Практичне заняття. Устрій української гетьманської держави, порядок її взаємин з Московською державою на основі аналізу

8 клас Історія України

Практичне заняття. Устрій української гетьманської держави, порядок її 

                                     взаємин з Московською державою на основі аналізу

                                     «гетьманських (договірних) статей»

Мета. Використовуючи тексти першоджерел зробити висновок про устрій української гетьманської держави, порядок її взаємин з Москвою та мету яку переслідувала Московська держава щодо Гетьманщини;

розвивати вміння учнів працювати та аналізувати документи;

виховувати в учнів патріотичні почуття.

Тип уроку: урок формування предметних умінь і навичок учнів.

Форма проведення: практична робота.

                                                              Хід уроку.

І.  Організаційний момент

ІІ.  Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми і мети уроку.

ІІІ. Актуалізація навчальної діяльності учнів.

1. Коли виникла гетьманська держава?

2. Чи вдалося  зберегти незалежність гетьманської держави? Чому?

ІV. Основна частина уроку.

Ознайомившись з «Гетьманськими (договірними) статтями» написати есе на тему « Процес обмеження українського державного суверенітету Московською державою».

"Гетьманські (договірні) статті".

«Гетьманські (договірні) статті були документами , котрі визначали устрій української гетьманської держави та порядок її взаємин із Московською державою на період правління конкретного гетьмана. Юридичною основою для укладання таких договорів стали "Березневі статті" 1654 року.

"Березневі статті"- (підписав Б. Хмельницький у 1554 р.)  - підручник ст. 151

Передбачалось:

• збір податків на користь царської скарбниці доручалось вести українським урядникам;
• зібрані податки слід було перераховувати до царської казни;
• заборонялись зносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем;
• українська адміністрація та суд лишалися самостійними і не підпорядковувалися Москві;
• московський уряд зобов'язувався вступити у війну з Польщею весною 1654 р.;
• передбачалось утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою;
• у випадку татарських нападів на Україну передбачалось організувати проти них спільні походи з боку як України, так і Московії;
•  укладення реєстру в кількості 60 тис. козаків і після завершення роботи надіслати його до Москви.

Згідно з "Березневими статтями" Україна зберігала значні права - мала власний адміністративно-територіальний устрій та управління, користувалася власним правом тощо. Однак відчутним було обмеження її політичного та економічного суверенітету: гетьманське управління було підпорядковане московському уряду, заборонялось підтримувати дипломатичні зносини з сусідніми державами - Річчю Посполитою та Туреччиною, всі витрати на утримання козацького війська лягали на гетьманську скарбницю, яка повністю контролювалася царськими чиновниками. Царський уряд веде наступ на права і вольності Українського держави та її народу.

Значення московсько-українського договору 1654 р.

Для України дозволив зберегти державність,судовий, військовий, адміністративний устрій; забезпечив Україні союзника для протистояння Речі Посполитій та Туреччині; звільнив від релігійних утисків православну церкву.

Для Росії збільшилася боєздатність армії за рахунок підконтрольного козацького війська; держава отримала нові родючі землі й сировинні родовища; козацькі війська захищали Росію від турецько-татарських нападів; казна поповнювалася за рахунок українських податків

Оскільки у правовому відношенні українсько-московський договір був не зовсім ясно сформульований, історики по-різному оцінюють його:

• як персональну унію, завдяки якій дві країни, маючи одного монарха зберігають самоврядування;
• як протекторат Москви над Україною; Україна – васальна, залежна територія;
• як входження українських земель до складу Московської держави;
• як військово-політичний союз Москви та України;
• як конфедерацію Московського царства та Гетьманщини.

Найперше, обмеження українського суверенітету виявилося у ставленні до гетьманської влади. Наприклад за Переяславськими статтями (1659 р.) – (підписав Ю. Хмельницький) :

гетьман України не мав права вести самостійну зовнішню політику (укладати міжнародні договори, приймати іноземних послів тощо);

• гетьману з Військом Запорізьким не дозволялось вступати у війну або посилати козацькі полки надопомогу сусіднім державам;
• козаки мусять брати участь у московських війнах;
• козацька рада не могла (без згоди царського уряду) переобрати гетьмана. Гетьман без ради не міг призначати і звільняти полковників та генеральну старшину;
• київський митрополит повинен був визнати зверхність Московського Патріарха і новообраному митрополиту заборонялось приймати посвяту від Константинопольського Патріарха.

