Презентація книги "Стернею долі. Леся Степовичка"

Бібліотечний  захід

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    9-11 клас

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Кривий  Ріг

 

 Цілі:

• Познайомити  читачів з життям та  творчим багатством нашої  землячки Дніпропетровської  письменниці  С.Н.Степовички.    
•  Знайомство з книгою: «Стернею долі».

Обладнання: портрет письменниці , плакат з рядками із вірша, 

Книжкова виставка.

Не пошкодуймо праці і любови !

                                           Ще буде правий лад у нашім краї,

                                           каштановім, пшенишнім, волошковім!

                                          Я вірую. Я впевнена. Я знаю.  

                                                                     Леся Степовичка

“Віртуальна реальність”

 

Хід уроку

 БІБЛІОТЕКАР:  Літературне життя Кривого Рогу сьогодні досить жваве.

На літературному горизонті рідного краю все частіше з’являються і готові дарувати людям світ мудрого і прекрасного як відомі майстри словесного мистецтва, так і ті, що тільки починають свою літературну діяльність.

 Їх поезія вражає багатогранністю тем, розмаїттям ідей і мистецьких напрямів. Література нашого краю багата на жіночі імена.

Це вони – славні Ярославни Придніпров’я – з глибин своєї зачарованої душі несуть нам невмируще поетичне слово, сповнене любов’ю до рідної землі, її святинь; любов’ю до Матері, Дитини, Людини; любові до навколишнього світу. Є типи людей, про яких кажуть, що вони  талановиті  в   усьому, чим би не займалися.

УЧЕНИЦЯ: Олександра Несторівна Булах (літературній псевдонім –Леся Степовичка) народилася 21травня 1952 року у селищі Петриківка Царичанського району на Дніпропетровщині. Походження -із  селян-хліборобів. Предки її - славні запорожці: козак Іван Булах та отаман Іван Булах, що були відомі  своєю мужністю в боях й тим, що жертвували  срібні речі, хрести на церкву. Про це  можна  прочитати у Д.Яворницького в томі першому «Історія Запорозьких козаків».

УЧЕНЬ: Мати Булах Варвара Данилівна (1929) все життя співає у церковному хорі. Батько Нестор Маркович Свистун (1906-1986), родом із села Рудьки,  служив  псаломщиком  регентом  церковного хору у церквах сіл Могилів, Петрівка, в Кар Хуторах (нині Миколаївка на Сухій Сурі). Батьки  рано розлучилися раннє дитинство дівчина  у селі Могилеві, у дідуся й бабусі. Вважає Могилів найріднішим місцем на світі, тут ще стоїть під очеретяною стріхою стара предківська «шевченківська» хата, яку збудував у 1900 році її тоді ще  молодий дід. Влітку на городах коло хати клопочеться її старенька мати. Дід Лесі по матері - Данило Терентійович Булах(1884-1967), хлібороб, був членом церковного старостату. За його сприяння та за підтримки його сина ,голови  Могилівської  сільради  Аністрата  Булаха у селі Могилеві  у1946 році збудовано нову церкву на місці підірваної більшовиками у 1934 році козацької церкви. Бабуся по матері - Мокрина Василівна Булах-Ніколенко (1887-1975) родом із села Китайгорода , славилася тим, що пекла чудові паляниці з калиною. Одного разу на весілля вона  спекла такий коровай, що його не  могли дістати з печі, для  цього прийшлося  розбирати  кілька цеглин.

БІБЛІОТЕКАР: Леся навчалася в українських школах-інтернатах

№5 та №1 м. Дніпропетровська. Після закінчення  середньої школи  працювала робітницею на заводі, швачкою-мотористкою на  фабриці «Універсал». Пробувала  вступати до університету, що було не легко, бо конкурс на цей престижний  факультет і фах складав від семи до  тринадцяти  чоловік на місце. Наполеглива дівчина вступила до Храму знань з третьої спроби і закінчила у 1976 році романо-германське відділення філологічного факультету Дніпропетровського  державного університету, отримавши диплом «з відзнакою».

За фахом Леся Несторівна філолог - германіст, викладач і перекладач німецької  мови. Працювала викладачем кафедри германської філології та кафедри  іноземних мов Дніпропетровського металургійного інституту. Закінчила аспірантуру, автор  кандидатської дисертації на тему : «Граматико-стилістичні особливості епістолярного жанру». Має низку наукових публікацій з германістики. Збірка яку ми  з вами сьогодні  презентуємо називається «Стернею долі» у які увійшли : поезія, переклади, проза.

