Позакласний захід "НАШ ТАРАС - СПІВЕЦЬ НАРОДНИЙ"

Районний семінар вчителів початкових класів

Свято вшанування Тараса Григоровича Шевченка  

3  клас    (березень )

Болгаріна О.А.

 

(Слайд №1)

«Наш Тарас — співець народний»

 

Учитель. Щиро вітаємо всіх, хто завітав до нашої класної оселі. Ми дуже раді, що в цю святкову годину знову зібралася наша класна родина.

  Так сталося, що березневе свято прекрасної половини людства по календарю збігається з Шевченківськими днями, тому, шановні жінки, прийміть від нас в дарунок цю годину душевного відпочинку. Тож дозвольте розпочати наше дійство.

 

 

 1-й учень

Одна Батьківщина і двох не буває,

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

 

2-й учень

 Чи можна забути малому ту пісню,

Що мати співала, коли засинав?

Чи можна забути ту стежку до хати,

Що босим колись протоптав?

 

3-й учень

Тут мамина пісня лунає і нині.

її підхопили поля і гаї.

її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов'ї.

 

4-й учень

 І я припадаю до неї вустами

І серцем вбираю, мов спраглий води.

Без рідної мови, без пісні, без мами

Збідніє, збідніє земля назавжди.

 

Пісня «_Весна, весна_»

 

 

Учитель.  Кожна країна має своїх геніальних синів. Україні ж було послано Т.Г.Шевченка — національ­ного пророка, великого митця, у творчості якого по­єдналися розум і талант українського народу.

     Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати великого сина українського народу Т.Шевченка,почитати вірші, заспівати пісні на слова українського Кобзаря та продемонструвати інсценівки із життя великого генія.

5-й учень

Щовесни, коли тануть сніги

 І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

6-й учень

Коли до класу на урок

Приходить наш Тарас Шевченко,

Про Україну і Добро

Слова звучать не так буденно.

7-й учень

Наш Тарас — співець народний

Мав великий дар природний.

Вірші, повісті писав,

Ще й чудово малював.

8-й учень

Захищав людей простих

Від багатіїв лихих.

І боровся він за волю,

Для людей за кращу долю.

9-й учень

І пишається країна,

Тут Тараса слово лине,

Бо Великий наш Шевченко —

Гордість України-неньки!

10-й учень

Нам нині дев'ять, й зелен світ

Шумить зеленими листками,

Над нами сонця ясний квіт,

І Кобзарева пісня з нами.

11-й учень

Вона звучить як гімн весні

У вільній зібраній родині.

Наш зелен світ, і ми у нім —

Зелене листя України.

 

(Слайд №2)

 

 Лунає пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»

 

Учитель.

 Нам з вами важко уявити Україну часів Шевченка і те, як серед ланів золотої пшениці, зелених садів, тихих вод, ясних зір жилось обшарпаним голод­ним селянам-кріпакам, змореним тяжкою працею.

      В Україні у ті часи були пани і кріпаки-селяни. З раннього ранку до пізньої ночі працю­вали кріпаки на панських ланах, відробляючи пан­щину. Часу для роботи на своєму полі майже не за­лишалося.

      Крім панщини, кріпаки були змушені сплачувати різні податки, на які в них не було грошей. За борги пани били кріпаків різками, обмінювали їх на тварин (коней, собак), розлучали дітей і батьків, дружин і чоловіків. (Слайд №2)

       Року 1814 з 26 на 27 лютого, за старим сти­лем, темної ночі, перед світанком, у селі Моринцях, що на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув у вікні єдиний на все село вогник — народилася панові нова кріпацька душа, а Україні — її великий співець Тарас Шевченко.

 

 ( на задньому плані мати і Тарас сидять на лавці)

12-й учень

13-й учень

(Слайд №3)

 

 

Інсценізація 1.  (Мати і Тарас).

Хлопчик. Матусю, а чи правда, що небо на заліз­них стовпах держиться?

Мати. Так, мій синочку, правда.

Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає «Колискову». (Слайд №4)

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічечку запалює. І горить та свічка, поки людина не помре. А як помре — свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, то її свічка ледь-ледь жевріє, а коли добра, робить лю­дям добро, тоді свічечка горить ясно, і світло це да­леко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику.

 

(Гладить сина по голові.)

   (Слайд №3)

 

Ведучий. Життя нашого генія таке дивовижне, що слухаючи про нього, можна було б сказати, що це — легенда, коли б усе те не було правдою...

Минає рік, і два, й п'ять років. Росте Та­рас. Тільки зіп'явся на ноги, почалося те дивне бурла­кування.

