Позаурочний захід до 140-річчя повісті І. С. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я"

КАЙДАШЕВА СІМ’Я

інсценівка за однойменною повістю І. С. Нечуя-Левицького

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Омелько Кайдаш – батько

Маруся Кайдашиха – мати

Карпо – син

Лаврін – син

Мотря – невістка

Баба Параска

Баба Палажка

Сусіди

П Е Р Ш А   Ч А С Т И Н А

СВЯТЕ СІМЕЙСТВО

Звучить вступна частина із композиції українського музичного етно-гурту «ДахаБраха». Хлопці вибудовують на сцені декорацію – частину тину, під ним лавочку і починають повільно ходити по колу навкруг конструкції: сини з ціпами, двоє хлопців з лантухами на плечах. Згодом жінки з серпами імітують жнива (символізується картина виснажливої хліборобської праці).

Поступово на сцені залишаються старий К а й д а ш, сидячи стругає, та його с и н и, які, поклавши перед лавою лантух, молотять його ціпами.

Л а в р і н (випроставшись). Карпе! А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить.

К а р п о (знехотя). Посватаю, кого трапиться.

Л а в р і н. Сватай, Карпе, Палажку. Краще од Палажки нема на всі Семигори.

К а р п о. То сватай, як тобі треба.

Л а в р і н. Якби на мене, то я б сватав Палажку. В Палажки брови як шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій – і ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!

К а р п о (теж припинивши працювати). Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий,як у баби.

Л а в р і н. То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

К а р п о. І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.

Л а в р і н. То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

К а р п о. Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.

Л а в р і н. То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся.

К а р п о. Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє.

К а й д а ш (підбігаючи до синів). А чого це ви поставали, та руки позгортали, та ще й верзете бог зна що? Чи то можна в таку п’ятницю паскудити язики? Ви знаєте, що хто сьогодні спостить цілий день, той ніколи не потопатиме в воді і не вмре наглою смертю?

К а р п о. В Семигорах нема де і втопитися, бо в ставках старій жабі по коліно.

К а й д а ш. Говори, дурню! Нема де втопиться. Як бог дасть, то і калюжі втопишся.

К а р п о. Хіба з корчми йдучи…

К а й д а ш (підбігаючи до Карпа). Ти, Карпе, ніколи не вдержиш язика! Все допікаєш мені гіркими словами. (Плюнув і знову пішов стругати.)

Л а в р і н (по паузі, озирнувшись на батька). Карпе! Скажи-бо, так кого ти будеш сватать?

К а р п о. Ат! Одчепись од мене.

Л а в р і н. Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; в неї щоки мов яблука, зуби як біла ріпа, коса як праник, сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.

К а р п о. Гарна… мордою хоч пацюки бий; сама товста , як бодня, а шия хоч обіддя гни.

К а й д а ш сплюнув.

Л а в р і н. Але ж ти й вередливий! То сватай Хотину Корчаківну. (Засміявся.)

К а р п о (сміючись). Чи ти здурів? Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а як іде… (Щось промовляє на вухо Л а в р і н у. Обоє регочуть.)

К а й д а ш (сплюнувши, знову підбігає до хлопців). Господи! Чи в вас бога нема в серці, що ви в таку святу п’ятницю паскудите язики? Чи вам не треба помирать, чи ви не соромитесь святого сонечка на небі? Якого це бісового батька ви стоїте згорнувши руки, діла не робите та тільки язиками чорт зна що верзете!

К а р п о. Тату! Ви покинули майструвати, а ми вам нічого не кажемо.

К а й д а ш не знайшовши слів, плюнув спересердя, пішов знов стругати.

Л а в р і н. Коли я буду вибирати собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо.

К а р п о. Мені аби була робоча, та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку.

Л а в р і н. То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи бриклива, і в неї й серце з перцем.

К а р п о задумався.

Чого це ти витріщив очі на яблуню, наче корова на нові ворота?

К а й д а ш и х а (виходить з вузликом у руці). А йдіть, діточки, полуднувать, та й батька кличте. Карпе! Йди, серденько, полуднувать! Кидай роботу. Омельку, кидай майструвать. Вже з півдня звернуло.

Розв’язує на лантусі вузлика, в ньому горщик з ложками, хлібина. Сім’я обідає. К а й д а ш урочисто розламує хлібину на чотирьох, мати роздає ложки. Чути церковні дзвони.

К а й д а ш поститься, але непомітно прикладається до пляшки. Л а в р і н сміється.

Омельку! Омельку ! Не забудь зайти з церкви до пана та візьми гроші за вози, бо завтра треба йти в Богуслав на ярмарок. Чи чуєш?

К а й д а ш (виходячи). Та чую, чую!

К а й д а ш и х а (навздогін йому кричить). Та, будь ласка, не заходь до шинку. Проп’єш гроші, не матимеш з чим іти на ярмарок!

Збирає вузлик. Сини,взявши ціпи,вклоняються матері, виходять.

За тином збираються заздрісні сусідки.

Б а б а  П а л а ж к а (передражнюючи Кайдашиху). А що вже за своїх синів, то, Їй – богу, гріх буде не хвалити їх!

Б а б а  П а р а с к а (підтримуючи сусідку). У мене два сини, неначе два соколи!

К а й д а ш и х а (приймаючи виклик). Що вже що, а на старість, хвалити бога, буде до кого прихилитеся.

Б а б а  П а л а ж к а (іронічно). Що за люба дитина, мій Карпо, такий тихий, слухняний!

Б а б а  П а р а с к а (іронічно). Мої сини неначе пахучі васильки на городі!

К а й д а ш и х а. Я не хвалю своїх синів, але, коли правду сказати, то на всі Семигори немає таких хлопців, як мої. Що вже робочі, слухняні, покірливі, то, дай боже, таких дітей усякому!

Б а б а  П а л а ж к а (перебиваючи). Мого Лавріна…

С е л я н и (разом із парубками, що приєдналися до них, сміючись). ПРОШЕ ВАС!!!

Б а б а  П а л а ж к а. Хоч за пазуху сховай, а як іде селом…

Х л о п ц і. То дівчата аж перелази ломають! (Всі сміються, виходять.)

Д Р У Г А   Ч А С Т И Н А

ВЕСІЛЛЯ

Б а б а  П а л а ж к а (вибігає з новиною). Карпо жениться!

С у с і д и (між собою захоплено). Карпо одружується! Із Мотрею Довбишівною! Одружується!

Б а б а  П а р а с к а. Після другої пречистої Карпо повінчався з Мотрею.

С у с і д и. Чотири дні грали музики, чотири дні пили й гуляли гості.

Під пісню гурту «ВВ» «Палала сосна» назустріч одне одному урочисто виходять вбранно одягнуті К а р п о  і  М о т р я й сідають на лаві. Йде імітація весільного обряду – з голови М о т р і знімають стрічку, одягають вінок. К а р п о запрошує М о т р ю на танець молодих. Під звуки польки весільний кортеж на чолі з молодими та старими К а й д а ш а м и зникає за лаштунками,

Т Р Е Т Я   Ч А С Т И Н А

КАЙДАШІ ДІЛЯТЬСЯ

Звучить вступна частина українського музичного етно-гурту «ДахаБраха».

К а й д а ш и х а (за лаштунками). Дай сюди мотовило! (Витягаючи Мотрю на сцену, що вчепилася в мотовило) Це не твоє, а моє! Принеси од свого батька та й мотай на йому, про мене, свої жили!

М о т р я. Ба не дам, бо мені треба!

Жінки, вчепившись у мотовило, кружляють по сцені.

К а й д а ш и х а (люто). Дай сюди, кажу тобі! Я сама зараз буду мотать.

М о т р я. Ба не дам! У вас нема чого мотать, бо ви нічого не напряли!

К а й д а ш и х а. Геть собі ік нечистій матері! (Зарепетувала не своїм голосом.) Дай мотовило, кажу тобі!

М о т р я. Ба не дам! (Зіткнувшись грудьми з К а й д а ш и х о ю.) Хіба будемо битись, чи що?

К а й д а ш и х а. Дай!

М о т р я. Не дам!

К а й д а ш и х а. Дай, кажу тобі!

М о т р я. Ба не дам!

Молодиці підняли страшний ґвалт, чоловіки позбігались. Серед хати люті свекруха й невістка сіпали кожна до себе мотовило.

К а й д а ш и х а. Дай сюди, бо як пхну, то й ноги задереш!

М о т р я. Одчепіться, бо й я вмію пхатися!

К а й д а ш. Чи ви подуріли сьогодні, чи показилися? Покиньте мотовило!

Л а в р і н (насмішкувато). Та це вони, мабуть, у ворона граються.

К а й д а ш. Це добра іграшка! Мотре! Покинь мотовило, бо як ухоплю кочергу… (Кидається шукати по хаті.) То поб’ю тобі руки. (Метушиться.) Покиньте мотовило, бо так і впечу обох по спині.

Вириває із рук жінок мотовило, кидає. Жінки розходяться.

Чого ви лаєтесь? Чого ви сваритесь? Господи! Сьогодні свята п’ятниця, а вони тобі, наче на злість, тільки до гріха доводять. Нащо тобі, Мотре, те мотовило?

М о т р я. Буду свої починки мотать. Одначе в вас доброї сорочки не заслужиш.

К а й д а ш и х а. Вона хоче прясти собі на полотно нарізно од нас.

К а й д а ш (до Мотрі). Нащо тобі прясти нарізно? Чи тобі хто полотна не дає, чи що?

М о т р я. Хочу прясти, бо маю право.

К а р п о. Ставте, тату, мерщій хату через сіни.

К а й д а ш. Ти б лучче свою жінку трохи приборкав, щоб не так високо літала.

К а р п о. Хіба моя жінка курка, щоб я їй крила обборкав?

К а й д а ш. Карпе! Не дратуй мене, коли хочеш, щоб і в тебе була ціла чуприна.

К а р п о. Далеко вам до моєї чуприни!

К а й д а ш. Ти думаєш, що в мене руки не доросли до твоєї чуприни? (Крикнув.)

К а р п о. Мабуть, уже переросли… Мати кривдить жінку, а ви мене.

