Позакласний захід. Літературна кав'ярня "Велике божевілля"

                                                  Літературна кав’ярня

                                                 "Велике божевілля"

Обладнання:

- інтерактивна дошка, комп’ютер;

- презентація «Велике божевілля»;

- естетично оформлені столи.

Актова зала школи оформлена як кав’ярня. Стоять столики, красиво оформлені, накриті скатертинами. За столиками сидять учні 7-11 класів, вчителі, запрошені гості. Захід проходить з чашкою чаю чи кави, в невимушеній обстановці.

Вчитель: Дорогі гості кав’ярні! Сьогодні ми  організували нашу зустріч в рамках тижня зарубіжної літератури та російської мови саме в такому форматі.  Ми будемо спілкуватися між собою як рідною мовою, так і російською та німецькою. Сьогодні часто піднімається питання російської мови. Чи потрібно її вивчати? Навіщо вона нам? Я хочу висловити свою думку з цього приводу.

 Російська мова – це мова великого генія Пушкіна, улюбленого поета  Тараса Шевченка - Лермонтова, наших земляків, які народилися в  Україні. Проте з різних причин проживали на чужині - Гоголя, Короленка, Ахматової. Сьогодні йде справжня війна. Російські військові ведуть обстріл території України, намагаються хазяйнувати на нашій землі. Цю агресію засуджує весь цивілізований світ. Та все ж треба пам’ятати про те, що і в Росії не всі згодні з політикою правлячої партії та підтримують її. Багато  російських людей виступають відкрито проти цієї війни. Особливо багато таких людей серед представників культурного, освіченого населення Росії. Ви всі, мабуть,  чули думку щодо агресії, відомого співака Андрія Макаревича. Але мене особливо вразив виступ маленької, проте сильної и сміливої жінки, великої актриси Лії Ахеджакової. Вона, знаючи, що за кожне, сказане проти політики Путіна слово, її покарають, не побоялась заявити на весь світ про свою підтримку України: "Пусть оскорбляют, пусть кидают в меня камни, но я лично никогда Украину не предам! Ни под каким видом, даже если меня будут ТАК жестоко оскорблять и унижать". Вона засуджує дії свого уряду, вірить, що наша країна вийде з цього протистояння сильною, незламною. непереможною. Актриса закликає російський народ прокинутися та виступить проти цієї непотрібної  війни. Тому я вважаю, що ненавидіти російську мову тільки тому, що нею володіють наші вороги не можна. Ми ж вивчаємо німецьку мову, мову Шиллера і Гете,  становимось освіченішими, ерудованішими. Давайте вивчати мови, спілкуватися ними, навіть якщо однією з них говорив Гітлер, або ж говорить Путін (до речі, цей президент настільки  обмежена людина, що не знає досконало жодної  іноземної мови). Давайте не будемо уподібнюватись до  таких людей. Один мудрець сказав: "Ти стільки разів великий, скільки мов знаєш".  Тож, сьогодні  ми будемо говорити  на одну тему, проте різними мовами. 

1сл. Нашу літературну кав’ярню ми назвали  «Велике божевілля». Саме так про кохання сказав Пауло Коельо. Бо коли ти кохаєш, увесь світ в твоїх очах стає рожевим. Ще жоден мудрець, філософ, або вчений не дав чіткого визначення коханню. Що таке кохання і як вивести його формулу не знає ніхто. Адже ціла вічність знадобиться для того, щоб розкрити головну таємницю. Однак, мабуть уже тепер багато з вас уже  знають, що кохання – це коли холонуть долоні, а в грудях тріпоче серце. Багато хто чекає на нього, шукає, знаходить, потім втрачає і знову шукає. Але на те вона і мрія, щоб до неї йти!

Звучить пісня  «Эхо любви». Дівчина і юнак танцюють вальс.

1 Ведуча: Відлуння любові. Мабуть в кожній людині воно відгукується по-своєму. І сьогодні ми раді вітати вас в нашій літературній кав’ярні, де мова піде про кохання.   Кохання — одне з найкращих і найглибших людських почуттів, невичерпне та вічне, як саме життя. Його сила облагороджує, робить людину добрішою і кращою, спрямовує на величні діла і героїчні вчинки, а іноді змушує тяжко страждати.

Кохання — одна з магістральних тем світової літератури від самого початку її існування.

2 Ведучий: Знайомлячись із шедеврами скарбниці світової культури, захоплюємося античною любовною лірикою; дивуємося глибині проникнення й відображення людських почуттів у творчості видатних поетів Кавказу й Середньої Азії; віддаємо належне віртуозності любовної поезії західноєвропейських письменників доби Відродження і бароко; пишаємося сучасниками, які, попри всі катаклізми й негаразди, віддають у своїй творчості належне вічній темі кохання.

Кажуть, що про любов сказано все, але не всіма. Тобто кожен, поет він чи прозаїк, драматург чи людина зовсім не причетна до літератури, у житті обов'язково "пише" свою неповторну історію кохання з тією лишень відмінністю, що про особисті почуття багатьох ми ніколи не довідаємося.

1В: Колись, в сиву давнину, повертався англійський король на батьківщину з хрестового походу. Король прийняв рішення дати своїм воїнам відпочинок перед довгою дорогою додому і віддав наказ кинути якір в тихій бухті  острова Кіпр. Але поки воїни відпочивали, король закохався в прекрасну кіпрську принцесу. І правитель Кіпру погодився видати за нього свою дочку. Кіпрська принцесса вельми любила свою землю і тому відмовилась їхати в туманну Англію. Тоді англійський король сказав: «Я буду тебе чекати до завтрашнього полудня», - а сказавши це повернувся на свій корабель. Наступив довгоочікуваний день, до корабля монарха підійшов човен, і слуги підняли на борт двох білосніжних лебедів. «Якщо ти кохаєш мене, то залишишся зі мною на острові, - такі слова веліла передати принцесса. – Ми будемо жити з тобою щасливо, як ці два лебеді. Якщо ж ти вирішиш поїхати, то візьми з собою цих птахів, і хай вони будуть вічною і живою пам’яттю нашого кохання». Король повернувся в Англію сам, проте привіз з собою символ вірного кохання – пару прекрасних лебедів.

2 В: Він і вона… Кохання і ніжність, відчай і розпука – це вічні теми поезії.  Франческо Петрарка – найвидатніший майстер сонета Італії ХVІ століття, Вільям Шекспір – великий поет доби Відродження, Фрідріх Ши ллер – видатний німецький поет Просвітництва. Джордж Байрон, Генріх Гейне, Віктор Гюго, Олександр Пушкін, Іван Франко, Леся Українка, Марина Цвєтаєва, Ліна Костенко – поети всіх часів і всіх народів оспівували почуття кохання. Палке чи ніжне, пристрасне чи мрійливе – воно знайоме всім.

1В. Антуан де Сент-Екзюпері стверджував: «Кохати – це не значить дивитись одне на одного, кохати – це значить разом дивитись в одному напрямку».

Відомий письменник Оноре де Бальзак про кохання говорив так: «Кохання – єдина пристрасть, що не визнає ні минулого, ні майбутнього».

2В. Справжнє кохання трапляється у житті не часто. У коханні можуть поєднуватися найбільш різноманітні почуття: страждання й насолода, радість і смуток, страх і сміливість, навіть гнів та ненависть. Але все ж , «Коли в житті нема любові, у ній немає і життя», говорив Авессалом Підводний . Махатма Ганді стверджувала: « Кохання ніколи не вимагає, воно завжди віддає. Кохання страждає, ніколи не шкодуючи при цьому й ніколи не намагаючись помститися за себе».

1В. Українські письменники про кохання також писали дуже багато. Леся Українка в «Лісовій пісні» кохання порівнює з водою: «Кохання – як вода – плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить». Інша геніальна сучасна поетеса Ліна Костенко  говорить про справжні почуття так: «Скільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня».

2В. «З тобою жити на землі, - яке велике щастя», писав О. Олесь. А В. Сосюра стверджував, що «Через тисячу літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі і … тремтить від солодкої муки».

Тож, дорогі гості кав’ярні! Ми запрошуємо вас розповісти одну прекрасну історію кохання. Ви можете прикрасити її і доповнити піснею, поезією, плейкастом чи буктрейлером.

Історія перша.  7 клас.  Учень і учениця.

Учень. Ми хочемо познайомити вас з  красивою історією кохання, про яку розповів білоруський письменник Василь Биков. Іван і Джулія, білорус і італійка, виросли в різних країнах, спілкувались різними мовами. Об’єднало цих різних людей справжнє почуття – кохання.

Учениця. У них було всього три дні. Три таких нескінченно щасливих, і три таких коротких несамовитих дні. За ці три дні вони встигли втекти з полону, познайомитись, посваритись, закохатись, розлучитись навіки. Через все життя Джулія пронесла свої почуття до Івана, який ціною власного життя подарував їй шанс на порятунок.

Буктрейлер до балади.

1В. « Я тебе кохаю…». Різні країни, різні мови… Все різне. Єдине – кохання. Воно  - нескорене, вічне, безмежне!

2В. Кохання  - «вогонь і лід», поезія і проза. Воно, як пісня , без кінця, без краю, що лине над безмежними степами, як біг струмка, як грім і блискавиця, як зірка, квітка, що вража сміливця красою і простотою водночас. Кохання – було, є і буде!

Історія друга.  8клас.Учень і учениця.

Учениця. Як не любов, то що це бути може?

                  А як любов, то що таке вона?

Ці рядки одного із сонетів, мабуть, найбільш інтригуючи у світовій ліриці. Уже понад шість століть читачі прагнуть здобути власну розгадку високого почуття Петрарки. І щоб зрозуміти кохання великого поета Петрарки до звичайної дружини звичайного авіньйонця, яка мала одинадцять дітей, потрібно знати історію цього кохання. Коли Петрарка побачив Лауру в одній із авіньйонських церков, йому було 23, їй – 20. Вона уже була дружиною, він – молодим ученим і поетом. Коли вона померла, їй було за сорок. Петрарка пережив кохану на двадцять шість років. Незадовго до своєї смерті, він писав: «Уже ні про що не мрію я, крім неї». Кохання Петрарки до Лаури  часто називають ідеальним: він любив на відстані. Не латинські учені трактати, а прості італійські вірші, присвячені Лаурі, принесуть йому безсмертя і їх буде перекладено безліччю мов. В Амвросіанській бібліотеці в Мілані зберігається рукописний журнал творів Вергілія, який колись належав Петрарці, - його улюблена книга. На звороті першої, білої сторінки є напис, зроблений рукою поета. Цей напис  - єдине свідчення , в якому він відкрито розповів про свої почуття.

Учень. Читає.(звучить «Сентиментальний вальс»).

Лаура, славна власними чеснотами і довго оспівувана моїми віршами, уперше постала перед моїми очима в ранню пору моєї юності, у літо Господнє 1327-ме, у день 6-й місяця квітня, у церкві святої Клари в Авіньоні, у годину уранішню. І в тому ж місяці квітні, того самого 6-го дня, тієї самої першої години літа 1348-го в цього світла світло це відняли, коли я випадково був у Вероні, на жаль, долі своєї не відаючи. Звістка ж сумна наздогнала мене через лист мого Людовіка, того самого року, у день травня 19-й, уранці. Тіло її непорочне і прекрасне було поховано в усипальниці братів Міноритів у самий день смерті до вечора, а душа її, я впевнений, повернулася на небо, звідки була. Се ж, на скорботну пам'ять про подію, з якоюсь гіркою втіхою поклав я написати саме в цьому місці, яке часто у мене перед очима, та відаю, що в цьому житті ніщо не має мені більше подобатися».

Сонет № 61 «Книга пісень».

Благословенні будьте, день і рік,

І мить, і місяць, і місця урочі,

Де спостеріг я ті сяйливі очі,

Що зав’язали світ мені навік!

Благословен вогонь, що серце пік,

Солодкий біль опечаленої ночі

І лук Амура, що в безоболоччі

Пускав у мене стріл ясний потік!

Благословенні будьте серця рани

І вимовлене пошепки ім’я

Моєї донни – ніжне і кохане,

І ці сторінки, де про неї я

Писав, творивши славу, що не в’яне,

Й ти, неподільна радосте моя!

1В. Найкращими словами, що притаїлись у найпотаємніших глибинах сердець, передають закохані одне одному свої почуття, розповідають про радість і біль, щастя і тугу .

2В. Саме кохання, любов – джерело творчого натхнення багатьох поколінь. До цієї одвічної теми звертались поети, композитори, художники, скульптори, філософи.

Історія 3. 9 клас.

Учень і учениця.

Учень. Олександр Пушкін – один з тих геніїв, хто вбачав в коханні сенс буття. Кохання не завжди буває взаємним, але від цього не є меншим, або ж щирішим. Якщо кохаєш, ладен на все, щоб тільки кохана була щаслива, вважає він.

Учениця. Ми відкриваємо найпрекрасніші і найтрагічніші сторінки із життя Пушкіна. Сам поет з посмішкою говорив, що Гончарова була його «сто тринадцятим» коханням. Проте ті захоплення, ті прояви почуттів, які так хвилювали його в молодості, не були ще тим коханням, тим всеохоплюючим почуттям, яке прийшло до нього в новий період його життя. Шалено прожита молодість переросла в час роздумів і зрілості. Бажання особистого тихого сімейного щастя оволоділо ним в той період.

Учень. Пушкін. «Я зустрів Наталі в грудні 1828 року. Коли я побачив її вперше, - писав я пізніше Наталії Іванівні, матері  Гончарової, я покохав її, аж голова моя йшла кругом».

Учениця. Уже в квітні 1828 року Пушкін робить пропозицію своїй Наталі. Проте мати категорично відповідає: «Донька ще занадто юна».  Поет у відчаї їде на Кавказ, з головою поринає в військову службу, можливо, шукає смерті. І тільки в кінці вересня повертається в Москву. На початку квітня він знову просить руки Гончарової. І нарешті чує довгождане «Так». 18 лютого 1831 року в церкві Вознесіння Олександр і Наталі обвінчались. Поет був надзвичайно щасливим, привівши в свій дім молоду красуню дружину.

Учень. Вірш «Мадонна».

Не множеством картин старинных мастеров

Украсить я всегда желал свою обитель,

Чтоб суеверно им дивился посетитель,

Внимая важному сужденью знатоков.

В простом углу моем, средь медленных трудов,

Одной картины я желал быть вечно зритель,

Одной: чтоб на меня с холста, как с облаков

Пречистая и наш божественный спаситель -

Взирали, кроткие, во славе и в лучах,

Одни, без ангелов, под пальмою Сиона.

Исполнились мои желания. Творец

Тебя мне ниспослал, тебя, моя мадонна,

Чистейшей прелести чистейший образец.

Учениця. Листи Пушкіна до своєї дружини чутливі, ніжні, трепетні, сповнені коханням.  В порівняно короткий термін їх спільного життя – 6 років, Пушкін декілька разів залишав Петербург. За період розлуки він написав 64 листи своїй коханій.

Учень. «Я должен был на тебе жениться, потому что всю жизнь был бы без тебя несчастлив…». Наталье Николаевне не было равных во всем Петербурге среди самых красивых женщин. Я тоже считал, что жена моя — прелесть, любил «это милое, чистое доброе созданье», любил ее душу больше красивого лица. Царица моя, мой ангел, красавица моя, кумир мой, прекрасное мое сокровище».

Учениця. Давно нема в цьому світі Олександра Сергійовича та Наталії Миколаївни. Але залишились листи і вірші – свідки їх щирого взаємного кохання.

Пісня.

1В. Любов підносить серце над землею

       І робить дивовижні чудеса

      Стає людина зовсім інша з нею

       Тоді в її душі живе краса.

2В. Тоді в душі троянда розквітає

        Співає у душі тоді весна

        Любов тоді велику силу має,

        Зцілити може й оживить вона.

Історія 4. 10 клас.

Учень і учениця.

Учень. Кохання може  не тільки надихати, а й додавати сил, перемагати всі негаразди, вилікувати, оживити. Якраз про таке почуття розповідає К. Симонов в поезії «Жди мене», яке стало актуальним і в наш час, хоча написане автором в 1941 році.

Учениця. Вірш «Жди мене» поет присвятив Валентині Сєровій – своїй майбутній дружині. Він перебував на передовій в якості військового корреспондента. «Жди мене» - це вірш, в якому  поет заклинає долю. Він відчуває, що війна буде довгою і жорстокою. Але він впевнений, що почуття сильніші за війну, якщо вони щирі і вірні.

Учень. Вірш «Жди меня».

Жди меня, и я вернусь.

Только очень жди,

Жди, когда наводят грусть

Желтые дожди,

Жди, когда снега метут,

Жди, когда жара,

Жди, когда других не ждут,

Позабыв вчера.

Жди, когда из дальних мест

Писем не придет,

Жди, когда уж надоест

Всем, кто вместе ждет.

Жди меня, и я вернусь,

Не желай добра

Всем, кто знает наизусть,

Что забыть пора.

Пусть поверят сын и мать

В то, что нет меня,

Пусть друзья устанут ждать,

Сядут у огня,

Выпьют горькое вино

На помин души...

Жди. И с ними заодно

Выпить не спеши.

Жди меня, и я вернусь,

Всем смертям назло.

Кто не ждал меня, тот пусть

Скажет: — Повезло.

Не понять, не ждавшим им,

Как среди огня

Ожиданием своим

Ты спасла меня.

Как я выжил, будем знать

Только мы с тобой, —

Просто ты умела ждать,

Как никто другой.

Учениця.  Сьогоднішня відповідь заклинанню Симонова – відеолист на війну «Расскажу тебе о любви». Вірші нашої сучасниці Анастасії Дмитрук адресовані конкретній людині, з якою  вона познайомилась в київському госпіталі. Віктор Матусевич -  боєць 12 Київського батальйону тероборони. Він чудом вижив біля Дмитрівки, коли вороги накрили їх важкою артилерією. Віктор став і головним героєм кліпу і сам в ньому відзнявся, поки перебував на лікуванні в госпіталі. Музику до віршів написала Тетяна Піскарьова.  Це історія про тих, хто сьогодні під пулями на передовій і тих, хто чекає коханих вдома. Це пісня про кохання, вірність і віру.

Відеолист.

1В. Чим можна виміряти глибину кохання? Чи є таке мірило? На що здатні ті, хто любить?  Мабуть, у кожного закоханого є своє бачення свого кохання. 

2В.  Середньовічні рицарі, доводячи дамам серця свої почуття,  здійснювали безстрашні подвиги. Темпераментні іспанці – співали серенади під балконом коханих. Художник Піросмані подарував своїй коханій площу троянд, про красу яких співала Пугачова. Вишукані французькі кавалери – екзотичні парфуми і коштовності. Бідні студенти – вірші і букетики квітів. Квіти завжди виступають свідками кохання: прекрасні червоні троянди чи тривожні нікчемні жовті квіти.

Історія 5. 11 клас.

Учень і учениця.

Учень. Майстер. « … она говорила, что с желтыми цветами в руках она вышла в тот день, чтобы я наконец ее нашел, и что если бы этого не произошло, она отравилась бы, потому, что жизнь ее пуста. Да, любовь поразила нас мгновенно. Я это знал в тот же день уже, через час, когда мы оказались, не замечая города, у Кремлевской стены на набережной. Мы разговаривали так, как будто расстались вчера, как будто знали друг друга много лет. На другой день мы сговорились встретиться там же, на Москве – реке, и встретились. Майское солнце светило нам. И скоро, скоро стала эта женщина моей тайною женой».

