До розіграшу
залишилось:
16 днів
Конкурс розробок «Вчительська десятка»
Розробки додавай – подарунки вигравай!

Позакласні заходи. Історія української гривні

Про матеріал

Однією з ознак державності є власна грошова одиниця. Для України національна грошова одиниця - віками омріяна, багатьма поколіннями виплекана ідея, що уособлює жадану незалежність, самоутвердження нації. Надто довгим, тернистим і складним виявився шлях України до суверенної гривні. Шлях, припорошений пилом століть...

Перегляд файлу

 

Конкурсна робота

 

 

 

 

 

Роботу підготувала

вчитель початкових класів

«старший вчитель»

Леб’язької філії Зачепилівської ЗОШ І-ІІІ ст.

 Полотовська С.В.

 

ЛЕБЯЖЕ  2018

 

 

 

План

       Вступ

  1. Українська  гривня: історія  та  сьогодення.
  2. Кунна  система  грошей часів  Київської  Русі.
  3. Гроші  козацької  республіки.
  4. Гроші  УНР 1917 – 1920рр.
  5. Українські  купони.
  6. Історія  нової  гривні.
  7. Грошова  реформа.
  8. Монети. Розмінні  та  обігові монети  України.
  9. Гривня  в  сучасній  Україні.

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

 

 

«А в Чигирине де учинил Богдан Хмельницкий монетный двор и денги делают, а на тех денгах на одной стороне меч, а на другой стороне его Богданово имя ».

Цей запис, зроблений Григорієм Кунаковим  три з половиною століть потому, до цього часу хвилює істориків та нумізматів. Адже, московський дияк, побувавший  з

дипломатичною місією в Речі Посполитій, вперше повідомив про те, що на Україні ходили власні гроші. Не польський злотий або російський рубль, а саме перші українські гроші. Повідомлення про монетний двір Богдана Хмельницького є і в польських архівах.Але самі заповітні кружечки з мечем і «іменем Богдановим» поки що не знайдено. Ось і краяться вчені сумнівами  - відомості про гроші є , а самих грошей поки що немає…

 Звісно, перші гроші зявилися на Україні набагато раніше часів правління великого гетьмана. Як тільки відношення «товар - товар» змінилися на «гроші - товар, товар-гроші», тоді й виникли гроші. Грошові відносини на території сучасної України зародилися в VII ст. до н.е. У Північному Причорномор’ї скіфи і греки використовували  в якості грошей  наконечники стріл, затуплюючи їх кінці, щоб в подальшому неможливо  було б  їх використовувати за прямим призначенням. В V ст. до н.е. грекське місто-держава Ольвія починає чеканку монет круглої форми із зображенням грекських богів і богинь. Потім на українській землі ходили гроші римські, візантійські, арабські, сарматські, монети інших імперій і держав. А в кінці X ст.вже нашої ери київський князь Володимир Великий почав чеканку «золотників»  і «срібників»  - перших давньоруських монет із золота і срібла. В середині XI ст. зявляється гривня – срібна монета у вигляді злитка вагою - 200 грамів, а також рубль – більш дрібної частини гривні.

Саме час поговорити про історичне походження слова «гривня»…

 

 

 

 

1.Українська гривня: історія та сьогодення

Однією з ознак державності є власна грошова одиниця. Для України національна грошова одиниця - віками омріяна, багатьма поколіннями виплекана ідея, що уособлює жадану незалежність, самоутвердження нації. Надто довгим, тернистим і складним виявився шлях України до суверенної гривні. Шлях, припорошений пилом століть...

Перші ознаки грошового обігу на території Східної Європи з'явилися у VIII столітті. До того наші далекі пращури не надто переймалися проблемами розрахунків, купуючи товари як у земляків, так і у заїжджих негоціантів. На безкраїх зелених угіддях паслися череди великої рогатої худоби, отари овець. На ситій, багатій чорноземами землі густо врунилися пшениця, жито, овес. У безмежних лісах кишіло дичиною, звіром.

Усі ці дари природи використовувалися як еквівалент вартості. Обмінні операції, або, кажучи сучасною мовою, бартер, уповні влаштовували торгуючі сторони, оскільки альтернативи подібним взаємостосункам не було. Аж поки на теренах ранньофеодальної давньоруської держави не повіяв вітерець цивілізації із Близького Сходу. Він приніс із собою нове для давніх слов'ян поняття "гроші", а точніше, срібні дирхеми. Грошова інтервенція поступово почала витісняти з ринку товарну форму оплати. Шкіра, зерно, хутро, віск, які мали великий попит у країнах Європи та арабського халіфату, із розряду розрахункових одиниць перейшли у розряд товару.

На слов'янські землі арабські монети потрапляли двома основними торговими шляхами: південним (хозарським) - Дінцем до Чернігівської землі і далі на Київ, звідти - на північ і південь, та північним - зі столиці волзьких болгар річкою Окою на Київ.

Упродовж двох століть куфічні дирхеми дзвеніли в гаманцях і кишенях наших пращурів, виблискували на шиях та одязі чарівних слов'янок (винахідливі жінки перетворили монети на модні ювелірні прикраси, які й досі знаходять у скарбах на території України).

Та наприкінці Х сторіччя монетне джерело поступово почало міліти. На слов'янські землі дирхем потрапляло менше й менше. Причина полягала у виснаженні родовищ срібла в арабських країнах. Монети ж, які були в обігу, поступово зношувалися, втрачалася їхня цінність, вони не могли виконувати ролі повноцінної розрахункової одиниці.

Занепад іноземних грошей знаменував фінал першого етапу формування старовинної грошової системи Київської Русі: Поки дирхеми ще остаточно не вийшли з обігу, постало питання карбування власної грошової одиниці. Перші давньоруські монети з'явилися наприкінці Х - на початку XI століть. Зразком слугували візантійські монети - золоті соліди Василя II та Константина VII.

Варто зазначити, що Київська Русь мала досить суттєве значення у налагодженні торговельних зв'язків між Візантією та Західною Європою, виступаючи надійним посередником і водночас учасником ринкових процесів. Торгівля чітко регламентувалася угодами між давньоруськими князями та візантійськими імператорами, мала позитивне сальдо, тому й приносила чималі доходи у князівську скарбницю.

Потреба у власних грошах ставала дедалі очевиднішою. І їх почали карбувати при дворі Володимира Святославовича. Перші грошові знаки нарекли златниками, трохи згодом з'явилися срібляники (кілька типів). На жаль, ні златники, ні срібляники не виправдали покладених на них надій через низьку якість металу, з якого карбували монети, та через недосконалість виробничої бази. До того ж населення, що користувалося при розрахунках дзвінкою монетою, з невідомих причин було не в захваті від неї. Тому златники та срібляники карбували протягом приблизно 25-30 років.

