня 1905 року на 78-му році життя. Похований в Амьєні на кладовищі Мадлен. Могилу прикрашає скульптура: Жюль  Верн повстає з|із| труни, відштовхуючи плечима мармурову плиту, і простягає|виправ| праву руку вверх|угору|. На постаменті вигравіювана епітафія:

«До безсмертя і вічної юності».

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кирилюк З.В. Вивчати твір у системі координат своєї епохи. Ж/л “Всесвітня література в середніх навчальних закладах України”, № 12, 199*

2. Куцевол О.М. Структура сучасного уроку зарубіжної літератури. Ж/л “Всесвітня література в середніх навчальних закладах України”, № 3, 2003

3. Куцевол О.М. Сучасні типи уроків зарубіжної літератури. Ж/л “Всесвітня література та культура в навчальних закладах України”, № 1,2, 2001

4. Мірошниченко Л.Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах [підруч. для студентів-філологів] / Л.Ф. Мірошниченко. - К.: Ленвіт, 2000. - 240 с

5. Сиротенко Г.О. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання / Г.О. Сиротенко. - X.: Основа, 2003. - 80 с

9. Токмань Г. Сучасні навчальні технології та методи викладання літератури / Г. Токмань // Дивослово. - 2002. - №10. - С. 39-45

10. Хорошилова А.В. Усі уроки зарубіжної літератури / А.В. Хорошилова. - Х.: Основа,2008. - 368 с

 

1

 

doc
Додано
27 лютого
Переглядів
173
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку