Презентаці Сонячні та Місячні затемнення

Зате́мнення (також затьма́рення) — явище, коли одне небесне тіло тимчасово закриває світло від іншого небесного тіла. Можливі варіанти , коли небесне тіло закриває світило від спостерігача (Сонячне затемнення, затемнення у системах подвійних зір тощо) або спостерігається перебування одного небесного тіла в тіні іншого: Місячне затемнення, затемнення супутників планет (в останньому разі розташування світила щодо спостерігача не має значення). Найбільш відомі місячні й сонячні затемнення. Крім місячних і сонячних затемнень, відбуваються затемнення й інших небесних тіл. Наприклад, планети можуть закривати зорі, коли потрапляють на шлях світла від них до Землі. Існує багато подвійних і кратних зір, що обертаються одна навколо одної. Роздільної здатності телескопів може бути недостатньо, щоб побачити ці зорі окремо, але затемнення однієї зорі іншою спостерігаються як варіації блиску затемненних змінних зір . Затемнення  Підготувала вчитель ЗЗСО І-ІІІ ст. с. Нове Місто Добромильської ТГСАВРЕЙ Галина

СОНЯЧНЕ ЗАТЕМНЕННЯ - явище, коли Місяць перебуває між Землею і Сонцем і частково чи повністю закриває сонячний диск. Причини сонячного затемнення: Місяць на кілька хвилин розташовується між Землею і Сонцем на одній лінії (Сонце - Місяць - Земля) і тим самим затьмарює сонячне світло. Затемнення Сонця відбувається вдень,  бувають повними і частковими. Протягом року відбувається щонайменше два затемнення Сонця, але не більше п'яти. Із Землі затемнення можна спостерігати через затемнене скло. Колись Сонячне затемнення вважали поганою прикметою. 

Наразі існують математичні моделі, що досить точно описують рух Місяця, Землі та планет. Завдяки їм за допомогою комп'ютерів розташування будь-яких об'єктів на небі можна обчислити з високою точністю, на тисячі років у минулому чи майбутньому. Але й до появи сучасних обчислювальних засобів і математичних моделей учені вміли передбачати сонячні й місячні затемнення. За історичними відомостями близькосхідні й китайські вчені кілька тисяч років тому робили це. Успішно передвбачали затемнення й у часи античності. Якби орбіта Місяця лежала в площині екліптики , щомісяця (точніше кажучи — кожні 29,5 доби) на Землі спостерігалося б одне місячне затемнення (у повню) і одне сонячне (у молодик). Але нахил місячної орбіти становить близько 5 градусів, тому для затемнення необхідно, щоб Місяць під час молодика або повні перебував поблизу одного з вузлів орбіти (поблизу точки перетину орбіти й екліптики). Такі збіги стаються нечасто й нерегулярно, що і є причиною порівняної рідкості затемнень. Багаторічні спостереження затемнень довели, що місячні й сонячні затемнення відбуваються із періодом 6585,3 доби, або 18 років, 11 днів і трохи менше 8 годин. Цей період називається саросом. За один сарос відбувається 28 місячних і 43 сонячних затемнення (із них — 15 часткових, 15 кільцеподібних й 13 повних). Всупереч широко розповсюдженій омані, загалом місячні затемнення відбуваються рідше сонячних. Однак місячне затемнення спостерігається на половині земної кулі, сонячне ж — тільки у вузькій смузі. Через те, що сарос не кратний добі, смуга затемнення наступного разу проходить не там, де вона проходила попередного. Тому повні сонячні затемнення в одній місцевості справді повторюються дуже рідко: у середньому один раз за триста років. Саме тому спостерігач, що мешкає в одному місці, може бачити протягом свого життя багато місячних затемнень і жодного сонячного. Так, наприклад, у Москві за історичний період зафіксовано чотири повних сонячних затемнення: 1140, 1450, 1476 й 1887 років, а наступне буде спостерігатися 2126 року. Сарос був відомий ще астрономам Стародавнього Єгипту й Вавилону. Завдяки саросу давні астрономи досить точно передбачали затемнення, не маючи ні чіткого уявлення про небесну механіку, ні обчислювальних пристроїв. Справді, для того, щоб пророчити дату й час затемнення, досить мати перелік останніх затемнень, що відбувалися, і додати до дати й часу кожного з них ціле число саросів. Передбачення місячних затемнень взагалі не становить труднощів. Із сонячними затемненнями трохи складніше, оскільки потрібно враховувати, що наступного саросу смуга затемнення проходитиме в іншому місці, і вміти розраховувати це місце. Для полегшення обчислення сонячних затемнень давні вчені користувалися потрійним саросом — періодом, що дорівнює 19 755,9 діб, що мало відрізняється від цілого числа. Передбачення затемнень за саросом дають прийнятну точність у межах 300 років, на більших відрізках часу накопичуються дрібні похибки, що може призводити до помилок. Сарос

