Практика формувального оцінювання в НУШ

ПРАКТИКА ФОРМУВАЛЬНОГО ОЦІНЮВАННЯ В НУШ

Цілепокладання та вироблення критеріїв у процесі формувального оцінювання. Постановка цілей уроку. Таксономія Б. Блума

Важливим етапом і одночасно умовою ефективної реалізації формувального оцінювання є постановка цілей уроку, або цілепокладання.

Цілі уроку мають бути об'єктивними, сформульованими з позиції очікуваних результатів, доступними та досяжними, мати чіткі терміни виконання. Що конкретніше будуть представлені цілі, то краще учень розумітиме, що йому потрібно зробити для їх успішного досягнення. Цілі уроку вчитель повинен представляти на його початку у вигляді настанови, що спрямовуватиме спільну діяльність учителя з учнями.

Учитель записує цілі на дошці або ж представляє у вигляді малюнків, світлин (для учнів 1 класу). Підбиваючи підсумки уроку, учитель має знову повернутися до цілей уроку і спільно з учнями визначити рівень їхніх досягнень.

Реалізація конкретних навчальних цілей відбувається через діяльність учня, саме тому при їх формулюванні доцільно використовувати таксономію, запропоновану Б. Блумом 1956 року. «Таксономія» в перекладі з грецької означає «розміщення в порядку»; «закон». Таксономія репрезентує шість категорій когнітивних цілей низького та високого рівня в їх ієрархічній послідовності: знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінювання.

Учитель має навчити учнів не тільки осмислювати навчальний матеріал, а й оперувати ним (аналізувати, порівнювати, доводити власну думку, оцінювати, застосовувати у нових ситуаціях, створювати нове). Таксономія Блума допомагає вчителеві організувати навчальний процес, застосовуючи систему вправ та завдань за різними рівнями когнітивної складності.

Стратегії  критичного  мислення  на  етапі  цілепокладання

          Практика вчителів доводить, що вже на етапі цілепокладання доцільно використовувати стратегії критичного мислення, які допоможуть учням свідомо визначити цілі своєї навчальної діяльності.

Серед них найефективнішими у процесі постановки цілей є:

• створення проблемної ситуації;
• «мозковий штурм»;
• «гронування» («асоціативний кущ»);

 «Створення проблемної ситуації»

 Мета створення проблемної ситуації – збудити в дітей емоційну реакцію здивування, поставити їх перед необхідністю вирішити певне питання. Для цього потрібно запропонувати учням порівняти суперечливі факти, теорії чи точки зору або зіставити різні думки учнів проблемним питанням чи практичним завданням.

Е т а п и  с т р а т е г і ї:

• створення проблемної ситуації;
• усвідомлення її суті (смислу протиріччя);
• формулювання навчальної проблеми;
• визначення цілей діяльності на шляху вирішення проблеми.

Так, наприклад, учитель ставить мету - навчити дітей використовувати правила безпечної поведінки дорогою до школи і додому. Для досягнення цієї мети на етапі цілепокладання він може запропонувати учням послухати діалог двох друзів:

• Привіт, Петрику! Куди це ти так поспішаєш? - питає Тарас.
• Додому поспішаю. Треба годувати мого песика.
• Не поспішай. Будь уважним. Попереду дорога.
• Я знаю правила. Треба йти на зелене світло.
• І все?
• Чи знає Петрик, як безпечно переходити дорогу?
• Як би ви відповіли на запитання Петрика?
• Чим розмова двох друзів важлива для вас?

«Мозковий штурм»

На етапі цілепокладання ця стратегія використовується для збирання найбільшої кількості ідей, фактів з метою самостійного визначення цілей подальшої роботи.

«Мозковий штурм» активізує мислення учнів, допомагає їм розкритися у вільному спілкуванні, самостійно визначити напрям своєї діяльності. Під час «мозкового штурму» висувається якомога більше ідей, приймаються всі ідеї, висловлювання учнів не критикуються. Учитель записує всі їхні висловлювання, навіть найсуперечливіші. Жодна ідея не може бути поганою.

Під час «мозкового штурму» вчитель не ставить запитань учням, але після висування всіх ідей допомагає дітям їх класифікувати.

Е т а п и  с т р а т е г і ї:

• оголошення теми;
• висування ідей щодо напрямків розгляду цієї теми;
• запис на дошці всіх запропонованих ідей;
• аналіз ідей;
• вибір найкращих ідей.

