Презентація "АСТРОНОМІЯ" одна з найдавніших наук, що включає спостереження і пояснення подій, які відбуваються за межами Землі та її атмосфери. Вона вивчає походження, розвиток, властивості об'єктів, що спостерігаються на небі, а також процеси, пов'язані з ними.
НАЗВА «АСТРОНОМІЯ» Астрономія походить із грецької мови (astron – зоря, nomos – закон). У Всесвіті крім зір існують планети, астероїди, комети, галактики, чорні діри, тому астрономи вивчають усі об’єкти в космосі. У наш час під словом «космос» ми уявляємо собі Всесвіт. Сонячна система
Астрономія пов’язана з іншими природничими науками – фізикою, хімією, математикою, біологією, філософією, бо на Землі й у космосі діють одні й ті самі закони природи. У Всесвіті нічого вічного не існує: утворюються й вибухають зорі, планети, народжуються і вмирають люди й цивілізації. Вічним залишається тільки одне питання: «Чому існує Всесвіт, і чому у цьому дивному світі живемо ми?»
РУХ ЗЕМЛІ НАВКОЛО СОНЦЯ ТА ЗОДІАК Обертання Землі навколо Сонця та зодіакальні сузір’я Слово зодіак (з грец. — коло життя) пов’язане з тим, що Сонце, Місяць і планети можна спостерігати на тлі 12-ти сузір’їв, які утворюють на небесній сфері коло, і серед назв цих сузір’їв переважають назви живих істот.
ФАЗИ МІСЯЦЯ Зміна зовнішнього вигляду Місяця відбувається внаслідок того, що, обертаючись навколо Землі, він займає різні положення відносно Сонця, тому ми бачимо різні частини його денної півкулі. Новий Місяць з поверхні Землі можна побачити тільки під час сонячних затемнень, коли темний диск Місяця видно на тлі яскравого Сонця. Затемнення Сонця
Перша чверть настає, коли до Землі повернені половина денного та половина нічного боку Місяця. Повня настає у той момент, коли Місяць знаходиться з протилежного боку від Сонця. Остання чверть спостерігається у південно-східній частині небосхилу перед світанком. 1. новий місяць, 3. перша чверть, 5. повний місяць, 7. остання чверть. новий місяць перша чверть повний місяць остання чверть
ФІЗИЧНІ УМОВИ НА МІСЯЦІ Сила тяжіння на Місяці менше земного у 6 разів, тому атмосфера там не може втриматись біля поверхні. Погода на Місяці однакова: 2 тижні світить Сонце і вдень поверхня нагрівається до температури +130°С, а підчас двотижневої ночі поверхня охолоджується до –160 °С.
Хоча Меркурій, Венера і Марс схожі за розмірами та масою, але там не виявлено життя, бо фізичні умови на їхній поверхні різко відрізняються від земних. На Меркурії відсутня стала атмосфера. На Венері густа атмосфера з вуглекислого газу створює пекельні умови для існування життя. Марс буде першою планетою, яку в майбутньому відвідають люди. Русла висохлих рік свідчать про те, що колись на Марсі існувало життя.
ОТЖЕ, Планети-гіганти за хімічним складом нагадують зорі, вони не мають твердої поверхні, й тому на них ніколи не здійснять посадку пілотовані космічні кораблі. Під холодними хмарами гіганти мають гарячі надра, температура яких сягає десятків тисяч градусів. Однією з таємниць залишається джерело внутрішньої енергії планет-гігантів, бо вони випромінюють у космос більше енергії, ніж отримують від Сонця.
СУПУТНИКИ МАРСА Фобос (від грец. — страх) і Деймос (від грец. — жах) названі на честь вічних супутників бога війни Марса. Ці космічні тіла за формою нагадують величезні картоплини: найбільший діаметр Фобоса — 28 км, а Деймоса — 16 км. Їхня поверхня темного кольору має безліч кратерів. Фобос Деймос
CУПУТНИКИ ЮПІТЕРА Юпітер має принаймні 63 супутники, які були зареєстровані до 2013 р., і тьмяні кільця. Чотири найбільші супутники — Іо, Європа, Ганімед, Каллісто — відкрив Галілей за допомогою свого першого телескопа, тому їх називають Галілеєві супутники. Іо Європа Ганімед Каллісто
КІЛЬЦЯ САТУРНА При спостереженнях з поверхні Землі у великі телескопи видно три концентричних кільця, але було виявлено, що ці кільця складаються ще з тисяч окремих вузьких кілець. Діаметр частинок у кільцях коливається в межах від міліметра до десятків метрів, і складаються вони зі снігу та льоду.
