Позакласний захід "Сім чудес світу. Сім чудес України"

Тема: Сім чудес світу. Сім чудес України.

Мета: Поглибити знання учнів про культуру світу та України; долучити їх до глибин історії та міфології; сприяти культурному розвитку  учнів; виховувати  в них почуття любові до прекрасного, до звичаїв та традицій як власного народу, так і народів світу.

Хід заходу

Організаційний момент.

Вступне слово вчителя.

   На уроках літератури, художньої культури і з документальних та художніх фільмів ви чули про сім чудес світу. Хто згадає, які об’єкти відносять до 7 чудес світу? Чому вони тісно переплетені з міфологією? На ці та багато інших запитань ми будемо намагатися дати відповідь на сьогоднішній виховній годині.

Сім чудес світу, або Сім чудес стародавнього світу — список найпрославленіших пам'яток античної культури, з якого до наших часів збереглась лише Піраміда Хеопса. 1640 року француз Д. С. Бессі відшукав в бібліотеці Ватикану невеличкий рукопис грецького філософа Філона Візантійського, що, ймовірно, вперше в 3 столітті до н. е. вжив в своєму творі це словосполучення.

Пізніше про дивовижні архітектурні досягнення писали і автор 37 томів «Природничої історії» Пліній Старший, і римський поет Марціал, і грецький географ Павсаній. Були також інші автори. Їх списки різнились між собою. Одні вважали такими стіни стародавнього Вавилону і Колізей, інші також згадували міст через річку Євфрат. Остаточно список утвердився лише у 18 столітті.

Розповіді учнів про 7 чудес світу.

Єгипетські піраміди

 Ця граціозна Єгипетська піраміда є найдавнішим із семи чудес стародавності.  Крім того, це єдине із чудес, що збереглися до наших днів. У часи свого створення Велика піраміда була найвищим спорудженням у світі. І втримувала вона цей рекорд, як видно, майже 4000 років. Велика піраміда була побудована як гробниця Хуфу, відомого грекам як Хеопс. Він був одним з фараонів, або царів древнього Єгипту, а його гробниця була завершена в 2580 році до н.е. Пізніше в Гізі було побудовано ще дві піраміди, для сина й онука Хуфу, а також менші по розмірах піраміди для їхніх цариць. Піраміда Хуфу є найбільшою. Піраміди розташовані на древньому цвинтарі в Гізі, на протилежному від Каїра, столиці сучасного Єгипту, на березі ріки Ніл. Деякі археологи вважають, що, можливо, на будівництво великої піраміди 100,000 чоловік треба було 20 років. Вона була створена з більш ніж 2 мільйонів кам’яних блоків, кожний з яких важив не менш 2,5 тонн. Робітники підтаскували їх до місця, використовуючи пандуси, блоки й важелі, а потім підганяли один до одного, без розчину. Коли основне спорудження було закінчено, воно нагадувало ряд щаблів. Вони були потім закриті блоками з білого вапняку з відполірованою, блискучою поверхнею. Блоки були так щільно підігнані один до одного, що зовні між ними не можна було просунути навіть лезо ножа. По завершенні робіт Велика піраміда здійнялася на 147 метрів. Тепер її вершина обвалилася, крім того, у цей час одна тільки піраміда сина Хуфу зберегла на самому своєму верху вапнякове облицювання. Сторона основи Великої піраміди досягає 230 метрів Вона займає більше площі, ніж дев’ять футбольних полів. Древні єгиптяни вірили, що у випадку смерті людини варто зберегти його тіло, щоб дух міг продовжувати жити й після смерті. Вони витягали внутрішні органи, заповнювали тіло солями й обертали його лляними завісами Так тіло перетворювалося в мумію. Мумію потім ховали разом з одягом, їжею, дорогоцінними й іншими речами, корисними для загробного життя Муміфіковане тіло Хуфу було поміщено в поховальну камеру в самому серці його піраміди.

