Презентація "Церковне та духовно-релігійне життя в сучасній Україні."

Церковне та духовно-релігійне життя в сучасній Україні. Усамостійнення(надання автокефалії) української Церкви в ХХІ ст. Церкви візантійськоїтрадиції в культуротворчому русі сучасної України. Церква і сучаснасакральна архітектура та малярство. Розвиток духовної освіти тапримноження богословських знань. Українські прочанські традиції, місцяпрощі та відпустові практики. Сучасна українська духовна музика. Стансучасних течій в релігійному житті України. Традиційні та новітніхристиянські рухи в Україні.Ісламські традиції та організація в середовищі кримськотатарськогонароду. Духовне відродження караїмів в Україні.

Церковне та духовно-релігійне життя в сучасній Україні. Усамостійнення(надання автокефалії) української Церкви в ХХІ ст. Ще на межі 80-90-х років за умов лібералізації державно-церковних взаємин в Україні стрімко зросла релігійна активність населення. Віруючими визнали себе понад половина громадян нашої держави. Серед суспільних інституцій церква має найбільший авторитет і користується довірою наших співвітчизників. Упродовж 1988- 1990 pp. число релігійних об'єднань щороку збільшувалося на третину і на початок 1991 р. становило 10,5 тис.

На нові реалії духовного життя народу, державно-церковних і міжконфесійних взаємин Верховна Рада України відреагувала ухваленням 23 квітня 1991 р. Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Проте державну політику щодо релігії й церкви Україна змогла здійснювати лише після остаточного здобуття незалежності. Насамперед наша держава відмовилася від тоталітарних методів впливу на віруючих і церковні організації, стала на шлях розбудови цивілізованих і демократичних державно- церковних взаємин.

станом на 01.01.2020: 12410 релігійних оганізацій належать до структури Української православної церкви, 7097 релігійних організацій належать до структури Православної церкви України (ПЦУ). Для проведення богослужінь Українська православна церква у своєму користуванні має 11157 культових та пристосованих під молитовні будівель, зокрема 7804 культових будівель та 3353 приміщень, пристосованих під молитовні. Православна церква України використовує 5299 культових та пристосованих під молитовні будівель: 3673 культові будівлі та 1626 приміщень, пристосованих під молитовні.

У 2018 Україна посіла 11-е місце за релігійністю серед 34 країн Європи. 31 % населення в Україні є дуже релігійним. З них: 22 % населення України (13-е місце) кажуть, що релігія є дуже важливою в їхньому житті; 35 % (9-е) — кажуть, що відвідують релігійні служби щонайменше раз на місяць; 29 % (9-е) кажуть, що моляться щодня; 32 % (13-е) кажуть, що вірять у Бога з абсолютною впевненістю.

Надання автокефалії православній церкві України — дії церковної і світської влади в Україні та материнської Константинопольської православної церкви, спрямовані на подолання наслідків поділу українського православ'я та створення автокефальної помісної Православної церкви України. Підсумком цього процесу стало отримання Київською митрополією Томосу про автокефалію, яке відбулося 6 січня 2019 року.

Сакра́льна архітекту́ра (від лат. sacer — священний), або релігійна архітектура — вид архітектури, що пов'язана з певною релігією. Основними прикладами сакральних споруд є церкви, костели, собори, мечеті. Термін «сакральний» використовується в основному в історико-культурних матеріалах і в навчальній літературі вищих навчальних закладів.

Розвиток духовної освіти та примноження богословських знань. Теологі́чна, або богосло́вська, або релігі́йна осві́та — система професійної підготовки служителів релігійних культів, фахівців-теологів, викладачів богослів'я у різного типу й рівня духовних навчальних закладах. Нині вищу богословську освіту надають богословські (теологічні) факультети вищих навчальних закладів або спеціальні духовні навчальні заклади — духовні академії. В Україні це: Київська духовна академія (відновлена у 1992 році), Київська православна богословська академія, Український католицький університет (Львів), Інститут релігійних наук святого Томи Аквінського в місті Києві, Ужгородська греко-католицька богословська академія імені Теодора Ромжі, Ужгородська українська богословська академія, Чернівецький православний богословський інститут.