Наприклад, учитель записує на дошці тему «Мої вподобання» і пропонує учням висунути ідеї щодо їхньої діяльності на уроці: «Що ми будемо обговорювати на уроці?». На основі кращих ідей формулюються цілі уроку.

«Гронування» («Асоціативний кущ»)

Ця стратегія спонукає учнів вільно розмірковувати, відкрито висловлювати свої думки з певної теми. На етапі цілепокладання вона особливо доцільна, оскільки актуалізує емоційну сферу учня, його асоціативне мислення.

Е т а п и  с т р а т е г і ї:

• представлення теми;
• запис слів та фраз із цієї теми, що спадають дитині на думку;
• установлення зв'язків між цими словами і фразами;
• визначення на основі асоціацій цілей навчальної діяльності.

Наприклад, учитель оголошує тему тижня «Спорт» і записує всі учнівські асоціації. Афективна сфера в цьому випадку активно взаємодіє з когнітивною сферою – у результаті школярам легше визначитися із цілями своєї діяльності впродовж роботи над цією темою.

Тему можна актуалізувати за допомогою малюнків, світлин, репродукцій картин.

Зворотній зв’язок

Створення ефективного зворотного зв'язку є не тільки обов'язковою умовою реалізації формувального оцінювання, а й підґрунтям успішного навчання учнів початкових класів у цілому. Зворотний зв'язок – це інструмент, що забезпечує взаємодію учня і вчителя, учнів між собою; дає інформацію про те, як відбувається процес навчання, про досягнення та проблеми учнів з метою їх подальшого прогресу.

Принципи та умови формувального оцінювання визначають специфіку зворотного зв'язку в його контексті. Він здійснюється доброзичливо, без негативних коментарів та оцінки особистості учня, акцент робиться на позитивних аспектах навчальної діяльності дітей. Зворотний зв'язок триває впродовж усього уроку за допомогою різноманітних прийомів оцінювання, які обов'язково передбачають саме оцінювання та взаємооцінювання. Проводиться як в усній, так і в письмовій формі, за допомогою як індивідуального, так і фронтального опитування. За результатами зворотного зв'язку вчитель оцінює процес навчальної діяльності для його корекції: підбір нових методик, прийомів, підтримка учнів. Учень, у свою чергу, також оцінює свою діяльність, отримує мотивацію для подальшої співпраці, до покращення своїх результатів.

Основою зворотного зв'язку є рефлексія. Рефлексія надає учням і вчителю можливість осмислити різні чинники навчального процесу: емоційні, практичні, знаннєві. Вона здійснюється впродовж усього уроку, а не тільки наприкінці. Утім, деколи учні не можуть чи не хочуть відповідати на прямі рефлексійні запитання, іноді їм важко визначити свій настрій на уроці. Тому в 1-2 класах початкової школи активно використовуються різноманітні ігрові рефлексійні прийоми, які допомагають учителю визначити не тільки знаннєвий рівень, але й емоційно-психологічний стан учня, його готовність до практичної діяльності. Це переважно усні форми рефлексії. Письмові форми запроваджуються активніше у 2 класі та використовуються передовсім наприкінці вивчення теми. 

Ці рефлексивні прийоми не тільки дають можливість учневі і вчителю одержати інформацію щодо процесу навчальної діяльності, але й готують підґрунтя для формування здатності до ефективного самооцінювання та взаємооцінювання: сприяють активізації діяльності школярів на уроці, створюють умови адекватної взаємної вимогливості і вимогливості до себе, що важливо не тільки в навчальній діяльності, але й у їхньому повсякденному житті.

Самооцінювання та взаємооцінювання навчальної діяльності

під час проведення «Щоденних 5»

«Щоденні 5» (Daily 5) – це методична система, яку використовують у таких країнах світу, як Канада, Велика Британія, Сполучені Штати Америки та Австралія. Вона розвиває самостійність, креативність, уміння мислити нестандартно. Уперше ця система була представлена Гейлом Буше і Джоан Мозер у книзі «The Daily 5: Незалежність грамотності в початкових класах».

«Щоденні 5» були адаптовані вчителями Новопечерської гімназії Києва, які запровадили цю систему у шкільну практику. Наразі система «Щоденні 5» широко використовується вчителями початкової школи в Україні.

