СУПРОВІД ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ: практичні поради тим, хто не боїться інклюзії

Значний відсоток дітей з інвалідністю по слуху ще кілька років тому відносили до категорії дітей з порушеннями розвитку. Дитині з порушеннями слухового аналізатора складно самостійно навчатися розмовляти через нечітке сприйняття звукового мовлення і відсутність аудіальних зразків. Їй важко чи неможливо контролювати вимову, що призводить до спотворення мовлення, a іноді усне мовлення не розвивається взагалі. Це негативно відображається на оволодінні системою мовлення, що не лише обмежує можливості дитини в навчанні і пізнанні світу, але має негативний вплив на психічний розвиток особистості, затримуючи або спотворюючи його. Глибокі порушення слуху можуть привести до соціальної ізоляції дітей, оскільки їх спільна діяльність з чуючими дітьми є досить обмеженою (Миронова, Гаврилов, Матвеєва, 2010).

Порушення слуху можуть ускладнити процеси формування і розвитку мовлення, змінюють якість життя, суспільну взаємодію та соціалізацію особистості. Нечуючі мають право на повноцінне виховання, освіту, родину. Для ефективного функціонування таких людей потрібне сприяння батьків, медиків, сурдопедагогів, інших спеціальних педагогів, вихователів, психологів і всього суспільства. Навчання дітей повинно бути систематичним і організованим, особливу увагу слід звертати на формування і розвиток слухового сприймання та мовлення. При порушеннях слуху страждає мовлення дитини і без спеціального навчання дитина практично не оволодіває мовленням. Відсутність мовлення або його недорозвиток ускладнюють контакт дитини з оточуючими. Чим раніше починається корекційний вплив, тим скоріше та ефективніше можна подолати наслідки  порушень слухової функції (Інклюзивне навчання, 2015).

У класі може бути дитина, яка зовнішніми ознаками не відрізняється від інших. Вона є кмітливою, засвоює рахунок, адекватно поводиться, але може мати незрозумілі педагогу труднощі в оволодінні грамотою. Під час пояснювального читання така дитина не завжди відповідає на запитання вчителя. Поступово вона замикається в собі і деколи здається розумово відсталою. Ці ознаки можуть свідчити про порушення слуху. Дитина може не скаржитися на зниження слуху і час для проведення ефективних заходів може бути втрачений.

До порушень слуху відносяться: глухота, туговухість, пізня втрата слуху, що виникає в дітей віком 3–4 роки та пізніше, які зберегли мовлення у зв’язку з відносно пізнім виникненням глухоти.

Глухота– стійка втрата слуху, при якій розбірливе сприймання мовлення неможливе. До категорії глухих належать діти, слух у яких пошкоджений так, що вони самостійно не можуть використати його для розвитку мовлення, і в яких середня втрата слуху становить понад 85–90 дБ. Глухі діти оволодівають мовленням за допомогою зорового (читання з губ та обличчя співбесідника) та слухо-зорового (за допомогою звукопідсилювальної апаратури) способів сприймання словесного мовлення тільки у процесі спеціального навчання.

Туговухість– стійкеураження слуху, яке викликає труднощі при сприйманні мовлення. Дітей з туговухістю називають слабочуючими або зі зниженим слухом. До категорії слабочуючих відносять дітей, в яких ушкоджена слухова функція, але слух збережений настільки, що вони можуть самостійно хоча б у мінімальній мірі оволодіти словесним мовленням  (Миронова, Гаврилов, Матвєєва, 2010).

Вчителю під час навчального процесу слід бути уважним до мовлення  всіх дітей. У дітей з порушеннями слуху можуть проявлятися такі вади мовлення:

•      недоліки вимови;

•      обмежений запас слів;

•      недостатнє засвоєння звукового складу слова;

•      неправильне розуміння і вживання слів;

•      недоліки граматичної будови речень;

•      неправильне узгодження слів у реченні;

•      обмежене розуміння усного мовлення;

•      обмежене розуміння прочитаного тексту;

•      специфічні помилки у диктантах та самостійному письмі;  нерозуміння пояснень вчителя.

На навчання дитини з порушенням слуху в загальноосвітній школі впливають фактори:

•      стан слухової функції;

•      рівень мовленнєвого розвитку дитини;

•      умови, в яких дитина перебуває вдома (наявність ретельної допомоги батьків у засвоєнні шкільної програми);

•      готовність школи надати необхідний психолого-педагогічний супровід.

Чинники розвитку мовлення дітей з порушенням слуху:

•      ступінь зниження слуху (чим гірше чує дитина, тим гірший стан розвитку мовлення);

•      час виникнення порушення слуху (чим швидше виникло, тим важчі розлади мовлення);

•      умови розвитку дитини після виникнення порушення слуху (чим раніше почалася корекційна робота, тим краще);

•      загальний стан дитини, фізичний та психологічний розвиток дитини з порушенням слуху (якщо дитина здорова, то розвиток мовлення кращий).