Статуя Зевса в Олімпії

Майже 3000 років тому Олімпія була важливим релігійним центром Південно-Західної Греції. Стародавні греки поклонялися Зевсу, царю богів, і проводили там регулярні свята на його честь, які містили в собі спортивні змагання. Перші Олімпійські ігри, як їх стали називати, були проведені, імовірно, в 776 р. до н е. Після цього ігри проводилися раз у чотири роки протягом 1100 років. Вони мали велике значення; на час ігор припинялися всі війни, щоб не заважати учасникам і глядачам добратися до місця. В V столітті до н е. громадяни Олімпії вирішили побудувати храм Зевса. Величний будинок зводився між 466 й 456 р. до н.е. Він був споруджений з величезних кам’яних блоків, і його оточували масивні колони. Протягом декількох років після закінчення будівництва в храмі не було гідної статуї Зевса, хоча незабаром вирішили, що вона необхідна. Творцем статуї був обраний знаменитий афінський скульптор. Скульптора кликали Фідій, і він уже встиг створити дві величні статуї богині Афіни. В Олімпії Фідій і його підручні створили насамперед дерев’яний каркас, що повинен був служити статуї Зевса кістяком. Після цього вони покрили каркас пластинками зі слонової кістки, що представляли шкіру бога, і золотими аркушами, що зображували його одіяння. Робітники сховали стики, так що завершена статуя виглядала як монолітна фігура. Зевс сидів на троні, інкрустованому чорним деревом і дорогоцінними каменями. Закінчена статуя досягала 13 м у висоту й майже торкалася стелі храму. Створювалося враження, що якби Зевс піднявся, він зніс би дах. Уздовж стін спорудили площадки для глядачів, щоб люди, піднявшись на них, змогли побачити обличчя бога. Після свого завершення в 435 р. до н.е. статуя протягом 800 років залишалася одним з найбільших чудес світу. Близько 40 р н.е римський імператор Калігула захотів перенести статую в Рим. За нею були послані робітники, але, відповідно до легенди, статуя вибухнула вибухом сміху, і робітники розбіглися. Потім, в 391 р. н е., після прийняття християнства, римляни заборонили Олімпійські ігри й закрили грецькі храми. Кілька років потому статую Зевса перевезли в Константинополь. В 462 р н.е палац, у якому стояла статуя, був знищений пожежею. В Олімпійській області в VI столітті трапився землетрус. Храм і стадіон були зруйновані повенями, їхні залишки покриті мулом Це допомогло фрагментам Олімпії проіснувати більше тисячі років.

Храм Артеміди в Ефесі

Крез був останнім царем Лідії, древньої області в Малій Азії, що входить до складу сучасної Туреччини. Він славився своїм величезним багатством й в 560 році до н е. побудував в Ефесі величний храм. Саме місто було засновано за тисячу років до цього. По легенді його засновницями були амазонки – плем’я жінок-войовниць. Крез вирішив побудувати храм на честь богині місяця, покровительки тварин і молодих дівчин. Греки кликали її Артемідою, а римляни – Діаною. Храм був побудований з вапняку й мармуру, що добувався робітниками в прилеглих горах. Несучі конструкції храму становили близько 120 мармурових колон. Гігантські колони досягали у висоту 20 метрів. Величезні брили, з яких вони складалися, доводилося ставити на місце за допомогою блоків, після чого їх скріплювали металевими штирями. Коли будинок покрив дах, художники додали йому закінчений вид, прикрасивши скульптурами й орнаментами. У центрі храму стояла статуя Артеміди. Це був один з найбільших храмів класики, що набагато перевершував розмірами Парфенон, побудований пізніше в Афінах. Платформа, на якій він стояв, досягала 131 метрів в довжину й 79 метрів завширшки. Двісті років потому, в 356 році до н.е., храм був спалений ущент. Підпалила його людина по імені Герострат, що просто хотіла прославитися. За дивним збігом, храм був знищений у той самий день, коли народився Олександр Великий. Через роки, Олександр відвідав Ефес і наказав відновити храм на колишнім місці. Храм Олександра проіснував до Ш століття н е. Поступово бухту в Ефесі замулило й місто загубило своє значення. Храм був розграбований готами, а пізніше затоплявся повенями.