 

( звучить запис пісні «Садок вишневий…»)

Далі на фоні музики:

Батьки — на панщині, брат десь пастушить, сестра на городі, а Тарас — куди схоче — скрізь йому шляхи відкриті: на леваду, до ставу, за село, до мли­на, у той сад прегустий та темний...

 І мандрує мала дитина по світу з ранку до вечора, всякі дива на ньому споглядає, розуму на­бирається.

 

Інсценізація 2.   (Сусід, брат, батько, Катерина, мати, Тарас)

На сцені — маленький стіл, на столі миска, де­рев 'яна ложка, хліб. Батько та брат Тараса одягнені у білий одяг; мати й сестричка Катерина — у виши­тих сорочках, спідницях; на голові у матері — хустка, у Катрусі — стрічка.

  Невесела вечеря — зморений батько, зажурена мати, сестричка Катерина, брат.

 

Сусід. Вечір добрий, сусіди!

Усі (разом). Та добрий!

Сусід. А що це ви такі, ніби стривожені чимось?

Брат. Та у нас клопіт, що й вечеря не вечеря, і хлопець десь дівся — зранку як пішов, то й досі не­має. Бігали і до ставка, і до греблі, всі бур'яни обшу­кали, — як у воду впав!"

Батько. Нічого, знайдеться. Може, заснув десь у бур'яні. Проспиться — прийде...

Брат. Ну, й де дітись вражій дитині?

Вчитель. Раптом чути: «Чумаки! Чумаки!»

  (Слайд №6)

Заходить Тарас у солом'яному брилі.

 

Катерина. А ось і наш волоцюга з'явився!

Брат. Нарешті прийшов!

Мати. Де це ти був?

Батько. Де це тебе досі носило?

Брат. Де волочився?

Батько. Де це ти був, питаю. Чом не кажеш?

Тарас. Був у полі та й заблудив.

Батько. Бачили таке? Хто ж це тебе привів додому?

Тарас. Чумаки.

Усі (разом). Хто?

Тарас.    Стрінувся з чумаками. Питають: «Куди йдеш-мандруєш?» А я кажу: «В Кирилівку!» А вони кажуть: «Це ти ідеш в Моринці, а в Кирилівку тре­ба назад іти. Сідай, — кажуть, — з нами, ми довезе­мо». Та й посадили мене на віз. І дали мені батіг во­лів поганяти.

Батько. Бачили такого? Чумакувати надумав уже! І як воно згадало, що з Кирилівки?

Сусід. Я ж казав, що знайдеться. Такий лобатий не пропаде.

Батько. Ну, почумакував, тепер бери ложку та й сідай вечеряти.

Мати. Ну, чого тебе понесло в поле? Чого? Як мо­тає! Наче три дні не їв!

 

Тарас швидко їсть і пошепки розповідає братові й сестричці, а вони уважно слухають. Мати дослуха­ється.

Мати. Ви послухайте, що цей волоцюга вигадує, старий такого не придумає збрехати, як воно. Каже, що ходив він туди, де сонце заходить, бачив залізні стовпи, що підпирають небо, і ті ворота, куди сонце заходить на ніч. Розповідає, ніби справді сам теє ба­чив. Ой, Тарасе, що з тебе буде?

Сусід. Усі на кутку кажуть, що з вашого Тараса, мабуть, щось добряче вийде!

Діти виконують  пісню «Думи мої».

 

(Слайд №7)

 

Учитель. (На фоні музики Запис «Ой, кряче ворон» )

        В ті старі часи у людей не було ані телеві­зора, ані радіо. Від села до села, від хати до хати ходили музиканти-кобзарі й співали думи про козацькі походи, розважаючи людей українськими піснями.

 

Інсценізація3.  (Брат-хлопець, дід,бабуся, Катерина-дівчина, батько, мати)

Заходять хлопці й дівчата строяться на пісню

 

Хлопець (підходить до Діда) Чого, батьку, сумуєте?

 

Дід  (сидить  на  стільчику)

Невесело, сину!

Дніпро на нас розсердився,

Плаче Україна.

Батько. Послухай, хтось грає за ворітьми – мов на кобзі (

(Слайд №8)

Вчитель. Отак на вулиці під тином

       Старий собі Кобзар стояв.

        Козацькі думи він співав. 

 

Хлопець. Ех, Кобзарю, ушквар що-небудь, нехай аж земля гнеться!

Кобзар грає, хлопець виходить на середину, співає, тримаючи руки на поясі, іде до дівчини (сл. Т. Г. Шевченка «На городі пастернак»).

На городі пастернак, пастернак,

Чи я ж тобі не козак, не козак?

Чи я ж тебе не люблю, не люблю?

Чи я тобі черевички не куплю?

 

Куплю. куплю, чорнобрива,

Куплю. куплю того дива,

Буду, серце, ходить,

Буду, серце, любить!

Дідусь. Отак! Отак! Добре, хлопче!

