Практичне заняття за темою "Військове мистецтво, традиції та побут українського козацтва"

РОЗРОБКА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ ЗА ТЕМОЮ
       «військове мистецтво, традиції та побут

українського козацтва» (8  клас)   

Мета

Навчальна:

• закріпити знання про причини виникнення українського козацтва та особливості військово-політичної організації Запорізької Січі та його значення;
• визначити особливості військового мистецтва українського козацького війська;
• вчити учнів описувати характерні риси козацьких традицій і побуту.

Розвиваюча:

• розвивати дослідницькі навички, вміння аналізувати джерела історичної інформації, виділяти головну думку, формувати висновки, аргументовано висловлювати свою точку зору, застосовуючи історичні терміни та поняття;
• удосконалювати навички досліджувати історичні джерела, пам'ятки, використовуючи історичні методи пізнання. Сприяти розвитку історичної пам'яті, історичної свідомості, формуванню історичного мислення.

Виховна:

• виховувати патріотичні почуття, повагу до історичного минулого, соціальної спадщини, діяльності минулих поколінь.

Тип уроку: урок-проект.

Форма уроку: наочно-ігрова.

Обладнання  уроку: мультимедійна презентація, фрагменти відеофільмів "Військове мистецтво козаків", «Підводний козацький човен», карта «Пороги Запорізька Січ».

ПЕРЕБІГ УРОКУ

Слайд 1

I. Організація навчальної діяльності.

Повторення особливостей і правил роботи, яких необхідно дотримуватись на практичному занятті.

II. Актуалізація опорних знань.

Бесіда за запитаннями.

1.  Коли виникло українське козацтво?

2.  Якими були причини виникнення козацтва?

3.  Чим займалися козаки?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Починаючи вивчати розділ «Становлення  козацтва (ХVІ – перша половина ХVІІ ст.), я запропонував вам взяти участь у проекті «Військове мистецтво, традиції та побут українського козацтва». Ми об’єдналися в курені, визначили напрями досліджень, зібрали, проаналізували й узагальнили багато цікавої інформації з теми. 

Слайд 2

Сьогодні  курені презентують свої наробки. Ми дізнаємося, які змагання влаштовували козаки на Січі, якою зброєю користувалися, заспіваємо козацьких пісень, здійснимо віртуальну подорож на чайці по Дніпру, через пороги спустимося від Кодацької фортеці до острова Велика Хортиця на Запорізьку Січ. Ознайомившись з інформацією, яку підготували курені, ми спробуємо разом відповісти на запитання: Завдяки чому вони змогли відстояти свій народ і свою землю, завдяки чому завоювали славу безстрашних воїнів…?

IV. Проведення практичного заняття

Ми викликаємо на коло старшинську раду. Вручаємо вам булаву-знак старшинської влади. Будьте суддями добрими та справедливими.

Тепер запрошуємо писарів у козацьку канцелярію. Ось вам каламар та пера - знак козацької канцелярії. Працюйте уважно та старанно.

Починаємо подорож через пороги до Великої Хортиці, на славну Запорізьку Січ.

 Слайд 3

(Звучать тулумбаси)

І поріг. Кодацький

Військове мистецтво українського козацького війська

Разом з 1 куренем подолаємо Кодацький поріг.

Завдання. Перегляньте відео «Військове мистецтво» та прочитайте матеріал у підручнику (с.74) про військове мистецтво козаків та дайте відповіді на питання .

1. Як організовували воєнний похід козаки?

2. Що ви дізналися про козацькі бойові порядки за матеріалом § 4?

 3.  Яку тактику застосовували козаки на полі бою?

4.  Чим козацька стратегія відрізнялася від західноєвропейської?

Старшинська рада визначає активних учасників, писарі прокладають шлях до перемоги на карті.

(Звучать тулумбаси)

ІІ поріг. Сурський

Як козаки пересувалися по воді

Успішно його подолати нам допоможе 2 курінь.