Мавзолей у Галікарнасі.
Мавсол був правителем Кари, що входила у перську імперію, з 377 по 353 р. до н е. Столицею області був Галікарнас, шо став за назвою Бодрум туристичним центром у сучасній Туреччині. Мавсол змінив свого батька в якості володаря міста й сатрапа провінції. Мавсол одружився на своїй сестрі Артемізії. Здобуваючи усе більше могутності, він став замислюватися про гробницю для себе й своєї цариці. Це повинна була бути надзвичайна гробниця. Мавсол мріяв про величний пам’ятник, який би нагадував світу про його багатство й могутність через довгий час після його смерті. Мавсол помер до закінчення робіт над гробницею, але його вдова продовжувала керувати будівництвом до його повного завершення, приблизно в 350 р. до н е. Гробниця була названа Мавзолеєм, по імені царя, і це слово стало означати всяку значну й величну гробницю. Попіл царственої пари зберігався в золотих урнах в усипальниці, що перебувала в основі будинку. Ряд кам’яних левів сторожив це приміщення. Над масивною кам’яною основою піднімалося спорудження, що нагадувало грецький храм, оточений колонами й статуями. На вершині будинку перебувала східчаста піраміда. Вінчало її, на висоті 43 метрів над землею, скульптурне зображення колісниці, запряженої кіньми. На ній, імовірно, стояли статуї царя й цариці. Через вісімнадцять сторіч землетрус зруйнував Мавзолей дощенту. В 1489 р. християнські лицарі і іоанніти стали використовувати його уламки для замка, що вони зводили неподалік. Вони склали частину кріпосних стін із блоків зеленого каменю, характерних для основної частини Мавзолею. Через кілька років лицарі виявили усипальницю Мавсола й Артемізії. Але вони залишили поховання на ніч без охорони, і воно було розграбовано мародерами, яких привабили золото й коштовності. Ще 300 років пройшло, перш ніж археологи приступили тут до розкопок. Вони відкрили частини основи Мавзолею, а також статуї й рельєфи, які не були розбиті або украдені. Серед них виявилися величезні статуї, що зображували, як думають археологи, царя й царицю. В 1857 р ці знахідки були перевезені в Британський музей у Лондоні. В останні роки провели нові розкопки, і тепер на цьому місці в Бодрумі залишилася лише жменька каменів

Колос Родоський
Колосом називалася гігантська статуя, що стояла в портовому місті на Родосі – острові в Егейському морі, у берегів сучасної Туреччини. У давні часи жителі Родосу хотіли бути незалежними торговцями. Вони намагалися не втручатися в чужі війни, проте їх самих неодноразово завойовували. Наприкінці IV століття до н.е. народ Родосу відсвяткував перемогу. Вони саме успішно відстояли своє місто, що цілий рік тримали в облозі грецькі солдати. Греки, зрозумівши, що не зможуть перемогти, навіть покидали частини облогових споруджень. Народ Родосу вирішив продати ці спорудження й побудувати статую шанованого ними  бога сонця Геліоса, щоб віддячити йому за заступництво. Ми не знаємо точно, як виглядала статуя й де вона стояла. А знаємо ми, що вона була зроблена із бронзи й досягала у висоту близько 33 метрів. Вона була створена скульптором Харетом, на будівництво її пішло 12 років. Бронзова оболонка кріпилася до залізного каркаса. Порожню статую почали будувати знизу, і в міру того як вона росла, заповнювали каменями, щоб зробити її стійкіше. Колос був завершений близько 280 р. до н.е. Багато століть люди вірили, що Колос височів над входом у родоську гавань. Але цього бути не могло. Ширина устя гавані становила приблизно 400 метрів, а статуя була все-таки не настільки колосальною. Описи дозволяють припустити, що вона стояла в центрі міста й дивилася на море й гавань. Приблизно через 50 років після завершення будівництва Колос звалився. Під час землетрусу він переломився на рівні колін. Оракул велів не відновлювати статую, і вона залишилася лежати там, де впала. Так вона пролежала більше 900 років. В 654 р. н.е. сірійський князь захопив Родос і зняв зі статуї бронзові пластини. Говорили, що він відвіз їх у Сирію на 900 верблюдах

