Позакласний захід з фізики "На Чорнобиль журавлі летіли"

Про матеріал

Донести до свідомості учнів масштаби Чорнобильської трагедії. Розширити знання дітей про причини аварії на ЧАЕС; осмислити та усвідомити масштаби трагічних подій. Розповісти про ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, розбудити почуття відповідальності перед наступними поколіннями. Розвивати почуття гордості за свій народ, показати, що чужої біди немає. Виховувати любов до рідного краю, природи; виховувати у дітей людяність, доброту та згуртованість; виховувати глибоку повагу до людей, які віддали своє життя в ім'я майбутнього життя людства.

Перегляд файлу

Урок – реквієм,

присвячений 31 річниці Чорнобильської трагедії

Урок – реквієм проходив для учнів 9 – 11 класів. Виступи готовили учні 9 класу. Підготовка матеріалу та виступи зараховувалися в рейтинг теми «Атомне ядро. Ядерна енергетика».

Учням за 2 тижні до уроку були роздані питання уроку:

Історія м. Чорнобиль.
Фізичні основи роботи реактора. Причини аварії.
Право першого кроку. В. Правик (3 учні).
Останній лист В.Правика.
Лист вдови В.Правика.
Спогади лікарів 6 - ої клінічної лікарні м. Москви.
Евакуація людей з м. Прип’ять.(2 учні).

За самостійний пошук матеріалу, змістовний виступ, виразне читання віршів учні отримали по 25 балів, як за творчий міні – проект по темі «Атомне ядро. Ядерна фізика».

Вчитель під час підготовки до уроку корегував роботу учнів, допомагав відбирати матеріал, допомагав ведучим складати сценарій уроку та презентацію.
Мета: Донести до свідомості учнів масштаби Чорнобильської трагедії. Розширити знання дітей про причини аварії на ЧАЕС; осмислити та усвідомити масштаби трагічних подій. Розповісти про ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, розбудити почуття відповідальності перед наступними поколіннями. Розвивати почуття гордості за свій народ, показати, що чужої біди немає. Виховувати любов до рідного краю, природи; виховувати у дітей людяність, доброту та згуртованість; виховувати глибоку повагу до людей, які віддали своє життя в ім'я майбутнього життя людства.

Обладнання. Плакати з епіграфом, виставка дитячих малюнків про Чорнобиль, книги про Чорнобильську трагедію, вирізки з газет, стіл, накритий вишитим рушником, свічка, трава полин, живі квіти, фотографії пожежних, презентація.

Епіграф:

Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин,

Як тяжко, як тужно моєму народу болить!

Д.Павличко.

Хід заняття

Учень: Журбо моя! Зажуре!

Ти сива, сиза біль! Ти чорний біль!

Над Чорнобилем літо сплива,

Спрагло пахне хлібом і ріллею.

То чому ж так стогне земля,

То чому ж невесело над землею?

Вже курличуть в небі журавлі,

Вже збираються вдалеч гуси.

То чому ж на тій ріллі

Не сточують снопів стовусих?

А тому, що змертвіла земля,

Скам’яніла від болю і горя.

І невеселий клич журавля

Вже сюди не долине ніколи.

(звучить пісня «На Чорнобиль журавлі летіли»)

Вступне слово вчителя: 26 квітня минає 25 річниця від дня найстрашнішої за своїми наслідками катастрофи минулого тисячоліття. Чотири літери – ЧАЕС – стали символом трагедії, що торкнулася мільйонів, накрила їх крилом безжалісної радіації, перетворила свої жертви на безпомічних людей. Чорнобильська катастрофа стала на нашій блакитній планеті чорною плямою.

Більше 20 років минуло з тих пір. Вже більше 20 років смертоносна пожежа з ядерної печі покриває білі хати, поля, ліси. І всі ці роки цвітом скорботи і суму зацвітають чорнобильські сади і хворіє серце, тому що знає, не на життя це, не на життя. Чорнобиль увійшов в наше життя, розділив долю людей на «до» і «після». Безлюдні вулиці Прип’яті, кинуті школи, будинки, дитячі садки, що застигли, колючий дріт зони… (слайд 1-2)

Спогади мимоволі переносять нас до подій того часу.

