10 березня о 18:00Вебінар: Шкільне діловодство. Документація заступника директора з навчальної роботи

Позакласний захід з української мови "21 лютого – Міжнародний день рідної мови"

Про матеріал

Сценарій позакласного заходу розроблений з метою поглибити знання учнів відомостями про історію та розвиток рідної мови; показати її красу і багатство, розкрити її необхідність у житті людини. Розвивати комунікативну компетентність учнів; вміння та навички виразного читання, а також інсценізації. Виховувати любов і повагу до рiдного слова.

Перегляд файлу

21  лютого – Міжнародний День рідної мови

(На стенді святкова газета, висловлювання про мову).

Плакат із словами:

«Усунути деформацію мови, очистити її від спотво­рень, повернути нашій мові справжню народну красу це справа честі всіх нас, і старших, і молодших, це при­родний обов’язок кожного перед незалежною, вільною Україною. Адже і мовою нації визначається моральне здоров'я народу, його розвиненість, культурність. Усе це також визначатиме образ і творчу спромогу України в сімї  цивілізованих демократичних держав».

Олесь Гончар

Звучить пісня «Це моя Земля» (Муз. Л. Остапенко, сл. О. Ткач)

(На фоні пісні діти читають слова).

1-й учень.

0 слово рідне! Пращура молитво,
Громи Перуна, Велеса поля,

         Софія Київська творіння Ярослава

         Слов 'яномовна праведна земля.

 2-й учень.

В мені, в тобі Бояна віщим співом

Воно живе, здолавши тьму віків,

Воно Мстиславича Романа голос

1 ратний клич Данилових полків.
3-й учень.

0 слово рідне! України слава!
Богдана мудрість і Тараса заповіт.

1 гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт.

4-й учень.

                 О слово рідне! Мудре і прадавнє,

                 Ти виросло з могутньої землі!

                Тебе валуєви жорстоко розпинали,

                А ти возносилось і не корилось ні!

         5-й учень.

0 слово рідне! Подарунок мами!

1 пісня ніжна, і розрада нам!

            Я всім на світі поділюся з вами,

            Та слова рідного нікому не віддам.

Ведучий. Мова - духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях. Змалечку виховуючи в собі справжню людину, кожен із нас повинен в першу чергу створити в своїй душі світлицю, у якій зберігається найцінніший скарб -МОВА. Недарма говориться, що без усякої іншої науки ще можна обійтися, а без знання рідної мови обійтися не можна. І це справді так. Людина, яка не хоче знати рідної мови, руйнує те, що повинно стати фундаментом її особистості.

Українська мова пройшла нелегкий шлях. Однак, попри всі перешкоди, для багатьох мільйонів людей вона була і є рідною, є мовою їхніх дідів, батьків і буде також мовою їхніх дітей. Ми щиро віримо, що краса і сила української мови пригорне до себе серця мільйонів інших людей.

21 ЛЮТОГО ми святкуємо МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ. Цю дату визначено на 30-ій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО в жовтні 1999 року, яка наголосила на важливій ролі мови в розвитку освіти, культури, для консолідації суспільства, формування нації і зміцнення держави.

Саме ми, заради прийдешніх поколінь, повинні зберігати і шанувати мову, як це робили наші славні предки. Тож, як писав Максим Рильський: «...Як парость виноградної лози плекаймо мову...». Любімо свою рідну мову, бо з нею наше майбутнє і майбутнє України!

Ведуча. 21 лютого відзначається Міжнародний День рідної мови. Це відносно молоде свято - до календарів усього світу воно ввійшло, тільки у 1999 році. І в Україні воно також лише почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть. Де і коли народилася традиція Міжнародного дня рідної мови?

Ведуча. Історія свята, на жаль, має дуже трагічне начало. Себто, святкуємо ми цей день з присмаком гіркоти. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в нас.

 Читець розповідає вірш В. Баранова

«Українці мої»

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці.

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

    Коли ми перестали гордитись, що ми українці?

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот.                                                І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється.                                                 1 що ми на Вкраїні таки український народ,                                                       А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.

І що хміль наш у пісні, а не в барилах вина,                                                           1 що щедрість, у серці, не в магазинних вітринах,                                                      І що є у нас мова, і що українська вона.                                                          Без якої наш край-територія, а не Вкраїна.