Специфічним        способом     сприймання усного          мовлення  є читання з губ, при якому застосовується:

•      зорове сприйняття мовленнєвих рухів, яке спирається на відтворення у пам'яті відповідних зорових образів;

•      повторення цих рухів із відтворенням у пам'яті відповідних кінестетичних образів;

•      прогнозування та опрацювання інформації, що надходить.

Головною проблемою більшості людей з порушеннями слуху є те, що внаслідок порушення передачі звуків слуховим рецептором чи порушення частини рецептора, звуки мовлення чи звуки навколишнього середовища вони чують ослаблено. Для підсилення звукових сигналів, що передаються в слухову систему дитини з порушенням слуху використовують слухові апарати. Процес слухопротезування – це підбір людині  слухового апарату, його точне налаштування. Кохлеарна імплантація – це різновид слухопротезування (Інклюзивне навчання, 2015, с. 119). 

З практики навчання дітей з кохлеарними імплантатами можна виокремитинизку порад, що мають бути покладені  в основу психолого-

педагогічного супроводу:

•      розвиток слухового сприймання як пріоритетний напрям корекційної роботи;

•      використання слухового сприймання як опори для розвитку усного мовлення, зменшення використання тактильно-вібраційних відчуттів;

•      розвиток слухового сприймання та навчання мовлення переважно природнім шляхом у процесі спілкування;

•      диференційований підхід та організація корекційної роботи (Інклюзивне навчання, 2015, с. 121).

Якщо в класі є дитина з порушенням слуху педагоги повинні враховувати: значення слухового сприймання в процесі пізнання оточуючого світу, вирішальну роль слухового аналізатора у формуванні та розвитку мовлення та підтримувати активну взаємодію з сім'ями учнів.

Особливості навчання дітей з порушеннями слухової функції:

Навчання і виховання дитини з порушеннями слухової функції має бути поєднане з реабілітацією, корекційною роботою сурдопедагога з розвитку слуху і мовлення, по необхідності – заняттями з психологом. Постійна робота фахівців з батьками є важливою умовою успішного навчання, виховання та розвитку дітей цієї категорії. 

Як спілкуватися з дитиною, яка має порушення слуху:

Важливо, щоб у процесі всього корекційно-педагогічного процесу в школі та в умовах сімейного виховання педагоги та батьки здійснювали контроль за вимовою учнів. Від єдності і постійності  вимог багато в чому залежить якість усного мовлення.

Фонетичне вправляння

Для формування і закріплення мовних навичок у дітей з порушенням слуху рекомендується проводити щоденні 3-5 хвилинні фонетичні розминки. Вони допомагають формувати вимову звуків та закріпити мовленнєві вміння. Фонетичне вправляння включає роботу над диханням, голосом, темпом вимови. Доцільно використовувати різні види мовленнєвої діяльності: звуконаслідування на основі слухового сприймання; читання складів, слів, доповнення до слова); називання малюнків; відповіді на запитання, відгадування загадок та ін. Вчитель повинен корегувати всі помилки дітей у вимові контрольного звуку.

Фонетичне вправляння вимови голосних звуків може мати такий вигляд:

•      Подовжена вимова голосного в складах (спершу з приголосними, далі у дифтонгах);

•      Довга і коротка вимова голосних в складах та окремо;

•      Вимова звуку з різною гучністю (поступове стихання або наростання);

•      Вимова звуку в наголошених і ненаголошених складах та словах;  Чергування голосних (наприклад): па-по, па-пе, на-ну..

Приклад. Тренуємо вимову приголосних [п], [т], [к] за схемою: 

Мовний матеріал для фонетичної розминки повинен бути потрібним дітям для спілкування, добре знайомим за змістом та містити  контрольний звук. 

Зразок.  Фонетичне вправляння вимови приголосного [с]

5.  Відгадай загадку: Що за птиця, що сонця боїться? (сова).

6.  Прочитайте речення:  Це – сова. Сова є символом мудрості. У казках сова навчає звірів у лісовій школі. А соловей вчить всіх птахів співати.

7.  Знайдіть слова зі звуком [с]. Прочитайте їх.

Робота з дитиною над розвитком слуху.

Важливо навчити дитину користуватися залишковим слухом для покращення сприйняття мовленнєвих та немовленнєвих звуків. Розвиток слухового сприймання відбувається за такими напрямами:  визначення, чи є звук чи нема;

•       визначення джерела звуку;

•       розрізнення гучного і тихого звучання;

•       розрізнення немовленнєвих звуків;

•       сприйняття на слух мовленнєвих звуків, складів, слів (Литовченко, 2018).