Виступ учнів (про історію Чорнобиля). (слайд 3 -7)

Весна 1986 року на Україні буяла первоцвітом садів. Оспівана у веснянках нашими предками, вона проходила по нашій рідній землі, як завжди, квітуча та ошатна. Час року, коли сонце пригріває особливо ласкаво, провіщаючи швидкий прихід літа, і в повітрі пливуть терпкі пахощі, настояні на білому мареві квітучих садів. Пора надій та сподівань. Час юності та любові.

Людина невіддільна від історії Землі на якій жили її предки. Предки наші оселилися на цій щедрій поліській землі, називаючи себе древлянами, жителями півночі, поліщуками. Любили свою землю, молилися Богу, чекали його Пришестя. І не думали, що до нього ця земля може стати землею відчуженості.

Перша згадка про Чорнобиль датується 1193 роком (Іпатіївський літопис), тоді місто належало до Київського князівства, пізніше до Великого Князівства Литовського, з 1569 до Речі Посполитої (див. Люблінська унія), у 16-17 столітті поселення у власності польських магнатів Сапіг і Хоткевичів.

В 1793 році Чорнобиль був приєднаний до Російської імперії і до Жовтневого перевороту 1917 року був містечком Радомиського повіту Київської губернії. Жителі Чорнобиля займалися рибальством, землеробством, тваринництвом.

У 1970 році вирішено було біля Чорнобиля будувати атомну електростанцію ім.
В.І. Леніна. Це будівництво відрізнялося особливо ударною працею і достроковими пусками реакторів.

Енергоблоки станції було спроектовано на основі канальних реакторів великої потужності типу РБМК. Будівництво розпочалося у 1971 році; перший енергоблок потужністю 1000 МВт вступив у дію через шість років. Згодом добудовано ще три енергоблоки. На 1983 рік загальна потужність станції складала 4000 МВт.

На кінець 1985 року в місті енергетиків Прип’яті мешкало 50 тис. жителів. Серед багатьох нових міст, Прип’ять була дуже гарною. Тут вдалося досягти гармонії багатьох компонентів – зручності й упорядкованості житла, наявності культурних, спортивних, рекреаційних комплексів. Розташування міста в дуже мальовничій місцевості також робила його дуже привабливим. І річка поруч з такою ж назвою, і чудова краса навколишньої поліської природи.

Ведучий: Протягом 25 квітня 1986 року були збої в роботі 4-гоядерного реактора. Подальші випробування не можна було проводити. Була п’ятниця, кінець робочого тижня. 26 квітня 1986 року, субота, 1 год. 22 хв. Було вирішено почати випробування. Одночасно була відключена система аварійного захисту.

1 год. 22 хв. 30с.ЕОМ видала інформацію про необхідність термінової зупинки реактора, але оператори продовжували процес. Потужність реактора швидко зростала.

1 год. 23 хв. 40с натиснуто кнопку аварійної зупинки реактора. А потім вибух. (слайд 8)

Виступ учня: (фізичні основи роботи реактора, причини аварії). (слайд 9 -11)

Атомний реактор — пристрій для одержання енергії за рахунок керованої реакції поділу ядра. Існує кілька типів атомних реакторів, усі вони використовують ядерну ланцюгову реакцію поділу. Перший реактор типу був збудований і запущений у Чиказькому університеті США під керівництвом Е. Фермі в 1942, (в СРСР в 1946 —АН СРСР Москва). Розпад ядер відбувається в активній зоні реактора, у якій зосереджене ядерне паливо, і супроводжується вивільненням значної кількості енергії.

До аварії на станції використовувалися чотири реактори РБМК-1000 (реактор великої потужності канального типу) з електричною потужністю 1000 МВт (теплова потужність 3200 МВт) кожен. Ще два аналогічні реактори будувалися. ЧАЕС виробляла приблизно десяту частку електроенергії України.

На 25 квітня 1986 року була запланована зупинка 4-го енергоблоку Чорнобильською АЕС для чергового обслуговування. Було вирішено використовувати цю можливість для проведення ряду випробувань. Мета одного з них полягала в перевірці проектного режиму, що передбачає використання інерції турбіни генератора для живлення систем реактора в разі втрати зовнішнього електроживлення.