Українські прочанські традиції, місця прощі та відпустові практики. Традиція українського паломництва ведеться здавна, коли віряни з усіх куточків України проходили паломницький шлях до святих місць, щоб отримати духовне очищення та спокутувати гріхи. У молитві перед іконами Спасителя, Божої Матері та інших святих, люди отримували душевний спокій, милосердну підтримку від Господа, позбувалися недугів. Подорожі до святих місць України набувають сьогодні особливої популярності серед християн. Паломницькі тури по Україні – це знайомство з християнськими святинями рідної країни, відвідування храмів і монастирів, цікаві екскурсії до історичних місць. І обов’язково молитва та духовне очищення. Адже, завдяки паломницьким поїздкам кожен має змогу наблизитися на крок до Бога, краще пізнати глибини віри. Українська земля славиться здавна християнськими святинями, чудотворними іконами, храмами та монастирями.

Історія розповідає нам, що засновниками Крехівського монастиря вважаються ченці Києво-Печерської Лаври Йоіл та Сильвестр. Вони в 1590-х роках поселились у вирубаній у скелі печері за 12 км від м. Жовкви. З часом ченців стало більше, за підтримки магната Станіслава Жолкевського вони збудували неподалік від печери церкву св. Петра і Павла, пізніше церкву Преображення і Троїцьку церкву. Тут же було зведено дзвіницю та келії монахів. Обитель мала свою чудотворну ікону Богородиці, яку подарувала монахам львівська православна родина Красовських. Свого часу в Крехові працював знаменитий художник Никодим Зубрицький, автор близько 400 гравюр. З 1660-х років за підтримки короля Михайла Вишневецького монастир був оточений великими фортечними мурами, які замикали чотири високі вежі. За його мурами не раз рятувалось багато людей, особливо під час нападів татар. Під час облоги 1672 року монастир захищав молодий Іван Мазепа.

У другій половині XVII — на початку XVIIІ ст. у Жовкві, менше ніж через століття після заснування міста, вже діяло дев’ять християнських святинь. Однією з них була церква Різдва Христового, яку в 1682 р. передав під управу отців василіан Львівський єпископ Йосиф (Шумлянський). Площа ринок з будинками у стилі Ренесансу, міська Ратуша, замок, збудований на початку XVII століття, два католицькі костели, греко-католицький монастир і дерев’яна церква Святої Трійці, кілька православних церков і навіть збережена єврейська синагога. Оборонні споруди Жовкви також збереглися. Ще двома окрасами міста є ворота та оборонна стіна з прогулянковою галереєю.

Відвідуємо головний храм Коломийської єпархії УГКЦ – катедральний собор Преображення Христового. Варто відзначити, що храм є двоповерховим і 52 метрів заввишки, може вмістити на першому поверсі близько двох тисяч вірян, а на другому – три тисячі людей. Собор цегляний, а кошти на куполи пожертвував Йоан Павло ІІ, коли приїздив в Україну у 2001 році. Біля храму в найближчому майбутньому планують збудувати 60-метрову дзвіницю. Розписували собор відомі львівські іконописці та викладачі кафедри сакрального мистецтва Львівської академії мистецтв. В храмі знаходиться чудотворна ікона «Це Мати Твоя». Варто наголосити, що у неї вміщені частинки мощей Івана Хрестителя. У будь-який день кожен молільник може прибігти під покров Пресвятої Богородиці за посередництвом її ікони та випросити у Бога усіх потрібних ласк та благодатей.

