У неволі Пішли якось Петрик і Данилко до лісу. Набігались, нагулялись досхочу та й сіли відпочити у затінку старого дуба. Раптом чують: щось шарудить у кущах. Підійшли ближче, аж дивляться, то – їжачок. Як закортіло хлопцям мати собі їжачка! Збігали вони додому, взяли коробку, стерегли-стерегли та й врешті-решт зловили їжачка. Раді принесли вони його додому. То молочка давали йому, то яблучка – нічого не хоче їжачок. Скрутився собі клубочком – і все тобі. - Як же так, - думали Данилко з Петриком, - не треба йому ні їсти бігати шукати, ні місце на гніздечко – все тобі готове! Вирішили хлопчики пустити їжачка у сад. - Нехай, - думають, - побігає собі, може травки чи комашки якоїсь знайде. Та їжачок, як тільки відчув волю – мерщій у кущі та й побіг собі. Довго ще лазили хлопці по кущах, сподіваючись знайти їжачка. Думали-гадали вони: і чого це він утік? *