Проходимо мінікурс письменницької майстерності.

Аналіз літературного твору, а отже і його героїв, є чи не найважливішою складовою курсу літератури. Та перш ніж починати аналіз, запропонуйте учням самим побути у ролі автора та вигадати власного протагоніста. Навички роботи з персонажем навчать дітей уважніше ставитися до авторських ходів, допоможуть зазирнути на «кухню» письменника, адже ззовні можна не помітити, що за показною легкістю і випадковістю ховається кропітка праця.

Тож саме час перетворитися на письменників і вигадати героїв для власних творів! Писати твір із класичним вступом, зав’язкою та закінченням не обов’язково, це може бути невелика біографія або перелік характеристик. На допомогу вчителю редакція «На Урок» пропонує набір прийомів, якими користуються професійні письменники.

Пишемо біографію

Зазвичай автори пишуть біографії об’ємом від двох до п’ятдесяти сторінок, що стає попередньою роботою над головним персонажем. Батьки, умови народження, освіта, дитинство, місце роботи, здоров’я, актуальна мета – автор має відповісти на всі запитання про героя.

Лайфхак: уявіть себе журналістом та візьміть інтерв’ю у персонажа. Ставте незручні, неочікувані запитання, аби переконатись, що вжились у образ. Прийом дієвий і з класичним твором. Запропонуйте учням прийти у гості до героїв «Кайдашевої сім’ї» та розпитати про їхні проблеми. Завітайте на вокзал, де загинула Анна Кареніна, та у режимі рольової гри опитайте очевидців і родичів загиблої.

«Біографія» створюється як допоміжний матеріал, але надалі стане джерелом ідей та відсилок. Герої можуть раптово пригадати фразу чи випадок із життя, що надзвичайно оживлює картину. Класики нерідко робили біографію частиною твору, використовуючи її у якості прологу, першого знайомства. Утім сьогодні популярним є метод поступової подачі інформації.

Слідкуйте, аби протагоніст мав як мінімум 5 унікальних характеристик. Їх можна будувати наступним чином: 2 унікальні якості, маска (те що герой демонструє світу), те що приховує (ким є насправді), негативна риса. Для прикладу розберемо образ Анни Кареніної: 

  • Якості: 1. Дипломатична, прониклива жінка. 2. Не здатна брехати про свої почуття.
  • Маска: світська левиця.
  • Що приховує: відчуває життя порожнім, бажає пригод та сильних емоцій.
  • Негативна риса: зневага до чоловіка та соціальних норм перед лицем власних бажань.

Зверніть увагу: у якісній, хоча й короткій характеристиці, проглядається конфлікт, покладений в основу історії, спосіб героїні реагувати на виклики та навіть трагічний фінал.

Лайфхак: Допоможіть читачу ототожнити себе із персонажем, але не робіть героя ідеальним. Ми співчуваємо тим, хто має такі самі звички, недоліки, бажання, надихаємось діями, які самі хотіли б вчинити. Антагоніст – не обов’язково суцільне зло. Харизматичним злодіям співчувають, а люблять і запам’ятовують їх подекуди більше, ніж головних героїв. Дайте їм обґрунтовану мету або мотивацію, якій можна співчувати.

Створюємо оточення

Аби почати блищати, головним героям необхідне правильне оточення. Деякі культові персонажі не стали б настільки відомими без своїх легендарних помічників і напарників. Яскравий приклад – Дон Кіхот і Санчо Панса. Два протилежні типажі, які не лише увиразнюють один одного, а й презентують готовий світоглядний конфлікт.

Якщо головний герой повинен мати близько 5 унікальних характеристик, аби образ став об’ємним, то другорядні персонажі не завжди сягають такої ж глибини. У великих романах діють десятки героїв і тут доцільно виділити персонажів 

  • 1-ї лінії (Головні герої. У «Лісовій пісні» – Мавка, Лукаш).
  • 2-ї лінії (Найближчі соратники. Дядько Лев, Килина, Лукашева мати).
  • 3-ї лінії (Герої, які грають епізодичні, допоміжні ролі.  Водяник, Русалка, Лісовик та ін.). 