Однак випуск їх був знаменним. Вони символізували суверенність давньоруської держави. Слід віддати належне майстрам-карбувальникам, які оздоблювали монети оригінальними декларативними написами на зразок "Володимир на столі (себто на престолі), а се его серебро (або злато)" - тобто гроші.

Отже, власне монетне господарство Київської Русі, так і не ставши на ноги, почало занепадати. Літописні свідчення донесли до нас назви грошей: куна, ногата, резана, вевериця, - аж поки всі ті назви не акумулювалися в єдиному грошово-розрахунковому понятті - гривня. З кінця ХІ століття вона забезпечується зливками срібла, або так званими монетними гривнями. Гроші були не лише розрахунковою одиницею, а й засобом накопичення.

Є припущення, що назва "гривня" походить від прикраси (гривни), яку виготовляли із заліза, бронзи, срібла, рідше із золота і яка мала форму обруча. Зазвичай його носили на шиї (на "загривку"). Гривна вважалася предметом розкоші, і тому дозволити собі її мати могли люди високого достатку, причому обох статей: прикрасу полюбляли як чоловіки, так і жінки. От чому гривна була відмінною ознакою князівської дружини, свідчила про приналежність до вищої знаті.

З плином часу слово "гривня" втратило первинне значення і набуло іншого смислу, що відповідав певній вазі - вмісту цінного металу (срібла). Завдяки цьому вона й отримала назву - вагова. Вагова гривня важила 96 золотників (1 зол. - 4,266 г) і відповідала приблизно 1 фунту. Стандартом для гривні слугувала фіксована вага дирхеми: певна кількість однакових монет важила 49,25 г. Це спричинило появу рахунку монет на штуки (тобто число).

Завважимо, що наші пращури були непоганими математиками і впевнено орієнтувалися у зміні назв і тогочасних валютних курсів. Ось що пише у нумізматичному словнику про гривню його автор-укладач В.В.Зварич: "Гривня, що складалася з певної кількості монет, називалася гривнею кун (грошово-рахункова одиниця). Гривня срібла (вагова) і гривня кун (рахункова) стали на Русі платіжно-грошовими поняттями. Спочатку їхня вага була однаковою. Та згодом, унаслідок нестабільної ваги імпортованих монет, а також еволюції гривні як одиниці ваги, гривня срібла стала дорівнювати декільком гривням кун. У XII столітті гривня срібла (майже 204 г) за цінністю дорівнювала вже чотирьом гривням куп (1 гривня кун - майже 51 г). Гривня кун відповідала певній кількості платіжних одиниць (монет). У XI столітті гривня кун дорівнювала 20 ногатам (грошова одиниця, разом із гривнею та резаною становила кунно-грошову систему Стародавньої Русі, вага її - майже 2,5 г), 25 кунам, 50 резанам (одна з грошових монет Київської Русі). Коли назву "куна" отримав дирхем, що був еквівалентом шкурки куниці, то еквівалент частини (відрізка) гривні кун назвали резаною. Гривня кун протягом століття зменшилася вдвічі".

Мабуть, наші пращури таки були оригіналами, інакше як же пояснити їхнє прагнення надати гривні незвичайної форми, а саме - шестикутної, та ще й вагою майже 140-160 г. Ці гривні, що виготовлялися у Києві з XI до 40-х років XIII століття, були в обігу переважно на південно-західних землях. Учені висловлюють припущення, що, можливо, ці гривні виготовлялися не лише у Києві. Такі собі грошенята відтягали будь-яку кишеню. Та це не турбувало ні продавців, ні покупців, гривню з успіхом використовували не тільки як платіжний засіб, а ще й накопичували про всяк випадок. Можна дійти висновку, що прадавні слов'яни вірили у свою грошову одиницю і довіряли їй. Поряд із київськими гривнями в обігу були новгородські (за місцем їх знаходження) у вигляді срібних брусків (от коли прислужилися срібні арабські дирхеми, що їх завбачно заощаджували). Кожен такий гріш "тягнув" на 200-204 г.

Була ще чернігівська гривня, що пропорціями нагадувала київську, щоправда, була важчою за неї.

Безперечно, що такі зливки-важковики вирізнялися не лише солідною вагою, а й були недоступні для бідних людей через високу цінність. Дозволити собі таку розкіш могли найбагатші люди в державі, у чиїх руках акумулювалися значні цінності. Розраховувалися зливками за дуже дорогі товари.

Те, що могли собі дозволити князь і його оточення, було недоступним для пересічного люду. В торговельних відносинах знову активізувалися товарообмінні операції. Щоб підсилити останні, на ринок було викинуто, говорячи сучасною мовою, товаро-гроші: намистини, шиферні прясла та черепашки-каурі (відомо кілька таких скарбів, що їх закопували на території Київської Русі). Такими замінниками грошей без перешкод розраховувалися під час купівлі-продажу.

 

                    Гривна – золота прикраса

           Давньоруська срібна гривня

І гривні-зливки, і грошові сурогати були характерними ознаками "безмонетного періоду", що припадає на XII, XIII та частково XIV століття.

Так тривало доти, аж доки монети знову не з'явилися в обігу. Монетний ренесанс розпочався у другій половині XIV століття. Цьому процесові сприяв розвиток зовнішніх і внутрішніх ринкових відносин, стабільність яких мала забезпечуватися власною грошового одиницею. Монети, самостійне карбування яких почалося у другій половині XIV століття, були не лише видозмінені, а й отримали інші назви: гроші, квартики, динарії, напівгрошовики тощо.

Про гривню ж не згадували до 1918 року, коли Україна намагалася втілити омріяну віками ідею створення національної валюти. Та спроба виявилася невдалою. На перешкоді стала тогочасна складна політична й економічна ситуація, у якій опинилася Україна. Дуже короткий термін відвела доля для друкування української грошової одиниці. За гетьмана Скоропадського (1915-1919 роки) було випущено в обіг знаки та білети державної скарбниці, державні кредитні білети тощо. Ці гроші вважалися офіційними скарбничими знаками.
Були в обігу й неофіційні гроші. Історія зберегла чимало прикладів грошової вакханалії. Хто тільки не випускав власної розрахункової одиниці: тимчасові уряди Сулькевича, Соломона Крима, білогвардійські формування Денікіна, Врангеля Поряд із загальнодержавними емісіями впродовж 1917-1919 років в Україні через нестачу грошової маси і розмінних купюр було в обігу 4,5 тисячі найменувань паперових грошових знаків, випущених місцевими владами.

Історична назва "гривня" повернулася в Україну у вересні 1996 року - року здійснення грошової реформи га уведення в обіг національної грошової одиниці.

