Позакласний захід "Вечір- реквієм: Був тридцять другий чорний рік, нам не забуть його повік""

 Вечір – реквієм. « Був тридцять другий чорний рік,

                                                                        нам не забуть його   повік».

Мета: донести до свідомості учнів історичну правду про геноцид українського народу, відповісти на питання «Кому був вигідний голодомор?». Формувати в учнів почуття національної єдності, національної гордості, почуття гідності і вірності національній ідеї.

Оформлення:  Над  сценою слова Т.Г.Шевченка:

  « А онде під тином,

   опухла дитина

   голоднеє мре…»

Звучить музика.( Моцарт «Реквієм»).

    Ведуча: В історії не тільки  України, а й світу ми не зможемо знайти таку ж жахливу трагедію, як голодомор 1932 – 1933 років. Спланований і реалізований комуністичним режимом голодомор та масові політичні репресії поставили під знак питання саме існування нації. Це жахлива сторінка історії нашого народу, де смертним шрифтом вкарбовано слова про голод і сатанинські обіцянки « вождів» про краще життя.

            На фоні пісні « Эх, хорошо в стране Советской жить!» звучать слова.

                             Багаті – Старцюватимете!

                             Співучі – Затужите!

                             Горді – впадете на коліна!

                             Густолюдні – Прополемо! -

                             Пішов голод Україною.

   Ведучий: Підґрунтя голодомору було закладено 1927 року. Саме тоді радянське керівництво знову повернулося до практики примусових заготівель сільськогосподарської продукції. Хлібозаготівельну кризу долали кардинальними заходами: обшуки, величезні штрафи, розпродажа майна неплатників податків і боржників, нова хвиля розкуркулення та депортація «неблагонадійних» селян у віддалені райони країни.

    Ведуча: Свідчення: « Мій батько, Любченко Кирило Іванович, мав землю та обробляв її разом із старшими синами. Коли почали створювати колгосп, то батько віддав землю. Потім до нас прийшли ще раз «розкуркулювати»: забрали корову, матір із маленькими дітьми пожаліли, а батька відправили до Сибіру. Більше ми його не бачили». Із спогадів Любченко Олени Кирилівни, 1920 р.н., уроженки с. Любимівка Каховського р-ну, проживає в селищі Горностаївка.

   Читець:

Там із землі Причорномор’я

Був чути крик людського горя.

Всіх відірвали від землі,

Сказали зверху: «Куркулі!»

І довго їхали в знемозі,

І хоронили при дорозі

Рідню – одвічних хліборобів, -

Синів, сестер, батьків, братів,

Отих, хто плугом володів.

    Ведуча:Колективізація перетворилась на комунізацію, насильницьке запровадження колгоспного ладу. В 1930 р. в республіці посуха знищила врожайність на 20%. Проте шляхом реквізиції було забрано 380 млн. пудів зерна.

   Ведучий: Навесні 1930 року селянські заворушення і повстання набувають масового характеру. Поширеними були повстання жінок, які називались «бабські бунти» або «волинки». Для придушення повстань створювалися спеціальні загони. Кістлява рука голоду вже стукала в двері українського селянина, але влада не хотіла почути крик про допомогу свого народу.

    Ведуча:Мовою  документу « Селянин приймає нову тактику… Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Ви мусите зібрати все до останньої зернини.» Генеральний секретар ЦК КП(б)У С.Косіор, Літо 1930р.

   Ведучий:  Посівна кампанія 1932 р. проходила дуже складно. Безгосподарність, відсутність достатньої кількості посівного фонду, абсолютна незацікавленість селян у результатах своєї праці привели до того, що площа посівів значно зменшилась, частина висіяного пропала, 40% зерна було втрачено під час збирання врожаю.

   Ведуча: 356 млн. пудів хліба – такий план хлібозаготівель встановив ЦК ВКП(б) для України в 1932 році. Стільки хліба в Україні не було. Проти завищених норм хлібозаготівель виступили не лише селяни, але й місцеві партійці. « План хлебозаготовок мы принимать не будем, так как он не выполним.. - зафіксовано в чекістських доносах виступ секретаря партосередку Єрмака із села Нижні Сірогози – райцентру Дніпропетровської області ( тепер Херсонської області

    Ведучий: Щоб виконати норми хлібозаготівель, із місцевих активістів створили буксирні бригади, у народі – « червона мітла». Ходили по селянських хатах й забирали все до останньої зернини, прирікаючи людей на голодну смерть.

     Читець: Вони все йшли – зухвалі, спритні, ситі.

             Лишали ситих коней у садку.

            Три колоски шукали, в пил зариті.

            А діти потім – зерна в кізяку…

            Малі, колись рум’яні личком діти,

           Що щебетали, наче горобці,

           Вже не могли ні плакать, ні радіти,

           Голодну смерть тримаючи в руці.