Випробування повинні були проводитися на потужності 700 МВт, але через помилки оператора при зниженні потужності, вона впала до 30 МВт. Було вирішено не піднімати потужність до запланованих 700 МВт і обмежитися 200 МВт. При швидкому зниженні потужності, і подальшій роботі на рівні 30 — 200 МВт почало посилюватися отруєння активної зони реактора ізотопом Ксенону-135. Для того, щоб підняти потужність, з активної зони витягали частину керуючих стержнів. Після досягнення 200 МВт були включені два додаткові насоси, які повинні були служити навантаженням для генераторів під час експерименту. Величина потоку води через активну зону на деякий час перевищила допустиме значення. В цей час для підтримки потужності операторам довелося ще більше підняти стержні. При цьому, оперативний запас реактивності виявився нижчим за допустимий, але персонал реактора про це не знав.

О 1:23:04 почався експеримент. У цей момент жодних сигналів про несправності або про нестабільний стан реактора не було. Через зниження обертів насосів, підключених до «вибігаючого» генератора і позитивного парового коефіцієнта реактивності, почалася тенденція до збільшення потужності (вводилася позитивна реактивність), проте система управління успішно цьому протидіяла. О 1:23:40 оператор натиснув кнопку аварійного захисту. Точна причина цієї дії оператора невідома, існує думка, що це було зроблено у відповідь на швидке зростання потужності.

Керуючі і аварійні стержні почали рухатися вниз, занурюючись в активну зону реактора, але через декілька секунд теплова потужність реактора стрибком зросла до невідомо великої величини (потужність зашкалювала на всіх вимірювальних приладах). Сталися два вибухи з інтервалом в декілька секунд, в результаті яких реактор був зруйнований. Про точну послідовність процесів, які привели до вибухів, не існує точних даних. Загально визнано, що спочатку стався неконтрольований розгін реактора, в результаті якого було зруйновано декілька ТВЕЛів. Це викликало порушення герметичності технологічних каналів, в яких ці ТВЕЛи знаходилися. Пара з пошкоджених каналів потрапила в міжканальний реакторний простір. В результаті, там різко зріс тиск, що викликало відрив і підйом верхньої плити реактора, крізь яку проходять всі технологічні канали. Це призвело до масового руйнування каналів, скипанню одночасно у всьому об'ємі активної зони і викиді пари назовні — це був перший вибух (паровий). Щодо подальшого протікання аварійного процесу і природи другого вибуху, що повністю зруйнував реактор, немає об'єктивних зареєстрованих даних і можливі лише гіпотези. За однією з них, це був вибух хімічної природи, тобто вибух водню, який утворився в реакторі при високій температурі в результаті пароцирконієвої реакції і ряду інших процесів. За іншою гіпотезою, це вибух ядерної природи, тобто тепловий вибух реактора в результаті його розгону на швидких нейтронах, викликаного повним зневодненням активної зони. Великий позитивний паровий коефіцієнт реактивності робить таку версію аварії цілком вірогідною. Нарешті, існує версія, що другий вибух — теж паровий, тобто продовження першого; за цією версією всі руйнування викликав потік пари, викинувши з шахти значну частину графіту і палива. А піротехнічні ефекти у вигляді «феєрверку» вилітаючих, розпечених фрагментів, які спостерігали очевидці, це результат «виникнення пароцирконієвої та інших хімічних екзотермічних реакцій».

Щоб оцінити масштаби радіоактивного виділення, нагадаємо, що атомна бомба, скинута на Хіросіму, важила 4,5 т. Реактор четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС викинув в атмосферу 50 тонн випаруваного палива (тобто 10 хіросімських бомб, а на додаток 70 тонн палива і близько 700 тонн радіоактивного реакторного графіту, що осів в районі аварії).

Існує принаймні два різні підходи до пояснення причини чорнобильської аварії, які можна назвати офіційними, а також декілька альтернативних версій різної міри вiрогiдностi. Спочатку провину за катастрофу покладали виключно, або майже виключно, на персонал. Таку позицію зайняли Державна комісія, сформована в СРСР для розслідування причин катастрофи, суд, а також КДБ СРСР, що проводив власне розслідування. Значна частина публікацій у ЗМІ, спирається саме на цю версію. На неї ж спираються різні художні і документальні твори.

Грубі порушення правил експлуатації АЕС, скоєні персоналом ЧАЕС, за цією версією, полягали в наступному:

проведення експерименту будь-якою ціною, не зважаючи на зміну стану реактора;
вивід з роботи справного технологічного захисту, який просто зупинив би реактор ще до того як він потрапив би в небезпечний режим;
замовчання масштабу аварії в перші дні керівництвом ЧАЕС.

