Позакласний захід "Мій рідний край - Херсонщина"

Літературно-музична композиція

«Мій рідний край – Херсонщина»

 

На фоні музики слова

На сцені вчителі

Рудий Панько:Доброго вам дня! Чи впізнали ви мене? Це ж я, пасічник Рудий Панько, прийшов, щоб запросити вас на гостину. Еге, постривайте, ледве не забув розказати, як знайти мою хату. Ото, панове, як будете їхати до мене, то прямісінько їдьте стовповим шляхом на Херсонщину через Олешки прямо. А тоді пару верстов вправо і якраз потрапите на наш хутір.

Параска: І моє вам на добридень!!! Зате вже, коли завітаєте в гості, то почастуємо так, що повік не забудете!!! Динь подамо таких, яких ви зроду, може, не їли; а меду, і забожуся, їй Богу , кращого не знайдете на хуторах. Подумайте собі, що, як внесеш щільник — запах піде по всій кімнаті, уявити собі не можна. А кавуни – так ви їх і підняти не зможете, а на смак – то справжній мед! В жодній країні світу не знайдете таких кавунів, як у нас на Херсонщині!

Рудий Панько:А якими пирогами нагодує моя стара! Що то за пироги, якби ви тільки знали! сахар, справжнісінький сахар! А масло, так-от і тече по губах, коли почнеш їсти. !!! Подумаєш справді: на що тільки не майстерниці ці наші баби! Чи ви пили коли-небудь, панове, грушевий квас з терновими ягодами, або варенуху з родзинками та сливами? Не пили? Приїжджайте, до нас на Херсонщину - почастуємо.

Параска: Або, чи не траплялося вам, часом, їсти карасів у сметані? Боже ти мій, яких на світі нема страв! Почнеш їсти — просто насолода та й годі. Такі смачні, що й не описати! Минулого року… Проте, що це я, справді, розбалакалася?.. Приїздіть тільки, приїздіть швидше; а почастуємо так, що будете розказувати кожному стрічному і поперечному.

Разом:Неодмінно приїжджайте!!!

Виходять троє учнів

Вед. І: Здавна так повелося, що Людина народжується і отримує в спадщину найдорожче – Батьківщину. Її не обирають, вона, як і мати – твоя доля. Україна! Рідний край…Для мене – це мила серцю таврійська земля, Херсонщина. Це край хвилюючої краси, радості і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, чорнобривців і калини. Це бентежна історія мужнього народу, що віками боровся за волю, за єдність, за своє щастя, свідками чого є високі в степах обеліски, могили й пам’ятники.

Вед.ІІ: Це місце, де ми народилися, де ми живемо, де вперше почули мамину пісню, мудре батьківське слово, тут могили наших предків. Цей батьківський край найдорожчий, найрідніший, святий, бо це наша батьківщина. Херсонщина... Скільки у цьому слові любові, тепла, ніжності.

Вед.ІІІ: Херсонщина – це безкраї простори, мальовнича природа, золоті ниви пшениці, ліси, моря, та ріки. Це квітучі сади, стежина до хати, шепіт вітру і шелест дощу, спів птахів і рожева мальва під вікном, це росяні світанки та зоряне небо. Краса нашого краю вражає, захоплює, чарує. 

Хореографічна композиція на пісню «Серце Таврійського краю» з репертуару дуету Телюків

(муз. В.Телюка, сл.. Н.Коломієць)

На сцені двоє дівчат

На фоні пісні «Сонячна земля» слова

 

Вед.І: Там, де очерети  і лілеї сніжні,

Золото пшениці і палкий чебрець,

Там зове до себе, пригортає ніжно

Материнська пісня, рідний острівець.

Тут усе найкраще: солов’ї й калина.

Тут все серцю рідне – сосни й молочай.

Тут моя домівка і моя родина –

Клаптик України, мій Таврійський край!

 

Вед.ІІ: Мій край Таврійський - келих доброти.

Ти на долонях степу, мов перлина.

Десь поспішають димчасті хмарки,

А я завжди в твої обійми лину.

Тебе плекають ріки і моря,

Тобі ласкаво світять срібні зорі.

Моя Таврійська сонячна земля,

Зі мною ти у радості і горі.

Людського щастя синьокрилий птах,

Для мене тут назавжди огніздився.

Зорею сяє мій Чумацький шлях,

Де край батьків добром заколосився.

На сцену виходять двоє хлопчиків і дівчинка з короваєм

Д.І: В’ються стежини барвистими стрічками

В шатах зелених садів,

Де солов’ї ніжну пісню насвистують

В дужих обіймах вітрів.

Жайвір над полем прошив синє небо,

Пахнуть духмяно хліба.

Рідна Херсонщино, милий мій краю,

Зоряна земле свята!

 

Хл.: Квітне калина червоним намистом

В мами в саду під вікном,

Тягне до сонця голівку барвисту, щедро частує теплом.

П’ють журавлі срібну росу ранкову

В хащах лугів за селом,

Пахне любистком і м’ятою берег,

Скупаний сивим Дніпром.

 

Д.ІІ: Любить душею гостей зустрічати

Щедра Таврійська земля,

Завжди є хліб і вечеря у хаті,

Звичай гостей звеселя,

Тішусь тобою, мій сонячний раю,

Батьківська земле свята!

В праці і пісні тебе прославляю,

Доки є сила й мета!

 

Вручають коровай гостям

На сцену виходить дівчинка з кавуном і хлопець з дівчиною

 

Д.І: П’є нектар земля Херсонська

Соковитих кавунів

Дячить гречно селянину

Урожаями полів.

Поспішайте скуштувати

Наш південний сонця дар:

Молдаван і білорусів

Спокусив його нектар.

 

Д.ІІ: Серце Таврії – зоряне місто

Край казковий у райдугах хвилів Дніпра,

Мій Херсоне, співаю тобі урочисто

І в обійми твої знов прийшла.

Берег сонцем стрічає привітно,

Земляків і заїжджих гостей,

Напуває снагою по вінця

І гойдає на хвилях пісень.

 

Хл.: Рідне місто, ти – світла надіє,

Ти душею, мов сад молодий,

Наче птах, що зібрався у вирій,

Ти лишився в гнізді назавжди.

Твоя слава в віках не змарніла,

Не скорили тебе і роки,

Батько – сивий Дніпро, мати – в лузі калина

Свою пісню і серце дарують тобі залюбки!

 

Учні виходять. На сцені вчителі

Вч.І: Я чую море, навіть відчуваю,
Воно співає, мовби чарівне.
Що сталось, скажете... А я не знаю,
Та море кличе і запрошує мене.
Хтось посміється, бо яке тут море —
Одні степи, і поле, і ліси...
І небо синє, лагідне, прозоре,
І стільки в краю рідному краси.

 

Вч.ІІ: Не заперечую, у нас, таки, красиво!
Є й ріки, і озера голубі.
А трави в росах — це насправді диво,
І ніжна пісня у старій вербі...
Пташині хори розтривожать душу,
Казкові пахощі над річкою летять.
А я покину хоч на трохи сушу
І хвилі моря хай поворкотять.

 

Вч.ІІІ: Мене в Скадовськ покличуть чи в Генічеськ,

Де хвилю б’є Азовське й Чорне море,

Де Біосферний заповідник в гості кличе,

А над асканійським степом – небо неозоре.

Люблю бродити по Олешківських пісках,

Коли співає жайвір на роздоллі,

Ще відпочити на «Зелених хуторах»,

Нектар Дніпра відчути на просторі.

 

Вч.ІV: Люблю я завітати в Голу Пристань,

Що славиться безсмертям фестивалів.
Тут завжди сонячно і так затишно,

Не випадково зветься справжнім раєм.

І лине слава по землі

Про Херсонщину – перлину краю

І про невтомних земляків,

Що Україну в праці прославляють!

                                         (танець з рушниками)

Вед.І: А чи знаєте ви, як співає широкий український степ? Неповторний,  красивий,  захоплює  своїми  широкими просторами.

       Високі трави розстилають свій зелений килим так далеко, що, здається, немає у нього ні кінця, ні початку. Лише сивий вітерець та швидкі птахи знають, де закінчується таврійський степ. Іноді йому буває неспокійно: то зніметься вітер,  завиваючи, як старий дідуган, лякаючи пташок, то зашумить ковила, ніби стогне від страшних копит ворожої навали, яку памʼятає старий степ. Але я особливо люблю його влітку: мерехтить ковила, цокочуть міріади комах, перепел б’є десь у запашній гущавині і сяє над степом щедре сонечко. Барвограй різнотравʼя пʼянить розкішним ароматом. А польова ромашка своїм неповторним цвітом зачаровує погляд. 

Вед. ІІ: А чи знаєте ви, як шумить величний  Дніпро? Своїм спокоєм він захоплює неповторну українську душу, якій так і хочеться співати, любуючись його величчю, а коли Дніпро сердиться, то охоплює бентежне почуття захоплення й водночас якогось благоговіння перед його могутністю і неповторністю. Якщо пливти по Дніпру на південь уздовж високого правого берега, вимальовується, розкинувшись майже на півтора десятка кілометрів, старовинний, овіяний славою, оспіваний у віршах поетів, сонячний Херсон.

Хто не знає столиці Таврійського краю? Хто не куштував смачнючих херсонських кавунів, які так і манять своїм соковитим смаком? Це моя земля. Тут я народилася, тут пройшли мої роки, виросли  діти. Усе моє життя з тобою, рідний мій краю, моя Херсонщино!

                 (на фоні музики виходить дівчинка-українка)

Дів. Завжди пишаюсь тим, що українка!

Завжди пишаюсь тим, що українка! Що на прекрасній цій зросла землі, Де мова ллється, наче гра сопілки, А як же навесні щебечуть солов’ї Я в ці краї закохана з дитинства: У росяні ранкові спориші, У цвіт калини в мами на причілку, Що до сих пір живе в моїй душі. В ті мальви під вікном, такі рожеві, Що ранками всміхалися мені, І ті дівочі мрії і надії, Які приходили до мене уві сні.  А розкіш кольорів багряно-жовтих, Що килимом стелилася до ніг, І відчуття ті, радісного щему, Коли переступала батьківський поріг Херсонщино, ти найгарніша в світі! Тобою дихаю, тобою я живу. І поки серце в грудях моїх б’ється Молитимусь за доленьку твою!