Особливо глибокі враження М. Годованець отримав, читаючи “Кобзар” Т. Г. Шевченка, відчувши справжню красу рідного слова. Я - син нужденного села. Зелений сад, обдерта стріха - То мій притулок і утіха: Природа вчителем була... Один, безпомічний, без сил,Тинявсь, самотній, в сумі, в горі, Мов човен у безмежнім морі, Що опинився без вітрил. М. ГОДОВАНЕЦЬ
М. П. Годованець був репресований. З 1937 по 1947 р. відбував покарання на Колимі й в Абхазії. У 1957 році – офіційно реабілітований. У вірші «Україно моя», написаному на Колимі, Годованець передає глибоку тугу й любов до рідної Батьківщини: Україно моя! Незабутня моя!День і ніч за тобою душа кровоточить. Не для мене тепер твоє сонце сія,Таке рідне, мов любої яснії очі. Україно моя! Я ж тебе так люблю!І з вітрами пришли кращу квітку свою,Посади на могилі моїй передчасній. З неї впаде роса просто в серце мені – Наче сльози кохання гарячі, чарівні!Легко стане мені в осоружній труні, - Я подумаю: сплю на своїй Україні.