Презентація. "Е. М. Хемінгуей. Повість " Старий і море"

Ернест Хемінгуей. Життя і творчістьppt_xppt_x

Будинок Хемінгуея

Батьки. Ернест Хемінгуей народився 21 липня 1899 в Оук-Парку, штат Іллінойс, США, передмісті Чикаго. Його батько Кларенс Едмот Хемінгуей працював лікарем, а його мама Грейс Голл — музикантом. Ернест був першою дитиною в сім'ї.

Уроки музики. Мама Хемінгуея часто виконувала концерти у містечку Оук-Парк та навколишніх селах. Майбутнє сина вона теж пов'язувала з музикою і тому змушувала його співати у церковному хорі та грати на віолончелі. Малий Ернест дуже не хотів займатися музикою та співами, але його супротив було придушено і він щодня відвідував уроки музики.

Котедж «Уіндмер» на озері Валлун. Для хлопчика поїздки в «Уіндмер» означали повну свободу. Його ніхто не змушував грати на віолончелі і він міг займатися своїми справами - сидіти на березі з вудкою, блукати лісом, гратися з дітьми з індіанського селища. У 1911 коли Ернесту виповнилося 12 років, дідусь подарував йому однозарядну рушницю 20-го калібру. Цей подарунок зміцнив дружбу діда і онука. Хлопчик обожнював слухати розповіді дідуся і на все життя зберіг про нього добрі спогади, часто переносячи їх у свої твори в майбутньому.

Початок. Літературне покликання Хемінгуея з'явилось ще в шкільні роки. Після випуску із середнього навчального закладу він вирішив не вступати до Університету, а переїхав у Канзас, де влаштувався працювати у місцеву газету Star.ppt_x

Перше кохання. Хемінгуей дуже хотів служити в армії, однак через поганий зір йому відмовляли. Але він все ж зумів потрапити на І Світову війну, влаштувавшись водієм швидкої допомоги. 8 липня 1918 р. він був поранений на австро-італійському фронті, під Фоссальто ді П'яве. У воєнному шпиталі Ернест закохався у медсестру Агнес фон Куровські, яка, тим не менше, відмовила йому. Ці найяскравіші спогади юності Хемінгуей ніколи не забував. Після війни Ернест відновив літературні експерименти, працюючи журналістом в Чикаго. Тоді ж він перший раз (із чотирьох) одружився.

Зрілість та успіх. Вже в 1925 р. була опублікована книга Хемінгуея — «У наш час. Перший, по-справжньому письменницький успіх прийшов до Хемінгуея у 1926 р. після виходу в світ «І сонце сходить»[2] або «Фієста» песимістичного, але одночасно блискучого роману про «втрачене покоління» французьких і іспанських репатріантів 1920-х рр. Післявоєнні роки Хемінгуей присвятив повністю літературі.

Париж. Основним його місцем проживання був Париж, одначе він дуже багато подорожував, оскільки захоплювався гірськими лижами, полюванням і рибалкою. В 1927 р. вийшов збірник розповідей «Чоловіки без жінок».1933 році — «Переможець нічого не отримує. Вони остаточно затвердили Хемінгуея в очах читачів як унікального автора коротких оповідань. Серед найвідоміших з них є «Вбивці», «Коротке щасливе життя Френсіса Макомбера» і «Сніги Кіліманджаро». І все ж більшості Хемінгуей запам'ятався через роман «Прощавай, зброє!»(1929) — історію нещасливого кохання, яке розвивалось на тлі баталій І Світової війни.

“ По кому подзвін”1937. Хемінгуей тяжко переживав Громадянську війну в Іспанії в середині 1930-х років. Він навіть організував збір пожертвувань на користь республіканців, які боролись з генералом Франко. Враження від війни знайшли відбиття в іншому відомому романі — «По кому подзвін»

Подорожі З початком ІІ Світової війни він відновив свою журналістську діяльність, переїхавши до Лондона. Після війни письменник переїхав на Кубу, де відновив літературну діяльність. Він продовжував подорожувати і в 1953 р. десь у Африці потрапив у серйозну авіакатастрофу. В тому ж році Ернест Хемінгуей отримав Пулітцерівську премію за повість «Старий і море».

Останні роки. Останні роки життя Хемінгуей страждав тяжкими депресіями і розладами психіки, а також цирозом печінки. В 1960 р. він лежав в клініці Майо в Рочестері (штат Міннесота) з діагнозом депресії та серйозного розумового розладу. Після повернення з лікарні Хемінгуей вкоротив собі віку, вистріливши собі в лоба з мисливської рушниці. Це відбулось 2 липня 1961 р. в його власному будинку в Кетчемі, штат Айдахо, США.

“Старий і море ”Серед безкраїх просторів океану на острові Куба загубилося маленьке селище, де живуть самі рибалки, і все життя пов'язане тут з морем. Головний герой повісті, старий рибалка на ім'я Сантьяго, напевне найстаріший з тих. хто промишляв сам-один на своєму човні на Гольфстрімі. Уже 84 дні він повертався без риби. ppt_x

Сантьяго. Сам старий був худий, виснажений, із темними плямами від «нешкідливого нашкірного раку», який виникає під впливом сонячних променів. На руках виднілися шрами від жилки, яка порізала йому шкіру, коли він тягнув великих риб. Але шрами ті були старі, «як шпари у безводній пустелі». Усе у нього було старе, крім очей, які мали колір моря, «веселі очі людини, яка не здається».

