Практичне заняття. «Військове мистецтво, традиції та побут українського козацтва»

Історія України , 8 кл.

Практичне заняття. «Військове мистецтво, традиції та побут українського козацтва»

Мета: охарактеризувати особливості військового мистецтва козаків; виправити стереотипні помилки щодо поглядів на козацтво ; ознайомити з військовим озброєнням козацького війська та проблематикою походження типу козацька шабля а також побутом козаків; продовжувати розвивати навички роботи з історичними документами;  застосовувати інформацію мережі Інтернет та додаткову інформацію, виокремлюючи історично достовірну;   використовуючи практичні навички  вчитись створювати навчальний  проект; виховувати патріотизм та моральні якості у учнів на прикладі героїчного минулого українського народу.

Обладнання: підручник, мультимедійний прилад, презентація, історичні документи, відео, стаття Лук’яненко І.В. (дивись додаток).

Тип уроку: практичний, урок-проект

1. Актуалізація

Повідомлення теми уроку.

Бліц-опитування

• Необхідність захисту південноукраїнських земель, необхідність освоєння Дикого поля, утиск прав православних, особисте обмеження волі селян – це я називаю …
• Вільна людина, воїн, розбійник - ….
• «Хрещений батько Січі»-…..
• Січ це- …
• Найвищий орган влади на Січі це-…
• Кого обирали на козацькій раді-…
• Козацькі клейноди це-…

2.        Мотивація

Акцентування уваги  на проблемному питанні та очікуваних результатах.

Проблемне питання: «Навіщо козаку шабля?» (я б хотіла сьогодні не просто ознайомити вас із військовим мистецтвом козацтва, але й дещо зламати стереотипне уявлення про  особистість козака, який як правило склався у суспільстві – вояка, чуб, шабля, широкі штани, нічого не боїться, обов’язково вершник. Наприкінці уроку ми повинні отримати невеличкий проект, створений вашими руками і мати уяву про військову майстерність козацтва та побут.

3.  Практична робота

•          Портрет козака -чуб, одяг, писемність, ремесло, сім’я, кобза, любов до природи, повага до жінки. (Матеріали презентує  група учнів, що отримала завдання до уроку,  обговорення)

Записуємо у зошит!

Чуб – тільки  після сурових іспитів!

Одяг – простий, вишиванка по великих святах, хоронили в простому одязі, але чистому!

Ремесло - вмілі майстри, але не землероби!

Сім’я – одружувались, величезна повага до батьків, без їх благословення  нічого не робили!

Природа – знання прикмет, нічного неба тощо.

Повага до жінки!

(робота з історичним документом – «побратимство» (питання 1)

•          Військова майстерність

Перегляд  відео «Козацький марш» (https://www.youtube.com/watch?v=zi1wVxSa6g4) після перегляду учні  повинні назвати елементи тактики козацтва та види  озброєння, що вони побачили, записати до зошиту).

А яка риса особистості Кривоноса вас зачепила?

•          Козацька шабля (пояснення вчителя)

Пропоную вам переглянути відео  бою на шаблях, а також  двох шаблях https://www.youtube.com/watch?v=wjH5ucvWLZs;   А щоб не склалося хибної думки, що козаки були непереможними шабельниками, прошу поглянути на майстерність їх суперників- кращих шабельників Европи – поляків! І найкращий з них – пан Володиєвський!

https://www.youtube.com/watch?v=kFNwbUxT11Q

Отже, який ми зробимо висновок з останнього відео – козаки мали дуже сильного суперника, вони ніколи не недооцінювали ворога!

•          Побут козаків (готували Дмитро та Віка, використовуючи фото і матеріали з нашої екскурсії)

4. Висновки по практичній роботі, проблемне питання.

Для  підсумкового обговорення учитель пропонує учням пояснити як вони розуміють такі слова українського колекціонера і дослідника козацької зброї Віталія  Шлайфера:

 «За що билися запорізькі козаки з поляками, навіщо було пролито стільки крові? За волю? За свободу?  За станові права приписного війська! Так, за волю і свободу носити шаблю на поясі, як і гонорова шляхта. За те, щоб визнали рівним собі, а не вважали бидлом. Ось так клинок став символом свободи і незалежності!»

 Учитель  пропонує, як  висновок закінчити  три речення:

• найкраща риса козацького  характера  для мене це……;
• в його військовій майстерності мене найбільше вразило……,
• на мою думку, шабля козакові потрібна для….