Збоку сидять дівчина і бабуся.

Дівчина. Ой, як весело на світі! А тобі, бабусю, чи весело?

Бабуся. Я тобою, пташко, веселюся!

Дівчина. А чому же не співаєш?

Бабуся. Я вже відспівала.

На середину пританцьовуючи виходить дідусь. Іде до бабусі, співає.

Дідусь. (сл. Т. Г. Шевченка)

Ой, гоп, по вечері

Замикайте, діти , двері,

А ти, стара, не журись

Та до мене пригорнись.

 

Бабуся

Од села до села

танці та музики.

Курку, яйця продала —

 маю черевики.

 

Батько. Цу-цу! Схаменіться! Бач, розходилися!

До нього підходить співаючи мати.

Мати

Од села до села

Буду танцювати:

Ні корови, ні вола —

Осталася хата.

 

З'являється пританцьовуючи дідусь, примовляє.

Дідусь (Включити музику на танок)

Ох, ви діти мої,

Мої голуб’ята,

Не журіться, подивіться,

Як танцює мати…

(щелчок на текущем слайде)

Український таночок на мелодію «Ой лопнув обруч»

 

 

(Слайд №9)

Учитель:  Незважаючи на те, що народився поет в бідній кріпацькій сім´ї і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком.

     Восьмирічного Тараса батьки віддали до дяка «в науку». Дивна це була наука. П’яниця – дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Т.Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.

 

 Тарасик:

Ти взяла мене маленького за руку

 І хлопця в школу повела

 До п’яного дяка в науку.

 «Учись, серденько, і колись

 З нас будуть люди»,-

 ти казала…

 

 Ведуча: Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.

 

 Тарасик:

Там матір доброю мою

 Ще молодою - у могилу

 Нужда та праця положила.

 

 Ведучий: Незадовго після смерті матері в 1825р. помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

 

 Тарасик:

Там батько плачучи з дітьми

 (А ми малі були та голі),

 Не витерпив лихої долі,

 Умер на панщині!.. А ми

 Розлізлися межи людьми,

 мов мишенята. Я до школи-

 Носити воду школярам.

 

 Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду.

(Слайд №10)

     Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».

 

 

 Читання вірша «Мені тринадцятий минало».

 

Мені тринадцятий минало.

 Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в бога…

Уже прокликали до паю,

 А я собі у бур'яні

Молюся богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати!

Нема в мене хати —

Не дав мені бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!..

 

 Інсценізація вірша.

 

 Оксана:  Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх ти співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас: Еге ж, малярем.

Оксана: І ти розмалюєш нашу хату.

Тарас: Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний.

Оксана: Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж пити хочуть!

Тарас:

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

 

Оксана:

 Ми вкупочці колись росли,

 Маленькими собі любились.

 А матері на нас дивились

 Та говорили, що колись

 Одружимо їх. Не вгадали.

 Старі зарані повмирали,

 А ми малими розійшлись

 Та вже й не сходились ніколи.

 

Пісня «Червона калина»

 

Учитель: Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипнівського маляра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгард забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

 

Учень:

Хоче малювати,

 Прагне він до знань,

 Та за це багато

 Зазнає знущань.

 Нишком він малює

 Статуї в саду,

 Вночі пише вірші

 Про людську біду…

 

(Слайд №11)

 

Учень 1: Лише на 24-му році життя став Тарас Шевченко вільною людиною. У 1838 році пан дав свободу кріпакові Шевченку. Це сталося завдяки ві­домим діячам живопису і літератури: В.Жуковському, К.Брюллову, Є.Гребінці, які, побачивши великі здібності молодого художника, зібрали і заплатили за нього викуп — 2 500 карбованців.

 

Учень 2: Тарас Григорович виправдав їхні надії. В 1845 році він закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного» художника. Тарас малює портрети, картини, зарисовує пам’ятки минулого, робить ілюстрації до своїх віршів.

 

(Слайд №12)

 

(Демонстрація художніх робіт Т.Шевченка)

 

Учень 3 Тарас захоплювався красою природи, змальовував цю красу у своїх творах навіть перебуваючи під арештом. У 1847 році вербову гілочку, як символ рідної України, повіз Т. Шевченко із собою на заслання, щоб посадити її у казах­ській пустелі.

 

(Слайд №13)

 

Учень 4: Згодом виросло велике дерево, яке люди назвали вербою Тараса. А потім із її голо­чок поет виростив ще 200 вербичок. Вербовий гай у засланні нагадував Т. Шевченку рідну Україну. Для того щоб поливати свій гай, він викопав криницю.

Учень 5: Казахи і досі шанують пам'ять про українсько­го Кобзаря. Вони поливають вербовий гай із Тара­сової криниці, а гілочки із його верби насаджують скрізь, де пролягли поетові дороги.

