Презентація до другого уроку за казкою Г. К. Андерсена "Соловей"

Соловей як втілення сили природи й мистецтва

Нагадую, що ми зупинилися на епізоді, коли всі присутні у палаці імператора милувалися штучним птахом та схвалювали його спів. Але їм кортіло почути спів одразу двох птахів… Колись у дитинстві малий Ганс запитав у тата, що таке казка. У відповідь почув: «Якщо справжня казка, то в ній прекрасно узгоджуються справжнє життя і те, до чого ми прагнемо». Такими й були твори Андерсена. Коли Г.К.Андерсен писав твір «Соловей», перед ним стояв образ коханої жінки Йонні Лінд, шведської співачки, яку називали «шведським соловейком». Отже, давайте продовжимо знайомство зі змістом казки, де розповідається про силу великого і справжнього мистецтва, спробуємо вияснити, чи всяка краса приносить радість і задоволення.

— Тепер нехай вони заспівають удвох. Який це буде дует! Вони мусили співати разом, але добре не виходило, бо справжній соловей співав, як сам хотів, а штучний — як заведена шарманка. — Це не його вина,— сказав капельмейстер,— окремо він бездоганно тримає такт і співає цілком за моєю школою. Тоді штучний соловей мусив проспівати один. Він мав такий же успіх, як і справжній, але штучний виглядав далеко миліше, він блищав, як обручка або брошка. Тридцять три рази проспівав він одну й ту ж мелодію і не втомився. Його прослухали б з охотою ще раз, але імператор висловив бажання, щоб живий соловей теж проспівав що-небудь. Але де ж він подівся? Ніхто не помітив, як він випурхнув у відчинене вікно і полетів до свого зеленого лісу. — Що це значить?— мовив імператор. Всі придворні лаяли солов'я і називали його невдячною тварюкою. "Але ж краща пташка залишилась у нас",— казали вони, і штучна пташка мусила заспівати, і це вже тридцять четвертий раз всі слухали ту саму пісню. Проте вони ще не знали її напам'ять, бо мелодія була дуже складна. Придворний капельмейстер надзвичайно вихваляв пташку. Він навіть запевняв, що вона далеко краща за солов'я не тільки своїми прикрасами та розкішними діамантами, а також і внутрішніми якостями. — Тому що, бачите, панове, і головне, ваша імператорська величність, ми не можемо передбачити, що саме заспіває справжній соловей, а в штучного все заздалегідь відомо.

Можна навіть пояснити, чому він співає, можна розібрати його і показати всю будову всередині — плід людського розуму, побачити, як розташовані валики, як вони працюють і як діють один за одним. — І ми тієї ж думки! — сказали всі, і капельмейстер дістав дозвіл наступної неділі показати пташку народові. — Хай і народ також послухає! — наказав імператор. Народ послухав і був такий задоволений, ніби аж сп'янів від чаю: а це ж зовсім по-китайськи! Всі вигукували "о!" і підіймали вказівний палець вгору, похитуючи головами. А все ж таки бідні рибалки, що чули справжнього солов'я, казали: — Звучить добре і схоже, та чогось не вистачає, а чого — ми й самі не знаємо. Справжнього солов'я оголосили вигнаним за межі держави. Штучному солов'ю відвели місце на шовковій подушці коло самого ліжка імператора. Всі подарунки, одержані ним, золото і дорогоцінні камені лежали навколо, і соловей дістав титул "співця імператорського нічного столика" і був записаний за рангом номер перший з лівого боку, тому що імператор вважав за важливіший той бік, де серце, а серце навіть у імператорів також з лівого боку. А капельмейстер написав твір на двадцять п'ять томів про штучного солов'я. Це були товстенні книги, в них була сила мудрованих китайських слів, та всі запевняли, ніби прочитали і зрозуміли ці книги, а то б їх оголосили дурними й висікли.

Так минув цілий рік. Імператор, весь двір і навіть весь народ знали напам'ять кожну ноту із співу штучного солов'я. Але саме через це тепер він їм і подобався найдужче. Вони могли самі йому підспівувати. Вуличні хлопчаки співали: "Цві-цві-цві... Тьох-тьох-тьох-тьох",— і імператор підспівував так само. О, це насправді було чудово! Та якось увечері, коли штучна пташка співала краще, ніж завжди, а імператор лежав у ліжку, слухаючи її, у неї щось зашипіло всередині — ш-ш-ш! Усі коліщатка закрутилися. Потім щось тріснуло — тррр! — і музика змовкла. Імператор зіскочив вмить з ліжка і наказав покликати свого придворного медика. Але чим той міг тут допомогти? Тоді послали по годинникаря, і після довгих розпитів та оглядів він трохи привів пташку до ладу, але сказав, що з нею треба дуже обережно поводитись, бо валики стерлися, а встановити нові, щоб музика звучала, як колись, неможливо. Це було велике горе! Тільки раз на рік дозволили заводити пташку, та й це було надто багато. Проте капельмейстер сказав коротку, але повну мудрованих слів промову і зазначив, що штучний соловей так само хороший, як і раніше; значить, усе було так само хороше, як і раніше.