СУПУТНИКИ УРАНА Навколо Урана обертаються темні кільця і 27 супутників. Супутники повернені до Урана однією півкулею, а їхні орбіти лежать у площині екватора, унаслідок чого на всіх супутниках відбувається така ж дивна зміна пір року, як і на Урані. Міранда Аріель Умбріель Титанія Оберон
ПЛАНЕТИ-КАРЛИКИ Уперше цей новий клас тіл Сонячної системи з’явився у 2006 р. на з’їзді Міжнародного Астрономічного Союзу. Тоді ж було змінено статус Плутона, який до цього був дев’ятою планетою Сонячної системи, а відтепер він став першою планетою-карликом. Плутон та його супутник Харон Еріда
ЯДРО КОМЕТИ Лід у ядрах комет, які часто наближуються до Сонця, із часом повністю випаровується. Від комети залишаються тверді силікатні пилинки, які продовжують рух по орбіті та перетворюються на метеорні потоки. Коли Земля перетинає орбіту такого метеорного потоку, спостерігається «зоряний дощ».
ОТЖЕ, Малі тіла Сонячної системи (планети-карлики, астероїди, комети, метеорні тіла) є залишками тієї величезної хмари космічної речовини, з якої утворилися Сонце і великі планети. Основний пояс астероїдів розташований між Марсом та Юпітером, але за орбітою Нептуна існують ще мільйони планетоподібних тіл та мільйони кометних ядер (хмара Оорта). Існує небезпека зустрічі Землі з тими астероїдами, орбіти яких наближуються до Землі або перетинають її орбіту.
Сонце випромінює найбільше енергії у жовто-зеленій частині спектра, тому астрономи називають Сонце жовтою зорею. Температура поверхні Сонця становить 5780 К. ТЕМПЕРАТУРА СОНЦЯ Зображення поверхні і корони Сонця, отримані Сонячним оптичним телескопом (SOT) на борту супутника Хінода 12.01.2007 р.
ЦИКЛИ СОНЯЧНОЇ АКТИВНОСТІ Ще одна загадка активності Сонця захована в її періодичності — цикл зміни кількості плям повторюється приблизно через кожні 11 років. Якщо врахувати полярність плям, то цикл сонячної активності триває приблизно 22 роки. Зміна сонячної активності за період 1700 – 2000 рр.
Під час спалахів у міжпланетний простір викидаються потоки заряджених частинок зі швидкістю до 20 000 км/с. Через кілька годин після спалаху корпускулярні потоки можуть долетіти до Землі й викликати збурення її магнітного поля та свічення іоносфери, що проявляється у вигляді інтенсивних полярних сяйв.
ВИДИМІ ЗОРЯНІ ВЕЛИЧИНИ Грецький астроном Гіппарх у II ст. до н. е. розділив усі зорі за яскравістю на 6 сортів — зоряних величин. Найяскравіші зорі були названі зорями 1-ї зоряної величини, а найслабкіші, які ледве видно на небі, — 6-ї. Гіппарх (близько 190 до н. е. – після 126 до н. е.)
Доля зорі та тривалість її життя залежать від початкової маси зародка — протозорі. Якщо вона була у кілька разів більша, ніж маса Сонця, то під час гравітаційного стиснення утворюються гарячі зорі спектральних класів О та В. Протозорі з масою у кілька разів меншою можуть перетворитися тільки на червоних карликів. IC 1848 (туманність Душа) Туманність NGC 2818
ПЛАНЕТАРНІ ТУМАННОСТІ Змінна пульсуюча зоря цефеїда із часом перетворюється на гіганта, який може поступово скинути свою оболонку. Такі об’єкти астрономи помилково назвали планетарними туманностями. Гаряче ядро планетарної туманності поступово стискується і перетворюється на білого карлика. Планетарна туманність NGC 6210
Туманність Краб у сузір’ї Тільця є залишком Наднової, що спалахнула 4 липня 1054 р. Якщо врахувати, що туманність Краб перебуває на відстані 6500 св. років від Землі, то спалах Наднової стався ще 7500 років тому. НАДНОВІ ЗОРІ Зображення залишка наднової Кеплера 1604 року M1, Крабоподібна туманність
НЕЙТРОННІ ЗОРІ Якщо початкова маса зорі була у кілька разів більша, ніж сонячна, то білий карлик може перетворитись на нейтронну зорю, радіус якої не перевищує кількох десятків кілометрів, а густина сягає величини 1015 г/см3. Моделювання тріщин на поверхні нейронної зірки SGR 1806-20
Унаслідок стиснення нейтронної зорі має виконуватися закон збереження моменту імпульсу, тому зростає кутова швидкість обертання при зменшенні радіуса зорі. Модель пульсара, який випромінює магнітне поле (блакитні лінії) та високоенергетичні пучки з полюсів (фіолетові). Пульсари та нейтронні зорі — це одні й ті ж самі об’єкти.
ЕВОЛЮЦІЯ СОНЦЯ Сонце не стане чорною дірою, бо воно має недостатню масу для гравітаційного стиснення до критичного радіуса. У стані гравітаційної рівноваги Сонце може світити 1010 років. Якщо врахувати вік Землі — 4,5 млрд років, то Сонце може світити в майбутньому ще 5 млрд. років. Еволюція Сонця в майбутньому