Позаурочний захід: "Андріївські вечорниці"

Позаурочний захід: Андріївські вечорниці

Мета: Познайомити здобувачів освіти з давнім народним звичаєм проводити вечорниці та обрядами ворожіння й кусання калити; виховувати в здобувачів освіти повагу та любов до традицій рідного народу, до української народної пісні; виховувати інтерес до вивчення минулого рідного краю, прагнення зберегти народні звичаї та обряди; розвивати творчі акторські здібності здобувачів освіти.

Обладнання: вишиті рушники, доріжки, серветки;  глиняний посуд та макітра; українська піч. Здобувачі освіти – в українських народних костюмах.

Хід роботи:

Ведуча: Раді вітати Вас на нашому заході, що присвячений Андріївським вечорницям.

 3 давніх-давен славилася Україна таким звичаєм, як ворожіння у ніч на Андрія. Нехай оживе одна із сторінок молодості наших матерів і бабусь. Це свято відзначається 13 грудня i вважається днем пам'яті мученицької смерті одного з дванадцяти апостолів Христових — Андрія Первозванного. За церковними легендами святий проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному з пагорбів поставив хрест i сказав: «Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа». Згодом там, де він установив хрест, було споруджено Андріївську церкву.

В народі ще це свято називають Калита. Воно вважається парубочим святом, оскільки у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, а дівчата цієї ночі можуть дізнатись свою долю. Вже кілька днів до того, тобто 7 грудня, у свято покровительки дівчат Катерини, починаються молодіжні обряди. Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукають собі пару для майбутнього подружнього життя.

За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12-го грудня. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили...

Трішки про цей день!

ПАРУБОЦЬКІ ЗБИТКИ

 У цей вечір, що б хлопці не зробили, то їм все прощали, бо така традиція існує, що на Андрія кожен хлопець «пустує».

Чого тільки хлопці не вигадували, щоб дівчатам збитки зробити:

• біля хати ниткою снують вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються;
• ставлять опудала (середину гарбуза вичищають, «очі» й «рот» прорізують і в гарбуз свічку засвічену вставляють);
• навіть шибки у вікнах малювали або папером вікна затуляли, - і це було найсмішніше. В хаті темно, всі сплять, бо думають, що ще ніч…

Ведуча: Тож розпочнемо наші вечорниці! Отож, уявіть, зимовий вечір в українському селі...

(здобувачі освіти розігрують театральну сценку)

(Сільська хата, в хаті Галя).

Галя. Як довго я чекала цього вечора. Дівчата обіцяли зайти за мною. А я сьогодні вже такою хорошою була: і курей на­годувала, і їсти наварила, ще й у хаті прибрала.

(Заходить Мати).

Мати. Галю! А куди це ти вирядилася, чи не сватів зустрічаєш?

Галя. З вами дочекаєшся сватів, коли ви навіть на вулицю не пускаєте. Матінко-голубонько, ну пустіть мене до дівчат. Вони ж сьогодні будуть га­дати, калиту гуляти. Я ж цілий рік чекала цього дня. Ви ж обіцялись, мамо!

Мати. Ну, та я що? Я ніби й пустила б, та бать­ко наш...

Галя (перебиваючи). То ви пускаєте, мамо?

Мати. Хіба ж я не була молодою?!

(Заходить батько).

Батько. Стара! Злий-но мені на руки. Ото худо­ба, мало хліва не рознесла, ледве встиг впоратися з нею. А чого це наша Галя на­че писанка вирядилась? (наче з скрині вилізла).

Галя (улесливо). Таточку, а ви знаєте, який день сьогодні?

Батько. А чому ж не знаю - хороший! Правда, змерз я трохи.

Галя. От ви змерзли, а я ще й на вулиці не була. Я і в хаті прибиралася, і їсти наварила, і чоботи ваші...

Батько. І куди це ти? Мене старого не про­ведеш. Кажи вже, що там на­думала.

Галя. Таточку, пустіть Андрія справляти. Калиту гуляти!

Батько. Тож ти ще мала.

Галя. Як до роботи - то не ма­ла, а як погуляти - то мала!

Голоси дівчат (за дверима). Галю! Галю! Ми за тобою!

(Галя сіпнулась було до дверей).

Батько. Як на вулицю, то метка, як віник.

(Галя зупинилась).

Галя. Мамо! Тату! Пустіть на вулицю!

Мати. Старий! А може, нехай?