УЧЕНИЦЯ: Стернею долі бреде лірична героїня, озираючи  свої ужинки. Лезо й пелюстка знайшли  притулок у серці і долі  автора цієї книги. Така і поезія - то гостра, то публіцистична, мов  сталеве  лезо, то ніжна , то лірична, як беззахисні  пелюстки троянди. У цій книзі читач  знайде  вірші і прозу Лесі  Степовички різних років, призначені для школярика і студента , для задумливих і закоханих, для усіх, хто цікавиться  літературою,  історією  краю та еволюцією поетової душі. У середині 1990-х років тепер  уже минулого століття український читач  несподівано відкрив для себе нове ім’я - Леся Степовичка . Вона будучи вже добре відома в періодичній пресі своїми публіцистичними нарисами та віршами, дебютувала у нашій літературі двома збірками поезії - громадянської та інтимної лірики -«П’ємонт - недалеко»,та «Галатея»,які  увійшли до збірки «Стернею долі». Поетеса, щиро  сповідаючись про лабіринти своєї долі, згадувала «Як спокушав мене німецький біс на вулицях берлінських божевільних» і просила вибачення в рідного приорільського лісу й Орелі за те, що, закинута долею в далекі світи,

 

«По той бік нашого добра і зла

У пошуках химерної удачі

Я вас забуть могла…І не змогла».

Ніхто  інший, як великий Гете (поетеса перекладала його поезію на  мову рідну),підказав їй шлях до себе, повернення додому, і слова його стали для неї миттю Божественного одкровення:

«Отам лиш, де Господь тебе посіяв ,

Розквітнуть мусиш, більше аніде.»

Повернувшись на землю предків в Україну, вона з болем констатувала:

А що мій край? Без віри й сповідання

Життя людей, що  схожі на  мерців.

Обличчя їх безрадісні ,чи п’яні -

Життя на цвинтарі! Та рідні люди ці.

І далі Леся  Степовичка чуттям  ліричної героїні формулює своє громадянське завдання, а відтак і літературне  кредо:

Мені тут солодко, і моторошно, й добре

Лише  прийду до тями в рідній хаті,

Та й захожусь , вдягнувши сіру  робу,

Кошари Авгія перемивати.

Цій непересічній жінці, українській Берегині, вольнолюбивій донці степу багато  присвячується  віршів , ось один ,який  присвячено  Лесі  Степовичці Анатолієм Попівським-доктор української філології, професор Дніпропетровського Національного університету.

УЧЕНЬ:   Душею  прагнеш  світ весь обійняти,

Аби збагнути суть свого буття,

До волі прагнучи, всі грати розірвати,

В минулого не просиш каяття.

Зорю свою шукала в збуреному небі,

Свічу запалену в супротиві несеш.

Вогонь душі, при будь-якій потребі

Мов милосердя людям  віддаєш.

В святому русі крила на опорі,

Підвладна їм усяка  висота,

Сьогодні  ми  вкозацькім нашім хорі

Тобі поєм «На многая літа»!

 

 УЧЕНИЦЯ: Головні  риси  художньої прози Лесі Степовички -ліричність, оксамитний гумор і психологізм можуть комусь здатися гуманістичними пережитками літератури минулого століття. ЇЇ проза налаштовує читача на  конструктивне  спів думання, співпрацю, і аж ніяк на деструктивний розпач. Муза Лесі Степовички дружить з реалізмом в доброму  сенсі цього поняття, і  - знаходить свого читача. Переклади  німецьких  поетів Гете, Гайне, Борхерта та сонетів Шекспіра  перекладача Лесі  Степовички витончені й філігранні. Вони є художніми  текстами якнайвищого ґатунку ,і з ними  автор гідно  продовжує традиції українського перекладу світової поезії.

Творчі  здобутки за період 1995-2007 років  свідчать  присутність в сучасному українському літературному процесі різнобічно обдарованої  авторки - поетеси, прозаїки ні, перекладача Лесі Степовички. «Любов до літератури розриває мене ,ці раптові  пробудження серед ночі, знайоме хвилювання від нових, майже підступно підступаючих слів, - сповідається письменниця. - Та хіба від нас залежить,  що ми напишемо? Тільки отямившись, від «клінічного  стану»,побачимо ,що там нам Творець послав на  аркуш паперу, який донедавна ще був чистим».

