Кожен учитель української літератури чув це від учнів: «Не люблю українську літературу, вона така сумна і нудна, в ній усі завжди плачуть!». Або щось іще в тому ж дусі. Цікаво, що покоління школярів змінюються, а ось оцінка творів – ні. Діти впевнені, що українська література розповідає лише про кріпаків і село (і робить це дуже тужливо), тоді як у зарубіжній можна знайти і пригоди, і подорожі, і кохання. Одним словом – розмаїття!
Утім, чи дійсно це так? У цій статті ми спробуємо відповісти на це запитання та поміркуємо над тим, що саме заважає школярам насолоджуватися творами вітчизняної літератури, і як цьому зарадити.
Чи дійсно українська література така одноманітна?
Літературознавці та вчителі одразу ж скажуть, що ні, це зовсім не так. Адже просто неможливо, щоби всі українські письменники (дуже різнобічні та освічені особистості, до речі!) використовували в сюжетах обмежену кількість персонажів, тем або локацій.
Цю тезу довели автори просвітницького ютуб-каналу «Твоя підпільна гуманітарка», які вирішили провести експеримент та проаналізувати програму з української літератури для того, аби з'ясувати, чи дійсно в ній так багато розповідається про село та кріпацтво. Для експерименту взяли 267 романів та віршів, які є обов’язковими для вивчення у школі.
Аби розділити твори на «сільські» та «кріпацькі», було визначено критерії:
- Кріпаком або поневоленим (турками, поляками, німцями тощо) має бути один із головних героїв. Звичайні селяни, які живуть вільним життям, до цієї категорії не потрапляли.
- Оскільки село – це локацієя, до переліку «сільських» було віднесено лише ті твори, де в 50% подій відбувається саме в селі.
Згідно із цими критеріями було визначено співвідношення «сільських» та «кріпацьких» творів. Звісно, розглядалися й інші теми. Отже, з 267 програмових творів кріпацтву присвячені 28, що складає приблизно 10,8% від загальної кількості. Щодо села, то тут відсоток трохи більший – 66 творів, що складає 24,7% від загальної кількості.
Багато чи мало? Якщо уявити українську літературу книгою на 300 сторінок, то кріпацтву в ній буде присвячена лише 31,5 сторінка, тоді як про українське село написано 75 сторінок. Тобто одна десята і одна четверта відповідно.
Обов'язково розкажіть дітям про цей експеримент та запропонуйте спробувати спрогнозувати результати. Чи впораються діти? Потім запропонуйте їм визначити, яким темам присвячені інші твори. Отож, «сільські» та «кріпацькі» твори становлять відносно невеликий відсоток, але чомусь саме вони закарбовуються в пам’яті школярів як основні. Чому так відбувається і як цьому зарадити?
1. Перегляд творів програми
Канон сучасної української літератури створювався ще за радянської доби, коли панували специфічні погляди на те, що і як мають вивчати діти. Так, за радянських часів до програми не могли потрапити занадто буржуазні або «неправильні» твори. А от тема поневолення і страждання селянства за часів царизму могла стати непоганим констрастом для світлого соціалістичного майбутнього.
Цікаво знати: «Читання повинно виховувати в молоді патріотизм, готовність до боротьби, уміння розрізняти друга і ворога нашої соціалістичної батьківщини, викликати ненависть до ворога, любов до трудящих всього світу» – народний комісаріат освіти УРСР (1943 рік).
І хоча радянська доба вже позаду, шкільна програма змінилася не так сильно, як того хотілося б. Романи та вірші, що є обов’язковими для вивчення, вказують на історичні травми та акцентують переважно етнічні, фольклорні елементи. Чи дуже це погано? Ні. Але ж дійсно, наші класики писали не лише про це. В ідеалі варто переглянути твори, які пропонує програма, але це залежить не лише від учителів, на жаль. Тож варто хоча б для позакласного читання пропонувати інші твори програмових авторів чи влаштовувати тематичні години спілкування. А можна запропонувати дітям шукати інші важливі теми у творах. Невже «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» лише про поневолення?
2. Акценти і контекст викладання
Програма може включати чимало різноманітних творів, але якщо робити акцент лише на кілька найважливіших романах або темах, то і запам’ятаються саме вони. Діти на все життя можуть запам’ятати сувору поезію Шевченка (про якого досі розповідають лише як про змученого режимом кріпака, а не як про драйвову та епатажну для тих часів особу). Також непогано запам’ятовуються теми гноблення та боротьби, що розкриваються в таких ключових творах як «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного або «Каменярі» Івана Франка.
Тож аби створити нові акценти, варто виокремити інші магістральні шляхи та приділити їм більше уваги. Наприклад:
- гумор;
- міфологія, містика та чари;
- кмітливість і хитрість;
- героїчні постаті та перемоги тощо.
3. Невідповідність підлітковим цінностям
Так, сучасним дітям справді може бути не надто цікаво читати книгу, написану в XIX столітті. І це цілком зрозуміло! Світ так змінився, а описані події настільки далекі, що їх дуже складно зрозуміти. До того ж дітям та підліткам подобаються сильні, яскраві герої, із якими можна ототожнювати себе, якими можна пишатися. З огляду на це в ідеалі варто було б не лише переглянути перелік програмових творів, а й збільшити частку сучасної літератури, зокрема звернути увагу на фантастику, міське фентезі або детективи.
І тут нам знову прийдуть на допомогу години спілкування, під час яких можна обговорювати твори сучасних письменників. Не варто змушувати дітей читати, ні, просто розкажіть про ці твори так, аби зацікавити учнів. І тоді вони самі прочитають їх у вільний час!
На щастя, програма з української літератури була дещо оновлена: до неї ввели більше різноманітних оповідань і романів, але навіть зараз там доволі багато тих самих «сумних» творів, над якими так печально зітхають учні. Поясніть їм, як важливо читати класику. Розкажіть, що такі книжки допомагають нам краще зрозуміти історію нашого народу. Та, звісно, не забувайте приділити увагу і більш оптимістичним творам! Дітям сподобається.
Щоб залишити свій коментар, необхідно зареєструватись.