Я до себе кажу і до кожного з вас говорю,                                             Говорімо усі, хоч ми добре навчились мовчати.                                   Запитаймо у себе: відколи, з якої пори                                                           Почали українці себе у собі забувати ?

Українці мої, та вкраїнці ми з вами, чи як ?                                                     Чи в «могилах» і вмерти судилось нам ще од Тараса?                                              Чи в могили судилось забрати нам наш переляк.                                               Що згнітив нашу гідність до рівня вторинної раси.

Українці мої, як гірчать мені власні слова,                                                                     Добре знаю, що й вам вони теж не солодкі гостинці,                                                Але мушу казати, бо серце, мов свічка сплива.                                                Коли бачу, як щиро себе зневажають вкраїнці.

Українці мої, дай вам, Боже, і щастя, і сил.

Можна жити «хохлом», і не згіркне від того хлібина.

Тільки, хто ж колись небо прихилить до ваших могил.

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?.

Ведуча. Українська мова функціонує як національна мова українського народу в Україні. За даними Всеукраїнського пере­пису населення станом на 2001 р. кількість населення України станови­ла 48 млн. 457 тис. осіб. З цієї кількості рідною мовою— українську— вва­жали 67,5% населення України. Поза межами України ук­раїнська мова в усній формі поширена в Росії, Мол­дові, Білорусі, Казахстані. Крім того, українською мо­вою послуговуються українці в Польщі, Чехії, Словач­чині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, США, Ка­наді, країнах Латинської Америки, Австралії.

Ведуча. Сучасна українська літературна мова пов'язується з конкретною датою виданням «Енеїди»  Котляревського у 1798 р. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мо­вою,   всупереч   тогочасній   традиції   користування книжною українською мовою у писемній практиці конкретні сфери якої, зокрема книгодрукування, поступово   зводилося   нанівець   заборонами   на   ук­раїнське слово, розпочатими Петром 1.

Послухайте, як чудово звучить рідна мова з уст Наталки з п’єси                               І. П. Котляревського «Наталка Полтавка».

Інсценізація уривку з п’єси «Наталка Полтавка».

Наталка  и возний.

В о з н и й. Благоденственного і мирного пребиванія! (В сторону). Удобная оказія предстала зділати о собі предложеніє на самоті.

Наталка (кланяясь). Здорові були, добродію, пане возний!

В о з н и й. «Добродію»! «Добродію»! Я хотів би, щоб ти звала мене — теє-то як його — не вишепом'янутим ім'ярек.

Наталка. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум.

В о з н и й. Не о сем, галочко,— теє-то як його,— хлопочу я, но желаю із медових уст твоїх слишати умилительное названіє, сообразноє моєму чувствію. Послушай:

От юних літ не знал я любові,

Не ощущал возженія в крові;

Как вдруг предстал Наталки вид ясний,

Как райский крин, душистий, прекрасний;

Настал мой час; і серце все стонеть;

Как камень, дух в пучину зол тонеть.

Безмірно, ах! люблю тя, дівицю,

Как жадний волк младую ягницю.

Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моєй. Когда би я іміл — теє-то як його — стольно язиков, сколько артикулов в Статуті ілі сколько зап'ятих в Магдебурзькоїм праві, то і сих не довліло би на восхваленіє ліпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечності.

Наталка. Бог з вами, добродію. Що ви гово­рите! Я річі вашей в толк собі не возьму.

Б о з н и й. Лукавиш — теє-то як його,— моя га­лочко! і добре все розумієш. Ну, коли так, я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.

Н а т а л к а. Гріх вам над бідною дівкою глуми­тися; чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви бага­тий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару.

В о з н и й. Ізложенниї в отвітних річах твоїх резони суть — теє-то як його — для любові ничтожні. Уязвленное любовію серце, по всім божеським і чоловічеським законам, не взираєть ні на породу, ні на літа, ні на состояніє. Оная любов все — теє-то як його — ровняєть. Скажи одно слово: «Люблю вас, пане возний!» —і аз, вишеупом'янутий, виконаю присягу о вірнім і вічном союзі з тобою.

