Урок "Любовна лірика Ліни Костенко"

Урок поезії

Тема: Любовна лірика Ліни Костенко – мірило людської душі.

Мета:

• дати учням можливість заглибитись у художній світ любовної лірики поетеси,
• пройнятися його ошляхетнюючим впливом;
• зрозуміти красу поетичної форми поетеси;
• засобами художнього читання, музики і співів передати чарівність поетичного слова;
• викликати естетичну насолоду від поезій;
• виховувати чуйність і повагу до почуттів.

Тип уроку. Відверта розмова.

Методи. Слово вчителя, бесіда, художнє читання поезій, учнівські презентації, розгляд   

               портретів, слухання запису пісень О. Богомолець, авторські вірші учнів.

Обладнання: презентація, мультимедійна дошка, портрети. 

Хід уроку

1. Організаційний момент. Привітання.
2. Вступне слово вчителя.

 

“З якої ти країни?” – запитала птаха іншу птаху.

“Я – з країни людської мрії! Там тепло і любов, там більше сонця, аніж ночі.” – відповіла та.

        Красива, мудра, мужня, талановита жінка з вічною таємницею в очах – Ліна Василівна Костенко – звідти родом. Там, у країні мрії, мужніла її душа, міцнів для великих справ розум і талант. Проте місця під сонцем тій землі не було – називалась-бо Україною. Тоді вона, Ліна Костенко, і її одчайдухи – однодумці з покоління шістдесятників розібрали Україну у серця: по краплі, по промінчику виносили  з ночі на видноту. І винесли, і мрія стала реальністю.

 

Вчитель: На чолі цієї когорти ми бачимо постать жінки – Л. Костенко, яка стала символом честі і відваги, і гордості. Запрошую вас до відвертої  розмови про поетичну долю цієї геніальної поетеси.

 

Інсценування. Розмова про долю.

 

• Ми маємо роздивитися її долю зблизька. А що ж таке доля людська? Можливо, вона намальована на долоні кожного з нас або позначена зорями на нічному небі?
• А може, при народженні людина опиняється на роздоріжжі і сама мусить вибрати стежку, якою йтиме?
• У народі кажуть: доля усміхнулася, чи доля відвернулася. То, можливо, доля – це неземна дівчина, що веде нас по життю; коли посміхнеться, нам щастить… (Катя)
• Доля поетів прозирає крізь вірші, поезія є долею, тому виокремити щось одне  – важко.

 

• Пам’ятаєте, Шевченко питав: «Доле, де ти? Доле, де ти? Нема ніякої. Якщо доброї жаль, Боже, то дай злої, злої».

 

• Леся Українка писала: «Ні долі, ні волі у мене нема. Лишилася тільки надія одна»

 

  Вірш “Доля” (Інсценування)

 

 Наснився мені чудернацький базар:

під небом у чистому полі,

для різних людей,

для щедрих і скнар,

продавалися різні Долі.

 

 Одні були царівен не гірш,

а другі – як бідні Міньйони.

Хто купляв собі Долю за гріш.

А хто – і за мільйони.

 

 Дехто щастям своїм платив.

Дехто платив сумлінням.

Дехто – золотом золотим.

А дехто – вельми сумнівним.

 

 Долі-ворожки, тасуючи дні,

до покупців горнулись.

Долі самі набивались мені.

І тільки одна відвернулась.

 

Я глянула їй в обличчя ясне,

душею покликала очі…

– Ти, все одно, не візьмеш мене, –

Сказала вона неохоче.

 

– А може візьму?

Марина: – Ти собі затям, –

сказала вона суворо, –

за мене треба платити життям.

А я принесу тобі горе.

 

 – То хто ж ти така?

Як твоє ім'я?

Чи варта такої плати?

 – Поезія – рідна сестра моя.

А правда людська – наша мати.

 

 І я її прийняла, як закон.

І диво велике сталось:

минула ніч. І скінчився сон.

А Доля мені зосталась.

 

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться, –

у мене жодних претензій нема

до Долі – моєї обраниці.

