Позакласний виховний захід "Світ починається з любові!.. Нехай вона й продовжить світ!

 

 

  «Світ починається з любові!.. Нехай вона й продовжить світ!»

 

      

 

 

 

                                                          Вчитель зарубіжної літератури

                                                                                                                                                     

                                                                     Яремчук С.О.

 

 

 

 

  Любити – це не означає дивитися один на одного, любити — це означає разом дивитися в одному напрямку. 

                                                                       Антуан де Сент-Екзюпері

 

          Любов не залежить від нашої волі, приходить без нашої заслуги, щезає без нашої вини. 

                                                                                                        І. Франко

 

         Любов шляхетна тільки тоді, коли вона сором’язлива. 

                                                                          Василь Сухомлинський

 

          Для кохання не існує вчора, кохання не думає про завтра. Воно жадібно тягнеться до нинішнього дня, але цей день потрібен йому весь, необмежений, незатьмарений.

                                                                                            Генріх Гейне 

 

У світі зла, дурниць, невпевненості і сумнівів, званих існуванням, є одна річ, для якої ще варто жити і яка, без сумніву, сильна, як смерть: це — любов! 

                                                                                             Генрік Сенкевич

 

Ведучий. Великий італійський поет Франческо Петрарка писав у сонеті про свої почуття: «Як не любов, то що це бути може? А як любов, то що таке вона?». Що таке любов? Це вседержительниця життя, таємниця, яку береться розгадати кожен митець. Іноді здається, що про любов написано так багато, що все вже сказали до тебе, у тисячах рядків, слів, тонів, співзвучностей та ритмів. Але ж у кожного любов своя, особлива, унікальна і неповторна. Багатство людських почуттів… Протягом багатьох віків душа людини намагається передати їх. Але знову і знову з’являються нові слова,  ніби бурхливий потік після тривалого штилю.

       Вірші, присвячені цьому високому почуттю, можна знайти у творчому доробку кожного поета. Можливо, тому в моменти романтичного натхнення чи душевних потрясінь від втраченого кохання, не маючи сил виразити власні почуття, люди шукають їх втілення у рядках талановитих майстрів слова. Для когось ця поезія – політ, для когось – прозріння, комусь вона стає ліками, а комусь здається тихою сердечною розмовою з хай незнайомою, але все ж рідною людиною.

Ведучий:

Світ починається з любові!..

Нехай вона й продовжить світ!

Нехай усі, хто з нами, знову

Пізнають радість й щастя зліт.

Нехай в полон візьме кохання,

І кожен з нас відчує сам,

Як почуття це нове й давнє

Життя наповнить змістом нам!

Ведуча.   Кохання – одне з найкращих і найглибших людських почуттів, невичерпне та вічне, як саме життя. Загадкове й таємниче, жадане й болісне… Почуття кохання завжди поряд із тими миттєвостями, коли в душах людських виникає щось незбагненно животворне, яке веде у світ краси, викликає захоплення, облагороджує, хоч іноді змушує і страждати.

 

Франческо Петрарка  Сонет 132

 Як не любов, то що це бути може?

А як любов, то що таке вона? Добро? —

Таж в ній скорбота нищівна. Зло? —

Але ж муки ці солодкі, боже!

Горіти хочу? Бідкатись негоже.

Не хочу? То даремна скарг луна.

Живлюща смерте, втіхо навісна!

Хто твій тягар здолати допоможе?

Чужій чи власній волі я служу?

Неначе в просторінь морську безкраю,

В човні хисткому рушив без керма;

Про мудрість тут і думати дарма —

Чого я хочу — й сам уже не знаю:

Палаю в стужу, в спеку — весь дрижу.

 

Ведучий. Справді, любов – це сила, яка змушує мріяти, літати у хмарах і здійснювати подвиги. Вона є музою для письменників, художників, композиторів. У художній літературі — в прозі й поезії — їй віддано чільне місце. Як неповторною є людина, такими ж неповторними, індивідуальними є ліричні поезії . І хай ці відомі твори написані багато літ тому, вони й нині читаються з незмінним інтересом. Бо високі почуття хвилюють нас віддавна, і багато в чому незбагненні й досі.

