Презентація БЕНІТО МУССОЛІНІ

БЕНІТО МУССОЛІНІБІЛИЦЬКА СОФІЯ

Беніто Амількаре Андреа Муссоліні Народився поблизу Форлі, в Предаппіо

Ідеолог фашизму. Його пропагандистський талант був настільки великим, що опозиції до нього майже не існувало. Володів ораторським мистецтвом. Спочатку він користувався підтримкою парламентських лібералів. З їхньою допомогою він запровадив жорстку цензуру та змінив виборчі методи так, що протягом 1925–1926 років зміг зібрати в своїх руках диктаторські повноваження та розпустити всі інші партії. Вміло використовуючи свій абсолютний контроль над пресою, він поступово побудував собі імідж «Провідника», людини, яка завжди має рацію та може вирішити всі проблеми політики та економіки. Італія швидко перетворилася на поліційну державу. З тими, хто намагався чинити йому опір, як, наприклад, соціаліст Джакомо Маттеотті, Муссоліні був безжалісний. Але його пропагандистський талант був настільки великим, що опозиції до нього майже не існувало. У різний час, починаючи з 1922-го року, Муссоліні особисто керував міністерствами внутрішніх справ, зовнішніх справ, колоній, підприємництва, армії та інших військових формувань та суспільних робіт. Іноді в його руках було сконцентровано до семи посад на додачу до прем'єрської. Також він продовжував залишатися головою Фашистської партії (сформованої в 1921 році) та озброєної фашистської міліції. Концентрація такої влади в одних руках відбувалася ціною створення надмірно централізованої, неефективної та корумпованої держави.

У 1924 році була спроба італійських парламентаріїв об'єднатись проти фашизму (так званий Авентинський блок), але роз'єднаність опозиції дала змогу Муссоліні розгромити будь-який політичний опір повністю. Муссоліні виголошує промову. Під диктаторством Муссоліні парламентську систему було практично скасовано. Закони довільно переписувалися. Всі вчителі в школах та університетах мали присягати на вірність фашистському режиму. Муссоліні сам призначав редакторів всіх газет, а кожний журналіст мусив мати сертифікат від фашистської партії, щоб мати можливість працювати за професією. Профспілки були позбавлені своєї незалежності та були інтегровані в те, що називалося «корпоративною системою». Метою, якої так і не було досягнуто, було помістити кожного італійця в яку-небудь професійну організацію чи «корпорацію», які всі були під державним контролем. Муссоліні віддячив тим, хто його фінансував, перевівши певну кількість промислових галузей з державної власності у приватну. Але у 1930-х роках він почав повертатися до протилежної крайності жорсткого державного контролю над промисловістю. Великі кошти йшли на суспільні витрати. Але економіка страждала від його надмірних зусиль зробити Королівство Італія самодостатнім. Королівству Італія не вистачало ресурсів на надмірну індустріалізацію.

У зовнішній політиці Муссоліні швидко перейшов від пацифістського антиімперіалізму до крайньої форми агресивного націоналізму. Одним із перших прикладів цього було його бомбардування Корфу 1923 року. Після того він успішно встановив маріонетковий режим в Албанії та завоював Лівію. Його мрією було зробити Середземне море mare nostrum («нашим морем»).1935-го року на конференції у Стрезі він допоміг створити антигітлерівський фронт, щоб захистити незалежність Австрійської республіки. Але його успішній війні проти Ефіопської імперії чинила опір Ліга Націй, і він був змушений шукати союзу з Третім Рейхом, яка вийшла з Ліги 1933-го року. Його активне втручання в Громадянську війну в Іспанії у 1936–1939-х рр. на боці генерала Франсіско Франко виключило будь-яку можливість примирення з Французькою республікою та Великою Британією. В результаті цього він мусив змиритися з нацистським аншлюсом Австрійської республіки та розділом Чехословацької республіки 1939-го року. На Мюнхенській конференції у вересні 1938-го року він виступав як поміркований політик, що прагне до миру в Європі. Але його «вісь» з Третім Рейхом отримала фактичне підтвердження у вигляді «Сталевого пакту» з Гітлером у травні 1939-го року. Явно будучи підпорядкованим партнером, Муссоліні вслід за нацистами запровадив нацистську політику, яка призвела до переслідування євреїв та створення системи апартеїду в Італійській імперії.

ЦІКАВІ ФАКТИ В дитинстві  Муссоліні  мав схильність до насильства. Беніто Муссоліні народився 29 липня 1883 року. З самого дитинства він отримав репутацію хулігана. У віці 10 років Беніто був виключений з релігійної-школи за те, що порізав ножем руку однокласника. Згодом подібний інцидент повторився в іншій школі. Крім того, в дитинстві, Мусоліні був лідером банди малолітніх хлопчиків, яка тероризували хуліганськими діями місцевість де жив Муссоліні. Також Муссоліні дуже часто брав участь в дуелях на мечах,  які дуже часто закінчувалися пораненнями.

Перш ніж стати фашистом, Муссоліні був соціалістом. Батько Муссоліні був палким соціалістом. Він навіть назвав свого сина на честь національного героя Месики, президента соціаліста Беніто Хуареса. Батько також дав Беніто два середніх імен – Альмікаре та Андреа, також на честі відомих соціалістів – італійських соціаліств Альмікаре Чіпріані та Андреа Коста. В ранній період життя, Муссоліні жив в Женеві та писав статті до соціалістичної газети “Майбутнє робочих” підписуючись своїми середніми іменами Альмікаре та Андреа. Потім, протягом майже двох років, Муссоліні служив в італійській армії. Після служби в армії, Муссоліні продовжив свою кар’єру вчителя та журналіста. У своїх статтях і виступах Муссоліні постійно наглошував на необхідності насильницької революції, високо оцінював праці комуніста Карла Маркса, і піддав нещадній критиці патріотизм. У 1912 році Беніто стає редактором газети Avanti! (Вперед!), яка була офіційною газетою Соціалістичної партії Італії. Але через два роки, він був виключений з партії за його участь у підтримці Першої Світової війни. До 1919 року,   Муссоліні радикально змінив свої погляди – заснувавши фашистський рух, який пізніше переросте в фашистську партію.

Італійські політики ніколи не використовували війська щоб придушити виступи фашистів. Протягом 1920-1922 років озброєні загони фашистів вели боротьбу проти своїх політичних опонентів, вбивши близько 2000 осів. За цей час, поліція та війська практично не перешкоджали діяльності фашистів.   24 жовтня 1922 року, Муссоліні погрожував захопити владу в Італії, оголосивши про  похід на Рим. Хоча прем’єр-міністр Луїджі Факту, король Італії та інша політична еліта знали про ці плани, вони не наказали військовими розігнати учасників Маршу на Рим. Нарешті, коли фашисти почали займати урядові установи і телефонниі станції в Римі, в ніч на 27 жовтня Факту та  міністри радили королю Віктору Еммануїлу III,  оголосити надзвичайний стан, і ввести воєнний стан в країні.  Король відмовився підписати цей указ, внаслідок цього Факту був змушений піти у відставку.

Всупереч поширеній думці, Муссоліні не  прийшов до влади в результаті державного перевороту. Король Віктор Еммануїл III під тиском представників олігархії 29 жовтня запропонував Муссоліні стати Премєр-міністром Італії. Муссоліні отримав владу хоч і не в демократичним щляхом, проте не проливши крові. Пізніше Муссоліні дуже сильно міфологізував Марш на Рим.