 

Учениця:

                                   Я вибрала Долю собі сама

                                   І що зі мною не станеться –

                                   у мене жодних претензій нема

                                   До Долі – моєї обраниці.

 

Подарунок: авторський вірш Катерини Мокроуз

Стіни? Радість!

Так солодко, напевно, уночі літати!
Тримати у своїх долонях зорі
Метелик наче крильцями махати
Озера проліта такі прозорі.

Схопивши вітер за шовкового хвоста
До місяця співати пісні буду
І так пройдуть і весни, і літа…
І знов, і знов я їх плекати буду.

Лише ти подаруй мені ті крила
З якими можна доторкнутись до небес
Я хочу ближче до палючого світила
Я хочу все то марево чудес!

Щоб заіскрилось у душі проміння
Алмазами щоб очі засвітились
Щоб не тягнуло більше суму те каміння
І щоб здійснилося те, що доброго наснилось.

Щоб знов радіти кожній тій хвилині
І зовсім не ховати свою радість
Знов відкриватись, вірити людині,
Що на шляху твоєму зустрічались.

Та сил немає крила ці розкрити,
Бо стіни ці перед очима стали.
І не дають вони мені злетіти
У чотирьох кутках мене зажали.

І мрії мої вирватись не можуть
З полону цього, сумно мені, тяжко!
Лише книжки старесенькі поможуть
Бо знають, як самотній бути важко.

А в себе як заглянеш на хвилину
Думи різні в голові літають.
І плутаєш себе без перепину,
А як знайдешся, вмить кудись тікають.

А се життя, як вдумаєшся в сутність,
Ні змісту та ні глузду в нім немає.
Довкола я шукаю завжди мудрість,
І також хтось її в цей час шукає.

А жити треба, щоб радість дарувати
І навіть якщо не найкращій час,
Ти посмішкою світ почни стрічати!
І світ віддячить щастям за це вас.

 

      Вчитель:  Поезія – завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі. Доля поетів прозирає крізь вірші, поезія є долею.

Пізнання творчості кожного великого поета потребує серйозної інтелектуальної напруги. Стосується це і Ліни Костенко. Незважаючи на класичну простоту, все ж необхідна робота розуму і серця, щоб піднятись до її думки й почуття. І це віддячиться духовним визріванням, моральним самовдосконаленням, яке відбуватиметься під магічним, чаруючим впливом її поетичного слова. Тому спілкування з поезією Ліни Костенко – це збагачення власного духовного світу, його урізноманітнення і – обов’язково – ушляхетнення. Врешті-решт, це розвиток людяного в людині.

                             Що нам потрібно на урок?

•                   серйозна інтелектуальна напруга;
•                   робота розуму і серця;
•                   духовне визрівання;
•                   моральне самовдосконалення.

 

Вчитель. Кожний поет має свої тематичні домінанти – так назвемо теми і проблеми, які є наскрізними у її творчості. 

Ліна Костенко сама допомогла визначити тематичні пріоритети своєї творчості. Компонуючи збірку “Над берегами вічної ріки” 1977р. поетеса  розподілила твори за трьома тематичними розділами.

 

“Над берегами вічної ріки”

1977 р.

 

 

 

 

“Пам’яті безсмертна

панорама”                            “Руки на клавіші слова кладу”           “Тихе сяйво над моєю                 

                                                                                                                             долею”

 

 

 

           пам'ять                                            творчість                                        любов

 

                                             Пам'ять – творчість – любов

 

Висновок: Митців усіх часів приваблювала тема любові та кохання

 У  поезії  Ліни Костенко ми відкриємо  нові, неповторні  грані  цієї  теми.

 

Тема: Любовна лірика Ліни Костенко – мірило людської душі

 

Вірш-присвята  Степанової Анни, учениниці 11класу

Она красиво пишет о любви,

Не замечает расстояний, граней,

И мир прекрасной поэтической души,

В сердца людей прикосновением вселяет.

 

Она способна вызвать столько чувств,

Что я не в силах буду перечесть,

Она из тех величественных муз,

Что говорят : « А счастье есть!»