Оселя рибалки. Разом вони прийшли у халупу старого, зроблену з пальмового листя. У цій бідній домівці були лише стіл та стілець, у земляній долівці — ямка для приготування їжі. Стіни колись прикрашала фотокартка дружини старого, але після ЇЇ смерті він сховав той портрет, бо дивитися на нього було дуже тоскно.

Сни. «Йому тепер не сняться ні бурі, ні жінки, ні видатні події, ні великі рибини ні бійки, ні змагання у силі, ні дружина. Але часто-густо у його снах виникають далекі країни й леви, що виходять на берег».ppt_x

Море«Старий думав про море, як про жінку, що дарує або відмовляє у милості, а якщо і дозволяє собі недобрі чи непродумані вчинки,— що ж поробиш, таку вже має натуру». Старому подобалося дивитися, як морські черепахи залюбки їли фізалій. Він любив зелених черепах, не відчував перед ними, як інші, марновірного остраху через те, що серце їхнє живе довго після того, як черепаху розрубають на шматки. Він думав, що має таке саме серце, а руки й ноги його схожі на черепашачі лапи.ppt_x

Двобій. Так почався тривалий і виснажливий двобій старого й величезної риби. Він добре знав, коли треба тягнути снасті, коли пустити. Спочатку він дав рибі наїстися і добре вчепитися за гачки. Йому хотілося подивитися на рибу, аби знати, з ким має справу, бо добре знав «характери» всіх мешканців моря. Але риба не показувалася. Вона потягла човен у відкрите море. Старий відчув, як йому тепер потрібна допомога, пошкодував, що хлопця не було поруч.

Риба. Він уже не відчував лівої руки, котрою тримав жилку всю піч. Він наказав собі поїсти сирого тупця. Несподівано жилка перестала врізатися в руку старого: риба піднялася на поверхню, і він уперше побачив її. Риба горіла на сонці, голова й спина були темно-фіолетові, а замість носа — меч, довгий, як бейсбольна бита. Вона була значно довша, ніж його човен. Вистрибнувши на мить, риба знову пірнула у глибочінь океану. Вона потягнула за собою човен, і старий ледве втримував жилку: він не мав права відпустити рибу

На межі сил. Він привалився до борту, переніс тягар на праву руку і заснув. Спочатку йому снилися морські свині, тоді його халупа у селищі. І лише потім йому наснилося, як стоїть він біля борту великого корабля і дивиться на африканське узбережжя, яким гордо йдуть леви. У сні старий був щасливий. Він прокинувся від різкого ривка. Ліву руку звели корчі. Жилка різала руки, він намагався тільки підставляти мозолясті частини. Він знов звернувся до риби і сказав: «Ти все рівно помреш, навіщо тобі треба, аби і я помер».

Перша перемога. Він зібрав усю свою волю, залишки сил і гордості і «кинув усе це проти мук, які терпіла риба, і тоді вона перевернулася на бік і тихо попливла поруч, ледве не торкаючись мечем човна». Старий узяв гарпун і що було сили встромив його рибі у бік. Він відчув, як металеве лезо вп'ялося у живе тіло риби і просувалося далі. Від натуги старого нудило, голова паморочилася, але він «виграв цей бій, тепер залишилася чорна робота».

Акули. Через годину з'явилася перша акула, яка, відчувши кров, почала переслідувати човен. Вона підійшла зовсім близько і кинулася на рибу. Старий, зібравши останні сили, вдарив її гарпуном. Акула відірвала величезний шматок риби і пішла на дно, затягнувши із собою і гарпун. Раптом він помітив двох акул, які хижо й упевнено пливли до човна. Старий бив їх дубинкою і хоча не вбив, але відігнав. На свою рибу він намагався не дивитися, бо там залишилася лише половина. ppt_x

Відчай. Старий знав, що боротьба марна. «Вони напали цілою зграєю, а він бачив лише смуги на воді, які креслили їхні плавники, і мерехтіння, коли вони кидалися рвати рибу. він бив їхні голови і чув, як лящать їхні щелепи, як сіпається човен, коли вони хапають рибу знизу. Він бив дубиною щось невидиме, що міг тільки чути і відчувати, та раптом щось ухопило дубинку, і дубинки не стало». Старий вставив румпель і направив човен до берега. На мотузці він тягнув лише остів красуні риби. Вночі акули накинулися на той остів, але він не звернув на них уваги.ppt_xppt_x

У селищі Біля човна старого зібралися рибалки, дивлячись на те, що до нього було прив'язане. Вранці на «Терасі» сиділи туристи. Побачивши остів, одна з них запитала, що то таке. Офіціант відповів: акули, і хотів було пояснити, яка трагедія тут сталася. Але туристка не слухала, а звернувшись до свого супутника, промовила: ніколи не знала, що в акул такі гарні хвости. Старий у цей час спав у своїй халупі. Сон його охороняв хлопець. «Старому снилися леви».ppt_xppt_xppt_x