Кажуть, історію вивчають, щоб краще зрозуміти сучасне і передбачити майбутнє. Сьогодні ми звертаємося до Романа Іваничука та його історичного роману «Мальви», щоб, пізнаючи минуле нашого народу, розібратися в собі і дати відповіді на запитання, які хвилюють нас, українців, не одне століття: чиї ми діти? Якими склалися як нація? Якими потрібно прагнути бути далі?Адже минуле, як стверджує сам Роман Іваничук, «невід’ємна частка нашого буття, і якби трапилося найстрашніше-втрата людської пам’яті,- людство стало б ураз примітивною біологічною масою, яка здатна сприймати світ, але не здатна передати набутий досвід, закодований в матерії любові й ненависті, майбутньому поколінню».
Що ви могли б сказати про нього з першого погляду?Мудрий погляд людини, яка багато прожила (адже має сиве волосся), яка пройшла багато випробувань. Письменник відкритий, відвертий, у його погляді відчуваються гідність, сильна воля. Під час першого знайомства із людиною велике враження справляє її зовнішність. Давайте придивимося до фото письменника.
Роман Іваничук в Україні знаний за фразою, що «націоналізм є любов до Батьківщини без жодних негативних підтекстів», а ще історичними романами та новелами. 2016-го він пішов у кращий світ, проте твори продовжують тішити шанувальників. Багато їх перекладено французькою, англійською, німецькою, білоруською, литовською, грузинською, вірменською, болгарською, польською, чеською, словацькою, угорською та румунською мовами.
- Яким же постав в очах своїх сучасників Роман Іванович?«Іваничук ніколи не почувався відокремленим від своєї землі і людей, котрі на ній живуть». Ніна Бічуя«Він не опускався до каяття за свої національні «помилки», стояв на своєму». Роман Безпалків«Іваничук ніколи не був інтриганом, режисером, творцем якихось прихованих підступних дій чи ситуацій». А. Шевченко. Кожний бачить Іваничука – людину й Іваничука – письменника по-своєму… З одного боку,- оптимістичний максималіст, життєлюб, вірний своїм переконанням. З іншого ж боку-непоступливий, різкий, упертий.
На вмовляння родини Роман пішов на геологічний факультет та потім кинув. Приваблював юнака факультет «українська філологія», де пощастило повчитися з рік. Біографи зазначають, що за носіння вишиванки та відмову від вступу до лав комсомолу був виключений із Львівського університету. Щоб уникнути арешту за виписану «антирадянськість», подався служити в армію.
Тут майбутній письменник навчання з 1948-1957рр. із чотирирічною перервою, оскільки був посланий «на перевиховання» в ряди Радянської Армії…в азербайджанському місті Гянджі (Кіровабаді) у зв’язку зі студентською чисткою з приводу вбивства Ярослава Галана, де «тяжко тужив за втраченими літами». Однак, як згадує письменник, саме там «…уник вимушеного вихваляння тирана всіх часів і народів, до того ж знайомство з азербайджанським краєм пригодилося мені в роботі над романом «Четвертий вимір», за який я отримав Державну премію УРСР імені Т. Г. Шевченка».
В інтерв’ю газеті «Високий замок» (2013 р.) згадує, що саме в армії сформувався як письменник «попросив батька благословити на літературний шлях. Той відписав у листі: «Благословляю тебе, сину, бо не можу з тобою нічого вдіяти»…то було останнє батькове слово до мене: через місяць він помер. Було йому лише 56 років – дуже переживав, коли брата заслали за участь в УПА, а мене виключили з університету».Іваничук не полишив своєї філологічної мрії. Після служби на Кавказі, поновився на тому ж факультеті. Про його талант заговорили вголос з появою першої новели «Скиба землі» у 1954 році, що опублікував студентський альманах Львівського університету. На радість автора її схвально зустріла критика. Уже цим він заявив про себе як непересічний майстер слова.
Успіх чекав і повноцінну збірку малої прози. У 1958 році вийшла друком перша збірка новел «Прут несе кригу», яка не тільки зачитувалася до дірок у студентських гуртожитках, а була схвально зустрінута літературною критикою. Роман Іванович «починав з новелістики, а на історичні романи перейшов, аби з пам’яті поколінь остаточно не стерлась історія України… у радянські часи її цілеспрямовано ігнорували – треба було якось рятуватись. У цьому напрямі рухався не лише я, а й Павло Загребельний, Ліна Костенко, Юрій Мушкетик… Когорта історичних новелістів працювала над тим, щоб вберегти спадщину України».
У 1968 р. Роман Іваничук опублікував свій перший історичний роман «Мальви», який приніс письменникові величезний успіх у читачів і шалену партійну, ідеологічну критику, бо в ньому була вперше поставлена проблема збереження національної самосвідомості, яка пізніше, з подачі Ч. Айтматова в його романі «І понад вік триває день» («Буранний полустанок»), одержала назву манкуртства. Правда, в інтерпретації Іваничука ця проблема скоріше мала назву яничарства, недаремно й первісна назва роману була «Яничари». Із 1960 року – Роман Іванович є дійсним членом Спілки письменників України. Він говорив: «Я пишу історію, щоб зробити проекцію на день нинішній».
Роман Іваничук – український письменник, який намагається заповнити білі плями в історії України своїми романами. Його книжки показують те, що відбувалося в нашій країні віками. За своє довге письменницьке життя письменник видав близько шістдесяти книжок, двадцять із яких – історичні романи. Він належить до найпродуктивніших митців української літератури, адже створив цілу бібліотеку історичного роману: «Мальви» (1968), «Черлене вино» (1977), «Манускрипт з вулиці Руської» (1979), «Вода з каменю» (1982), «Четвертий вимір» (1984), «Шрами на скалі» (1987). Заглиблення в історичне минуле свого народу, спільні події й герої, символічні образи, провідні ідеї, найголовніша - ідея любові до рідної землі й народу як смислу існування людини об'єднують усі романи Р. Іваничука в один цикл, в один великий роман про рідну історію.
Земне життя Романа Іваничука завершилось у 87 років. Письменник немов поставив крапку, залишивши на столі чистий аркуш паперу і ручку. Іваничук – це розкішне купання в українській мові.https://www.youtube.com/watch?v=Qa. Pz. F-d. Nh. HYУ Львові попрощались із письменником Романом Іваничуком
Наталія Іваничук на відкритті меморіальної таблиці Романові Іваничуку ( на будинку по вулиці Пекарській)Донька письменника Наталія Іваничук, відома перекладачка зі скандинавських мов, розповідає, що батько був неймовірно щасливий у процесі писання, перебував у стані творчої робочої ейфорії. Сам письменник за життя розповідав, що пише щодня, із 8-ї до 13-ї. Для нього особливо важливою була українська мова. Ще у 2010 році Роман Іваничук в інтерв’ю Радіо Свобода говорив, що «в Україні йде зазіхання на найбільший скарб, атрибут нації – мову, на це влада націлюється і мусолить другу державну мову. І цьому не буде кінця, допоки люди не вийдуть в обороні духу. Бо немає мови – немає нації. В іншому випадку – народ буде бидлом». «Тато віддавав належне, що я мовою володію краще, аніж він. Хоча він – письменник, але я від нього набралася, в першу чергу, тієї мови. Як з’ясувалося, що мій хліб у житті буде перекладацтво, тато сказав мені пару віхових речей: мову треба знати рідну, бо іноземну вивчиш, заглянеш у словник, а рідною мовою треба володіти дуже глибинно. Мені це він увесь час торочив, як тільки я почала перекладати».
- Герой України, член Спілки письменників України, депутат Верховної Ради України І-го скликання, Заслужений працівник культури України. Український письменник, публіцист із покоління шістдесятників;- патріарх української історичної романістики;- знаний громадський діяч, педагог;- один із організаторів Товариства української мови ім. Т. Шевченка;- лауреат премії імені А. Головка за роман «Манускрипт з вулиці Руської»; - лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка за романи «Вода з каменю» і «Четвертий вимір». На підсумки найбільше права мають нарід і Бог, то їм судити, чи мудро ми повелися з дарованим нам талантом, чи не занедбали його і яка нам належить нагорода за працю. Роман Іваничук. Він може пишатися тим, що прожив довге і гідне життя, за плечима лишивши і організацію товариства української мови «Просвіта», і видавництво творів українських письменників, і багаторічну суспільну діяльність-депутатство у Верховній Раді України.
Найкраще вшанування письменника - це перечитування його творів. А в Іваничука є що читати. Якщо об’єднати усі його романи в один цикл - вийде один великий роман про історію України, в який автор вклав весь свій талант. Вшанування письменника Як бачимо, Роман Іваничук дійсно неординарна особистість. Багато випробувань випало на його долю, але він залишився вірним собі і народу. Сьогодні ми звертаємося до роману «Мальви», щоб спробувати зрозуміти себе, стати кращими в своїх ментальних моральних якостях, відкинути все те зле, що заважає нам формуватися як нації.
Мальви… Кому не милували око своїм буйним квітом ці рослини поблизу наших обійсть? Сильні, високі, пишні, вони завжди були окрасою українських осель... Сам автор дав тлумачення назві твору: «Мальви - це трагічний символ українського народу - гожого вродою, статного, пишного -на своїй землі - і знищеного фізично і духовно на чужині, в бусурменській неволі».«Мальви» - це друга назва твору, а була ще й перша – ще більш нищівна -«Яничари». Але ця назва дуже настрашила видавців. Вони застерігали: багато хто впізнає себе, треба щось нейтральніше.
Письменник про свій роман. Мій перший історичний роман «Мальви» — про зраду, про яничарство. Через нього мав багато клопоту, заборони й цькування. Але роман був популярний, відомий усім українцям у світі.«Мальви» видали й в Америці — у видавництві «Тризуб», та ще й із тризубом на обкладинці. Про це дізналися тут. Чекав арешту. Але якось минулося, може, не схотіли зчиняти галас іще й з Іваничуком. Їм досить було Горинів, Калинців, Сверстюка. Мене вже не чіпали. У київському видавництві «Дніпро» «Мальви» вийшли стотисяч-ним накладом. Потім — іще 30 тисяч примірників. Коли наклали заборону, книжка вже розійшлася. Назва була нейтральна — «Мальви». Але всі розуміли, що в романі я мав на увазі тих, хто зрікся рідної мови, батьківщини, став її ворогом. Тема споконвіків у нас дуже актуальна. Актуальна вона і донині. Коли писав цю книжку, в Україні здійснювали русифікацію — люди відмовлялися від своєї ідеології, мови. Чому зраджували? Це вже інше питання. Зрада — гріх, який зваблює людей слабких, а їх у нас дуже багато. Роман Іваничук
Мальва - берегиня оселі. Вона уособлює духовне коріння людини, її вірність спадщині пред-ків. Ця квітка ледь не найпоширеніша в Україні з давніх часів. Українці вірили, що то добрі душі предків поселяються в мальві і охороняють мешканців будинку. До того ж ця квітка дуже красива і має різноманітні забарвлення, які здавна прикрашали українські будинки. Не було жодного села, де не росли під вікнами ці прекрасні квіти. Мальви - рослини, які одні з перших описані в літературі. Наприклад, Горацій згадував їх як компонент свого харчування, описуючи досить коротко: «Для мене страв є маслини, цикорій і мальви».
Існує декілька легенд про мальву Сталося це давним-давно. У ті часи важко жилося українцям на рідних землях. Вороги зазіхали на багаті землі України. Людей грабували, забирали в рабство або вбивали. Українці захищалися, як могли, хто вилами, хто сокирою. Одним із таких був сотник Григорій Кандиба, який шаблею захищав свою сім'ю. Але сили були нерівні.
Вбили його вороги, накинули аркан на шию дружині і потягли за собою. Тільки дочці Мальві вдалося врятуватися. Дівчину дуже поважали за те, що вона знала про всяке зілля і вміла лікувати травами. Ці знання вона отримала від матері, а батько з дитинства вчив військовому ремеслу. Не один бусурмен загинув від її дівочої руки. Красива, горда Мальва наводила жах на ворогів. 5 корів обіцяли тому, хто її спіймає.
Якось в осінню негоду прийшла дівчина обігрітися до козака Нагнибіди. І зрадник видав Мальву. Порубали її на шматки і розкидали по сторонах. І розрослося чудове зілля, яке односельці називали Мальвою. А саме село, де росла і жила красуня, назвали Мальвіни Граблі. Адже дівчина вбивала ворогів одними граблями.
Із них виховували справжніх воїнів-піхотинців, еліту султанської гвардії. Потім їх посилали в Україну та інші місця вбивати, палити, руйнувати рідну колись землю. Яничари були особливо жорстокими у боях. Яничарські війська використовували з другої половини 14 аж до 19 століття. У наш час «яничарами» називають людей, які забувають рідну мову, культуру, перевертнів. Від кінця 2013 року з’явився новотвір «янучари» як назва співробітників силових органів, що стали проти народу на сторону екс-президента Віктора Януковича. У порівнянні: як яничар — про дуже жорстоку людину, перевертня.