Батько. Нехай! Нехай! То й нехай!

А ти, стара, вечеряти давай!

(Галя цілує батьків та вибігає на вулицю до дівчат).

ВОРОЖІННЯ

Ведуча: Які ж вечорниці без ворожіння, тож поки нема наших парубків погадаємо на майбутнього нареченого.

Дівчата збираються за столом і розпочинають гадання:

Гадання 1. Чотири тарілки

Брали перстень, галузку мірти, ляльку й квітку паперову (квіти виготовляли самі дівчата осінньо-зимовими довгими вечорами із різнокольорового паперу та прикрашали ними ікони та портрети в кімнатах) – і кожну річ під окрему тарілочку клали. Найперше старшій дівчині долю вгадували. Всі за неї переживали, бо хотіли знати, чи вийде скоро заміж, чи ще буде цей рік дівувати. Та дівчина, якій вгадували долю, не мала бачити, як дівчата будуть підкладати під тарілки вищезгадані речі. Як тільки їх розклали, то запрошували дівчину „тарілку" вибирати, щоб свою долю вгадати. Кожна дівчина вибирала лише одну тарілку. Момент вибору був дуже хвилюючим, адже кожна з них вірила: що вибере на свято Андрія, це її й чекає.

Якщо під тарілкою буде перстень - скоро заміж вийде; якщо - квіточка, то ще дівуватиме; якщо мірта, то незабаром її розлука з милим чекає, а коли витягне ляльку, то зраду від коханої людини матиме.

З’являються хлопці, що лякають дівчат опудалом з гарбуза:

Хлопці: А що це ви дівчата не гадаєте, невже нас соромитесь?

Дівчата: Чого це ми маємо вас соромитись? Ми зараз і вам погадаємо! Зараз ми дамо вам тарілку з варениками. У кого із якою начинкою попадеться, того чекає така доля.

Гадання 2. Щасливий вареник

Тлумачення начинки вареників:

вареня - велике палке кохання;

борошно - велика мука;

копійка - цілий рік будуть гроші;

мак - сльози;

перець - твоя половинка буде сварливою;

без начинки - рік буде неприбутковим і сумним.

Ведуча: А третє наше ворожіння ми зробили як для хлопців, так і для дівчат.

Гадання 3. Імена хлопці та дівчат на аркушах паперу.

На аркушах паперу ім'я хлопців писали, потім перемішували їх, у шапку клали і собі „хлопця вибирали".

КУСАННЯ КАЛИТИ

Ведуча: А тепер від ворожінь ми переходимо до гри “Кусання калити”.  Ця весела гра є основною на Андріївський вечір.

Калита - це великий корж із білого борошна, який печуть усі дівчата разом, адже кожна має взяти участь у готуванні калити. Тож місять тісто всі за чергою, від найстаршої дівчини до наймолодшої.

Тісто солодке, з медом, зверху оздоблюють сухими вишнями чи родзинками. Печуть в печі "на сухар" - щоб важко було вкусити. Посередині дірка, куди протягують червону нитку, за яку підвішують калиту до сволока посередині хати. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати її зубами, тільки коли добряче підстрибне. До того ж, один кінець нитки довший, аби можна було смикнути за нього - тоді калита підстрибне угору.

Хід гри: Біля калити стає вартовий - "Пан Калитинський": це повинен бути веселий, жартівливий парубок. Він запрошує "пана Коцюбинського" кусати калиту. Останнім може бути кожен учасник гри. "Пан Коцюбинський" бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає верхи на коня, і їде кусати калиту з такими словами: “Іду, іду на коні калиту кусати!” Завдання Калитинського - розсмішити Коцюбинського, бо тоді не можна кусати калити. А витримавши навіть жарти, дарма підскакуєш, бо Калитинський одразу смикає за нитку. А ще в Калитирнського є помічник, це веселий парубок чи дівчина, що теж заважає Коцюбинському кусати калиту, помічник мазає гравця фарбами.

Ведуча: Ось і ожили перед нами ігри  і забави  нашого народу. Тепер головне, щоб вони і надалі не пішли у забуття. Міцний наш  рід, жива у ньому пам'ять про минуле. Тож бережіть цю прекрасну, невичерпну скарбницю. У ній розум, кмітливість, гумор, надія і світло завтрашнього дня. Хай у вас завжди живим вогником світяться обереги пам'яті!

ФОТОЗВІТ