Олександрійський маяк на острові Фарос.
На східному краї острова Фарос, що лежав у морі на відстані 7 стадій (1290 м) від Александрії, був побудований  маяк, який став носити ім’я острова. Зв’язок імені маяка з його з функцією виявився настільки міцним, що слово “Фарос” стало коренем слова “маяк” у багатьох мовах – французькій, італійській, іспанській і румунській.
Висота маяка – 135 м, його світло було видно на відстані 60 км (за іншими свідченнями, до 100 км). Нижня частина являла собою чотиригранну призму 60-метрової висоти з квадратною основою, довжина сторони якого становила 30м. У внутрішніх приміщеннях зберігався різний інвентар, а плоский дах, прикрашений по кутках величезними статуями Тритона, служив основою середньої частини. Це була 40 – метрова восьмигранна призма – вежа, облицьована білим мармуром. Верхня (третя) частина маяка була споруджена у формі циліндричної колонади – 8 колон несли купол, увінчаний 7 – метровою бронзовою фігурою повелителя морів Посейдона. Джерелом світла служило велике багаття. Яким чином досягалася яскравість і дальність свічення досі не встановлено. За однією версією, цей ефект досягався за допомогою величезних дзеркал з полірованої бронзи або скла. За іншою – завдяки використанню прозорих шліфованих каменів – лінз.
Усіх, хто бачив маяк, приводили в захват зроблені з позолоченої бронзи високі стрункі жіночі фігури. Час від часу ці нерухомі фігури раптом оживали. Це були не просто статуї, а хитромудрі автомати. Одні показували силу вітру і морських хвиль, пересуваючи великі золоті стрілки на величезних синіх циферблатах. Інші, повертаючись, вказували напрямок вітру або слідували руками за рухом сонця і місяця. Жінки-автомати стояли також біля великого Водяного годинника – клепсидр. Вони били в коки. А в туман і негоду сурмили у зігнутий золотий ріг ще одна прекрасна жінка, попереджаючи мореплавців про небезпечну близькість мілин і підводні скелі.
Історія зберегла ім’я творця Фароського маяка: на одній з плит вчені виявили напис “Сострат, син Декстіфона, присвятив богам-рятівникам заради морів”. Напис зберігся завдяки винахідливості архітектора – він закрив її шаром штукатурки, на якій написав ім’я правителя Єгипту.
У сліпучому блиску маяка, як у фокусі, сконцентрувалася вся мудрість, сила думки і глибина знань великих вчених Мусейона. Але сильним землетрусом у травні 1100 р. він був зруйнований майже дощенту. В середні віки залишки подіуму Александрійського маяка були вбудовані в турецьку фортецю Кайт Бий. Зараз вона перетворена у єгипетський військовий форт. Тому добратися до залишків маяка неможливо навіть вченим-археологам.

Висячі сади Семіраміди
Висячі сади були однією із самих знаменитих дивин древнього міста Вавилон.  Однак, хоча археологи  і знайшли передбачувані руїни садів, довести, що це саме вони, неможливо. Ми знаємо  тільки одне, сади дійсно існували, тому що люди бачили й описали їх. Грецькі і римські  письменники розповідають, що, сади були побудовані близько 600 р до н.е. за наказом Навуходоносора II, володаря Вавилона. Це місто лежало на берегах ріки Євфрат, на південь від сьогоднішнього Багдада, столиці Іраку. Легенда оповідає, що цар наказав побудувати сади зараді молодої дружини, що тужила за домівкою, сподіваючись, що вони нагадають їй рідні перські гори. Висячі сади були побудовані, ймовірно, у ріки й дивилися на міські стіни Вавилона. Вони були влаштовані у вигляді терас, сама верхня з яких, можливо, підіймалась над землею на 40 метрів. Навуходоносор розпорядився посадити в саду всі мислимі види дерев і квітів. Їх звозили з усієї імперії на возах, запряжених волами, і річкових човнах. Успіх садівників, мабуть, залежав ви гарної системи поливу, для якого використовувалася вода.

Розповідь учителя про 7 чудес України.

Історія нашого краю також багата. На території нашої країни є багато архітектурних памяток минулих років і епох, які свідчать про багатовікову історію нашого народу, про його життя, традиції, культуру.

У травні 2007 року стартувала Всеукраїнська акція Сім чудес України  ініційована Миколою Томенком .Тоді регіональні оргкомітети представили своїх претендентів на звання Семи чудес. З них був складений список 100 претендентів, Серед них в 7 перших увійшли:

-Києво-Печерська Лавра;

- Софія Київська;

-Софіївка;

-Руїни Херсонесу;

-Камянець –Подільська фортеця;

-Хотинська фортеця;

-о. Хортиця

 Розповіді учнів про 7 чудес України.

Хо́ртиця 

 Хо́ртиця — найбільший острів на Дніпрі, розташований у районі міста Запоріжжя, нижче Дніпрогесу. Унікальний природний та історичний комплекс Хортиця є найбільшим островом на Дніпрі. На північній стороні острова був останній дніпровський поріг. Хортиця витягнута із північого-заходу на південний-схід, має довжину 12,5 км, ширину в середньому 2,5 км і площу приблизно 3000 га.. Хортиця є одним із Семи чудес України. Завдяки стратегічному розташуванню Хортиця мала багате історичне минуле. Хортиця відіграла чималу роль у боротьбі козаків проти татар і поляків.

