Філософія В. Стуса. Екзистенціоналізм. Стоїцизм. Екзистенціалі́зм або філософія існування (фр. existentialisme від лат. exsistentia — існування) — напрям у філософії XX століття, що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору. Стоїцизм — одна з головних течій елліністичної і римської філософії, заснована в кінці IV ст. до н. е. Найважливішим у житті для прихильників стоїцизму було вміння закласти міцну і розумну основу свого морального життя. Для цього слід вчитися долати пристрасті, загартовувати силу духу, йти за покликом долі.
Пам’яті Алли ГорськоїЯрій, душе. Ярій, а не ридай. У білій стужі сонце України. А ти шукай — червону тінь калинина чорних водах — тінь її шукай,де горстка нас. Малесенька щопталише для молитов і сподівання. Усім нам смерть судилася зарання,бо калинова кров — така ж крута,вона така ж терпка, як в наших жилах. У сивій завірюсі голосіньці грона болю, що падуть в глибінь,безсмертною бідою окошились.
Аналіз поезіїЯріти - випромінювати яскраве світло або виділятися білизною, яскравими барвами. Шопта - це група людей, які мають однакові інтереси, мають спільну ціль і думку.1. Історія написання твору.2. Словникова робота.3. Вид лірики: громадянська.4. Жанр лірики: епітафія.5. Тема: оптимістичні сподівання, що смерть людини заради правої справи є героїчною.6. Ідея: прославлення безсмертя людини-борця.
Аналіз поезіїРемінісценція - невиразний спогад, відгомін якоїсь події або враження.7. Художні засоби твору: Епітети: біла стужа, сива завірюха.. Метафори: яріє, ридає душа, грона болю падуть.. Літота: жменька нас, маленька шопта. Символічні образи: душа, Україна, калина.. P. S. Ремінісценції. Картина В. Зарецького «Світла душа».
«Господи, гніву пречистого..»Господи, гніву пречистогоблагаю — не май за зле. Де не стоятиму — вистою. Спасибі за те, що малелюдське життя, хоч надієюдовжу його в віки. Думою тугу розвіюю,щоб був я завжди такий,яким мене мати вродилаі благословила в світи.І добре, що не зуміламене від біди вберегти.
«Як добре те, що смерті не боюсь я..»Як добре те, що смерті не боюсь яі не питаю, чи тяжкий мій хрест. Що вам, богове, низько не клонюсяв передчутті недовідомих верств. Що жив-любив і не набрався скверни,ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну,і в смерті обернуся до життясвоїм стражденним і незлим обличчям,як син, тобі доземно поклонюсьі чесно гляну в чесні твої вічі,і чесними сльозами обіллюсь. Так хочеться пожити хоч годинку,коли моя розів'ється біда. Хай прийдуть в гості Леся Українка,Франко, Шевченко і Сковорода. Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,уже не ремствуй, позирай у глиб,у суще, що розпукнеться в грядущеі ружею заквітне коло шиб.