Найбільша трагедія XX століття - Голодомор 1932-1933 років, коли без війни померли мільйони українців. Матеріали позакласного заходу розкривать причини та наслідки цієї трагедії, дають можливість учням проаналізувати діяльність державних органів тоталітарної держави.
Тема: Голодомор 1932-1933 років.
Мета: виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм на основі особистісного усвідомлення досвіду історії; милосердя як здатності відгукнутися на чужий біль; розширити знання учнів про причини та наслідки Голодомору 1932-1933 років; познайомити учнів із свідченнями очевидців Голодомору 1932-1933 років.
Обладнання: уривки з документального фільму «Голодомор 1932-1933 років в Україні»;
виставка літературних творів та дослідницьких робіт учнів з теми: «Голодомор 1932-1933 років»;
плакати, рушник, хлібина, колоски , перев’язані чорною стрічкою,
записи класичної музики («Реквієм» А. Моцарта).
Хід виховного заходу
Учитель: Милосердя… Це те слово, до якого ми останнім часом звертаємося все частіше. Чому? Тому що наше суспільство вже втомилось від грубощі, несправедливості, розбещеності, черствості душ людських, жорстокості.
Милосердя, доброта. Ще з часів давньоруських була вона в традиціях нашого народу. Цілком природнім і закономірним вважалося допомагати нещасному, знедоленому, поділитися шматком хліба…
Милосердя і доброта, як два крила, на яких тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило свою цінність? Невже для того, щоб ви іскрити доброту із наших сердець, потрібен був Голодомор 1932-1933 років?
Учень 1:
У той рік заніміли зозулі,
Накувавши знедолений вік,
Наші ноги розпухлі узули
В кирзаки-різаки у той рік.
У той рік мати рідну дитину
Клала в яму, копнувши під бік,
Без труни, загорнувши в ряднину…
А на ранок – помер чоловік.
У той рік і гілля, і коріння –
Все трощив буревій навкруги…
І стоїть ще й тепер Україна,
Як скорботна німа край могил.
(Перегляд уривку з документального фільму «Голодомор 1932-1933 років в Україні»)
Учень 2:
Неврожай від бога, а голод від людей (так говорить народна приказка)
Учень 3:
На вулиці лежить хлопчик років десяти. Повз нього йдуть люди:»О, цей вже помер», У відповідь ледь чутний дитячий голосок:»Ні, я ще не вмер».
Учень 4:
Я ще не вмер…
Ще промінь в оці грає.
В четвер мені пішов десятий рік.
Хіба в такому віці помирають?!
Ви тільки поверніть мене на бік.
До вишеньки.
В колиску ясночолу…
Я чую запах квітів. Я не вмер…
А небо стрімко падає додолу!
Тримайте хтось!
Хоча б за коси верб…
Куди ж ви, люди, людоньки,
Куди ж ви, люди, людоньки, куди?
Окраєць ласки.
Чи хоч з печі диму?
В клітинці кожній – озеро води.
Я ще не вмер.
Усі проходять мимо.
…А житечко моє таке густе.
…А мамина рука іще гаряча.
Вам стане соромно колись за те.
Та я вже цього не побачу.
Учень 5: На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, а лиця майже немає. Сидить дитина гойдається всім тілом: назад – вперед.. І безконечна одна пісня напівголосом їсти, їсти, їсти…
( Звучить « Реквієм» Моцарта)
Учень 6: Осінь 1932 року великого лиха селянам не віщувала. Врожай був не гірший, ніж у попередні роки. Здали селяни державі запланований податок. Та раптом за першим податком оголосили другий, третій… Почали їздити по селах спеціальні продовольчі загони і забирати все до нитки. Люди ховали зерно, картоплю в ямах, криницях, у скиртах, на горищах, замазували у грубах. Та хіба вбережеш від пильного ока збирача?
Учитель: Говорять свідки тих страшних часів.
Учень 7: Я говорю від імені Суходольської Антоніни Григорівни, 1913 року народження із села Раївка, що на Житомирщині: «…Боюся я заводити розмову про таке… А в голод померло троє моїх братів – Василько, Гриць і Петрусь. Один одного менший. Як же вони хлібця просили! Та ніхто не допоміг – ні Бог, ні сільрада – попухли мої брати. У сирій землі лежать, а я ще ворушуся. Такі муки прийняла я. Люди, не треба забувати лиха, не треба…»
Учень 8: Зі спогадів Лихоліта Дмитра Трохимовича, 1923 року народження із села Хоцьки: «… Раз пішов до свого товариша, а в них якраз шастала бригада активістів. Один з них знайшов у печі горщик із пшоняною кашею. Він витяг його з печі, розбив на долівці і почав розтирати кашу своїм чоботом. А діти (було їх п’ятеро) попадали на долівку та й давай ту кашу їсти з-під чобота…»
Учень 9: Від імені Малиночки Антоніни Миколаївни, 1921 року народження, із села Топчине на Дніпропетровщині: «…Тільки тепер, маючи своїх дітей і онуків, я розумію той біль, який терзав мою маму, коли її з трьома дітьми вигнали з хати. До себе нас впустила сусідська бабуся. Мама боролася за наше життя. Першу травицю пускала в їжу. З квітів акації робила борошно. Я й тепер духу акації не терплю. Ніколи не забуду дівчинку Лізу, років дванадцяти. Вона кудись йшла, але впала край дороги. Я підійшла до неї. Вона страшно спухла. На литках глибокі тріщини – безкровні рани, з яких текла рідина. То був останній день коротенького Лізиного життя… Тепер на сільському кладовищі немає ніяких слідів тих братських могил. І страшно думати, що відійде покоління, яке пам’ятає жахи 33 року. Спасибі тим, хто відроджує правду».
Учитель: У зібранні свідчень очевидців Голодомору 1932-1933 років прийняли участь і учні нашої школи: Гапошко Каріна, Зубко Катерина, Профатілова Аліна, Філіппов Владислав, Романенко Крістіна з 11-А класу, Черканова Ксенія, Лисенко Єлизавета з 11-Б класу, Бугайова Анна, Бугайова Олександра, Казакова Оксана та Рузмєтова Юлдуз з 10-А класу. Цей документальний фільм, уривки з якого ми дивились, подарували школі саме учні 10-Акласу. Їх науково-дослідницька робота з теми: «Голодомор 1932-1933 років у свідченнях очевидців» -- та робота Гапочко Каріни з теми: «Трагедія Голодомору 1932-1933 років в Україні» -- надіслані для участі у Всеукраїнському конкурсі науково-дослідних робіт. Я сподіваюсь, що цю пошукову і дослідницьку роботу продовжать і молодші школярі.
Які наслідки Голодомору? Голод поклав у сиру землю від 3,5 до 9 млн. селян. Третина померлих – діти, які не дали нащадків. Масштаби катастрофи були величезні. Про голод знали керівники Франції, Великобританії, Німеччини, Італії, Канади. Та уряд СРСР заявив, що ніякого голоду в Україні нема, що це злісна вигадка ворогів Радянського Союзу. На телевізійних екранах країн Заходу показували документальні фільми про щасливе і багате життя в радянських республіках.
(Перегляд уривків з таких фільмів)
Учень 10:
Ти скажеш, не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели дотла?
Як навіть варево виймали з печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі,
Із торбинок нужденних стариків?
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш – не було голодомору?
Учитель: тож пом’янімо хоч сьогодні, з непростимим запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої трудної історії. Пом’янімо і знайдемо в собі силу пройти за ними дорогою їхнього хресного путі.
(Хвилина мовчання)
Учитель: Наостанок я прочитаю вам власний вірш:
Якби хрести уміли говорить…
Якби хрести уміли говорить,
То розказали б нам вони напевно,
Що скільки душ невинних тут лежить,
Похованих без трун і безіменно.
І як неждано чорний смерч
Пронісся над землею золотою,
Як занесли державний меч
Над українського народу головою.
Як діти – квіти рідної землі
Лежали пухлі і, здійнявши очі,
Шептали: «Бозю! Хлібця дай мені!»
Й згасали, як зірки на схилі ночі.
Мільйони їх, померлих у той рік
Від голоду, віддавши всю пшеницю.
І хай проходить не один десяток літ
Та сліз людських не висохнуть криниці.
Із пам’яті не стерти ті роки.
І муки ті, що вічністю вже стали.
Не допустіть же зараз тих страждань ріки,
І щоб від голоду ми більше не вмирали.
(Білокриницька Т.І.)