Ніхто не заперечуватиме, що неодмінна складова щасливого життя – це улюблена робота. Вона приносить задоволення, відчуття необхідності, зрештою, гроші. А чи виникала у вас колись думка про те, що робота вам не подобається, ви її не любите і йти «туди» не хочете?
Але ж бути вчителем цікаво? Чи ні? Що ж заважає педагогам любити свою роботу?
Звичка – друга натура
У першу чергу, мабуть, звичка доводити усі справи до кінця. Здивовані? Але дуже часто ми беремо на себе забагато справ. І намагаємося виконати все якнайшвидше. А потім не можемо розподілити сили, нервуємо, страждаємо, намагаємося, крім роботи, знайти час для родини, хатніх справ, самопідготовки, хобі, спілкування з друзями… Але ж годин у добі тільки 24! Про те, як найкраще управляти своїм часом, «На Урок» уже писав.
Додамо одне зауваження: якщо ви не встигаєте виконати якусь справу, поміркуйте, можливо, вона може почекати до завтра? Чи справді неодмінно сьогодні треба її виконати? У жодному разі ми не пропонуємо відкладати все на останню мить або чекати «поки саме минеться».
Просто треба навчитися розділяти справи за важливістю, визначати, що є першочерговим, а що може почекати. Ви зареєструвалися на дистанційний курс, але не встигаєте переглянути відеолекцію? Вона, напевно, є у запису. Не встигаєте підготувати завдання для перевірочної роботи? Можна скористатися напрацюваннями колег, викладеними в інтернеті. Деякі справи і справді можуть почекати. Головне – правильно визначити, які.
Краще – ворог хорошого
Другий супутник вчителя, що не любить свою роботу, – перфекціонізм. Іноді наше прагнення бути бездоганними дуже заважає нам жити. Вчитель, звісно, – зразок для учнів, він виховує самою своєю поведінкою, зовнішнім виглядом. Але усі не можуть бути бездоганними! І не мусять! Найцінніше, що може педагог транслювати своїм учням – це те, що всі люди різні, вони можуть помилятися, мати проблеми, поганий настрій, іншу думку тощо.
І дуже добре, якщо ми навчилися визнавати свої помилки і виправляти їх. Усі люди мають свої недоліки, але натомість мають і переваги, й оцінювати їх, передусім, слід саме за позитивними рисами. Прагнучи досконалості, не слід забувати про те, що вона – не самоціль, а просто один із способів зробити життя кращим.
Емоції – сильніші за логіку
Третя проблема – звичка весь час тримати емоції під контролем. Справді, педагогічна діяльність часто змушує нервувати, потребує розвиненого самоконтролю. Всі пам’ятають вислів: «Учитель не може нести свій поганий настрій у клас». І ми не несемо, контролюємо, накопичуємо… А потім вибухаємо. Або притлумлюємо всі емоції. І потихеньку починаємо ненавидіти роботу, яка вимагає такого нервового напруження.
Що ж робити? Давати собі відпочинок. Не заради подальшої ефективної роботи, нової справи, кар’єрного зростання. А заради спокою, улюбленої справи, родини, заради себе! Особистий час належить тільки нам. Навчіться розслаблятися. Так, ми робимо це (переважно) вдома, у відпустці. А як у школі? Вчитель на перерві має таке ж право на відпочинок, як і учні. Більше того, він власним прикладом вчить дітей планувати і раціонально розподіляти свій час, чергувати періоди роботи і відпочинку.
Відповідальність – так за весь світ
А звичка все брати на себе? І все контролювати? І за все відповідати? Звісно, і вони теж. Кожен вчитель відповідає за своїх учнів, їхнє життя, здоров’я, знання. Він має планувати, навчати, перевіряти, оцінювати, виховувати... Але це не означає, що абсолютно все він має виконати сам! Навчіться делегувати повноваження. Розподіліть частину своїх обов’язків між оточуючими. Наприклад, дозвольте учням декілька разів на місяць перевіряти домашнє завдання в однокласників, проведіть самооцінювання при виконанні певних робіт, залучіть батьків до проведення позакласних заходів.
Усе це звільнить ваш час, дозволить більше уваги приділити собі й родині.
І одного разу ви знову відчуєте, що любите свою роботу.
Щоб залишити свій коментар, необхідно зареєструватись.