Розвивати слух варто в ігровій формі. Можна почати з демонстрації музичних інструментів та їх звучання. Наприклад, показати барабан та дати дитині постукати паличками по ньому. Мовленнєвий матеріал має бути знайомий дитині: вивчені звуки та слова з повсякденного життя.

Під час роботи надаємо перевагу одночасному зоровому та слуховому сприйняттю. Тому вправи на впізнавання звуків  потрібно проводити так, щоб дитина не заплющувала очі. Необхідно звертати увагу дитини на обличчя дорослого, показувати положення та рух губ і язика під час промовляння слів,. Промовляти слова потрібно чітко, природньо, без надмірної артикуляції.

Важливо правильно підібрати робочу відстань, з якої дитина сприйматиме звуки. На початку вчитель знаходиться на мінімальній відстані від дитини. Далі поступово збільшує дистанцію. Враховуйте, що відстань до джерела звуку за спиною дитини має бути меншою, ніж збоку чи спереду. Декілька вправ

1.           Стоячи за спиною у дитини, дорослий подає звуковий сигнал (стукає в барабан, дує в свисток), а дитина з прапорцем у руках, почувши звук, піднімає прапорець вгору.

2.           Дитина сидить на стільці зі заплющеними очима, дорослий стоїть позаду. Він подає сигнал (можна плескати в долоні), а дитина повинна показати рукою, звідки чує звук. Дорослий може тихо переміщатися по кімнаті.

3.           Дорослий плескає в долоні один або багато разів, а дитина називає кількість звукових сигналів.

4.           Спершу дитині демонструються тихий та гучний сигнали. Потім, поза полем зору, подають ці сигнали знову. Гучність сигналу добирається відповідно до слухових можливостей дитини.

5.           Перед дитиною лежать барабан, дзвіночок, сопілка. Дитина заплющує очі, дорослий видобуває звук: стукає в барабан/ дзвонить дзвіночком.., дитина відкриває очі і вказує на інструмент, який звучав.

Потрібно привчати дитину постійно носити слуховий апарат, користуватися залишковим слухом під час спілкування та розвивати його на корекційних заняттях вправами на розрізнення висоти, напрямку, джерела, сили звучання.

Розвиток дітей  з ООП, формування відчуття гідності та реалізованості стимулюють ігри, що сприяють взаємодії та соціалізації дітей. 

 Для проведення дидактичних ігор необхідно:

•       активно використовувати різні наочні засоби для пояснення змісту, завдання та правил гри;

•       перед поясненням гри вчитель повинен переконатися, що дитина дивиться на нього, слухає та розуміє його;

•       під час гри дитина з порушенням слуху повинна бачити обличчя вчителя;

•       варто вести записи на дошці, щоб дитина могла прочитати їх;

•       вчитель має стежити, щоб дитина реагувала на вербальні сигнали під час гри, контролювати розуміння дитиною висловлювань;

•       за необхідності  вчитель повинен надати допомогу дитині;

•       дитина має повторити приклад виконання ігрових дій;

•       під час гри вчитель повинен контролювати рівень шуму в кімнаті;  варто мати написану доступною мовою інструкцію виконання дій гри;   потрібно відзначати успіхи всіх дітей.

Під час проведення рухливих ігор з дітьми з порушеннями слуху необхідно враховувати характерний знижений рівень розвитку основних фізичних якостей: неточна координація рухів, відносна сповільненість виконання окремих рухів; недостатнє орієнтування у просторі. Вчитель повинен уникати ігри, де потрібно виконувати дії з закритими очима. Потрібно враховувати, що діти мають порушення вестибулярного апарату і їм потрібна допомога у виконанні завдань на рівновагу. 

Загальні поради до проведення рухливих ігор:

•       особлива увага на пояснення правил та завдань гри; 

•       використання наочної демонстрації;  прості, чіткі та зрозумілі пояснення;

•       вчитель у полі зору дитини з порушеннями слуху;

•       відповідний наочний матеріал та добре освітлення;

•       униканння усних пояснень, а більше використання наочних (кеглі, прапорці, дотики). 

Список використаних джерел

Інклюзивне навчання: організаційне, змістове та методичне забезпечення. Навчальнометодичний посібник /  за заг. ред. С. П. Миронової. Кам'янець-Подільський : КПНПУ ім. Івана Огієнка, 2015. 236 с.

Литовченко С. В, Жук В. В., Таранченко О. М. Дитина з порушенням слуху. Харків : Вид-во «Ранок», ВГ «Кенгуру», 2018. 56 с.

Миронова С.П., Гаврилов О. В, Матвєєва М. П. Основи корекційної педагогіки : навч.метод. посіб. Кам'янець-Поділ. : Кам'янець-Поділ. нац. ун-т ім. І.Огієнка, 2010. 236 c.