«Тоді я міг втопитись, та все одно вигріб на берег. І зараз я доповзу і відчиню двері, хай там що. Ти тільки не йди, синку. Я обов'язково дійду і відчиню тобі двері. Я ніколи не мав богатирської сили, але завжди відзначався впертістю характеру, а сила волі, мій хлопчику, щось таки важить...".
зустріч Я-дорослого з Я-дитиною → юне кохання до Еміне → повернення з війни. Особливий відділ. Наказ прямувати до Середньої Азії → непослух. Порожнє рідне село. Наказ → Середня Азія. Переховування. Пошуки рідних. Розповідь Абляким-аги: нічний візит озброєних людей, місяць у вагоні, спецпоселення.
Смерть рідних, вивезення ЕМІНЕ до Німеччини → пошуки роботи → донос. Арешт. Допити. Звинувачення. Смертну кару замінили на 25 років каторжних робіт → етап на Колиму. Табір → смерть Сталіна. Повернення. Пошуки роботи → зустріч із товаришем-зрадником → робота в геологорозвідувальній експедиції.
Садист-слідчий з надзвичайно довгою шиєю і маленько головою. Згадуючи фронт і бойових побратимів, Бекир знову подумки повертається до образу свого ката, схожого на змію: «А Гюрза, мабуть, не воював, ховався в тилу і душив невинних людей. Як би я хотів опинитися з ним у рукопашному бою. З яким би задоволенням я всадив у нього штик і розплющив прикладом його зміїну голову».
Зустріч з ЕМІНЕ→ розповідь про гірку долю Еміне → одруження. Народження сина → «якби ти була поруч, я б не був таким нещасним» → повторний дзвінок. Спогади про сина. Поїздка до Криму — черговий душевний біль → «чи знав я щастя? важко сказати. Та й хто може похвалитися своїм щастям? У життя стільки всього намішано: і радості, і печалі...» → «в очі вдарило яскраве світло...».