Позакласний захід "Нащадкам мову передам, як скарб"

                      Цвітненська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                    Розробила:

 

                                                                                         вч. української мови та літератури 

 

                                                                                      Курапова Олена Воліївна                       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                            2010 рік

 

 

Пісня         «Дороги іншої не треба»                     

 

Ведуча                                  Україно моя, моя любо Вкраїно,

                    Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою? —

                    Чи про те розкажу, як тебе я люблю,

                   А чи піснею горе твоє я присплю,

                  Чи слізьми розіллюсь, мов сирітська дитина, —

                   Чим тебе заспокою я — бідна людина, —

                   Скажи, моя люба Вкраїно.

 

Ведучий.                              Україно, земле рідна,

Земле сонячна і хлібна,

Ти навік у нас одна.

Ти, як мати, найрідніша,

Ти з дитинства наймиліша,

Ти і взимку найтепліша –

Наша отча сторона.

 

1-а учениця.                        Україно! Ти для мене  Диво

                                              І нехай пливе за роком рік.

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір'ю побуть на самоті.

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова...

Громотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

 

Ведучий.                              Україно!

Під небом твоїм калинові пливуть острови,       

У зелених вітрилах — вишневі гудуть заметілі. 

Україно!

Я — промінь живий

В твоїм сонячнім тілі.

 

Українка.                            Україно, не змірити віками

Вроду твою журавлину.

Не обезлистити навіть снігами

Мову твою тополину.

 

2-га учениця                       До тебе, Україно,

Наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься.

І буде вона урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється.

 

(Пісня «Два кольори»)

 

 

Ведучий                               Є щось святе в словах мій рідний край.

Для мене — це матусі пісня ніжна,

І рідшій сад від квіту білосніжний,

І той калиновий у тихім лузі гай.

Для мене — це твої стежки й мої,

В містах і селах стоптані любов'ю,

ЇЇ пісень людські прозорі ручаї,

Усе. що серцю рідне невимовно.

Його історія...

В ній стільки гіркоти!

І тим рідніш мені ти, краю рідний,

Що вже назад поламані мости,

І день встає, як райдуга, погідний.

 

Інсценівка

 Шум моря — фонограма..

Пісню під фонограму виконують хлопці (пісня «У моря, у синєго моря»),

1. На морі, Азовському морі

Пливли у човнах на просторі

Козаки за пороги до Січі,

До нової землі

Приспів:

Дивіться, ой, хлопці, яка земля.

Можливо, тут щастя знайду і я.

Давайте подивімось що і як. —

Чи не справжній же я козак?

2.Блакитнее небо над нами,

І човни надійні під нами.

І сонце зігріває козаків

На гарнішому з морів.

Приспів.

Шум моря — фонограма.

1-й хлопець. «Харашо на світі жить, коли біля нас море шумить...» (Остап Вишня].

2-й хлопець. «І так добре на ракушках лежиться, бо під вами плахта, а на небі — сонце!»

1-й хлопець. А он, здається, і дівчата йдуть, давай познайомимось?»

Заходять дівчата — співають пісню:

Посилала мене мати — іди, доню, килим ткати.

Як пішла я ткати килим — то зустрілася із милим, то зустрілася із милим.

1-й хлопець. Добрий день, дівчата! Куди зібралися ?

1-а дівчина. Добрий день, хлопці А хто ж ви самі такі? Та звідки узялися?

Хлопці виконують пісню (пісня «Три танкиста». )

Над морями хмари ходять хмуро.

Край чарівний тишой обійнятий.

Біля білих берегів Азова

Козаки сміливії стоять. / двічі

Припливли.— і пісня в тім порука

У незламній і міцній сім'і.

Два козаки — два веселі друга —

Оборонці рідної землі, /двічі

2-а дівчина. То ви не тутешні?

2-й хлопець. Еге ж! То давайте познайомимось, дівчата!

 

Дівчата виконують пісню:

 Ніна душка. Ніна любка,

 Ніна мала, як голубка,

Таня рибка, Таня птичка.

Таня гарна молодичка!

2-й хлопець. А куди це ви так позаквітчувались? Чи не на вечорниці зібрались?

2-а дівчина. Не зовсім так. В наших краях конкурс ого­лошено «Справжні козаки», запрошено всіх бажаючих.

1-й хлопець. А нас візьмете, то ми на Азові зали­шимось!?

1-а дівчина. Чому б ні?   

Вступ                                   Слухайте, люди, дорослі й малі.

Ті, що живуть на вкраїнській землі,

Разам із нами в мандрівку рушайте,

Кидайте все, та в похід поспішайте.

Будуть в поході н загадки, й пісні.

Танці веселі, легенди, казки.