Слайд 4

Ми пропонуємо вирушити у подорож по Дніпру на козацькому човні, який називався ча́йка. Це безпалубний човен запорізьких козаків XVI—XVII ст. у вигляді величезної видовбаної колоди, по бортах обшитої дошками. Довжина — близько 18 м, ширина й висота бортів — до 4 м. Ззовні бортів для захисту від стріл і куль кріпився пояс із очерету. Чайки мали поперечні переборки й лави, щоглу з вітрилом, 10-15 пар весел, носове і кормове кермові весла, вміщували до 70 осіб. 

В 16—18 століттях запорозькі козаки використовували байдаки також як легкі військові судна для виходу в море. Байда́к — річкове плоскодонне однощоглове дерев'яне судно довжиною 15—20 м, шириною 3—4 м, висотою бл. 5 м, осадкою 1—1,5 м, вантажопідйомністю до 200 т, зі звуженими кінцями і стерном. Байдаки ходили на веслах, кодолі(міцному канаті) або під вітрилом.

Слайд 5

Серед турків у 16-17 столітті ходили легенди про чубатих шайтанів у шароварах, які з’являлися з самісінького дна моря і нападали на прибережні міста. Серед європейських мандрівників є свідки, що запорожці використовували підводні човни. Чи таке можливе? Пропонуємо вам переглянути відео й дати відповідь на це запитання.

( Перегляд відео «Підводний козацький човен»)

Завдання. Висловіть власні судження, чи можливо будо збудувати  підводний човен?

Старшинська рада визначає активних учасників, писарі прокладають шлях до перемоги на карті.

Слайд 6

 (Звучать тулумбаси)

ІІІ поріг. Лохвинський

Козацька зброя

Через цей поріг нас проведуть досвідчені козаки 3 куреня.

Запорозьке військо поділялось на піхоту, кінноту й артилерію.

Майже всі січовики майстерно володіли вогнепальною зброєю. За свідченням католицького священника Віміна «вони кулею гасили свічку, відсікаючи нагар так, наче це зроблено за допомогою щипців». Порох і кулі запорожці носили в ладунках, або в чересах, шкіряних торбах- порохівницях. Звідси і пішло прислів'я «тримай порох сухим» та «Є ще порох у порохівницях». При кожному полку була своя зброярня й селітряна майстерня.

У той час гармати виливали з міді тому вони були дуже дорогі. Наприклад, середня гармата коштувала 442 корови. Ядра виливали з свинцю, або виточували з каміння. Один постріл коштував 9 корів, тому гарматам доводилось стріляти розсудливо і влучно. Козацька артилерія була рухливою завдяки правильній організації її дій. Зайві гармати і запасні набої військовий обозний зберігав у Військовій Скарбниці. Військовий пушкар навчав та командував гарматами.

Запорожці славились своїм вмінням володіти шаблею, її носили з лівого боку, і вона була невід'ємним елементом національного одягу. Козаки любили свою зброю, багато прикрашали її, називали «шаблею-сестрицею», «ненькою-рідненькою».

 Уся зброя поділялась на вогнепальну і холодну. До холодної окрім шабель , відносились також і топірці, келепи, булави, перначі, захалявні ножі та інше. Вони були незамінними в рукопашних сутичках з ворогом.

Чи повірив би хто-небудь, що вже в 1516 році наші козаки користувалися примітивними ракетами? Ці козацькі ракети були з паперу, на довгих списах. Коли їх підпалено, вони страшно шипіли і летіли, лишаючи по собі струї диму. У гільзу з добрячого грубого паперу було вкладено 6 мішечків пороху так, що ракети стрибали по землі і кожна з них вибухала по 6 разів…»

Запитання.

1.  Скільки  коштувала 1 гармата?

2.  Як козаки називали шаблю?

Старшинська рада визначає переможців. Писарі позначають перемогу на карті.

Слайд 7

 (Звучать тулумбаси)

ІV поріг. Дзвонецький

Козаки-особливі вояки

З традиціями   козацького війська нас ознайомить  4 курінь.

Статус козака. Існує досить поширена думка, що в запорозькі козаки приймали всіх, хто приходив на Січ і вмів перехреститися та сказати, що вірує в Бога. Проте це не так. Щоб стати справжнім козаком, слід було пройти дуже нелегку школу навчання й скласти суворі іспити, які витримували не всі, тож не всі й ставали козаками.