Минуло п'ять років, і країну спіткало справжнє велике горе. Імператор, якого всі любили, захворів, і казали, він помирає. Уже був обраний новий імператор, але народ юрбився на вулиці й питав камергера, як почуває себе старий. — П,— відповідав той і хитав головою. Похололий та блідий лежав імператор у своєму великому розкішному ліжку. Весь двір думав, що він уже мертвий, і кожен спішив вітати нового імператора. Лакеї вибігали поділитися новинами, покоївки пили, базікаючи, каву. Скрізь у залах і коридорах простелили килими, щоб не чути було жодного кроку, і тому було тихо, так тихо! Але імператор ще не був мертвий. Нерухомий і блідий, лежав він у своєму розкішному ліжку з довгими оксамитовими завісами і важкими золотими китицями. Вгорі було відчинене вікно, і місяць світив на імператора і на штучного солов'я. Бідний імператор ледве міг дихати, йому здавалося, ніби хтось сидить на його грудях. Він розплющив очі і побачив, що це — Смерть.

Вона одягла на себе золоту корону і в одній руці тримала імператорську золоту шаблю, а в другій — його пишний прапор. А навколо із складок великих оксамитових завіс визирали дивні голови — одні потворні, інші милі й ласкаві. То були всі злі й добрі діла імператора, що дивилися на нього тепер, коли Смерть сиділа на його серці. — Пам'ятаєш ти це? — шепотіли одне за одним. — Пригадуєш ти це? — і вони розповідали йому так багато, що піт виступав у нього на чолі. — Я не знав цього ніколи,— казав імператор.— Музики! Музики! Мого великого барабана! — кричав він.— Щоб я не міг чути, що вони кажуть! Але вони вели далі, і Смерть, наче китаєць, кивала головою на все, що вони говорили. — Музики! Музики! — кричав імператор.— Ти, маленька прекрасна золота пташко! Співай же, співай! Я тобі подарував стільки золота і дорогоцінностей, я сам почепив тобі на шию мій золотий черевик, співай же, співай! Але пташка мовчала,— не було нікого, хто б завів її, і тому вона не співала. А Смерть усе дивилася на імператора своїми великими порожніми очицями, і було тихо, так жахливо тихо.

І тоді раптом за вікном залунав чудовий спів. Це маленький живий соловей сидів на гілці і співав. Він почув про біду імператора і поспішив сюди, щоб своїм співом збудити надії, втішити його. Він співав, а привиди все блідли й блідли, кров потекла швидше й швидше в ослабілому тілі імператора, і навіть сама Смерть заслухалась і мовила: — Співай ще, соловейку, співай! — А ти віддаси мені за це дорогоцінну золоту шаблю? Віддаси мені пишний прапор? Віддаси імператорську корону? І Смерть віддала одне по одному клейноди за кожну пісню, а соловей усе співав! Він співав про тихе кладовище, де ростуть білі троянди і де дихає пахощами бузок, де свіжу траву зрошують сльози тих, хто залишився жити, Сум за своїм садком охопив Смерть, і вона холодним білим туманом полинула крізь вікно. — Дякую! Дякую! — промовив імператор.— О ти, небесна маленька пташко! Я добре знаю тебе! Тебе я вигнав із своєї держави, а ти своїм співом відігнала від мого серця навіть Смерть. Як мені нагородити тебе? — Ти нагородив уже мене,— відповів соловей.— Я викликав сльози на твоїх очах,— коли співав уперше: цього я не забуду ніколи. Сльози — ось найдорогоцінніша нагорода, від якої радіє серце співця. Але засни зараз, і ти встанеш знову свіжим і здоровим. А я співатиму для тебе. І він заспівав знову, а імператор поринув у солодкий cон... Який спокійний, цілющий був цей сон!

Сонце світило в вікно, коли він прокинувся міцним та здоровим. Ніхто з слуг ще не повернувся, бо всі вважали, що він помер, тільки соловей сидів коло нього і співав. — Ти мусиш залишитися у мене назавжди,— сказав імператор.— Ти співатимеш, коли сам захочеш, а штучну пташку я розіб'ю на тисячі скалок. — Не роби цього,— заперечив соловей.— Все, що вона могла зробити хорошого, вона зробила. Хай лишається у тебе. Я не можу жити в палаці і тут звити гніздо, але дозволь мені прилітати, коли я сам захочу. Вечорами я сидітиму на гілці край твого вікна, і мої співи розрадять тебе, а також примусять замислитись. Я співатиму тобі про щасливих і про нещасних, співатиму про добре і зле, про все, що діється навколо і що ховається від тебе. Маленька співоча пташка літає далеко навколо, скрізь: вона залетить і до бідного рибалки, і під дах селянина, і до всіх, хто далеко від тебе і твого двору. Я люблю твоє серце більше, ніж твою корону. Я прилітатиму і співатиму тобі, але ти мусиш мені обіцяти одне. — Усе! — сказав імператор, встав у своєму царському вбранні, яке сам одягнув, і притис важку золоту шаблю до свого серця. — Про одне прошу тебе. Нікому не розказуй, що в тебе є маленька пташка, яка розповідає тобі про все. Так буде краще! І соловей полетів. Слуги увійшли подивитися на мертвого імператора. І — застигли на порозі, а імператор сказав: — Доброго ранку!