Молода Українська держава узялася розробляти власні банкноти ще за п'ять місяців до розпаду СРСР. Разом із урядовцями першими, хто серцем і душею, своїм талантом прилучився до ідеї, були провідні київські художники: народний художник України О.Данченко, заслужені діячі мистецтв України В.Юрчишин, С. Якутович і В.Лопата. Останній зі славетної мистецької когорти - Василь Лопата, зрештою, став автором і творцем зорового образу української валюти. Із замовленням століття Василь Лопата впорався бездоганно.

"Художньо оформлені Василем Лопатою гривні мають своє історичне життя. Вони досконалі артистично, з глибоким ствердженням національної суті й означенням вершинних діянь і покликів української історії та культури, розвитком історизму та української духовності. У них - життя України від глибинних закорінень до сьогоденних буревіянь". Так сказав про творця нової гривні Олександр Федорук, дійсний член Академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства.

Василь Лопата написав чудову книгу, у якій розповів про творчі муки й дерзання, сумніви й радість відкриттів під час роботи над створенням ескізів гривні. Він так і назвав її - "Надії та розчарування, або Метаморфози гривні".

"Хто має бути зображений на купюрах? - пише в книзі Василь Лопата. - Безперечно, поет, мислитель і національний пророк Тарас Шевченко. А ще гетьман Богдан Хмельницький. А потім? За яким принципом добирати героїв, покликаних стати символами української нації на її грошах? В історії української державності були великі перерви, під час цих перерв провідниками народу ставали якраз духовні лідери, котрі не завжди займали державницькі посади, але змістом своєї діяльності сягнули таких висот, які, інколи перевершували навіть роль державних діячів. Ось чому для України і її валюти якраз підходять ті особи, що їх досить вдало було відібрано в результаті тривалих дискусій на початку 90-х років. Тут і монархи доби середньовіччя, і гетьмани, і президенти, і великі майстри слова. Цей добір можна вважати найбільш оптимальним у наших конкретних умовах.

І не дивно, що було віддано багато часу, сил, енергії для добору персоналій, зображених на наших гривнях, бо це найважливіший  елемент на грошах будь-якої країни.

Українські гривні - не тільки грошові знаки. На них, у них - наша історія і наш загнаний колись у підпілля, але збережений патріотизм.

 

2. Часи Київської Русі

 Як грошово-лічильна одиниця гривня виникла ще за часів Київської Русі, орієнтовно в XI столітті. Сама ж назва «гривня» походить від назви прикраси з золота або срібла у вигляді обруча, який носили на шиї (тобто — на «загривку»), і звали гривна. Частіше за все це були м'яко закруглені обручі, з кінцями у вигляді голівок левів, прикрашені кольоровою емаллю. Коштовні гривни створювалися цілком із золота.

 Слово «гривна» у значенні певної кількості монет вперше зустрічається в "Повісті минулих літ". Літопис оповідає: князь Олег, прийшовши з Півночі, став владарювати у Києві і «встановив варягам давати від Новгорода гривен триста на рік, заради миру». Тобто вже у VІІІ-ІХ ст. при здійсненні торгових операцій, сплаті данини гривна використовувалась як міра ваги і лічби.

 В XI столітті слово «гривна» набуло іншого значення — вагового. Вага срібла могла складатися з певного числа однакових монет, тому поступово виник рахунок їх на штуки. З часом на Русі з'являються гривна срібна (вагова — між 160 та 205 грамами залежно від типу) та гривна кун (лічильна). Цікаво, що спочатку їхня собівартість була однакова, але далі, внаслідок нестабільної ваги монет, одна гривна стала дорівнювати кільком кунам. В XII столітті Гривна срібна (близько 204 г) по цінності вже дорівнювала 4 гривням кун (1 гривня кун = близько 51 г).

 Гривна кун відповідала певній кількості платіжних одиниць (монет). В XI ст. Г.кун =20 ногатам=25 кунам=50 різанам; В ХІІ ст. Г.кун=20 ногатам=50 кунам (куна протягом століття зменшилась вдвічі).

 В ті часи існувало декілька видів гривен. Були «львівська», «харківська», «луцька» гривні. З XI ст. у Київській Русі в обігу були так звані «київські» гривни, які мали шестикутну форму і важили 150 г срібла — ці гроші існували до татаро-монгольського нашестя. Крім того, існували й «новгородські гривни», спочатку відомі лише у північно-західних землях, а від середини XIII ст. — уже на всій території Давньоруської держави. Вони мали вигляд довгих срібних паличок і важили 240 г. Перехідною від «київської» до «новгородської» була «чернігівська» гривна, за формою дуже близька до «київської», а за вагою — до «новгородської». Але найцікавіша форма у «волзької» гривни: майстри створювали її у вигляді маленького човна. Серед звичайних монет XIV ст. археологи часто знаходять також і «татарські гривни», що ними Південна Русь сплачувала данину Орді.

 Певні зміни у житті гривни виникли у XIII ст., коли для новгородських злитків срібла, поруч із назвою «гривна» почала вживатися назва «рубль». Вже у XV ст. злитки взагалі виходять з обігу, а рубль залишається як грошово-лічильна одиниця. Саме рубль (українська назва — «карбованець»)стає символом російської, а потім і радянської монетної системи. Гривна ж продовжувала існувати до XVIII століття лише як вагова монета — «гривенка». Вона, до речі, ділилася на 48 «злотників», а вони, в свою чергу, — на 25 «почок».

       Гривенник

Усі монетні гривни, окрім новгородських, проіснували до середини — другої половини ХІІІ ст. Новгородські, найбільш життєздатні, — до кінця XV ст., і поступово були витіснені монетами чужоземних княжих дворів.

 

 

                                      3. Гроші козацької республіки

 Цікавою сторінкою нашої історії є розвиток товарно-грошових відносин у період козацької республіки. Військові досягнення козацтва, розвиток ремісництва й торгівлі, митниці активно сприяли зростанню авторитету Війська Запорізького і створенню незалежної української держави. Цьому найбільше сприяла розумна фінансова політика Богдана Хмельницького. Так, за часів його гетьманування було, по-перше, організовано "Скарб" (державну скарбницю) з відповідною структурою його поповнення та використання; по-друге, розроблено й запроваджено необтяжливу для народу податкову систему, яка давала змогу нагромаджувати ресурси у населення, а не розоряти його.

 Головним джерелом прибутків і поповнення скарбу козацької держави стала митна служба та податки з іноземного купецтва, якому водночас гарантувалися прибуткові операції. Внаслідок такої фінансової політики щорічно до Скарбниці надходило понад 100 тис. "червоних золотих". Цих коштів цілком вистачало для функціонування державного механізму, а надалі - й для карбування власної української монети в Чигирині. Вона мала такий вигляд:

 народному боці зображено лич - символ військової могутності Війська Запорізького, а на другому - викарбовано ім'я гетьмана.

  Українські гроші карбувалися також за гетьмана П. Дорошенка, І. Самойловича та І. Мазепи. Тогочасним фінансам України були властиві високий рівень розвитку, повна самостійність і незалежність організації.