Учениця. Історія кохання Майстра і Маргарити – одна з тих, що залишаться навіки в світовій культурі. Булгаков вважав, що життя – це любов і ненависть, відвага і азарт, уміння цінувати красу і доброту… Митець писав героїню  свого роману з Олени Сергіївни – коханої жінки, яка була його дружиною. Незабаром після їхнього знайомства вона прийняла на свої плечі, можливо, більшу частину його, Майстра, страшної ноші, стала його Маргаритою. Заради такої жертовної любові варто приходити в цей світ. Такі почуття возвеличують і підносять до небес.

Плейкаст. «Майстер і Маргарита».

1В. Так, квіти вміють говорити. Гвоздика каже: «Я поважаю вас». Ці квіти не дарують коханим. Кали стверджують, що ви чудова. Білі лілії  - знак чистого кохання та благородних намірів. Орхідея символізує надзвичайну ніжність у стосунках, які триватимуть все життя. Підсніжники  - для тієї, яку люблячий хоче оберігати. Фіалки – свідки таємного кохання. Тюльпани розкажуть про найщиріші почуття і величезне щастя закоханих.

2В. Та найпривабливішими квітами кохання є троянди. Біла троянда символізує страх втратити вас. Червона – палке і сильне почуття. Жовта троянда – символ позитивних емоцій, які той, хто дарує, відчуває до вас. Букет із червоних і білих троянд свідчить про те,  що чоловік не уявляє свого життя без вас. Тож, даруйте квіти, якщо закохані, бо вони живлять кохання, надають цьому почуттю барв. Вірте в кохання і прагніть його зустріти, а зустрівши, бережіть і цінуйте, бо втративши, будете страждати.

Історія 6. Учительський столик.

Вчитель. Для німецького поета Генріха Гейне життя без кохання перетворилось на пекельну муку. Майбутній поет певний період часу жив у домі свого дядька Соломона Гейне, найбагатшого німецького банкіра. Генріх мав необачність закохатися у свою двоюрідну сестру Амалію, дядькову доньку. Вразливий юнак утратив голову, він писав на її честь вірші, але Амалія ставилася до хлопця зверхньо. І Гейне розумів, що причиною зневаги дівчини була його бідність. Пізніше він писав, що його лірика була започаткована болем і обуренням, любов’ю і ніжністю до кузини, «яка уїдливо та з погордою принизила чудові пісні, які писалися тільки для неї». Та якби не судилася долею ця зустріч, чи могли б ми читати ці прекрасні рядки про кохання?

Мабуть, що ні.

Вірш «Чому троянди такі неживі» німецькою. (Алла Леонідівна)

Чому троянди немов неживі,

Кохана, скажи мені?

Чому, скажи в зеленій траві

Фіалки такі мовчазні?

Чому так гірко дзвенить і співа

Жайворонком блакить?

Чому в диханні своєму трава

Тління і смерть таїть?

Чому холодне сонце поля

В задумі похмурій мина?

Чому така пустельна земля

І сіра, мов труна?

Чому мене, мов безумця, в пітьму,

Моя печаль жене?

Скажи, кохана моя, чому

Покинула ти мене?

1В. Любов не помирає, не розвіюється попелом. Вона живе в вічних символах кохання: двох закоханих серцях, в величній пісні солов’я, закоханому туркотінні пари голубів, чи мрійливих обіймах прекрасних лебедів. Грайливий Купідон своїми стрілами ранить душі, троянди медовими пахощами полонять серця. Весільні каблучки та прекрасні валентинки – сьогоднішні символи кохання.

2В.  Кохання  — категорія вічна. Вірте в кохання, не зраджуйте його, цінуйте почуття. Воно звеличує і надихає. Попри всі біди, злигодні, попри всі катаклізми, у світі владарює чистота, честь, гідність і любов. На такій ноті ми закінчуємо сьогоднішню зустріч любителів кави і зарубіжної літератури, яку подарував нам день святого Валентина.

Пісня.