 

Счастье – любовь, она придёт внезапно,

Она откроет двери и замки,

И не впускать её будет напрасно,

Рассудку помешает вопреки.

 

У каждого любовь своя, мы знаем,

И уговоры сердцу не помогут,

В её стихах любовь огнём пылает,

И души только светом наполняет.

 

Ты с ней грустишь, тайком страдаешь,

И плачешь, и смеешься с ней.

Лишь только здесь ты смысл понимаешь,

И рушишь мир загадочных теней.

 

И сердце так спокойно бьется,

Излив всё то, что камнем здесь лежало,

А ей любовь улыбкой отдаётся,

Она с любовью нам стихи писала!

 

Любов і кохання... Таке знайоме і таке хвилююче слово, а скільки навіює думок, спогадів, переживань. До когось вона прийшла вперше, а хтось вже душею і серцем відчув її.

Але, насамперед, я хотіла б, щоб ви прислухалися до власного серця, створили в класі атмосферу довіри, тепла,затишку. Адже всі ми, рано, чи пізно,переживаємо це прекрасне почуття, і потрібно бути готовим, щоб не втратити, не прогавити свого кохання,зберегти його,або ж,навпаки,не згоріти в ньому.

 

Вчитель. Великий пласт лірики Л.Костенко – це твори про кохання. Почнемо з поезії, у якій любов – невгамовна пристрасть.                                                                            

 

Спини мене отямся і отям

Така любов буває раз в ніколи

Вона ж промчить над зламаним життям

За нею будуть бігти видноколи

Вона ж порве нам спокій до труни

Вона ж слова поспалює вустами

Спини мене спини і схамени

Ще поки буду думати востаннє

Ще поки можу але вже не можу

Настала черга й на мою зорю

Чи біля тебе душу відморожу

Чи біля тебе полум’ям згорю

 

Поетичний практикум: визначити віршовий розмір та вид римування….

 

1. ПРО  ЩО СВІДЧИТЬ  ВІДСУТНІСТЬ  РОЗДІЛОВИХ ЗНАКІВ ?
2. ЦЕ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРИЙОМ.
3. У  ЯКОМУ  СТАНІ  ПЕРЕБУВАЄ ЛІРИЧНА ГЕРОЇНЯ?
4. МОНОЛОГ  ЛІРИЧНОЇ  ГЕРОЇНІ – ЦЕ ПОТІК НЕОРГАНІЗОВАНИХ СЛІВ ЧИ ЦІЛІСНИЙ МОНОЛОГ?
5. ТЕКСТОВА ПЛОЩИНА ЦЬОГО ТВОРУ-12РЯДКІВ.
6. У ЧОМУ МИСТЕЦЬКА КРАСА ЦЇЄЇ ДРАМИ

 

(ЛІТЕРАТУРНИЙ КОМЕНТАР) учень

У словах «спини мене отямся і отям» міститься ключовий смисл. Лірична героїня і Він закохалися один в одного.Вона боїться кохання.Боїться власної пристрасті.Відчуває його силу.Тому й благає зупинитись.Чому вона боїться любові?Повної відповіді немає.Але вона нам і  не потрібна , бо знаємо головне – ця небажана любов загрожує зламаним життям.А ще її мучить передчутя якоїсь несумісності з ним «чи біля тебе душу відморожу чи біля тебе полум’ям згорю». Це боротьба ліричної героїні з собою.

 Перед нами  -  психологічна драма  показана на мініатюрній площині.

 

Вчитель:

 Одним із шедеврів лірики є “Світлий сонет” із збірки “Над берегами вічної ріки”.

 

«Світлий сонет» 

Як пощастило дівчині в сімнадцять,
в сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все як слід.

Вона росте ще, завтра буде вищенька.
Але печаль приходить завчасу.
Це ще не сльози – це квітуча вишенька,
що на світанку струшує росу.

Вона в житті зіткнулась з неприємістю:
хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
а вірність має душу неподільчиву.

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Як пощастило дівчинці в сімнадцять!