Робота над текстом твору Чого не вистачає у пісні штучного солов’я? Хто прийшов до імператора? Чим вона його вразила?

Пташка мовчала,— не було нікого, хто б завів її, і тому вона не співала Почув про біду імператора і поспішив сюди, щоб своїм співом збудити надії, втішити його Реагування на хворобу імператора Співав, як заведена шарманка Немов скляні дзвіночки дзвенять; співав, як сам хотів Спів Дуже схожий на живого, але весь обсипаний діамантами, рубінами та сапфірами; виблискував сріблом та золотом; блищав, як обручка або брошка Маленька сіренька пташка Простий вигляд Маленьке горлечко Зовнішній вигляд Штучний соловей Справжній соловей Порівнюємо двох птахів

Солов'їний спів Колись мені особисто довелося слухати вночі солов'їний спів. Птахи влаштували справжнє “змагання”. Перші трелі складалися з 4-5 колін, наступні співці поступово збільшували їхню кількість. Спів був такий чарівний, потужний і різноманітний, що кількість трелей у “переможця” неможливо було підрахувати, але орнітологи кажуть, що він складає 14-15 колін. Таких птахів сміливо можна назвати “виртуозами”. Як ви гадаєте, у казці Г.К.Андерсена співав просто соловей чи соловей – «виртуоз»? Чому саме спів живого, а не штучного солов’я врятував правителя?

Теорія літератури Тема – коло подій, життєвих явищ, змальованих у творі (тобто те, про що йдеться у художньому творі). Ідея художнього твору – його провідна думка, емоційна спрямованість (тобто те, що утверджує, проголошує автор). Антитеза – різке протиставлення героїв, ситуацій, характерів, душевних або природних станів тощо. Для того, щоб визначити тему та ідею казки , необхідно відповісти на запитання: - Казка називається “Соловей”. Якого солов’я має на увазі автор: справжнього чи штучного? Хто головний герой казки? Хто чи що протиставлено у творі? Чи міг автор обійтися без антитези?

Робимо висновки Отже, справжнє мистецтво має бути вільне, воно говорить правду рибалці, дівчинці і імператору. Це дуже мудра казка, бо вона нагадує, що не можна плутати зовнішню досконалість iз живим мистецтвом. Тому, що навіть найкрасивіша іграшка лишається тільки забавкою. Як ви гадаєте, казка Андерсена «Соловей» про справжню красу та штучну красивість чи милосердя і вдячність? Чого навчає казка?

Домашнє завдання 1. Визначити тему та ідею прочитаної казки. 2. Бути готовими відповісти на тестові запитання за казкою Г. К. Андерсена “Соловей”.

Тестові запитання за казкою Г. К. Андерсена “Соловей” В якій країні відбуваються події? А Японія; Б Китай; В Корея. 2. Звідки імператор вперше дізнався про солов’я? А з книжок; Б йому розповів камердинер; В зустрівся з ним в саду. 3. Кому куховарочка відносила недоїдки від обіду? А рибалкам, Б пастухам; В бідній хворій матері. 4. З ким придворні сплутали солов’я? А корова, жаба; Б жаба, лисиця; В корова, панда. 5. Де жив справжній соловей? А біля будинку куховарочки; Б в імператорському саду; В в лісі на березі моря. 6. Яку найкращу нагороду отримав соловей від імператора? А золотий черевик; Б сльози імператора; В волю.

7. Маленький художній виріб весь обсипаний діамантами, рубінами, сапфірами А порцеляновий соловей; Б штучна квітка з дзвіночком; В штучний соловей. 8. Що не змогли зробити штучний і справжній солов’ї? А заспівати дуетом; Б поділити золотий черевик; В порозумітися. 9. Що сталося з штучною пташкою? А зламалася; Б образилася на імператора і перестала співати; В була вкрадена. 10. До кого звернувся імператор, коли був хворий? А до лікаря; Б до справжнього солов’я; В до штучного солов’я. 11. Хто врятував імператора від Смерті? А справжній соловей; Б штучний соловей; В лікар. 12. За якої умови соловей прилітатиме до імператора? А імператор нікому не розповість, що має пташку, яка розповідає про все; Б імператор всім розповість, що соловей врятував йому життя; В імператор виділить пташці кімнату у палаці.