Як і компетентнісно орієнтовані завдання, «Щоденні 5» є технологічною системою з певною структурою, кожний елемент якої спрямований на розвиток навичок самостійної роботи, починаючи від етапу постановки цілей до оцінювання учнем власної діяльності.

Ця система складається з п'яти видів діяльності – «Письмо для себе», «Читання для себе», «Читання для когось», «Робота зі словами» і «Слухання», які діти виконують щодня на уроках чи у групі продовженого дня. Власне, ці види діяльності є різновидом звичних для української школи завдань з розвитку різних видів мовленнєвої діяльності: читання мовчки, вголос, діалогічного мовлення та письма. Утім, особливості організації цієї роботи надають їй більшої результативності.

Для самостійного читання учні самі обирають книжку або текст. Читання триває впродовж визначеного часу (5-15 хвилин). По закінченні учні виконують завдання для перевірки розуміння та усвідомлення прочитаного.

Учитель не нав'язує учням книги, але може порадити їм ту чи іншу книжку, текст. Перед читанням для когось учні об'єднуються в пари та разом читають (тексти, підручник). Після закінчення виконують завдання на розуміння та усвідомлення прочитаного, які підготував учитель. Учитель готує тексти, допомагає учням об'єднуватися в пари, визначає час для читання, надає завдання для роботи над усвідомленням прочитаного. Учитель готує тексти для слухання та завдання для роботи над усвідомленням почутого, матеріали для роботи після слухання. Учні слухають учителя, однокласника чи аудіозаписи, виконують завдання на розуміння та осмислення прослуханого.

Робота зі словами передбачає тренування учнів у написанні слів, сполучень слів. Учні пояснюють їхнє значення, добирають слова з певної теми, синоніми, антоніми. Учитель добирає слова і тексти для роботи, готує навчальні матеріали і завдання, словники. Розміщує наочні посібники. Під час письма учні вільно пишуть на самостійну або запропоновану вчителем тему на аркуші паперу, у зошитах чи «Щоденнику вражень». За бажанням діти можуть прочитати написане для всіх чи для когось. Учитель добирає теми, які стосуються учнівського досвіду, або допомагає обрати тему. Необхідно зважати, що вчитель не оцінює, не критикує творів учнів, не обмежує обсяг тексту, але визначає час для його написання.

Учитель разом з учнями обговорює їхні дії під час проведення «Щоденних 5». Для кожного виду діяльності є своя схема-алгоритм обов'язкових дій для учнів і вчителя, які потім аналізуються в листах самооцінки. Тобто і учні, і вчитель чітко уявляють, що вони роблять під час кожного виду діяльності. Перед початком роботи учні виголошують мотиваційні речення, які спрямовують їх на активну самостійну роботу.

Як здійснюється самооцінювання учнем під час проведення «Щоденних 5»? Для розуміння цього процесу вчитель має усвідомити, що самоцінювання учнів – системна частина цієї технології. Обов'язковим етапом кожного виду діяльності є заповнення учнями листів самооцінювання.

Листи самооцінювання є важливим інструментом самоаналізу учнем своєї діяльності. Учні оцінюють передусім не результат свої діяльності, а характер і послідовність виконання певних дій, які спрямовані на розвиток самостійності і розкриття їхнього творчого потенціалу. Особлива увага звертається на тренування витривалості учня, на активну роботу впродовж усього часу, відведеного для цього виду діяльності. Передбачається, що якщо учень дотримуватиметься цієї процедури, то результат буде прогнозовано позитивним. Учитель також аналізує ці листи з метою відстеження формування в учнів здатності до самооцінки.

Для запровадження системи «Щоденні 5» учитель повинен концептуально змінити свою діяльність на уроці і надати учням можливість працювати самостійно. Учитель не критикує роботу учнів, не виправляє помилки, не обмежує їх в обсязі написання роботи. Учитель спостерігає за діяльністю учнів, а наприкінці дня робить запис своїх спостережень та аналізує учнівські роботи, які були виконані впродовж дня, фіксує у своєму журналі прогрес та проблеми, які виникли в дітей під час роботи. Із цими учнями планується робота і на наступний день. Учень не відчуває жорсткого «зовнішнього контролю», працюючи в атмосфері свободи і довіри.