8 липня о 18:00Вебінар: Проєктне навчання: розвиваємо логічне, критичне та креативне мислення школярів

Позакласний захід "Дзвони Чорнобиля в українській літературі"

Про матеріал
Мета заходу: "Дзвони Чорнобиля в українській літературі (11 клас)" ознайомити учнів із творами українських авторів, присвячених Чорнобильській трагедії, розвивати вміння учнів виразно декламувати; виховувати дбайливе ставлення до природи.
Перегляд файлу

Дзвони Чорнобиля в українській літературі (11 клас)

Мета заходу: ознайомити учнів із творами українських авторів, присвячених Чорнобильській трагедії, розвивати вміння учнів виразно декламувати; виховувати дбайливе ставлення до природи.

Загадили ліси і землю занедбали.

Поставили АЕС в верхів’ї трьох річок.

То хто ж ви є, злочинці, канібали?!

Ударив чорний дзвін. І досить балачок.

В яких лісах іще ви забарложені?

Що яничари ще занапастять?

І мертві, і живі, і ненароджені

Нікого з вас довіку не простять!

Ліна Костенко.

Хід заходу

Ведуча. Лунає дзвін. Тривогою та болем наповнені наші серця. Болем за нашу землю, яку зрошують смертоносні кислотні дощі, за отруєні хімічними відходами ріки, за небо з озоновими дірами, за вирубані ліси. Тривогою – за майбутнє життя.

Ведучий. Стогне дзвін. Та найгіркішими нотами звучать у ньому голоси Чорнобиля, катастрофи, яка ніколи не зітреться з людської історії, не згасне у віках. Чорнобиль. Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною.

Читець 1.


Ти відомий сьогодні кожному –

Не ім’ям своїм, а бідою.

Тою вулицею порожньою

Понад прип’ятською водою.

Мій Чорнобиль, зелений пагорбе!

У якому ти жив сторіччі?

Запеклись перестиглі ягоди

Наче кров, на твоїм обличчі.           


                                                           І. Білий ˮТи відомий сьогодні кожномуˮ


Ведуча. Чорнобиль – це назва невеличкого районного центру, що знаходиться за 104 кілометри від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції. Але в історію Чорнобиль увійде назавжди як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства техногенних катастроф.

Читець 2.

Ганна Чубач. Весна 1986


Можливо, я колись прощу,

Але забути це не вдасться;

Біда забрала в мене щастя

Радіти теплому дощу.

Можливо, я колись втомлюсь,

Але забути – не забуду:

Бездомний пес по місту блудить,

І я, як всі, його боюсь.

І двір наш зовсім опустів.

Дітей із Києва вивозять.

У матерів – болючі сльози,

І їм не треба втішних слів.

Можливо, я колись навчусь

Міняти гнів на тиху милість.

А нині прошу: ваша гнилість,

Зійдіть з дороги, бо зірвусь!

Не можу більше біль таїть,

Не тішусь ранньою весною.

Мій світ, як хмара над Десною:

Як зупинилась, так стоїть.

Посеред мирних, добрих днів

Така печаль! Така пекучість!

Не ˮжитьˮ, не ˮбутьˮ, а ˮбрати участьˮ–

Хтось зручно вигадать зумів.

І замість правди напівправда,

Вриває ниточку добра.

І воду п’ємо із Дніпра,

Яку ніхто вже пить не радить.

І бджоли з вуликів летять

На цвіт чорнобильського саду.


Ведучий. Для України, для всіх, хто побічно причетний до трагедії Чорнобиля і її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього, бо відтоді почався відлік чорнобильської катастрофи. Вона вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом незвіданої раніше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне наступне покоління.

Читець 1.

О, повернись, якою Ти була

Сто літ тому, і тисячу, і вчора!

...отруйні ріки вбрід перебрела

І княжі тіні похилили чола.

Ти – Русь. Ти давня. Київська, ще та,

Чий меч святили у соборах Лаври,

І на рельєфах древнього щита

Світився горем профіль Ярославни!

Був вітер – сторож всіх твоїх границь,

Був теплим дух великих медозборів,

І темним – пурпур княжих багряниць,

І світлими хрести Твоїх соборів!

Невже ж до нас Твій голос не озветься,

Коли нащадки ходять по гробах?!

На тій землі, де зводили фортеці,

Тепер стоїть бетонний саркофаг.

Уламки смерті робот підмітає.

І квітки вже жахається бджола.

Спитай в Дніпра – чи він ще пам’ятає

Тебе таку, якою ти була?

О, як за все, що зроблено, простити?

В яких віках засне оця біда?

...Приходив князь. Хотів киян хрестити.

Але була вже мертвою вода.             Оксана Пахльовська ˮО, повернись... ˮ

Ведуча.

Біда, що сталася, відгукнулася болем у серцях мільйонів людей, схвилювала міжнародну громадськість. Наша країна вперше зустрілася з такою грізною силою, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.

Читець 2.


Не з Левіта нових полотен,

А з під чорнильних долин

Мені назустріч явір злотне

Іде, як грізний паладин.

Іде. Нема при ньому зброї,

Та я тремчу. Я знаю все.

Йде, мов солдат з передової,

Що руку в рукаві несе,

Свою одірвану лівицю,

Вже неживу, та ще в сукні…

Йде навпрошки через пшеницю,

Щось хоче мовити мені.

Він листя кидає шалене,

А кров із рукава – дзюрком.

Кричу я: – Не підходь до мене,

Бо вб’єш мене одним листком!

Не винен я, що все те сталось,

Що розкололась неба твердь,

Що в золотом покриту галузь

Ми атомну впустили смерть!

Він шепче: – Винен! – і поволі

Проходить в скорбності німій.

І спалює мене на полі

Улюблений листочок мій.                        


                                                                         Дмитро Павличко ˮЛистокˮ.

Ведучий. Біда розчинилася у духмяному повітрі, у біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикос, у воді сільських криниць, у всій красі. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилась у людях. Ця трагедія увійде в історію, в усі хроніки людства як незагойна рана на тілі України. Увесь цей жах відгукнувся болем у серцях мільйонів людей і у поезії М. Луківа ˮДощ у зоні Чорнобиляˮ.

Читець 3.


Дно річки вистеляють блискавки.

Метаються в повітрі ластівки.

Громи стрясають луни-перелуни,

І дощ між небом і землею струни

Сріблясто напинає на вітрах,

І чорні хмари навівають страх.

Куди не глянеш – все мов нереальне.

Стоїть край шляху дерево печальне,

Гудуть дроти високовольтних ліній,

Чорніє човен між розквітлих лілій,

лежить село, неначе на картині,

Біліючи хатами на долині.

А в тім селі ні голосу, ні звуку,

І вікна випромінюють розлуку.

І двері навхрест дошками забиті,

І журавлі криничні сумовиті,

І тихий сад біля старої школи.

І дітям в ній не вчитися ніколи.

Навколо пустка і печаль біблійна,

Навколо смерть, незрима і повільна.

Чортополохом обрій заростає.

Зело і квіти стронцій роз’їдає

і час пересипається пісками

На полі, що шуміло колосками.

А по ночах, трагічне і фатальне,

На землю ллється світло астральне

І фантастичне, сіре мерехтіння

Породжує примарливе видіння

Людей, які від наглої біди

Пішли із цього краю назавжди.

Поволі слід за ними заростає,

І дощ свинцевий землю засіває,

І дно ріки встеляють блискавки,

І, розметавши крила, ластівки

Ширяють на чорнобильських вітрах,

І чорні хмари навівають страх.


Ведучий. Наша свідомість після Чорнобиля не могла залишитись такою, як була. Для багатьох людей, чесних і совісних, Чорнобиль став катарсисом, духовним очищенням і прозрінням, а ще уроком для наступних поколінь. Із сумом про цю біду пише Ліна Костенко у вірші ˮСтоять озера в пригорщах долинˮ.

Читець 4.


Стоять озера в пригорщах долин,

Луги цвітуть у придорожній смузі.

І царствений цибатий чорногуз

Поважно ходить в ранній кукурудзі.

Дівча козу на вигоні пасе,

Машини мчать, баранки крутять аси.

Малина спіє.. І на все, на все

Лягає пил чорнобильської траси.

Жоржини на чорнобильський дорозі

Вже другий рік, як струшують біду,

Прозорий жах обмацує ворота –

Чи можна людям в хату увійти?

Роса – як смертний піт на травах, на горіхах.

Але найбільше стронцію – у стріхах.

Хто це казав, що стріхи – традиційні?

У нас і стріхи вже радіаційні.

Летючі крони голубих дерев.

Із року в рік дожити до неділі.

Ріка. Палатка. Озеро. Курінь.

Аборигени острова Надії.

Босоніж дітки бігають малі.

Пройшла гроза і не була озонною.

А де тепер не зона на землі?

І де межа між зоною й не зоною?

Ведуча. Вирвавшись з-під влади недбайливих господарів, радіація спричинила трагічні наслідки. Горе впало не тільки на Україну. Воно зачепило Білорусію і Росію. На забруднених територіях нині проживає близько 2 мільйонів чоловік, тобто кожний п'ятий.

