Позаурочний захід на тему "Чорнобильські дзвони"

Біль чорнобиля (урок пам’яті).

Мета заходу: розширити знання учнів про трагедію ХХ століття – вибух на ЧАЕС, розвивати в учнів почуття особистої відповідальності за долю своєї країни й народу, виховувати милосердя, патріотизм, громадський обов’язок.

Обладнання: дошка завішена чорною скатертиною, на якій на фоні атомної станції з пожовклої трави пробивається хлібний колос, музичний супровід, свічки, малюнки учнів про аварію на ЧАЕС, виставка літератури про Чорнобиль, відео сюжет.

 

Хід заходу:

Сторінка перша – «Чорнобиль» .

 

Птахи складають гімн весні,

Всміхаються до сонця квіти,

А пам'ять лине в моторошні дні,

Гудуть жорстокі дзвони квітня.

 

(Звучить запис дзвонів).

 

Б’є дзвін глухий,

Ледь чутний і далекий…

Я чую, я плачу і мовчу…

 

Сьогодні нас зібрав загальний біль –

Біль пам’яті про 26 квітня.

Минуло стільки літ, а звідусіль

Відлуння драми нашого століття.

 

36 років минуло з того часу. Як сталася найстрашніша для нас трагедія, що зветься Чорнобиль. Полином позаростали стежки до батьківських хат поліщуків, що заселяли цей край. Але та чорна билина не стерлася в пам’яті українського народу, а переповідається як найболючіша легенда.

 

Поблизу одного села був великий ліс. Одного разу маленька дівчинка пішла по гриби. Довго вона блукала лісом та раптом побачила, як суне лісом сила-силенна гадюк. Дівчинка кинулася тікати і потрапила до глибокої ями, на дні якої був камінь, що світився, а біля нього безліч змій зі своєю царицею. Вона допомогла дівчинці вибратись з ями і сказала:»відтепер ти розумітимеш мову всіх трав і знатимеш їхні лікувальні властивості. Та ніколи не вимовляй слово «чорнобиль», інакше все забудеш. По дорозі додому дівчинка зустріла бабусю, яка запитала як зветься трава, що росте на згарищах, і дівчинка не роздумуючи відповіла «чорнобиль» і відразу все забула. Мало хто  з жителів того села знав про чорнобривого брата сивого полину, якби не 26 квітня. І тоді згадали люди і про цю легенду, і про те, що у Книзі книг – Біблії – говориться про полин і пов’язану з ним страшну катастрофу: «…засурмив третій янгол, – і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та водні джерела. І ймення тієї зорі «Полин». І стала третина води, як полин, і багато людей повмирало з води, бо згіркла вона». Саме так і сталося тієї квітневої ночі. (Відеофільм)

 

 

Сторінка друга – «Трагедія».

 

Місто Прип’ять спало, спала вся Україна. Була тепла квітнева ніч, одна з найкращих ночей року, коли листя зеленим туманом проступало не деревах, а додому повертались журавлі…

Журавлі повертались додому

І на крилах несли свою втому.

Підлітали до рідного краю –

Раптом сльози на землю упали.

Затужились вони за водою,

Не знайшли на Вкраїні спокою,

Сивим смутком вгорі пролетіли,

На чорнобильську воду не сіли.

 

Тишу порушили собаки, які своїм телепатичним способом першими дізналися про тяжку і непоправну біду, що спіткала людський рід. Спросоння ніхто нічого не міг уторопати. А то рвонув четвертий реактор, і остаточно закінчилася ера мирного атома.

 

Чи знаєш ти, світе,

Як сиво ридає полин.

Як тяжко, як тужно

Моєму народу болить!..

 

26 квітня!.. в ніч із забуття

Йде страшне створіння – атомне дитя.

Суть його безкровна і зіниць нема.

І уста безмовні, і душа німа.

 

Обпекло, обпалило – у кров, у життя запеклося.

Що несе воно дітям і нашим прийдешнім літам?

А довкола жита піднімались і ростом ішли у колосся.

Довірялись птахи небесам, і лісам, і вустам.

Ще збагнули не всі і не вся, що вогонь смертоносний,

Що нечутно вбиває – і корінь, і землю, і цвіт.

Що не вийти дитинству на теплі ожинові роси,

Не знайти на світанку над Прип’яттю вчора залишений слід.

 

Що ж відбулось цієї ночі на ЧАЕС? Приблизно о 1 годині 23 хвилини 50 секунд у четвертому реакторі стався вибух, який повністю його зруйнував. Будівля енергоблоку частково обвалилася. У різних приміщеннях на даху почалася пожежа. Згодом залишки блоку розплавилися. Суміш із розплавленого металу, піску, бетону та частинок палива розтікались навкруги. У результаті вибуху стався викид радіоактивних речовин у повітря (уран, плутоній, цезій, стронцій)у загальній кількості близько 50 тон, що у усто разів перевищувало потужність ядерної бомби, випробуваної над Хіросімою у Японії.  Ситуація погіршувалася ще й тим, що в зруйнованому реакторі продовжувалися неконтрольовані ядерні і хімічні реакції. Зупинити це виверження із зруйнованого реактора вдалося лише до кінця травня ціною масового опромінення тисяч ліквідаторів і пересічних українців.

 

Що ж спричинило аварію? Існує принаймні два різні підходи до пояснення причини чорнобильської аварії. Спочатку провину покладали виключно на персонал – грубі порушення правил експлуатації АЕС. Проте в подальші роки пояснення причин аварії були переглянуті. У звіті міжнародного агентства з атомної енергетики причини аварії звучать так: реактор був неправильно спроектований і небезпечний, персонал не був проінформований про небезпеку.

 

Сторінка третя – «Подвиг».

 

А країна ще нічого не знала. Довгі тривожні дні правда була придушена муром мовчання. А смерть уже відкрила свій чорний рахунок і забрала найкращих. Найпершим, у кого зупинилось серце разом з реактором був старший оператор Валерій Ходемчук. За ним незабаром на посту помер його товариш Володимир Шашенок, який заступив тієї ночі на зміну. Його обпаленого і опроміненого винесли на руках пожежники і лікарі. Він устиг ще прошептати: «там Валерій» і втратив свідомість. Більше вона до нього не повернулась. Тіло його вивезли і поховали на найближчому сільському кладовищі. Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став для нього могилою. Могилою і пам’яттю.

 

Зойкнула земля чаїним криком:

• сину, вбережи і захисти !–

Вийшла мати із іконним ликом:

• йди, синочку. Хто ж, коли не ти?

Спалахнуло небо, впало крижнем:

• сину. Вбережи і захисти! –,

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

• йди, коханий. Хто ж, коли не ти?

І уже ні сина, ані мужа.

Лиш розверсті зорані поля…

Та пліч-о-пліч стали біль і мужність.

Дух і воля. Небо і земля.

 

Першими, за тривогою, прибули до реактора пожежні на чолі з начальником караулу, лейтенантом Володимиром Правиком. Його загін першим ступив на лінію вогню, у смертельну радіацію, не думаючи про своє життя, а Володимиру – лише 23 роки. Через 5 хвилин із міста Прип’ять зі своєю групою прибув теж 23-річний Володимир Кібенок. Хлопці зі своїм караулом гасили полум’я всередині станції. Розпечена маса заливала чоботи, обпалювала ноги. Важко було пересуватися, але бійці крок за кроком відвойовували у полум’я сантиметр за сантиметром.

 

Лейтенанти – хлопці непохитні,

Молоде, вогненне покоління,

Ви, як пам'ять, у тривожнім світі,

Роду незнищенного коріння.

Першим важко, ви ж були найперші,

Із вогню та в полум’я шугали,

Не до подвигів і не до звершень –

Ви ж собою людство заступали.

 

Ті, що не підвели у мить найтяжчу.

Ті, що вогонь і смерть взяли на себе,

Ті, що життям платили за життя,

Ті, що пожежу брали голіруч,

Світ атомний собою заступивши.

І він, майор, був також серед них.

Приборкуючи звіря вогняного,

Уже не думав про малих синів –

Своїх школяриків русявочубих.

Він знав, що треба бути над вогнем, –

Інакше і синам його не жити.

Ці рядки присвячені майору пожежної частини Леоніду Телятникову, який на той час перебував у відпустці, але не міг залишити своїх товаришів наодинці зі стихією.

 

Ліквідатори працювали в небезпечній зоні позмінно: ті, хто набрав максимально допустиму дозу радіації, виїжджали, а на їхнє місце приїздили інші. За 1986 – 1987 роки у ліквідації взяло участь 240 тисяч чоловік. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки близько 600 тисяч чоловік. Були серед них і наші земляки. Це……………….

 

Чимало випробувань випало на долю українського народу. І хто зна, що ще готує йому Всевишній… У хвилині мовчання пом’янемо всіх тих, хто згорів в огні атома.

 

(вздовж класу шикуються учні зі свічками в руках, на екрані проектується ікона Божої Матері).

 

В ім’я тих, хто віддав власне життя. Щоб урятувати отчу землю від атомного лиха, в ім’я обезлюдненої Чорнобильської зони звернімось у вічній молитві до Матері Божої

Велика Мати наша Небесна! Розлюби нас не на небі, а на землі. Чи ж мало янголів відійшло з України земної в Україну небесну? Чи ж мало відлетіло журавлиних ключів? Молимо Тебе, благослови появу на нашій землі світла і не дай спричинитись жодному лиху! Пошли Спасителя і навчи, як порятувати українські ліси, степи, ріки, моря… як порятувати людську душу й плоть та повернути щастя й радість отчій землі? Відведи від неї загребущі руки, ненаситні очі, всепоглинаючі серця… нехай під святим Твоїм покровом знайде свій пристанок українська душа! Молимо Тебе, Пресвята Маріє! Почуй нас, дітей святої Чорнобильської України! Благослови нас, Мати Божа, вірою, надією і любов’ю. Амінь.

