Позакласний захід "Українська вишиванка як сонце на світанку"

 

Тема. Українська вишиванка як сонце на світанку

 

Мета: Ознайомити присутніх з українською вишиванкою, різними техніками цього виду прикладного мистецтва, виховувати почуття патріотизму та любові до традицій нашого народу.

 

Святково прибрана зала. На столах виставка вишитих сорочок.

 

Два учні по черзі говорять вірш:

Вишиванка - символ Батьківщини,

Дзеркало народної душі,

В колисанці купані хвилини,

Світло і тривоги у вірші.

 

Вишиванка - дитинча кирпате,

Що квітки звиває в перепліт,

Материнські ласки, усміх тата,

Прадідів пророчий заповіт.

 

Вишиванка - писанка чудова,

Звізда ясна, співи та вертеп.

Думами дорога через степ.

         Вишита сльозою рідна мова,

 

Вишиванка - біль на п`ядесталі,

Слава, воля, єдність, віра - ми.

Журавлем курличе, кличе далі,

Стелить вирій взорами-крильми.

 

Ведуча: Народне прислів’я каже «Без верби і калини нема України». До цього прислів’я ми  додаємо  «Без вишивки, верби і калини нема України». Тому що  вишиванки давно стали українськими народними символами-оберегами.

 

 Ведучий: Вишивання – один з найдавніших видів декоративно-ужиткового мистецтва слов’ян. Народні вишивки захоплюють нас досконалою композицією, різнобарвним колористичним вирішенням. У своїх роботах народні майстри показують одвічний потяг людини до краси, зв’язок з рідною природою.

 

Встає над світом щире сонце вранці

І землю гріє променем ясним.

А я іду по світу в вишиванці.

Я — українець! І горджуся цим.

 

В нас обереги вишивають здавна.

Така традиція в народі прижилась.

Вона прадавня, вічна й дуже славна.

В культурі й до сьогодні збереглась.

 

Ані вікам, ні моді не здолати...

Вона в людському серці і в душі.

У ній любові, мрій, надій багато

І ти традиції забути не спіши.

 

 

Ведуча: Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків. Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва на Україні існує з незапам’ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота,  був прикрашений одяг скіфів.

 

   Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни.  У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна Янка організувала в Києві в Андріївському монастирі школу, де молоді  дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.             

 

        За козацьких часів в Україні жіночі сорочки мали такий самий вигляд, як і сучасні жіночі сорочки Київщини та всього Лівобережжя. Так у Німеччині на виставці народного мистецтва у 1945 році серед виставлених експонатів були дві жіночі сорочки, котрим було понад 150 років. Обидві сорочки були вишиті чорними і червоними нитками. На одній був рослинний орнамент, котрий нагадував квітку соняшника, а на іншій – стилізовані квіти,  вишиті    „ зірочками ”.

 

Ведуча: В українському орнаменті, його плавних лініях, в улюблених мотивах промовляє душа народу, його історія, природа, в оточенні якої він живе. З орнаментом пов’язані образи добра, краси, оберегу. Він опоетизований народною свідомістю, теплом людських рук. За ним стоїть тисячолітня історія українського народу.

 

Червоно  -  чорні  всі  узори,

 мережив  ряд  на  полотні.

 Традицій  пласт,  легенди    роду,

 духовний  символ,  оберіг,

 калини  кущ,  дівочу  вроду,

 на  полотні  все  хтось  зберіг.

 

Прості  орнаменти,  народні,

 тягучі  як  пісні    степів.

 Все  актуально  і  сьогодні,

 хоча  й  прийшли  з  далеких  днів.

 

На українських вишиванках переважно використовують якийсь з трьох видів орнаментів : геометричний, рослинний, зооморфний (тваринний).