Наталка. У нас єсть пословиця: «Знайся кінь з конем, а віл з волом»; шукайте собі, добродію, в городі панночки; чи там трохи єсть суддівен, писарівен і гарних попівен? Любую вибирайте... Ось підіть лиш в неділю або в празник по Полтаві, то побачите таких гарних, що і розказати не можна.

В о з н и й. Бачив я многих — і ліпообразних, і багатих, но серце моє не імієть — теє-то як його — к ним поползновенія. Ти одна заложила єму позов на вічнії роки, і душа моя єжечасно волаєть тебе.

Наталка. Воля ваша, добродію, а ви так з-письменна говорите, що я того і не зрозумію; та і не вірю, щоб так швидко і дуже залюбитись можна.

В о з н и й. Не віриш? Так знай же, що я тебе давно уже — теє-то як його — полюбив, як тілько ви перейшли жити в нашеє село. Скажи, говори, отвічай, отвітствуй, могу лі бить — теє-то як його — мужем пристойним і угодним душі твоєй і тілу?

Наталка   (співає).

Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву,

Пошануйте сиротину і не вводьте в славу.

Не багата я і проста, но чесного роду,

Не стиджуся прясти, шити і носити воду.

Ти в жупанах, і письменний, і рівня з панами,

Як же можеш ти дружиться з простими дівками?

Єсть багацько городянок, вибирай любую;

Ти пан возний — тобі треба не мене, сільськую.

Так, добродію, пане возний! Перестаньте жартовати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре ім'я; через вас люди начнуть шептати про мене, а для дівки, коли об ній люди зашепчуть сором.

Ведуча. Ще одна дата — 1840 p., коли вперше було видано твори                     Т.Г. Шевченка, можна вважати доленосною: з того часу українська літературна мова стала на важ­кий,   але   плідний   шлях   розвитку   і   нормативної стабілізації. На цьому шляху були і перепони, і забо­рони, і кров та сльози найкращих синів.

 «Ну що б здавалося, слова ?

  Слова та голос.

 Більш нічого.

 А серце б'ється, ожива,

 Як їх почує...»

Ведучий. Протягом кількох століть жорстоко знищувалася культура українського народу.  Особливої наруги зазнала наша мова, оскільки саме вона була, є  і буде коренем роду українського. Її забороняли,  ігнорували, принижували, охрестивши «холопською».

Зародившись десь на світанні суспільного слов’ян­ського   життя,   мова   наша   витерпіла   страшне  лихоліття, тортури, пережила утиски Польщі, Москви, але,  перегорівши,  як криця, дійшла до нас свіжою, мужньою,   незаплямованою,   справді   щиро слов’янською мовою.

Читець.

Як довго ждали ми своєї волі слова,

І ось воно співа, бринить.

Бринить-співає наша мова,

Чарує, тішить і п’янить.

Як довго ждали ми... Уклін чолом народу,

Що рідну мову нам зберіг.

Зберіг в таку страшну негоду,

Коли він сам стоять не міг.                          Олександр Олесь

(Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий». На сцені 12  учениць в українському вбранні. Кожна із них зачитує одну із дат в скорботному календарі української мови, після чого повертається, йде у глибину сцени).

1720 р. російський цар Петро 1 заборонив дру­кувати книги українською мовою.

1769 p. — видано розпорядження Російської церк­ви про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.

1775 р. зруйновано Запорозьку Січ і закрито ук­раїнські школи при полкових козацьких канцеляріях.

  1.                р. закрито українські недільні школи, які безкоштовно організували видатні діячі української культури.
  2.                р.   указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

1876 р. указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пісень.

1884 р. закрито всі українські театри.

1908 р, вся культурна і освітня діяльність в Ук­раїні визнана царським урядом Росії шкідливою, «мо­гущей вызвать последствия, угрожающие спокойст­вию и безопасности Российской империи».

1914 р. — російський цар Микола II ліквідовує ук­раїнську пресу газети і журнали.

1938 р. сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

1983 р. — видано постанову про так зване посилен­ня вивчення російської мови у школах і поділ класів на 2 групи — російські та українські, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українця­ми.

1989 р. — видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержав­ну мову, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається ще й сьогодні.

(Із глибини сцени виходить ведуча із запаленою свічкою і читає «Молитву» Ольги Яворської. Дівчата повертаються обличчям до глядачів. У кожної також у руках горить свічка).