 

Сторінка четверта – «Наслідки».

 

25 років людського болю і жалю, 25 полинових гірких роки… Спустошені, обезлюдненні села, вроджені патології дітей і ще невідомі нікому наслідки від цього лиха… 

 

Загинули ліси, а землю занедбали,

Поставили АЕС в верхів’ї трьох річок,

То хто ж ви є, злочинці, канібали?

Ударив чорний дзвін, і досить балачок

В яких лісах іще ви забарложені?

Що яничари ще занапастять?

І мертві, і живі, і ненароджені

Нікого з вас довіку не простять!

 

Коли оцінили масштаби катастрофи, стала очевидною евакуація населення із найбільш небезпечної зони радіусом 30 кілометрів навколо станції. Люди назавжди покидали рідні домівки. Ох, як нелегко було людям лишати той край, де народились і росли, де були могили їхніх предків.

 

На пустищі дикім росте бузина,

Сіріє край поля хатина сумна.

Облуплені стіни, полин, спориші –

Не видно й не чути навкруг ні душі.

І тільки при місяці пізно вночі,

Коли над хатиною стогнуть сичі,

І вікна примарливим блиском горять, –

З сіней у світлицю крадеться, мов тать,

Якась неземна, потойбічна мара,

І груша в дворі завмирає стара.

І чути, як в миснику дзвонять миски,

І хрестяться лячно побожні жінки.

І світять очима коти з темноти,

І хочеться швидше те місце пройти,

Де буйно і дико росте бузина,

Де пусткою хата сіріє сумна.

 

Чорнобиль… Мертва зона… За даними ООН 375 тисяч осіб відселено із забрудненої території, 800 тисяч ліквідаторів складають групу ризику, 12 500 з них тяжко хворі, 165 тисяч стало інвалідами, 7 тисяч уже померло, зафіксовано понад 10 тисяч випадків вроджених паталогій у новонароджених, 10 тисяч випадків раку щитовидної залози.

Спеціалісти вважають наслідки аварії у 70 разів більш серйозними, ніж наслідки після вибуху ядерної бомби над Хіросімою у Японії. Окрім того, спеціалісти говорять, що перші 10 – 15 років після аварії ризик захворіти невеликий, а потім він збільшується.

Після аварії в українців збільшилась кількість захворювань на катаракту, серцево-судинні захворювання, зниження імунітету.

 

Радіоактивна хмара накрила не лише Україну, Білорусь та Росію, але й Францію, Македонію, Сербію, Хорватію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехію, Словаччину, Нідерланди, Бельгію, Польщу, Італію, Ірландію, Велику Британію. Інформація про радіацію прийшла до українців не з СРСР, як мало бути, а з Швеції, яка знаходиться за 1100 км, де на одязі одного з співробітників швецької АЕС знайшли радіоактивні частинки.

 

Близько 5% території України втрачено після чорнобильської катастрофи. Відбуваються зміни у біоценозі – масово розмножуються гризуни, що призвело до збільшення кількості лисиць, куниць, вовків.

Найбільше радіації накопичується в ґрунті й на траві, яку поїдають сільськогосподарські тварини. Людям, які отримали опромінення, рекомендується вживати в їжу м'ясо, молоко, морепродукти, червоний буряк, моркву, абрикоси, апельсини, ізюм, чорнослив, але зібрані вони мають бути на незабрудненій території.

15 грудня 2000 року Чорнобильську АЕС закрили… Але проблеми залишились.

 

Вчитель. Страшне лихо не обминуло найдорожчий і найцінніший генофонд нашої держави – дітей. «Світ Чорнобиля очима дітей» – так називається виставка дитячих малюнків, яку ви можете сьогодні переглянути. В уяві дітей радіація – страшний, невидимий монстр, який несе біль і розруху, страх і спустошення.

Діти, а ще вам пропонувалось написати невеличкий твір на тему «Майбутнє атома».  Давайте заслухаємо ваші судження на цю тему. (Учні читають твори).

 

За давньою легендою, Прометей вкрав у богів вогонь і приніс його людям. У центрі міста Прип’ять стоїть скульптура Прометея, яка символізує торжество людського розуму, що приборкав атом. Але сьогодні ця одинока скульптура нагадує нам про іронію долі, нагадує про те, що можна обманути дружину, матір, жінку, але природу обманути неможливо.

 

На Землі, у домі вселюдському,

Протиріч і негараздів тьма.

Будьмо, люди, обережні в ньому,

Іншого житла у нас нема.