Для посилення контролю за діялністю гетьманського уряду в Україні значно збільшився контингент царських військ. Крім Києва, московські гарнізони з воєводами розташовувались у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві, Умані. Переяславські статті викликали велечезне обурення серед широких верств українського суспільства, оскільки Гетьманщина фактично перетворилася на автономію Московії. 

 

Батуринські статті (підписав І. Брюховецький у 1663 р.) підтверджували Березневі статті 1654 року, але містили також додаткові пункти, за якими гетьманська адміністрація зобов'язувалась:

• утримувати коштом місцевого населення російське військо в Україні;
• повертати до Росії втікачів;
• упорядкувати козацький реєстр, визначений попередніми договорами;
• заборонити українським купцям продавати збіжжя на Правобережжі;
• вивозити горілку й тютюн в російські міста, аби не порушувати державної монополії тощо.

Через кілька років гетьман І. Брюховецький у Москві підписав ще одну угоду – «Московські статті (1665 р.)

Московські статті значно обмежували політичні права України. За Московськими статтями українські міста і землі переходили під безпосередню владу московського царя. Гетьманському уряду заборонялось вступати в дипломатичні зносини з іноземними державами. Обмежувалось право вільного обрання гетьмана, вибори якого мали проходити лише з дозволу царя і в присутності московських послів, новообраний гетьман мав приїздити до Москви на затвердження. Кількість московських військ в Україні збільшувалась.  Збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод і всі збори мали йти у царську казну. Українська Церква переходила у підпорядкування Московському Патріарху.

У березні 1669 р. в м. Глухові були укладені договірні умови між царським урядом і новим гетьманом на Лівобережжі Дем'яном Многогрішним.  (підручник ст. 174)

Глухівські статті, які складалися з 27 пунктів, починалися з того, що мали бути збережені "права й вольності", підтверджені за Б. Хмельницьким. Царські воєводи залишалися, крім Києва, ще в Чернігові, Ніжині, Переяславі й Острі, але вони не мали права втручатися у справи місцевого населення. Заборонялися постої російського війська в козацьких дворах. Збір податків до царського скарбу здійснювала гетьманська адміністрація. З цих доходів утри­мувалася старшина та 30-тисячне реєстрове військо. Крім того, гетьманові надавалося право утримувати наймане військо (1000 чол.), т. зв. компанійців, для несення охоронної служби і приборкання розрухи. Одночасно було заборонено перехід селян у ко­заки.

Гетьманська резиденція встановлювалася у Батурині. Гетьман, як і раніше, не мав права безпосередніх дипломатичних зносин із іноземними державами.

(Підручник ст. 177) «Конотопські статті» (1672 р.) гетьмана І. Самойловича значно обмежували гетьманську владу на користь старшин. Гетьман не мав права позбавити старшину посад чи покарати без згоди старшинської ради чи вироку військового суду. Обмежувалися права гетьманського уряду в сфері зовнішньої політики. Зокрема козацькі посли не мали права брати участь у переговорах з представниками польського уряду в Москві у справах, що стосувалися Війська Запорозького. Лівобережним полкам заборонялося надавати військову допомогу Петру Дорошенку в його боротьбі проти Польщі.

(Підручник ст. 199) «Коломацькі статті» (1687 р.) гетьмана Івана Мазепи в основному повторювали свій попередній прототип, однак містили й нові положення, які значно обмежували політичні права гетьмана та українського уряду. Зокрема, гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина – скидати гетьмана. Обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями, заборонялося підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами. У гетьманській столиці Батурині розміщувався полк московських стрільців. Стаття 19 договору ставила питання про необхідність тісного державного об’єднання України з Московською державою та ліквідації національної відокремленості українського народу.

 

V. Узагальнення та систематизація знань учнів .

• Яку мету переслідувала Московська держава щодо Гетьманщини?
• Есе на тему « Процес обмеження українського державного суверенітету Московською державою».

 

VІ. Підведення підсумку уроку.

Отже, у процесі становлення Козацько-гетьманської держави важливе місце посідав Переяславський договір 1654 р., що створював військово-політичний союз Гетьманщини і Московського царства. Склалися стосунки васалітету- сюзеренітету. Зокрема, практика присяги на вірність цареві новообраного гетьмана разом із старшиною та укладення між ними договірних (гетьманських) статей. Останні для царського уряду впродовж ХVІІ ст. стали засобом обмеження українського державного суверенітету. Москва поступово, але неухильно обмежувала суверенні права України.

VІІ. Домашнє завдання

Створити презентацію «Українське козацьке бароко»

 

 

 

 

Додаток 1

"Березневі статті" (1654 р.)

Передбачалось:

• збір податків на користь царської скарбниці доручалось вести українським урядникам;
• зібрані податки слід було перераховувати до царської казни;
• заборонялись зносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем;
• українська адміністрація та суд лишалися самостійними і не підпорядковувалися Москві;
• московський уряд зобов'язувався вступити у війну з Польщею весною 1654 р.;
• передбачалось утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою;
• у випадку татарських нападів на Україну передбачалось організувати проти них спільні походи з боку як України, так і Московії;
•  укладення реєстру в кількості 60 тис. козаків і після завершення роботи надіслати його до Москви.

 

 

Переяславсі статті (1659 р.)  :

гетьман України не мав права вести самостійну зовнішню політику (укладати міжнародні договори, приймати іноземних послів тощо);

• гетьману з Військом Запорізьким не дозволялось вступати у війну або посилати козацькі полки надопомогу сусіднім державам;
• козаки мусять брати участь у московських війнах;
• козацька рада не могла (без згоди царського уряду) переобрати гетьмана. Гетьман без ради не міг призначати і звільняти полковників та генеральну старшину;
• київський митрополит повинен був визнати зверхність Московського Патріарха і новообраному митрополиту заборонялось приймати посвяту від Константинопольського Патріарха.

 

 

 

 

Батуринські статті ( 1663 р.) підтверджували Березневі статті 1654 року, але містили також додаткові пункти, за якими гетьманська адміністрація зобов'язувалась:

• утримувати коштом місцевого населення російське військо в Україні;
• повертати до Росії втікачів;
• упорядкувати козацький реєстр, визначений попередніми договорами;
• заборонити українським купцям продавати збіжжя на Правобережжі;
• вивозити горілку й тютюн в російські міста, аби не порушувати державної монополії тощо.

 

 

Московські статті (1665 р.) :

• українські міста і землі переходили під безпосередню владу московського царя;
• гетьманському уряду заборонялось вступати в дипломатичні зносини з іноземними державами;
• обмежувалось право вільного обрання гетьмана, вибори якого мали проходити лише з дозволу царя і в присутності московських послів, новообраний гетьман мав приїздити до Москви на затвердження;
• кількість московських військ в Україні збільшувалась;
•  збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод і всі збори мали йти у царську казну;
•  українська Церква переходила у підпорядкування Московському Патріарху.

 

 

Глухівські статті (1669 р. ):

• царські воєводи залишалися, крім Києва, ще в Чернігові, Ніжині, Переяславі й Острі, але вони не мали права втручатися у справи місцевого населення;
•  заборонялися постої російського війська в козацьких дворах;
• збір податків до царського скарбу здійснювала гетьманська адміністрація;
•  з цих доходів утри­мувалася старшина та 30-тисячне реєстрове військо;
•  крім того, гетьманові надавалося право утримувати наймане військо (1000 чол.), т. зв. компанійців, для несення охоронної служби і приборкання розрухи;
•  одночасно було заборонено перехід селян у ко­заки.
• гетьманська резиденція встановлювалася у Батурині, гетьман, як і раніше, не мав права безпосередніх дипломатичних зносин із іноземними державами.

 

 

 

Конотопські статті (1672 р.) :

• обмежували гетьманську владу на користь старшин, гетьман не мав права позбавити старшину посад чи покарати без згоди старшинської ради чи вироку військового суду;
• Обмежувалися права гетьманського уряду в сфері зовнішньої політики;
• лівобережним полкам заборонялося надавати військову допомогу Петру Дорошенку в його боротьбі проти Польщі.

 

 

      Коломацькі статті (1687 р.) :

 

• значно обмежували політичні права гетьмана та українського уряду. Зокрема, гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина – скидати гетьмана;

• обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями, заборонялося підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами;
• у гетьманській столиці Батурині розміщувався полк московських стрільців;
• стаття 19 договору ставила питання про необхідність тісного державного об’єднання України з Московською державою та ліквідації національної відокремленості українського народу.