Позакласний захід «О слово рідне, хто без тебе я?» (До Дня української писемності та мови)

«О слово рідне, хто без тебе я?»  

(свято до Дня української писемності та мови - 9 листопада)

Мета: збагатити знання учнів про виникнення мови, дати інформацію про діяльність просвітителів Кирила і Мефодія, активізувати знання школярів про мову як джерело духовного зростання нації; розвивати культуру мовлення, чуття слова, виразного читання поезій, пам’ять; почуття відповідальності за збереження рідної мови, удосконалювати навички культурного володіння мовою; виховувати пошану до рідної мови, ціннісне ставлення до її мистецьких надбань.

 

Обладнання: вислови про мову, виставка літератури, вишитий рушник, портрет Т.Шевченка, епіграф, мультимедійна презентація.

 

Епіграф:     „Мова – це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров – умре нація”.

Юліан Дзерович

Вислови про мову:

                 «Мова народу- це найбільший національний скарб»

                                                                                                                  О.Гончар

                          О мова рідна! Їй гаряче

                           віддав я серце недарма.

                           Без мови рідної, юначе,

                           й народу нашого нема.

                                                                      В.Сосюра

                           Рідна мова- найперша підвалина життя

                           народу як окремої нації.

                                                                       І.Огієнко

                           Моря бриліантів, це - мова моя,

                           Це - мова моєї Вкраїни.

                                                                       В.Сосюра

                           Мова- коштовний скарб народу.

                                                                       І.Франко

 

Хід

 

Звучить пісня про Україну. На фоні мелодії звучать слова.

                                     Як гул століть, як шум віків,

                                     Як бурі подих-рідна мова.

                                     Вишневих ніжність пелюстків,

                                     Сурма походу світанкова,

                                     Неволі стогін, волі спів,

                                     Життя духовного основа.

Ведучий 1.

Дорогі гості та шанувальники рідного слова! Щиро вітаємо вас.

Виходить дівчина в українському вбранні. Звучить молитва до мови.

 Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м’яти, рясту,

євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі й місяця народжена.

Мово! Мудра берегине,  що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог-Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія!

Мово, наша! Дзвонкова кринице на дорозі нашої долі!

Мово наша! Прости! Воскресни! Повернися! Забуяй вічним і віщим словом від лісів-до моря, від гір - до степів.Освіти від мороку свято руську землю, Русь-Україну,возвелич, порятуй народ її навіки.

 

Ведучий 2.     

Мова - це великий дар природи. У світі налічується близько 3 тисячі  мов. І у кожного народу вона своя. І серед них - ніби запашна квітка в чудовому букеті - українська мова.

Ведучий 1. 

Наш народ створював свою мову віками. Її багатство і краса, мелодійність і витонченість визнано світом. У 1928 р. у Парижі на Міжнародному конкурсі мов українська мова зайняла 3 місце (після французької і перської).

- Здрастуй, Слово,

Українська Мово!

Здрастуй на межі тисячоліть!

Квітни калиново й барвінково,

Запашна вічнозелена віть!..

Ведучий 2.

- Слово – брила, слово – крила, диво,

У незнане зоряне політ.

Через мову щиро і правдиво

Одкривається нам білий світ…

Ведучий 1.

Мова – це диво, яке ми чуємо від миті свого народження, це почуття, які допомагають нам виразити любов і турботу про рідних та друзів, це радість, якою ми ділимось з коханою людиною, це душа, що випромінює життєву силу,  це невичерпне джерело, звідки ми черпаємо наснагу, знання і прагнення осягнути всесвіт.

Ведучий 2.

Мова – це одне з багатьох чудес світу. Вона являється тим цінним надбанням нашого буття, тією скарбницею важливих знань, що визначає нашу ментальність. У ній сконцентровано всі бажання, надії та сподівання мільйонів людей, що являють собою єдиний народ.

Саме вона – наша мова – втілює в собі український характер, нашу пам’ять, історію та душевну міць, наші звичаї і традиції, розум і багатющий досвід поколінь, ніжну красу і силу душі людської. І це так, бо, як сказав Володимир Сосюра: „Мова – це душа народу, а народ без мови не народ”.

Ведучий 1.

Українська мова входить до групи найбільш розвинених і досконалих мов.  І тому завдяки проголошенню незалежності вона, як і українська культура, по праву  займають належне місце у світі. А для того, щоб ми знали, вивчали і не забували своєї рідної мови, щоб підвищували її значимість для майбутнього, наш національний календар поповнився ще однією важливою датою для кожного справжнього українця – 9 листопада. Це наймолодше державне свято.

Ведучий 2.

Свято було встановлено 6 листопада 1997 року Президентом України Леонідом Кучмою за підтримки ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі нашої мови  для розвитку українського суспільства Указом  № 1241/97 „Про День української писемності та мови”. В Указі було зазначено: „Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця”.

Слово вчителя.

9 листопада відзначається День української писемності і мови, тому сьогодні і поговоримо про те, без чого ми вже, мабуть, і не уявляємо свого життя.

