Позакласний захід: "Мальовнича моя Україна"

Позакласний захід: «Краса Землі моєї України»

         Немає кращої землі, ніж наша Україна. Любимо землю її родючу, стихію Чорного моря, яке котило краями гомін волі. Любимо її веселі долини і зелені верховини Карпат, що сягають зірок, розлогі ниви і зажурені діброви, тихі, як молитва озера і бистрі ріки, сиві міста та села в квітучих вінках садів, мову і пісні, що споконвіку живуть у серці її, і людей – творців і мучеників її вічності.

         Любимо тебе, Україно, наш тихий земний раю, розіп’ятий на хресті.

         Нам хочеться дедалі більше, так все більше, дізнаватися про твою загадкову красу. Красу рідної землі – України. Сядемо в наш експрес і по подорожуємо по нашій рідній, милій Україні.

ПЕРША СТАНЦІЯ „ЛІТЕРАТУРНА”

         Віки шуміли над Україною, і забирали в народу мирних дітей міжусобиці князів і нищили нашу державність. Аркани на шию синам та донькам закидали ординці татаро-монгольських ханів, мечем та вогнем проходила їхня кривава дорога по нашій землі.

         Згадка про ті часи залишилася навіки у легендах та переказах нашого народу.

ЛЕГЕНДА „ТАТАРСЬКЕ ЗІЛЛЯ”

         Жили колись в одному селі брат і сестра. Батьки їхні повмирали, а вони самі собі господарювали і ніколи нікому нічого поганого не робили.

         Одного разу, брат орав у полі, на село напали татари. Людей пограбували, сестру разом з багатьма іншими забрали в полон. Приїхав брат додому і не застав сестри. Тоді кинувся наздоганяти, щоб відбити її в них. А татари саме посідали в лісі полуднувати. Далеко спереду поставили варту. От той парубок і попався їм у руки. Привели вони його до головного, а той хотів його одразу вбити, але вирішив спочатку посміятися з бідного парубка. Каже йому, якщо він переможе їхнього силача, то віддасть сестру і пустять їх живими додому. А якщо ні, то вб’ють обох. „Все одно помирати”, - думає він. От почався бій. Виступає той татарин, сильний, як бик. Взяли вони шаблі і почали битися. Зразу татарин ніби перемагав. Але брат і сестра так стояли одне за одного, що не можна було парубкові не перемогти. І так вбив він татарина. Головний відпустив брата і сестру, як і обіцяв.

         А на тому місці, де був вбитий татарин, виросло зілля, яке в нас називають татарським.

         Багато живе легенд та переказів про рослини, які стали символічними: калина – символ дівочої краси і вроди, едельвейс – символ ніжності та кохання, барвінок – вічності і вічної пам’яті.

НАСТУПНА ЗУПИНКА – „ПІСЕННА”

         Колискові пісні. Скільки їх створив народний геній! Лагідний материнський наспів засівав дитячу душу любов’ю до людей, до природи, до всього живого. Під неньчину пісню виростали поети і композитори, хлібороби та захисники рідної землі, філософи і мудреці, просто люди. Якби не мамина пісня, сказав колись один давній історик, яким убогим було б наше життя.

         Нога колисала колиску, руки вправно випрядали ниточку, а в співанку лилося те, чим поповнилася душа. І роздуми над життям-буттям, і мрії на майбутнє, і туга, і надія, і сподівання. Дитина ще не розуміє маминих слів, але, як весняна земля ловить весняний дощ, так і вона ловить лагідність з маминого голосу і стає лагідною, як квіточка, що тягнеться своїми пелюсточками до сонця.

         Сон-дрімота ходить біля вікон, заглядає у шибки, а там, на воротах, стоїть кіт у чоботях, легеньким помахом крил птахи поза поточком приносять кашку з молочком, тільки зозуля, примостившись на покутті, не поспішає – хоче сплести тугого барвистого віночка з рути-м’яти, хрещатого барвінку й запашних василечків та десь далеко-далеко виряджається козак у військо, щоб татарин-бусурманин не заполонив сестрицю.

ТРЕТЯ СТАНЦІЯ ПОДОРОЖІ – „ЗЕЛЕНА АПТЕКА”

         Куди ми підемо – чи до лісу, чи на луки, поля, скрізь нас привітно зустрічають усмішки рідної землі – чарівні квіти. За складністю форми, будовою суцвіть вони дуже різноманітні, а за багатством барв – здається, веселка кольорів виграє на сонці серед сіро-зеленого руна трав і листя. А що нам відомо про окремих представників квітчаного братства рідної природи, про квіти наших лісів, лук, полів? Мабуть, не так уже й багато. А про них варто знати більше. Ще далеко не всі таємниці відкриті. Людина нині використовує лише 10% диких рослин, а 90% ще стоять у черзі на вивчення. Останнім часом відкрито багато лікувальних властивостей рослин, які раніше вважалися ні до чого не придатними. Лікарські рослини є тим місточком між людиною і природою, тією рятівною соломинкою, за яку хапається хворий.

         Під час короткої зупинки ми можемо розповісти про всі цілющі трави. Довідник „Лікарські рослини” налічує їх майже 1300 видів, у тому числі не визнаних офіційною медициною. Пропонуємо вашій увазі деякі з них.

БАРБАРИС ЗВИЧАЙНИЙ.

          Росте серед чагарників. Його кислуваті плоди використовують для виготовлення начинки для цукерок, желе, варення, мармеладу, лікерів, соків, сиропів, безалкогольних напоїв. Яскраво-червоні плоди містять цукор, органічні кислоти, вітамін С, пектинові, дубильні і фарбувальні речовини. Народна медицина рекомендує ягоди для збудження апетиту, зниження артеріального тиску. Лікувальні властивості мають листки, кора і корені.

ГОРИЦВІТ ВЕСНЯНИЙ (АДОНІС).

          Наукова назва роду запозичена з грецької міфології. Адоніс був юнаком надзвичайної краси, якого дуже любила Афродіта. Та під час одного полювання він загинув від ран, заподіяних диким кабаном. Афродіта була у відчаї, і на її вимогу з крові юнака зробили квіти Адоніса. Коли на весні ця рослина зацвітає, здається, що всі трав’янисті пагорби загоряються золотим сяйвом. Саме тому її назвали горицвітом. З неї виготовляють ефективні серцеві засоби.

         Найвідомішими лікарськими рослинами нашого краю є: звіробій, подорожник великий, горобина, грицики, деревій звичайний, акація біла, барвінок малий, бузина червона, калина, конвалія, малина, лопух, кмин, нагідки, полин гіркий, спориш, цикорій, чебрець, череда, шипшина собача, шовковиця біла....

ПРЯМУЄМО ДО НАСТУПНОЇ СТАНЦІЇ – „ГРИБНА”

         Теплої осінньої пори під деревами, кущами заховалося ціле сімейство грибів. Тут і лисички, і рижики, маслюки і підберезники та підосичники з червонуватими голівками. З давніх-давен люди збирали гриби і використовували їх як смачну та поживну їжу.

         Та серед так званих їстівних грибів є й отруйні. Розпізнати бліду поганку можна за наявності чохлика на ніжці. Мухомор червоний та пантерний мають також чохлик та яскраву шапочку.

         Подивимося, чи не потрапили до кошика наших грибників отруйні гриби. Ось несправжні опеньки з тоненькою ніжкою без пояска на ній. Їх треба негайно викинути. Яскраво-оранжевим лисичкам з гладенькими шапочками також тут не місце. І червоного мухомора треба викинути геть. Залишимо маслюки, підберезники, підосичники, білі гриби, опеньки справжні. З них мама приготує смачний обід.

НАШ ЕКСПРЕС ПРЯМУЄ ДО СТАНЦІЇ „ЧЕРВОНА КНИГА”

         Прозоре чисте повітря, блакитні ріки, озера, джерела, зелені ліси та інші природні ресурси з властивими їм світом рослин і тварин захищені від водної та вітрової ерозії поля, багата й квітуча земля – усе це неоціниме національне багатство. Воно потребує раціонального використання, збереження та відтворення.

         У наші дні охорона природи стала невідкладною вимогою часу, але вона не мислима без щирої поваги та любові всіх людей. Бездумне нищівне ставлення до рослин і тварин, що нерідко трапляється, призводить до зникнення з лиця Землі багатьох видів організмів.

         Ті види рослин і тварин, які перебувають на межі вимирання, занесені до Червоної книги України. Серед них – казково красиві квіти, що зустрічаються тільки в Карпатах: арніка гірська, едельвейс, родіола рожева, рододендрон східнокарпатський, рябчик великий, пізньоцвіт осінній, зозулинець болотний.

         Особливої охорони потребують ранньоквітучі рослини – підсніжник звичайний, первоцвіт дрібний, крокус гарний, сон великий, терлич весняний. Не можна їх виривати з корінням, бульбами.

         Ще подекуди в річці Дністрі зустрічається харіус європейський, в гірських річках з прозорою водою – форель струмкова.

         Із земноводних потребують охорони жаба прудка, ропуха очеретяна, тритони гірський та карпатський.

         Все рідше зустрічаються птахи – лелека чорний, беркут, балабан, пугач, сичик-горобець. Потребують охорони і ссавці – полівка, карпатська снігова, кіт лісовий, зубр.

         Не дамо цим рослинам і тваринам зникнути!

А ЗАРАЗ СТАНЦІЯ „НАРОДНІ ПРИКМЕТИ”

            З покоління в покоління передавалися спостереження про зв’язки різних явищ природи. На низку пам’яті нанизувалися народні прикмети, що допомагали завбачувати погоду.

         Є народні прикмети, які пов’язані з усіма місяцями

  - Осінь ясна – зима холодна.

- Якщо багато павутиння і шпаки не поспішають відлітати, осінь буде тривала.

- Опалий лист лягає долілиць – на теплу зиму і добрий наступний урожай.

- Якщо виросли шишки на ялинках знизу – на ранні морози, а зверху – ранній кінець зими.

- Чим тепліший і сухіший вересень, тим пізніше прийде зима.

- Жовтень як не з дощем, то зі снігом.

         Багато прикмет пов’язано зі святом Покрови, яке щороку відзначається 14 жовтня

•          Якщо на покрову вітер дутиме зі сходу, то зима буде холодна, а якщо з півдня – тепла.
•          Якщо на Покрову не вкриє сніг землю, то не буде його в листопаді.
•          Хто лежить до Покрови, той продасть усі корови.
•          Грім у жовтні – на малосніжну, м’яку і коротку зиму.
•          Листопад – жовтню син, а зимі – рідний брат.
•          Рано замерзне – довго не розмерзне.
•          Якщо восени рано нанесе снігу, то і весна буде рання.

         І ще багато-багато прикмет є в скарбниці народної пам’яті. А нам варто їх збирати, записувати і використовувати. Оце і є народ і метереологія.

         Наша подорож підходить до завершення. Але ця подорож не остання. Попереду ще багато відкриттів, експедицій, екскурсій, подорожей, які допоможуть все більше пізнавати красу нашої України, відбудовувати та відроджувати духовну спадщину українського народу; самоудосконалюватися і зростати свідомими громадянами України.