Проте в подальші роки пояснення причин аварії були переглянуті, у тому числі і в МАГАТЕ. Консультативний комітет з питань ядерної безпеки в 1993 році опублікував новий звіт, що приділяв більшу увагу серйозним проблемам в конструкції реактора. У цьому звіті багато висновків, зроблених в 1986 році, було визнано помилковими.

У сучасному викладі, причини аварії такі:

реактор був неправильно спроектований і небезпечний;
персонал не був проінформований про небезпеки;
персонал допустив ряд помилок і неумисно порушив існуючі інструкції, частково через відсутність інформації про небезпеки реактора;
відключення захисту або не вплинуло на розвиток аварії, або не суперечило нормативним документам.

Ведучий: А місто спало. Була тепла квітнева ніч, одна з кращих ночей року, коли листя зеленим туманом покриває дерева. Спало місто, спала Україна, не відаючи про страшну велику біду, що прийшла на землю. (слайд 14 – 15).

Учень: Яка біда підступна і палюча ,

І скільки крутизни хова нутро!

Повзе вона, звиваючись гадючо

До прихистку, який звело добро.

Щоб зненацька боляче вжалити

Лишаючи то рану, то синця.

Метається, мов звір, несамовито,

Цей атом незбагненний до кінця.

А думалось: впокорений, слухняний,

Гадалося, служитиме як слід.

Та вибухнув пекельно день весняний

Так, що здригнувсь тривожно всенький світ

Зав’яв пейзаж, зробивсь таким пасивним,

Вторгнулось місто в незвичайний дим.

І мирний атом, ставши агресивним,

Націлився на села і сади.

Ведучий: найпершим, у кого на мить аварії зупинилось серце, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Миколайович Шашенок, який заступив тієї ночі на зміну. Його опаленого та опроміненого, винесли на руках пожежники й лікарі. Він встиг сказати: «Там ….Валера…» і втратив свідомість. Більш вона до нього не повернулася. Тіло його вивезли із зони і поховали на першому сільському кладовищі. Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став для нього і могилою і пам’яттю. Можливо, що на тій бетонній стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він, Валерій Ходемчук. (слайд16)

Учень: Коли біда Чорнобильська війнула,

Коли упав наладчик неживим,

Був першим тут начальник караулу,

Володя Правик з воїнством своїм.

Дивлюсь в його лице – ось-ось розправить

Одну він зморшку між густенних брів

Чудовий хлопець, Володимир Правик,

З тих, чиє серце – гордість матерів.

Виступи учнів: ( про В.Правика). (слайд17- 29)

Учень І. Пожежники разом із персоналом АЕС першим пішли на невидиму смерть. Вони зупинили вогонь, тим самим відвели ще більшу катастрофу, що могла трапитись, якби вогонь перекинувся на інші реактори. В перші хвилини їх було 28. А потім до них підходили підкріплення, приймаючи на себе жар полум’я і смертоносний подих реактора, але перших було 28.

25 квітня 1986 року лейтенант Правик заступив на бойове чергування воєнізованої пожежної частини №2 з охорони ЧАЕС. Був звичайний весняний день, коли хочеться жити і вірити, що попереду ще багато добрих справ і всі мрії неодмінно збудуться. Цю весну Володимир вважав початком нового життя. Тиждень тому в нього народилася дочка.

О 1 годині 20 хв. 26 квітня 1986 року лейтенант Правик перевірив бойові пости. Більша частина чергування була позаду. Володимир стояв біля вікна, вдивлявся в непроглядну темінь ночі. Рівно о 1 годині 28 хвилин у пожежній частині №2 з охорони ЧАЕС пролунав телефонний дзвінок. Він сповістив, що на 4-тому енергоблоці станції сталася аварія.

Через декілька секунд варта, очолювана Правиком, виїхала до місця аварії. Заграву над станцією першим побачив лейтенант. Від нього була потрібна чіткість діях і рішучість у вчинках. По рації він передав виклик на №3, відповідно до якого на станцію повинні негайно виїхати пожежні машини Київської області. А поки машина неслась до будівлі АЕС, що горіла, кожний з пожежників обмірковував план дій, намагаючись виставити заслін тривожним здогадам.