Яремче, відвідування Монастиря студитів св.Іллі. Монастирі студитів виникають десь у V ст. Тоді якийсь Студій збудував у Константинополі церкву св. Івана Хрестителя і поселив біля неї монахів. Після хрещення у 988 р. Володимиром Великим України-Руси студійський Устав прийшов і сюди. Теодозій Печерський пристосував його до умов Київського печерного монастиря. З часом під впливом різних обставин втратився східний дух українського чернецтва. Відновив його митрополит греко-католицької церкви Андрей Шептицький. у 1935 р. За його благословенням у м. Яремче було скеровано трьох ченців. За короткий час монахи завоювали любов і прихильність жителів навколишніх сіл. Гуцули приходили сюди не лише на Службу Божу, а й за порадою. Завданням отців-студитів було надавати горянам не лише духовні послуги, а й проводити серед них культурно-просвітницьку роботу. Вже наступного року при монастирі відкрито ремісничу школу, в якій монахи безкоштовно навчали сільських хлопців кравецької, шевської та столярної справи. У літній період монастир також приймав на відпочинок приїжджих з міст Галичини.

Ві́дпуст , індульге́нція (лат. indulgentia, від indulgeo — дозволяю, у римо-католицькій церкві) — відпущення тимчасових покарань Церквою за гріхи, які були раніше прощені Богом в таїнстві примирення (Сповіді). За Катехизмом Католицької Церкви: Відпуст — це прощення перед Богом дочасної кари за гріхи, провина яких уже стерта. Відпусту досягає за певних умов християнин, відповідно наставлений, через посередництво Церкви, яка як служителька Відкуплення розділяє і дає його своєю владою зі скарбниці заслуг Христа і святих" ….. Відпуст є частковий або повний, залежно від того, чи він звільняє від дочасної кари за гріхи частково чи цілком" … Кожний вірний може здобути відпусти для себе або для померлих…. Відпуст отримується через Церкву, яка силою влади в'язати і розв'язувати, даною їй Ісусом Христом, діє на користь християнина і відкриває йому скарб заслуг Христа і святих, щоб вірний отримав від Отця Милосердя відпущення дочасної кари за гріхи.

Духовна музика або літургійна музика — вокальні або вокально-інструментальні (інколи інструментальні) твори на канонічні, релігійні за змістом тексти або сюжети. Насамперед до духовної музики відносять твори, призначені до виконання під час богослужінь, проте з поглибленням секуляризації мистецтва, чимало жанрів духовної музики трансформувалися у світські, зберігши однак релігійне спрямування.

Ісламські традиції та організація в середовищі кримськотатарського народу.

Незважаючи на те, що кримські татари не знали спокою, вони все ж зуміли зберегти свою мову, багату культуру і традиції. Переважна більшість кримських татар мають активну громадянську позицію, відстоюючи український Крим. Саме від них сьогодні найчастіше можна почути фразу: «Крим – це Україна!»

Духовне відродження караїмів в Україні. Караїми (караї) - один із найдавніших народів, що проживає на території України, є нащадком тюркського племені узунів та аборигенного населення півострова Крим, що входило у VІІІ-Х ст. до складу Хазарського каганату. Після розпаду каганату більшість караїмів залишились в Причорномор'ї, із часом - у ХІІІ ст. частина народу була переселена до Галича і Луцька, а наприкінці ХІV ст. - до Туреччини, Ізраїлю, Єгипту. Наприкінці ХІХ ст. у світі налічувалося понад 16 тис. караїмів, а зараз - лише 2 тис., при цьому в Україні проживає 1100 осіб. Караїми - один із найменш чисельних народів світу і знаходиться на межі зникнення. Народ, історична і культурна спадщина якого сягає глибини тисячоліть, потребує порятунку і збереження.

Жуючи караїмський пиріжок − аяклак, ми не здогадуємося, що жуємо нематеріальну культурну спадщину України, в якій зі страв лише борщ та аяклак, не знаємо і про те, що наша з караїмами історія − спільна. Закон "Про корінні народи України" закріплює за караїмами статус народу, що не має іншої батьківщини, крім України. За минуле століття їх порозкидало по країнах і континентах. Чисельність і без того маленької нації зменшилася з 13 600 у 1913 році до 1890 осіб у світі в 2002-му. В Україні, за останнім переписом 2001 року, мешкало 1196 караїмів, з яких половина − у Криму. Скрізь, де розселялися караїми по Україні, вони створювали "маленький Крим": будували храми − кенаси, біля них мідраші − школи.