 

Сцена 1.

На сцені три дівчини під вікном, тиха ме­лодія. Голос автора.

Автор.                         Три дівчини під вікном

                                        Вишивали вечірком.

1-а дівчина.                  Якби вийшла за гетьмана, —

Автор.                            Каже перша полум'яна, —

1-а дівчина.                 То відразу 6 на весь світ

                                        Зготувала б я обід!

2-а дівчина.                   Коли б я знайшла такого, —

Автор.                            Каже друга чорноброва, —

2-а дівчина                    То на весь би світ одна

                                     Наткала б я полотна.

3-я дівчина.                   Стала б жінкою гетьмана, —

Автор.                            Третя мовить вся рум'яна, —

3-я дівчина.                   Я для свого вояка народила б козака!

Автор.                            Ще і вимовить не встигла, пісня ніби забриніла.

                                        Входить в хату отаман, —за поясам —ятаган!

На сцені козак (співає пісню).

Чорнії брови, карії очі.

Темні, як нічка, ясні, як день,

Ой, очі, очі. очі дівочі.

Де ж ви навчились зводить людей?

 

 Сцена друга

(Гетьман прощається з дружиною,  йде зі сцени, вона махає йому услід хустиною).

Автор.

В ті часи війна була,

Гетьман, сівши на коня.

Із дружиною попрощався

І за ворогів узявся.

А між тим, як він далеко.

До палат приніс лелека

Та таке маля гарненьке —

Справжній він козак для неньки.

Після танцю на сцені стає темно, мати співає ко­лискову дитині, коли вмикають світло, замість не­мовляти біля матері сидить син-парубок.

Автор.

Той гетьманич, вір чи ні,

Ріс не на роки — на дні.

Тиждень, місяць вже проходить.

Вже з дівчат очей не зводить.

Ну І вправний же козак, гне підкови — то за так!

А як вдарить кулаком — ворог котиться клубком.

А як мчить він на коні — не наздоженеш в три дні.

Карі очі, чорні брови — слава йде на всі діброви.

Розум, сила, спритність є, ще й надії подає.

 

Сцена третя

Автор.                                 А між іншим жінка тужить.

Жінка.

Щось коханий довго служить,        

Б'ється з ворогом та де?

Автор.

Ось листа нарешті шле.

 Жінка.

Та недобра звістка в ньому:      

Пише, що і рад додому,           

Та кайдани не пускають —

Вороги в себе тримають.

Автор.

Як почув те синок, —

Виступив вперед на крок.

Очі блискавки метають.

Син.

Вороги того не знають,

що вже виріс богатир.

Що вже є кому дістати шаблю з піхов ради мати,

Заради батька і країни, — тільки не було причини.

Мати рідна, ви простіть і в дорогу відпустіть.

 

(Співає. Народна пісня «Не плач, не плач, Мару­сенько»).

Не плач, не плач, матусенько, не плач, не журися.

Та за свого ріднесенького Богу помилися.

 Мати співає.

Іди, іди, мій синочку, та не забарися,       

 За чотири неділеньки додому вернися!

Козак прощається з матусею і йде визволяти батька.

 

 Сцена  4 

(на сцені лежить калим, подушки, на по­душках сидить султан).

Автор.                                   Довго їхав, чи не довго наш козак,

Ти повір мені, малеча, було саме так.

У степу широкому вгледів він: намет стоїть.

Золотом, бархатом на сонці він блищить.

Тишком-нишком молодець підкрався.

Та про все, як слід дізнався.

 

Султан.                                 Буду скоро я султаном на весь світ,

Стану й  на Азові отаманом ще  досвіт.

Гетьман український в мене «у гостях»,

Потанцюю скоро на його костях.

 

Козак підхоплюється з засідки.

 

Козак.                                   Ах,ти — погань бусурманська!

Не діждеш!

Саме в цю хвилину ти й помреш!

Не побачиш більше  нашого ти сонця

Зараз викину тебе в віконце.

 

Бігають по сцені. Козак намагається схопити сул­тана, а султан тікає від козака та просить.

Не губи, не убивай, козаче, обіцяю бути тільки краще,

Хочеш,  зараз  відпущу твоїх  братів?  

Щойно ось зробити це хотів.

 

Козак.                                   Ах,  ти ворон чорний, ще й брехати,

Батька рідного упік за ґрати.

Скільки ти родин осиротив!?

Ще й бажаєш, щоби я тобі простив?!

 

Султан тікає за сцену, Козак визволяє отамана. Всі діючі особи виходять на сцену

 

Автор.                                  Так козацька сила у принаді стала, —

Матінка-природа точно знала, —

Тільки сила справжньої любові до родини,

До прекрасної чудової країни переможе темну злу годину

І врятує врешті Україну.