Учень ІІ. Відблиски полум’я, що пробиваються через клуби їдкого диму, заливали територію станції багряним світлом. Правик розумів, що без попередньої розвідки загасити пожежу буде важко. Він спробував оглянути дах, але дим застеляв стіни, і здавалося, що горить саме небо.

Перевіривши спорядження, Правик став підніматися по драбині. Перші 20 сходинок далися легко. Погляд униз. Він зумів розгледіти з якою напругою стежать за ним його товариші. Клуби диму і язики полум’я застеляють огляд.

Близькість полум’я і розпечене повітря ускладнюють подих. Правик робить останнє зусилля і ставить ногу на дах. Тепер йому видно добре осередки пожежі. Скільки їх ? Два? П’ять? Він дивиться на дах четвертого енергоблоку. Там бурхливе море вогню. Інтуїція підказує: аварія набагато серйозніша, чим здавалося спочатку. І якщо вони не вступлять в бій з вогнем негайно, вона може перерости в дійсну катастрофу. Забувши про небезпеку, Правик рухається по даху, рахуючи осередки загоряння. Вісім осередків полум’я! Тільки тепер він на хвилинку зупиняється й стурбовано дивиться під ноги. Чоботи ніби влипли в покриття даху. Адже це бітум! – раптово осяйнула його думка. Температура висока настільки, що бітум плавиться.

Учень ІІІ. Після того як була зроблена попередня розвідка, лейтенант Правик спустився униз і з машини по рації підтвердив виклик №3. Схопивши пожежний ствол, Правик знову кинувся на дах машинного залу, що горів. За ним пішли інші. Тепер, коли обставини прояснилися, орієнтуватися було легше. Правик направив струмінь води на осередок загоряння. Вогонь не відступав. Полум’я ніби озвіріло. Струмені води з пожежних стволів злилися в один потужний потік. Почулося шипіння. Здавалося, вода починає випаровуватися, не дістаючи розпечених перекриттів. Але через хвилину полум’я стало змінювати колір, язики ставали коротші..

Учень І. Людина, що вирішила вступити в боротьбу з атомом, практично позбавлена можливості захисту. І кожний з пожежників, піднятих в ту ніч по тривозі, чітко усвідомлював це. Що ж тоді змушувало їх наблизитися до атомного велетня, що викидає смертоносні промені? Кожний з цих хлопців був не тільки професійним пожежником, але й громадянином своєї Батьківщини.

Учень ІІ. Раптом увагу Правика привернуло блідо-блакитне світіння майже на краю даху. Полум’я? Ні, це було щось інше. Він побачив, що світіння виходить від шматків якоїсь речовини, розкиданої по даху. І що бітум починає закипати навколо них. І це погрожує виникненню нових осередків займання. Правик обережно наблизився до краю пролому, доторкнувся рукавицями до шматка, що мерехтів, і ледь не скрикнув від болю. Речовина миттєво пропалила рукавицю. «Та це ж графіт. Розпечений графіт! – думав Володимир. Температура розпеченого графіту в реакторі досягає 1500⁰С. От чому плавиться бітум». Сталевим прутом пожежник став зрушувати шматки графіту до краю даху. Нарешті йому вдалося скинути один розпечений уламок, потім інший.

Правик відчув, що підошви його чобіт загрузли в бітумі. В ноги сильно запекло. Він ясно відчув, що сили покидають його, спазми здавлювали горло, крутилася голова. Він попросив товаришів облити його водою. Холодний струмінь приніс хвилинне полегшення, але запаморочення не проходило. Лейтенант хитнувся, але впасти йому не дали. Подальше пам’яталося туманно. Ніби провалювався в глибоку прірву. Потім, ніби вириваючись, бачив обличчя хлопців. Розплющував очі, говори: «Там графіт… Нові осередки займання…»

Учень ІІІ. Коли Володимир прокинувся в черговий раз, його вразила тиша, але раптом до свідомості дійшов тихий шелест. Він глянув вправо і побачив лікарів. І тільки тепер Володимир відчув, що свідомість повернула його до реальності і першою ознакою цього повернення були не почуті слова, а гострий приступ болі. Володимир застогнав. Він побачив ,як забігали сестри, як лікар став віддавати чіткі команди. Терпіти біль було нестерпно. Але він терпів його д останнього. Як, у тім, і його товариші з його варти, що були доставлені в ту ніч в лікарню. Тут кожного з них попросили написати про події тієї страшної ночі і про дії, що довелося виконувати в смертельній сутичці з вогнем. З таким проханням звернулися до всіх. Крім Володимира Правика. Від отриманих опіків його права рука почорніла, але стогнав Правик тільки в забутті.

