Презентаці на тему: "Трипільська культура"

Трипільська культура. Господарство, побут і духовне життя носіїв трипільської культури Ми тут жили ще до часів потопу. Наш корінь у земну вростає вісь. І перше, ніж учити нас , Європо, На себе ліпше збоку подивись. Ти нас озвала хутором пихато. Облиш: твій посміх нам не допече, Бо ми тоді вже побілили Хату, Як ти іще не вийшла із печер. Презентацію виконала: Вдовцова Тетяна Андріївна, вчитель історії ЗЗСО І-ІІІ ст. №6 м. Гайсин Гайсинської міської ради

Трипільська цивілізація – умовна назва спільності племен, які мешкали на землях сучасної України, Молдови й частини Румунії з 5 400 до 2 750 роках до н. е. З одного боку, здавалося б, неймовірно давно. А з іншого, якщо вважати, що тривалість покоління становить 25 років, це лише 300–180 поколінь тому

Наприкінці 19 сторіччя київським археологом Вікентієм Хвойкою, який проводив розкопки в Київській губернії біля села Трипілля, були знайдені останки древнього поселення, що говорили про своєрідну культуру господарства і побуту, домобудівництва і орнаментики, скульптури і вірувань його жителів. Зразки матеріальної і духовної культури, аналогічні тим, які знайшов Хвойка, були пізніше знайдені у багатьох місцях Правобережної України. Їхній аналіз привів археологів до думки про те, що вони не мають відношення ані до часів Київської Русі, ані до більш пізніх історичних періодів нашої історії. Саму ж культуру історики охрестили за назвою місця перших розкопок - трипільською.

Вони з'явилися на території сучасної Україні наприкінці 6 тисячоліття до нашої ери, мігрувавши з Трансильванії і Молдови, куди у свою чергу потрапили саме з південної Анатолії через Балкани у 7 тисячолітті. У ті місця, куди йшли трипільці, вони несли з собою навички відтворюючого господарства, культурні рослини (пшеницю, ячмінь, сочевицю), домашніх тварин (овець, кіз), близькосхідну культуру та мову. Ці люди належали до східно-середзем- номорського антропологічного типу, який характеризується тонкокістністю, невисоким зростом, темною пігментацією, скошеним чолом і великим носом своєрідної форми.

На території України Трипільська культура була поширена у Лісостепу — від Верхнього Дністра на Заході до Середнього Дніпра на Сході. Час її існування: друга половина шостого — перша чверть третього тисячоліття до Христа. На землях України нині відомо близько 2000 трипільських пам’яток: поселень, могильників, курганів.

Трипільці – найбільш раннє на території України осіле населення. Обрали вони цей край тому, що знайшли тут найліпшу для сільського господарства землю. Ніде в Євразії – ні на схід, ні на північ, ні на захід – немає такого багатющого чорнозему. Іти з цієї території, шукати землю кращу, більш родючу – безглуздо. Щоб покинути таке багатство, потрібно бути сліпим. Сліпими давні народності не були. І тому їхні нащадки нікуди звідси не йшли – незважаючи на всі катаклізми, вони продовжували жити там, де жили, продовжували вирощувати той же хліб, розводити тих же свійських тварин.

Ментальність трипільців Ментальність будь-якого аграрного суспільства базується на архетипі землі. Цей архетип був визначальним і в менталітеті трипільців. Вони, як і годиться хліборобам, були людьми відкритими, прагматичними, працьовитими. А з огляду на їхнє середземноморське коріння й південне місце проживання – компанійськими, веселими, доброзичливими. Про життєрадісність трипільців свідчить гама кольорів на їхній кераміці – у залах історичних музеїв трипільську експозицію видно здалеку. Якщо ми поглянемо на свій домашній посуд, а потім на посуд трипільців, то легко зробимо висновок, хто був більш життєрадісним – вони чи ми. А разом із тим зможемо порівняти, хто мав більш витончений художній смак.

У менталітеті трипільців, судячи з усього, не існувало звичайної для того часу агресії й невиправданої жорстокості – за системою "інь-ян" вони були народністю "інь": м'якою, романтичною, жіночною. Навіть невідомо, чи мали вони армію.