  Проте поступова втрата державності після Переяславської угоди обернулася трагедією для українського народу, руйнуванням економіки України та фінансово-грошової системи. Як відомо, за цією угодою йшлося лише про військовий союз. І доки живим був Б. Хмельницький, Росія змушена була певною мірою дотримуватися угод, Україна мала широку самостійність у внутрішній та зовнішній політиці, щорічно лише сплачувала одноразову данину. В Україні діяла власна податкова система. Державними фінансами розпоряджався гетьман, функціонувала власна митна служба. Отже, йшлося про самокерованість кожного учасника українсько-російського союзу, а економічні стосунки будувалися на еквівалентному обміні, митних кордонах та власних валютах. Вже після смерті Б. Хмельницького розпочалися утиски й порушення домовленостей. Але найбільшого руйнування українська фінансово-грошова система зазнала за часів реформ Петра І, коли було остаточно ліквідовано в Україні Скарбницю, примусово вилучено з обігу наявні українські та іноземні західні монети, замість яких в обіг випускалися нижчої якості російські монети. Різко зріс також тягар податків на користь царської казни та витрати на утримання дедалі більшої чисельності війська, що підірвало економіку й добробут населення України. Якщо раніше фінансові нагромадження значною мірою залишалися в Україні, то після цих реформ розпочався постійний процес безкоштовного відпливу капіталів на територію Росії. Остаточно процес ліквідації українських фінансів завершила Катерина II в 1774 р.

  Для того щоб утримувати систему гніту й нееквівалентного обміну, потрібно було мати величезний репресивний апарат. На його утримання Росія віками відволікала колосальні кошти, чим безпосередньо знекровлювала й пригнічувала економіку власного народу, а тим більше завойованих територій. Все це гальмувало дію об'єктивного закону міжнаціональної конкуренції, який є наріжним у розвитку економіки будь-якої країни.

 В той час, коли в Правобережній Україні переважали в обігу високоякісні золоті й срібні монети країн Європи, на Лівобережжя дедалі більше надходили московські монети: срібні й мідні копійки. Мідні монети були такої низької якості й такими без-вартісними, що викликали запеклий спротив у народу і були вилучені з обігу в Росії й Україні. Недовіра була і до срібних монет, хоч вони й карбувалися з високоякісного срібла західноєвропейських таперів. Пояснювалося це тим, що через свою дрібність вони були дуже незручними в користуванні, до того ж не мали кратних номіналів, які вже були властивими європейським валютам.

4. Гроші УНР 1917-1920рр.

  Після ліквідації українських грошей козацької доби справжніх українських грошей на території України не випускалося. Лише утворення Української Народної Республіки (УНР), започаткувавши відродження української державності й суверенності народу, дало можливість швидко віддрукувати й оперативно доставити з Берліна українські гроші - гривні - і ввести їх в обіг. Ще й зараз висока якість паперу, технічного й художнього виконання, широке використання символіки Київської Русі роблять тогочасну гривню добре захищеною від фальшування. Зважаючи на труднощі 1917-1920 рр., монет не карбували, в обігу перебували лише паперові гроші, на яких були зображені емблема держави та українські написи. Стверджуючи інтернаціоналізм і демократизм, перші банкноти в УНР друкувалися з надписами українською мовою - на лицевій стороні і російською, польською та єврейською мовами - на звороті.

           

   100 гривень УНР

                       

2 гривні УНР

 

                         

    500, 100 гривень УНР

 

                           

  2000 гривень УНР

 

Основою грошової системи УНР стала власна грошова одиниця - гривня, яка у вартісному відношенні прив'язувалася до повноцінного довоєнного рубля царської Росії вартістю 0,7742 г чистого золота. Тоді 1 руб. = 2 гривням, а 1 гривня = 100 шагам. Крім цього, в грошовому обігу Української Народної Республіки перебували: банківські білети вартістю 10, 25, 50, 100, 250 і 1000 гривень, державні кредитні білети вартістю 2, 10, 100,500, 1000 і 2000 гривень, а також розмінний знак державної скарбниці, вартістю 5 гривень та дрібні розмінні "монети", вірніше їхню роль виконували паперові гроші - шаги - вартістю номіналу 10, 20, ЗО, 40 і 50 шагів.

  Нестача дрібних розмінних монет, потреба замінити російські рублі та інші обставини часів війни зумовили появу окремих видів регіональних і міських грошей з різними назвами: бони, чеки, розмінні знаки, розмінні білети та ін. Власні гроші в 1917 - 1920 рр. випускалися в обігу на Донбасі, Слобожанщині, Сіверщині, Полтавщині, Херсонщині, Київщині, в Таврії, Галичині. На території Волині свої грошові знаки мали: Кременець - розмінні білети вартістю 1, 3 та 5 крб.; Дубно - чек вартістю 10крб.; Луцьк - розмінний знак вартістю 20 гривень; Житомир - розмінні білети вартістю 1, 3 і 5 крб. та ін.

 Російський рубль

 Термін "рубль" виник ще в XI ст. в Новгороді, але панівне становище зайняв лише в XV ст., коли остаточно витіснив гривню. На початку свого існування рубль як грошова одиниця являв собою зливок срібла вагою приблизно 204 г. Але з часом російська держава вагу срібла в ньому зменшувала. Наприклад, у 1654 р. його вага вже становила 28 г, в 1764 р. - 18 г, а в 1769 р. уряд Катерини II вперше випустив в обіг паперовий рубль у вигляді паперових асигнацій. Спочатку вони були розмінними, тобто обмінювалися на срібло. Однак внаслідок покриття військових витрат паперовий рубль швидко знецінився, тому його обмін на срібло припинився. Лише проведення грошової реформи 1839-1843 рр. закріпило основною грошовою одиницею срібний рубль, а з переходом до золотого монометалізму в 1897 р. в обіг було введено золотий рубль, що містив 0,7742 г чистого золота. Його карбування було доручено тій самій фірмі "Кенедіен Бенк Нот Компані", яка 1992 р. надрукувала українські гривні.

  З початку першої світової війни 1914-1918 рр. розмін банкнот на золото припинився, в обіг стали випускатися лише паперові гроші. Внаслідок зростаючих витрат на війну знецінення російської валюти досягло такого розміру, що рубль у лютому 1917 р. коштував 18 коп., а на літо 1917 р. - лише 6-7 коп. Цим самим тимчасовий уряд підписав собі вирок.