Гадаю, що рясна верба схожа на поетичну душу нашого Кобзаря.

(Слайд №14)

Пісня «Зоре моя вечірняя»

 

    Вчитель: 10 років заслання змусили поета жити на чужині. Але спогади про рідні батьківські пороги, про рідну домівку та милий серцю вишневий садок збереглися в його пам'яті на все життя...

(Слайд №15)

Учениця читає поезію «Садок вишневий коло хати».

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

 Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

 

Сім'я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

 

Поклала мати коло хати

 Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тільки дівчата

Та соловейко не затих.

(Слайд №16)

 

1-й учень. Тарас Шевченко — наша національна гордість. Українці називають його своїм Кобзарем. Та й книгу, яку він писав усе життя, поет назвав «Коб­зар». Вона побачила світ у 1840 році.

2-й учень. Т.Шевченко прожив короткий вік — всього 47 років. З них 24 він пробув у кріпацькій не­волі і 10 років відбував каторжну службу у казахських степах. За складання надто сміливих та правдивих ві­ршів цар запроторив його на військову службу рядо­вим солдатом із забороною писати й малювати.

 (Слайд №17)

 

   3-й учень. У 44 роки поет повернувся до Петербур­га. Здоров'я його було підірване. Три роки боровся Т.Шевченко з недугою. 9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм до поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце Великого Кобзаря. Він був похований у Санкт-Петербурзі.

 

(Слайд №18)

 

   4-й учень. Але в травні 1861 року тіло Велико­го Кобзаря було перевезено" в Україну. З того часу 22 травня відзначається як день пам'яті поета, день національного трауру України. Як заповідав поет, його поховали на Чернечій горі (нині Тарасова) під Каневом.

 

(Слайд №19)

 

Учень читає напам’ять вірш «Заповіт».

 

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

 Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

 І Дніпро, і кручі

Було видно,було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отоді я

І лани і гори —

Все покину і полину

До самого бога

Молитися... а до того

Я не знаю бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

 Незлим тихим словом

 

 

 Ведучий: Минуло 155 років , як перестало битися серце славного сина України, але зайдіть у будь-яку хату і ви побачите (Слайд №20) прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Він – як член сім’ї, як найдорожча людина.

 

 

У нашій хаті на стіні

 Висить портрет у рамі.

 Він дуже рідний і мені,

 І татові, і мамі.

 

 Він стереже і хату, й нас,

 Він знає наші болі.

 Я добре знаю – це Тарас,

 Що мучився в неволі.

 

 Такий ріднесенький, дивись,

 Він мов говорить з нами,

 Він на портреті, мов живий,

 Ось-ось – і вийде з рами.

 

(Слайд №21)

 

 Ведуча: В день народження Т. Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні і цим висловити свою шану Великому Кобзареві.

 

Лунає пісня «Над Дніпровою сагою»

   1-й учень.

Спи спокійно, поете!

Ми, нащадки твої,

Пронесем крізь віки твоє ім'я.

 

2-й учень.

 Спи спокійно, поете!

Вкраїна твоя

Вже розправила крила орлині —

Так, як мріяв колись ти

В жагучих пісках,

На засланні в тяжкій самотині.

 

3-й учень.

Спи спокійно, поете!

Образ огненний твій

Не зітерти ні бурі, ні часу.

У єдиній сім'ї —

Славній, вольній, новій —

Ми тебе не забудем, Тарасе!

 

4-й учень.

Спи спокійно, Тарасе!

Нащадки твої

Словом шани й любові тебе пом'янули.

І народи Вкраїни

Заповітів священних твоїх

Не забули!

 

Лунає пісня «Пророчий голос Кобзаря»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Музичний супровід «Свято вшанування  Т.Г.Шевченка»   3 клас

 

1. «Весна, весна…»   (запис)
2. «Реве та стогне» (баян)

 

Інсценізація «Зорі»

 

3. 3аставка «Садок вишневий» (запис)
4. «Думи мої» (баян)
5. 3аставка «Ой, кряче ворон» (запис)

 

Інсценізація «Залізні стовпи»

 

6. «На городі пастернак…» (баян)
7. «Ой, гоп, по вечері замикайте, діти, двері…»(баян)
8. «Од села до села танці та музики…» (баян)
9. «Од села до села буду танцювати…» (баян)
10.               «Ох, ви діти мої…» (баян)
11.               Український таночок «Ой, лопнув обруч…» (запис)

 

Інсценізація «Мені тринадцятий минало…»

 

12.               «Червона калина» (баян)
13.               «Зоре моя, вечірняя» (баян)
14.               «Над Дніпровою сагою» (баян)
15.               «Пророчий голос Кобзаря» (запис)