5. Домашнє завдання

Використовуючи матеріали підручника (практичної роботи) виявити різницю між козацькою  військовою стратегією  та західноєвропейською. Це необхідно  для вивчення  наступної теми «Національно-визвольна війна середини XVІІ ст.»

Додаток

Лук’яненко І.В.

КЗОШ № 37, учитель історії

ПРОБЛЕМА ПОХОДЖЕННЯ ТИПУ «КОЗАЦЬКА ШАБЛЯ»

Анотація

У статті розкрито специфіку формування та розвитку такого типу холодної зброї як «козацька шабля». Проведено аналіз різних поглядів науковців на означену проблему.

Ключові слова: зброя, шабля, козацька шабля.

Зброя є невід'ємною і дуже важливою складовою матеріальної культури будь-якого народу. Вона відображає не тільки науково-технічний рівень, але є також цінним джерелом для вивчення історії та культури того чи іншого етносу, нації, держави.

В усі часи в зброю вкладали найдосконаліші знання, науку, технології, естетику. Від ступеня озброєності тим чи іншим видом зброї дуже сильно залежали етика і філософія людини.

Процес розвитку холодної та вогнепальної зброї торкнувся також і території України. Виготовлення українськими майстрами зразків зброї відбувалося під сильним впливом західноєвропейської та східної традиції. Однак, незважаючи на це, українські майстри у виготовленні зброї привнесли і характерні національні особливості, притаманні лише українському народові.

 В Україні наукова розробка зброєзнавчої  тематики отримала розвиток лише в останнє десятиліття.

Як часто трапляється у світовій історії,  різні народи,  запозичивши один у одного елементи культури, доповнюють її своїми національними особливостями. Так сталося і з шаблею.

То чи створили українці свій тип шаблі? Якою була саме козацька шабля?

Стосовно поняття «козацька шабля» існують різні погляди. Олександр Брюкнер в «Старопольській енциклопедії» пише, що в Росії не склались власні моделі шабель - там використовувались східні зразки. Не згадує він і про тип «козацької шаблі», натомість стверджує, що в Польщі та Угорщині з’явились унікальні типи зброї, що  відсунули на задній план як західні, так і  східні різновиди.

 У книзі В. Квасневича «Польские сабли» вміщено малюнок шаблі   за підписом  «козацький тип», до якого автор відніс, так звану, гусарську карабелю, що генетично пов’язана  з угорсько-польським типом ІІІ [3].

Д. Яворницький у своїй праці «Історія запорізьких козаків» описав козацьку шаблю як морфологічний тип, але не навів жодної характерної ознаки, що не була притаманна більшості тогочасних шабель: «Шаблі використовували не надто криві й не дуже довгі, середньою довжиною в п’ять четвертей, зате дуже гострі: «як рубоне кого, то так надвоє й розсіче, — одна половина голови сюди, а друга туди». Леза шабель вкладали у дерев’яні обшиті шкірою чи обкладені металом піхви (від слова «пхати»), часто прикрашені на кінці, біля руків’я, якимось вирізаним із дерева звіром чи птахом; на самих лезах часто робили золоті насічки. Шаблі носили при лівому боці й прив’язували за два кільця, одне вгорі, а друге нижче середини, вузеньким ремінцем за пояс» [9].

У вітчизняних зброєзнавчих дослідженнях питання стосовно типу «козацька шабля» є дискусійним, можна виділити три основні погляди на дану проблему.

  В. Добрянський  доводить, що в Україні так і не сформувався національний «український» тип шаблі. І,  не зважаючи на те, що польські джерела XVI століття неодноразово згадують тип «козацької шаблі», згадки про неї є у відомостях краківських мечників 1549 року і в описі майна князів Острозьких (приклади наведені В.Добрянським), дослідник стверджує, що даний термін «козацька шабля» включав у себе швидше за все поняття шаблі угорсько -  польського типу та іншу поширену в різні періоди на території України клинкову холодну зброю [1].