1965 року острів став державним історико-культурним заповідником, в якому передбачено створити музейний комплекс, присвячений історії запорозького козацтва.

У 15 сторіччі Хортиця стала центром формування протидії Польщі з боку козаків. Козаки будували тут, як і на інших островах, «засіки». Саме на Малій Хортиці (можливо за 10 км на північ від Хортиці, або на острові Байди) у 1550-х pp. князь Дмитро Вишневецький-Байда збудував фортецю, що планувалася польським урядом для контролю над рухом козаків через Дніпро і на Хортиці. У січні 1557 рр. турецько-татарські війська напали на фортецю і згодом зруйнували. На острові Байда були виявлені залишки дерев'яних укріплень, оборонні, господарські споруди та житлові приміщения 16 сторіччя.

Парк «Софіївка»

Парк «Софіївка» заснований у 1796 році власником міста Умані, магнатом Станіславом Щенсним Потоцьким та названий на честь його дружиниСофії Вітт-Потоцької. Автором топографічного й архітектурного проекту і керівником будівництва парку було призначено військового інженераЛюдвіга Метцеля.

Парк був створений у майже безлісій місцевості, розчленованій річкою Кам'янкою, балками та ярами, які врізалися в гранітове підложжя, що часто виходило на поверхню. При створенні парку вдало використано рельєф, але без заздалегідь наміченого плану. У процесі завершення робіт на окремих ділянках були висаджені місцеві та екзотичні деревно-чагарникові рослини, тоді ж були збудовані перші архітектурні споруди та прикрашено «Софіївку» скульптурою, переважно античною.

Головна композиційна вісь парку проходить по річищу Кам'янки, де споруджено ряд штучних басейнів та ставів: Верхній — понад 8 га, Нижній — близько 1,5 га та інші, водоспади (один з них 14 м висотою), шлюзи, каскади, підземну ріку Ахеронт (завдовжки 224 м), водограї (найбільший — до 20 м) тощо.

Парк прикрашають штучні скелі (Левкадська (Бельведерська), Тарпейська й інші), ґроти (Венери, «Горішок», «Страху і сумнівів» та інші), павільйони (Флори, Рожевий), альтанки, скульптура.

Завдяки компонуванню різних деревних порід, поєднанню їх з водоймами, скелями й архітектурними спорудами, створено види й перспективи різних планів (Головна алея, Англійський парк, Єлісейські поля та інші).

Києво-Печерська Лавра

Монастир заснований у 1051 році за князя Ярослава Володимировича монахом Антонієм, як печерний монастир. Вважається одним з перших монастирів на Русі, що поклав початок руському чернецтву. Співзасновником монастиря вважається один з перших учнів Антонія — Феодосій. В 1058 році, попросивши благословіння преподоб­ного Антонія, преподобний Варлаам побудував над печерою дерев'яну цер­кву в честь Успіння Пресвятої Богородиці.

В 11 столітті монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства в Київській Русі. У XII столітті монастир отримав статус«лаври» — головного великого монастиря. У XVIII столітті Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом в Україні: їй належали три міста, сім містечок, біля двохсот сіл і хуторів, більше семидесяти тисяч кріпаків, дві паперові фабрики, одинадцять цеглових і шість скляних заводів, більше ста шестидесяти винокурень і вітряків, біля двохсот шинків, два кінних заводи.

Києво-Печерській лаврі було підпорядковано багато дрібних монастирів і так звані пу́стелі (зокрема, Китаєвська, Микільська та інші під Києвом) з їхніми угіддями і кріпаками в Україні, Росії і Білорусі. Києво-Печерська лавра зіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, була центром літописання. Тут перекладалися на церковно-слов'янську мову і переписувалися твори іноземних авторів. У лаврі працювали відомі літописці Нестор (автор «Повісті минулих літ»), Нікон, Сільвестр. У XIII столітті було складено «Києво-Печерський патерик» — важливе джерело історії Києва.

З 1592 по 1688 роки монастир був ставропігією Константинопольського патріарха, з 1688 року — Московського патріарха, з 1786 — Київського митрополита.