Трипільські міста Найбільші з трипільських міст існували у V тисячолітті до Христа. Їхні розміри вражають: сотні гектарів площі, тисячі жител, чисельність мешканців — до 10—15 тисяч чоловік. Потужні укріплення, які зводилися по колу у кілька рядів і складалися із сотень щільно прибудованих одна до одної дво- і навіть триповерхових споруд, надійно захищали своїх господарів.

Трипілля – суспільство з гарантованою системою забезпечення життя, яке створило собі високий комфорт у побуті. Помешкання в них були по 70–140 кв.м. Чи багато хто з нас зараз, у XXІ столітті, живе у власних двоповерхових котеджах? А трипільці жили – це для їхнього суспільства було нормою.

У трипільців була розвинена як сільська, так і міська культура. Громадяни мали великі статки, мали можливість придбати дорогий посуд і тим самим матеріально забезпечити майстрів. Багаті, упевнені в майбутньому, люди купували дорогий одяг, прикраси із золота й срібла, персні, намисто. Однак, щоб гарно жити, необхідно працювати – про високу працездат- ність трипільців свідчать і якість, і кількість виготовленої ними продукції

ЗАНЯТТЯ ТРИПІЛЬЦІВ Трипільці займалися металургією і металообробкою: виготовляли зброю, прикраси і знаряддя праці – пласкі сокири, сокири-молоти, шила, свердла, долота, рибальські гачки. В трипільців особливо розвинутими були гончарство та ткацтво. При розкопках знайшли рештки вертикальних ткацьких верстатів, які дозволяли виготовляти тканини різних типів шириною до 1,5 метра. Трипільці ткали як тонке лляне полотно, так і грубе, подібне до мішковини, - про це свідчать знайдені на посуді відбитки тканини. Ткані виготовлялися не лише з льону, а й з вовни. Одяг фарбувався і прикрашався вишивкою та нашивними пластинками з кісток, міді та золота. Зображення на Трипільських статуетках доводять, що трипільці були естетами, які відзначалися творчим підходом до моделювання і оздоблення одягу.

Одна з таємниць Трипільської культури — знайдені археологами рештки тисяч спалених будівель. Серед руїн — десятки, а іноді й сотні посудин, статуетки людей та тварин, інструменти, кістки тварин, а деколи і людей. На початку вивчення цієї культури В.Хвойка розглядав ці рештки як "будинки мертвих”. Інші археологи доводили, що це звичайні житла. Сучасні дослідження свідчать, що є сенс поєднати ці висновки. Справді, тривалий час ці споруди служили людям як будинки, комори, храми. Та надходив певний час, і всі ці споруди ставали житлами мертвих — пристанищами для душ предків, яким належали багаті пожертви — весь цей чудовий посуд, реманент, м’ясо жертовних тварин. Такий будинок, все селище належало спалити і спокійно переселитися на інше місце, до нових полів та угідь, лишивши старі ниви предкам. І так тривало понад дві тисячі років — доки існувала Трипільська цивілізація на землях від Карпат до Дніпра. Освячений тисячолітньою традицією, землеробський цикл трипільців полягав у будівництві кожні 60—80 років нових поселень.

Будинки мали каркасно-стовпову конструкцію. Стіни робили з дерева або плели з лози, а потім обмащували глиною з домішками полови. Цей тип житла виник в трипільські часи і існує в лісостепу України донині. Збереглися зроблені трипільськими майстрами глиняні моделі жител та храмів. Серед них є двоповерхові. Існування у трипільців кількаповерхових споруд засвідчується також розкопками залишків міських кварталів. Міжповерхові перекриття робилися з дерева та обмащувалися глиною, як і стіни. Другий поверх звичайно був житловим, а перший — господарчим. Підлогу і стіни фарбували в червоний і білий кольори, вкривали геометричним орнаментом, який мав оберігати мешканців від ворожих сил. Житлові кімнати опалювали відкритими вогнищами та печами, по-чорному. Вздовж однієї з стін робили довгу глиняну лаву — на неї ставили посуд. Поруч часто робили глиняні ночви, в які вмонтовували камені для розтирання зерна на борошно.