Молитва

 Гріховний світ вирує неспроста,

 Підступний Демон, що керує нами,

 Та піднімається нетлінно над віками

 Велична постать вічного Христа.

О, Господи! Знайди нас всіх, знайди,                                           Бо ми блукаєм хащами ще й нині,                                          Прости гріхи й провини безневинні,                                                І до спасіння всіх нас поведи!                                                        О, Господи! Зціли нас всіх, зціли,                                                  Всели в серця неопалиму мрію,                                                                   Щоб ми, пізнавши віру і надію,                                                         Жорстокий світ добром перемогли.

Моя прекрасна українська мово,                                                            Найкраща пісня в стоголоссі трав.                                                             Кохане слово, наше рідне слово,                                                              Яке колись Шевченко покохав.

Ти все знесла: насмішки і зневаги,                                                                          Бездушну гру ворожих лжелюдей,                                                                Та сповнена любові і відваги                                                                     З-за грат летіла птахом до людей!

Ти наш вогонь на темнім полі битви,                                                               Невинна кров, пролита в боротьбі.

Тебе вкладаєм тихо до молитви

І за спасіння дякуєм тобі.

 

Ведуча. Статус мови міжнаціонального спілкування в державі розглядається в державі як чинник повнократного розвитку духовних сил українського народу. Слухаємо, як весело звучить для нас вкраїнська мова.

 

Учень.

«Рідна мова»

Слова я чую барвінкові,

І серце щемно завмира,

Так, ніби сонце по струмкові

Дарує щастя і тепла.

Того освітленого дива,

Яке у рідній мові є

Душа вогненна і правдива,

Що первоцвітом виграє...   

Моя ти пісне калинова,

Моя ти зіронька свята!

Живи, цвіти, вкраїнська мово,

Зціляй і душу, і вуста.

Своєю паростю гінкою

Вростай у різнобарв 'я мов,

               Буди всесильною рукою

  В серцях і ніжність, і любов!

 Ведуча. Я переконана, що немає жодного справжнього українця, який би не був зачарований мелодійністю, душевністю нашої української народної пісні.

Учні співають пісню.

Ведуча. Та чи можемо ми не згадати на цьому слова нашого Великого Кобзаря Т.Г. Шевченка, який є основоположником української літературної мови, але сам ніколи не забував родоначальника української мови  І.П. Котляревського, називаючи його Батьком української мови.

«Будеш, батьку, панувати.

Доки живуть люди,

Доки сонце в небі сяє.

Тебе, не забудуть».

І  після  І. П.  Котляревського,  Т.Г Шевченко  шліфував нашу мову, дорогоцінний діамант нашого народу. В. Самійленко прекрасно про це сказав у вірші «Мова», присвяченому Тарасу Шевченку.

 Учень.

Діамант дорогий на дорозі лежав,

Тим великим шляхом люд усякий минав,

І ніхто не пізнав діаманта того,

Йшли багато людей і топтали його.

Але раз тим шляхом хтось чудовий ішов,

 І в пилу на шляху діамант він знайшов.

 Камінець дорогий він одразу пізнав,

 І додому приніс, і гарненько, як знав,

 Обробив, обточив дивний той камінець,

 І уставив його у коштовний вінець.

 Сталось диво тоді: камінець засіяв,

 І промінням ясним всіх людей здивував,

 І палючим огнем кольористо блищить.

 І проміння його усім очі сліпить

Так  в пилу на шляху наша мова була,

І мислима рука її з пилу взяла. 

 Полюбила її, обробила її,   

Положила на що усі сили свої,

 І в народний вінець, як в оправу, ввела,

 І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.

 І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить!

Хай же ті вороги поніміють скоріш,

Наша ж мова сія щогодини ясніш!

Хай коштовним добром вона буде у нас,

Щоб і сам здивувався в могилі Тарас,

Щоб, поглянувши сам  на створіння своє,

Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

 

Ведучий. А яка багата лексика нашої української мови, невичерпний її словниковий запас.

Учень. Вірш «Мова» О. Підсухи.

Ой яка чудова українська мова!

 Де береться все це, звідкіля і як?

 Є в ній ліс — лісок — лісочок, пуща, гай, діброва,

Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й барак.