Хотинська фортеця

Хотинська фортеця веде свій початок від Хотинського форту, що був створений у 10 столітті князем Володимиром Святославичем як одне із порубіжних укріплень південного заходу Русі, у зв'язку з приєднанням до неї буковинських земель. Форт, який згодом було перебудовано у фортецю, знаходився на важливих транспортних шляхах, що з'єднували Київ із Пониззям, пізнішим Поділлям, і Придунав'ям.

Укріплення було споруджено на кам'янистому мисі, утвореному високим правим берегом Дністра і долиною впадаючої дрібної притоки. На початку воно являло собою замкнений земляний вал з дерев'яними стінами і оборонними спорудами. Завданням форту було оборона поселення Хотин і переправи через річку. Перша кам'яна фортеця була невеликою. Вона була розташована на самому мисі, там де сьогодні стоїть північна башта, і простягалася на південь до теперішнього комендантського палацу. Впродовж століть ця фортеця була таким собі «Феніксом», її неодноразово піддавали реконструкції та розширенню, вона потерпала і зазнавала руйнації від рук завойовників і знов відбудовувалася.

Наприкінці 11 століття Хотин належав до Теребовлянського князівства. У 1140-х роках він перейшов до Галицкого, а з 1199 року —Галицько-Волинського князівств.

У 1250—1264 роках князь Данило Галицький і його син Лев, перебудовували фортецю. Навколо неї з'явилися семиметрова кам'яна стіна та рови шириною до 6 метрів. У північній частині фотреці звели нові невеликі укріплення.

Херсонес Таврійський

Херсонес Таврійський був заснований 422–421 рр. до н. е. грецькими вихідцями з Гераклеї Понтійської як грецька колонія на північному узбережжі Чорного моря і за античної доби став важливим торговельним, ремісничим і політичним центром південно-західного узбережжя Криму. Херсонес розташований в південно-західній частині Криму, біля Карантинної бухти в межах сучасного міста Севастополя. Найдавніші археологічні знахідки в Херсонесі — уламки чорнофігурної кераміки — датуються VI століттям до н. е. За свідченням Страбона, поряд з Херсонесом Таврійським знаходилося інше місто, яке Страбон називає Давній Херсонес, що, можливо, дало назву для Херсонеса Таврійського. Уже через століття після заснування територія Херсонесу охоплювала весь півострів, що лежить між Карантинно У 1399 році темник Едигей захоплює і спалює місто. Після цього нищівного удару Херсонесу вже не судилося піднятися. ю і Пісочною бухтами (в перекладі з грецької «Херсонес» якраз і означає півострів).

Собор святої Софії

Собор святої Софії — Премудрості Божої, Софія Київська або Софійський Собор — християнський собор в центрі Києва, пам'ятка української архітектури і монументального живопису 11 — 18 століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії. Знаходиться на території Софійського монастиря i є складовою Національнoгo заповідника «Софія Київська». Окрім цього собору до Національного заповідника належать такі пам'ятки історії, як Золоті ворота, Андріївська церква, Кирилівська церква і Судацька фортеця.

Собор, як головний храм держави, відігравав роль не тільки духовного, а й політичного та культурного центру. Під склепінням Cв. Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі велося літописання і були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.

У «Повісті минулих літ» заснування Софійського собору значиться під 1037 роком. Натомість в Новгородському літописі ця подія позначена 1017 роком. В будь-якому разі, засновником собору історичні джерела визначають київського князя Ярослава Володимировича (Мудрого).

Храм присвячено Софії — Премудрості Божій. Це одна з найскладніших абстрактних категорій християнського богослів'я, що має багато тлумачень. За апостолом Павлом, Софії символічно відповідає іпостась Христа — втіленого Слова Божого. Тільки пізніше, коли розповсюдилося ототожнення Софії з Божою Матір'ю, храмове свято київського собору перенесли на 8 (21) вересня — день Різдва Богородиці. Художній образ Софійського собору мав втілити багатогранний зміст, вкладений у цей символ. Тим пояснюються його грандіозні розміри та надзвичайно ускладнена структура. Загально кажучи, інтер'єр Софії відтворює середньовічну модель Всесвіту, а зовнішній вигляд — образ Граду Божого — Небесного Єрусалима.

За багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови.

Підсумок.

Бесіда з учнями:

Чи сподобалася вам виховна година?

Чому сім чудес світу тісно переплетені з міфологією?

Чи згодні ви з українською версією 7 чудес світу?

Яке з чудес вам найбільше сподобалося? Чому?

 Заключне слово вчителя