           Калачиком на дворі й попід тином,

           Живіт великий, ніжки – ниточки…

          … І все пливуть, пливуть рожеві хмарки,

         А серце виривається з грудей…

         Бо то все Мотрі, Христі чи Одарки –

         Мільйони вбитих голодом дітей.

    Учениця: Бозю! Що там у тебе в руці? Дай мені, Бозю, хоч соломинку… Щоб не втонути в Голодній ріці. Бачиш, мій Бозю, я – ще дитинка.Тато і мама холодні мерці, Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось! Сніг дуже білий, Бозю, що там у тебе в руці.      (Звучать церковні дзвони)

  Читець: Зі спогадів Ліляк Ольги Микитівни, 1921 р.н., жительки смт.Горностаївка Херсонської області. «… найстрашнішою була весна, бо, ми діти, не бігали, не гралися. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, голова велика, похилена до землі, обличчя майже нема, лише зуби зверху. І кожен напівголоса повторював: « Їсти, їсти, їсти…»

Читець: Зі спогадів Кузьміної Марфи Трохимівни, жительки смт Горностаївки Херсонської області. «…Найтруднішою виявилася весна 1933 року… Голод довів людей до відчаю. Односельчанка…вбила свою дитину, половину якої зварила, аби наїстися, а решту заховала.»

     Ведучий:  « Не збирай колоски, бо підеш в Соловки», - закружляло в народі після постанови від 7 серпня 1932 року. Селяни, не маючи чим прогодуватися, забирали зерно з полів, тому видано декрет, що передбачає за крадіжку збіжжя смертну кару. 

 Ведуча: « Поля стерегли об’їждчики, - свідчила Ганна Чорноуцька 1920 р.н. із села Доброжанівка Врадіївського району Миколаївської області. – Були озброєні гвинтівками, об’їжджали поля верхи на конях. Вони були безжалісними людьми, не милували ні дорослих, ні дітей. Був випадок, коли двох діток затоптав об’їждчик кіньми…».

    Ведучий: В жовтні 1932 року в Лазаря Кагановича зародилася ідея заносити села та колгоспи, що не виконують плану здачі хліба, на « чорні дошки». Перелічені села опинялися у стані блокади.

     Ведуча: Вже 6 грудня вийшла постанова про занесення на « чорну дошку» перших шістьох українських сіл. Мета запровадження « чорних дощок » - повне й безумовне виконання плану хлібозаготівель.

   Ведучий: Буксирні бригади під час рейдів по господарствах відбирали в селі не лише зерно, але й усе, що було з харчів – навіть варені страви. У селі Піски Одеської області результат занесення на « чорну дошку» був такий: із майже 2 тис. жителів від голоду померли 1478.

Читець: Цей сніг, як прийшов, - розтане.

              Село лежить в тумані.

              Голодний рік. Голодний день.

             Іде – не йде, повзе по мертвих,

             І, хвалити Бога, - хоча повзе,

             Весняний дух живий – не спертий

             До сонця зводить все живе…

    Ведучий: За підрахунками Роберта Конквеста в СРСР голод забрав 10 млн.чол, з них 6 млн. українців. Сам Сталін у розмові з Черчилем у Ялті признався, що проведення примусової колективізації в 1932 – 1933 роках коштувала понад 10 млн. чоловік.

     Учень: Прахом лежать ці мільйони у нас під ногами. Гарячим, пекучим прахом. І багатьом не дає спокою той спопелілий біль предків.

      Учениця: Хай простять нам наше безпам’ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі.

    Учень:  Наша пам'ять про тих, хто не встиг запалити свічку. Запалімо свічку, хай її побачать ті, хто став зорями.( Учень запалює свічку.)

Читець:

Хіба ж на те була Господня воля,

Що смерть косила тисячі людей?

Коли міцним зерном розбухле поле

Колосся гнуло до землі грудей

Чорніли зерна – віра в світле мрево,

Чорніли люди, тягнучись до них.

Та не було едемським теє древо…

Хрести замість буханців запашних…

Звучить пісня ( Т. Петриненко « Боже Україну бережи» ).

Використана література:

1. « А так хотілося хліба…» Голод 1932 – 1933 років у Горностаївському районі, упорядник О.Гарафонова, 2008.
2. Голодомор 1932 – 1933 років. Геноцид українського народу, Український інститут національної пам’яті, Київ, Видавництво Олени Теліги, 2008.
3. Жнива скорботи, Роберт Конквест, Волинська мистецька агенція « Терен», Луцьк – 2007.
4. Україна у вогні минулого століття, Ярослав Файзулін, Володимир Гінда, Харків 2015.
5. Хіба ж на те була Господня воля?.. Пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій в Україні, Збірка, Херсон, 2008.
6. Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932 – 1933 років в Україні.