З історії ви знаєте, що письмо виникло спочатку у Візантії. Це було величезне досягнення, і володіли ним священики.

У 862 році великоморавський князь Ростислав і його небіж Святополк надіслали до Константинополя послів із проханням доручити достойним особам проповідувати нову віру (християнство) на території його держави, він просив прислати вчених, які б знали слов’янську мову.

   Брати Кирило і Мефодій  за походженням були  напівгреками (мати – гречанка), напівслов’янами (батько – болгарин). Жили в м. Солуни. Кирило навчався в Константинополі, вивчав історію, філософію, астрономію, риторику, музику, математику, добре знав грецьку, латинську, слов’янську, староєврейську, арабську мови. Саме Кирило був визнаний ідеальним кандидатом на цю місію. З ним поїхав і брат Мефодій.

Прибувши до Моравії, Кирило і Мефодій розпочали активну діяльність: перекладали книги слов’янською мовою, вчили учнів, створили цілу літературну школу.

На початку 869 р. здоров’я Кирила погіршилося,  далися взнаки роки напруженої праці по створенню алфавіту, перекладу книжок, численні поїздки. 14 лютого 869 року Кирило помер. На 16 років пережив брата Мефодій, він помер у 885 році.

Справу братів продовжили учні, а  основним і найдорожчим набутком і спадком перших просвітителів Кирила і Мефодія залишилася нам кирилиця, алфавіт. Він складався із 43 букв, в основі лежав грецький алфавіт. Для звуків спільних у грецькій і слов’янській мовах використали грецькі букви, а для звуків, притаманних лише слов’янській мові, було створено 19 знаків (букв) простої форми, що відповідали графічному стилю алфавіту. Була одна вада алфавіту: в ньому було шість грецьких букв зайвих для передачі звуків слов’янської мови.

У X столітті паралельно існував інший алфавіт-глаголиця, в ньому було на три букви менше, ніж в кирилиці. Алфавіти разюче відрізнялися один від одного: глаголиця була дуже складною – букви нагадували якісь химерні закрутки, петлі та інші складні фігури. Існує гіпотеза (наукове припущення), що глаголицю створили учні Кирила і Мефодія, або й сам Кирило, але на основі кирилиці.

Довгим і складним був шлях, який пройшла наша мова, щоб врешті стати такою, якою є зараз. Про це ми будемо ще говорити на уроках мови, літератури, історії. Та, я думаю, що і те, що ми знаємо дозволяє нам гордитися нашою мовою, бо вона справді особлива, надзвичайно красива і багата. А хто ж може краще складати про неї, як не поет ?

Учень.

Мова, наша мова, -

Мова кольорова,

В ній гроза травнева

Й тиша вечорова.

Мова, наша мова, -

Літ минулих повість,

Сива наша совість.

Мрійнику – жар – птиця,

Грішнику – спокута,

Спраглому – криниця,

А для мене, мово,

Ти, мов синє море,

У якому тоне і печаль, і горе.

Учениця.

Мово,наша мово, -

Пісня стоголоса,

Нею мріють весни,

Нею плаче осінь.

Нею марять зими,

Нею кличе літо.

В ній криваві рими

Й сльози “Заповіту”.

Я без тебе, мово, -

Без зерна полова,

Соняшник без сонця,

Без птахів діброва.

Як вогонь у серці,

Я несу в майбутнє

Невгасиму мову

Слово незабутнє.

Учениця.

Як би тобі, доню, в світі не було,

Не скупись ніколи людям на добро.

Бо і так доволі хтось насіяв зла,

І холонуть душі наші без тепла.

Забувають діти мову матерів,

Глянь, від того болю світ аж посірів.

Стогне від розпуки зранена земля,

Доню моя, доню, синьоока  зірко,

У житті буває солодко і гірко.

Як би твої очі не манили зваби,

Не чини ніколи Батьківщині зради!

Не ламай у лузі гілку калинову –

Сиротою станеш, як забудеш мову.

Можеш позабути запах рути - м’яти,

Але мову рідну мусиш пам’ятати!

Можеш не впізнати голосу діброви,

Тільки не зрікайся маминої мови.

Слово вчителя.

Ми добре попрацювали, сказали своє слово про мову. Сподіваюся, що будете уважніші до свого і чужого мовлення. Дуже прикро спостерігати те, що нерідко відбувається з нашою мовою, прикро, коли говорять і пишуть з помилками, коли не знають що і навіщо говорять, коли ображають  словом людину, принижуючи при цьому і себе, коли плюндрується, нівечиться і нищиться дорогоцінний наш скарб – мова. Прикро, але доводиться визнати, що до 2-х років людина вчиться говорити, а потім все життя вчиться мовчати. Ще стародавній філософ Епіктет говорив, що треба слухати вдвічі більше, ніж говорити. Його питали: - Чому? – Він казав: - Недарма Бог дав один язик і два вуха. – Насправді гарний співрозмовник не той, хто багато і безперестанку говорить, а той , хто вміє слухати і доречно відповідати. Варто згадати народну мудрість: Слово – срібло, а мовчання – золото.