Геометричний орнамент це один з найпоширеніших видів вишивання. Для нього характерні ромби, кружальця, хрести, лінії, зигзаги. Крім того серед геометричного орнаменту дуже популярні символ «каракулі» і знак «безконечник», які прийшли до нас з часів трипільської культури. Візерунок сонце зображували восьмикутним квіткою або розеткою. А ось візерунок води - схожий на скрученого вужа. Орнаменти Вода і Сонце символізують дві стихії. Їх наносили на дитячу сорочку як оберіг материнської та батьківської енергії.

      Візерунки виконані хрестиком і з зображенням міні свастики це рухи за сонцем, яке символізує добро, і служать захистом від злих сил.

Вишиванка прикрашена ромбом з крапкою посередині - це символ родючості

 

     Рослинні орнаменти на вишиванці мали продемонструвати красу природи.

Найпоширенішими рослинними орнаментами у традиційній українській вишиванці вважаються такі мотиви: «калина», «дубове листя», «виноград», «барвінок», «хміль».

 

 Візерунок калини на вишиванці символізував безсмертя роду, а також Відродження.

Візерунок дуб вишивали тільки на чоловічих сорочках.

 

Одним з головних візерунків є червоний мак. Вважалося, що вишиванка з маками повинна захистити його господаря від будь-якого зла. У сім'ях де чоловіки гинули на війні дівчата на свої сорочки наносили цей узор, зобов'язуючись зберегти і продовжити козацький рід.

 

Третій вид орнаменту це зооморфний або тваринний. Найчастіше на вишиванку наносили зозулю, рибу, зайця, сову, метелика або півня. Зоомофорні орнаменти можна побачити в сукупності з різноманітними химерними сплетіннями.

 

Пісня Моя Вишивана сорочка

 

Велике значення при виборі орнаменту слід приділити і кольорам на вишиванці.

В кольорі вишиванки  є багато таємних символів.

 

У чорні вишиванки як правило наряджали мерців. Чорні візерунки несуть погану енергетику і символізують горе від втрати близької людини.

 

А ось вишаванки з орнаментом білим по білому вибирали молоді скромні дівчата. Така вишиванка підкреслювала природну красу дівчини і служила захистом від злих сил.

 

Червоний колір означає в вишиванках  добрий і сонячний знак удачі і захисту.

 

Зелений колір на вишиванці це символ народження і росту, яким наносили візерунки трави і листя.

 

Жовтий колір - достаток, багатство. Жовтий колір символізує сонце, як енергію всього живого на землі.

 

На полотно лягли  малюнки:

І рожі, й квіти і листки.

У хрестик шиті візерунки

Із кольорів сімох нитки.

 

Як дивишся на вишиванку –

В ній бачиш гори, поле, ліс,

І промінь сонця  рано-вранці,

І  гай розплетених доріг.

 

Високих полонин простори

І золоті хлібні лани,

І голубе хвилясте море,

А в ньому ген пливуть човни…

 

Я низько кланяюся жінці

За візерунки чарівні,

За те, що вигойдала в думці

Вітчизни молодість мені.

 

 

Ведучий: Народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання - не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.

 

Вічна пісня барв і кольорів.

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

 

Хрестиком покладено в рядки,

Посплітались, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

Пісні ще весільної веселої.

 

Дух народу в колір заплете,

Проросте  і піснею і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська  вишивка цвіте!

 

Пісня Україно моя вишивана

 

Вчитель. Наші пращури вважали, що сорочка має чарівну силу, захищає від ворогів, тобто сорочка була оберегом. А тому з нею пов’язані повір’я,  про неї народ складав приповідки.  

Учень 4.

 У народі існувало таке повір’я, що починати шити сорочку можна лише у чоловічий день, краще у четвер, бо, як почнеш у середу, вона негарна буде. Не можна вузол на вишиванці лишати, тоді сорочка довго носитиметься.

Учень 5.

А ще у народі кажуть:

- У наших хазяйок та по сто сорочок, а у мене одна та й та біла щодня.

 - До Великодня сорочка хоч лихенька, аби біленька.

- Як неділя, то й сорочка біла.

Учень 6.