Д. Тоїчкін у своїй праці «Козацька шабля» приходить до висновку, що під поняттям  «козацька шабля» слід розуміти збірний тип – шаблі, що використовувалися на озброєнні козацького війська. Доводячи можливість виготовлення клинкової зброї на території України вводить поняття «українська козацька шабля». «Чи можна вважати шаблю, «українською», виходячи з територіальної локалізацїї майстерень, що забезпечували повний цикл виготовлення? Стосовно цього ми частково поділяємо думку польських дослідників. На погляд відомого зброєзнавця В. Квасневича, національною слід уважати не тільки зброю, повністю виготовлену на територїї держави, а й змонтовану з довізних частин, стилістично й декоративно оформлену відповідно до національного смаку. Ми йдемо далі й називатимемо, «українськими» усі шаблі, змонтовані в осередках виробництва холодної зброї в межах територїї сучасної України: адже якість монтажу й художній рівень оформлення робіт місцевих майстрів у будь-якому разі об'єктивно відображають рівень розвитку техніки й культури ремісничого виробництва, незалежно від особистих уподобань замовників» [6-7].

Провівши аналіз наукових доробків таких учених як Д. Яворницький,                             М. Грушевський, І. Крип'якевич, Д. Тоїчкін, В. Заблоцький,                               В. Квасневич, Е. Аствацатурян та ін., а також співставлення музейних експонатів, тогочасних картин, гравюр та наукових досліджень з історії та зброєзнавства, С. Дзюбак висловив  абсолютно протилежну точку зору - український тип шаблі існував! Що ж він собою представляв? Автор дає такий опис конструктивних особливостей українського типу шаблі [2].

Це шабля середня за масою - 700-850 г. Руків'я, запозичене у кіліджа, мало дерев'яні щічки і таку ж велику хрестовину, виготовлену з м'якого металу. І хоча, можливо, воно було не таким зручним для фехтування, як у польсько-угорської шаблі з напівзакритим ефесом (мала на хрестовині заокруглену дужку для великого пальця, що дозволяло стрімко міняти траєкторію удару і робити різноманітні випади та фінти), проте клинок мав відмінні бойові якості і був розрахований здебільшого для нанесення кругових та махових ударів верхом, «вісімок» та колючих ударів. Тут він особливої форми, що не повторюється у жодному з вищезгаданих типів! Він — рівновигнутий, середньої кривизни (7,5-8,5 см), без єлмані, з одним долом середньої товщини, що доходить до так званого центру удару клинка. Ширина клинка — 3,5-3,7 см (тобто він ширший ніж у шабель турецького типу). При цьому клинок звужується від п'ятки до вістря не так сильно — всього на 3-4 мм. Всі ці показники надають українському типу шаблі чудових бойових властивостей. Вдалося, чи не вперше, поєднати відносну легкість клинка з глибокою проникною здатністю під час рублячого удару і при цьому зробити можливим ще й колючий удар. Зрозуміло, що створюючи свій вітчизняний зразок шаблі, наші майстри врахували головну вимогу замовника — українського козацтва — універсальність, тобто можливість її використання як у пішому бою, так і верхи. Ці вимоги ставились не випадково, оскільки козаку досить часто приходилося бути як кавалеристом, так і піхотинцем водночас, в залежності від того, яка ситуація складалася на полі бою.

Не можна не навести і висновки незаперечного авторитету в дослідженні холодної зброї козацької доби археолога І. Свєшнікова: «Козаки використовували шаблі, що мали на перехресті вузький перстень для великого пальця правиці, тому таку шаблю нелегко було вибити з руки. У документах  кінця XVI-XVII ст. згадується як окремий тип «козацька шабля», однак досі не вдалося ще з’ясувати якою вона була. Можливо, що козацькою називали просту бойову шаблю з коротким кривим клинком без поздовжніх рівців і з перснем для пальця на перехресті. Таку шаблю знайдено на козацькій переправі» [4-5].

За якими ознаками взагалі можна визначити так звані «національні» особливості клинкової зброї ?

В польській збройній традиції переважає погляд, що  саме шабельне руків’я, а не клинок визначало  походження зброї. Англійська традиція вважає основною ознакою  походження шабель виключно клинок. Українське зброєзнавство погоджується з більш компромісним варіантом, запропонованим польськими зброєзнавцями  В. Квасневичем та                               В. Заблоцьким стосовно того, що призначення шаблі, її функція завжди визначалась формою руків’я, але тільки в сукупності з клинком,  і  розглядати необхідно з двох точок зору:  конструктивно-функціональної і стилістично-декоративної.

