У минулому матеріалі ми розглядали феномени відкладеного задоволення, принципи формування агресивної та конформної поведінки. Цього разу ми звернемося до не менш цікавих тем, а також згадаємо педагогів, які не лише взяли участь у дослідах, але й показали надзвичайну креативність, зробивши вклад в історію науки.
1. Приречені на успіх
Ми всі приречені на успіх. Саме це доводить соціальний експеримент, для якого психологи обрали звичайнісіньку вчительку. Жінку переконали, що вона пройшла серйозний відбір, адже її місія – навчати найбільш обдарованих дітей та оцінити їхні знання наприкінці навчального року.
Насправді «обдарованими» учнями були діти, які демонстрували доволі посередній рівень успіхів у школі, а подеколи навіть і не демонстрували їх взагалі. Утім, результати іспитів, проведених наприкінці року, здивували всіх. Показники дітей, які брали участь в експерименті, виявились у середньому вище, ніж у решти школярів.
Висновки: Впевненість, що діти здатні самі впоратися з будь-якими завданнями, адже мають неабиякі здібності, зробила їх більш успішними. Отже, незадовільні оцінки дітей не обов’язково залежать від когнітивних здібностей, величезну роль грає і налаштованість на позитивний результат.
2. Карі та блакитні очі
Наступний експеримент демонструє ефект прямо протилежний попередньому: негативні стереотипи здатні пригнітити розумові здібності дітей.
Цей дослід у 1970 році провела Джейн Еліот із учнями третього класу. Жінка поділила клас на дві групи – блакитнооких та карооких дітей, і у перший день експерименту повідомила, що люди з блакитними очима розумніші та більш привілейовані за решту. І це не вигадка, а результати досліджень!
Обранцям дозволялося гратися в новому спортзалі, отримувати додаткові порції ласощів, пізніше приходити з перерви тощо. Джейн усіляко підкреслювала та хвалила блакитнооких за найменші успіхи, тоді як карооким заборонялося грати з дітьми привілейованої групи і навіть пити воду з одного фонтанчика. У класі кароокі сиділи виключно на задніх партах та носили темні комірці, що мало підкреслити їхнє дискриміноване становище.
Результат експерименту був блискавичний. Блакитноокі продемонстрували несподіваний ріст кмітливості у навчанні, поводилися більш розкуто та впевнено, тоді як бідолашні кароокі були пригнічені та заледве справлялись із завданнями, які раніше виконували без особливих зусиль.
Цікавий факт: зі слів Джейн Еліот, у стані дискримінації карооким дітям знадобилось 5 хв. 30 с. на виконання вправи з картками, тоді як наступного дня, опинившись у привілейованому стані, вони виконали те ж завдання за дві з половиною хвилини. Блакитноокі виконали аналогічну вправу за 4 хвилини 18 секунд у дискримінованому положенні та за три у привілейованому.
Наступного дня ролі було змінено. Джейн вибачилася за «помилку», переконавши дітей, що саме кароокі є привілейованою групою, а вчорашні фаворити синьоокі посіли їхнє місце. Цього разу пригнічений стан і зниження успіхів у навчанні спіткали вже блакитнооких, після чого Джейн припинила експеримент та провела бесіду з дітьми.
Висновки: Будь-які прояви дискримінації та сегрегації погано впливають на самопочуття, пригнічують розумові здібності і знижують впевненість дискримінованої групи. Ефект зберігається навіть тоді, коли учасники експерименту знають про його суть та добровільно погоджуються на участь.
Люди є соціальними істотами, а тому вони схильні реагувати на соціальні маркери. Намагаючися перебороти негативний стереотип, мозок витрачає істотну частину когнітивних можливостей – це знижує ефективність його роботи і виконання завдань.
3. Експеримент «Третя Хвиля»
Попередній експеримент почався зі спроби осмислення расизму, а от у наступному викладач намагався наочно продемонструвати учням механізми, що свого часу перетворили громадян Німеччини на агресивних співучасників Третього Рейху.
На початку квітня 1967 року вчитель історії Рональд Джонс витратив тиждень занять одного зі старших класів загальноосвітньої американської школи на імітацію правил і традицій, що побутували у гітлерівській Німеччині.
Кожен день тижня був присвячений введенню елементів нацистської культури:
- Дисципліна: всі мали одночасно вставати з-за парт, входити у клас групами, відповідати вчителю виключно гучним та бадьорим голосом;
- Спільність: групові вигуки, лозунги, «партійні» вітання;
- Групова діяльність: завдання переконати інших школярів у необхідності дисципліни; розробка прапору «Третьої хвилі»; завдання залучити до організації одну «надійну» людину; доноси про порушення дисципліни у класі та критику «Третьої хвилі», якими активно займалися 20 учнів.
На цьому етапі один зі школярів (навчальні успіхи якого були найнижчими) настільки захопився ідеологією Третьої хвилі, що запропонував Рону стати його охоронцем; - Групова гордість: учні почули, що вони – частина загальнонаціональної молодіжної програми, чиїм завданням є політичне вдосконалення американської нації. Зі слів Рона, в інших штатах організуються аналогічні осередки «Третьої Хвилі», а у п’ятницю, опівдні, про створення загальнонаціонального руху по телевізору об’явить кандидат у Президенти.
На цьому етапі публічне осудження нелояльних до «Третьої хвилі» школярок-відмінниць уже не викликало обурення чи осуду з боку адептів руху. - У п’ятницю на виступ кандидата в Президенти чекало 200 учнів, які приєдналися до руху впродовж минулого тижня. Коли ж виступ так і не відбувся, і виявилося, що ніякого кандидата не існує, Рон зізнався – рух вигаданий, а дії учнів протягом тижня не надто відрізнялися від поведінки німців у часи Другої Світової війни.
Чимало школярів відчули розчарування, адже участь у «Третій хвилі» давала відчуття обраності, переваги над тими, хто участі у ньому не брав.
Висновки: Делегування відповідальності іншому (вчителю) та групова діяльність розмивають кордони особистості, знижуючи здатність до критичного осмислення дійсності. Що більша кількість учасників, то менше відчуття провини, сумнів у правоті, тоді як ентузіазм продовжувати справу невпинно зростає. На цьому етапі колектив можна «заразити» будь-якими ідеями, які будуть раціоналізовані (виправдані) адептами.
Знайомство з наведеними експериментами у класі – наочний приклад, що дозволить учням зі сторони поглянути на власні мотиви та поведінку. А вчителям – краще зрозуміти школярів.
Щоб залишити свій коментар, необхідно зареєструватись.