Кількість відомих органічних сполук набагато більша за 10 млн. Таким чином, органічні сполуки – найбільший клас хімічних сполук. Різномаїття органічних сполук пов'язано з унікальною властивістю вуглецю утворювати ланцюжки з атомів вуглецю, що в свою чергу обумовлено високою стабільністю (тобто енергією) вуглець-вуглецевого зв'язку.
Органічні сполуки - клас сполук, в склад яких входить хімічний елемент Карбон(С). Окрім Карбону, вони майже завжди містять Гідроген, досить часто — Оксиген, Нітроген та галогени, рідше Фосфор, Сульфур та інші елементи. В органічних сполуках Карбон завжди виявляє валентність IV. Наука, що займається вивченням органічних сполук, називається органічна хімія. Органічні сполуки
Для вивчення органічних речовин зручно розділити їх на окремі класи відповідно будові або властивостям. Найпростіші органічні сполуки містять тільки два елементи — Карбон і Гідроген, їх називають вуглеводнями (від двох слів — вуглець і водень). У складніших за складом речовинах зазвичай є атоми Оксигену або Нітрогену. Для складання більш детальної класифікації необхідно звернутися до будови органічних сполук. У другій половині XIX ст. німецький хімік Фрідріх Кекуле встановив, що основою кожної органічної молекули є карбоновий ланцюг, або карбоновий кістяк, що являє собою послідовність хімічно зв’язаних між собою атомів карбону. У багатьох реакціях карбоновий кістяк молекули залишається незмінним. Класифікація органічних сполук
Сучасна класифікація органічних сполук ґрунтується на наступних положеннях: Атоми в молекулах сполучені один з одним в певній послідовності. Зміна цієї послідовності приводить до утворення нової речовини з новими властивостями. Поєднання атомів відбувається відповідно до їх валентності. Властивості речовин залежать від їх «хімічної будови», тобто від порядку поєднання атомів в молекулах і характеру їх взаємного впливу. Вуглець — чотиривалентний. Кожен атом вуглецю має чотири одиниці валентності, за рахунок яких він може приєднувати до себе інші атоми або атомні групи. Атоми вуглецю здатні з'єднуватися один з одним, утворюючи «ланцюги» атомів, або «вуглецевий скелет» молекули.
Фізичні молекулярні моделі поряд з комп’ютерними 3 D моделями хімічних сполук, дають наочне уявлення про взаємне просторове розташування атомів, що входять у молекулу. Молекулярні моделі використовуються в навчальному процесі, а також при необхідності просторового аналізу молекулярних структур, у випадках, коли по структурній формулі – проекції структури молекули на площину – важко або неможливо уявити і проаналізувати просторово розташування атомів або оцінити вплив взаємного розташування атомів на їх взаємодії