1 така розкішна, і гнучка, як мрія,

 Можна «звідкіля» і «звідки», можна і «звідкіль»

 Є у ній хурделиця, віхола, завія,  

 Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.

Та не в тому справа, що така багата

Помагало слово нам у боротьбі,

 Кликало на битву проти супостата,

То звучало сміхом на полях плаката,

І за все це, мово, дякуєм тобі.

Скрізь одне жадання, і мета і ясність

Живемо, працюємо, як одна сім 'я,

1 краса новітня окриля сучасність,

Цю красу звеличує мова і моя!

Нас далеко чути, нас далеко видно

Дмуть вітри історії в наші паруси.

 Розвивайся й далі, мово наша рідна,

1 про нас нащадкам звістку донеси.

Ведуча. Мова це показник культури людини. Недаремно кажуть: «Заговори, щоб я тебе побачив». На жаль, сьогодні небагато людей, які володіють дос­конало рідною мовою. Причиною цієї прикрості є, на­самперед, те,  що в результаті злиття української і російської мов, утворився так званий «суржик», який є небезпечний і шкідливий, оскільки засмічує і пога­нить одну з найкрасивіших мов світу.

Ведуча. Ще 40 років тому Максим Рильський закликав: «Пильно і ненастанно політь бур'ян». А «бур'яну» ж у нашій мові так багато! Навіть ті, хто на уроках до­сить вправно спілкується рідною мовою, після уроків вживають українсько-російську суміш. Крім того, в мову вкрадаються так звані «сучасні» вислови, які є вульгарними і ведуть до деградації особистості. Сло­во «класно», «кльово», «балдьож» і подібні можуть свідчити тільки про духовну убогість мовця, відсутність національно мовної свідомості. Так часто ми чуємо вирази типу «построїли дом», «музикальна школа»,  «бувші учні», «сама краща дівчина», «відкрийте вікно», «підніміть руки». Треба докласти всіх зусиль, щоб позбутися звички говорити «по-про­стому». Говорити слід правильно, бо перед нами відповідальне завдання: взяти все краще з надбання наших предків, сконцентрувати весь розум і духов­ний потенціал нації, щоб відродилася і розквітла Ук­раїна, щоб усміхнулася доля нашого народу.

 Учень.

Вірш «Мова».

Як парость виноградної лози

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур ян. Чистіше від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно .

Нехай вона щоразу, служить вам,

Хоч, і живе своїм життям.

Прислухайся, як океан співає

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морськім. Немає

Мудріших, ніж народ, учителів!

У нього кожне слово це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина.

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля,

Збирайте, як розумний садівник,

 Достиглий овоч в Грінченка і Даля.

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

 1-й учень.

Я так люблю, я так люблю тебе,

 Моя співуча українська мово!

В тобі шумить Полісся голубе,

І дужі хвилі гомонять Дніпрові.

 2-й учень.

В тобі живе Карпатська височінь,

 Що манить у незвідане майбутнє,

І степова безкрая широчінь,

І Кобзарева дума незабутня!

 3-й учень.

Ти, рідна мово, чиста, як роса.

Цілюща й невичерпна, як криниця

Святиня наша, гордість і краса,

Ти розуму народного скарбниця!

 

4-й учень.

Як легко йти з тобою по землі

І підставлять вітрам лице відкрите.

 Для мене ти як і насущий  хліб,

Без тебе я не зміг би в світі жити.

 Ведучий. Отже, ви згадали історію нелегкого становлення, розвитку та утвердження нашої мови, відчули красу рідного українського слова, тож пам’ятаймо, що наша українська мова - одна з найпрекрасніших, найбагатших та наймилозвучніших мов світу. Шануймо ж її, пишаймося нею, говорімо нею та борімося за її чистоту і красу.

Завершити наше свято я хочу словами видатного педагога                                         В. Сухомлинського: «Мова – то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами – той сам усохне від спраги».

Дякую всім присутнім за увагу та давайте подякуємо своїх товаришів за чудовий виступ.

А закінчимо свято піснею «Молитва за мову» («Господи, помилуй нас», муз. і слова Тараса Петриненка.

 

doc
Додано
29 липня 2018
Переглядів
1151
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку