Презенація " Т. Халілов " До останнього подиху". Образ Бекира"

Проблема самотності і старості:  «Як погано на старості лишатись на самоті, особливо, коли ти смертельно хворий і немає , кому подати навіть склянку води...»Лейтмотив твору - опис важкого шляху старого до зачинених дверей, очікування батьком повернення сина.

«Я не Мцирі, любий хлопчику, та моя любов до землі своїх предків незнищенна. Я страшенно люблю її степ і гори, її небо, схід і захід сонця, пил її доріг. І буду любити до останнього подиху. І хотів би, щоб моє змучене тіло було поховане в рідній землі»

«Тоді я міг втопитись, та все одно вигріб на берег. І зараз я доповзу і відчиню двері, хай там що. Ти тільки не йди, синку. Я обов'язково дійду і відчиню тобі двері. Я ніколи не мав богатирської сили, але завжди відзначався впертістю характеру, а сила волі, мій хлопчику, щось таки важить...".

«Він був старий і тяжко хворий»→ спрага → «Есфете, хлопчику мій, де ти? — кликав сина» → пролунав дзвінок → упав на підлогу і знепритомнів → марення. Спрага → спогади про матір, дитинство → у батька у візку — шлях додому → «море, як і життя, не прощає легковажності й помилок» →

зустріч Я-дорослого з Я-дитиною → юне кохання до Еміне → повернення з війни. Особливий відділ. Наказ прямувати до Середньої Азії → непослух. Порожнє рідне село. Наказ → Середня Азія. Переховування. Пошуки рідних. Розповідь Абляким-аги: нічний візит озброєних людей, місяць у вагоні, спецпоселення.

Смерть рідних, вивезення ЕМІНЕ до Німеччини → пошуки роботи → донос. Арешт. Допити. Звинувачення. Смертну кару замінили на 25 років каторжних робіт → етап на Колиму. Табір → смерть Сталіна. Повернення. Пошуки роботи → зустріч із товаришем-зрадником → робота в геологорозвідувальній експедиції.

Старий пригадує той жах, як у нього на очах змія пожерла ластів’ят у гнізді. Безпомічні й ще голі пташенята прийняли за матір гадюку, яка підповзала їх проковтнути. Змія переростає у символ розправи режиму над кримськотатарським народом 1944 року: «Вони проковтнули вас!».

Садист-слідчий з надзвичайно довгою шиєю і маленько головою. Згадуючи фронт і бойових побратимів, Бекир знову подумки повертається до образу свого ката, схожого на змію: «А Гюрза, мабуть, не воював, ховався в тилу і душив невинних людей. Як би я хотів опинитися з ним у рукопашному бою. З яким би задоволенням я всадив у нього штик і розплющив прикладом його зміїну голову».

Зустріч з ЕМІНЕ→ розповідь про гірку долю Еміне → одруження. Народження сина → «якби ти була поруч, я б не був таким нещасним» → повторний дзвінок. Спогади про сина. Поїздка до Криму — черговий душевний біль → «чи знав я щастя? важко сказати. Та й хто може похвалитися своїм щастям? У життя стільки всього намішано: і радості, і печалі...» → «в очі вдарило яскраве світло...».

«Що таке для людини вода, дізнався на фронті, у катівнях КДБ і в пустелі. Крапля води дорожча за золото, коли її нема».

Але людина створена не для поразки. Людину можна знищити, а здолати не можна. Ернест Хемінгуей

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯНАПИСАТИ ПРОДОВЖЕННЯВІД СЛІВ: «в очі вдарило яскраве світло...».