  Після жовтня 1917 р. розпочалася реалізація однієї з найтрагічніших утопій марксизму - демонетаризація економіки. Заміна повноцінних грошей радянськими "грошовими знаками" означала скасування повноцінних конвертованих грошей, на місце яких в обіг запущено було квитки для обліку й контролю. На відміну від грошей їх можна друкувати в будь-якій кількості з власного розсуду уряду. Думалося також, що невпинною емісією можна покривати будь-який бюджетний дефіцит. Досить швидко з'ясувалося, що впровадження таких квитків збанкрутувало, а для підтримання відносин платежу та обміну потрібні нормальні грошові знаки.

 Перші радянські гроші було введено в обіг 1919 р. у вигляді державних кредитних квитків ("денежных знаков", або "совзнаков"), що й стало одним з важливих кроків на шляху до декларованої відміни грошей взагалі і становлення прямого розподілу матеріальних благ. Одночасно з цим робилися масові спроби щодо впровадження прямого продуктообміну й безгрошових відносин. Лише загроза ліквідації радянської влади й небачена інфляція змусили більшовиків відійти від свого експерименту й започаткувати карбування срібного Рубля. В 1922 р. розпочато емісію повноцінного паперового червінця, а з 1923 р. - і золотого червінця ваговим вмістом 8,6г золота.

  Внаслідок грошової реформи періоду непу знецінені "совзнаки" були витіснені (1 золотий рубль обмінювався на 5,457 млн. "грошових знаків"), а в обігу залишилися: по-перше, червінець, що дорівнював 10 рублям і вище; по-друге, білети державної скарбниці номіналом 1, 3, 5 рублів; по-третє, дрібна розмінна срібна та мідна монета.

 І хоч політика непу була найефективнішою за весь радянський період, проте ідея демонетизації знову почала втілюватися в 1929 р. Зокрема, за вказівками Сталіна було організовано емісію колосальної кількості "грошових знаків" незалежно від їх товарного покриття і з негайним припиненням їх конвертованості, що призвело до невпинної повзучої інфляції в прихованій формі, а надалі й до повного розвалу грошової системи.

  Щоб якось упорядкувати грошовий обіг, у 1937 р. курс рубля було прирівняно до долара за курсом 1 дол. =5,3 рубля. У 1950 р. декларовано було нічим не аргументований золотий вміст рубля 0,222168 г золота, що означало переведення його курсу з доларової на золоту базу. В 1961 р. золотий вміст рубля визначено "розрахунковим способом", який важко зрозуміти, в 0,987412 г чистого золота. Надуманість такого курсу була настільки очевидною, що ніколи не використовувалася в розрахунках з країнами, в яких обертається вільноконвертована валюта.

 Ігнорування економічних законів, волюнтаристська економічна політика, нестерпний тягар гонки озброєнь, затратний механізм господарювання та інші дії адміністративно-командної системи вкрай підірвали і рубль, що фактично втратив понад 99% своєї купівельної спроможності та функцій. Ось чому за умов всеохоплюючої кризи й розвалу фінансово-грошової системи перед усіма країнами СНД, в тому числі й перед Російською Федерацією, постала проблема вилучення з обігу збанкрутілого рубля й заміни його національними грошовими одиницями.

  Низька ефективність економіки і хворобливий стан союзного рубля протягом усіх років його існування привели до того, що рубль так і не став повноцінною валютою. Не маючи незалежної купівельної сили (а це найголовніше для дієздатності будь-якої грошової одиниці), він ніколи не був навіть грошима, тому що за нормальні гроші завжди можна було придбати засоби виробництва, землю, а за нього - ні. Тож навіть український карбованець стояв ближче до статусу справжніх грошей, ніж радянський рубль. Ніколи радянський рубль не зміг набути також властивості вільного обертання на вільному ринку. У обігу він знаходився лише на території Союзу. Найхарактернішою ознакою його було постійне знецінення, хоч і приховуване офіційною пропагандою.

5. Українські купони

 Розвал унітарної держави СРСР створив таку ситуацію, що його грошова одиниця ні національне, ні територіальне не стала ідентифікованою. Намагання зберегти її означало одне - зберегти певні переваги для тих, хто прагне володіти механізмом перерозподілу доходів і надалі. Водночас єдиний рубль прирікав інших на постійні втрати від інфляції та нееквівалентного обміну. Оскільки процес впровадження національної валюти довготривалий, вимагає глибоких структурних змін і радикальних економічних реформ, то наша держава змушена була вдатися до впровадження купоно-карбованця як паралельної, тимчасової валюти.

 В класичному розумінні купони - частина аркуша цінного паперу (наприклад, акції), яка відрізується від нього і передається замість розписки при отриманні відсотків або дивідендів. Українські ж купони безпосередньо наближалися до національної валюти. Вони спочатку мали відповідний курс по відношенню до рубля, вільно продавалися за конвертовану валюту, успішно виконували такі грошові функції, як засіб обігу й засіб платежу. Купони, випущені державою, мали обов'язкове обертання на всій території нашої країни. Лише після введення в обіг купонів багаторазового користування уряд України одержав можливість реально контролювати територію, товарний та грошовий обіг. Дуже важливо, що в процесі емісії й підтримання обігу купонів відпрацьовувався механізм інкасації, формувалася вся інфраструктура для успішного функціонування українських грошей.

  Отже, впровадження купонів багаторазового користування для тимчасового обігу як проміжної національної валюти було необхідним кроком на шляху до формування ефективної грошової системи. За умови відсутності стабільної грошової одиниці вони найкраще могли захистити внутрішній ринок і своєчасно вирішити проблему хронічної нестачі готівки.

 Однак купон спочатку передбачався як засіб захисту від інфляції тих грошей, що були на руках у населення, а також для захисту споживчого ринку України від зовнішніх негативних факторів. Чи міг він у такому вигляді ефективно функціонувати? Очевидно, ні, тому що купони охоплювали б лише частину грошового обігу, а його ефективність можна було б забезпечити тоді, коли вони охопили б усю його систему. Зваживши на це, від купонів як "продовольчих грошей" мусили відмовитися, тому що тоді в обігу водночас перебували б три види грошей, які не були б взаємоконвертовані. Лише після аналізу наслідків такого грошового обігу було впроваджено купоно-карбованець.

  Звичайно, купон ще не був національною валютою, але за його допомогою вдалося дещо ослабити контроль з боку колишнього Центру. Наприкінці 1992 р. він уже став обертатися в готівковому й безготівковому обороті і фактично витіснив з каналів обігу України російський рубль.

 Український купон, тимчасово виконуючи роль національної валюти, об'єднав усе господарство країни. Забезпечивши його стабільний обіг, уряд міг збільшити виробництво товарів народного споживання і розпочати процес структурних змін, але цього не зробив. Більше того, він всіляко зволікав з радикальними реформами, і купон знецінився.