Ведучий. Право першого кроку… воно дається кожному. Першопрохідниками завжди важко. Право першого кроку стало для лейтенанта Володимира Правика правом на безсмертя. Володимир Правик визнаний гідним звання Героя Радянського Союзу посмертно.

Виступ учня: (останній лист В. Правика)

Живу я добре. Поселили нас у клініці для огляду, як ви знаєте. Тут усі, хто тоді був там. Так що мені весело, адже мій караул увесь при мені. Ходимо, гуляємо, милуємося вечірньою Москвою. Одне погано, що милуватися доводиться через вікно. І це триватиме, мабуть, місяців півтора – два .На жаль, тут такі закони: доки все не обстежать, не випишуть. Надійко, живи у батьків, я приїду прямо туди. Та ще хай моя дорога теща підшукає для мене роботу, щоб я міг перевестися. Надійко, ти читаєш мого листа і плачеш. Не треба, витри слізки, усе обійшлося добре, ми ще проживемо до ста літ, і донечка наша ненаглядна тебе переросте разів у три...». Скільки треба мужності, людяності, любові, щоб так спокійно вимовити своє останнє слово прощання.

Виступ учня: (спогади вдови В.Правика).

Володимир мужньо переносив біль і муки. Цей слов’янський богатир вижив би, переміг би смерть, якби тільки шкіра не була вбита на всю її глибину. І от настав день, коли стало ясно: зроблено все, що здатна зробити сучасна радіаційна медицина. Всі методи застосовані для боротьби з гострою променевою хворобою, але дарма. Радіацією були вбиті і слинні залози. Рот пересох, як земля в посуху. Правик не міг говорити, тільки дивився, мигав ще віками без повік, які випали, дивився, і в очах часом спалахувало пекуче небажання підкорятися смерті. Вся поверхня тіла обпалена, страшні набряки зовні й усередині, випадання волосся, зупинка роботи кишечника. Потім внутрішні сили опору стали слабшати і поступово висохли. Почалося вмирання, зникнення плоті на очах. Він став танути, сохнути, зникати. Це муміфікувались убиті радіацією шкіра і тканина тіла. Людина з кожною годиною, з кожним днем зменшувалася і зменшувалася. Померлі – почорнілі висохлі мумії – ставали легкими, як діти…

Виступ учня: (спогади лікаря 6-ої клінічною лікарні м. Москви).

Від роботи з радіоактивними трупами в медперсоналу стали з’являтися опікові плями. Санепідемстанція, дізнавшись, що трупи радіоактивні, вимагала робити на дні могил бетонні подушки, як під атомним реактором, щоб радіоактивні соки з трупів не йшли в ґрунтові води. Це було неможливо. Нарешті вирішили, що дуже радіоактивні трупи будуть запаювати в цинкові труни. Так і зробили.

Ведучий. Вже більше 20 років заснули вони на новому підмосковному Митинському кладовищі. Скромні плити будуть нести вічно імена: «Шеренга №1». (слайд 30)

Правик Володимир Павлович;
Кібенок Віктор Миколайович;
Тишура Володимир Іванович;
Ігнатенко Василь Іванович;
Ващук Микола Васильович;
Тищенко Микола Іванович

Учень. Лейтенанти – мужність і звитяга

Від землі ви набирали сили

Ще далеко десь до саркофага

Та вогонь життям ви зупинили

Першим важко.

Ви ж були найперші

Із вогню та полум’я шагнули.

Не до подвигів і не до звершень,

Ви собою людство заступили.

Учень. Не мислячі про пишні фоліанти

Впліта Вітчизна квіти у вінок

Вам, хлопчаки, герої – лейтенанти

Володя Правик, Віктор Кібенок.

Героям надлюдського горіння

Не буде забуття, бо день по дню,

Зближаючи тривожні покоління

Знов молодість на лінії вогню.