Види затемнень Сонця. Часткове затемнення — відбувається тоді, коли спостерігач не знаходиться достатньо близько до лінії, що з'єднує Сонце і Місяць, щоб потрапити в повну тінь від Місяця, потрапляючи лише в напівтінь. Повне затемнення  — відбувається тоді, коли спостерігач знаходиться в тіні Місяця. В цьому випадку можна спостерігати сонячну корону. Це можливо завдяки тому, що видимі кутові розміри Місяця лише трохи більші за кутові розміри Сонця і у випадку повного затемнення, Місяць затьмарює повністю диск Сонця, але не затьмарює корони. Кільцеподібне затемнення  — відбувається тоді, коли, як і у випадку повного затемнення, спостерігач знаходиться дуже близько до лінії, що з'єднує Сонце і Місяць. На відміну від повного затемнення, у випадку кільцеподібного затемнення кутові розміри Місяця є меншими за кутові розміри Сонця. Це відбувається, коли затемнення припадає на час, коли Місяць знаходиться поблизу апогею своєї орбіти, або на далекій віддалі від Землі. Кільцеподібне-повним затемненням називається затемнення, яке в певних місцях Землі спостерігається як повне, a в інших як кільцеподібне. Тільки близько 5 % усіх затемнень є кільцеподібно-повними.

Протягом року відбувається (в якомусь місці Земної кулі) щонайменше два затемнення Сонця, але не більше п'яти (при цьому не більше трьох — повні). Наприклад у 1993 році відбулося два затемнення, а в 1935 — п'ять. Згідно зі статистикою, в кожному конкретному місці повне затемнення Сонця спостерігається в середньому раз на 370 років. В той же час в окремих регіонах це явище може спостерігатися й частіше і навіть два роки поспіль (наприклад у Брисбені в Австралії (05 квітня 1986 і 25 березня 1857) або на узбережжі Анголи (21 червня 2001 і 04 грудня 2002). Слід однак зауважити, що обчислення затемнень, віддалених на тривалий проміжок часу, можуть бути помилковими. Тому в деяких джерелах подаються різні дані, в залежності від способу обчислення. Вважається, що Місяць поступово віддаляється від нашої планети зі швидкістю приблизно 4 см на рік. Тому менш ніж за 600 млн років, кутові розміри Місяця зменшаться і повне затемнення Сонця стане неможливим, при цьому будуть спостерігатися лише часткові і кільцеподібні затемнення.

Поведінка тварин Група українських дослідників вивчала біологічний вплив повного сонячного затемнення 11 серпня 1999 року у Болгарії. Зниження температури повітря під час затемнення досягало 6°—7° відносно її нормальних значень у даний період доби. Ще до початку повної фази помітно змінилася поведінка птахів та комах. За 24 хв. до повного затемнення ластівки стали збиратися у великі зграї, а через 1 хв. після них те ж саме зробили і мартини. За 4 хв. до повної фази всі ластівки відлетіли до своїх гніздовищ. Слід відмітити, що у вечірній час цієї пори року вони продовжували польоти у присмерках і за помітно меншої освітленості. За 2 хв. до повної фази почало поступово затихати цвіркотіння коникових. У момент настання повного затемнення повністю замовкли всі денні комахи, а присмерково-нічні види також не виявили ніякої активності. Мартини, навпаки, галасували помітно частіше та гучніше. По деяких селах водночас заспівали півні. Перші звуки окремих представників комах можна було почути лише через 4 хв. після закінчення повної фази. Перші ластівки з'явились через 11 хв. після закінчення повної фази, а через 15 хв. після неї птахи відновили звичайні маршрути своїх польотів. За хвилину до цього (через 14 хв. після Т3) великі зграї мартинів почали потроху розпадатися. Цвіркотіння коників та інших денних комах повністю відновилося через 20 хв., а загальна чисельність ластівок у колі зору — приблизно через годину. До кінця часткової фази (Т4) активність тварин повернулася до звичайного добового ритму. Розподіл птахів на місцевості під час повного сонячного затемнення 11 серпня 1999 р. визначався, насамперед, фактором освітленості. Водночас, динаміка температури повітря з дуже малим запізненням відбивала динаміку освітленості .

МІСЯЧНЕ ЗАТЕМНЕННЯ - явище, коли Місяць потрапляє у тінь Землі. Причини місячного затемнення: Земля, знаходячись між Сонцем і Місяцем (Сонце - Земля - Місяць), перехоплює сонячні промені і на Місяць вони не потрапляють. Протягом року буває два-три місячні затемнення.