К а й д а ш (кричить). Хто ж тебе зобижає? Хіба я тобі їсти не даю?

К а р п о. А ж ви дали мені коли хоч копійку в руки? Я роблю, а ви гроші в свою скриню ховаєте.

К а й д а ш. Нащо тобі гроші? Хіба хочеш їх пропити?

К а р п о. А хоч би й пропить. Яке вам до того діло?

К а й д а ш (кричить, приступаючи до Карпа). То ти мене будеш на старість учити!

К а р п о. Тату, не лізьте! Я роблю й маю право на своє добро. Одрізніть нас.

К а й д а ш (махаючи піднятим мотовилом, кричить). То ти через свою дурну жінку будеш мені цвікати таке в вічі! Чого ти, бісова дочко, гризешся з матір’ю? Чи ти хочеш бути найстаршою в хаті, чи що? Чи ти хочеш, щоб мати була тобі за наймичку? Я тобі полічу ребра оцим мотовилом! (Намагається дістати М о т р ю мотовилом, яка ховається за К а р п о м.)

К а р п о. Тату, не бийте Мотрю! (Кричить несамовито.) Яке право ви маєте бити мою жінку?

К а й д а ш. А чом же вона не слухає матері та тільки збиває бучу в моїй хаті?

Ка р п о. Ба не Мотря винна, а мати. Мати всю важку роботу скидає на Мотрю, а сама тільки походеньки та посиденьки справляє.

К а й д а ш (крикнув). То це ти таке говориш за свою матір?

К а й д а ш и х а (приступаючи до Карпа). То це ти мені колеш очі через свою жінку? (Плачучи відходить.) От чого я діждалась на старість од своїх дітей!

К а й д а ш (суворо). Як ти смієш таке говорити на свою матір? (Приступає ближче до Карпа.)

К а р п о (понуро, стоячи стовпом). Тату! Не наближайтесь!

К а й д а ш и х а (завищала, підбігаючи до Карпа). Через твою жінку, через оте ледащо… (Вдарила кулаком об кулак під самим носом сина.) Та я буду на старість таке лихо терпіти!

К а й д а ш (приступивши до К а р п а ближче). Я поб’ю на тобі оце мотовило на трісочки, як ти не впиниш своєї жінки!

К а р п о (понуро глянув на батька). Тату! Оступіться! Не вводьте мене в гріх!

К а й д а ш (кинувся на К а р п а з кулаками). Іродова душе!

К а р п о (перехопивши руки, відштовхує батька). Тату! Не бийтеся!

К а й д а ш (знову кидається на К а р п а). Ти мене!

К а р п о (перехоплює батька).Тату! Візьміть лучче сокиру та за одним разом зарубайте мене!

Борються. Забігають сусіди. К а р п о б’є батька.

Не лізь, бо задушу, іродова душе!

К а й д а ш падає навзнак, аж ноги задер. К а й д а ш и х а, М о т р я, Л а в р і н  і  с у с і д и крикнули в один голос. Всі на мить завмирають. К а й д а ш сідає.

К а й д а ш (сидячи). Нема в тебе бога в серці! (Тихо.) Недурно ж ти до церкви не ходиш.

К а й д а ш и х а (плачучи). Це все через тебе, невісточко!

М о т р я (спокійно). Може, через мене, а може, й через вас.

К а й д а ш. Цур вам, пек вам! Поставлю вам хату через сіни, та, про мене, там хоч голови собі поскручуйте! (По паузі.) Як же, Карпе, тепер буде в нас з хазяйством? Чи тільки Мотря одділить свої горшки, чи й ти думаєш одділитися з худобою та з полем?

К а р п о. Лучче, тату, зовсім одділитися з худобою і полем.

К а й д а ш. Гляди, щоб навпісля не жалкував! Ми робили в гурті однією худобою, а ти знаєш, що в гурті каша їсться, а гуща дітей не розгонить!

К а р п о. І вже, тату, нас гуща давно розігнала! Як уже буде, так і буде. Одрізніть мене з худобою і з полем.

Б а б а  П а л а ж к а (вигукує). Кайдаші діляться!

С у с і д и (активно, гамірно вимірюють кожний по-своєму площу сцени, тягають тин). Кайдаші діляться!

Сини розтягують К а й д а ш и х у  і  М о т р ю. Розходяться.

Ф І Н А Л

Б а б а  П а р а с к а. Ой, господи! Як би хто взяв Лаврінову хату та одіпхнув її геть – геть на гору або й за гору, а Карпову одсунув ген-ген за ставок, аж у діброву, то вони б помирились.

Б а б а  П а р а ж к а (виходячи з протилежного боку). Навчай! Навчай! Яка пак премудра! Подивись лишень на себе! Коли б твого чоловіка хто посунув за діброву, а твою дочку аж за Рось, а тебе аж у саме пекло, то, може б, і між вами був мир.

Обмінюються дулями, кожна хапає мішок, тягнуть у різні сторони з вигуками.

Моє!

С у с і д и (розділившись на дві групи, допомагають бабам тягти мішки). Моє! Моє! Моє! (Зникають за лаштунками.)

З А В І С А