Читець 5.

 

 

Багряна А. Малиновий дзвін (Уривок)


Ви чули, як плаче спустошена Прип’ять,

За скоєний гріх розіп’ята живцем,

Прип’ята до неба, щоб вічності випить,

Щоб вмити від бруду змарніле лице?

Регочуть іони малиновим дзвоном,

Вбиваючи блиск нерозкритих очей,

Ридає вночі божевільна мадонна,

Приймаючи з лона холодних дітей

В бездонність ночей.

І тихо ступає життя у полин,

І лине Чорнобильський дзвін.


Читець 6. ˮВ глуху ніч Насті приснився лихий сон. Звідкілясь узялася чорна рука і залила все довкруг. Залила вулиці її села, затопила хати, проковтнула ліс, луги, поглинула Прип’ять. А в тій річці – тисячі людей: старі, молоді, діти, немовлята. Настя бачить їхні спотворені жахом і криком лиця, а голосів не чути. Як у німому кіно. Одна жінка підняла своє дитя у білесенькій льолі аж до неба – чистий тобі ангел. Тільки нікому взяти те дитя з її рук. Чорні буруни накрили все і всіх, накрили молоду матір, а янголя у білій сорочечці пішло поверхнею ненажерливої ріки, світячи сяйливим волоссячком як німбомˮ.

Ведучий. Так починається оповідання Катерини Мотрич ˮПоліт журавлів над не толоченими травамиˮ, що відкривається болісною присвятою – ˮІ мертвим, і живим, і ненародженим жителям чорнобильського Поліссяˮ.

Ведуча. А книга Лідії Віриної ˮТієї вогняної ночіˮ – це не тільки біографічна оповідь про хлопців-пожежників, що ціною власного життя рятували світ, а й дослідження витоків проявленого ними героїзму. Автор досягає цього, вводячи в текст щоденникові записи, а також свідчення знайомих, очевидців. Не оминув цю тему своєю творчістю і Іван Драч

Читець 7.

Драч І. ˮСолдатська мадоннаˮ


Більше року метляється

На балконах пропаща білизна,

Більше року сотається

Любов молода ненависна,

Ненависна, бо звідки

Ти іншої візьмеш любові,

Коли кров клекотить

І ненависть ходить по крові!

Ріжем сосни руді

Од того проклятого року,

Із пеньками смолистими

Також маєм мороку.

Стовбури ми ховаємо –

Аж два метри сипкого піску.

Чи сховаєш ти ненависть

У могилу таку?


Ведучий. Наша пам’ять і пам’ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому.

Читець 8.


Сингаївський М. ˮМій крок – із атомної ночіˮ


Мій крок – із атомної ночі,

І віра ще в душу нуртує:

Світильник розуму і серця –

До сонця виведе з пітьми.

Я чую земле – не безодню,

А теплу споришеву стежку,

Вона біжить з мого дитинства,

Щоб я не розлучався з сином.

Мій крок – до пам’яті і слова,

Що забринить, мов засторога,

І скаже: небезпечна зона,

Де не ступить, не зупинитись!

Де на чорнобильських подвір’ях

Обпалить душу чуйна тиша:

Земля – і та не обізветься

Людським, ще незабутим кроком.

Усе обпалить і просвітить

Біда, немов рентген стосилий.

І все прожите-пережите

Засвітиться болючим смутком.

За тих, по кому дзвін клекоче,

За тих, кого нема вже поруч,

За тих, кого ми проводжали

В останню, наче креп, дорогу.

А нині – з ними у зеніті,

У пам’яті невідворотній,

У порятунку для нащадків

Та у змордованих печалях.

Ведуча. Сьогодні День пам’яті, День скорботи і роздумів. Бо нам таки є над чим замислитись. Живемо на технологічному вулкані. Чи не повториться трагедія в іншому місці? Чи стали ми більше шанувати рідну землю? Тож запалімо поминальну свічку — свічку надії 26 квітня. Хай полум’я свічок у наших душах зіллється в одне полум’я віри. Ми будемо жити!

Читець 9.

К. Курашкевич. Не хвилюйся, плането!

Пломінь у небі квітує,

Котить хвилі Дніпро.

Чорнобиль, тебе врятуємо,

спільне ти наше добро.

Ведучий. Урятований світ – найкращий пам’ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам’ятаймо про них і робімо усе, щоб ніколи не нашу землю не приходила така біда, а наші


талановиті письменники надихалися лише красою і неповторністю довкілля, і не мали підстав писати про його біль і страждання. Дбаймо про природу – наше найцінніше багатство.

 


 

docx
Додано
19 березня 2019
Переглядів
270
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку