Презентація " Анна Ахматова"

АННА АХМАТОВА1889-1966 Мистецтво світлом своїм рятує людей від темряви, яка в них є.                                                      

Творчість Ахматової— це еталон поетичного слова, сповідь жіночої душі. У своїх творах вона зуміла передати глибину людських страждань та   нагадати людству про грізну небезпеку бездуховного світу.

Вона була Музою поета Миколи Гумільова, її велична краса надихала художників, скульпторів, фотографів, поетів…

Поезія Ахматової була вколисана на українських чистих джерелах народної музики, фольклору і класики. Ахматова була знайома із кращими зразками поетичного українського слова поетів-сучасників. Поетичний затишок Києва, Харкова надихнули Ахматову на переклади ліричних віршів корифея української поезії І. Франка.

Анна Ахматова (Анна Горенко) народилася під Одесою 11 червня 1889 р. у родині відставного інженера-механіка флоту. Однорічною дитиною була перевезена до Царського Села.

В 11 років Анна почала писати перші вірші. У 1905 р. батьки Анни розлучилися. Анна з матір’ю переїхала до Євпаторії. У 1906-1907 рр. майбутня поетеса вчилася у випускному класі київської Фундуклеївської гімназії.

Після закінчення гімназії Анна навчалася на факультеті Вищих жіночих курсів у Києві та Вищих історико-літературних курсах у Петербурзі.

У 1911 р., обравши літературним псевдонімом прізвище своєї бабусі по материнській лінії, поетеса почала друкуватися у петербурзьких журналах.

У 1912-1922 рр. вийшло друком 5 поетичних збірок поетеси: дебютний “Вечір”(1912),“Чотки” (1914); “Біла зграя”(1917); “Подорожник”(1921);“Anno Domini”(1921).

Жовтневу революцію Ахматова не прийняла: «Все розкрадено, продано, зраджено, Все нудьгою голодною знаджено…”. Але вона не погодилась виїхати на чужину, де у той час опинилися її сучасники-письменники. 

Мені був глас. Він кликав втішно, Він говорив: “Іди сюди. Покинь свій край, святий і грішний,Покинь Росію назавжди…”Але спокійно та байдуже. Руками я замкнула слух. Щоб тим словам, гидким, недужим, Не схибив мій скорботний дух. А. Ахматова

У 21 рік Анна вийшла заміж за поета Миколу Гумільова, разом із ним почала працювати в акмеїстичному літературному угрупованні «Цех поетів».

1911-1912 рр. - Анна Ахматова і Микола Гумільов подорожують до Франції та Італії

У вересні 1912 р. у молодого подружжя народився син Лев. Але після розлучення Ахматової та Гумільова (1918 р.) Лев проживав з бабусею.

У 1921 р. було розстріляно. Миколу Гумільова, чоловіка Анни Ахматової.

“ Дванадцять років я провалялася на дивані, ” – з гіркою посмішкою Ахматова коментувала одну зі своїх фотографій. Після чергового “наказу згори” із 1925 р. до кінця 1930–их.рр. її вірші не друкувалися. Поетеса терпіла бідність та ізоляцію від літературної діяльності.

На початку 1930-х р. М. Пуніна (другого чоловіка Ахматової, який у 1953 р. загинув) та її сина Лева було заарештовано. Лев провів в таборах загалом 14 років; пізніше був реабілітований).

«Как тебе сынок, в тюрьму. Ночи белые глядели,Как они опять глядятястребиным жарким оком,О твоем кресте высокоми о смерти говорят. И упало каменное слово. На мою еще живую грудь. Ничего, ведь я была готова,Справлюсь с этим как-нибудь…»

1946 р. Анна разом із відомим сатириком М. Зощенком стала об’єктом брутальних ідеологічних атак.. Поетесі дорікали за те, що її лірика є шкідливою для виховання радянської молоді.

1935-1943рр. – Анна працювала над поемою “Реквієм” ,яка стала пам’ятником доби сталінського терору.(доповнена в 1957-1961 рр.; опублікована вже після смерті поетеси)

У 1962 р. Анна завершена “Поема без героя”, яка стала духовним заповітом і вершинним досягненням творчості Ахматової

Померла Анна Ахматова 5 березня 1966 р. після четвертого інфаркту в Домодєдово.