  

 

             

1 Купон (карбованець)

 

           

 500000 Купонів (карбованців)

 

Отже, швидке знецінення купона викликане насамперед помилковими діями уряду, спрямованими на уповільнення, а то й блокування виходу з "рублевого простору". Не вжито було необхідних заходів для скорочення дефіциту державного бюджету і переходу у взаємостосунках з партнерами із СНД на світові ціни. Пасивне наслідування дій уряду Росії і вживання лише вимушених заходів зумовили небачене підвищення цін і бурхливий сплеск інфляції. При цьому сумарна інфляція в Україні склалася з двох чинників - імпортованої інфляції та помилкової політики уряду, тому вона стала ще більш руйнівною, ніж у країнах, що експортували її. Друга причина знецінення купона полягає в тому, що купон охоплював лише готівковий обіг. Але ж весь цикл формування цін на продукцію України здійснювався в рублевому просторі, і лише в завершальній стадії - на споживчому ринку - з'являвся купон. За таких обставин він не міг не втягнутися в інфляційний рублевий обіг.

  Третьою об'єктивною причиною швидкого знецінення купона стала діяльність самої державної системи, яка перетворила рубль в Україні на дефіцитний товар, придбати який законним шляхом стало надто складно. Чорний ринок зреагував на це негайно: російські гроші стали пропонуватися за спекулятивним ринковим курсом.

  На черзі невідкладних заходів постала проблема запровадження національної валюти, проведення грошової реформи й формування української грошової системи. Основу сучасної української національної валюти складає гривня.

 

6. Історія нової гривні

Безпосередня робота з виготовлення українських грошей розпочалася в квітні 1991 року за двома напрямами: розробка дизайну та виготовлення купюр і монет. Дизайн гривень був розроблений українськими художниками Василем Лопатою та Борисом Максимовим під безпосереднім керівництвом В. П. Матвієнка. Вже в вересні 1991 року, після розгляду і схвалення Верховною Радою, був запланований випуск банкнот номіналами 1, 3, 5, 10, 25, 50, 100, 200 гривень. Пізніше замість 3 гривень було випущено 2, 25-ти — 20 гривень.

Згідно з постановою Президії Верховної Ради України «Про затвердження назви і характерних ознак грошової одиниці України» від 10 грудня 1991 року Національний банк України встановлював детальні ознаки купюр всіх номіналів, а Голова Правління НБУ отримав повноваження підпису до друку зразків банкнот.

2 березня 1992 року були затверджені номінали монет: 1, 2, 3, 5, 10, 15, 20, 25, 50 копійок і 1 гривня. Монети номіналом 3, 15 та 20 копійок в обіг випущені не були.

14 листопада 1991 року Президія Верховної Ради України прийняла постанову «Про національну валюту в Україні». Цим документом передбачалось введення в обіг на території України національної валюти в І півріччі 1992 року. Тому заходи з виготовлення гривні здійснювались у прискореному темпі. Ще 23 жовтня 1991 року було підписано контракт з «Кенедієн Банкнот Компані» на виготовлення гривні. Проте достатніх потужностей для якісного друку щонайменше 1,5 млрд. необхідних банкнот фірма не мала. Отже, за згодою Леоніда Кравчука, 18 січня 1992 року у Києві було укладено контракт з англійською фірмою «Томас Де Ла Рю». Від Національного банку його підписав тодішній голова НБУ В. П. Матвієнко. Він же затвердив до друку купюри номіналом 50 і 100 гривень.                          

Художник Василь Іванович Лопата, за його ж висловом, був шокований, коли побачив введені в обіг «англійські» 50 гривень з бородатим дідом Чорномором, що віддалено нагадував Грушевського, а особливо був вражений банкнотою в 100 гривень, з якої замість тонко промальованого Шевченка дивився грубо намальований дядько з мутним поглядом, що нагадував махновця в кудлатій шапці. Замість портрета — грубий бездарний шарж. Обидва «портрети» на банкнотах замість прізвищ Грушевський і Шевченко були підписані Гетьман і Ющенко. Хто, коли і навіщо це зробив — ще одна специфічно українська таємниця. Хоч іноді і намагалися пояснити недостатньою кількістю ступенів захисту в банкнотах канадського варіанту. Проте при чому тут портрети? Чи не тому, що вони надто українські? Надто величні і виразні? Перші українські 50 і 100 гривень мали виглядати зовсім по іншому. На найвартіснішій на сьогодні 500-гривневій купюрі Григорія Сковороди при зображеному куті повороту голови, друге вухо не має бути видно. Стосовно віку і образу Шевченка на 100 гривневій банкноті, то В. І. Лопата у своїй книзі «Надії та розчарування, або метаморфози гривні» писав: «Я прагнув репрезентувати універсальний портрет великого українського поета і мислителя, який би символізував усе, що є для нас Тарас: пророцтво, бунтарство, трагізм, ліричність. Я вивчав і детально проаналізував велику кількість різних портретів, прагнучи створити такий, який би став універсальним, всеохопним і символічним. Я виконав вісім варіантів портрета. Зупинився на найменш традиційному образі немолодого Шевченка, який наче потенційно вміщував у собі все, що він значить як для кожного українця так і для того, кому не байдужа наша земля».

Хоча гривня була виготовлена вчасно, складна економічна ситуація вимагала введення перехідних грошей, які б прийняли на себе тиск інфляції і загрозу неплатежів, як це було в свій час і в США. Виготовлені тоді купоно-карбованці виконали функцію таких грошей, забезпечивши виплати зарплат шахтарям, пенсіонерам, державним службовцям. Це дало змогу уникнути дефіциту грошових знаків, який виник при виході України з рублевої зони.

  Паралельно з виготовленням гривні здійснювались заходи з впровадження власних потужностей для друкування грошових знаків і цінних паперів. 18 вересня 1991 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про створення потужностей з виготовлення національної валюти і цінних паперів». Згідно з цією постановою Національний банк створив дирекцію з будівництва необхідних об'єктів. Були укладені угоди з провідними світовими виробниками найсучаснішого обладнання з виготовлення грошей, яке і стало технічною базою для друку гривні на вітчизняному Банкнотно-монетному дворі. Таким чином, були закладені основи для самостійного випуску українською державою власних грошових знаків.

 

7. Грошова реформа

25 серпня 1996 року в засобах масової інформації було оголошено Указ Президента України Леоніда Кучми «Про грошову реформу в Україні». Безпосередньо виконання грошової реформи було покладене на Національний банк України, який тоді очолював Віктор Ющенко.

Відповідно до Указу Президента України грошова реформа в Україні проводилася 2—16 вересня 1996 року. У перший же день реформи за встановленим курсом було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян. Карбованцеві вклади населення було перераховано у гривні за курсом 100000 карбованців за одну гривню без будь-яких обмежень і конфіскацій із вільним їх використанням у гривнях.

Протягом 15 днів — від 2 до 16 вересня 1996 року — в готівковому обігу одночасно вільно використовувалися як гривні, так і карбованці з поступовим вилученням останніх. Після 16 вересня 1996 року приймання карбованців в усі види платежів було припинено і єдиним законним засобом платежу на території України з цього моменту стала гривня.

