Готика Стиль західноєвропейського мистецтва (здебільшого архітектури) II половини XII — XV ст. (доби найвищого розквіту феодалізму та його занепаду). Названий за ім'ям німецьких племен — готів. Виник на підґрунті народних традицій німців, досягнень романської культури, здебільшого, архітектури та християнського світогляду. Проявився у будівництві кафедральних соборів та пов'язаному з ним мистецтві кам'яного та дерев'яного різьблення, скульптури, вітражів. Набув також поширення у малярстві.
Ознаки готики — це характерне спрямування споруди вгору, що підкреслювалося стрілчастими шпилями, це вітражі (великі вікна із різнокольорового скла), найдавніші зразки яких збереглися у Великій Британії та Франції, а також численні арки, багатство скульптурного оздоблення. Принциповою і найтиповішою ознакою готики є те, що (на відміну від романтизму) у її монументальних спорудах навантаження від усіх конструкцій сприймають і передають на фундамент не товсті й важкі стіни, а порівняно легкий кам'яний каркас.
Бароко (іт. barocco — вибагливий, химерний) — стиль у європейському мистецтві XVI—XVIII ст., якому притаманні пишність, прагнення до поєднання реальності з ілюзією, містичні алегорії, монументальність, театральність. У бароко відобразилися протиріччя епохи, складні думки й переживання її представників. Стиль і культура бароко мали тісний зв'язок із релігійною та аристократичною культурою. Бароко
Для мистецтва бароко є характерними пишність і динаміка, патетична піднесеність, інтенсивність почуттів, пристрасть до ефектних видовищ, сполучення ілюзорного і реального, контрасти масштабів і ритмів, матеріалів і фактур, світла й тіні. Синтезу мистецтв, властива урочиста монументально-декоративна єдність. Палаци й церкви бароко завдяки розкішній, вигадливій пластиці фасадів, неспокійній грі світлотіні, складним криволінійним планам і обрисам набували мальовничості й динамічності та немовби вливалися в навколишній простір. Парадні інтер'єри будинків бароко прикрашали багатобарвною скульптурою, ліпленням, різьбленням; дзеркала і розписи ілюзорно розширювали простір, а живописні плафони створювали ілюзію розгорнутих склепінь.
Класицизм — художній стиль і напрям, зорієнтований на форми античної, насамперед грецької, класики (інша назва — ампір). Класицизм не локалізований у якійсь конкретній історичній добі чи географічному регіоні. Митці Давньої Греції з IV ст. до н. е. вже зверталися до своєї класики VI ст. до н. е. Ці тенденції збереглися і в Середньовіччі; мистецтво Ренесансу також певною мірою є класицистичним. Класицизм як прагнення до ясності та чистоти пропорцій, урівноваженості та гармонії форм проявився у мистецтва Франції XVII ст., посідав чільне місце в англійському мистецтві та в мистецтві більшості європейських країн у XVIII—XIX ст. Архітектура класицизму
Модерн (від фр. moderne — новітній, сучасний) — стиль у європейському мистецтві кінця XIX — початку XX ст., що з'явився насамперед у художній промисловості та архітектурі, а надалі помітно позначився також у малярстві, графіці та скульптурі. Започаткований в Англії у 1870-ті роки, згодом поширився континентом. Модерн — штучне прагнення створити підкреслено новий, «сучасний» художній стиль, для якого є характерними лаконічність, незвичайність декоративних форм, підкреслення структурних елементів. Модерн
Основними елементами стилю є застосування синусоїдних ліній, стилізованих квітів, язиків полум'я, ліній, запозичених у природи. Створюючи новий стиль, представники модерну використовували умисно примхливі, мінливі форми, вигадливі лінії, асиметрію та вільне планування. Вони застосовували новітні технічні та конструктивні засоби для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель, де всі вирішення підпорядковані єдиному образно-символічному задуму й орнаментальному ритму.
Архітектура Далекого Сходу характеризується переважанням культового будівництва, а також певною консервативністю. Протягом довготривалого періоду середньовіччя види та форми культової архітектури країн Далекого Сходу (що склалися переважно вже в VI — VIІ ст.) практично не еволюціонують. Храми Далекого Сходу
Храм Луншань ("Гора Дракона"), 1738 рік. Храм Луншань - не тільки храм і визначна екскурсійна пам'ятка, але і пам'ятник історії. Різьблені ніші та колони з драконами мають високий рівень художньої цінності. Двері, балки та колони чудово декоровані. Є пара колон із бронзовими драконами в передній залі, чотири пари колон з драконами й середній залі. Всі скульптури вишукані. Є також витончені дерев'яні скульптури.
Храм Цинтьен займає площу більш ніж 7000 квадратних метрів, і присвячений Богві Рицарства (Куан-Куангу). Відомий як Громадський Храм Добродійників; він сприяє священному вченню Куан-Куанга а також п'яти моралям і восьми чеснотам, і прагне приносити мир і гармонію людям. Крім заступництва рицарству, Куан-Куанг також є опікуном торгівлі. Тому Храм Цинтьен завжди повний відданих прихильників у комерційному місті Тайбей. Храм Цінтьєн, що присвячений богу війни Куан-Куангу. Інша визначна туристична пам'ятка Тайпея - Храм Цинтьен, що присвячений Куан-куангу, Богові Війни.