Поурочний план на тему:"Україна в геополітичних планах країн Антанти на Центральних держав."

Поурочний план

Історія України

ТЕМА: Україна в геополітичних планах країн Антанти та Центральних держав.

Мета: а) навчальна – розказати учням про причини та передумови країн Антанти і України;

            б) виховна – пояснити нову історичну термінологію;

            в) практична – праця з історичними джерелами та фактами.

Тип уроку: комбінований.

           Обладнання: історичні карти, підручник та історичні джерела.

Хід уроку: а) опитування вивченого матеріалу;

                    б) пояснення нового матеріалу.

Документи розповідають

Із таємної доповідної записки Генерального штабу Німеччини (1 грудня 1915 р.)

Кожний, хто насправді знає і розуміє географічне положення та економічне становище, у яких перебуває Росія, є свідомий того факту, що Велика Росія може існувати тільки через посідання багатої України. Якщо ми зуміємо змінити стан України, зробивши її незалежною державою, і утримати незалежну Україну при житті, то з певністю завдамо смертельного удару Великій Росії. Тому Україну слід вважати серцем Великої Росії. В оцінці всіх експертів це володіння Україною робить Росію великою європейською потугою. Україна, відділена від Росії, створить мур між власне Росією, Центральними державами та Балканами, закриваючи доступ до Чорного моря.

Запитання до документа

1. У чому автор документа вбачав значення володіння Україною для Росії? 2. Чому існування незалежної України відповідало інтересам Німеччини?

2. Становище українства в Російській та Австро-Угорській імперіях на початку війни.

Зверніть увагу

Територія розселення українського народу на початку війни була поділена Російською та Австро-Угорською імперіями, що належали до ворогуючих угруповань. Обидві держави вважали українців у складі свого населення ненадійною групою, яка може стати на бік противника, і здійснювали щодо них репресії.

Російська влада вже в перші дні війни розпочала в Наддніпрянщині широкомасштабні акції проти українства, звинувачуючи його в «австрофільстві», «сепаратизмі» та «мазепинстві». Так, у Києві було заборонено випуск газети «Рада», популярного тижневика «Село», місячників «Українська хата» та «Літературно-науковий вісник». Висилали у глиб імперії багатьох українських громадсько-політичних діячів, зокрема М. Грушевського.

У Західній Україні австро-угорські урядовці також розпочали дії, спрямовані проти українського населення. Тисячі людей, звинувачених у нелояльності до влади, були відправлені до спеціальних концентраційних таборів у глиб Австрії, де їх роками утримували в жахливих умовах без суду й слідства. Найжорстокішим вважався табір Талергоф у Штирії, де в листопаді 1914 р. перебувало 5,7 тис. осіб українського походження. Його називали «українською Голгофою», оскільки тут загинуло близько 2 тис. осіб. Такі табори існували також у Терезієнштадті, Шварці, Нижній та Верхній Австрії тощо.

Документи розповідають

Уривок зі статті про «мазепинство» з газети «Киевлянин» — київського органу російських націоналістів (листопад 1911 р.)

Український рух є для Росії більш небезпечний, ніж усі інші національні рухи, взяті разом… Мазепинське питання б’є Росію в саму основу її великодержавності. Мазепинський рух намагається зруйнувати національну, культурну, політичну єдність російського народу, намагається зруйнувати великодержавність Росії. От де наша найбільша небезпека. Мазепинський рух росте. Мазепинство з своєї галицької бази розлазиться по цілій південній Росії. У Галичині готується небезпечний антируський осередок, полум’я якого може перекинутися по всій Малоросії…

Запитання до документа

1. У чому російські націоналісти вбачали основну небезпеку «мазепинства»? 2) Як ви розумієте твердження, що «мазепинське питання б’є Росію в саму основу її великодержавності»?

3. Ставлення до війни політичних сил, що діяли в Наддніпрянській Україні.

Зверніть увагу

На початку Першої світової війни російська влада в Наддніпрянській Україні, як і в інших регіонах імперії, розгорнула широку пропагандистську кампанію. Війну оголосили «оборонною», оскільки вона велася для захисту «вітчизни» від «прусських варварів», а також для захисту братів-слов’ян. Ця пропаганда мала позитивні результати. На початку війни значна частина міського населення й селянства Наддніпрянщини підтримували урядову політику, не усвідомлюючи, що на їхні плечі ляже весь тягар війни.

Загальноросійські партії чорносотенців, октябристів, кадетів і права частина соціал-демократів та есерів загалом підтримували офіційний урядовий курс. Ліва частина соціал-демократів (більшовики, очолювані В. Леніним) виступали за поразку Росії у війні, оскільки це мало наблизити революцію й повалення царизму.

Серед громадсько-політичних діячів Наддніпрянщини у ставленні до війни сформувалося три основні орієнтації — поміркована, нейтральна та радикальна. Помірковані обстоювали проурядову позицію. 10 серпня 1914 р. в Києві галицькі й буковинські емігранти-москвофіли та їхні прибічники заснували «Карпато-руський визвольний комітет». У зверненні до «багатостраждального руського народу Галичини» він закликав зустрічати російську армію, що «несе тобі православну віру твоїх предків, несе тобі волю й свободу руської людини на своїй рідній руській землі», хлібом-сіллю, як визволителів. Офіцерів російської армії комітет забезпечив пропагандистсько-інформаційною брошурою про «етнографічний і культурно-політичний стан Галичини у зв’язку з національно-громадськими настроями».

Документи розповідають

Текст звернення «Карпато-руського визвольного комітету» до народу Галичини

Товариство українських поступовців (ТУП) стосовно війни спочатку посіло помірковану позицію, визначену в декларації «Війна та українці», підписаній С. Петлюрою. У ній запевнялося, що українці «виконають свій обов’язок громадян Росії в цей тяжкий час до кінця», і тому мають право, як й інші народи імперії, на надання їм «відповідних прав». Розгортання війни спричинило зміни в поглядах прибічників ТУП: від заяв на підтримку війни воно перейшло на нейтральні позиції, а з 1916 р. виступило проти війни та підтримки будь-якої з воюючих сторін. У відповідь на антиукраїнську політику російської влади частина радикальних українських політиків емігрувала з Росії до Австро-Угорщини, до Львова.

Чим була обумовлена поява цього звернення?

4. Заснування та діяльність Союзу визволення України.

Документи розповідають

Уривок із «Нашої платформи» «Союзу визволення України»

…Національно-політичною платформою Союзу є державна самостійність України.

Формою правління самостійної української держави має бути конституційна монархія, із демократичним внутрішнім устроєм політичним, однопалатною системою законодавства, горожанськими, язиковими і релігійними свободами для всіх національностей і віросподівань, із самостійною українською церквою.

На випадок прилучення до Австрії більшої чи меншої українсько-російської території буде Союз обстоювати за створеннєм з усіх земель, заселених українським народом в Австрії, осібного автономного краю.

Одночасно зі збудуванням самостійної української держави має бути переведена радикальна аграрна реформа на користь селянства. Є се основний економічний постулят визволення України…

Запитання до документа

1. Яким було бачення політичного майбутнього України СВУ? 2. Яку реакцію, на вашу думку, мала викликати ця програма в російської та австро-угорської влади?

5. Український рух на західноукраїнських землях.

Постать в історії

Кость Левицький (1859—1941) був одним із найвідоміших українських політичних діячів Галичини кінця XIX — першої половини XX ст. На початку Першої світової війни він очолив Головну українську раду, а пізніше — Загальну українську раду. В умовах розпаду Австро-Угорщини львівська делегація новоствореної Української національної ради (УНР), очолювана К. Левицьким, ухвалила курс на здійснення збройного повстання для взяття влади у Львові. Очолювана ним УНР затвердила тимчасову Конституцію ЗУНР і призначила його першим головою уряду і міністром фінансів. Після відступу Української галицької армії за р. Збруч К. Левицький переїхав до Відня. Був членом делегації ЗУНР на Ризькій (1920 р.) та Генуезькій (1922 р.) мирних конференціях. Після самоліквідації уряду ЗУНР у 1923 р. повернувся до Львова, де й перебував до кінця життя.

У вересні 1939 р. намагався встановити контакти з радянською владою, яка окупувала Галичину. Був нею заарештований, а через деякий час за наполяганнями галицьких діячів звільнений. Після окупації Галичини німецькими нацистами в червні 1941 р. намагався відігравати роль представника єдиної законної української влади в краї. Похований у Львові. У прощальному слові кардинал Йосип Сліпий назвав його керманичем політичного життя народу до останньої хвилини.

Документи розповідають

Зі звернення Головної української ради (3 серпня 1914 р.)

Історичний ворог України не може спокійно дивитися, що не вся Україна в його руках, що не весь український народ стогне поневолений під його пануванням, що існує частина української землі, де український народ… може жити своїм національним життям…

Перемога Росії мала би принести українському народу Австро-Угорської монархії те саме ярмо, у якім стогне 30 мільйонів українського народу в Російській імперії. Теперішня хвиля кличе український народ стати однодушно проти царської імперії, при тій державі, у якій українське національне життя найшло свободу розвитку. Перевага Австро-Угорської монархії буде нашою перемогою. І чим більше буде поразка Росії, тим швидше виб’є година визволення України.

Запитання до документа

1. Як ГУР ставилася до перебування українців під австро-угорською та російською владою? 2. Яку позицію, на думку авторів документа, мають посісти українці у війні?

6. Створення українських добровольчих військових формувань.

Зверніть увагу

Західноукраїнські політики розуміли, що заяви про підтримку дій австрійського уряду у війні мають супроводжуватися реальними заходами. Разом із цим, усвідомлюючи, що війна змінить геополітичну ситуацію в Європі, вони намагалися використати її для реалізації своїх планів.

На початку серпня 1914 р. Головна українська рада заявила про необхідність формувати полки українських добровольців у складі австрійської армії під назвою Українські січові стрільці (УСС). На думку керівників ради, цей захід мав усунути недовіру австрійської влади до українців та проросійські настрої в частини українського населення краю.

Заклики ГУР здобули підтримку серед українців Галичини. За твердженнями сучасників, протягом двох-трьох тижнів серпня 1914 р. повітові зборні пункти, де записували до українського легіону, відвідало щонайменше 28—30 тис. добровольців. Однак віденський уряд і командування австро-угорської армії сприйняли цю ініціативу із занепокоєнням. Із політичної точки зору існування легіону було бажане, але відшукати вільні кошти для озброєння й обмундирування такої кількості солдатів ставало важким завданням для австрійців. Певну стурбованість також викликали заяви, що легіонери йдуть «виборювати незалежну Україну, а не боронити Австрію». Проте розвиток подій і надзвичайна активність українців змушували австрійських урядовців діяти. У Відні було прийняте рішення створити лише один полк УСС кількістю до 5 тис. солдатів. Першим комендантом легіону УСС був Теодор Рожанковський. За спротив рішенню командування австрійської армії відправити непідготовлених стрільців проти наступу російської армії його усунули від командування. Новим командантом було призначено поручника Михайла Галущинського.

Тим часом російська армія розгорнула швидкий наступ на Львів. Формування легіону було перенесено в Стрий. До міста, де зібралися близько 6 тис. українських добровольців, прибула Начальна команда австро-угорської армії. Вона наказала українцям скласти воєнну присягу на вірність імператору та державі, вважаючи, що це допоможе переконатися в їхній лояльності. Частина добровольців виступила проти цього. Вони вимагали виключити з тексту присяги слова про вірність імператору та додати заклик боротися за волю України. 3 вересня 1914 р. на привокзальній площі до прийняття присяги було допущено 2 тис. добровольців, а решті запропонували повертатися додому. Цей день став датою виникнення легіону Українських січових стрільців. Проте віденський уряд ставився до українських добровольців із недовірою. Їх перш за все збиралися використовувати як диверсантів, розвідників і перекладачів. Саме тому Генштаб австро-угорської армії не створив із легіону УСС суцільне військове з’єднання, а поділив його на десять окремих загонів-сотень по 220 солдатів у кожному. Через день після прийняття присяги січовики прибули ешелонами до Мукачева в Закарпатті та приєдналися до австрійської групи військ.

У складі Легіону УСС був жіночий підрозділ (чота). Чотарем (командиром) стрільчинь була Олена Степанів. Поіменного списку чоти не збереглося. Відомі лише 34 прізвища: Ольга Підвисоцька, Марія Бочинська, Гандзя Дмитерко, Олена (Ярема) Кузь, Софія Галечко та інші. Тогочасний австрійський журналіст Франц Мольнар писав, що «одним із романтичних чудес війни, особливістю українських військових формувань є те, що до їхнього складу входять одягнені в польову уніформу дівчата, які виконують військову службу нарівні з чоловіками». Факт участі українських жінок у діяльності Легіону УСС набув міжнародного розголосу та вразив багатьох прикладами жіночого героїзму. Окрім цього представниці західноукраїнського жіноцтва працювали медичними сестрами, помічницями лікарів, санітарками й лікарями у фронтових лазаретах, пересувних санітарних потягах та бригадних шпиталях.

Ще одним видом повноцінної військової служби, яку виконували жінки, була розвідка. Використання жінок як розвідниць було в той час поширеним явищем. Прізвища дівчат-українок збереглися у відомостях про нагородження й присвоєння офіцерських звань. Вручаючи нагороди українським стрільчиням, австрійський генерал Г. Фляйшман зазначав: «Уперше маю щастя нагородити “Медаллю Хоробрості” жінку, і потішає мене, що на ваших грудях заблищить відзнака, яку лише воїн-чоловік міг отримати».

У Буковині в листопаді 1914 р. один із лідерів українського руху, депутат рейхстагу М. Василько, скориставшись досвідом галицьких українців, також організував добровольчий гуцульсько-буковинський легіон. На відміну від УСС, його формування відбувалося під повним контролем австрійської адміністрації. Загальна кількість гуцульсько-буковинського легіону становила спочатку 1,5 тис. осіб, а згодом 2,5 тис. На думку діячів українського руху Буковини, «українські гуцульські стрільці» стали «живим доказом лояльності буковинських українців» до австрійської влади. Селянам, яких записували до легіону, обіцяли, що вони захищатимуть лише свої села, а інакше їх відправлять ополченцями до Угорщини. Тому його формування не супроводжувалося таким національним піднесенням у краї, як серед українців Галичини. Рік по тому, так і не відігравши важливої роли в подіях війни, український легіон у Буковині був ліквідований австрійською владою.

Закріплення вивченого матеріалу.

Задання додому, - опрацювати & 9 (історичні карти, терміни та відео урок).