Вчитель:

•   Що називається сонетом?
• Для чого автор вдається до кільцевої композиції? ( Для посилення виразності й методичності мови)
• Чому вірш, маючи сумний зміст, є оптимістичним?

 

Сонет побудований на парадоксі.

Пощастило дівчині – вона несе нерозділене кохання, це, по суті, драма душі. То в чому щастя?

 

Вчитель. Лірична героїня Ліни Костенко часто переживає діаметрально протилежні почуття. Вона то радісна, то сумна, то палка, то стримана. Це чутлива, ніжна, зболена душа.

 

                              Вірш “Очима ти сказав мені люблю”

 

Очима ти сказав мені : люблю.

Душа складала свій тяжкий екзамен.

Мов тихий дзвін гірського кришталю,

Несказане лишилось несказанним.

 

 

Життя ішло, минуло той перон.

Гукала тиша рупором вокзальним.

Багато слів написано пером.

Несказане лишилось несказанним.

 

Світали ночі, вечоріли дні.

Не раз хитнула доля терезами.

Слова як сонце сходили в мені.

Несказане лишилось несказанним.

 

Проектна робота Степанової А. “Розкажу тобі думку таємну”

Коли читаєш інтимну лірику Л.Костенко, образ ліричної героїні якось підсвідомо асоціюється з образом самої авторки, такі ці твори відверті й щирі Найхарактерніша ознака почуттів героїнь Л.Костенко - максималізм. У цьому плані вони ніби продовжують жіночі типи Лесі Українки.

Розкажу тобі думку таємну,
Дивний здогад мене обпік:
Я залишуся в серці твоєму
На сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
Сотні вражень, імен і країн,
- На сьогодні, на завтра, назавжди!
- Ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема, на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти - окремо.
І сьогодні, і завтра, й повік.

Літературна вітальня

Кохання в ліриці Ліни Костенко - це кристал із безліччю граней. Свято. Полон. Шаленство. Хвороба. Сон. Чаклунство... Це самозреченість і відчай, втіха і смуток, беззахисність і сила; це поразка раціо та безмежжя ніжності, викликаної співзвучністю двох душ, які озиваються назустріч одна одній...

Слово «ніжність» походить від слова «нега», що означає розкіш, блаженство, солодке забуття.

Ніжність - супутниця любові. Для її пробудження потрібен об'єкт кохання, а значить - захоплення, обожнювання, замилування.
Недумано, негадано забігла в глухомань, Де трави пахнуть ладаном в кадильницях світань. Де вечір пахне м'ятою, аж холодно джмелю... А я тебе, а я тебе, а я тебе люблю. Ловлю твоє проміння крізь музику беріз, Люблю до оніміння, до стогону, до сліз.

 

Вірш “Гуде вогонь – веселий сатана”( Потапенко Інна)

Гуде вогонь – веселий сатана,
червоним реготом вихоплюється з печі…

А я чолом припала до вікна,
і смуток мій бере мене за плечі.

Сама пішла світ за очі – аби
знайти від тебе крихту порятунку.

Мої думки, як дикі голуби,
в полях шукали синього притулку.

Сама втекла в сніги, у глухомань,
щоб віднайти душевну рівновагу.

І віднайшла – гірку печаль світань.
І п'ю, немов невиброджену брагу.

І жду якогось чуда із чудес.
Читаю ніч, немов би чорну книгу.

 

Я хочу знати, любиш та мене…

 

Я хочу знати, любиш ти мене,
чи це вже сон, який уже не сниться?
Моєї долі пекло потайне,
моя сама від себе таємниця!

Чи ти за мене душу віддаси,
чи розміняєш суєтно і дрібно?
Краса – і тільки, трішечки краси,
душі нічого більше не потрібно.

Чи, може, в цім калейдоскопі літ,
де все нещадно звичне і щоденне,
ти просто мені дивишся услід
і трохи любиш сни свої про мене?

 

Вчитель читає поезію.

Осінній день березами почавсь.

Різьбить печаль свої деревороти.

Я думаю про тебе весь мій час.

Але про це не треба говорити.

 

Ти прийдеш знов. Ми будемо на «ви».