Статус молодика та джури. Новачок, незалежно від віку, приймався спочатку в «молодики». Молодик сім років учився фехтувати, влучно стріляти, «реп’яхом» на коні сидіти, виконувати гопак, який колись був не танцем, а різновидом бойового мистецтва, що полягав у вмінні вести бій найперше ногами з багатьма суперниками. Крім того, козак розвивав у собі силу й спритність. Керували навчанням досвідчені воїни й полководці, при яких юнаки служили джурами. Джу́ра - так називали в Україні в 16—18 століттях зброєносця, учня у козацької старшини. Зазвичай джурами були молоді хлопці. Разом з козаками джури ходили в походи, брали участь у боях.

Освіта. Козак мав не тільки бути неперевершеним воїном, а й так само добре знати грамоту, основи астрономії, медицини. Більш талановиті навчалися ще й основам дипломатії, вивчали іноземні мови, оскільки у невтомній боротьбі доводилося бувати у різних країнах.

Іспит на звання запорожця. Лише після успішного навчання майбутній козак допускався до іспиту на звання запорожця. Такий іспит мав напівжартівливий характер. Спочатку юнак мав з’їсти миску дуже наперченого борщу і випити кварту горілки, опісля чого пройти по колоді, перекинутій між скелями на березі Дніпра, і не впасти у воду.  Наступне випробування — подолати всі пороги, пливучи човном по Дніпру проти течії. На завершення молодик, осідлавши необ’їждженого коня задом наперед, без сідла й вуздечки мав проскакати по степу й благополучно повернутися.

Завдання. Перегляньте відео і дайте відповідь на запитання: З якою метою для майбутнього козака улаштовували такі небезпечні випробування?

Слайд 8

 (Звучать тулумбаси)

V поріг. Ненаситець

 Побратимство у  запорозьких козаків

Продовжить розповідь про козацькі традиції 5 курінь.

Завдання. Прочитайте матеріал у підручнику (с.75) про побратимство у  запорозьких козаків та дайте відповідь на запитання .

1. У  чому, на вашу думку, полягав головний сенс цього обряду?
2. Якими були особливості цього козацького обряду?

Старшинська рада визначає переможців. Писарі позначають перемогу на карті.

(Слайд 9)

 (Звучать тулумбаси)

VІ поріг. Вовнизький

Обіцянки, злочини та покарання на Січі

Козаки були людьми справи, і часто говорили: «Від зайвих слів слабшають руки».  Потрапивши у полон, вони, не виказавши таємниць, вмирали смертю мучеників.  Козаки вірили, що порушивши обіцянку, вони неодмінно поплатяться своєю душею в після смерті.

Існував у запорожців цікавий звичай. Їх курені були завжди відкриті. Мандрівник чи перехожий може зайти туди, погостювати, попоїсти і рушити далі в дорогу. І це навіть якщо господаря немає вдома. Однак існувало суворе правило, з куреня нічого не виносити, а інакше – покарання. А як хтось знайде якусь річ на Січі, прив’язує її до високого стовпа. Як за три дні власник не знайдеться, то і річ переходить у володіння того, хто її знайшов.

Палітра злочинів і покарань на Запорізькій Січі була надзвичайно різноманітна. Найтяжчим вважалося вбивство козаком козака, за здійснення такого злочину обвинуваченого закопували в землю разом із своєю жертвою. За стародавнім козацьким повір’ям вважалося, що під землею жертва вічно буде душити свого кривдника, адже вбивцю зв’язували і клали під труну.

Бійки. Нанесення тілесних пошкоджень у п’яному вигляді із застосуванням зброї інколи каралося переламуванням однієї ноги. За більшу провину переламували руку і ногу, що фактично означало відлучення від козацького ремесла.

 Зрада. За дезертирство, ухилення від зайняття посади або пияцтво під час походу на злочинця очікувала смертна кара. П’яного під час морського походу викидали за борт, а під час сухопутного маршу — прив’язували до коня і ганяли по степу, доки винуватий не помирав.