З початку реформи всі видачі готівки з кас банків (у тому числі для виплати заробітної плати, пенсій та інших доходів), безготівкові розрахунки здійснювались тільки у новій національній валюті.

Час для цього було обрано не цілком вдалий. Грошова реформа не була підкріплена іншими заходами у сфері податкової, бюджетної політики тощо, про що свідчило, зокрема, зосередження майже половини усієї грошової маси в наступні роки в сфері тіньової економіки, значне переважання купівлі населенням іноземної валюти над її продажем. Курс гривні майже два роки утримувався завдяки жорсткій монетарній політиці, тобто штучному заниженню грошової маси щодо валового внутрішнього продукту, що посилювало грошовий голод на гривню, бартеризацію торгівлі, кризу неплатежів та ін. Внаслідок цього курс долара в 1996 р. знизився на 24 % (вплив гривні був незначний, оскільки її було впроваджено наприкінці того ж року), в 1997 — на 9 %. У 1997 дещо зріс рівень монетаризації економіки. Разом з істотним зростанням дефіциту державного боргу та виплат відсотків по ньому, неефективним використанням бюджетних коштів, зменшенням валютних резервів НБУ, погіршенням фінансового становища підприємств тощо в 1998 це призвело до поступової девальвації гривні, яка становила 84 %. Водночас при запровадженні режиму конвертованості гривні не було дотримано основних вимог конвертованості.

 

8. Монети. Розмінні та обігові монети України

 

Перші монети були викарбовані у 1992 році, але в обіг вони надійшли тільки у 1996 році. Монети були виготовлені на Луганському набойному заводі, та на Монетному дворі Італії.

З колекційною метою виробляються памятні та ювілейні монети номіналом 2, 5, 10, 20, 50, 100, 125, 200, 250, 500 гривень. Розмінні та обігові монети (1 гривня.), які зараз у обігу.

 

ОДНА КОПІЙКА

діаметр 16,0 мм, товщина — 1,20 мм, вага — 1,50 г, нержавіюча сталь (роки карбування: 1992, 1994, 1996, 2000—2010).

ДВІ КОПІЙКИ

діаметр 17,3 мм, товщина — 1,20 мм, вага — 0,64 г (2001 — 1,8 г), алюмінієвий сплав (роки карбування:1992, 1993, 1994, 1996), нержавіюча сталь (роки карбування: 2001—2010).

П'ЯТЬ КОПІЙОК

діаметр 24,0 мм, товщина — 1,50 мм, вага — 4,30 г, нержавіюча  сталь (роки карбування: 1992, 1996, 2001, 2003—2010).

ДЕСЯТЬ КОПІЙОК

діаметр 16,3 мм, товщина — 1,25 мм, вага — 1,70 г, латунь (роки карбування: 1992, 1994, 1996), алюмінієва бронза (роки карбування: 1992, 2001—2010).

ДВАДЦЯТЬ П'ЯТЬ КОПІЙОК

діаметр 20,8 мм, товщина — 1,35 мм, вага — 2,90 г, латунь (роки карбування: 1992, 1994, 1996), алюмінієва бронза (роки карбування: 1992, 2001, 2006—2010).

П'ЯТДЕСЯТ КОПІЙОК

діаметр 23,0 мм, товщина — 1,55 мм, вага — 4,20 г, латунь (роки карбування: 1992, 1994—1996), алюмінієва бронза (роки карбування: 2001, 2006—2009).

 

 

 

ОДНА ГРИВНЯ

діаметр 26.0 мм, товщина — 1.85 мм, вага — 6.9 г (2001) або 7.10 г (1995, 1996, 2002), латунь (роки карбування: 1995, 1996), алюмінієва бронза (роки карбування: 2001, 2002, 2003). Художник Василь Лопата

На лицьовому боці (аверсі) монети в центрі зображено малий Державний Герб України, обрамлений з обох боків орнаментом із двох дубових листків і двох колосків — кожний з трьома остюками. Над гербом розміщено напис «Україна», а під ним — рік карбування монети та логотип Монетного двору Національного банку України. По периметру — опуклий кант. Зображення та написи — рельєфні. На зворотньому боці (реверсі) монети в центрі цифрою «1» і написом під нею «ГРИВНЯ» позначено номінал монети. З обох боків від цифри «1» симетрично розміщено орнамент зі стилізованого зображення гілок. По периметру — опуклий кант. Зображення на написи — рельєфні. По гурту монети вдавлені написи «ОДНА ГРИВНЯ» і рік карбування, відокремлені один від одного вдавленими крапками.

Монета номіналом 1 гривня випуску 2001 року перебуває в обігу паралельно з банкнотами зазначеного номіналу всіх випусків і монетами номіналом 1 гривня випуску 1995 і 1996 років та є дійсним платіжним засобом України й обов'язкова до приймання без будь-яких обмежень за її номінальною вартістю до всіх видів платежів, а також для зарахування на розрахункові рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

 

ОДНА ГРИВНЯ «Володимир Великий»

Дата введення цієї монети в обіг — 25 жовтня 2004 року.                 Діаметр 26.0 мм, товщина — 1.85 мм, вага — 6.8 г, алюмінієва бронза (роки карбування: 2004—2006, 2010).                                               Художник і скульптор — Володимир Дем`яненко.

Обігова монета номіналом 1 гривня «Володимир Великий» присвячена великому князю київському, державному діячу, за часів правління якого завершилося формування давньоруської держави і введено християнство як державну релігію.

 На лицьовому боці (аверсі) монети угорі зображено малий Державний Герб України, унизу — рік карбування — 2004, в обрамленні давньоруського орнаменту в три рядки написи: УКРАЇНА / 1 / ГРИВНЯ, а також логотип Монетного двору Національного банку України.

На зворотньому боці (реверсі) розміщено зображення князя Володимира Великого, який тримає в правій руці хрест, а в лівій — стилізоване зображення Десятинної церкви, а також круговий напис: ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ.

 

ОДНА ГРИВНЯ «60 РОКІВ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ ВІД ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ»

Дата введення цієї монети в обіг — 25 жовтня 2004 року.                 Діаметр 26.0 мм, товщина — 1.85 мм, вага — 6.8 г, алюмінієва бронза (роки карбування: 2004).

Художники і скульптори — Роман Чайковський та Володимир Дем`яненко.

Обігова монета номіналом 1 гривня «60 років визволення України від фашистських загарбників» присвячена 60-й річниці визволення України від фашистських загарбників, учасникам бойових дій 1941 — 1945 рр., ветеранам трудового фронту та пам`яті полеглих у боротьбі з фашизмом.