Виразне читання учнями  поезії “Галатея”.

З’явись, благаю! Хоч ві сні приснись

і я сприйму небеснеє знамення,

хоч словом, хоч півсловом озовись,

і з краплі радості заб’є струмок натхнення.

 

До дотику Твого була я чим ?

Шматком землі, що і не снив такого.

Прийшов, торкнувся ледь, і дух впустив

в ковалок чорнозему степового.

 

Як тішився, мій Майстре, Ти, коли

Твоїм творінням милувались люди !

Й примхливим музам строго повелів:

“Хай з неї поетеса добра буде!”

 

Так плакала чарівна Галатея,

а втім тривав пекельний серця гарт –

вершив свій задум Майстер в ній і з нею,

щоби в стражданні викувать талант.

 

Талант і врода – щедрі є дарунки

єхидного і мудрого Творця,

та лиш помножені на труд і муки,

розбудять ліру справжнього митця.

 

О Галатеє! Так перестраждавши,

збагнеш нарешті суть свого буття.

До болю звикнеш, біль лиш подолавши,

а біль і є – кохання і життя.

 

 

БІБЛІОТЕКАР: Леся Степовичка  пише сьогодні  вже інакше, ніж учора. Роман «Шлюб із  кухлем пільзенського пива»,в центрі  якого українка за кордоном, духовні  пошуки своєї громадянської сутності і просто жіночого щастя, збереження  національної гідності і само ідентичності у світі ,охопленому  пожежею глобалізації, викликав інтерес в Україні і за кордоном. Цей знаковий   роман, який  свідчить і про віднайдення індивідуального прозового стилю, до  якого авторка йшла майже десятиліття. «Шлюб із кухлем…» став літературною подією.  Маємо немарне сподівання. що Степовичка і надалі дивуватиме читача новими творчими озоріннями.

На питання порталу «Буквоїд»: «Що читати?» поетеса відповідає:

 «Дуже корисно читати авторів, які провокують тебе тут же сісти і писати самому».

Поради  Лесі Степовички для читання іншим

Читайте літературу, яка не руйнує психіку, а гармонізує стосунки читача зі світом, з людьми, з природою. У майстерних авторів це зроблено тонко, ненав’язливо. Як вислід - ти читаєш і в тебе підвищується тонус рівно настільки, щоб забути про загальну, вселенську, всеохопну безглуздість життя. А це немало. Це – головне.

Далі огляд літератури.

 

 

Стернею долі бреде лірична героїня,озираючи свої ужинки. Лезо й пелюстка знайшли притулок у серці і долі автора цієї книги. Така і поезія - то гостра, публіцистична, мов сталеве лезо,то ніжна,лірична,як беззахисні пелюстки троянди. В цій книзі читач знайде вірші і прозу Лесі Степовички різних років, призначені для школярика  і студента, для задумливих і закоханих, для усіх, хто  цікавиться літературою, історією краю та еволюцією поетової душі.

 

 

 

 

 

Роман дніпропетровської письменниці Лесі Степовички цілком логічно збагачує нашу фемінну (не плутати з феміністичною) літературу, – як у сенсі порушеної в ньому проблематики, так і щодо самого характеру письма. Справа не тільки в тому, що головним героєм твору є жінка, й це , властиво, персонаж - протагоніст, – отже, роман моноцентричний, по-своєму сповідальний. Світ, що його представлено у «Шлюбі…», побачений жіночими очима та сприйнятий жіночим чуттям, яке, врешті, й визначає непросту траєкторію  життєвих пригод  героїні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Леся Степовичка – засновник і головний редактор «товстого» літературно-мистецького часопису «Січеслав», від 2004 року, журнал став справжньою трибуною літературного Придніпров’я.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Сяєво Жар-птиці.  Антологія літератури для дітей та юнацтва Придніпров’я (1883–2012)», Дніпропетровськ, 2009 (видання перше). Дніпропетровськ, 2012 (видання друге).

 

 

 

 

Начало формыДо книжки відомої письменниці увійшли твори для школярів різного віку. В зачарованому світі дитинства і юності крізь призму фантастичної уяви дитини, з якої б родини вона не походила, повної чи неповної, щасливої чи не дуже щасливої, природно співіснують яскрава мрія і буденність, кольорова казка і чорно-біла картина буття. Поезія – зачарована палітра почуттів, серед яких найголовніші любов до Вітчизни, Вчителя, Батька й Матері, рідної Природи, мужніх Героїв, які захищають нас на Донбасі. А ще – почуття святого гніву до «зелених чоловічків», які зазіхають на кордони й державність України, порушують мир і спокій українців. А ще – почуття національної гідності та співчуття до матерів загиблих і братів наших менших

 

 

У новому романі відомої письменниці Лесі Степовички – берлінська історія кохання українки Мар’яни і німця Андреаса. Та не тільки. Ми і світ, свобода особистості, пошуки себе, пригоди і поневіряння, знахідки і втрати українців у західних світах, як і усвідомлення істини, що Україна має стверджувати Європу у собі – головні теми цієї книги.

 

 

 

 

 

Книга посвящена памяти известного литературо-, театро- и киноведа Ирины Михайловны Никитиной (Безруковой). Первая глава содержит научно-творческое наследие, блистательные исследования из сферы литературы, театра, кино и живописи кандидата филологических наук, члена Национального союза журналистов и Национального союза театральных деятелей Украины И. М. Никитиной последнего десятилетия ее жизни. Вторая глава состоит из искренних, «непричесанных» воспоминаний близких друзей и учеников. Книга предназначена для широкого круга почитателей искусства, литературы и науки о литературе.

 

 

 

 

Бібліографічне видання «Леся Степовичка: поет, прозаїк, есеїст» представляє журналістську та літературну діяльність відомої на Дніпропетровщині та в Україні письменниці: поетеси, прозаїка, есеїста, перекладача Лесі Несторівни Булах (Степовички). До бібліографії увійшли книги авторки, збірники, в яких вона виступає упорядницею, співупорядницею, автором передмов, а також її публікації в періодичних виданнях і публікації про неї та її творчість.Видання ілюстроване фотографіями, наданими Лесею Степовичкою. Розраховано на літературознавців, журналістів, бібліотекарів, вчителів шкіл і викладачів ВНЗ, а також усіх, хто цікавиться розвитком літературного процесу на Дніпропетровщині.

 

 

 

 

До нової збірки відомої української поетеси увійшли вірші та поеми філософського, ліричного, громадянського і духовного спрямування, а також переклади із світової класики. На сторінках книжки – відлуння двох українських Майданів, лихої війни, подих осені і щастя, відчаю і радості, тривоги й надії.
    Книга розрахована на широке коло шанувальників поезії.

 

 

 

 

 

 

Я написала «Поему про батька». Її надруковано в моїй книзі “Стернею долі” (Дніпропетровськ, 2007) та в Антології “Книга про батька” (Київ, 2013). Текст подано в першій частині цієї книги.

Мені розповідала вихователька Дніпродзержинської школи-інтернату, що вони з дітьми читали мої «Поему про батька» і «Поему про матір» і плакали. Не плачте, діточки, любі хлопчики і дівчатка, сироти й напівсироти, юні побратими мої і посестри! Ваше життя не пропало. Уповайте на Бога! Він посилає випробування тим, кого любить. І без Його волі волосина не впаде з вашої голови. Та багато залежить і від нас самих.

Згадайте, як геніальний Моцарт говорив: «Життя прекрасне, якщо навіть по обличчю течуть сльози».

 

 

Бібліографія

• «Галатея» (1998)
• «П’ємонт – недалеко» (1998)
• «Rara avis» (2000)
• «Кater Basilio» (нім., 2001)
• «Стоим на звёздном сквозняке» (2002
• «Медитації пташиного крила» (2003)
• «Слово про літературу та письменників Придніпров’я» (2005)
• «Шлюб із кухлем пільзенського пива» (Ліра, 2007)
• «Стернею долі» (2007)
• «Шевченкіана Придніпров’я» (2008)
• «Брак с бокалом пильзенского пива» (Ліра, 2008)
• «І поліг наш народ, наче скошене жито. Голодомор на Дніпропетровщині 1932–1933» (2008)
• «Таємниця Олександра Билінова» (2009)
• «Сяєво Жар-Птиці. Антологія літератури для дітей та юнацтва (2009, 2012)
• «Німці в городі. Книга перша» (Ліра, 2012)
• «Дніпропетровська філармонія. Гроно талантів, сузір’я особистостей» (Ліра, 2013)
• «Микола Головко. Зелена врода» (2013)
• «Клавдія Фролова. Я воскресну!» (2013)
• «Ирина Никитина (Безрукова). Избранное» (2014)
• «Осінні люди» (2015)
• «Німці в городі. Книга друга» (Ліра, 2016)