 

Всі співають пісню  «Земле квітуча»

 

Хлопець                               Славна Січ ворогам ішла навстріч,

Рідну землю захищала і народ наш прославляла!

Лиха ж отчий край зазнав...

Людолов нас чатував, щоб позбавить дому.

Бранців до галер кували, ржею злоби пожирали.

Шляхта нас вогнем пекла, на тортури прирекла.

Цар Петро і Катерина зневажали наш народ.

Але наш народ боровся.

І Хмельницький в нас знайшовся,

І Сірко, і Дорошенко,

Й Полуботок, й Морозенко...

Рабства каламутну ніч переборювала Січ.

Козаків боялись зайди, бо була в них сила

Правди!

 

Ведучий.                              Українці мої! То вкраїнці

ми з вами — чи як?

Чи в «мовчалах» і вмерти

судилось нам ще од Тараса?

Чи в Могили забрати судилось

нам наш переляк,

Що згнітив нашу гідність

до рівня вторинної раси?

 

Українка.                             Українці мої!

Дай вам Боже і щастя, і сили

Можна жити й хохлом,  і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо прихилить до ваших могил,

Як не зраджена вами Вкраїна...

 

Королева Граматика.       Над всі багатства і припливи мод

Шануймо мову серцем і «устами.

Народ без мови — це вже не народ

Без мови всі б ми сиротами стали.

Шануймо мову над усі Боги,

Якщо ми хочем зватися народом.

 

Ведучий.                              Залишимо в спадок — новим поколінням...

Залишимо те, що душею народу

Зовуть недаремно від роду й до роду —   

Як вищу красу і життєву основу,        

Залишимо слово, ім’я своє, мову

 

Читець (учень 2-3 класу) - декламатор.

Сьогодні я ще в школі вчусь:

Добром світитись завше буду.

Я слову рідному клянусь,

Його ніколи не забуду.

Себе в народі віднайду.

Наш корінь роду стародавній.

До всіх з любов'ю я прийду,

Бо в козаків учуся славних.

Мої улюблені слова;

«Вітчизна», «Незалежність», «Воля».

Я все зроблю, аби була

В мого народу щаслива доля.

Свій розум, працю, серця, рук

Віддам країні до остатку.

Учи нас, школо, і веди

До Світла, Правди і Свободи.

Благословіть же назавжди

Нас, ясні зорі й тихі води!

Учитель - словесник

Нащадкам мову передам, як скарб,

Я зрозуміть не здатна тих людей,

Що рідної зреклися мови.                                  

На тиждень — в місто, і, дивись, іде         

Й російською до земляків говорить.

Ні, я не проти неї ~ Боже збав!

Але ж у нас прекрасна рідна мова!

Відтінків скільки в неї! Скільки барв!

У ній — І сива давнина, й онова...

У ній далеких предків пісня й сталь,

Звитяга, мужність поколінь минулих...

В ній мудрість Кобзаря, його печаль,

В ній голос Рильського, Франка, Сосюри...

Нащадкам передам, як цінний скарб,

Багату нашу українську мову.

Як боляче вистукує в висках,

Коли зневагу бачу я до слова!

Бо зрозуміть не здатна тих людей,

Які так легко одреклись від мови.

Для мене зрадить їй -  це значить те,

Що Батьківщині зрадить...

 

Пісня        «Чорнобривці»

Дівчина 2.

Як довго ждали ми своєї волі, слова!

І ось воно співа, бринить.

Бринить — співає наша мова,

Чарує, тішить і п'янить.

Хлопець

■

Як довго ждали ми...

Уклін чолом (вклонився) народу,

Що рідну мову нам зберіг,

Зберіг в таку тяжку негоду,

Коли він сам стоять не міг.

Дівчина

Прихилюсь до народів сердечно й уклінно,

Запозичу нове і відкину старе.

Тільки вірю: ніколи не вмреш, Україно,

Бо співучий народ і в піснях не помре.

Хлопець          

Переміниться світу безмежна будова.

Що «огнями ряхтить, у безодні двигтить.

Рідна мова моя, материнська, чудова,

На далекі зірки у піснях полетить,   

Дівчина 2

                                              Принесуть катастрофи нечувані втрати.

Не полине озон... лиш полин із імли...

Та не зможе ніхто дивний скарб одібрати.

Той, що предки дали, що в боях вберегли!    _

Хлопець

Доки мова для внуків звучить солов'їно

І дзвенить, мов кришталь, мов трава степова,

Ти не вмреш, ти не вмреш, ти не вмреш, Україно!

Не загине народ, що в негоду співа.

Пісня «Гімн»