На лицьовому боці (аверсі) монети угорі зображено малий Державний Герб України, унизу — рік карбування — 2004, в обрамленні давньоруського орнаменту в три рядки написи: УКРАЇНА / 1 / ГРИВНЯ, а також логотип Монетного двору Національного банку України.

На зворотньому боці (реверсі) «60 років визволення України від фашистських загарбників» та зображено лацкан піджака ветерана Великої вітчизняної війни з нагородами: орден Слави, медалі «За отвагу», «За боевые заслуги», «За оборону Киева» тощо.

 

ОДНА ГРИВНЯ «60 РОКІВ ПЕРЕМОГИ У ВЕЛИКІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ ВІЙНІ 1941—1945 РОКІВ»

Дата введення цієї монети в обіг — 28 квітня 2005 року.

Діаметр 26.0 мм, товщина — 1.85 мм, вага — 6.8 г, алюмінієва бронза (роки карбування: 2005).

 Художники і скульптори — Володимир Дем'яненко (аверс), Володимир Атаманчук (реверс).

Обігова монета номіналом 1 гривня «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 — 1945 років» присвячена 60-й річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 — 1945 років.

 На лицьовому боці (аверсі) монети угорі зображено малий Державний Герб України, унизу — рік карбування — 2005, в обрамленні давньоруського орнаменту в три рядки написи: УКРАЇНА/ 1/ ГРИВНЯ, а також логототип Монетного двору Національного банку України.

На зворотньому боці (реверсі) у частині сегмента, що обмежений трьома променями прожекторів, зображені солдати, які повертаються з фронту. Ліворуч розміщено напис 60/ РОКІВ/ ПЕРЕМОГИ/ У ВЕЛИКІЙ/ ВІТЧИЗНЯНІЙ/ ВІЙНІ/ 1941 — 1945.

 

ОДНА ГРИВНЯ «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 — 1945 років»

Дата введення цієї монети в обіг — 28 квітня 2010 року.

 Діаметр 26.0 мм, товщина — 1.85 мм, вага — 6.8 г, алюмінієва бронза (роки карбування: 2010).

 Художник і скульптор — Володимир Дем`яненко.

Обігова пам'ятна монета номіналом 1 гривня «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 — 1945 років» присвячена 65-й річниці звільнення країни і світу від фашистської навали, учасникам бойових дій 1941 — 1945 років, пам'яті полеглих у боротьбі з фашизмом і ветеранам трудового фронту

На аверсі монети вгорі зображено малий Державний Герб України, унизу — рік карбування — 2010, в обрамленні давньоруського орнаменту в три рядки написи: УКРАЇНА /1/ ГРИВНЯ, а також логотип Монетного двору Національного банку України.

На реверсі монети вгорі зображено орден Вітчизняної війни, з обох боків від нього — дати 1945 — 2010, усередині — написи: 65 РОКІВ/ ПЕРЕМОГИ, під якими зображено георгіївську стрічку та дві гвоздики біля Вічного вогню.

 

  1. Гривня в сучасній Україні

 

Всі банкноти гривні, офіційно введені в обіг (починаючи з 1996 року), є законним платіжним засобом на території України. Разом з тим, з метою поліпшення організації готівкового обігу, НБУ проводить вилучення з обігу банкнот гривні зразків до 2003 року всіх років випуску[10][11]. Банкноти, що вилучаються, функціонують в обігу без обмеження терміну до їх повного вилучення.

  Володимир Великий, випуск – 1 грудня 2004

 

 

  Володимир Великий, випуск – 22 травня 2006

  Ярослав Мудрий, випуск – 28 вересня 2004

 

 Богдан Хмельницький, випуск – 14 червня 2004

 

 

  Іван Мазепа, випуск – 1 листопада 2004

 

  Іван Мазепа, випуск – серпень 2006

 

 

Іван Франко, випуск – 1 грудня 2003

 

Михайло Грушевський, випуск-29 березня 2004

Тарас Шевченко, випуск – 20 лютого 2006

 

 

Леся Українка, випуск – 28 травня 2007

 

Григорій Сковорода, випуск – 15 вересня 2006

 

 

 

 

 

Висновки:

 

 

Треба сказати, що українська грошова реформа була признана однією з самих вдалих на всьому пострадянському просторі. Перш за все  тому, що вона була практично позбавлена елементів конфіскаційності. Формально одній людині дозволялося обміняти не більше 100 млн. карбованців, але насправді при обміні ніхто документів не вимагав і відміток в них не робив. До того ж нова валюта виявилась достатньо стійкою. Так, без падіння не обійшлося, але вцілому, гривня ось уже більше десяти років стабільно тримається на валютному ринку.

 Що ж буде далі з українською гривнею? Напевно про це знають тільки верховні економічні боги. А нам би хотілося, щоб в подальшому історія української валюти була не дуже багата різними подіями.  І в цьому побажанні немає нічого незвичайного, чим менше ми використовуємо по відношенню до грошей слова типу «реформа» чи «зміни», а також «падіння» і «потрясіння», тим вони стабільніша. Це означає  - наше життя спокійніше...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

  1. Віталій Черноіваненко. Історія паперових грошей України 1917-1920 років. Дзеркало Тижня, № 37 (361) 22 — 28 вересня 2001.
  2. Швець В. Є. Грошова система України періоду Центральної Ради // Фінанси України – №4, 2004;
  3. Комаринська З. М. Історія грошей – Львів: Львівський банківський коледж, 1998;
  4. Скоморович І. Г., Реверчук С. К. Історія грошей і банківництва: Підручник – Київ: Атіка, 2004.
  5. Дмитро Харітонов Українські паперові гроші (1917—2005). — Київ : Купола, 2005. — 112 с.
  6. Василь Кияниця: «Про портрети, гривні і патріотичного художника» Всеукраїнська газета «Сіверщина» від 5 травня 2011 року
  7. Віталій Черноіваненко. Історія паперових грошей України 1917—1920 років. Дзеркало тижня, № 37 (361) 22 — 28 вересня 2001.
  8. З історії українських грошей. Дзеркало тижня, № 33 (612) 2 — 8 вересня 2006.
  9. В.Матвієнко «Автограф на гривні», газета «Обрій» (архів), №№ 26(57) (грудень 2001); 1 (58) (03.01.2002); 2 (59) (10.01.2002); 3 (60) (17.01.2002); 4 (61) (24.01.2002); 5 (62) (31.01.2002); 8 (65) 21.02.2002; 10 (67) (7.03.2002); 11 (68) (14.03.2002).
  10. Українські банкноти різних часів на сайті banknoteworld.com, версія від 3 листопада 2005.
  11. Фінансова політика Центральної Ради та урядів Української Народної Республіки (березень 1917 р. – квітень 1918 р.) Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук (ГАЙ-НИЖНИК Павло Павлович) Київ – 2008.

 

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
docx
Додано
13 березня
Переглядів
132
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку