Позакласний захід з історії України з теми: "Голодомор 1932-1933 років"

Тема: Голодомор 1932-1933 років.

Мета: виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм на основі особистісного усвідомлення досвіду історії; милосердя як здатності відгукнутися на чужий біль; розширити знання учнів про причини та наслідки Голодомору 1932-1933 років; познайомити учнів із свідченнями очевидців Голодомору 1932-1933 років.

Обладнання: уривки з документального фільму «Голодомор 1932-1933 років     в Україні»;

виставка літературних творів та дослідницьких робіт учнів з теми: «Голодомор 1932-1933 років»;

плакати, рушник, хлібина, колоски , перев’язані чорною стрічкою,

записи класичної музики («Реквієм» А. Моцарта).

Хід виховного заходу

Учитель: Милосердя… Це те слово, до якого ми останнім часом звертаємося все частіше. Чому? Тому що наше суспільство вже втомилось від грубощі, несправедливості, розбещеності, черствості душ людських, жорстокості.

   Милосердя, доброта. Ще з часів давньоруських була вона в традиціях нашого народу. Цілком природнім і закономірним вважалося допомагати нещасному, знедоленому, поділитися шматком хліба…

   Милосердя і доброта, як два крила, на яких тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило свою цінність? Невже для того, щоб ви іскрити доброту із наших сердець, потрібен був Голодомор 1932-1933 років?

Учень 1:

 

У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзаки-різаки у той рік.

 

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік,

Без труни, загорнувши в ряднину…

А на ранок – помер чоловік.

 

У той рік і гілля, і коріння –

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

(Перегляд уривку з документального фільму «Голодомор 1932-1933 років в Україні»)

Учень 2:

 

Неврожай від бога, а голод від людей (так говорить народна приказка)

 

Учень 3:

На вулиці лежить хлопчик років десяти. Повз нього йдуть люди:»О, цей вже помер», У відповідь ледь чутний дитячий голосок:»Ні, я ще не вмер».

 

Учень 4:

Я ще не вмер…

Ще промінь в оці грає.

В четвер мені пішов десятий рік.

Хіба в такому віці помирають?!

Ви тільки поверніть мене на бік.

До вишеньки.

В колиску ясночолу…

 

Я чую запах квітів. Я не вмер…

А небо стрімко падає додолу!

Тримайте хтось!

Хоча б за коси верб…

Куди ж ви, люди, людоньки,

Куди ж ви, люди, людоньки, куди?

 

 

 

Окраєць ласки.

Чи хоч з печі диму?

В клітинці кожній – озеро води.

Я ще не вмер.

Усі проходять мимо.

…А житечко моє таке густе.

…А мамина рука іще гаряча.

Вам стане соромно колись за те.

Та я вже цього не побачу.

 

Учень 5: На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, а лиця майже немає. Сидить дитина  гойдається всім тілом: назад – вперед.. І безконечна одна пісня напівголосом   їсти, їсти, їсти…

( Звучить « Реквієм» Моцарта)

 

Учень 6: Осінь 1932 року великого лиха селянам не віщувала. Врожай був не гірший, ніж у попередні роки. Здали селяни державі запланований податок. Та раптом за першим податком оголосили другий, третій… Почали їздити по селах спеціальні продовольчі загони і забирати все до нитки. Люди ховали зерно, картоплю в ямах, криницях, у скиртах, на горищах, замазували у грубах. Та хіба вбережеш від пильного ока збирача?

Учитель: Говорять свідки тих страшних часів.

 

Учень 7: Я говорю від імені Суходольської Антоніни Григорівни, 1913 року народження із села Раївка, що на Житомирщині: «…Боюся я заводити розмову про таке… А в голод померло троє моїх братів – Василько, Гриць і Петрусь. Один одного менший. Як же вони хлібця просили! Та ніхто не допоміг – ні Бог, ні сільрада – попухли мої брати. У сирій землі лежать, а я ще ворушуся. Такі муки прийняла я. Люди, не треба забувати лиха, не треба…»

 

Учень 8: Зі спогадів Лихоліта Дмитра Трохимовича, 1923 року народження із села Хоцьки: «… Раз пішов до свого товариша, а в них якраз шастала бригада активістів. Один з них знайшов у печі горщик із пшоняною кашею. Він витяг його з печі, розбив на долівці і почав розтирати кашу своїм чоботом. А діти (було їх п’ятеро) попадали на долівку та й давай ту кашу їсти з-під чобота…»

 

Учень 9: Від імені Малиночки Антоніни Миколаївни, 1921 року народження, із села Топчине на Дніпропетровщині: «…Тільки тепер, маючи своїх дітей і онуків, я розумію той біль, який терзав мою маму, коли її з трьома дітьми вигнали з хати. До себе нас впустила сусідська бабуся. Мама боролася за наше життя. Першу травицю пускала в їжу. З квітів акації робила борошно. Я й тепер духу акації не терплю. Ніколи не забуду дівчинку Лізу, років дванадцяти. Вона кудись йшла, але впала край дороги. Я підійшла до неї. Вона страшно спухла. На литках глибокі тріщини – безкровні рани, з яких текла рідина. То був останній день коротенького Лізиного життя… Тепер на сільському кладовищі немає ніяких слідів тих братських могил. І страшно думати, що відійде покоління, яке пам’ятає жахи 33 року. Спасибі тим, хто відроджує правду».

Учитель: У зібранні свідчень очевидців Голодомору 1932-1933 років прийняли участь і учні нашої школи: Гапошко Каріна, Зубко Катерина, Профатілова Аліна, Філіппов Владислав, Романенко Крістіна з 11-А класу, Черканова Ксенія, Лисенко Єлизавета з 11-Б класу, Бугайова Анна, Бугайова Олександра, Казакова Оксана та Рузмєтова Юлдуз з 10-А класу. Цей документальний фільм, уривки з якого ми дивились, подарували школі саме учні 10-Акласу. Їх науково-дослідницька робота з теми: «Голодомор 1932-1933 років у свідченнях очевидців» -- та робота Гапочко Каріни з теми: «Трагедія Голодомору 1932-1933 років в Україні» -- надіслані для участі у Всеукраїнському конкурсі науково-дослідних робіт. Я сподіваюсь, що цю пошукову і дослідницьку роботу продовжать і молодші школярі.

   Які наслідки Голодомору? Голод поклав у сиру землю від 3,5 до 9 млн. селян. Третина померлих – діти, які не дали нащадків. Масштаби катастрофи були величезні. Про голод знали керівники Франції, Великобританії, Німеччини, Італії, Канади. Та уряд СРСР заявив, що ніякого голоду в Україні нема, що це злісна вигадка ворогів Радянського Союзу. На телевізійних екранах країн Заходу показували документальні фільми про щасливе і багате життя в радянських республіках.

(Перегляд уривків з таких фільмів)

 

Учень 10:

Ти скажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели дотла?

 

Як навіть варево виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі,

Із торбинок нужденних стариків?

 

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору?

 

Учитель: тож пом’янімо хоч сьогодні, з непростимим запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої трудної історії. Пом’янімо і знайдемо в собі силу пройти за ними дорогою їхнього хресного путі.

(Хвилина мовчання)

Учитель: Наостанок я прочитаю вам власний вірш:

Якби хрести уміли говорить…

Якби хрести уміли говорить,

То розказали б нам вони напевно,

Що скільки душ невинних тут лежить,

Похованих без трун і безіменно.

 

І як неждано чорний смерч

Пронісся над землею золотою,

Як занесли державний меч

Над українського народу головою.

 

Як діти – квіти рідної землі

Лежали пухлі і, здійнявши очі,

Шептали: «Бозю! Хлібця дай мені!»

Й згасали, як зірки на схилі ночі.

 

Мільйони їх, померлих у той рік

Від голоду, віддавши всю пшеницю.

І хай проходить не один десяток літ

Та сліз людських не висохнуть криниці.

 

Із пам’яті не стерти ті роки.

І муки ті, що вічністю вже стали.

Не допустіть же зараз тих страждань ріки,

І щоб від голоду ми більше не вмирали.

(Білокриницька Т.І.)