Історія свідчить, що напади яничар відзначались надзвичайною жорстокістю. Часто після проходу яничарського війська від селищ залишались лише груди попелу. Причини такої жорстокості психологи пояснюють тим, що захоплені в дитячому віці й виховані без батьківського тепла, зате в щирій подяці Османській імперії слов'янські хлопчики в кожному поході демонстрували свою відданість сулейману. Вони не могли мати жалості, бо з дитинства їм прищеплювали думку про те, що їхні родові корені — то найбільші вороги, яких неодмінно слід позбутись.
Ось, як про це говорить Роман Іваничук устами героя роману — яничара — Аліма, коли тому здалося, що чаушлар (наглядач за поведінкою яничарів у бою) спостерігав у битві за його діями: «...так, чаушлар не зводить саме з нього погляду. І тільки з нього. А в тому погляді — старе недовір'я, а той погляд мовчки вимовляє найогидніше слово: «Козак, козак, козак!» Алім відчув тепер гостріше, ніж будь-коли, як він ненавидить те плем'я, яке його породило!.. Це слово іноді доводило юнака до сказу, він не раз вихоплював ятаган із піхви, щоб нанести удар. Та не було під руками того козацького племені, яке хотілося вирубати дощенту».
Дія в романі «Мальви» відбувається у середині XVII ст. — напередодні та під час національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Це історія життя полонянки з України Марії, її поневіряння на чужині з дочкою Соломією, яку вона вже тут, у Криму, назвала Мальвою, сподіваючись, що виживе дочка, як вижили занесені вітрами з українських степів квіти. Попутно Марія мріє знайти свого сина, який ще в Україні малим хлопцем був викрадений циганами, як і багато інших слов'ян, із метою продажу на невільничих ринках Туреччини або Кримського ханства. Але, розшукуючи колись втраченого сина, Марія втрачає на чужині й дочку, бо вона, закохавшись, стає дружиною Кримського хана Іслам-Прея.
Всі ці події змальовані в той час, коли Україна протистояла двом державам-загарбницям: Османській імперії та Кримському ханству, що воюють проти України силами її дітей. Якщо уважніше придивитись до образу Марії, то можна відзначити, що вона є уособленням самої України, яка оплакує страшну долю своїх дітей. Автор вибирає ім'я Марія невипадково, адже воно має нагадати про страждання Божої Матері, яка також пережила трагедію втрати дитини. Завершується роман епізодом, як Марія намагається повернутись на рідну землю: «Пустіть мене, яничари, пустіть свою матір за мур Перекопський, в мене грамота від хана. Заробляла ж її тяжко, усе спродала для неї: Бога свого, дітей своїх і здоров'я. Мушу вмерти на тій землі, де коноплі по стелю, а льон по коліна, де мальви вище соняхів ростуть — білі, голубі й червоні...»
Паспорт твору«Мальви»Літературний рід: епос. Жанр – історичний роман. Тема – зображення поневірянь українців на чужині.Ідея – утвердження патріотизму і необхідність визволення України від загарбників. Проблематики роману: Збереження духовних святинь, відповідальність сучасників за минуле й майбутнє. Проблема виродження особистості. Безславний шлях яничарства.Історична пам’ять у романі. Батьки і діти.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: ЛІТЕРАТУРА: Слоньовська О. В., Марфин Н. В., Вівчарик Н. М. Українська література. Підручник для 11 кл.. закладів загальної середньої освіти (профільний рівень).-К.: Літера ЛТД - 2019.- 320 с. ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ: - URL: https://www.youtube.com/watch?v=Dm8к0 PWQrn. RU - URL: https://uain.press/articles/roman-ivanichuk-z-kogorti-ukrayinskih-novelistiv-831879 - URL: https://www.ukrlitzno.com.ua/roman-ivanichuk-zhittyevij-ta-tvorchij-shlyax/ - URL: https://cbs.poltava.ua/index.php/novyny/5708-na-zlami-chasu - URL: https://www.youtube.com/watch?v=Wj. Vj. Uz. VQF1 A - URL: https://naurok.com.ua/uroki-pozaklasnogo-chitannya-u-9-klasi-99387.html - URL: https://velychlviv.com/majstrovi-ukrayinskogo-romanu-romanovi-ivanychuku-sogodni-vypovnylosya-b-90/ - URL: https://philology.lnu.edu.ua/news/na-svitlu-pam-yat-romanu-ivanychukovi - URL: https://www.youtube.com/watch?v=Bx. T28azm408 - URL: https://uahistory.co/pidruchniki/borzenko-ukraine-literature-11-class-2019-profile-level/100.php