Місячні затемнення. Місячне затемнення настає, коли Місяць входить до конусу тіні, яку відкидає Земля. Діаметр плями тіні Землі на відстані 360 000 км (радіус орбіти Місяця) становить близько 2,5 діаметрів Місяця, тому Місяць може бути затінено повністю. У кожен момент затемнення ступінь покриття диска Місяця земною тінню виражається фазою затемнення Ф. Величина фази визначається відстанню від центру Місяця до центра тіні . В астрономічних календарях наводиться величини Ф и 0 для різних моментів затемнення. Коли Місяць під час затемнення входить у тінь Землі повністю, кажуть про повне місячне затемнення, якщо частково — про часткове затемнення. Напівтіньове затемнення Навколо конуса тіні Землі є ділянка простору, у якій Земля закриває Сонце лише частково (півтінь). Якщо Місяць проходить ділянку півтіні, але не входить у тінь, відбувається напівтіньове затемнення. Яскравість Місяця дещо зменшується, але таке зменшення неозброєним оком непомітне й фіксується лише приладами. Лише коли Місяць у напівтіньовому затемненні проходить поблизу конуса повної тіні, на ясному небі можна помітити деяке потемніння з одного боку місячного диска. Повне затемнення Місячне затемнення спостерігається на половині території Землі (там, де на час затемнення ніч). Вид затіненого Місяця з будь-якої точки спостереження однаковий. Повна фаза місячного затемнення може тривати більше півтори годин. Під час затемнення (навіть повного) Місяць не зникає повністю, а стає темно-червоним. Цей факт пояснюється тим, що Місяць, навіть у фазі повного затемнення, залишається освітленим. Сонячні промені, що проходять дотично до земної поверхні, розсіюються в атмосфері Землі і внаслідок цього розсіювання частково досягають Місяця. Оскільки земна атмосфера найпрозоріша для променів червоної частини спектру, переважно саме ці промені сягають поверхні Місяця під час затемнення, що й пояснює зміну кольору місячного диска.

Роль затемнень у культурі й науціЗ найдавніших часів сонячні й місячні затемнення, як і інші рідкісні астрономічні явища, такі як поява комет, сприймалися як погані події. Люди боялися затемнень, тому що вони відбуваються рідко і є незвичними й лячними явищами природи. У багатьох культурах затемнення вважали провісниками нещасть і катастроф (особливо це стосувалося місячних затемнень, мабуть, через червоний колір затіненого Місяця, що асоціювалося з кров'ю). У міфології затемнення пов'язували із боротьбою вищих сил, одна з яких намагається порушити сталий порядок у світі («погасити» або «з'їсти» Сонце, «убити» або «залити кров'ю» Місяць), а інша — зберегти його. Повір'я одних народів вимагали повної тиші й бездіяльності під час затемнень, інших, навпаки, активних чаклунських дій для допомоги «світлим силам». Якоюсь мірою таке ставлення до затемнень зберігалося аж до нових часів, попри те, що механізм затемнень було вже давно вивчено. Разом із тим спостереження затемнень надали науці велику кількість цікавих матеріалів. У давнину спостереження затемнень допомагали вивчати небесну механіку й розібратися з будовою Сонячної системи .

Часткове сонячне затемнення

У ніч з 27 на 28 липня 2018 року у східній півкулі можна буде спостерігати місячне затемнення, яке стане найдовшим у ХХІ  столітті За свідченнями астрологів, липневе місячне затемнення істотно відрізняється від січневого - влітку розташування планет буде більш вдалим, ніж взимку, та й саме затемнення принесе багато хороших і позитивних моментів. А протистояння Марса з Сонцем слід сприймати як Вселенський бонус, доданий до місячного затемнення - видовище обіцяє бути чудовим, та й ми в цей день будемо відчувати себе сильними, енергійними, і талановитими.

Спостереження тіні Землі на Місяці дало перший «космічний» доказ факту кулястості нашої планети Аристотель вперше звернув увагу на те, що форма земної тіні під час місячних затемнень завжди округла, що доводить кулястість Землі. Важливу роль у вивченні внутрішніх планет Сонячної системи відіграли спостереження їх проходжень над сонячним диском. Так, М. Ломоносов, спостерігаючи 1761 року проходження Венери по диску Сонця, уперше (за 30 років до Шретера й Гершеля) відкрив атмосферу цієї планети (заломлення сонячних променів спостерігалося під час торкання планетою краю сонячного диску у вигляді світлого кільця). На підставі спостережень затемнень супутників Юпітера Оле Ремер зміг вперше визначити швидкість світла (1765). Сонячні затемнення дозволили розпочати вивчення сонячної корони, яку неможливо спостерігати з Землі в інший час. Під час сонячних затемнень вперше було зафіксовано явище викривлення світлових променів у гравітаційному полі (1919), що стало одним з перших експериментальних доказів загальної теорії відносності. Під час покриття Ураном зірки SAO 158687 було виявлено його кільця (1977).

Затемнення місяця (24 квітня 2013 р.)