Сонет 61 

Благословенні будьте, день і рік,

І мить, і місяць, і місця урочі,

Де постеріг я ті сяйливі очі,

Що зав’язали світ мені навік!

Благословен вогонь, що серце пік,

Солодкий біль спечаленої ночі

І лук Амура, що в безоболоччі

Пускав у мене стріл ясний потік!

Благословенні будьте, серця рани

І вимовлене пошепки ім’я

Моєї донни – ніжне і кохане,

І ці сторінки, де про неї я

Писав, творивши славу, що не в’яне, –

Й ти, неподільна радосте моя!

Ведуча.  Усе прекрасне на Землі створене з любові до коханих. Споруджені з любові палаци, посаджені парки, осяяні місячним сяйвом акорди сонати, витончені вальси, ноктюрни, романси. Почуття любові, можливо, як ніяке інше, прагне висловлення. Ось чому кохання дає поштовх часто до творчості, до самовираження. Скільки написано творів, у які поети намагалися вкласти всю свою силу почуття, що іноді з’являється тихо, непомітно, неждано… А перлини світової  та української лірики стали величавими пам’ятниками високих почуттів.

  Сонет 267 

Де погляд ніжний, де чарівний вид;

Де постать горда, де струнка постава,

Де мова та бентежна й величава,

Що завдає негідникові встид?

 

Де сміх, що жалить того, хто набрид?

Де та душа, що, мов зоря яскрава,

Висока й гідна владарського права,

Небесну нам осяяла блакить?

 

Я вами дихаю, для вас палаю,

Я народивсь для вашого єства,

Без вас мені нема й не треба раю;

 

Як радість відійшла моя жива,

В словах надію я плекав безкраю,

Та вітер порозвіював слова

Вільям Шекспір Сонет 102

Зроста любов моя, всякчас нова, —
Люблю ніжніше, мовчки, до нестями.
Торгує той дрібними почуттями,
Хто серце всім на показ відкрива.

В весняну пору нашої любові
Тебе прославили мої пісні, —
Так соловей співа на честь весни,
Та влітку мовкне спів його в діброві.

Не гаснуть чари весняного саду,
Як стихне голос ніжного співця.
Коли той спів лунає без кінця,
Набридне він, утративши принаду.

Тому на певний час умовк і я,
Щоб пісня не обриднула моя.   

 

Сонет 116

Не буду я чинити перешкоди

Єднанню двох сердець. То не любов,

Що розцвіта залежно від нагоди

І на віддаленні згасає знов.

 

Любов – над бурі зведений маяк,

Що кораблям шле промені надії,

Це – зірка провідна, яку моряк

Благословляє в навісній стихії.

 

Любов – не блазень у руках часу,

Що тне серпом своїм троянди свіжі –

І щік, і уст незайману красу.

Той серп любові справжньої не ріже.

 

Як це брехня- я віршів не писав,

І ще ніхто на світі не кохав.

 

 Сонет 130

Її очей до сонця не рівняли,

Корал ніжніший за її уста,

Не білосніжні пліч її овали,

Мов з дроту чорного коса густа.

 

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її обличчі не стрічав,

І дише так вона, як дишуть люди,-

А не конвалії між диких трав.

 

І голосу її рівнять не треба

До музики, милішої мені,

Не знаю про ходу богинь із неба,

А кроки милої – цілком земні.

 

І все ж вона – найкраща поміж тими,

Що славлені похвалами пустими

 

***

Я дуже тяжко Вами відболіла.

Це все було як марення, як сон.

Любов підкралась тихо, як Даліла,

А розум спав, довірливий Самсон.

Тепер пора прощатися нам. Будень.

На білих вікнах змерзли вітражі.

І як ми будем, як тепер ми будем?!

Такі вже рідні, і такі чужі.

Ця казка днів – вона була недовгою.

Цей світлий сон – пішов без вороття.

Це тихе сяйво над моєю долею! –

Воно лишилось на усе життя. 

                                        Ліна Костенко

 

­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­Ведуча. Кохання завжди було джерелом натхнення усіх поколінь. У творчості будь-якого поета чи прозаїка – це передусім історія його кохання, зрад, інтриг і пристрастей. Ці історії не схожі між собою, кожна має свою родзинку та особливе значення, і в тому, мабуть, головна принада любові. Майже у кожному творі митців звучить щось особливе: i величне, i щире, i нiжне, задушевне - звучить те велике почуття, що вкладається в маленьке слово - люблю.

 

 Якби помножити любов усіх людей,

ту, що була, що є й що потім буде,

то буде ніч. Моя ж любов -- як день,

не знають ще чуття такого люди.

Якби зібрати з неба всі зірки

всі сонця з усіх небес на світі,-

моя любов горітиме яркіш

за всі сонця, на тисячі століттів.

Якби зірвать квітки з усіх планет,

що вітер їх під зорями колише,--

моя любов пахтітиме міцніше

над квіти всі, крізь років вічний лет.

Якби зібрать красунь усіх віків,

повз мене хай ідуть вони без краю,--

Марії я на них не проміняю,

ні одній з них не вклониться мій спів.

Хай очі їх зіллються в зір один,

і в серце зір цей буде хай світити,--

зачарувать мене не зможе він –

твоїх очей йому не замінити.

З яких зірок злетіла ти сюди,

така ясна, що спів про тебе лине?

Світи ж мені, світи мені завжди,

над зорі всі, зоря моя єдина!

             Володимир Сосюра

Ведучий. Усім відомо, що краса врятує світ. Саме краса надзвичайного почуття — любові — утверджує в людині людське, підносить нас над злом. Доки існуватиме це почуття, доти в світі пануватиме гармонія, єдність, лад. ! Коли в серці живе любов, світ навколо прекрасний, світлий, сповнений чудес. Це прекрасне  почуття дарує нам багато радості, щастя, світла, тепла, а іноді й болю, але завжди робить людину кращою, добрішою. Любов приходить несподівано, і ніхто не в силі відмовитися від неї.

***

Вона прийшла непрохана й неждана,

І я її зустріти не зумів.

Вона до мене випливла з туману

Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,

І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,

Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти…

Прийшла любов непрохана й неждана —

Ну як мені за нею не піти?   (Василь Симоненко)

І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші.
Такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
А квіти, кинуті тобі. (Ліна Костенко)

Ведучий. Кохання. Це почуття знову й знову доводить, що без нього життя втрачає сенс. Кохання – це найбільший самовияв людини, найбільша самореалізація, найкращий плід людської душі і серця. Якщо людина здатна кохати до самозабуття, до самозречення, до самоспалення,- значить Господь благословив її, дав можливість пережити найщасливіші години, дні в житті. Закохана людина не здатна творити зло,- вважає Л.Костенко.  

Я люблю твої очі у мрії,
Ті, що глянули в душу колись,
В них мої сподівання й надії
Дивним карбом навік запеклись.

Я узяв тих очей таємницю
І зіниці твої золоті,
Наче воду з ясної криниці,
Щоб разхлюпати людям в житті.

І дивились на мене ті очі,
Як веселки, з-під маєва брів,
Тож диханням твоїм опівночі
Я людей у житті обігрів.

І коли ти повернешся знову,
Прочитаєш ти в людських очах.
Свою душу легку і шовкову
По стежках, по лужках, по ночах!

                                   (Андрій Малишко)

 

***

Що в нас було? Любов і літо.
Любов і літо без тривог.
Оце і все. А взагалі-то
Не так і мало, як на двох.
Ось наші ночі серпень вижне,
Прокотить вересень громи,
І вродить небо дивовижне
Скляними зорями зими!

І знову джміль розмружить квітку,
І літо гратиме в лото.
І знов сплете на спицях плітку
Сторукий велетень Ніхто.
І в цьому днів круговороті,
Де все минати поспіша,
Як та пташиночка на дроті,
Спочине стомлена душа.  (Ліна Костенко)

 

Дзвенять німою тугою ліси,
Коли їх ніч тремтлива обнімає
І від очей у ревності ховає
Принади їх первісної краси.

Бринять живою радістю ліси,
Як ранок спалахне на небокраї,
Як сонце огняне завісу піднімає
Із їх первісної і чистої краси.

Мені здається,— може, я не знаю,
Було і буде так у всі часи:
Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси.

І тому світ завжди благословляє
І сонце, що встає, і серце, що кохає.  (Василь Симоненко)

 

Вимріяна і близька донині,
Незнайома, але й знана теж,
Заховавшись в довгій самотині,
Вже мене не кличеш, не зовеш.
Спогадами не повернеш хвилі,
В сумі сновидіння не відкинь,
Не скорись непам’яті в знесиллі
І фантазувати не покинь.
Не зрони кохання в теплім гніві —
Ти мені дорогу перейшла,
Опустивши очі мовчазливі,
Лиш на серці легкий сплеск весла.
Може, ти нічого не забула,
Може, ти і досі зберегла
Серце, розтривожене і чуле, —
Тільки все припорошила мла.

(Василь Стус)

 

Ну скажи — хіба не фантастично,

Що у цьому хаосі доріг

Під суворим небом,

Небом вічним,

Я тебе зустрів і не зберіг?

Ти і я — це вічне, як і небо.

Доки мерехтітимуть світи,

Будуть Я приходити до Тебе,

І до інших йтимуть

Горді Ти.

Як це все буденно!

Як це звично!

Скільки раз це бачила Земля!

Але ж ми з тобою…

Ми не вічні,

Ми з тобою просто — ти і я…

І тому для мене так трагічно

Те, що ти чиясь, а не моя.

 

 Ведучий. Любов — найпрекрасніше почуття, яке тільки може народитися в серці людини. Воно супроводжує нас завжди. Любов — це початок усього: із любові народжується нове життя, у пестощах світлих променів материнської ласки зростає нова людина, а від її тепла, отриманого у дитинстві, у серці дорослої людини формується почуття з почуттів, найчарівніший прояв любові — кохання. І це почуття знову і знову доводить, що без нього життя втрачає сенс. Любов різна: це і велике кохання, це і зв'язок між матір'ю та дитиною, це й ніжна любов до рідного краю, до того, що має в нашому житті велике значення, і навіть до маленьких, але близьких нашому серцю дрібниць. У всіх своїх проявах вона має над нами таку велику владу, що ми не здатні протистояти їй. Саме любов надихає людину на прекрасне, робить її доброю, лагідною і чарівною.

 

Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.

І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка
У тумані тривожних дум.

Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб'язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.

Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів — любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.

У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
— Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!..

 

Ведучий. Одним  із найважливіших, найсильніших почуттів у житті людини є любов до рідної землі, до краю, де народилася, де зростала, де вперше пізнала світ.

 

Земле рідна! Мозок мій світліє,
І душа ніжнішою стає,
Як твої сподіванки і мрії
У життя вливаються моє.

Я живу тобою і для тебе,
Вийшов з тебе, в тебе перейду,
Під твоїм високочолим небом
Гартував я душу молоду.

Хто тебе любов'ю обікраде,
Хто твої турботи обмине,
Хай його земне тяжіння зрадить
І з прокляттям безвість проковтне!

 

 

"Я закоханий палко, без міpи

У небачену вpоду твою.

Все, що в сеpці натхненне і щиpе,

Я тобі віддаю.Ти дала мені pадісну вдачу,

Кpов гаpячу пустила до жил.

Я без тебе нічого не значу, ніби птиця без кpил".

 Ведучий. Любов – це почуття, яке допомагає  здолати всі перешкоди на нашому життєвому шляху, почуття, яке надає нам сил, радості, щастя, світла, тепла і сподівання на краще майбутнє тих, кого ми любимо і хто найдорожчий нам у світі. Любов – це найважливіше почуття у житті кожної людини, яке непідвладне ані старінню, ані смерті. Тож  нехай це чарівне почуття наповнює серця до країв. Любові, ніжності, теплоти, гармонії і краси!

    Любіть життя: в нім є краса,

         Хоч люди й журяться похилі,

         Хоч горе бачать небеса

         І тане мрія в небосхилі…

         Любіть життя за боротьбу,

         Любіть його у громі бурі,

         Любіть відродження добу

         І хмари гніву, й роки хмурні!

         Любіть надії золоті,

         І ясну ніжність вечорову,

         Та пісню нені колискову,

         І хати вбогі та прості,

         І люд без сонця і знаття,

         І край без радощів життя!

         Любіть життя! В нім є краса…

                                   Христя Алчевська