Покарання на Запорізькій Січі мало на меті підтримання військової дисципліни в козацькому середовищі та служило своєрідною профілактикою для тих, хто бажав оволодіти козацьким ремеслом. У такий спосіб товариство намагалося відгородитися від тих бажаючих покозачитися, хто мав кримінальне минуле або, за висловом Миколи Гоголя, “у кого вже моталася біля шиї мотузка”.

Старшинська рада визначає переможців.

Слайд 10

 (Звучать тулумбаси)

VІІ поріг. Будило

Козацькі розваги

       Що є гра для того, хто постійно мусить перебувати у стані готовності до війни? Козацькі забави вигадувались задля гарту найрізноманітніших якостей козака, це й ігри на фізичну силу, на швидкість реакції, на нестандартне мислення.

Частою розвагою для козаків ставало змагання «лава-на-лаву»: збиралися  дві групи козаків, шикувалися один проти одного.  Козаки трималися зціпленими у лікті руками  по типу ланок ланцюга. По команді старого козака-судді дві команди атакували одна одну. Ціль – відтіснити «лаву» суперника, повалити або розірвати її.

Канат. Подібною козацькою розвагою ще можна назвати перетягування канату двома групами козаків. Нерідко, задля веселощів канат перетягували над багнюкою, калюжею чи струмком, куди потрапляли переможені під загальний регіт товариства.

Мішок. Ще один досить поширений вид козацьких розваг – стрибання у мішку. Дострибати першим до визначеної точки і не впасти – ось що мав зробити козак. Так тренувалась сила, витривалість, координація рухів та весь комплекс м’язів, що відповідав за їзду верхи.

Бої. Кулачні бої були досить розповсюдженим дозвіллям в усьому світі, особливо – у  військовому середовищі. Козацтво не було винятком.  Вищі шанси на перемогу мав не сильніший, а більш досвідчений козак, що не раз тикав дулі смерті і знав можливості свого тіла. Такими поєдинками здобувалось краще володіння собою і часткова психологічна готовність до вже справжнього двобою.

Співи та танці. Козацькі забави не виключали співи й танці. Метою було не тільки себе показати, а й тренувати голос, правильне глибоке дихання, серцево-судинну систему і опорно-руховий апарат. Викрутаси верхи на коні тренували вправність і невимушеність їзди.

Запитання

Чи дотримувались, на вашу думку, козаки режиму дня?Якщо так, то чому?

Старшинська рада визначає переможців. Писарі позначають перемогу на карті.

Слайд 11

 (Звучать тулумбаси)

VІІІ поріг. Лишній.

Побут українського козацтва

Життя запорізьких козаків у самій Січі й життя в зимівниках та бурдюгах значно різнилися одне від одного. В Січі жили виключно нежонаті козаки, що звали себе, на відміну від жонатих, лицарями й товаришами.

Звичайне повсякденне життя запорізьких козаків у Січі складалося наступним чином. Козаки вставали до схід сонця, відразу вмивалися холодною джерельною чи річковою водою, далі молилися Богу і за якийсь час після цього сідали за стіл до гарячого сніданку. Час від сніданку до обіду козаки проводили по-різному: хто об’їжджав коня, хто оглядав зброю, хто вправлявся у стрілянні, хто лагодив одяг, хто просто лежав на боці, попахкував люлькою-носогрійкою.

Обід в кожному курені готував окремий кухар з помічниками, невеликими хлопцями, обов’язком яких було приносити воду в курінь і тримати в чистоті казани й посуд. Страву готували у великих мідних або чавунних казанах. На стіл звичайно ставили соломаху- густо зварене на воді житнє борошно, тетерю - не дуже густо зварене на квасі житнє борошно чи пшоно, щербу —рідко зварене борошно на риб’ячій юшці.

Якщо ж козаки крім звичайної їжі хотіли поласувати м’ясом, дичиною, рибою, варениками, сирниками, гречаними галушками з часником чи ще чимось подібним, то складали для цього артіль, збирали гроші й купували на них продовольство й передавали його курінному кухареві.

 Крім названих страв козаки вживали також рубці, свинину: «свинячу голову до хріну та локшину на переміну», мамалигу — тісто з проса чи кукурудзи, котру їли з бринзою, солоним овечим сиром, чи з пастремою, тобто висушеною на сонці бараниною, й загреби — коржі, назва яких походить від того, що їх клали в напалену піч і загрібали попелом і гарячим вугіллям.

Запитання.

 

1. Що визначало суворий побут козаків?
2. Назвіть традиційні страви, які готували на Січі.

Старшинська рада визначає переможців.

Слайд 12

(Звучать тулумбаси)

IX поріг. Вольний

Нам книги відкривають таємниці

Книга – одне з найбільших чудес, створеною людиною. Вона нам відкриває нові світи, не виходячи з приміщення.

До виступу запрошується 9 курінь.

Презентація книги «Запорожці. До історії козацької культури».

У збірнику зібрано найрізноманітніші матеріали з питань історії запорозького козацтва, зокрема з питань культури козаків, які створили багато високохудожніх історичних дум і пісень, літописів, творів живопису і архітектури, козаків, котрих називають "лицарями Бароко". Книга ілюстрована багатьма кольоровими та чорно-білими репродукціями творів давнього українського мистецтва.

Яворницький Д. І. «Історія запорозьких козаків». Тритомна "История запорожских Козаков" видатного українського історика, етнографа і фольклориста, археолога, письменника, лексикографа, академіка АН УРСР Д. І. Яворницького (1855-1940), надрукована у 1892-1897 рр., є однією з найцінніших пам’яток вітчизняної історіографії, важливим джерелом для вивчення історії українського козацтва.

Беручи участь у проекті, я  у бібліотеці знайшла книгу Мицик Ю. А., Плохій С. М., Стороженко І. С.  «Як козаки воювали: Історичні розповіді про запорізьке козацтво». Чимало пам'ятних місць на Придніпров'ї пов'язано з козацтвом. Про життя, побут та військові походи козаків розповідає науково-популярний ілюстрований нарис. Якщо вас зацікавила тема козацтва, рекомендую прочитати цю книгу.

(Звучать тулумбаси)

Дніпровські пороги позаду і ми успішно допливли до острова Велика Хортиця.

V. Підведення підсумків. Рефлексія

Слайд 13

Завдання

Доберіть слова, які характеризують козака.

 

 

 

 

 

 

 

    

 

Запитання. Завдяки чому козаки змогли відстояти свій народ і рідну землю, завдяки чому завоювали славу безстрашних воїнів? (Відповіді)

 Старшинська рада підводить підсумки. Оцінювання.

Слайд 14

Українське козацьке військо було і є взірцем лицарських чеснот захисника і героїчної любові до Батьківщини.

           Як запорожці славні та удалі

           Гартуй і душу, й тіло день по  днині.

          Нам сили треба на звитягу здатні,

           Козацька сила треба Україні.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гісем О.В. Історія України: підручник для 8 класу загальноосвітніх навчальних закладів / О.В. Гісем, О.О. Мартинюк. – Х.: Видавництво «Ранок», 2016. – 272 с.: іл.
2. Запорожці. До історії козацької культури / [упоряд. тексту, передм. І. Кравченка ; упоряд. іл. матеріалу Ю. Іванченка]. – Київ: Мистецтво, 1993. – 394, [3] с., [32] арк. репрод. : іл.
3.  Мицик Ю. А., Плохій С. М., Стороженко І. С. Як козаки воювали: Історичні розповіді про запорізьке козацтво. – Дніпропетровськ: Промінь, 1990. – 302 с. – (Давно се діялось колись)
4. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. У 3-х т. ‒ Т. 1 / Передмова В. А. Смолія; Ред. кол.: П. С. Сохань (голова), В. А. Смолій (заст. голови), В. Г. Сарбей, Г. Я. Сергієнко, М. М. Шубравська (відп. секр.). АН Української РСР. Археографічна комісія, Інститут історії. ‒ К.: Наукова думка, 1990. ‒ 596 с. ‒ (Пам’ятки історичної думки України)