- Як мати рідненька, то й сорочка біленька.

- Перша Пречиста любить паляницю м’якеньку, а друга – сорочку біленьку.

- Немає нічого милішого від сорочки, у якій мати народила.

- Сорочка на тіло, а лінь – у двері.

- Щоб бути на виду чистому, повернись на захід сонця й утрись спиною сорочки.

 

Учень 7.

Цю сорочку мені вишивала

Материнська ласкава рука,

Щиро квіти на ній розсипала

Мов по лузі весна гомінка.

Від’їздив я, в останній хвилині

Мати шепче крізь сльози :

 

„ Прощай!

Пам’ятай, ти родивсь на Вкраїні,

Де б не був ти, про це пам’ятай.

Не соромся хоч мови своєї,

Ти повинен гордитися цим.

А сорочки простої тієї

Не заміниш і шовком тонким,

Бо це мати тобі вишивала. ”

 

І, здається, тепло її рук

Все в дорозі мене зігріває

І я чую коліс перестук.

Де б не був я: на півночі  дальній,

І на землях цілинних орав,

А в сорочці оцій полотняній

Я тепло рідних рук відчував.

 

 

Вишийте, матусю вишиванку.

Де барвисті квіти розцвіли,

Ті, що милували коло ганку.

Ті, що найдорожчими були.

 

Вишита калина обігріє сина,

Птиця на калині сум – журбу склює.

Моя Україна, моя солов’їна.

Хай не перев’яне вишиття твоє.

Хай в годину ранньої розлуки

вишиванка душу огорта.

Бо її торкались ваші руки,

Ваша зігрівала доброта.

 

 

 

Відшуміла віку половина.

Вишиванка мамина ще є.

Півникам червоним та калині

Чорна нитка смутку додає.    

 

В історії нашої держави не раз були періоди, коли ми, українці, одягали чорні вишиванки.

Це Перша та Друга світові війни, Голодомор, Чорнобиль, Революція Гідності, Майдан, АТО…       

 

Пісня Чорна вишиванка

 

      Ведуча: З покоління в покоління передавали українці своє мистецтво вишивання. І зараз вишивання в Україні дуже популярне. Вишивають усі: дорослі і діти, чоловіки та жінки. Якби зібрати все багатство української вишивки, то карта України від села до села, від міста до міста простяглася б вишитими дорогами.  

 

Вишивана сорочка була, є і буде оберегом для кожного з нас, адже в ній – тепло рук рідної вам людини, в її орнаменті не просто хрестики, а символи, що оберігають нас, в ній – сила, тепло, життя.

 

Є на вишиванці розмаїті квіти —

Це ж Україна наша перлами розшита.

Є на ній і гори, є на ній долини,

Все, що є найкраще на Вкраїні милій.

Є на ній і півники святкові,

Є на ній і квіти малинові.

Синя нитка — птиці прилітають,

А червона — квіти розквітають.

 

Листя вишиванки зеленаве,

Голуб із голубкою — до пари.

Щоб любов до краю розквітала,

Слава України не пропала.

 

Вишивали прабабусі руки,

Щоби пам'ятали внуки і правнуки.

Щоби своїм дітям в пам'ять передали,

І щоб рідну землю завжди шанували.

 

Матінко Небесна, на руках із Сином

Від біди й недолі збережи Вкраїну,

Від рук загребущих, лиха і напасті,

Щоб як вишиванка розквітало щастя.

Ведучий: Хай у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи й квіти на полотнах! Ми з вами усі - українці, яких об'єднує у велику родину любов до рідної землі, до пісні, до вишиванки.

                       Нехай слова і пісні милозвучні

   Для вас лунають знов і знов,

   

                              Хай будуть в серці нерозлучні

   Добро, надія, віра і любов!

   

                               Хай вам сміється доля журавлина,

   Поля розлогі колосом цвітуть,

   

                              Нехай червоні ягоди калини

   На  вишиванках осявають путь.