Трипільське житло

Модель трипільського храму

У кожному трипільському будинку стояв ткацький верстат, іноді навіть два. Трипільські господарки були великими майстринями з виготовлення сорочок, суконь, спідниць. Вони прикрашали свої вироби оригінальним кольоровим орнаментом. Зверху на сукню трипільські модниці зодягали намисто з мідних, кам'яних, скляних (так-так, уже в той час – скляних!) намистинок, морських і річкових черепашок. Вони розумілися й на прикрасах із золота та срібла.

Майже у кожному трипільському житлі археологи знаходять від 30 до 200 високохудожніх керамічних виробів – блюдечок, мисочок, глечиків, кубків, амфор, кратероподібних фруктівниць. Якість посуду бездоганна – він тонкий, гладенький, майстерно розфарбований у білий, чорний, червоний і темно-каштановий кольори. Ритміка орнаменту досконала, він насичений символами і якимись знаками. Ймовірно, ці знаки – первісна магія, звернення до потойбічних сил, прохання про заступництво, захист і спроба цими силами керувати. Не виключено, що егейсько-трипільська художня кераміка дала поштовх виникненню античної кераміки, яка з'явилася в 2000–1850-х роках до н. е.

Ритуальна посудина. Трипільська культура, перша половина IV тисячоліття до н. е.

Найчисельнішу групу серед археологічних пам'яток Вінниччини представляє трипільська кераміка: початок III тис. до н.е. На території області зареєстровано 197 трипільських поселень, які зберегли великі і розмаїтні колекції глиняного посуду і скульптурних творів. Тільки біля с. Бернашівки Могилів-Подільського району було виявлено близько 15000 фрагментів цієї кераміки, які репрезентують високий художній рівень глиняних виробів та велику професійну майстерність виробників. І сьогодні вражає орнаментика, що зберігає в собі духовні орієнтири та світоглядні уявлення трипільців. Меандр, ромб, солярні знаки, різноманітний обрядовий посуд, антропоморфні та зооморфні статуетки відображали ідеологію суспільства, яке вшановувала Сонце, Місяць, Землю та Природу. Вплив трипільської символіки на формування української знакової системи загалом і подільської, зокрема, — безперечний. Сучасні гончарні вироби, їх орнаментування є тому підтвердженням.

Заняття трипільців Населення міст займалося переважно сільським господарством, проте були там і ремісники — гончарі, ковалі, ткачі. З високим ступенем імовірності можна припустити, що життя в трипільському суспільстві було ледь не райським – тихим, мирним, спокійним. Адже в них не було ворогів! Лук – улюблена зброя. Але ознак військових зіткнень немає! Знайдено лише сліди незначних конфліктів – кілька десятків (всього-на-всього!) наконечників стріл чи в тому чи в іншому місці. Схоже, що на трипільські поселення не тиснули дикі степові племена – їх у той час просто не існувало. Хоча коня й було приручено, але, судячи по збруї, у військових цілях його не використовували.

Особлива роль у трипільському суспільстві належала жінці. Її день минав у турботах: вона розтирала зерно, носила воду, годувала живність, розфарбовувала мисочки й глечики, ткала полотно, шила одяг, майструвала зі шкіри взуття – судячи з неймовірної кількості жіночих глиняних статуеток, жінка в трипільському суспільстві користувалася величезним авторитетом.

Рослинний та тваринний світ, який оточував трипільців Споро-пилкові аналізи дозволили відтворити рослинний світ, який оточував трипільські поселення шість тисячоліть тому. Біля хат та на стежках ріс подорожник, далі — кропива. Схили балок вкривало буйне різнотрав’я, червоніли мальви, білів в’юнок та рожевіли дикі гвоздики. На полі, серед пшениці, синіли волошки. Над струмками та річечками росли верби, вільха, кущі ліщини. В байраках росли дубові та грабові ліси. В лісах було багато зубрів, оленів, кабанів, водилися ведмеді, вовки, лиси та зайці.

Висновок Трипілля — це перший хліб, перший метал, початок планетарного землеробського світогляду на теренах, які нині називаються Україною. Творці Трипілля стояли біля витоків цивілізації Європи і зробили дуже вагомий внесок у формування сучасної культури України.