Ані головні герої, ані їхні помічники, не мають бути стереотипними (виключеннями можуть бути сатира чи комедійна п’єса). Що ж до героїв третьої лінії, подекуди вони уособлюють один недолік, рису, максимально загострюючи їх (батько-п’яниця Соні Мармеладової, персонажі служниць та слуг у п’єсах). Усі персонажі здатні бути втіленням певних ідей чи соціальних позицій: як негативних, так і позитивних. Наприклад, дядько Лукаша – уособлення гармонії з природою, терпимості, а Лукашева мати – уособлення прагматичних, інколи жорстоких, соціальних норм. 

Головний герой не обов’язково з’являється одразу у першій сцені. Наприклад, «Гамлет» починається зі сцени зміни нічної сторожі, де кілька героїв 3-ї лінії бачать привида та обмінюються чутками. Таким чином автор одразу представляє інтригу та готує «декорації» для виходу протагоніста.

«Анна Кареніна» починається сваркою Степана та Дарини Облонських – сцена, що відіграє важливу роль у подальшому сюжеті. Читач має одразу обрати, на чиєму він боці – зрадженої дружини, яка бажає розлучення (віддзеркалює конфлікт чоловіка Анни, Олексія Олександровича Кареніна), або ж зрадливого Стіви (конфлікт самої Анни у подальшому). 

Лайфхак: Nomen est omen – ім’я говорить само за себе. І це дійсно так. Інколи влучне ім'я створює вражаючого персонажа (чудовий приклад – «Айвенго»), а герой, якому ім'я ніяк не знаходиться, лишається млявим, невиразним. Деякі персонажі частіше фігурують під скороченими іменами (Кітті, Стіва), тоді як до інших називають майже виключно на прізвище чи на ім'я та по батькові (Левін, Олексій Олександрович).

Персонажі мають еволюціонувати

Що відчувають читачі до вашого героя? На початку, в середині, наприкінці книги. Який шлях подолав герой? З якої точки і з якими переконаннями починає, у якій закінчує? Який досвід отримує? Герой був пасивною жертвою обставин, маніпуляцій, або навпаки – брав активну участь у вирішенні долі?

Одним із показників глибини образу є здатність персонажа робити неочікувані вчинки, але це жодним чином не шкодить сюжету. Так, може здатись, що персонажі «Анни Кареніної» діють лицемірно, втім насправді вони реалістично реагують на ситуацію в межах власних життєвих принципів.

Як ми вже згадували, події книги починаються зі сварки Облонських, після чого саме Анна мирить свого брата з дружиною. Надалі героїня сама бажає розлучення, вже через власну зраду, а її брат сприяє розпаду сім’ї Кареніних. Таким чином обидва персонажі мають прямо протилежні ролі відносно своїх початкових позицій, хоча, з іншого боку, саме Стіва Облонський сприяє примиренню Левіна й Кітті.

Далеко не всі протагоністи з гідністю переживають зміни. Наприклад, у «Палаті №6», «Людина у футлярі» Чехова, «Катерина» Шевченко, гинуть герої, нездатні пристосуватися до нової ситуації. Головні теми «Палати №6» – соціальна деградація та неспроможність зберегти власну особистість у нових умовах. Зав’язкою твору стає суперечка між доктором та душевнохворим пацієнтом, де останній не вірить, що співрозмовник витримає важкі побутові умови й збереже при цьому спокій. Розмова запускає ланцюжок подій, в результаті яких лікар поступово втрачає роботу і повагу колег, а на додачу отримує борги. Згодом герой опиняється у психлікарні й раптово помирає від шоку і приниження. 

Лайфхак: Не розказуй, а показуй. Найбільш переконливо духовний ріст чи переконання героїв виглядають тоді, коли вони відображені у конкретних вчинках, ситуаціях. Тож менше авторської мови, дидактики, абстракції, а більше вчинків, візуалізації змін.

Бажаєте дізнатися більше про різноманітні стратегії роботи з образом персонажів? Реєструйтеся на вебінар «Герой літературного твору: сучасні прийоми роботи з образом», який відбудеться 27 вересня о 18:00. Алла Баєва розкаже про те, як зацікавити сучасних учнів дослідженням творів, та продемонструє декілька ефективних прийомів роботи з образами героїв. 

Підписуйтесь на нас у Telegram https://t.me/naurok
Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
Поширити у соціальних мережах
facebook viber telegram Twitter
Коментарі

Щоб залишити свій коментар, необхідно зареєструватись.