Чи ж неповторне можна повторити?

В моїх очах свій сум перепливи.

Але про це не треба говорити.

 

Хай буде так, як я собі велю.

Свій будень серця будемо творити.

Я Вас люблю, о як я Вас люблю

Але про це не треба говорити.

 

Коментар.  Ось одна із ліричних мініатюр, що наділена сильною сугестивною здатністю.

• Що значить «сугерувати»?

Відповідь: навіювати.  Отже, ця поезія навіює, сугерує певний настроєвий смисл.

• Який настрій визиває ця поезія?

Я дуже тяжко Вами відболіла.

Це все було як марення, як сон.

Любов підкралась тихо, як Даліла,

А розум спав, довірливий Самсон.

 

Тепер пора прощатися нас. Будень.

На білих вікнах змерзли міражі.

І як ми будем, як тепер ми будем?!

Такі вже рідні і такі чужі.

Це історія кохання. Є початок, розвиток, завершення.

•  Це історія подій чи історія почуттів?
•  У скільки рядків заходить цей текст?

Сприйняти поезію – це «розгустити», декодувати спресовану в ньому художню інформацію. Що й спробуємо зробити.

 

Практична робота:аналіз поезії.

Вчитель. Сьогодні ви почули прекрасні слова української поетеси Л.Костенко. Якщо ви слухали з відкритим серцем, я впевнена, що зрозуміли ті істини, які не тільки вчать, а й перевертають все життя.

У відомого естрадного співака В.Цоя є хороші слова: ”Кохання варте того, щоб жити”. І я хочу, щоб ваше життя було великим, прекрасним і радісним. 

 

  І як підсумок уроку я вам пропоную своєрідну вправу «Серце». Прослухавши поезії про кохання, спробуйте узагальнити: які образи,символи цього прекрасного почуття у Ліни Костенко. Зобразити все це ви можете на серцях,у яких одна половина-це сумні сторони,а друга-усе те світле,що несе людям це прекрасне почуття.  Діти на паперових заготовках синім маркером вписують:сльози,печаль,розлука,..,а  червоним-радість, зустрічі, діти,…Уся ця робота проходить під супровід пісні Наталії Могилевської «А вона..» та підготовлене слайд-шоу

 

Підсумок: З якою метою ми сьогодні говорили про любовну лірику Ліни Костенко ?

           Заключне слово, сповідь-мініатюра(учениця)

Ми так схожі між собою, але в той же час, ми такі різні. Все, що на перший погляд здається однаковим, суттєво відрізняє нас. Ми однаково відчуваємо, але по-різному кохаємо, ми шукаємо розуміння і ніжності, але не кожнен в змозі це відчути, ми хочемо побачити глибоке, але деякі бачать поверхневе. Кожен з нас неповторний і унікальний в своїй неповторності: з усіма недоліками, протиріччями і непевностями. За багато віків про кохання написано вже стільки, що, здається, нічого  нового не скажеш. Але кожен знаходить щоразу нові і нові слова, нові відтінки, щоб повніше передати це незбагненне почуття.

Кожен з нас по-різному розуміє, плекає і дарує кохання. В цьому ми схожі. Ми хочемо коли-небудь розповісти власним онукам про своє кохання. Коли-небудь, через багато років. В теплий літній вечір, проводжаючи захід сонця. Ніяковіючи. Плутаючи роки і деталі. Не пам'ятаючи дрібниць. Кажуть, кохання - це подарунок. Ні. Кохання - це заготівка, приготоване для малювання полотно. Без ескізів, схем, підібраних кольорів. Це всього лише знак, що вказує дорогу, ми самі вигадуємо свій малюнок. Крейдою, олівцями, вугіллям. Маленькими мазками чи різкими ривками. Виходячи за контури і рамки. . Коли-небудь кожнен захоче розповість своїм онукам про своє кохання і з останнім подихом, що відміряний нам на цьому світі, скаже: «Спасибі, Господи, за те, що дав змогу мені домалювати цей малюнок».

 

Домашнє завдання.

Дати розгорнуту відповідь: «У чому сила кохання?»