13 серпня о 18:00Вебінар: Готуємось до навчального року з онлайн-тестами «На Урок»: плануємо наперед
Зважуємо переваги та ризики домашнього навчання.

«Не хочу до школи» – всі батьки, напевне, чули цю фразу. Віднедавна мрія школярів стала на крок ближче. З 1 вересня родини мають спрощений доступ до трьох видів індивідуального навчання: сімейна (домашня) освіта, екстернат або педагогічний патронаж. Дані положення рухають НУШ в напрямку більш гнучкої освіти, що підлаштовується під потреби кожного учня та сповідує дитиноцентризм.

Згідно із 9 статтею закону «Про освіту», що набув чинності 20 серпня 2019 року існує кілька форм навчання:

  1. Екстернатна форма освіти (екстернат) – спосіб організації навчання, за яким освітня програма засвоюється учнем самостійно, а оцінювання та присудження освітньої кваліфікації здійснюються відповідно до законодавства (співбесіди з учителями, шкільні контрольні).
  2. Сімейна (домашня) форма освіти – спосіб організації освітнього процесу батьками для здобуття формальної (дошкільної, повної загальної середньої) та/або неформальної освіти. Відповідальність за здобуття дітьми освіти на рівні не нижче держстандартів несуть батьки. Оцінювання результатів навчання та присудження освітніх кваліфікацій здійснюються відповідно до законодавства. Повернення коштів, виділених державою на навчання дитини, не передбачається. 
  3. Педагогічний патронаж – спосіб організації освітнього процесу педагогічними працівниками, що передбачає засвоєння освітньої програми здобувачем, який, за психофізичним станом або з інших причин, визначених законодавством, потребує такої форми навчання. Патронаж передбачений для учнів із непідконтрольних територій, або тих, що не можуть відвідувати школу за станом здоров’я та вимушені отримувати освіту в медичних закладах. Також вона підійде дітям, які здобувають освіту у сільських школах, де через малокомплектність (менше 5 учнів у класі) проводити заняття недоцільно. Патронаж передбачає індивідуальний супровід педагогом, утім чимала увага приділяється і самостійній роботі учня. Важливим стає партнерство між батьками та вчителем, адже саме вони визначають результат та інтенсивність навчання. 

Роль навчального закладу 

Будь-яка форма освіти потребує зарахування до закладу, який слідкує за процесом навчання та видає атестат про загальну середню освіту. Інформація про надання послуг індивідуального навчання має бути вказана на веб-сайті школи. Основний документ для зарахування або переведення на індивідуальну форму навчання – заява одного з батьків або самого учня (стосується повнолітніх). До заяви додаються:

  • документ, що посвідчує особу школяра;
  • медична довідка N 086-1/о;
  • документ про освіту (якщо є);

У деяких випадках можуть знадобитися додаткові документи, як-то: засвідчення підстав для навчання на екстернаті чи патронажу; копії документа, що підтверджує законність перебування в Україні (для іноземців та осіб без громадянства).

Після подання документів складається індивідуальний план, відбуваються попередні та поточні консультації педагогів із батьками та дітьми. Перевести дитину на індивідуальну форму навчання можна як на початку, так і протягом навчального року, але не пізніше ніж за 3 місяці до річного оцінювання чи державної підсумкової атестації (педагогічний патронаж є виключенням із цього правила). Протягом року учень складає семестровий контроль, за результатами якого педагогічна рада або подовжує перебування дитини на індивідуальному навчанні, або переводить учня на інституційну форму (для учнів 5-12 класів переведення відбувається в разі істотного відставання від однолітків та недотримання Держстандарту).

Завдяки індивідуальному навчанню учень зберігає усі права та привілеї звичайного школяра:

  • використовує підручники;
  • може користуватися інфраструктурою школи;
  • оформлює учнівський квиток;
  • звертається по допомогу до педагогів;
  • бере участь в олімпіадах, турнірах, конкурсах;
  • нагороджується похвальними листами, золотою та срібною медалями.

Плюси та мінуси індивідуальних форм освіти

У випадку з домашнім навчанням кожен плюс врівноважено мінусом. Хоча вплив негативних факторів завжди можна зменшити.

  1. Домашнє навчання відповідає вимогам часу. Володіючи достатніми навичками та самоорганізацією, можна працювати як вдома, так і з будь-якої точки світу. Те саме справедливо й для освіти. Хоумскулінг дозволяє сім'ї подорожувати та самим формувати графік.
  2. Батьки здатні приділяти дитині більше часу, ніж учитель, можуть займатись індивідуально.
  3. Менше хвилювання за дитину з особливими освітніми потребами чи ту, яка часто хворіє.
  4. Ніяких конфліктів та булінгу. Якщо успішність дитини катастрофічно падає через цькування у класі, домашня освіта, інколи, стає єдиним виходом.
  5. Комфортний темп засвоєння матеріалу, повторення тем.
  6. Подекуди батьки експериментують із освітніми методиками сміливіше, ніж шкільні вчителі. 
  7. У форматі домашнього навчання дитина має більше шансів проявити індивідуальність, знайти хороших учителів, репетиторів.

Щодо мінусів індивідуальних форм навчання, то вони теж відчутні. 

  1. Тепер усе залежить тільки від батьків і дітей. Домашнє навчання підходить далеко не всім. І батькам, і дітям доведеться значно підвищити вимоги до самодисципліни та постійно контролювати виконання плану. Як демонструє статистика, не готовими виявляються перш за все батьки, які недооцінюють рівень необхідних навичок та навантажень. 
  2. Учителювання – це повноцінна робота. Стати вчителем для власної дитини – значить отримати роботу, що відбиратиме не менше 4-5 годин на добу. Для засвоєння програми навіть молодших класів може знадобитися значно більше навичок і хисту, ніж здається на початку (прийоми, техніки, підготовка до занять, сучасні методи навчання), що вже казати про старшу чи середню школу.  Батькам також варто пам’ятати, що чотири рази на рік їхня дитина проходитиме державне оцінювання, тож має знати матеріал не гірше за однолітків.
  3. Майстер на всі руки. Чи здатні батьки опанувати алгебру та геометрію на рівні середньостатистичного викладача математики? А іноземні мови, хімія, фізика? Оскільки педагог є фахівцем, сягнути такого ж рівня знань за короткий час – завдання не з простих. Виходом стане домовленість про групові уроки з вчителями-предметниками по окремим, найважчим дисциплінам, із якими батьки не можуть допомогти.  
  4. Справедливий, але суворий ментор. Усі батьки люблять своїх дітей та бажають їм найкращого. Утім, чи здатні вони критично поглянути на малюка, оцінити сильні та слабкі сторони, бути в міру суворими і не робити з домашнього навчання «теплу ванну» для «найобдарованішої дитини у світі»? Якщо так – сміливіше, вперед. Але варто пам’ятати – у хоумскулінгу не місце ідеалізації.
  5. Домашні та робочі порядки. Психологічний комфорт, відсутність чіткого графіку й тиску можуть зробити погану послугу у подальшому житті. Утім, якщо батьки здатні привчити дитину до порядку та відповідальності на власному прикладі, це ідеальний варіант.
  6. Соціалізація та стресостійкість. Інколи шкільні порядки порівнюють із законом джунглів, утім, саме вони дарують дитині первинну соціалізацію. Досвід конфліктів, спілкування з різними людьми, багаж побутових ситуацій, реакцій та думок – усе це, безсумнівно, підвищує стресостійкість дитини. Якщо ж нестачу соціалізації діти компенсують спілкуванням у дворі, гуртку чи секції, проблему можна вважати знятою. 

Викладання для власної дитини – це час, уміння та наполегливість, володіють якими далеко не всі. Завдання вчителя  – переконатися, що родина об’єктивно оцінила можливості та відноситься до тієї нечисленної категорії батьків-хоумскулерів, що складає близько 1% українських сімей.  

Підписуйтесь на нас у Telegram https://t.me/naurok
Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
Поширити у соціальних мережах
facebook viber telegram Twitter