Ведучий. (слайд31 – 33) Будинок пожежної частини ЧАЕС прикрашає барельєф. Ви дивитесь на нього і переноситесь на 2 десятки років назад, у ніч аварії. Бачите, як самовіддано діють пожежники, б’є потужне полум’я, а проти нього хлопці в касках. Вже є жертви. Один пожежник, падає, інший лежить без свідомості, йому допомагають. Художній витвір точно відображає те, що було в ніч на 26 квітня 1986 року. Навіть число пожежників відповідає тому, що було. А тепер слухайте, неймовірно, але цей барельєф був виготовлений і встановлений ще задовго до катастрофи не можна зрозуміти і пояснити, куруючись здоровою і нормальною людською логікою, як можна було отак усе угадати. Але художник вгадав, передбачив як воно буде, а дехто говорить, що мистецтво не може пророкувати.

Ведучий. Нарешті 27 квітня о 13 годині 50 хвилин (через 36 годин після вибуху) по місцевій радіомережі населенню Прип’яті було оголошено про початок негайної евакуації. Адже з кожною годиною радіаційна обстановка ускладнювалася. І через 40 років після закінчення ІІ світової війни на нашій землі знову пролунало страшне слово «Евакуація».

Виступи учнів: (про евакуацію людей з Прип’яті). (слайд 34 – 40)

Люди кидали домівки, нажите майно, живих і мертвих. Деякі старики категорично відмовлялися їхати, а деяких кидали діти. Було і таке.

Учень І. Практично всі, що евакуювалися, думали, що їдуть максимум на пару тиж6нів потім прийшло прояснення до плутанини з розселенням, до нервування з компенсацією збитків і поїздками за кинутим майном додалося гірке усвідомлення бездомності.

Місто Прип'ять залишилося покинутим, законсервованим радіацією на кілька десятків років. Місто-привид. Об'єднані в зграї собаки з'їли більшу частину радіоактивних кішок, почали загрожувати життю людей. На протязі трьох днів мисливці відстрілювали вівчарок, догів, спанієлів, пуделів, болонок... 29 квітня вулиці покинутої Прип'яті були засіяні трупами різномастих собак.

Не всі знали, що їм робити, яку крутити гайку в загальному механізмі порятунку. І все ж евакуація з небезпечних районів пройшла організовано. Загальні терміни евакуації населення склали 4 години. 28 квітня вже порожніми вулицями Прип’яті їздила, час від часу, військова машина, заміряючи рівень радіації. В одному з вікон житлового будинку військові побачили стару в чорній хустці. Чого більше в цій жінці – сміливості, незнання, впертості або невіри в спроможність захистку. Безвихідь самотності була така пронизуюча, що і сьогодні рве серця всім учасникам тієї поїздки. Так виглядає нещастя, страшна біда, смерть. Коли загроза пожежі й вибуху інших реакторів минула, прийшла інша біда. Зона… Зона відчуженості.

Учень ІІ. Де в цілому світі ви побачите мертве місто іще з колючим дротом? Прип’ять. Дріт, дріт. На нього наштовхуєшся всюди. І він додає сам по собі ще смуток до того суму. Що і без того охоплює кожного, хто потрапляє сюди. Поруч з Прип’яттю знаходиться так званий рудий ліс, тобто сосняк, що загинув від радіації. А мертві дерева стали свого роду акумуляторами нуклідів. Їх поступово спилюють і ховають в глибокі траншеї – можна сказати, братерські моголи. Дерева ховають, як людей. Де ще в світі є таке?

Двадцять п’ять років тому в Прип’яті мешкало 50 тисяч чоловік, на вулицях завжди було багатолюдно, затишно. Тепер, через 25 років після аварії, стало ясно, що зарослі вулиці міста вже ніколи не почують дитячого сміху. Місто приречене. Ще десятиліття, а може й століття буде тут радіоактивний фон, не сумісний з постійним перебуванням людини.

(звучить пісня «Чорнобильська мадонна»)

Ведучий. Наче потривожені журавлі летять роки. З’явившись під знаком біблійної зірки «Полин», той «чорний» Чорнобиль став якщо й не розплатою, то серйозною пересторогою нашому суспільству. Ця зірка «Полин» наче була послана з майбутнього, ХХІ століття нам усім, як грізне попередження – опам’ятатись, задуматись поки не пізно.

Ведучий. (слайд 42-42). За днями дні – минув повільно рік,