На користь наявності специфічних національних ознак та властивостей  шабель  промовляє той незаперечний факт, що кожна зброя проектувалась під визначену техніку бою (фехтувальний стиль). Наприклад, польські шаблі, що слугували для рубки визначеним стилем, могли ефективно використовуватись виключно польськими вершниками або піхотинцями – в іншій руці вони втрачали свої специфічні функціональні особливості. Саме з цієї причини скрізь, де застосовувалась шабля, руків’я перемонтовувалось – на чужі шаблі ставились свої національні ефеси. Тому руків’я шаблі було відображенням рівня культури народу (військової, технічної тощо) в середовищі якого вона народилась, оздоблювалось декоративними елементами,  притаманними конкретній країні. В свою чергу, конструктивна особливість руків’я вимагала і специфічного клинка, здатного задовольнити і кінематичні вимоги і тактичні. Отже, шабля козака повинна була мати свої особливості  і при цьому не програвати по якісним показникам зброї супротивника (тій же польській гусарській шаблі).

Але в українських майстернях все ж таки в більшості  поєднували вже відомі за конструкцією частини шаблі. Не було на озброєнні у козацького війська і якогось «офіційного» типу холодної клинкової зброї (як, наприклад, у народів Кавказу та Ірані на протязі майже трьох століть незмінні шамшир та кілідж). Смаки були різноманітні навіть у часі - на початку XVII ст. поширені угорсько-польські шаблі з відкритим руків’ям; з середини XVII ст.- такі типи  як польська гусарська шабля та карабела; наприкінці XVII ст. до вже названих типів додаються татарські шаблі. Взагалі, поява якогось вдалого зразка викликала масу наслідувань.

Власне кажучи, ми розглядаємо українську козацьку шаблю, ту, що була змонтована місцевими майстрами-шабельниками.

Очевидно, що використання зброї українськими козаками ще не робить її «українською». А отже, вона повинна принаймні бути місцевого походження.

На думку більшості дослідників,  про «українську козацьку шаблю», можна говорити  як про зброю одного з поширених в Україні типів, що були змонтовані місцевими майстрами-шабельниками в українських майстернях з власно виготовлених частин і також з привозних. В свою чергу,  якість виробництва та художнього оформлення виробу відображають рівень розвитку ремісничої техніки й культури виробництва,  місцеві смаки та традиції.

Козацьке військо вирізняла універсальність вояків, тому  шабля стає невід’ємною складовою озброєння з середини XVII ст. В цей же період вона набуває і символічного значення, ставши улюбленим типом зброї, оспіваний в думах, легендах, піснях.

Таким чином, під поняттям  «козацька шабля» слід розуміти різні типи шабель, що були поширені на українських землях та застосовувались для озброєння  козацького війська.

Поняття «українська козацька шабля» об’єднує шаблі будь-якого поширеного в Україні типу, змонтовані місцевими майстрами-шабельниками із власно вироблених та привозних частин.

Аннотация

В статье раскрыта специфика формирования и развития такого типа холодного оружия как «казацкая сабля». Проведен анализ различных взглядов ученых на указанную проблему.

Ключевые слова: оружие, сабля, казацкая сабля.

Аnnotation

This article deals with the specifics of the formation and development of the type of knives as "Cossack saber." The analysis of the different views of scholars on the problem is solved in this work.

Keywords: cold steel, saber, Cossack saber.

Список використаної літератури

1. Добрянський В. Про шаблі козацького часу. / В. Добрянський // Музеї України. – К., 2008. – №2. – C.17-19.

2. Дзюбак С. Слово про козацьку шаблю. / С. Дзюбак // Клинок. – К., 2009. - №2 (29). – С.38-41.

3. Квасневич В. Польские сабли. / В. Квасневич – Санкт-Петербург, 2005. – 224 c.

4. Свєшніков І.К. Битва під Берестечком. / І. К. Свешніков – Львів: Слово, 1992. – 310 c.

5. Свєшніков І.К. Музей-заповідник «Козацькі могили». Путівник. /               І. К. Свешніков  – Львів:  «Каменяр». 1990. – 96 с.

6. Тоїчкін Д. В. Козацька шабля XVII-XVIII ст.: історико-зброєзнавче дослідження / Д. В. Тоїчкін / Інститут історії України НАН України. - К.: Стилос, 2007. - 368 с.

7. Тоїчкін Д. В. З історії шаблі в Україні. / Д. В. Тоїчкін // Український історичний журнал. – 2001. – №4. – С.81-94.

8. Шлайфер В., Добрянский В. Сабля - правда и легенды. / В. Шлайфер, В. Добрянский // Клинок. – К., 2005. – № 1. – С.78-89.

9. Яворницкий Д.И. История запорожских казаков. /Д.И. Яворницкий - К.:Наукова думка, 1990. - Т.2. – 591 c.