 

 «З гумором про серйозне»

Ми, українці, особливий народ, і про серйозне можемо говорити з гумором.

Гумореска П. Глазового «Турок»

Збирається мій знайомий

В далеку мандрівку.

Придбав собі в Туреччину

На тиждень путівку.

Костюм купив елегантний,

Вчить турецьку мову.

Уже знає, як звуть турки

Свиню і корову,

Як спитати по-турецьки,

Почім у них шуби,

Де купити мило й пасту,

Яка чистить зуби.

Голова тріщить у нього

Від отих уроків…

Він, до речі, в Україні

Живе тридцять років.

Ходить всюди, як хазяїн,

Аж дверима гурка,

Хоча мову українську

Знає гірше турка.

Тож давайте не будемо такими, як оцей землячок.

Послухайте гумореску і скажіть, що в ній висміюється.  

 

«Кухлик»

Дід приїхав із села,

Ходить по столиці,

Має гроші – не мина

Жодної крамниці

Попросив він: - Покажіть

Кухлик той, що скраю.

Продавщиця: - Что? Чего?

Я не понимаю.

-Кухлик, люба, покажіть,

Той, що збоку смужка.

-Да какой же кухлик здесь,

Если это кружка!

Дід у руки кухлик взяв

 І насупив брови.

- На Вкраїні живете

Й не знаєте мови…

Продавщиця теж була

Гостра та бідова.

У мене єсть свій язик,

Ни к чему мне мова.

І сказав їй мудрий дід:

Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда

В моєї корови:

Має, бідна, язика,

І не знає мови.

(Відповіді учнів.)

Так висміюється байдуже ставлення до мови. Про багатьох українців, на жаль, сьогодні можна сказати, що вони мають язика й не знають мови. А тепер перевіримо, як ви «володієте мовою».

 

 «Продовжіть рядки»

Щоб розумним і мудрим стати,
Треба рідну мову... (знати).
А щоб вміти говорити,
Треба рідну мову... (вчити).
Знає кожен з нас чудово,
Не прожити нам без... (мови).
Рідна ж мова пелюсткова,
Мудра, світла,... (світанкова).
І дзвенить щодня і в свята,
Бо вона така... (багата).
І така джерельно чиста
Наша мова…(промениста).
Чарівна і калинова
Наша мова …(веселкова).

 

Закінчити прислів’я

• Рідна мова — не полова... (її за вітром не розвієш).
• Хто мовчить, той... (двох навчить).
• Народ скаже, ... (як зав’яже).
• Бджола жалить жалом, а... (чоловік словом).
• Гостре словечко коле... (сердечко).
• Не кажи гоп, ... (доки не перескочиш).
• Слово до слова — ... (зложиться мова).

 

Конкурс-жарт

• Чим закінчується зима і весна? Літерою а.
• Який молочний продукт можна перетворити на злак, коли його прочитати справа наліво? Рис.
• Який сполучник треба поставити між двома шостими буквами алфавіту, щоб утворити назву людини похилого віку? Дід.
• У якому слові є сорок букв «а»? Сорока.
• Яке слово об’єднує 33 букви? Алфавіт.
• Що знаходиться в середині школи? Літера о.
• Як записати слово «робота» п’ятьма літерами, а чотирма? (Праця, труд).

 

 Конкурс римувальників

Підберіть рими до слів: «мова» - (основа), «знай» - (дбай). Давайте спробуємо разом скласти невеликий вірш про мову.

Українська рідна мова –

Нашого життя основа.

Рідну мову вчи і знай,

Про своє майбутнє дбай.

або

Мова народу – не тільки слова,

Вона його історія жива.

Те, що предки зробили, бережи і шануй,

І дорогу в майбутнє спробуй сам побудуй.

Учениця.

Хто любить, той легко вчить

Якщо з українською мовою

В тебе , друже, не все гаразд,

Не вважай її примусовою,

Полюби, як весною ряст.

Примусова тим, хто цурається,

А хто любить, той легко вчить:

Все як пишеться, так вимовляється, -

Все як пісня у ній звучить.

І журлива вона і піднесена,

Тільки фальш для неї чужа.

В ній душа Шевченкова й Лесина,

І Франкова бринить душа.

Дорожи українською мовою,

Рідна мова – основа життя.

Хіба мати бува примусовою?

Непутящим бува дитя!

 

Слово учителя

«Століттями мова народу була тією повноводною рікою, - писав В. Сухомлинський, - яку ми називаємо поезією. Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається її, засуджує себе на злиденність душі».

Мова - то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги.

Мова – краса спілкування,

Мова – то предків надбання,

Мова – багатство моє.

Мова – то чиста криниця,

Де б’є, мов сльоза, джерело,

Мова – це наша світлиця,

Вона як добірне зерно.

Мова – державна перлина,

Нею завжди дорожіть:

Без мови немає країни –

Мову, як матір, любіть.